Як зробити українців нацією у буквальному значенні?(л)
02/24/2006 | mirgor
ПОРАДИ ГУРУ,- Або як зробити українців нацією у буквальному значенні?
Є такий спосіб визначати культурний стан нації - це брати її два полюси: верхній - елітарний та нижній, скажімо, найнижчий рівень, провінційний, десь такий глибинний, селянський, можливо, напівміський.. Зрештою, це не грає ролі. Якщо відстань, різниця між цими двом станами (рівнями) національної культури дуже велика, то націю можна розглядати, як малокультурну, незалежно від того, яка в неї еліта. Уявімо собі націю в якої є високопрофесійний клан програмістів вищого рівня : математиків, націю, яка постачає Сполученим Штатам кадри математиків-програмістів, а основна маса населення складається з абсолютно неграмотного, темного, азіатського, байдужого до всього, що оточує і діється навколо, люду.
Тоді як тут бути, як оцінити ситуацію? От у цьому сенсі Україна є дуже важким предметом для оцінки, тому що Україна має потужну верхню ланку, щабель культурної еліти, частина якої орієнтована на технічні науки. Українська культура в гуманітарному розумінні, внаслідок великої серії історичних трагедій - є надзвичайно слабкою. Слабкіших, за винятком Угорщини, Румунії в Європі практично немає. Якщо взяти традиційну Західну Європу, включно з Німеччиною, то ми бачимо перед собою таку прекрасну картину, яка нам і не снилася. Зразком цього є насамперед Великобританія і Франція, а сьогодні також Німеччина. У всякому разі - це наочна ситуація, яку можна предметно показати, там є проміжні ланки між традиційною культурою глибокої провінції та верхніми поверхами, верхніми щаблями культури.
У нас в Україні така гуманітарна ланка, яка зв’язує ці щаблі або, якщо хочете, поверхи чи рівні, – дуже слабка. Сьогодні ми маємо чудових математиків, електронників, інженерів, авіабудівельників і кого завгодно. При цьому ця ланка значною мірою укомплектована вихідцями з усього колишнього Радянського Союзу, а в ньому, як відомо, провідну роль відігравав військово-промисловий комплекс, що значною мірою поділявся так: вульгарна силова складова - атомна енергетика, ядерні полігони, ядерна зброя в основному знаходилися в Росії. Багато з того, що стосувалося тонких технологій, концентрувалося в Україні. В Україні була сконцентрована аристократична частина ВПК СРСР, на кшталт “Хартрону ”. Тому значна частина української інтелігенції російськомовна, бо вся висока технологія того часу послугувалася російськими науково-технічними термінами. І, з іншого боку, маємо невеличкі міста, маємо село, яке, здавалося б, ну зовсім знаходиться на іншому полюсі.
Як сьогодні може реагувати на політичні події Україна? Визначити це дуже важко, тому що вона надзвичайно неоднорідна. Тому що тут є своє Гуляй-Поле, віддалене від усіх нервів. Досі в Україні є такі місця, де селяни й дотепер ще не бачили паперових банкнот номіналом у 100 гривень, від часу реформи вони не бачили грошей дорожче двадцяти гривень, тому що не мають нічого, крім свого городу. І от таке панування натурального господарства існує по сусідству з ультрасучасними технологіями...
Як при цьому зробити Україну такою, щоб вона була нацією в буквальному розумінні? Як не дивно, тут є така обставина, яка робить її більш-менш монолітною, а саме: у людей із глибинки найбільша довіра до людей з інженерно-технічного світу. Куди колись поступали сільські діти? Як правило до КПІ, до військових училищ, бо бути командиром було престижно, і це сприяло єдності між вищим і нижчим рівнями. На мою думку, це є вияв певної ментальності. Йдеться про те, що українець – практичний, українець намагається збудувати собі хату, і щоб обов’язково квіточка цвіла перед хатою. Згадую розповіді етнографів, що проводили експедиції в Бєлгороді (Росія), куди їздили електричками. Так от, вони зауважили, коли змінюється національний склад пасажирів, то змінюється тематика розмов. Скажімо, балакають мужички (російський варіант): „а ми вчера там врезали...”. Йдеться про те, як вчора погуляли і таке інше. А якщо розмовляють українські чоловіки, то говорять про те, хто купив кабанчика, як вигодував, чи вигідно продав. Навіть якщо їхати автомобілем і перетнути кордон Росії за хутором Михайлівським, то одразу впадають в око обвалені плоти, запущені двори. Таке враження, що люди там живуть тимчасово. Це Росія, бо вони ніколи не були власниками. А в Україні, кріпосне право панувало лише 150 років, це помітно з того, як дбайливо доглянуті затишні обійстя в українських селах. Ця зосередженість на власному і створює зв’язок технологічної ланки верхньої культури і, так би мовити, побутово-політичних орієнтацій нижнього прошарку суспільства. За часів колишнього Радянського Союзу це було послаблено тим, що інженер заробляв менше за робітника і династії робітників жили краще за династії інженерів, але, слава Богу, тепер це вже зламалося.
Разом з тим хочу сказати, що ненормально, але факт, що вищі щаблі гуманітарної культури, пісенної, малярської в Україні, ці вищі щаблі менше зв’язані з фольклорним рівнем української культури. Але за якими ознаками визначати, хто такий українець, як його відрізнити? Це ще проблема... Наприклад, при згадці про Шотландію одразу ж уявляємо шотландця з його волинкою. До речі, там з нашою Волинню є прямий зв’язок. Існує думка , що Волинь начебто кельтське слово, аі кельти свого часу здійснили великий вплив на українську культуру.
Реновація, оновлення української професійної культури, письменства, поетики має невеликий стаж, хоча досі це була імітація народної культури, народницької літератури 19-го століття, була гра в народницькі сюжети. Рішучий поворот до молодої України - це початок 20-століття - не мав великого успіху за Радянської влади, бо був перекритий і лише за рахунок шестидесятників знову почав певний поступ. Мушу констатувати, що й досі гуманітарне обличчя України розпадається на мозаїку, яка не є цілісною. Проте досить цілісно вибудовується її прагматична орієнтація , яка поєднує практичного українця на своїй ділянці біля хати із високими технологіями і математичною думкою спеціалізованих форм.
Майбутнє України не може бути пов’язане з металургією, з Донбасом, бо ми не Мексика при США. Це шлях старих технологій, статус індустріального додатку та сховища для шкідливих відходів. Все залежатиме від перспектив політичного розвитку України: чи буде демократія , чи переможе система пострадянських республік, де утвердилися латиноамериканські схеми диктатур. Тоді - це шлях на смітник Європи, навіть якщо часом це видаватиметься прагматичним.
Це потрібно витримати. Нація, яка хоче йти в майбутнє, повинна мати три галузі: математику, музику і філософію. До музики я додаю ще й поезію. Якщо це буде втрачено, то без цих високих абстракцій усі прикладні речі дуже маловартісні. Я думаю, з України щось може вийти надзвичайно цікаве, і, на мій погляд, Європа даремно виявляє до України дуже мало зацікавленості.
Поки що я не бачу алгоритму розв’язання масових завдань, висловлюючись мовою математики. Ну, наприклад, що таке український трактор? Український трактор – напевно, це трактор, який можна продати за межами України, якщо ж за кордоном його не куплять, то це вже ніякий не трактор і тим більше не український. Те ж саме стосується будь-якої високої культури. Хтось за кордоном Архипенка купив би? От вам і розв’язання проблеми. Це дуже важко інтегрувати, бо є речі які дуже важко перекласти. Скажімо, той самий Вінграновський. Як ми можемо пояснити світові, якого поета втратила Україна? Це ж не можна перекласти. Я колись читав у Швейцарії історію української культури, там було дуже багато росіян, які живуть у Швейцарії, і все було добре доти, доки не починаєш цитувати вірші. В цей момент все сприйняття закривається. Тому що не можна вірш передати, це ж не живопис, який можна проілюструвати. Так само важко читати серйозну книжку - не має значення, українську в Німеччині, чи німецьку в Україні.
Одначе поки ми не будемо продукувати те, що там куплять ми не можемо розраховувати на те, що в нас є єесівська культура. А в Європі, коли обговорюватиметься питання, про те, чи ми входимо до ЄС, ніхто не буде згадувати про нашого Вінграновського або когось іншого. Хоча водночас це завжди мається на увазі! Якщо б, наприклад, в Росії Липецька область взяла б та й виділилася в окрему державу на кшталт Люксембургу і попросилася б до Європи, то її би не прийняли, тому що це відсутність самоідентичності. Скажімо, проблема Білорусії неприємна не лише через те, що вона має Лукашенка. Справа в тім, що досі не зрозуміло, якою культурою вона послуговується, чи має вона власну ідентичність, чи є сегментом Росії?
Тому треба, щоб нашу українську культуру відчували, щоб знали, що в Україні є щось не таке, як скрізь. Питання культурного входження до Європи практично буде розв’язуватися шляхом успіху окремих представників, так, як це було у випадку з Оксаною Баюл чи братами Кличками, хоча це не найяскравіші приклади. Воно повинно реалізовуватися шляхом Латинської Америки, яка через Габріеля Маркеса, змусила заговорити про себе увесь світ.
