МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Ціна зради

01/23/2006 | Богдан Червак
Ще влітку минулого року, коли Президент України Віктор Ющенко відправив у відставку уряд Юлії Тимошенко та секретаря РНБО Петра Порошенка, здавалося, що це був найважчий для Глави держави час, адже його покинули, як тоді здавалося, найвірніші друзі. Однак тоді, не зважаючи на суттєве послаблення влади, ніхто не відважувався стосовно своїх опонентів вживати слово “зрада”. Тоді це називалося “розкол помаранчевої команди”.

Сьогодні, після того як Верховна Рада відправила у відставку уряд Єханурова, слово “зрада” звучить дедалі голосніше. При цьому звучить із різних сторін. “Наша Україна” звинувачує у “зраді” Юлію Тимошенко, фракція якої у парламенті, голосуючи за відставку уряду, підтримала комуністів, Партію регіонів та об’єднаних соціал-демократів. Не залишився у боргу БЮТ, який у “зраді національних інтересів” звинувачує “Нашу Україну”. Очевидно, причин для таких доволі різких закидів багато. Основна з них та, що на другому році свого існування нова українська влада, зокрема її виконавча гілка, так і не спромоглася стати дієвим механізмом проведення в Україні необхідних реформ, чого вимагав Майдан та ті громадяни, що голосували за Президента Ющенка. А за це хтось, рано чи пізно, має відповісти.

Звичайно, час дуже скоро розставить усе на свої місця і вже у березні кожен фігурант колись єдиної помаранчевої команди отримає по заслугах. Проте, у ситуації, коли слово “зрада” звучить із уст практично усіх політичних сил, справді зрадженим є дише одна людина – Президент Ющенко.

Уже призабулося, з чого починав свою діяльність новий Президент. Одразу після інавгурації Віктор Ющенко виступив із ініціативою формування “потужного” передвиборного блоку, до складу якого мали б увійти НСНУ, БЮТ та Народна партія Литвина. Глава держави прагнув максимально консолідувати всі гілки, влади здобути переконливу перемогу на виборах й сформувати сильний уряд. Першим із дистанції зійшов спікер Володимир Литвин. А ще рік тому він здався Ющенку надійною опорою. Сьогодні Литвин став одним із ідеологів антиурядового заколоту. І коли міністр юстиції Сергій Головатий звинувачує Юлію Тимошенко у тому, що вона нанесла “удар в спину” українській владі, то зробила вона це рукою Литвина, який сповна використав свою посаду для того щоб “відставити” уряд і паралізувати одну із гілок влади.

Не думаю, що Ющенко важко переніс зраду Литвина. Набагато важче Президентові було розлучатися із Тимошенко і БЮТ. Важко не тому, що лідер помаранчевої опозиції колись стояла поруч на Майдані, а тому, що її відхід засвідчив його неспроможність сформувати дієвий уряд. І коли фракція БЮТ у парламенті виступила одним з генераторів відставки уряду Єханурова, то удар завдавався передусім Ющенку, який вдруге наступив на одні і ті ж граблі. “Зрада” Тимошенко болюча тим, що БЮТ, а точніше її лідер Юлія Тимошенко останнім часом намагалася дистанціюватися як політична сила, що жорстко відстоює “національні інтереси”. І коли у важкий для нації час, оскільки Україна вела нерівну газову війну з Росією, необхідно було забути давні образи й об’єднатися навколо Ющенка, Тимошенко зробила навпаки: вона перейшла рубікон й тим самим спалила усі мости порозуміння між БЮТ і Президентом України.

На перший погляд, вірним Президентові залишився Олександр Мороз і Соцпартія, адже фракція соціалістів не голосувала за відставку уряду. Але це на перший погляд. Не треба забувати, що у даній ситуації голоси соціалістів нічого не вирішували, тому вони зайняли найцинічнішу тактику у конфлікті між різними складовими помаранчевої команди: нещадно критикувати уряд, але не голосувати за його відставку. Сам Мороз був гранично відвертим, коли заявив, що не голосував за відставку кабінету міністрів тільки тому, що не існує механізмів його формування. Іншими словами, рука Мороза ніколи б не “затремтіла”, якби він був упевнений, що завтра у кабміні буде більше міністрів-соціалістів. Та й під час газової війни Президент Ющенко плеча соціалістів так і не відчув.

Єдина політична сила, що у важкий для держави час була з Президентом, це, очевидно, “Народний союз “Наша Україна”. Але урядова криза показала не стільки силу, як слабкість НСНУ. Фракція НСНУ була безпорадною в парламенті, а партія - за його межами. Слабкість НСНУ виявилася не стільки у нездатності відстояти уряд Єханурова у Верховній Раді – нічого не вдієш, коли не вистачає необхідної кількості депутатів – як у неспроможності активно захищати Ющенка. Лише у Львові, Івано-Франківську та Тернополі, політична сила, що називає себе партією Президента спромоглася провести мітинги на підтримку Глави держави. Так, мітинги були масовими, але кожен, хто, скажімо, був на віче у Львові, не міг не відзначити істеричність виступів окремих чільників НСНУ, чия фразеологія чомусь до болі нагадувала лексику кандидата у президенти Януковича. Це – явна ознака слабкості. Не спромоглася НСНУ дати гідну відсіч опонентам у ЗМІ. Було видно, що активісти партії уникають дискусії з Юлею Тимошенко. Чого бракувало: аргументів чи, може, бажання?

Якщо підсумувати, то можна зробити висновок: сьогодні Президент України Віктор Ющенко фактично опинився один, перед реальною загрозою контрреволюції в середині країни, та безпрецедентного тиску ззовні, зокрема з боку Росії. Якщо до цього додати, послаблення уряду, конституційну реформу, яка обмежила повноваження Глави держави, відсутність конституційного суду, який міг би покласти край правовому хаосу, то ціна зради Президента виглядає надто високою.

У минулому Ющенко неодноразово доводив, що може бути надійною ланкою єдиної команди, політиком, що об’єднує інколи ідеологічно непримиренні сили. Завдяки цій рисі він переміг на минулих виборах. Тепер прийшов час довести, що і один у полі може бути воїном. Для цього, до речі, не обов’язково проводити референдуми чи вносити нові зміни до Конституції. Необхідно лише ніколи не зраджувати людей, які обрали його своїм Президентом.

Стаття надійшла на пошту Майдану Date:Mon, January 23, 2006 8:08 am

Відповіді

  • 2006.01.23 | Georg2

    Re: Ціна зради

    Ющенко сам винен, треба думати, коли щось робиш !
    Без Юлі НСНУ що в цьому парламенті має 90 голосів, що
    в наступному буде мати стількиж.І прийдеться йому йти на поклін
    або до Юлі або до Януковича ( що більш ймовірно, згадуючи Меморандум)
    А майдан - це не Ющенко !!! Це народ , який не захотів бути "ЛОХОМ"
    А Ющенко народ зрадив , бо майже всі його обіцянки виявилися брехнею!
    А газові угоди це взагалі - корупційні діяння, а Ющенко готовий підписатися за кожним словом "соглашения" Чому він не запитав прем"єра або Ивченка : Чому газ для Франції на кордоні Росія-Україна коштує 160 доларів , а для України 230 . Хотілось би почути відповідь і хоч якісь вмотивовані аргументи , а не тупо " ми маємо газ " - це все нагадує , що народ знову хочуть робити "ЛОХОМ"


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua