МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Колоніяльна шизофренія

03/17/2006 | Ярослав Сватко
У росіян є хороша приказка про безглуздість дискусій про зачіску після того, як кат стяв голову. У цьому світлі цікаво виглядають деякі дискусії про можливі угоди партій та блоків помаранчевого табору з їх опонентами з біло-синього. Очевидно, що ті, хто висуває такі версії, свідомо або несвідомо, вважають Помаранчеву революцію просто театралізованим шоу, чимось, що не мало ніякого ґрунту у вигляді суспільних вимог. Або ж думають, що за час, який перейшов від тих подій, суспільство забуло стан, у якому перебувало перед виборами-2004 і напрямок, у якому сповзало.

На карті історії сучасної України Помаранчева революція стоїть вказівником на розвилці доріг історії. Напрямок, в якому вона вказує, підписаний „Україна – не Росія” і „Україна – не Зона”. Той, яким історія не пішла після 22 листопада 2004 року має вказівник „Україна=Росія” і „Україна=Зона”. Варто нагадати, що для більшости тих, хто пасіонарно боровся за перемогу Помаранчевої революції, поворот на цей шлях означав ліквідацію якоїсь частини власної ідентичности – і це було суттєвим мотивом рішучости помаранчевого Майдану.

Чи фактори, які діяли півтора руку тому знівельовані? Та ні, той, який діє під гаслом „Україна=Росія” функціонує і ззовні держави і зсередини: газ, молоко, референдуми – бажаючі можуть дописати цей ряд на свій смак. Другий теж діє – недоторканість капо в Зоні – це їх концепція побудови держави. Теза про помаранчево-голубий альянс наштовхується на дуже реальне майбутнє, в якому немає місця ні українській національній ідентичностi, ні європейському розумінню загальнолюдських цінностей. В цьому майбутньому немає місця для самореалізації більшости помаранчевих політиків та бізнесменів – не теоретичного, зі сфери абстрактних розумувань, а місця у фізичному смислі. Для них це фізичне місце є під колесами камазів, під бетонними підлогами гаражів, в закинутих шахтах та инших місцях, описаних та ще не описаних в міліцейських протоколах.

Рік тому Україна вибирала систему цінностей – і поділ за цими принципами набагато глибший, ніж між соціяльними та ліберальними поглядами на облаштування держави. Хтось може вважати розбіжність світоглядних принципів несуттєвою для укладання позірно тимчасових політичних угод – але наша історія вчить про наслідки такого думання на прикладі Винниченка або Махна. Ну, і з ким вони зараз дискутують стосовно правильности чи неправильности прийнятих рішень?

Але розмови про можливі синьо-помаранчеві альянси все ж ведуться. Вочевидь, є якісь підстави, на яких можна будувати хоч би принаймні піарні акції про згадані альянси?

Першою такою підставою є те, що ми живемо в одній державі. Вибори закінчаться, і що далі? Громадянської війни починати не будемо – про це ми вже домовились під час Помаранчевої революції. Іґнорувати існування біло-синьої частини України не вдасться – нема підстав вважати, що помаранчева частина матиме в парламенті дв третини голосів. Політики, які прийматимуть державні рішення після виборів, будуть вимушені, з одного боку, продовжувати будівництво держави з європейськими, а не азійськими цінностями, а з иншого – зберегти цілість держави в умовах саботажу руху в бік Європи з боку значної частини парламенту, і безперечно – деяких обласних рад та органів місцевого самоврядування. Крім того, не забуваймо, що „спонтанна” діяльність цих біло-синіх рад координуватиметься з одного центру та підтримуватиметься ескалаціями чергових воєн типу газової, тузлоподібної чи молочної.

Другою підставою для розмов про синьо-помаранчеві альянси є розбіжність у поглядах в помаранчевому таборі на приорітети соціально-економічного характеру. Виборча кампанія зафіксувала орієнтацію, про яку говорили ще влітку: НСНУ віддає перевагу лібералізації економіки, БЮТ заявляє про свій солідаризм. І вони ділять між собою електорат, який не бажає ані путінської, ані колумбійської моделі держави. Лише хтось несповна політичного розуму може припустити, що НСНУ чи БЮТ можуть зазіхнути на голоси, приміром, НЕТАКів чи комуністів – через межу „бути чи не бути Україні” голоси не переходять. Але в умовах змагальности за один і той же електорат можна підштовхнути учасників за межу, за якою досягти порозуміння після закінчення змагань буде дуже важко, а з огляду звичайного людського фактора – неможливо. Зайве казати, що бажаючі підштовхнути є з достатком і всередині України, і поза нею.

При тому, не забуваймо, що на фронті інформаційної війни з Україною існує певне угруповання, яке намагається нівелювати український національний фактор. Оскільки скасувати цього фактора в принципі ще нікому не вдалось, то застосовуються заходи для зсування його на марґінес, або щонайменше підміну національних пріоритетів України. А ну, враз, і знайдуться такі, що повірять – темпи розвитку економіки важливіші від небезпеки створення національної Зони. Або й взагалі – від існування самої держави. Проте, просторікуючи про політичний альянс блоку Ющенка з Януковичем, ті, що озвучують цю ідею, ніколи не малюють образу України, яка би постала внаслідок цього ними вигаданого альянсу. Бо в цьому випадку не було би місця тим ідеалам, які півтора року тому повели людей на Майдан. Ба більше – мабуть, не знайшлося б місця і Україні – от, лише географічне поняття, не більше.

Між Україною і анти-Україною не може бути політичного альянсу – може бути стан млявоперебігаючої політичної шизофренії, в якому ми жили від часу проголошення Незалежности. Між Зоною/Колумбією і вільним громадянським суспільством не може бути симбіозу – може бути лише стан сповзання в зону при публічній демагогії про людські та всякі инші права. Обидва цих стани не можуть тривати довго і повинні закінчитись моментом істини, моментом, коли суспільство обирає між двома несумісними крайнощами свого розвитку.

В цьому сенсі для будь-якої з помаранчевих сил підписання угоди на умовах відмови від національної й громадянської вимог Помаранчевої революції є збоченням на політичні манівці і як результат – політичне самогубство. Дивно, що „експерти”, які мусують можливі альянси та коаліції після виборів, не бачать цієї такої очевидної історичної дороги. Чи може, як за дідусем Фройдом, бачать, але підсвідомо намагаються зіштовхнути на неї Україну, бо їм потрібна не європейська, а середньоазійська/російська модель держави?

Стаття надійшла на Майдан Date: Fri, March 17, 2006 11:10 pm


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua