МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Під сонцем Абхазії

01/30/2006 | Роланд Мікеладзе
Ця стаття - попередження. Про те, що може статися на теренах України, якщо політичну кризу, не буде вирішено конституційним і мирним шляхом. І влада, і народ говорять про майбутнє країни, однак діаметрально протилежне. В Києві - помаранчева революція. Багатотисячні мітинги опозиції і блокування державних установ. На Сході - заклики біло-синіх до відокремлення й утворення автономії.

Збираються захистити Україну від "помаранчевого шабашу"


Огляд російської преси свідчить про те, що колишнього «старшого брата» войовниче налаштовують по відношенню до українських подій: «Комсомольская правда» - «Лужков готов пожертвовать кепкой ради Януковича», «Почему Россия пассивна на Украине?». «Московский комсомолец» - «100 гривен за Ющенко», «Карнавал опасностей», «За беспорядками в Киеве стоят США». «Независимая газета» - «Раскол» (з мапою розчленованої України, якою вона вбачається Москві), «Оранжевый психоз».

А ось і офіційний орган МО РФ газета «Красная звезда», цитата із статті «Труден путь к диалогу»: «Народные депутаты из разных лагерей в последние дни стали совместно участвовать в дискуссиях на телеканалах. Социал-демократ Игорь Шурма привел пример, как действуют ющенковцы на западе Украины. В городе Каменка-Бугская перед дверями администрации поставили стол и провели «тестирование» работников на лояльность к оппозиционерам. Свой - иди работать, не принимаешь «веру» в Ющенко - уволен. Члены СДПУ(О) звонят в Киев и просят разрешения изменить свои убеждения, хотя бы фиктивно вступить в лагерь «Нашей Украины», иначе им грозят даже физической расправой. Вот что такое демократия по-ющенковски».

Протилежна точка зору в газеті, зрозуміло, відсутня. Зважаючи на те, що «Красная звезда» - військова газета, можна констатувати факт, що почалася пропагандистська обробка російських вояк, або ж, професійною мовою, «інформаційне забезпечення бойових дій». Зазначимо: те, що друкується в «Красной звезде», обов’язкове для вивчення (вивчення, а не прочитання) в усіх військових російських частинах.

До речі, в Інтернеті вже з’явилися дивні російські сайти, які проявляють підозріло пильну увагу до Луганська і Донецька, повідомляючи про всі НП (автоаварії, вибухи газу тощо). Мабуть, на щось очікують? З’явилася також інформація і про те, що в Новоросійську розпочато вербування російських козачих добровольців, «которые призваны защитить Украину от оранжевого шабаша».

До уваги читачів - розповідь про трагічні події на Чорноморському узбережжі в 1992-93 роках. Грузинсько-абхазька війна, яку було розв’язано внаслідок сепаратистських закликів до відокремлення і яка призвела до багатотисячних жертв з обох сторін.

Війна спалахнула як результат імперської політики Росії


«Війна між абхазами і грузинами спалахнула не в 1992 році, а набагато раніше. Тому що стрілянина - це вже кінцевий результат, продовження політики іншими - військовими методами. Я серйозно вивчаю історію і знаю, що дві тисячі років грузини і абхази співіснували мирно, під час зовнішньої небезпеки об’єднувалися, щоб дати збройну відсіч ворогу, як, наприклад, Османській імперії. Абхази і грузини - це як в Україні, наприклад, гуцули і поліщуки. А коли прийшла радянська влада, сталося незрозуміле: абхази чомусь вирішили, що грузини - це погано, а росіяни - добре. І це при тому, що під час колонізації Кавказу царська армія, просуваючись Чорноморським узбережжям, нищила абхазів. Абхазька народність складалася з абхазів, шапсугів та убихів. Шапсуги загинули, а частина убихів врятувалася масовою втечею в Турцію.

І тут раптом з радянською владою - знову любов до росіян. Чому? Червона Армія, наступаючи на Грузію з боку Сочі, домовилася з абхазькими лідерами: дамо автономію. Більшовики пообіцяли таке, щоб абхази пропустили їх через свою територію і вказали путь у горах. І місцеві лідери погодилися. Росіяни били їх за царських часів, а за радянських - просто купили.

І 70 років Москва виховувала абхазьких лідерів «під себе». Це як у чужій сім’ї народиться дитина, а я буду приходити з подарунками і нашіптувати: «Бачиш, я тобі дав 10 гривень, а рідний батько - лише 3». Ось звідки джерело абхазько-грузинської війни.

Я жив у Сухумі. У мене там було багато родичів, які працювали на відповідальних посадах - і в міськвиконкомі, і в міліції. Якщо на крісло керівника претендували абхаз, росіянин, грузин, посаду отримував абхаз - це факт. Якщо черга на квартиру або ж телефон, першим їх отримував абхаз - це факт. При цьому ніхто з грузинів не ображався - це ж Абхазія! І це називається утисками абхазів? Начальниками були тільки абхази, а їхніми заступниками - росіяни, грузини, вірмени.

Війна між двома братніми народами спалахнула як результат імперської політики Росії. Першим президентом Грузії став Звіад Гамсахурдіа, антиросійський політик і дисидент за радянських часів. І що сталося? Переворот. Бої в Тбілісі, артилерійський вогонь уздовж проспекту Шота Руставелі, півтори тисячі загиблих грузинів з обох сторін. Це було в грудні 1991 року. Едуард Шеварднадзе також не задовольнив Москву своєю незалежною політикою, хоча й поважав права автономії.

Шаміль Басаєв очолив Абхазький батальйон


...У той час я працював у малому підприємстві, створеному при Сухумському держуніверситеті. Опівдні 14 серпня 1992 року мені зателефонувала сусідка-абхазка: «Тут таке коїться - стрілянина, війна!» - «Яка війна?» - «Не знаю. Танки стріляють!» Я бачу у вікно, як із сусіднього будинку вибігають абхази з автоматами...

У абхазів вже були власні воєнізовані формування в 1989 році, а це ще СРСР! Під керівництвом радянських військових спеціалістів на території військових частин створювалася абхазька гвардія. Студенти нашого університету ходили після занять вивчати військову справу, навчатися рукопашному бою, марширували вулицями міста. Запитання: чому радянська влада готує на своїй території незаконні військові формування? Тому що спецслужби вже мали дані: в Грузії зародився антирадянський рух.

Створення Конфедерації гірських народів Кавказу (КГНК) проходило також під пильною увагою Москви. Дивно, але до її складу увійшли тільки північнокавказькі мусульманські народи і Абхазія. Грузію, Вірменію і Азербайджан туди чомусь не запросили. Конфедерація офіційно мала на меті відродити національні культурні традиції гірських народів (через фольклорні фестивалі, спортивні змагання, освітні заходи тощо).

Пам’ятаю, якось вночі я працював в університеті, і охоронець повідомив, що приїхало 12 чеченців, стоять біля дверей, просять впустити їх переночувати. Я зателефонував начальству, і приїжджих влаштували в гуртожиток. Аналізуючи окремі факти: створення КГНК (тільки мусульманська), антигрузинські настрої в Абхазії, приїзд чеченців, адигейців та ін. для навчання в абхазькій гвардії, - неважко було здогадатися, що готується, тим більше наміри абхазьких сепаратистів особливо не приховувалися.

І коли почалася війна, Конфедерація взяла в ній активну участь. Шаміль Басаєв став командиром так званого «абхазького» батальйону, до складу якого увійшли чеченці, карачаєвці, кабардинці, російські козаки з Кубані і Ростова. Вони були головною ударною силою абхазьких військ - козаки і представники Північного Кавказу. А за ними вже йшли абхази і зачищали територію».

Грузія не збиралася терпіти сепаратистські прояви


Відносини між абхазами та грузинами вже давно були напруженими. У роки радянської влади протистояння загонялося в підпілля, однак кілька разів проривалося назовні. У 1989 році навіть довелося вводити війська - заворушення були викликані відкриттям у Сухумі філії Тбіліського університету. З приходом до влади Гамсахурдіа, який мав намір відняти у Абхазії статус автономної республіки, ситуація почала швидко загострюватися.

У серпні 1992 року Верховна Рада Абхазії прийняла декларацію про державну незалежність і вихід із складу Грузії. Взагалі, коли якась територія бажає, щоб світова спільнота визнала її незалежність і ставилася до неї як до самостійної держави, то, згідно норм міжнародного права, у першу чергу треба провести всенародний референдум. На такий варіант абхазькі сепаратисти піти не могли, тому що референдум програли б. Справа в тім, що в Абхазії самих абхазів не так вже й багато: за даними перепису населення 1989 року, - лише 17,8% (майже 100 тис.). Натомість грузинів 45,7% (майже 300 тис.), росіян 16%,вірменів 15%, не рахуючи греків, турків, татар і українців. Тому незалежність проголосили без референдуму, а світова спільнота Абхазію не визнала.

Грузія не збиралася терпіти сепаратистські прояви, і за тиждень урядові війська увійшли на територію Абхазії. Офіційне пояснення було таким: західні області країни контролюють злочинні формування прихильників Гамсахурдіа, які тероризують місцеве населення. Сьогодні в Тбілісі багато хто вважає, що це було фатальною помилкою: не можна було починати війну у власній країні. Хоча в той час думали одним походом на Сухумі вирішити два питання: нарешті добити звіадистів, що втекли в Абхазію, і заодно приборкати заколотну автономію.

"Нам сказали, що в Абхазії добре платять"


Аслан Джабраілов, чеченець (батальйон «Едельвейс»): «Спочатку нам казали, що грузини прийшли на чужу землю, пригнічують маленьку націю, вбивають, гвалтують. Тому я й прийшов - за велінням серця, як і багато подібних мені. На війні я мав таке відчуття, що слугував справедливій справі. Так було до взяття Сухумі. Тоді я зрозумів, що чинив неправильно. Коли захопили Гагру, постраждало чотири чи п’ять будинків, і того ж дня було підпалено біля ста будинків. Так само зробили і в Сухумі - спалили майже все. Вбивали мирних громадян, тих, хто навіть не брав у руки зброю. Постраждали ні в чому не винні люди».

Володимир Хіядулін, уродженець Татарстану: «Нам сказали, хто воюватиме понад три місяці, отримає в Абхазії квартиру, прописку і подвійне громадянство».

Володимир Крутко, похідний отаман: «Це не грузинська земля. Це Абхазія. Всі вони (мегрельське населення) прийшли сюди жити переважно після (Великої Вітчизняної) війни. Я вважаю, що їх час вже закінчився... У принципі, тут тільки мегрелам та грузинам жилося добре - решта їм прислуговувала. Впевнений, що ми їх проженемо, і тут залишаться тільки росіяни... З абхазами ми завжди знайдемо спільну мову...».

Микола Новіченко, м. Москва: «У Москві розповсюдилися чутки, що в Абхазії платять гроші і збирають найманців. Тому я і приїхав. Нас було п’ятеро, ми йшли попереду, а позаду ті, хто нас найняв. Зі мною були троє російських хлопців і один чеченець. Згодом я побачив їх вбитими. Хто їх вбив, не знаю, однак вважаю, ті, хто нас найняв, щоб не платити обіцяних грошей».

Володимир Леонов, Санкт-Петербург: «Воювали в Придністров’ї... Мені сказали, що в Абхазії добре платять. Тут дуже багато російських найманців, воюють на боці абхазів...»

Абхази пов'язали грузинам "колумбійську краватку"


Минув майже рік, і ворогуючі сторони за посередництва Росії підписали Сочинську угоду про припинення вогню і вивід грузинських військ та важкої артилерії із західних областей вздовж ріки Гуміста. Москва гарантувала, що штурму Сухумі не буде. Грузія вивела війська, а за два тижні абхази захопили Сухумі. Їм активно допомагав 345-й парашутно-десантний батальйон російської армії, що дислокувався в Гудауті. Під час штурму було задіяно новітню військову техніку, яка належала російській армії, - нічого подібного в абхазів ніколи не було.

Після третьої заяви Шеварднадзе з приводу участі російських військовослужбовців у штурмі міста цей факт визнав і міністр оборони РФ Павло Грачов.

Мешканці Сухумі десятками тисяч тікали пішки через гори Сванетії. Тижнями, без їжі і води, з дітьми і стариками, по гірських стежках, по коліно в снігу. Українські, а пізніше російські гелікоптери скидали їм хліб, однак він переважно летів у прірву.

За кілька днів абхазькі сили відновили контроль над територією, раніше зайнятою грузинськими військами. Гірським найманцям, яким нічим було платити, дозволили мародерствувати. Жахлива хвиля різанини мирного населення прокотилася країною. Жінок якщо не вбивали, обов’язково гвалтували, проводячи кампанію «етнічної чистки». Грузини до цих пір плачуть, згадуючи ешелон з убитими, який в ті дні прийшов у Тбілісі. Вагони мертвих. Перерізані горлянки і через рану просунуті на груди язики. Це називалося «колумбійською краваткою». Поки російська авіація бомбардувала Сухумі, абхази пов’язували грузинам «краватки».

А тим часом виступили у новий похід звіадисти. Гамсахурдіа, за підтримки Росії, розпочав операцію, широко застосовуючи російські важкі гармати. Грузинські війська з відчутними втратами відступали, усвідомлюючи, що воюють вже з Росією. Звіадисти захопили Поті і насувалися на Кутаїсі, звідки відкривався прямий шлях на столицю. Зупинити їх урядові війська не мали змоги.

Едуард Шеварднадзе: «В Абхазії проти Грузії воює червоно-коричнева армія, яка горить імперським реваншем і загрожує реставрацією «тоталітарної системи» (з виступу на сесії парламенту Грузії 25.11.92 р.).

Сухумі захлинув геноцид і вал мародерства


Штурм Сухумі розпочався 16 вересня 1993 року і тривав майже два тижні. Під час артпідготовки курортне місто, яке біліло в субтропічній зелені, практично було зруйновано. Особливо постраждав центр - багато кварталів знесено до фундаменту установками «Град». Від Будинку уряду залишилися чотири стіни; під бетонним перекриттям, що впало, поховані десятки його захисників. У місті немає ні води, ні світла. З настанням темряви в різних кутках Сухумі спалахувала стрілянина - абхази добивали грузинів, що засіли в підвалах. Патрулі абхазьких формувань, перевіряючи в перехожих паспорти, розстрілювали на місці кожного, у кого в графі «національність» було написано «грузин». Хто не встиг врятуватися втечею, переховувався в навколишніх лісах. У порту діялося щось неймовірне: страшна паніка охопила натовп жінок, дітей, літніх людей - у Поті вдалося переправити лише 20 тисяч грузинів. У морі плавали десятки трупів. Сухумі захлинув геноцид і вал мародерства, ніхто не був упевнений у власній безпеці...

Звіт комісії генерального секретаря ООН з розслідування випадків порушення прав людини в Абхазії, республіка Грузія, 17 листопада 1993 року:
«... 50. Жертвами злочинів були представники всіх етнічних груп, які населяють Абхазію.

51. І грузинські війська, і абхазькі сили, і нерегулярні формування несуть відповідальність за злочини, скоєні проти людства.
52. Конфлікт призвів до численних жертв, повного спустошування цілих областей і масового вигнання мирного населення із своїх домівок.
53. Особливо комісію вразив той факт, що місцеві жителі до війни жили дружно із своїми сусідами. Більш того, багато з них стверджувало, що під час збройного конфлікту грузини переховували у себе своїх сусідів-абхазів і навпаки».

Абхазька проблема повернулася Москві чеченською проблемою


Імперська політика Росії на Кавказі, зокрема в Абхазії, повернулася їй чеченською проблемою. Слід підкреслити, що проводити паралель між абхазькою і чеченською проблемами - неправомірно. Чечню Росія приєднала внаслідок завойовницьких воєн у 19 сторіччі, після перемоги над Шамілем. Абхазія ж ще до Різдва Христова була невід’ємною частиною Грузинської держави. Чечня насправді бореться сьогодні проти завойовника - Росії. Росіяни до колонізації Кавказу ніколи там не жили. А абхазькі сепаратисти, за підтримки Росії, влаштували геноцид і вигнали з рідної землі 300 тисяч грузинів, які жили там тисячі років. Уряди Грузії всіх часів наділяли абхазів усіма правами аборигенної нації, надали їм усі привілеї, йшли на всі умови для культурного розвитку і максимального відокремлення автономних прав Абхазії від центру в межах єдиної Грузії. Натомість заколот абхазів, з урахуванням інтересів Росії, був направлений на гальмування розвитку державності і незалежності Грузії.

Грузино-абхазький конфлікт введенням російських «миротворчих» сил не вирішено й до цих пір. Для грузинів ці війська, які брали участь у війні на боці абхазів, залишаються ворожими і окупаційними. Приниження й насильство ніколи не забуваються, а ціна спокути виставляється завжди дуже висока. І ніхто не розбиратиметься, хто з російських політиків і генералів винен у розв’язанні цієї братовбивчої війни. Для Грузії у цьому винна Росія.

Така недалекоглядна політика Москви може призвести лише до одного: прикордонні держави, які колись входили до складу СРСР, будуть люто ненавидіти «старшого брата», а на підтримку «своїх урядів» Москві доведеться витрачати більше коштів, аніж Радянський Союз витрачав на комуністичні режими у Східній Європі.

Відповіді

  • 2006.01.31 | Луганець

    Re: Під сонцем Абхазії

    До речі, в Інтернеті вже з’явилися дивні російські сайти, які проявляють підозріло пильну увагу до Луганська і Донецька, повідомляючи про всі НП (автоаварії, вибухи газу тощо). Мабуть, на щось очікують?

    Наведіть, будь ласка, кілька прикладів, а то цікаво...
    (намагаюся відслідковувати повідомлення про Луганськ на українських та іноземних сайтах, а такого ще не бачив)
  • 2006.01.31 | Сергій Кабуд

    цікаво, але подібне в Україні буде лише позитивом

    згадаймо як загроза нації обєднала помаранчовий майдан,
    а ВІЙСЬКОВА загроза може стати початком успішного просування на москву і встановленню київського каганату на весь совок.

    Цілком справедлива екстраполяція, якщо порівняти якісну відмінність можливого президенства януковича і військового вторгнення кацапні в Україну.

    Війни виграються в серцях народу. Цей урок ми вивчили добре.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.01.31 | Стась

      Ви провокатор чи

      просто дурень?

      Ви труп зблизька бачили? Біля Вас кулі свистіли? Ви кадри про Югославію хоча б на екрані ТБ дивилися?

      А що таке повоєнна руїна - вам відомо?


      Сергій Кабуд пише:
      > згадаймо як загроза нації обєднала помаранчовий майдан,
      > а ВІЙСЬКОВА загроза може стати початком успішного просування на москву і встановленню київського каганату на весь совок.

      А ви вважаєте, що гіпотетична загроза Москві не об'єднає росіян (які й зараз зовсім не роз'єднані)?

      > Війни виграються в серцях народу. Цей урок ми вивчили добре.

      Війна ніколи не може бути позитивом. Навіть виграна війна. Виграна війна - відносний негатив, програна - абсолютний, от і вся різниця.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.01.31 | Сергій Кабуд

        знаєте, якщо кремль на це піде, то моя думка чи ваша не буде вра

        враховуватися кремлюками.

        Нічого хорошого у війні не буває і я нічого привабливого в трупах не бачу,

        лише вплинути на гіпотетичне рішення кремля атакувати Україну чи українські обєкти

        я не можу.

        Тому аналізую ЯК це може розвиватися.

        Зупиніть істерику, і думайте головою.
    • 2006.01.31 | Volodymir

      Re: цікаво, але подібне в Україні буде лише позитивом

      Сбирается вещий Олег отмстить неразумным хозарам
      - каганат - явление сугубо колена Израилева;
      - второй каганат - большевистская Москва;
      - отмщение открыло путь более жестким воителям;
      - березовский парвусу в подметки не годиться.

      Сергій Кабуд пише:
      > Війни виграються в серцях народу. Цей урок ми вивчили добре.
      Будте ближе к народу с молдаванки.
      В Тирасполе даже молдаване поддержали идею,
      что промышленный восток Молдавии кормит Кишинев.
      Ситуация усугублялась также реакцией на незначительность просьб
      оставить хотя бы часть налогов в местных бюджетах.
      Война была выиграна не сердцем народа,
      а показательной стрельбой из полковых калибров
      по целям на полигоне.
      Стрельба навесом над головами.
      После такой аналогии не про апельсины,
      а про спиртягу защитникам с миниметзавода в Рыбнице,
      сходите на сайт,
      а лучше в реале сходите в кабак
      в Севастополе или Харцизке.
      И Вы поймете, что за война в сердце восточного народа.

      ... От разобщенности, от отсутствия любой системы координат и без того все устали — и поиск национально-объединительных моментов превращается почти в манию. Если уж в «Ночном дозоре», мистическом трэш-боевике, ищут национальную идею, то военной драме от таких поисков не увернуться точно. Объединять же могут лишь вещи простые и сильные — подвиг, например. Подвиг — всегда ответ.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.01.31 | Сергій Кабуд

        чесно кажучи я переконаний що Росія цю гіпотетичну війну програл

        програла вже.

        Десь так у листопаді 2004р.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.01.31 | Volodymir

          Re: чесно кажучи я переконаний що Росія цю гіпотетичну війну програл

          Сициальные процессы инерционны.
          Побочные эффекты - важнее очевидных.
          Побочным эффектом также стала привычка донецких ходить на центральную площадь.
          Потому что и у них - все что не случается, к лучшему.
          Проиграл ли Газпром в деньгах - нет.
          Будут ли бузить немцы - нет.
          Есть ли проблемы у РФ, если вы обратите внимание не только на Райс, но и на директоров Халибартон - нет.
          Простые пути - неправильные.
          Теперь военным в гражданском - раздолье.
          Остановит ли их запах крови - нет.
          РФ, максимум, проиграла бой. Условно. В 2004 году.
          Сейчас 2006.
          (-)


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua