Вулицями Полтави можна ходити тільки голубим?
09/29/2004 | Майдан-ІНФОРМ
Такий висновок можна зробити з перебігу двох молодіжних акцій, що відбулися нещодавно.
Щоправда, мається на увазі не сексуальна орієнтація, а лише колір передвиборчих транспарантів.
21 вересня провладні сили зібрали студентство біля пам’ятника Лялі Убийвовк, провели їх трохи вулицею Пушкіна і під орлом, що довбає серце українцям, возвеличуючи перемогу ката Петра і над нашими прадідами, і над нами, надали їм можливість сказати „дозволені речі”. Юнаки і юнки тримали транспаранти „Студенти за Януковича!” „Україна не стане ще одним американським штатом!” (питається, який дурень туди її б узяв?). І... усипали всю вулицю Пушкіна дрібно пошматованими матеріалами того кандидата, на підтримку якого їх вивели марширувати. Така собі дуля в кишені.
Мені пригадався кінець шістдесятих. Нас, студентів Львівського університету, вивели до Оперного театру, розставили вздовж вулиці, вручили декому букети, щоб ми кидали їх під танки, які верталися з Чехо-Словатччини, придушивши там порив двох народів Європи до волі. Ми не знали правди про ті події, так, якісь відголоски долітали, але коли гусениці загримотіли по бруківці, спрацювала підсвідомість: це тоталітаризм! Це сталінщина! Це реакція! Це ганьба! „Ні, я в цьому участі брати не буду!” - сказала і пішла собі геть. Осторонь під деревом з білим, як крейда, лицем стояв мій однокурсник Степан Кость (нині викладає на нашому факультеті журналістики ЛДУ). Народжений у Чехо-Словаччині, він опинився в імперії зла після „випрямлення” кордонів у тій місцевості, де мешкала його родина. Я зрозуміла, як болить Степанові агресія Радянського Союзу. Ми стояли, розмовляли. Аж тут підскакує наш комсорг і випалює: „Вони там кров проливали, а ви...” „Чию кров?” – спитав Степан, і його очі з під окулярів кресонули вогнем.
Думалося, насильницькі виведення студентів на вулиці позаду. Але, як бачимо, водять їх і досі, щоб прорапортувати Центральному штабу про десятки тисяч юнаків і дівчат, що вийшли під голубими транспорантами і великою літерою „Я”. Що насправді думає ця молодь, засвідчила вулиця, рясно вкрита клаптиками газет і агіток.
Утім, сьогодні свободи має бути таки ж більше, ніж наприкінці 60-х, чи не так? Теж нехай собі марширують. Сьогодні – за блакитних. Завтра за сонячних. Демократія! Вибори! Кожен має право агітувати, за кого хоче. А хто буде агітації перешкоджати, того закон велить притягати до відповідальності. Так я собі міркувала, бо залишаюся неправильною оптимісткою і дуже не люблю думати про людей погано. Хочеться ладу. Совісності. Порядності.
Поваги до кожного. Плюралізму, задекларованого ще за Горбі. Тим більше, що живу в Полтаві влада якої так любить цитувати Котляревського – про згоду в сімействі, про мир і тишину як запоруку блаженності краю.
Налаштованість на мир і тишу влада продемонструвала під час акції „Студентська хвиля”. Як повідомив її координатор, голова осередку „Молодого Народного Руху”, Євген Янкевич, реакція на просте ходіння студентів вулицями і спілкування зі своїми ровесниками була абсолютно неадекватною. Міліція затримала багатьох студентів. Молодь впродовж цілого дня потерпала у слідчих ізоляторах Київського та Ленінського РВВС м.Полтави. Лише після втручання опозиційних нардепів надвечір студентів звільнили.
Ось такий „плюралізм”...
Питаю знайомого студента, як він і його друзі по групі збираються голосувати. Каже, що чим більше тиснуть і „бамбулять”, тим менше стає тих, хто готовий віддати голос за голубе „Я”. А те, що „хлопців посадили за Ющенка” – додасть „сонячним” нові тисячі прихильників у студентських аудиторіях.
Ганна Дениско
Щоправда, мається на увазі не сексуальна орієнтація, а лише колір передвиборчих транспарантів.
21 вересня провладні сили зібрали студентство біля пам’ятника Лялі Убийвовк, провели їх трохи вулицею Пушкіна і під орлом, що довбає серце українцям, возвеличуючи перемогу ката Петра і над нашими прадідами, і над нами, надали їм можливість сказати „дозволені речі”. Юнаки і юнки тримали транспаранти „Студенти за Януковича!” „Україна не стане ще одним американським штатом!” (питається, який дурень туди її б узяв?). І... усипали всю вулицю Пушкіна дрібно пошматованими матеріалами того кандидата, на підтримку якого їх вивели марширувати. Така собі дуля в кишені.
Мені пригадався кінець шістдесятих. Нас, студентів Львівського університету, вивели до Оперного театру, розставили вздовж вулиці, вручили декому букети, щоб ми кидали їх під танки, які верталися з Чехо-Словатччини, придушивши там порив двох народів Європи до волі. Ми не знали правди про ті події, так, якісь відголоски долітали, але коли гусениці загримотіли по бруківці, спрацювала підсвідомість: це тоталітаризм! Це сталінщина! Це реакція! Це ганьба! „Ні, я в цьому участі брати не буду!” - сказала і пішла собі геть. Осторонь під деревом з білим, як крейда, лицем стояв мій однокурсник Степан Кость (нині викладає на нашому факультеті журналістики ЛДУ). Народжений у Чехо-Словаччині, він опинився в імперії зла після „випрямлення” кордонів у тій місцевості, де мешкала його родина. Я зрозуміла, як болить Степанові агресія Радянського Союзу. Ми стояли, розмовляли. Аж тут підскакує наш комсорг і випалює: „Вони там кров проливали, а ви...” „Чию кров?” – спитав Степан, і його очі з під окулярів кресонули вогнем.
Думалося, насильницькі виведення студентів на вулиці позаду. Але, як бачимо, водять їх і досі, щоб прорапортувати Центральному штабу про десятки тисяч юнаків і дівчат, що вийшли під голубими транспорантами і великою літерою „Я”. Що насправді думає ця молодь, засвідчила вулиця, рясно вкрита клаптиками газет і агіток.
Утім, сьогодні свободи має бути таки ж більше, ніж наприкінці 60-х, чи не так? Теж нехай собі марширують. Сьогодні – за блакитних. Завтра за сонячних. Демократія! Вибори! Кожен має право агітувати, за кого хоче. А хто буде агітації перешкоджати, того закон велить притягати до відповідальності. Так я собі міркувала, бо залишаюся неправильною оптимісткою і дуже не люблю думати про людей погано. Хочеться ладу. Совісності. Порядності.
Поваги до кожного. Плюралізму, задекларованого ще за Горбі. Тим більше, що живу в Полтаві влада якої так любить цитувати Котляревського – про згоду в сімействі, про мир і тишину як запоруку блаженності краю.
Налаштованість на мир і тишу влада продемонструвала під час акції „Студентська хвиля”. Як повідомив її координатор, голова осередку „Молодого Народного Руху”, Євген Янкевич, реакція на просте ходіння студентів вулицями і спілкування зі своїми ровесниками була абсолютно неадекватною. Міліція затримала багатьох студентів. Молодь впродовж цілого дня потерпала у слідчих ізоляторах Київського та Ленінського РВВС м.Полтави. Лише після втручання опозиційних нардепів надвечір студентів звільнили.
Ось такий „плюралізм”...
Питаю знайомого студента, як він і його друзі по групі збираються голосувати. Каже, що чим більше тиснуть і „бамбулять”, тим менше стає тих, хто готовий віддати голос за голубе „Я”. А те, що „хлопців посадили за Ющенка” – додасть „сонячним” нові тисячі прихильників у студентських аудиторіях.
Ганна Дениско