МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ХАМАС: Москва за нами!

02/20/2006 | Олександр Богомолов, Сергій Данилов, Ігор Семиволос


Результати недавніх парламентських виборів у Палестині здивували багатьох. Не тільки за рубежем, але й у самій автономії. Очевидно, що багато палестинців йшли на вибори з явним бажанням покарати Фатх — за корупцію, неефективне управління, за невиправдані сподівання. Про це всі говорили, ця ідея ширяла в повітрі. Але навряд чи протестний у своїй масі електорат очікував, що покарання виявиться настільки жорстким. Не очікував цього навіть сам Хамас. Усі соціологічні прогнози давали руху максимум 40%, що саме по собі означало б уже велику перемогу і гарантувало Хамасу набуття статусу респектабельної опозиції, право з високої трибуни критикувати уряд і при цьому не занадто обтяжувало б хамасівців відповідальністю за конкретні політичні рішення. Правив би Фатх, а Хамас завжди б залишався у прикупі. Немає жодних підстав вважати, що Хамас прагнув чи розраховував на більше.

Цілком зрозуміло, що після того як Хамас здобув переконливу більшість у Законодавчих зборах автономії, Захід свідомо відсторонюється, бере тайм-аут. Очевидно, що переговори з новим палестинським урядом у тій чи іншій формі повинні коли-небудь відновитися, адже в мирний процес інвестовано вже занадто багато коштів, зусиль. Занадто багато ризиків може спричинити кардинальна зміна підходів до його ключових загальноприйнятих констант, насамперед тези про необхідність створення незалежної Палестинської держави. На цьому тлі Фатх мобілізує всі наявні ресурси з метою мінімізувати шкоду, пов’язану із посиленням позицій Хамасу. На переговорах у Єгипті Махмуд Аббас навіть заявляє, що не затвердить новий уряд, якщо Хамас не змінить своїх позицій стосовно досягнутих раніше домовленостей з Ізраїлем і, головне, якщо він не визнає Ізраїль. Старий склад парламенту надає президентові автономії право вето на рішення нового складу Законодавчих зборів.

У свою чергу, глава уряду Ізраїлю Ехуд Ольмерт планує під час своєї зустрічі з президентом ПА Махмудом Аббасом зажадати від нього виконання даної ним обіцянки роззброїти всі терористичні організації протягом 30 днів після завершення парламентських виборів. Якщо цього не буде зроблено, передбачений ультиматум, у якому, йдеться про розірвання будь-яких відносин між Ізраїлем і Палестиною. Передбачається, зокрема, повна блокада сектора Газа, заборона на працевлаштування палестинських робітників на території Ізраїлю і заморожування фінансових відрахувань, передбачених раніше досягнутими угодами. У цих жорстких рамках, на тлі реальної загрози міжнародної ізоляції, життєздатність майбутнього хамасівського уряду потрапляє в пряму залежність від його поступливості на переговорах з Ізраїлем.

І от саме тут один із формальних гарантів мирного процесу, член четвірки його основних спонсорів — Росія — ламає всю гру. Під час офіційного візиту до Іспанії Путін запрошує керівництво Хамасу відвідати Москву. За тиждень до цього, під час зустрічі близькосхідного «квартету», де погоджувався список вимог до Хамасу, Росія жодного слова не сказала про свої плани самостійно почати діалог з палестинськими ісламістами, що не могло не викликати негативної реакції інших гарантів мирного процесу.

Ісламські рухи давно вже стали для Росії однією з головних проблем внутрішньої політики. У цьому зв’язку буде досить цікаво докладніше зупинитися на місці нового близькосхідного партнера Кремля в непростій архітектурі політичного ісламу.

Рух ісламського опору — Хамас — є частиною всесвітнього руху «Брати-мусульмани» (Аль-Іхван Аль-Муслімун), створений його загальновизнаними лідерами, серед яких, зокрема, визначний брат-мусульманин, убитий ізраїльтянами шейх Ахмад Ясін. Фінансову підтримку з арабських країн Хамас одержує переважно через широку мережу контрольованих «Братами-мусульманами» фондів. Рух ніколи не відмовлявся від своєї генеалогії, будучи по суті палестинським відділенням «Братів-мусульман».

А от тут виникає цікава юридична колізія. Верховний суд РФ від 14 лютого 2003 р. за поданням генерального прокурора РФ визнав «Братів-мусульман» терористичною організацією. Рішення було прийнято на підставі статті 25 Федерального закону «Про боротьбу з тероризмом». Цікаво, що відповідно до цього закону «організація визнається терористичною, якщо хоча б один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівних органів цієї організації». Поставлене судом на підставі даного закону тавро «терорист» при цьому поширюється на всі «відділення, філії і представництва» організації і «забороняє діяльність даної організації на території Російської Федерації». Верховний суд РФ звинуватив БМ у тому, що вони підтримували і керували зусиллями, спрямованими на «виділення зі складу Російської Федерації Північно-Кавказького регіону і створення в ньому «еміратів» у складі так званого «Великого ісламського халіфату» будь-якими методами, у тому числі і воєнними. Залишимо на совісті російських судів аргументацію на користь таких обвинувачень, а на совісті російського законодавця — прийняття закону про тероризм у такій формі, яка не залишає практично жодної можливості для більш диференційованого підходу до такого суперечливого і різноманітного у своїх проявах феномену, як транснаціональний ісламський рух «Брати-мусульмани». Його представники знаходяться й у лавах легальної опозиції в ряді арабських країн, і в підпіллі, працюють в офіційно зареєстрованих центрах і офісах, виступають з публічних трибун із позицій помірного ісламу, регулярно засуджуючи терористичні акти в європейських і арабських столицях, і при цьому надають постійну матеріальну і духовну підтримку Хамасу.

У кожному разі факт залишається фактом. Вища судова інстанція Росії визнала «Братів-мусульман» організацією, причому терористичною, діяльність її самої і всіх її відділень заборонена на території РФ. Дотримуючись букви закону «Про боротьбу з тероризмом», російські правоохоронці мали б перешкодити незаконній діяльності представників Хамасу на території РФ і заарештувати їх прямо після прибуття в аеропорт. Але суворість російських законів, очевидно, як і раніше, сповна компенсується необов’язковістю їх виконання.

Допомога Заходу у створенні майданчика для переговорів висувається як основний аргумент на користь рішення Путіна. Всупереч думці російських коментаторів, офіційний Ізраїль не приховує свого роздратування позицією Росії. РФ просто зневажила аргументацією інших членів «квартету» і ті аргументи, які привели до більш ніж стриманого ставлення ЄС і США до перемоги Хамасу. Водночас визнання Хамасу Росією вже широко використовується у виступах представників Хамасу в арабських ЗМІ. І в арабському світі така позиція сприймається як ознака того, що визнання хамасівського уряду в Європі — не таке вже й нездійсненне завдання. На цьому тлі очевидно, що справжні причини рішення Росії продиктовані не логікою мирного процесу в розумінні його основних учасників, а якимись іншими міркуваннями.

У коментарях російських ЗМІ чути ностальгічні мотиви і неприховану гордість за те, що Росія виявилася здатною на такий рішучий і самостійний крок, привернувши до себе на цілий тиждень увагу всього світу. Вся російська зовнішня політика за останній рік визначалася однією ключовою ідеєю — прагненням відновити і розширити сфери свого політичного й економічного впливу за рубежем. На найближчих фронтах — де ще недавно здавалося, що Росія може усе — цей курс не приніс очікуваного успіху. Після революції в Україні Москва утвердилася в думці, що демократичні інститути, які, на думку російських політиків, нав’язуються Заходом, насправді спрямовані на підрив і послаблення Росії. Політичний істеблішмент РФ свято увірував у те, що демократичні революції в регіоні були організовані американцями, а отже, коли американці створюють незручності Росії за її периметром, то на це цілком логічно відповісти, створивши незручності американцям у регіоні, який має стратегічне значення для національної безпеки США. Схема дій та сама — експлуатація старих радянських моделей. На Близькому Сході — де перетворення взагалі йдуть повільно — усі ще не забули про великого радянського друга. Певною мірою можна вважати, що коли Радянський Союз і його атрибути могутності десь ще і затребувані, то саме в політичній свідомості арабського світу. Те, що визнання Хамасу є не тимчасовим тактичним ходом, а частиною більш довгострокової стратегії, підтверджують і недавно оприлюднені плани Кремля зі створення арабського телеканалу. Характерно, що головним редактором його призначено сирійця Акрама Хузама, відставного главу московського бюро телеканалу Аль-Джазіра, відомого своєю, м’яко кажучи, необ’єктивною позицією при висвітленні подій помаранчевої революції.

Американські аналітики, оцінюючи запрошення керівництва Хамасу до Москви на переговори, акцентують увагу на тому, що сам факт запрошення є більш значущим, ніж зміст майбутніх переговорів. З огляду на те, що США не мають наміру змінювати правила гри стосовно Хамасу, дисонансна щодо них політика Росії свідчить про небажання Кремля залишатися молодшим партнером США або взагалі розглядати себе у ролі партнера. Американці підкреслюють: ключовою проблемою насправді є зовсім не російсько-ізраїльські чи російсько-арабські відносини. Визнання Хамасу має безпосередній стосунок до американсько-російських відносин.

Очевидно, що зміцненню позицій США в таких країнах, як Україна, Грузія, Молдова, на думку Кремля, мало протиставляти вже скомпрометовану політику економічного тиску і спроб дискредитувати демократичні перетворення, які відбуваються в них. Чому б не спробувати послабити увагу американців до цих країн активізацією своєї діяльності на Близькому Сході? Адже чим більше неприємностей в американців на Близькому Сході, тим менше в них часу займатися проблемами пострадянських держав. А може, Кремль збирається запропонувати Вашингтонові угоду у вигляді обміну сферами впливу? Така пропозиція була б цілком у дусі нового геополітичного мислення, сповідуваного російською політичною елітою.

Є і ще один аспект, пов’язаний з чеченським конфліктом. Хамас має тісні відносини із Саудівською Аравією, яка, на думку росіян, фінансує чеченський опір. США домоглися від королівства повного співробітництва у боротьбі з Аль-Каїдою, але водночас перешкодили налагодженню такої взаємодії між РФ і КСА щодо чеченської проблеми. Росія, очевидно, сподівається, що за посередництва Хамасу їй удасться домогтися припинення або принаймні відчутного обмеження фінансування чеченських сепаратистів.

У вівторок телеканал Аль-Джазіра повідомив, що і Хуго Чавес уже запросив лідерів Хамасу до себе. За словами одного з лідерів руху Халіля Абу-Лейли, «Хамас із надією дивиться на візит до Венесуели і всіх інших вільних країн, які підтримують права нашого народу». Тим часом керівництво Хамасу уже відвідало Судан і планує продовжити політичне турне арабськими та ісламськими країнами. Але особливо у своїх публічних виступах хамасівці підкреслюють, що завершальним моментом їхньої зовнішньополітичної експансії стане візит до Москви.

Відповіді

  • 2006.02.20 | Славко

    Re: ХАМАС: Москва за нами!

    Ламання Росією домовленостей тиждень після їх прийняття зайвий раз підтверджує що будь-які угоди підписані з цією країною варті не більше листка паперу на яких їх написано


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua