МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

На втіху Свистовичу

03/15/2006 | Daisy
Розчарування року.
Якби у різноманітних політичних опитуваннях визначали переможця в категорії “Розчарування року,” мій голос беззаперечно було б віддано Громадянській партії ПОРА (знаній у навколополітичних колах як “жовта”). За словами її організаторів, ГП Пора виникла на хвилі зростаючої громадянської свідомості та формувалася на дійсно демократичних засадах. Якщо б це було дійсно так, ця партія насправді мала б історичний шанс прокласти шлях до участі у державних справах для молодих, освічених та активних представників громадянського суспільства. Нажаль, цей шанс було змарновано. Як і в дешевих літературних виданнях, під яскравою обкладинкою виявився посередній текст, видрукуваний на сірому неякісному папері.

На тлі темних, просякнутих адмінресурсом днів передвиборчої кампанії 2004 року зірка „Пора” спалахнула яскравим жовтим світлом. (Я не маю на меті образити активістів „чорної” Пори, але, думаю, що всі погодяться з твердженням, що саме “жовта” Пора переважно представляла кампанію у ЗМІ, а відтак, і в уяві виборців). Активісти кампанії відрізнялися молодістю, завзяттям, оригінальністю. З притаманним молоді максималізмом, вони продемонстрували рішучість та безстрашність у боротьбі з репресивним режимом, чим завоювали визнання та довіру українського суспільства. Задекларована кампанією мета - відстояти право українців на вільний вибір – приваблювала багатьох, а особливо тих, хто не був у захваті від запропонованих виборцям президентських кандидатур.

Помаранчева революція минула, і моральна застарілість підходів нової влади стала очевидною майже одразу. До того ж, небачена раніше громадянська активність простих українців вказувала на те, що суспільство переросло свої “еліти.” Пост-революційна Україна явно потребувала політичної сили, яка змогла б запропонувати країні щось принципово нове. Здавалося б, хто міг зробити це краще, ніж молодь? Виглядало так, що ГК Пора була просто створена для того, щоб заповнити цей вакуум. До того ж, така можливість напевне вже була обміркована лідерами “жовтої” Пори, і вони активно взялися за втілення цієї ідеї, ігноруючи протести своїх колишніх колег “чорнопористів.”

Перша поява Громадянської партії Пора в загальнонаціональному ефірі асоціюється зі скандалом навколо її офіційної реєстрації. Представники новоутвореної сили звинуватили Міністерство юстиції і, зокрема, тодішнього Міністра Романа Зварича, у намаганні створити перешкоди для своїх потенційних конкурентів на виборах 2006 року. За українським законодавством лише політичні сили, які були зареєстровані Міністерством юстиції не менш як за рік до дня виборів, мають право балотуватися до парламенту. Роман Зварич звинуватив молодих політиків у фальсифікації підписів, зібраних на підтримку утворення партії. Через серію додаткових перевірок Мінюсту партію не було зареєстровано вчасно. Хоча цю проблему і було розв’язано пізніше за допомогою суду, той факт, що ГП „Пора” під час скандалу відмовилась надати зібрані підписи на перевірку незалежному арбітру в особі Комітету Виборців України, щонайменше говорить про те, що Пора була зацікавлена у такому скандалі.

Подальша поведінка партії не відрізнялася особливою послідовністю. Протягом досить довгого часу від неї було чути лише голосні заяви стосовно найрізноманітніших поточних питань української та міжнародної політики. Ці заяви стосувалися як готовності „пористів” розібрати по цеглинах горезвісний будинок на Грушевського 9, так і досить серйозних питань державної та міжнародної політики. При цьому партія намагалася нагадувати про свій зв’язок з Майданом, вимагаючи чесних виборів у Молдові; вручаючи „чорні мітки” фігурантам своїх чорних списків; приймаючи Декларації принципів Майдану; захищаючи українських митців, підприємців та спортсменів; розмахуючи прапорами на фоні НЗФ та ін. Більшість з цих акцій були малолюдними та носили суто піарний характер, бо не могли мати ніяких юридичних або якихось інших наслідків.

Виявити якісь ідеологічні чи програмні засади серед таких хаотичних рухів сторонньому спостерігачеві було дуже складно. Та і самі „пористи,” схоже, не надто переймалися такими питаннями – програма партії з‘явилася на її сайті лише 30 вересня 2005 року. Будуючи плани майбутньої участі у парламентських виборах, Пора довго не могла визначитись зі своєю орієнтацією – бути пропрезидентською, чи ні? Критика на адресу Президента та його команди з вуст Пори звучала досить дивно, адже багато хто з її лідерів обійняв посади у владних кабінетах (найяскравішим прикладом є голова політради партії Владислав Каськів, який став Радником Президента).

Самовпевнені заяви про самостійну перемогу на виборах з часом змінилися більш поміркованою готовністю до блокування. Судячи з того, що переговори стосовно створення виборчого блоку велися як з помаранчевою владою, так і з помаранчевою опозицією, не останнім фактором у визначенні політичної орієнтації партії була вірогідність потрапити до парламенту. Після кількох невдалих спроб та фальстарту блоку з Християнсько-Демократичним Союзом, Пора об’єдналася з одним із старожилів української політики – партією Реформи і Порядок нинішнього Міністра фінансів Віктора Пинзеника. На момент об’єднання обидві партії мали однакові шанси залишитися за бортом нового парламенту, і найболючіше питання формування виборчих списків, принаймні на центральному рівні, вдалось вирішити полюбовно. До того ж, блоку вдалося отримати своє обличчя в особі відомого на весь світ боксера Віталія Кличка.

Структура та рівень організації блоку, шлях для якого мав прокласти Кличко, виглядали досить сумнівно. В результаті розпаду громадянської кампанії Пора на „чорну” та „жовту,” жовта її частина лишилася без регіональних структур, бо більшість координаторів кампанії не підтримали створення політичної партії. Побудова нової дієвої структури за короткий час до виборів завдання майже неможливе, а особливо якщо треба сформувати не лише обласні, а й районні осередки. Блокування з ПРП могло трошки виправити цю ситуацію, адже ця партія існує вже давно, і її представники керували передвиборчими штабами Віктора Ющенка у багатьох регіонах, але на місцевому рівні цей процес відбувався далеко не так гладко, як на центральному.

Що ж стосується організації, не треба навіть мати конфіденційних джерел у середовищі Пори-ПРП, щоб дійти невтішних висновків. За інформацією агенцій новин, 4 січня ЦВК зареєструвала 244 кандидати в народні депутати з поданих 388 від цього блоку. Комісія відмовила в реєстрації 87 кандидатам у зв’язку з неналежним оформленням документів, а 57 кандидатів не подали заяви про згоду брати участь у виборах. Такий відсоток відмов з технічних причин не мала жодна інша партія. Поглянувши на партійність зареєстрованих кандидатів – 177 від ПРП та 97 від Пори – та згадавши при цьому, що список формувався на паритетних засадах, дуже легко вирахувати представники якої саме сили виявилися нездатними організуватися. Варто також згадати, що з’їзд блоку, який затвердив список кандидатів до Верховної Ради мав також затвердити символіку блоку. Цього не сталося. Під час прес-конференції, на якій було презентовано нову символіку, Маркіян Лубківський пообіцяв, що наступного тижня буде презентовано програму блоку. Цього теж не сталося. Можливо ці події все ж відбулися та якось пройшли повз загальну увагу, але виглядає так, що слова у цієї політичної сили часто випереджують справи.

Передвиборча програма блоку, розміщена на сайті ЦВК, не дуже відрізняється від програм інших учасників перегонів. Хоча вона і містить кілька новомодних понять на кшталт „побудова громадянського суспільства” та „демократія участі,” за своєю структурою та основним змістом вона дуже схожа на стандартний набір гасел, яким є програми інших суб’єктів. Вона майже не відходить від звичного формату перерахування проблем, які обіцяє розв’язати ця партія, потрапивши в парламент. І аж ніяк не схожа вона на „детально розписаний по пунктах план дій,” про який кілька разів згадував лідер Пори Владислав Каськів, зокрема під час прямого ефіру програми „Свобода слова” та під час „дебатів” на 5 каналі.

Звичайно, відсутність адекватної передвиборчої програми не є чимось новим для української політики. Важко не погодитись і з думкою одного із кандидатів від блоку Пора-ПРП Сергія Тарана, висловленою ним в інтерв’ю „Інвестгазеті,” що в перехідний період, коли демократична практика ще не сформована остаточно, яскравий харизматичний лідер важить набагато більше, ніж передвиборча програма партії. Такий підхід може виправдати зміщення акценту передвиборчої кампанії з програми партії на фігуру яскравого лідера, але аж ніяк не відсутність такої програми. Тим більше її відсутність є неприпустимою для партії, яка заявляє, що вона прийшла замінити собою старе покоління політиків.

Цілком в ключі поточних виборів звучать заяви блоку про нібито абсолютно чистий список. Але “чистий” та “мало відомий” – це різні речі. Члени цієї партії є переважно молодими і ще не мали шансу грати перші ролі в українській політиці, але і серед них є люди з сильно підмоченою репутацією. Наприклад, за головою політради партії Владиславом Каськівим (№3 у списку) тягнеться довгий шлейф звинувачень у розкраданні грошей; один з його заступників Дмитро Сенниченко (№22) „засвітився” у нещодавньому скандалі з фірмою „Гольф-сіті” у Криму; керівника чернігівського осередку Валерія Боровика (№16) було звинувачено у розкраданні грошей під час роботи у чернігівському штабі „Нашої України” у 2002 році; голову Київського міського осередку партії Сергія Рудика (один з перших у списку до Київради) можна сміливо віднести до „перефарбованих кучмістів,” бо ще до другого туру президентських виборів він очолював штаб кандидата в президенти Омельченка О.О. та був помічником довіреної особи Януковича Володимира Ялового. Звичайно, деяких представників інших політичних сил звинувачують у набагато більших гріха, але у цьому контексті різниця не є вже такою суттєвою.

Також модним під час цих виборів є мотив “команди професіоналів,” який намагається награвати і блок ПОРА-ПРП. Таку “командність” та “професійність” могли спостерігати на власні очі глядачі дебатів 5 каналу у суботу, 12 березня. Позиції представників блоку щодо різних суспільних питань часто не збігалися. Професійно (а іноді, навіть, і занадто професійно) на питання своєї компетенції відповів лише Віктор Пинзеник. Виступ же голови політради партії Владислава Каськіва стосовно судової реформи був просто шокуючим. На його думку, основним напрямком судової реформи має стати “скасування недоторканості СУДДІВ МІСЦЕВИХ РАД.” Це можна було б назвати обмовкою, якби пан Владислав не повторив ці слова кілька разів абсолютно впевненим голосом.

Повертаючись до порівняння з літературним виданням, можна з повною впевненістю сказати, що при спробі прочитати книгу під назвою ГП Пора, під яскравою жовтою обкладинкою можна знайти примітивний та абсолютно нецікавий текст. Трагедією української політики є те, що інші тексти є такими же, або навіть гіршими за якістю. Звичайно, шкода, що представники нового покоління, яким Помаранчева революція дала унікальний шанс, не скористалися ним на благо собі та країні. Навіть якщо Пора-ПРП і потраплять до парламенту, на мою думку, це особливо нічого не змінить. Вони майже нічим не відрізняються від інших учасників перегонів, і сенсу замінювати старих такими ж, тільки молодими, я не бачу. Навіщо міняти шило на мило?


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua