МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Що таке “країна укрів”?

03/15/2006 | Богдан Червак
Справжні прихильники творчості Марії Матіос знали, що після “Нації” та “Солодкої Дарусі”, письменниця неодмінно має написати ще один “соціально-психологічний” твір, але цього разу про нашу дійсність. Не може так бути, щоб повз увагу письменниці, яку називають “Стефаником у спідниці”, пройшли будні і свята українських реалій, які за своїм драматизмом, трагізмом та комізмом не поступаються історії, що її треба “читати із бромом”.

У жодному випадку не маю наміру ставити в один ряд із Дарусею персонажей нової книжки М.Матіос “Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів”, що з’явилася у львівському видавництві “Піраміда” і жанр якої визначено як “гомеричний роман-симфонія”. Це різні образи і характери. Але вони творять єдину галерею, яка є обличчям великої нації, що на перехрестях прогресу шукає собі гідне місце.

Перше враження від книжки: письменниця не писала її для широкого кола читачів. Свої інвективи, передусім, вона адресує тим, які вважають себе “сучасною елітою”, причетною до творення новітньої історії. Думаю, що письменниця помилилася із адресатами. Ті, що “причетні до творення сучасної історії”, як правило, книжок не читають. Вони вважають, що у цьому житті важливіше вміти добре рахувати. Але від цього цінність роману не нівелюється. Його корисно читати усім, для кого Україна “не пройдений етап”, а земля їх батьків і дітей.

В одній з анотацій до книжки сказано, що “це гостра політична сатира із властивим цьому жанрові іронією та сарказмом, фантастичним сюжетом, який проте, не може ввести в оману вдумливого читача ані щодо місця подій, які описано в романі, ані самих персонажів. Це, безсумнівно, Україна”. Так, новий роман М.Матіос про Україну, а точніше “країну укрів” як віддзеркалення своєрідного архетипу нашої ментальності, яка, з одного боку, є нашою гордістю, а з другого – предметом сарказму та іронії.

Марія Матіос не перша, хто вважає, що має право не лише говорити із нацією на “ти”, а й брати до рук батога, щоб її відшмагати. У свій час, це робили практично усі класики. В новітню добу найпереконливіше - Євген Маланюк та Дмитро Донцов. Це, до речі, небезпечне заняття, оскільки поруч з геніями ніколи не бракувало пройдисвітів, які в запалі боротьби “за свою правду” часто-густо просто “плювали” у свій народ, з усіма наслідками, які з цього випливають.

Здається, Матіос не перейшла межі. Кинутий нею бумеранг, якщо й повернеться, то не розіб’є лиця. Від можливого тотального осуду письменницю врятував Богом даний талант та велика любов до “країни укрів”, України, українців.

Не важко забагнути причини, що спонукали письменницю взятися за “батіг”. Лише від споглядання новин та читання газет рука інколи сама тягнеться за “калашніковим”. Однак з допомогою “калаша” можна вирішити багато проблем, але ніколи з його допомогою не знайти відповіді на фундаментальне питання: де той шлях, що веде Націю до омріяного нею Ідеалу.

І тут не обійтися без філософських спостережень та узагальнень. Їх у книжці чимало, але, головне з них, на мою думку, зафіксовано у лаконічній фразі: “маємо те, що дозволили мати”.

Думаю, що “наріжний камінь” саме у цьому вислові, оскільки він є ключовим до відповіді на такі “складні” питання:

Чому у нас люблять свята і не люблять буднів?
Обожнюють віча і не визнають тверезих голосів?
Кохаються у старовині й мало цікавляться новими технологіями?
Мліють, коли слухають Гімн і вмикають мобільні “дебільники” під час Богослужіння чи оперної вистави?
Мирно вживаються мільйонодоларові палаци із довоєнними бараками?
Одночасно будують церкви і переповнюють в’язниці?
Шанують і звеличують злодіїв на рівні із мучениками?

Врешті:
Чому у нас наперсточники і шулери стають проповідниками моралі?
Чому ми інколи в екстазі б’ємо поклони, співаємо псалми і канони, благаючи Всевишньої милості для своєї землі, а після служби, казання, меси чи “собранія” ходимо одне на одного з хоругвами, як з піками чи бойовими мечами?

Чому у нас пани, добродії, товариші, масони, колеги, ґвалтівники, путани сексоти, містери, пуритани, шапкокради, дони, зламувачі сейфів і шевальє можуть претендувати на будь-яке місце в керівництві держави, хоч жодному з них не було заказано навіть шапки самого Мономаха?

Це далеко не повний перелік питань, що їх руба ставить письменниця. Але відповідь на них дозволю собі повторити: маємо те, що дозволили мати.
Матіос зробила своєчасний і вірний діагноз: ми “маємо те, що маємо”, бо, на жаль, є “укри”, а не “УКРАЇНЦІ”

Переконаний, що чимало людей захоплюватимуться влучними, справедливими, несправедливими, об’єктивними і суб’єктивними, їдкими, смішними, гострими, безжалісними характеристиками персонажів, які легко впізнаються, оскільки їх щодня ми бачимо і чуємо, любимо і проклинаємо. Що більше, письменниці на основі портретних характеристик окремих героїв роману, інтригуючого і динамічного сюжету, який розкриває фантастичну історію взаємин усім нам відомих Міті та Улі, вдалося осмислити, можливо, один із найскладніших етапів нашого державного життя.

Багатьом читачам роману “печатки” Матіос будуть наче бальзам на душу. У багатьох викличуть внутрішній і зовнішній протести, неприйняття. І це не дивно, адже письменниця насмілилася кинути виклик суспільству, його справжнім і несправжнім кумирам, героям і антигероям. Не багато людей прощають таке зухвальство. Однак доведеться змиритися, якщо хочемо жити в Україні, а не “країні укрів”

Стаття надійшла на пошту Майдану Date: Wed, March 15, 2006 8:34 pm

Відповіді

  • 2006.03.16 | pavlina

    Re: Що таке “країна укрів”?

    Надрукуйте адресу книгарні, де можна купити цю книжку.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua