02/08/2006 | Богдан Червак

Схоже, що проблема державного визнання боротьби ОУН і УПА стає “каменем спотикання” усіх виборчих кампаній в Україні. Так, скажімо, ще не забулися “звинувачення” Віктора Ющенка в “українському націоналізмі” та “потуранні” ветеранам національно-визвольної боротьби, до яких вдавалися технічні кандидати на минулих виборах. При цьому варто зауважити, що передвиборна програма Ющенка не містила вимоги щодо державного визнання ОУН і УПА, а отже усі звинувачення у його адресу, це лише намагання дискредитувати Ющенка в очах виборців сходу і півдня України.

Нинішню виборчу кампанію також не оминула тема ОУН і УПА. “За старе”, як і очікувалося, взялися комуністи. Так, група депутатів-комуністів найближчим часом має намір зареєструвати у парламенті “законопроект про потерпілих від дій ОУН-УПА”. Про це повідомив один із авторів цього опусу, голова комітету зі справ пенсіонерів, ветеранів і інвалідів Верховної Ради, член КПУ Петро Цибенко. “Законопроект” має назву “Про статус і соціальний захист громадян України, що постраждали від дій ОУН та УПА в період Великої Вітчизняної Війни і післявоєнний період”. Цибенко не приховує, що, “законопроект” розроблено у відповідь на те, що “стара нова політична команда стала на шлях ініціювання реабілітації воїнів ОУН та УПА і надання їм статусу ветеранів”. Якщо назва так званого “законопроекту” не дуже промовиста, то його зміст розставляє крапки над “і”. Зокрема, “документ” визначає правові й організаційні основи державної політики стосовно громадян України, що “стали жертвами терористичних дій ОУН-УПА в період Другої світової і післявоєнний період”, встановлює статус “жертв терористичних дій ОУН-УПА та гарантії їхнього соціального захисту”.

Іншими словами, всупереч історичній правді та здоровому глузду комуністи на законодавчому рівні намагаються закріпити за ветеранами ОУН і УПА тавро “терористів”. Характерна деталь, вони мають намір ухвалити “законопроект” ще на нинішній сесії та ввести його в дію з першого січня наступного року.

Зважаючи на маргінальну роль КПУ, нафталінний характер її гасел, можна було б не зважати на чергову ініціативу “п’ятої колони”. Проте, цього разу не все так однозначно.

Впадає у вічі те, що черговий намір КПУ завдати удар “націоналізмові” збігся не лише із виборчою кампанією, а й новою конфігурацією політичних сил у Верховній Раді, де фракція комуністів, фактично, входить до антипрезидентської більшості, яка відправила у відставку уряд Єханурова. Сьогодні Петро Симоненко має усі підстави сподіватися, що його нові союзники підтримають законодавчу ініціативу КПУ. Зрештою, не важко передбачити позитивне голосування стосовно згаданого законопроекту з боку Партії регіонів, соціал-демократів та різних центристів. Очевидно, що Симоненко також не безпідставно сподівається на голоси БЮТ.

Чи означає це, що чергова антиукраїнська ініціатива КПУ може бути реалізована? Час покаже, хто з народних обранців не боїться “гратися з вогнем” і відважиться вступити у бій УПА.

У даному випадку набагато важливіше з’ясувати роль і місце нової влади у вирішенні питання щодо визнання ОУН і УПА.

Чинна влада вперше серйозно зіткнулася із проблемою державного визнання ОУН і УПА у жовтні минулого року, коли комуністичні й проросійські сили намагалися перешкодити українським патріотам, зокрема комбатантам ОУН і УПА відзначити свято Покрови на Хрещатику у Києві.

Вже тоді стало зрозумілим, що зволікання із вирішенням цього питання лише спонукатиме ворогів української державності до подальшого нагнітання пристрастей, дестабілізації політичної ситуації, компрометації ідеї консолідації суспільства як необхідної передумови здійснення важливих суспільних реформ.

На жаль, треба констатувати, що нова влада так і не відважилася на радикальні дії стосовно відновлення історичної справедливості щодо воїнів УПА та членів ОУН. Натомість, після відомої “битви на Хрещатику”, Президент України Віктор Ющенко доручив Прем’єр-міністру Юлії Тимошенко до 1 липня здійснити заходи із поновлення роботи Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН та УПА, а також зобов’язав голову Кабінету Міністрів до 1 жовтня забезпечити організацію і проведення міжнародної науково-практичної конференції з питань участі українського народу у Другій світовій війні. Інакше кажучи, було взяти курс на широке і всебічне інформування громадськості про події, пов’язані із національно-визвольним рухом під керівництвом ОУН та УПА.

Тим часом громадськість, власне політичні сили, що підтримували Ющенка на посаду глави держави вимагали негайного визнання ОУН і УПА. Ще у листопаді минулого року лідер УНП Юрій Костенко відкритому листі до Президента Ющенка писав: “УПА насправді давно визнана як в Україні, так і на міжнародному рівні. Йдеться лише про офіційну сторону цього питання, вирішення якого поставило б крапку і припинило різного роду спекуляції довкола цієї важливої теми, особливо напередодні парламентських виборів. Дивним і зовсім невиправданим та незрозумілим є відсутність офіційного визнання на державному рівні УПА як військового національно-визвольного формування, особливо після перемоги демократії, обрання народного Президента України і оприлюднення результатів роботи відповідної урядової комісії. Своєю боротьбою УПА золотими літерами закарбувала себе навіки в історії українського війська й історії України в цілому”. Костенко, як і багато інших відомих політичних і громадських діячів пропонував Ющенку підписати указ, яким було б визнано ОУН і УПА воюючою стороною у Другій світовій війні з усіма наслідками, які з цього випливають.

Ще категоричними були українські націоналісти. Відтак, голова партії “Свобода”, народний депутат Олег Тягнибок одразу ж підготував проект закону “Про заборону комуністичної ідеології в Україні”, ухвалення якого автоматично б розв’язало проблему визнання ОУН і УПА. Проте, лист Костенка, ініціативи націоналістів, позитивні щодо ОУН і УПА висновки Урядової комісії, врешті промовиста мовчанка самих українських комбатантів так і не були матеріалізовані у відповідний указ Президента України чи інше державне рішення. Таким чином, питання, вирішення якого з року в рік відкладалося, й надалі перебуває у стадії “вивчення”, але аж ніяк не у площині конструктивного вирішення.

У зв’язку з цим, залишається лише нагадати владі й опозиції, що війну з минулим неможливо виграти, особливо, коли йдеться про ОУН і УПА, які знають ціну справжній перемозі.