Лариса Скорик -- психічно хвора?
11/18/2004 | Майстер
Щойно, перед північчю, по ІСТВ, за одним столом з ґастарбайтером кісюлькіним Лариса Скорик поливала брудом Ющенка, оранжеві стрічки, опозицію - все, що могла. Кісюлькін навіть не обзивався, мовчав, бо не було йому що і вставити. Шмаркач тарасик проти цієї пристарілої кокетки - сопливе дитя. Я не стежив за політичною еволюцією цієї старої курви, і тому дуже здивувався. Що це - задавнена психічна хвороба чи тяжкий випадок менопаузи?
Відповіді
2004.11.18 | Mike(Chicago)
Re: Лариса Скорик -- психічно хвора?
Я с ней знаком. Просто больной человек.2004.11.18 | Sashko
Вона - СУКА!
Я щойно те ж переглянув цю програму. Нажаль до цього я ніколи не звертав увагу на цю пані.Вона несла такий бруд аж жах! Але треба сказати зробила це дуже віртуозно. Багатьом мабуть памороки забила!
На мою думка вона СУКОТА вищого гатунку! З великої літери Сука...
2004.11.18 | Sashko
Re: Вона - СУКА!
Якщо вона хвора тоді все зрозуміло... Вони навіть цього нецу раються!
2004.11.18 | Боровик
Вона завше курвою була (-)
Вона завше курвою була.2004.11.18 | Андрій З.
Це вже давно з нею таке...
Лариса Скорик зіграла основну роль підчас 1-го розколу Руху, коли відділисвя так званий Всеукраїнський народний рух і незабаром зник з політичної карти. Скорик підтримувала свого часу Лазаренка, потім агітувала за Марчука, а зараз продалась Януковичу.Мені здається, що недаремно наша держава пройшла (проходить?) це випробування кучмінським болотом. Скільки виявилось продажних політиків за цей час! А журналістів! Як вони боролись за демократію на початку 90-их і де вони тепер! Може наш народ заслужив на таке життя через те, що у нас так багато іуд і так мало пророків. Останніми днями ми бачимо цілий парад іуд. Запам'ятайте як вони виглядають. Це їх остання зрада.
2004.11.18 | пан Roller
Распродажа чести.
Майстер пише:> Щойно, перед північчю, по ІСТВ, за одним столом з ґастарбайтером кісюлькіним Лариса Скорик поливала брудом Ющенка, оранжеві стрічки, опозицію - все, що могла. Кісюлькін навіть не обзивався, мовчав, бо не було йому що і вставити. Шмаркач тарасик проти цієї пристарілої кокетки - сопливе дитя. Я не стежив за політичною еволюцією цієї старої курви, і тому дуже здивувався. Що це - задавнена психічна хвороба чи тяжкий випадок менопаузи?
Видел раньше, не сегодня, как это делает Скорик. И тоже на ICTV.
Причем не только поливала Ющенко и всю компанию, но прямо агитировала голосовать за Януковича, что в моем понимании совсем не вписывалось в представление о националистке со стажем.
Но, я не назвал бы это заболеванием. На мой взгляд, это здоровый прагматизм. Видимо, это явление требует своего анализа. Ведь и Тарас Черновол, и Андрей Чероновил, а теперь Скорик оказались отстраненными от корыта, к которому они прагнули.
Иметь имя и не иметь мзды за него кажется им не логичным, этим патриотам Украины. Они отбросили всякие иллюзии для бедных когда запахло грошима. Большими, по их меркам грошима.Тарас говорил о двух миллионах, которые ему предлагали в баксах, откоторых он отказался.
Видно, дрогнул.
На жаль, сегодня компания "Воля кабель" опять отрубила прайм тайм, и перестраивать телик, доставать антену, не очень хотелось, поэтому я пропустил это интересное зрелище.
Интересно и то, что и Черновил, и Скорик имеют тесные стасунки с диаспорой, скажимо, с австралийской. Первое что сделал Тарас Черновил, так это отправился в Сидней, если помните, сразу после ухода из блока В. Ющенко, "НУ".
Мимо кассы пошли и другие имена бывшие в свое время на слуху и на виду. Вернее они промелькнули, и, интересно, что это люди из нынешнего окружения Ющенко. Кто то ищет источник утечки информации, а кто-то явно указывает на него.
Скажимо, Иван Плющ, так сказать патрон, наставник Ющенко. После его ухода с поста председателя ВР, мы его почти не слышим. А ведь это он садил дерево дружбы с Кучмой и Ющенко, и подписывал протокол трех.
И вот что интересно, история с умертвлением его ближайших помощников, охранника и водителя, как-то тихо быльем поросла. Зато неожиданно открывается, что тов. Плющ в составе бригады получившей гектарные участки, Гавриша, Богатыревой и прочего, тоже получил участок в Пуще Водице. Небольшой по его рангу, гектар с гаком, но получил. Как это?
На кого работает товарищ?
Или взять Пинзеника, вроде тихая курва, а на открытие фонда гражданина "КУ", от НУ присутствовал только он, в оранжевом галстуке. Мы помним, в какой не подходящий момент, момент критического состояния здоровья Ющенко, он открыл свою партию "Наша Украиа". И теперь оказывается еще и пользуется особым доверием Кучмы.
Настолько особым, что Кучма озвучил заявление, в котором упоминается имя Пинзенека. Именно через него Кучма готов сообщить общественности, что готов выступить в роли некоего миротворца, и между кем, между кандидатами в президенты, между Янковичем и Ющенко.
Ну, как Вам такой сурплят? Да, здесь не пахнет безумием.
Здесь пахнет предательством. Предатеьством идеалов. Или распродажей, продажей чести.
Brdgs
2004.11.18 | Woodstock generation
А треба було дивитись "Еру"
І нащо вам було це дивитись? Дивились би "Еру" - там був сьогодні "повний беспрєдєл" за участю Луценка, Томенка та Катеринчука. З дзвінками телеглядачів.2004.11.18 | Оk
Нє, "блістатєльних" героїв, також треба знати, от де б я
з задоволееням почитала коментарі МагдиЯ б витратила пару хвилин часу, та деяку кількість власної жовчі ...
2004.11.18 | Olena
Re:
звідси: http://www.lviv.kiev.ua/i.php?go=ppl&gid=11&uid=758212-15-43
212-19-46
сподіваюся, те, що потрібно
2004.11.18 | Оk
Дякую, пропоную всім хто має трохи часу і натхнення поновити
"бліcтатєльній" запевнення у своєму щирому захопленні її непересічною особистістю, виключно аби її потішити, бо схоже що уваги їй таки бракує, від чого мадам потерпає, аж так, що на неї дивитись гидко.Контактний телефон: 212-15-43 212-19-46
2004.11.18 | пан Roller
А я чув что Скорик Ирпенская курва. Соседка Свистовича.
Оk пише:>
>
> Контактний телефон: 212-15-43 212-19-46
Так Скорик в Ирпине хатку построила. Соседка Свистовича. И кино про хатку Скорик видел по ТВ.А телефоны киевские.
Brgds
2004.11.18 | Оk
Re: А я чув что Скорик Ирпенская курва. Соседка Свистовича.
Винен звичайно СвистовичА телефони академії мистецв, де та "звезда" професор.
2004.11.18 | otar
точно!
Томенко, Луценко, Катеринчук - молодці! Всі троє остаточно потрапили в мій "фейворитс" політиків. До речі, показували багато різного відео, якого ми раніше не бачили по 5 каналі. А Скорик нехай іде і купить собі 15 батонів, чи який там курс шекеля до батона?2004.11.18 | Sean
М-дя. Приїхала... (-)
2004.11.18 | Мартинюк
Мав нещастя спілкуватися з панею Скорик з 1990 року.
Мав нещастя спілкуватися з панею Скорик з 1990 року.Пори безперечну наявність розуму і красномовності - результат її істеричної політичної діяльності завжди однаковий - деструктивний.
Фактично це нереалізоване "відображення" Наталі Вітренко у правому політичному спектрі.
Мав нещастя приймати участь у так званому "Всенародному РУСі" виникнення якого реально було стихійною спробою рухівських низів і середньої ланки зберегти позапартійний формат РУХу, який був знищений Лавріновичем при недалекоглядній підтримці Чорновола-старшого.
Якщо чесно то для влади Всенародний Рух у 1993 році виглядав набагато більшою небезпекою ніж новострений РУХ-партія, який контролювався Лавріновичем і пробував загравати з "реформатором" Кучмою.
Однак цей РУХ побороли просто і елегантно - в його керівництво "підсадили" Поровського і Скорик.
Мене попросили написати економічну концепцію цього РУХу і мені вдалося переконати всіх нормальних людей у проводі у необхідності перенесення основного центру боротьби на економічні питання і переходу до страйкового руху на манір польської Солідарності.
Почалося швидке створення страйкомів, в першу чергу на Півдні і в Донбасі, а Белгород-Дністровському навіть в суто "польському стилі" вивезли на тачці за прохідну директора одного з заводів, який перестав платити зарплату.
Кравчук і оточення зрозуміли що проблем від всенародного РУХу вони можуть отримати набагато більше , аніж від попереднього, який їм вдалося розколоти-партизувати. Соціально-економічна активність загрожувала планам приватизації промисловості і пограбування вкладів населення . Тому зненацька і появилася кандидатура Лариси Скорик на посаду "вождя" ВНРУ.
На з"їзді її було фактично нав’язано, народ згодився по принципу , не хай там вже собі сидить і балакає, а ми без неї будемо працювати ( так працював РУХ за часи “правління” Івана Драча).
Однак насправді все виявилося по іншому – Скорик за допомогою людей типу Романа Козака , взяла в руки перебіг з’їзду, перекроїла всю програму , наприклад мій виступ з проектом економічно-політичної програми, був заблокований, хоча він був в порядку денному з’їзду. Очевидно що на початку вважалося що я , як недоучений курсант Академії державного управлінні напишу якусь водянисту фігню в стилі “шлюбних економістів перестройки” Ланового або Шпека. Коли подивилися тези виступу, то було вирішено не допустити виступу за будь яку ціну ...
Надії середньої ланки що вони зможуть працювати в автономному режимі, як за часів “блаженнійшого” Драча, який сам нічого не робив, але й нікому не заважав, виявилися марними – на другий день після з’їзду Поровський і Скорик почали демонтовувати всю управлінську інфраструктуру новоствореного РУХу.
Спочатку за їх рекомендацією ВНРУ відмовився від усіх приміщень та майна , на які попри відсутність підтримки низових членів претендував РУХ-партійний.
Поровський заманив офіс ВНРУ до себе на вулицю Володимирську, звідки ж через два тижні вигнав на вулицю.
На пропозицію депутатів Київради і за сприяння депутатів тодішньої Московської райради ВНРУ явочним порядком зайнялоо під офіс приміщення так званого музею сімї Ульянових. “Захоплення” було оформлено абсолютно законним чином – у вигляді піврічної оренди половини приміщень музею на виставку української національної символіки.
Однак коли мне та інших “офіс-менеджерів” не було, практично вночі появилася Лариса Скорик і дала розпорядження полишити це офіс, бо ніби то десь є кращий. Звісно це виявилося неправдою.
У мене з того часу різко загострилися проблеми з "органами" типу СБУ, які тривають по сьогоднішній день.
2004.11.18 | Olena
Ось вона у "Президентському віснику" (лінк)
http://www.visnyk.org.ua/nomer/49/election-2004/419a1e6382133/Політичні монологи
Монологи політиків записав Володимир Коваленко
Лариса Скорик: "Мені потрібна ця держава!"
Люди, чиї міркування з приводу поточної політичної ситуації пропонуються нині до вашої уваги, знайомі більшості наших читачів.
Лариса Скорик - професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, голова Всеукраїнського об'єднання міжнаціонального порозуміння "Новий світ", народний депутат України першого скликання.
Тарас Чорновіл - народний депутат України четвертого скликання, голова підкомітету Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.
Доречно нагадати: обидва сьогоднішні співрозмовники "Президентського вісника" зараховують себе до когорти опозиційної інтелігенції, навіть до числа "вічних опозиціонерів". У певному сенсі вони начебто передали "естафету" один одному: якщо Лариса Павлівна ввійшла до загону народних обранців першого скликання з Галичини і стояла біля витоків державного суверенітету України, то її земляк Тарас В'ячеславович є одним із найбільш активних і, на думку багатьох, неординарних політиків у Верховній Раді нинішнього, четвертого скликання.
Про мету
- Я вважаю: якщо ти інтелігент і таким відчуваєш себе сам, то спершу повинен мати відвагу бути завжди в тій чи іншій опозиції до влади, якщо вона, влада, чинить щось зле - те, що не співставне з твоїми поняттями інтелігента про національні інтереси, про гуманізм, про свободу, про демократію і таке інше. Я завжди була до цього готова. Тим більше - тепер. Будь-яка людина мусить висловити свою думку, особливо на межі критичній. Мені здається, що Україна підійшла до такої межі. Хіба треба це пояснювати? Той, хто вміє дивитися, - той бачить, що відбувається, хто вміє чути - той чує навколишні сентенції...
Я виросла в середовищі галицьких учителів, які сповідували засади європейської демократії в повному обсязі. І які ні на йоту не сумнівалися, що Україна можлива тільки тоді, коли буде єдиною. Що немає в ній "східняків" і "західняків", що все це - одна спільна земля й один спільний народ. Як би його не ділили, як би його не паскудили і не повертали в те чи інше рабство.
Тому в мене є лише одна мета - мені потрібна ця держава. Це в мене генетично. Це було потрібно моїм дідам-прадідам, було потрібно моїм батькам. Це потрібно мені! Я росла під портретами тих людей, які поклали життя за Українську державу.
Ніколи упереджено не дивлюся ні на що. На все дивлюся так, аби спочатку скласти власну думку. Тому мене ніхто ніколи не може повести на своєму налигачі. Хіба що підневільно - лише без свідомості!
Тож запитую себе, сьогоднішню, сповна розуму й свідомості: з ким і як мені співпрацювати, аби зростала й заможнішала моя Україна? Перший тур президентських виборів мене не втішив, бо розділив настрої українців навпіл. Тим часом з-за кордону твердять: мовляв, співпрацюватимуть з будь-ким, кого обере український народ. Тобто різниці вони не роблять!
А я думаю - роблять! От як би, приміром, вам хотілося за подібних обставин: щоб на чолі тієї держави, яка входить до сфери ваших особливих інтересів, стояла особистість сильна і незалежна, яка, даруйте, може і по "писку" дати, якщо десь чи щось не в'яжеться з національними інтересами, чи маріонеткова особистість (ба, навіть не особистість, а просто особа, бо маріонетка вже не може бути особистістю!)? Я б, наприклад, обрала керівником такої держави обов'язково маріонетку...
Думки про все це повергли мене в таке ж жахливе відчуття, яке пережила ще 1992 року, коли дефінітивно й однозначно розійшлася з так званими націонал-демократами, котрі зібралися тієї пори "у всій красі" під куполом Верховної Ради. Я вийшла тоді майже одночасно і з Руху, і з Народної Ради. Саме з тієї причини, що вони - так звана опозиція - проявили категоричну керованість! Бо мали багато політичних грішків у минулому. Не патріотичних, а просто політичних проступків. Як казав у зв'язку з цим Борис Олійник, "не всі стукали тільки в нари". А тому й мали довгу "мотузку", яка тягнеться аж до сьогодні!
Широкий люд мало що знає про це. Можливо, й тому дехто плутається в наших доморощених поняттях "демократія", "опозиція", "влада", "команда" тощо.
Про "шморгалку"
- Це було б смішно, якби не стало так сумно. Нашому електорату стільки макаронів навішали на вуха, що він уже навіть не знає - що чути, а що слухати.
Хочу всім "їм" - і "великому опозиціонерові" Яворівському разом із Павличком, і Осадчуку, і Кендзьору, і Танюку, а ще - Костенку, Зайцю, Головатому - всім, хто називає себе "націонал-демократами", "опозицією", сказати: панове, якщо ви дурите електорат, який не має про вас жодної достовірної інформації, то я ж знаю вас усіх поіменно. І добряче знаю, тому що була в комісії з ДКНС (ГКЧП), тримала в руках немало "цікавих" документів. А мене здурити неможливо! Тому й пішла я від вас у 92-му, саме того пам'ятного дня - 21 січня (через місяць і 11 днів після обрання Леоніда Кравчука Президентом України). Тоді Кравчук зібрав представників крайових організацій Руху, весь його Провід на третьому поверсі в Адміністрації Президента на Банковій і сказав усім відверто й щиро: я хочу опертися на Рух, разом ми ефективніше будуватимемо Українську державу. Що на те сказав Рух? Вашими вустами він дав дружну відповідь: зась, ми не згодні.
Отоді мені стало ще більше яснішим і зрозумілішим, хто є хто. Л. М. Кравчук дуже не подобався тим, хто не хотів бачити насправді сильну і незалежну Україну. Бо саме при ньому було зроблено все позитивне для побудови Української держави, починаючи від прийняття Декларації про її державний суверенітет. Йому не можна приписати бодай жодного антидержавницького кроку.
Ну, а потім почалося те, що почалося. Всі, кого я перелічила і ще багато інших (вони всі тепер в когорті "Нашої України" і, відповідно, в команді В. Ющенка) - всі ці "націонал-демократи" добилися (шаленіючи!) постанови про наступні президентські вибори. Їм конче треба було зняти Кравчука.
Не переповідатиму деталі. Брутальність, хамство, зрадництво тих, хто іменував себе націонал-демократами, їхня фактична маріонетковість, даруйте, "дістали" мене. Говорила їм тоді у вічі, що мені з ними не по дорозі, що концентрація стількох "стукачів" одразу в одному місці для мене неприйнятна. І ще сказала: забудьте мене у своїх ділах, хоч до того я так довго шукала справжню опозицію і йшла до них, щиро й романтично вірячи, - разом ми зможемо багато чого! Не вдалося...
То я б і сама про них забула й викреслила б кожного з душі, якби вони весь час не випливали нагору, не перекочовували б до Верховної Ради з одного скликання в інше і не робили на кожному кроці жахливої деструкції.
Вони й справді "припнуті" отим мотузочком-шморгалкою, і кожна політична сила може потягти за нього так, як їй того треба, й туди, куди схочеться. А й справді: як тут встояти маріонеткам!
Прекрасно пам'ятаю, як той же Костенко чи Заєць - вся їхня псевдопатріотична команда у Верховній Раді - "знімали" Кравчука, приводили до влади Кучму і взагалі нову команду. Але спочатку їм треба було усунути Фокіна. Це необхідно було для того, аби нагородити отаке-е-нні економічні завали. З цим "успішно" впоралися Пинзеник, Іоффе, Юхновський - вся нова команда, яка прийняла 58 декретів, котрі й поклали "на лопатки" економіку. На цьому фоні зняти Кравчука було вже справою техніки. Тим більше, що до того часу нагодилася вже й постанова про дострокові президентські вибори. Це ж додуматися треба було до такого! Додумалися.
Не розповідатиму, яку жахливу роль зіграв у тому Іван Плющ (нині, до речі, великий друг Ющенка). Я це знаю достеменно, у всіх деталях.
Я казала: залишіть Фокіна прем'єром, він знає, що робить. Не дали навіть оголосити йому план виходу з кризи. Зняли саме напередодні, коли він мав доповідати у Верховній Раді про свій план.
Коли знімали Фокіна, я вийшла із сесійної зали. На очах з'явилися сльози злості й безвиході. Розуміла, що нікому нічого не доведу. Цим запроданцям, які бояться, щоб не розтаємничили їхніх політичних гріхів ще в недалекому минулому. Тим часом у них з'явилися вже й нові, комерційно-фінансові грішки...
Тож усе, до чого йшли тоді впродовж двох років, пропадало, почало рушитися на очах. І треба було шукати нові сили, і треба було починати все спочатку! Це як дощ, який іде під деревами двічі.
До честі Леоніда Кучми, на своєму шляху прем'єрства-президентства він набагато змудрів. У нього є багато справді позитивних досягнень, особливо за останні два роки. Чого варті хоча б його ставлення до нафтового консорціуму, Тузли, ситуації з Іраком! Слава Богу, в зовнішній політиці він зумів знайти такі шляхи-дороги, якими Україні варто йти! А далі вже багато залежить від кожного з нас. Зрештою, не тільки ж від одного Президента. А коли й так, то Президентом має стати справді достойний наших устремлінь.
Тож Кучмі я б хотіла встелити подальший шлях трояндами хоча б за те, скажімо, як він правив Україною в ці останні роки. Я навіть морально готова до того, що в другому турі нинішніх президентських виборів вийде паритет, і Кучма залишиться главою держави ще на два роки. Бо коли він почав міняти свій курс і чинити справи, які я категорично оцінюю як державницькі, я сказала сама собі: мені байдуже, що була до нього стільки років в опозиції. Якщо він далі піде по цій же дорозі, я не буду проти нього. Хоч була проти, шукала опозицію судомно! Але марно. Завжди наштовхувалася на просте бажання так званих опозиціонерів самим влізти у владу.
Про декорації
- Не приведи, кажу, господи, щоб уся ця "когорта", яка перекочувала ще з перших років незалежності й отаборилася у штабі Ющенка, почала черговий раз шматувати Україну! Не хотіла б ні в яку патетику впадати, але Бог є на світі, він усе бачить. Якщо цей народ не порозумнішає, значить Всевишній дасть йому цих псевдопатріотичних правителів. А через півроку подивимося, що казатиме молодь, яка "вишиває" сьогодні в оранжевих "фєнєчках". І як "заспівають" ті, хто жде кисельних річок від Ющенка.
Мені тільки жаль буде України. Бо то є речі абсолютно несумісні - боротьба за власні інтереси і боротьба за Україну.
Маємо, проте, те, що маємо. І коли мені кажуть, що Ющенко - лідер, то я мушу відповісти: бідна та нація, яка не має справжньої опозиції, а тому здатна всерйоз сприймати такого "лідера" і тих, хто зібрався навколо нього, називаючи себе таки опозицією.
На моєму особистому горизонті Ющенко ніколи не з'являвся. Він, на мій погляд, не був тією персоною, з якою можна мати серйозні справи. Але добре пам'ятаю, як "ставили" його головою Нацбанку, точніше, як Вадим Петрович Гетьман робив усе, аби його затвердили головою. Пригадую, як страш-е-нно багато зусиль докладала, щоб зрозуміти зміст того, що говорить Ющенко з трибуни! Хоча, мені здається, вже давно звикла все хапати з льоту. Ніколи не мала з цим проблем. Може, й справді тоді: хто ясно мислить, той ясно викладає?
Я зрозуміла: хлопець, безперечно, виліплений, керований, але що буде далі, коли перестануть ним керувати, - уявлялося важко. Сказала тоді Гетьману: Вадиме, кого ти ставиш на Нацбанк (хоч ми й не були з ним у приятельських стосунках, я дуже серйозно протистояла їхнім "національно-демократичним" переконанням)?! Гетьман уже на тому світі й, може, бачить, що я не брешу. Згадую про це лише тому, що є такі речі, про які люди просто мусять знати!
Так-от, кажу тоді Вадиму Петровичу : я розумію, що це твій улюбленець, що ти його на банку "Україна" випестив, але не розумію, як ця людина може стати головою Нацбанку... А той мені у відповідь: "Але ж декорація хороша! Працювати всеодно Стельмах буде". Саме так сказав Вадим Петрович, і якщо в пана Ющенка є певні претензії до цих слів, то нехай адресує їх своєму "хрещеному батькові" - Гетьману, а я кажу лише те, що сама добре знаю.
Справді, тоді Гетьман приставляв Ющенкові ручки-ніжки, а тепер це робить "желєзная чєтвьорка", як її називають, - Порошенко, Зінченко, Турчинов і Червоненко. Не кажу вже про пані Юлю. З нею також негаразди відбуваються, нездорові реакції там мають місце. Це страшенно лякає. Подумаймо, який політик може вийти на трибуну парламенту і сказати: ви повіситеся на цих шарфиках? Що це таке! В які рамки входить?! Хтось-таки дуже влучно сказав: пані Тимошенко захищає обдурений електорат від себе вчорашньої.
Ці люди та ще з ними "демократи" з учорашнього дня знайшли собі чергову маріонетку - Ющенка. Хіба не розуміють, що "лідер" здебільшого хворітиме, а правити буде саме ота четвірка? Слабий чоловік Ющенко, ну, нічого тут не вдієш, я можу щиро поспівчувати йому. Але такий він "когорті" якраз і вигідний! Не дай Боже, але медики знають, що означає та "хроніка", яку Ющенко має. І що значить 65 разів упродовж 9 місяців звертатися до лікарів - був такий факт, я достеменно знаю.
Тож нехай він собі лежить, відпочиває в ліжку, майбутній глава держави, а "чєтирє комсомольца" будуть правити? Він їм, справді, саме таким і потрібен, аби лише до влади привів. А далі буде те, що й з Кучмою: лиш почалися перші спроби Президента звільнитися від павутиння, яким його пообплутувала та "опозиція", яка тільки й того, що бігала на Банкову за посадами й пільгами, - тоді вона й повернулася у контрнаступ, заволала: "Україна - без Кучми!".
Воно ж тепер, справжнє єство "демократів" видно: шукали собі нового керованого "лідера". Некеровані нікому з них не потрібні. Пересвідчилася в цьому на власному досвіді. Коли випадково потрапила до їхньої "когорти" на самому початку 90-х, а згодом заявила їм же у вічі, що їхня тодішня (і теперішня - відповідно) команда ні на йоту не є державницькою, то вони зробили все, щоб я туди ніколи більше не потрапила.
Дивує, однак, як же це так сталося, що вони далися керувати собою польським емісарам! Невже добродії ющенківці не знають, що в їхньому штабі працює Мирослав Чех - той самий, який відзначився свого часу в конкурентному таборі, що виступав проти Квасьнєвського на останніх президентських виборах у Польщі. Саме той пан Мирослав Чех, який придумав і слоган "Так!", і оранжевий колір, а коли в Польщі все це не пройшло на виборах, то привіз усе це сюди, до Ющенка. І сьогодні Україна ходить в оранжевих "фєнєчках", особливо молодь, студенти. Можливо, й справді студентство хоче чогось незвичайного. Знайомі поляки запитують: "Пані Ларисо, чи не вважаєте ви, що це бажання суспільства мати свободу, мати вільність?" Кажу їм: з ким? Хто поведе їх до цієї свободи? Ці хлопці з "опозиції"? Та чи знають вони самі смак свободи? Вони знають хіба що смак грошей і влади, яку нещодавно втратили. Вони всі були при владі, кожен зробив туди свою "ходку", а коли Кучма почав усувати їх від неї, то дружно так, усією капелою псевдонаціонального патріотства пішли в "опозицію". Разом зі своїм "Павликом Морозовим" - це я так назвала Ющенка, бо - пам'ятаєте? - як він кричав, що з Кучмою - як батько з сином, а згодом геть чисто зрадив "батька".
Тож мені ще раз шкода цієї молоді, що вдяглася в оранж і пішла по "вітру вільності". Вільності від чого - від держави?
Держава, знаєте, коштує занадто дорого. За неї так тяжко заплачено! Нелегко, мабуть, і тим, хто бігає в помаранчових "фєнєчках", судити про те, що може з Україною статися, коли вони наважаться зробити свій божевільний вибір.
Про донецькі терикони та львівські замки
- Мушу сказати, що я починала свою кар'єру в Донецьку. Спочатку мене як "неблагонадійну" "розписали" на Караганду. Але оскільки я була кращою на курсі студенткою, то викладачі й друзі-студенти відстояли, і я поїхала на Донбас. Поїхала окрилена. Це ж зовсім поряд! Україна! У мене завжди була домінантна України цілісної, і Донбас був для мене такою самою часточкою її, абсолютно нічим не гіршою, може, в чомусь набагато цікавішою і кращою, ніж моя кохана Галичина.
Чудовий, дуже потужний край зустрів мене родинно, а донецькі люди прихистили ніжно. Я, галичанка з діда-прадіда, так комфортно себе там почувала! Моя українська мова органічно вплелася в нашу милу російськомовну "тусовку". Хто не знає інтелігенції Донецька, горлівської інтелігенції - той не знає Донбасу. З одного боку, це насичена величезним інтелектуальним потенціалом земля, з другого - край людей простих і мужніх, які знають, як вистояти у майже непридатних для життя умовах.
Ще мушу зізнатися: серед моїх любих галичан таких людей уже майже не залишилося. Галичина дістала величезну селекцію, пережила її після війни. За 50 повоєнних років там було зроблене те, що на Східній Україні робилося не один десяток років, і не два, і не три. Але, як би там не було, Бог завжди якось так регулює ситуацію, що туди, де особливо тяжко, він посилає людей, здатних бути незламними за будь-яких умов, які вміють відстояти власну гідність і не дати себе потрощити. Такі люди завжди були на моїй батьківській Галичині. Таких людей я знайшла і в Донбасі. Саме тоді я вперше почула про Юхима Звягільського, наприклад, який тільки-но починав кар'єру, працюючи гірським інженером, а вже якісь там нововведення робив дивовижні...
І от тепер, коли я чую це міщанське: "східняки" й "західняки", а мої земляки дружно пристали до "вольностей" ющенківської агітації, - мені стає особливо незатишно, навіть страшно.
Так, подібне "москофільство" на Галичині інколи з'являлося "кущами", але здебільшого йшло від людей неосвічених, неінтелігентних і не знаходило широкої підтримки. А тепер чую: "Донецькі хочуть захопити..." То є жах.
Даруй мені - гей, Галичина! - опам'ятайся. Кого ти насправді привела до себе сьогодні? Хто там у тебе керує? А чий капітал править, скажімо, в Калуші?
Пам'ятаю, як місцеві начальники різних рівнів за "соответствующую мзду" пускали на Галичину деяких хлопців з-за кордону робити свій бізнес, а тепер ті "квартиранти" заборгували і Галичині, й Україні загалом. А от своїх, донецьких, не можна, бачите, пускати... Хоч вони хотіли дати нові робочі місця. То що, нехай краще 300 тисяч люду виїздить з Тернополя на закордонні заробітки? Нехай близько 400 тисяч львів'ян мігрують до Португалії чи Італії, аби, так би мовити, глядіти чужих дітей і старих хворих? Все це дуже гуманно й добре. Але ж і у нас є своя держава! І можна було б якось самим дати собі раду, забезпечити себе роботою. Але ж - ні. Спочатку повиїжджали жінки в прийми, у прислужниці. Згодом позабирали туди ще й дочок своїх. А тепер уже й чоловіків прилаштували на закордонні автозаправки.
...Колись Павличко казав (у нього є такі емоційні злети - поет є поет!), що з донецького терикону Україну видно далі, ніж з львівського Високого замку. То це таки правда! То що, добродії, знову кричатимемо, що ми такі горді й достойні, а все ж їхатимемо за статками по закордонах? Чи пошукаємо їх разом у себе вдома, по дорозі із Заходу на Схід України, і навпаки?
Про вершника
- Дивуюся дикості й неінтелігентності "опозиції" з команди Ющенка, яка зусібіч намагається оббрехати Януковича і не помічає, точніше - закриває очі на все хороше, що він робив і робить як для своєї Донеччини, так і для всієї України.
Слухайте, та якби все це раптом робилося за часів прем'єрства Ющенка, - побудовано ж два атомні реактори нашими власними силами-грошима, Україна ввійшла в число експортерів електроенергії, будучи "вічним" боржником і "вічним" споживачем чужої енергії, - то лементу було б повно... А так, за Януковича, все тихо, наче все те добро віками було. Тепер ось розсилають усім і кожному по Україні "роз'яснення" - мовляв, усі обіцянки Януковича про пенсії відміняться одразу ж після виборів.
Добряче хитро так зв'язують його з криміналом, намагаються пришити йому "згвалтування". Але чому ніхто не пробує навіть приклеїти "справу Януковича" до інших, дуже схожих історій "совєтского суда" - до другої "справи" В'ячеслава Чорновола, наприклад? За що судили тоді його - за спробу "згвалтування". Те ж саме було, коли "брали" Миколу Горбаля...
То що, "советский суд - самый гуманный суд в мире"?
Нехай тернопільчани, які так натужно кричать проти Януковича, знають, що будучи народним депутатом, я вирятувала із в'язниці їхнього хлопця, на якого банда наклала наклеп - "згвалтування". Таких же, однотипних, "стандартних" справ у моєму депутатському портфелі було шість. А скільки їх налічувалося по країні?!
Дивно, але факт: так звану опозицію, хочеться нам того чи ні, підтримує так званий адмінресурс. Хоча сама опозиція звинувачує Януковича у використанні адмінресурсу у власному виборчому марафоні.
Я ж, проте, від першого дня перегонів знала, що Янукович не є представником і кандидатом від влади. Навіщо ж повиставляли стількох кандидатів-суперників проти нього? Не важко було здогадатися, що й Черновецький, і Кінах, скажімо, працюватимуть на Ющенка проти Януковича. Їм дозволено було це зробити! А що вже Кінах, так той аж ніяк не міг бути - подумайте! - поза владою. Сама влада не однорідна. Там свої течії і свої інтереси, свої "тусовки", про які народові годі й казати. Жодній з них Янукович не потрібний. Чому, спитаєте? Бо вони створили собі такі "мєждусобойчики", що тепер бояться Януковича з його твердою рукою і з його вмінням "порозкидати" всіх, хто поводиться непристойно. Людина відважна і сильна "мєждусобойчикам" не потрібна. А от гнучка і керована - так.
Я завжди і постійно була в опозиції до багатьох дій української влади. Але ні разу не стояла в опозиції до дій прем'єра. Зовсім не вважаю його - ні "плоть від плоті", ні "кров від крові" - представником цієї влади.
Коли стала пильніше приглядатися до Януковича (маю педагогічний досвід психолога-фізіономіста), то зрозуміла: це людина незакомплексована, людина від землі. Мені здається, - а я кажу тільки те, що знаю достеменно, - він виріс на людину, яка відповідає за кожний свій вчинок. Одне слово - мужчина! А ще - він має відкриту душу. Можливо, навіть занадто відкриту, і цим користуються недоброзичливці.
Одначе кажуть же в народі: "Коли багато гавкають, то видно, що хтось їде верхи".