Мирослав ПОПОВИЧ, доктор філософських наук, член-кореспондент НАН України, спеціально для ”Іншого Боку”
http://www.otherside.com.ua/news/detail.php?lang=1&id=1453
Є такий спосіб визначати культурний стан нації - це брати її два полюси: верхній - елітарний та нижній, скажімо, найнижчий рівень, провінційний, десь такий глибинний, селянський, можливо, напівміський.. Зрештою, це не грає ролі. Якщо відстань, різниця між цими двом станами (рівнями) національної культури дуже велика, то націю можна розглядати, як малокультурну, незалежно від того, яка в неї еліта. Уявімо собі націю в якої є високопрофесійний клан програмістів вищого рівня : математиків, націю, яка постачає Сполученим Штатам кадри математиків-програмістів, а основна маса населення складається з абсолютно неграмотного, темного, азіатського, байдужого до всього, що оточує і діється навколо, люду.
Тоді як тут бути, як оцінити ситуацію? От у цьому сенсі Україна є дуже важким предметом для оцінки, тому що Україна має потужну верхню ланку, щабель культурної еліти, частина якої орієнтована на технічні науки. Українська культура в гуманітарному розумінні, внаслідок великої серії історичних трагедій - є надзвичайно слабкою. Слабкіших, за винятком Угорщини, Румунії в Європі практично немає. Якщо взяти традиційну Західну Європу, включно з Німеччиною, то ми бачимо перед собою таку прекрасну картину, яка нам і не снилася. Зразком цього є насамперед Великобританія і Франція, а сьогодні також Німеччина. У всякому разі - це наочна ситуація, яку можна предметно показати, там є проміжні ланки між традиційною культурою глибокої провінції та верхніми поверхами, верхніми щаблями культури.
У нас в Україні така гуманітарна ланка, яка зв’язує ці щаблі або, якщо хочете, поверхи чи рівні, – дуже слабка. Сьогодні ми маємо чудових математиків, електронників, інженерів, авіабудівельників і кого завгодно. При цьому ця ланка значною мірою укомплектована вихідцями з усього колишнього Радянського Союзу, а в ньому, як відомо, провідну роль відігравав військово-промисловий комплекс, що значною мірою поділявся так: вульгарна силова складова - атомна енергетика, ядерні полігони, ядерна зброя в основному знаходилися в Росії. Багато з того, що стосувалося тонких технологій, концентрувалося в Україні. В Україні була сконцентрована аристократична частина ВПК СРСР, на кшталт “Хартрону ”. Тому значна частина української інтелігенції російськомовна, бо вся висока технологія того часу послугувалася російськими науково-технічними термінами. І, з іншого боку, маємо невеличкі міста, маємо село, яке, здавалося б, ну зовсім знаходиться на іншому полюсі.
Як сьогодні може реагувати на політичні події Україна? Визначити це дуже важко, тому що вона надзвичайно неоднорідна. Тому що тут є своє Гуляй-Поле, віддалене від усіх нервів. Досі в Україні є такі місця, де селяни й дотепер ще не бачили паперових банкнот номіналом у 100 гривень, від часу реформи вони не бачили грошей дорожче двадцяти гривень, тому що не мають нічого, крім свого городу. І от таке панування натурального господарства існує по сусідству з ультрасучасними технологіями...
Як при цьому зробити Україну такою, щоб вона була нацією в буквальному розумінні? Як не дивно, тут є така обставина, яка робить її більш-менш монолітною, а саме: у людей із глибинки найбільша довіра до людей з інженерно-технічного світу. Куди колись поступали сільські діти? Як правило до КПІ, до військових училищ, бо бути командиром було престижно, і це сприяло єдності між вищим і нижчим рівнями. На мою думку, це є вияв певної ментальності. Йдеться про те, що українець – практичний, українець намагається збудувати собі хату, і щоб обов’язково квіточка цвіла перед хатою. Згадую розповіді етнографів, що проводили експедиції в Бєлгороді (Росія), куди їздили електричками. Так от, вони зауважили, коли змінюється національний склад пасажирів, то змінюється тематика розмов. Скажімо, балакають мужички (російський варіант): „а ми вчера там врезали...”. Йдеться про те, як вчора погуляли і таке інше. А якщо розмовляють українські чоловіки, то говорять про те, хто купив кабанчика, як вигодував, чи вигідно продав. Навіть якщо їхати автомобілем і перетнути кордон Росії за хутором Михайлівським, то одразу впадають в око обвалені плоти, запущені двори. Таке враження, що люди там живуть тимчасово. Це Росія, бо вони ніколи не були власниками. А в Україні, кріпосне право панувало лише 150 років, це помітно з того, як дбайливо доглянуті затишні обійстя в українських селах. Ця зосередженість на власному і створює зв’язок технологічної ланки верхньої культури і, так би мовити, побутово-політичних орієнтацій нижнього прошарку суспільства. За часів колишнього Радянського Союзу це було послаблено тим, що інженер заробляв менше за робітника і династії робітників жили краще за династії інженерів, але, слава Богу, тепер це вже зламалося.
Разом з тим хочу сказати, що ненормально, але факт, що вищі щаблі гуманітарної культури, пісенної, малярської в Україні, ці вищі щаблі менше зв’язані з фольклорним рівнем української культури. Але за якими ознаками визначати, хто такий українець, як його відрізнити? Це ще проблема... Наприклад, при згадці про Шотландію одразу ж уявляємо шотландця з його волинкою. До речі, там з нашою Волинню є прямий зв’язок. Існує думка , що Волинь начебто кельтське слово, аі кельти свого часу здійснили великий вплив на українську культуру.
Реновація, оновлення української професійної культури, письменства, поетики має невеликий стаж, хоча досі це була імітація народної культури, народницької літератури 19-го століття, була гра в народницькі сюжети. Рішучий поворот до молодої України - це початок 20-століття - не мав великого успіху за Радянської влади, бо був перекритий і лише за рахунок шестидесятників знову почав певний поступ. Мушу констатувати, що й досі гуманітарне обличчя України розпадається на мозаїку, яка не є цілісною. Проте досить цілісно вибудовується її прагматична орієнтація , яка поєднує практичного українця на своїй ділянці біля хати із високими технологіями і математичною думкою спеціалізованих форм.
Майбутнє України не може бути пов’язане з металургією, з Донбасом, бо ми не Мексика при США. Це шлях старих технологій, статус індустріального додатку та сховища для шкідливих відходів. Все залежатиме від перспектив політичного розвитку України: чи буде демократія , чи переможе система пострадянських республік, де утвердилися латиноамериканські схеми диктатур. Тоді - це шлях на смітник Європи, навіть якщо часом це видаватиметься прагматичним.
Це потрібно витримати. Нація, яка хоче йти в майбутнє, повинна мати три галузі: математику, музику і філософію. До музики я додаю ще й поезію. Якщо це буде втрачено, то без цих високих абстракцій усі прикладні речі дуже маловартісні. Я думаю, з України щось може вийти надзвичайно цікаве, і, на мій погляд, Європа даремно виявляє до України дуже мало зацікавленості.
Поки що я не бачу алгоритму розв’язання масових завдань, висловлюючись мовою математики. Ну, наприклад, що таке український трактор? Український трактор – напевно, це трактор, який можна продати за межами України, якщо ж за кордоном його не куплять, то це вже ніякий не трактор і тим більше не український. Те ж саме стосується будь-якої високої культури. Хтось за кордоном Архипенка купив би? От вам і розв’язання проблеми. Це дуже важко інтегрувати, бо є речі які дуже важко перекласти. Скажімо, той самий Вінграновський. Як ми можемо пояснити світові, якого поета втратила Україна? Це ж не можна перекласти. Я колись читав у Швейцарії історію української культури, там було дуже багато росіян, які живуть у Швейцарії, і все було добре доти, доки не починаєш цитувати вірші. В цей момент все сприйняття закривається. Тому що не можна вірш передати, це ж не живопис, який можна проілюструвати. Так само важко читати серйозну книжку - не має значення, українську в Німеччині, чи німецьку в Україні.
Одначе поки ми не будемо продукувати те, що там куплять ми не можемо розраховувати на те, що в нас є єесівська культура. А в Європі, коли обговорюватиметься питання, про те, чи ми входимо до ЄС, ніхто не буде згадувати про нашого Вінграновського або когось іншого. Хоча водночас це завжди мається на увазі! Якщо б, наприклад, в Росії Липецька область взяла б та й виділилася в окрему державу на кшталт Люксембургу і попросилася б до Європи, то її би не прийняли, тому що це відсутність самоідентичності. Скажімо, проблема Білорусії неприємна не лише через те, що вона має Лукашенка. Справа в тім, що досі не зрозуміло, якою культурою вона послуговується, чи має вона власну ідентичність, чи є сегментом Росії?
Тому треба, щоб нашу українську культуру відчували, щоб знали, що в Україні є щось не таке, як скрізь. Питання культурного входження до Європи практично буде розв’язуватися шляхом успіху окремих представників, так, як це було у випадку з Оксаною Баюл чи братами Кличками, хоча це не найяскравіші приклади. Воно повинно реалізовуватися шляхом Латинської Америки, яка через Габріеля Маркеса, змусила заговорити про себе увесь світ.
Мирослав ПОПОВИЧ, доктор філософських наук, член-кореспондент НАН України, спеціально для ”Іншого Боку”
http://www.otherside.com.ua/news/detail.php?lang=1&id=1453