МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Врятуйте наш ліс від “ПОРИ”

03/20/2006 | Мирослава Свистович
За гарною обгорткою вам можуть підсунути неякісний товар

В житті кожного з нас бували випадки, коли, придбавши товар у гарній обгортці чи за зовнішнім виглядом, ми вже потім, у процесі його споживання або використання, виявляємо жахливі недоліки. Гарне, як намальоване, яблуко може зовсім не мати ні смаку, ні вітамінів, а яскрава іграшка чи побутова техніка безнадійно ламається у перший же день. І тоді ми себе картаємо, чому перед тим, як купляти, не дізналися більше про сорт, виробника, параметри та інші речі.

Партія “ПОРА” для пересічного громадянина виглядає на перший погляд дуже і дуже привабливо. Серед списку “ПОРА-ПРП” до Верховної Ради він не виявить широко відомих одіозних прізвищ. Натомість зустріне там кількох шанованих в суспільстві людей, які не є політиками, і які, підозрюю, також купились на гарний бренд, про який насправді знають мало і тільки хороше.

“ПОРА” намагається виставити себе як нова, не заплямована брудом великої політики сила. “Пористи” позиціонують себе як молодь з Майдану, яка пройшла через репресії і боротьбу, ще не зіпсована компромісами і щиро прагне влити свіжу кров у жили української політики. І коли велика кількість людей розчарована невиконаними новою владою обіцянками, які давалися на Майдані, коли помаранчевий табір струшують постійні скандали, з’являються “лжепророки-рятівники”. І багато виборців вірять їхнім словам, хоча практично нічого не знають про цю партію. Нічого дивного в цьому немає. “Ловці людських душ” (в нашому випадку – голосів) у всі часи спекулювали на народному розчаруванні та неспроможності частини людей зрозуміти справжню їх суть з першого погляду.

Про партію “ПОРА” зсередини я знаю не з газет і не з телевізора. Сама брала участь у громадянській кампанії “ПОРА”. Мій чоловік був одним з її засновників. У зв’язку з цим в нас вдома СБУ проводило обшук, не давши навіть завести в садочок дитину. Тому мені добре відомо, що навіть та обгортка, яку нам пред’являють по телевізору, не відповідає тому, що на ній “намальовано”. Майже нема у партії “ПОРА” тих тисяч молоденьких хлопців та дівчат, які обліплювали всю Україну листівками, проводили веселі та зухвалі акції протесту, затримувалися міліцією та піддавались репресіям. Вузьке коло осіб, які не були у “ПОРІ” від початку, але мали чудові зв’язки з не дуже перебірливими нашими журналістами, привласнило собі назву-обгортку, яку напхали зовсім іншим змістом. І тим, хто брав участь в Громадянській кампанії “ПОРА”, навіть в страшному сні не примарилось би, як використають їхню жертовну боротьбу групка спритних молодиків, які прагнуть депутатських крісел.

На жаль, зараз, коли на людей навалюється лавина інформації, більшість з виборців не встигає навіть задуматися, що партія – це не кілька облич, які постійно крутять по телевізору. Це не гарні слова, привабливі біг-борди та цікаві телеролики, а тисячі і тисячі людей по всій Україні. І саме ця структура, а не телеобгортка, є справжньою суттю будь-якої партії. А за обгорткою там зовсім не революційна молодь, а чимало животатих та вже сивих дядьків з великими гаманцями, багато з яких до революції стояли з Громадянською. кампанією “ПОРА” по різні боки барикад.

ПОРА землеторговців

В нашому Ірпінському регіоні немає жодної хоч трохи причетної до політики людини, яку б я не знала. Адже ми, позапартійні та партійні, ліві і праві, ще з 1998 року безперервно ведемо організовану спільну боротьбу з корупцією та свавіллям місцевої влади. У 2002 році очолювала в регіоні штаб “Нашої України”, в 2004-му – штаб Віктора Ющенка, показавши результат значно вищий за середній по області. Після Помаранчевої революції очолила Робочу групу облдержадміністрації з вивчення стану дотримання в Київській області земельного лісового та природоохоронного законодавства, оскільки головною проблемою у нашому регіоні є масова прихватизація землі. І вона супроводжується варварською вирубкою лісу, який грає роль легенів Києва.

Земля під Києвом манила до себе багатьох “нових українців”, які мріяли жити в оточеному лісом особняку, і щоб до Києва на їхніх швидкісних “Мерседесах” рукою було подати. Тому потихеньку підбирали собі навколостоличні землі. Всі вони бажали жити поряд з лісом, однак ніхто не хотів мати ліс на своєму подвір’ї. Адже не розташуєш між дерев тенісний корт, басейн, інші “обов’язкові атрибути” новоукраїнського життя. Тому й рубали віковічні сосни на своїй ділянці нещадно. А поряд такий самий скоробагатько робив те саме. І в підсумку цілі гектари практично позбувалися рослинності.

Особливого великих масштабів цей процес набув з 2002 року, коли в нашому регіоні пишно розквітли різноманітні схеми прихватизації землі. Авторство їх в нашому регіоні приписують київському бізнесмену Валерію Криворогу.

До Київської обласної ради В. Криворог обирався від партії “Єдність” як радник Київського міського голови О. Омельченка. Його кампанія була потужна і яскрава, він засипав людей картинами майбутнього щасливого життя, обіцяв привести в регіон інвестиції, добудувати поліклініку, яка ось уже понад 10 років стирчить довгобудом посеред міста, прокласти до Києва пряму дорогу і взагалі перетворити Приірпіння на квітник.

Пройшло 4 роки, а Ірпінська поліклініка так і не добудована (її квадратний метр вже став “золотим”, якщо порахувати вкладені в неї по документах кошти), будівництву дороги кінця краю не видно, обіцяного “золотого дощу” інвестицій ми так і не побачили. Натомість побачили інше. І здригнулись.

Якщо до появи Валерія Леонідовича в Ірпінському регіоні землі різноманітним не першим і не останнім людям в державі видавалися по 10-15 соток, то з 2002 року роздача пішла гектарами. Особливо у селищі Буча, яке зараз відноситься до Приірпіння, а з 1 січня 2007 року, згідно рішення Верховної Ради, буде окремим містом обласного підпорядкування.

Схема була дуже проста. На фізичних осіб, як правило, з числа немісцевих, оформлялися невеликі земельні ділянки, які тут же обносилися суцільним парканом та продавалися якомусь одному багатію. Між датою видачі та датою продажу часом проходило лише кілька днів. Іноді це легко можна прослідкувати по газеті “АВІЗО”. Як тільки на сесії приймається рішення про видачу ділянки, одразу в газеті з’являється оголошення про її продаж.

При цьому ретельним документальним оформленням ніхто особливо не переймався. У справах далеко не завжди наявні усі необхідні погодження. Багато заяв від різних громадян з різних регіонів України написана одним почерком. І, навпаки, є не менше випадків, коли кілька заяв від одного громадянина написані різними почерками, а під цими заявами стоять абсолютно різні підписи однієї й тієї ж людини. Зустрічаються й випадки “телепатії”: депутати приймають рішення про видачу землі раніше, ніж громадянин напише заяву з проханням такої видачі.

Щоб менше мучитись з написанням заяв, нарізати землю почали більшими шматками. До 15 соток додавалися видані в оренду ділянки “для обслуговування прибудинкової території” та “для ведення особистого селянського господарства”. Таким чином на одну особу можна було видати від 0,5 до 1 гектара. А змінити з часом цільове призначення землі – справа техніки. Мовляв, людина вже облаштувала ділянку, вклала кошти, треба дати їй право на приватизацію.

Всі ці історії після Помаранчевої революції були не раз і не два показані на різних телеканалах. Журналістам вдалося знайти цих “щасливих землевласників”, наприклад, в робітничих гуртожитках Житомира, які сильно здивувались, дізнавшись, що у якійсь Бучі, про існування якої деякі з них не знали взагалі, їм видали землю. “Турбота” про житомирських, вінницьких, дніпропетровських, сєверодонецьких простих людей, які потребували покращення житлових умов, просто вражає. За період з 2002 по 2004 рік в регіоні їм було роздано біля 1200 гектарів. В той самий час в Ірпінській міській та селищних радах (до складу регіону, окрім Ірпеня, ще входять селища Буча, Ворзель, Гостомель і Коцюбинське) лежать біля 2800 заяв від місцевих мешканців, з яких біля половини – пільгові категорії громадян (28 учасників війни, інвалідів ІІ групи, 1109 інвалідів та ліквідаторів аварії на ЧАЕС, 307 багатодітних, 1106 ветеранів праці, інвалідів І-ІІІ груп, громадян, які мають дітей-інвалідів дитинства). З пільговиків не задоволено жодної заяви. Надаючи немісцевим цілі гектари, місцевим відмовляють “через відсутність генерального плану”.

Більшість депутатів справно голосують за такі рішення. І це не дивно. Майже всі вони або їх родичі також отримали земельні ділянки, які невдовзі продали за ціною 3-5 тисяч доларів за сотку (а зараз ціна виросла до 7 тисяч).

Другою схемою є виділення землі садівницьким товариствам з подальшою зміною його цільового призначення. Наприклад, 21.11.02 Бучанська селищна рада приймає рішення №231-8-XXIV про надання дозволу садівницькому товариству “Лісове” на проведення погодження розташування земельної ділянки площею 5,5 га для ведення колективного садівництва (в лісі!). А створене це товариство було за 10 днів до рішення, тобто 12.11.02. За цей час воно встигло подати заяву та отримати висновок земельної комісії Бучанської ради. А от в органах влади зареєструватися не встигло. І навіть юридичної адреси не вказало. А список з 50 його членів не має жодних даних, окрім прізвищ, ініціалів та одного (!) номеру мобільного телефону – 8 (050) 351-56-07.

Довгі руки дотягнулись до лісу

Приірпіння – це регіон, вкритий лісом. Тому для задоволення апетитів всіх багатіїв, спраглих жити під Києвом, землі не вистачало. Тому рішенням Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХ1V та рішенням Ірпінської міськради від 27 червня 2002 року землі державного лісового фонду України І-ї категорії захисності були переведені до категорії громадської і житлової забудови. Після цього в лісі з’явилися сотні парканів нових власників, за якими задзижчали бензопили.

І депутати навіть не червоніють, коли голосують за виділення у лісі землі під ведення селянського господарства чи розведення садів. Папір стерпить все.

Магічне слово “інвестиції”

Надавалися землі і юридичним особам. Це і були ті “інвестори”, яких привів Криворог. Займалися вони житловим будівництвом. Як багатоквартирним, так і котеджним. Подавалося це як велике благо, от тільки замовчувалось, що ціни на квартири та котеджі недоступні для місцевих. А тому в них оселялися приїжджі.

Не секрет, що столичні забудовники давно поклали око на центр Києва. Але для того, щоб там будувати, потрібно відселити звідти людей, запропонувавши їм гідну компенсацію. Земля у Києві дорога, тому й відселення таке коштує недешево. Натомість в Ірпінському регіоні землю можна було отримати безкоштовно або за дуже малі кошти навіть, якщо врахувати “неофіційні” витрати.

Від місцевої громади відкупалися просто. “Інвестор” виступав в якості “спонсора”, будуючи у місті чи селищах, якийсь об’єкт. Наприклад, збудували у Бучі Київську площу, витративши 430 тисяч гривень і подали це з великою помпою, а президент “Київміськбуду” Володимир Поляченко дав 100 тисяч гривень на розвиток спорту у селищі. Подібні “подарунки” освячувались урочистими мітингами, на яких поряд з Ірпінським міським головою Володимиром Скаржинським та Бучанським селищним головою Анатолієм Федоруком виступав і Валерій Криворог.

Не важко порахувати, що ці гроші складають вартість однієї великої квартири. При цьому “Київміськбуд” зекономив у селищі і на вартості землі, і на інженерних комунікаціях, які, згідно угоди між “Київміськбудом” та Бучанською селищною радою, забезпечуються за рахунок останньої. Тому подібне “спонсорство” – це скромне, копійчане відступне за надприбутки, які отримують київські будівельні фірми, побудувавши на дармовій землі комерційне житло. Натомість на наш невеликий бюджет та скромну соціальну інфраструктуру “навішують” тисячі людей, які працюватимуть у столиці та платитимуть податки до її бюджету, а школами садочками та поліклініками користуватимуться за місцем проживання у Бучі. А найгіршим є зростання навантаження на комунікації. Старі насоси водоканалу вже сьогодні не в змозі забезпечити подачу води на верхні поверхи вже існуючих будинків. Що ж буде, коли з’явиться багато нових? Адже київські забудовники, отримуючи дармову землю, не бажають вкладати кошти в реконструкції водоканалу чи очисних споруд, які дихають на ладан.

Дружні до Валерія Криворога фірми жадібно накинулися на ірпінську землю. Як випливає з матеріалів Робочої групи Київської обласної державної адміністрації з вивчення стану дотримання в Київській області земельного лісового та природоохоронного законодавства, Ірпінська міська рада прийняла рішення про надання дозволу на попереднє погодження 37,5 га землі в лісовій зоні ТОВ “Будконсалтинг” для котеджного будівництва, а Гостомельська селищна рада таке саме рішення щодо 102,5 га в гостомельському лісі. Такий самий дозвіл на ту ж саму гостомельську ділянку надавався ТОВ “Трейд”. Ця ж сама фірма “Трейд” разом з ТОВ “Будконсалтинг” та ще однією фірмою “Ранчо”, яка має стосунок до В. Криворога, фігурує в іще одному рішенні Ірпінської міської ради (463-15-XXIV) “Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження територій під розміщення мікрорайонів багатоповерхової забудови в заплаві річки “Ірпінь”. І це далеко не повний перелік земельних інтересів цих фірм в нашому регіоні.

Іноді земля продається. В середньому по 300-400 доларів за сотку. І гроші надходять до місцевому бюджету, що подається як особливе благо. Потім на ці самі ділянки з’являються оголошення в газеті “АВІЗО”. Тільки ціни в 10 разів більше. Тобто втрати бюджету видно неозброєним оком.

Тільки цього замало

Апетити криворогівських “інвесторів” зростають з кожним днем. І їх намагаються узаконити. Для цього розроблений проект Генерального плану, яким передбачається збільшення населення Ірпінського регіону за рахунок приїжджих та перетворення вкритого нині лісами Приірпіння у лісонедостатню зону. Більша частина цього населення працюватиме у Києві (вже зараз там працює 60% мешканців регіону), оскільки програми для бурхливого розвитку підприємництва в Приірпінні (а особливо для виникнення тут великих підприємств чи відродження непрацюючих заводів із застарілим устаткуванням) розробники Генплану не подають. Податки також йтимуть до бюджету столиці, а ось обслуговування соціальної інфраструктури, навантаження на яку різко збільшиться, ляже тягарем на і так дотаційний місцевий бюджет.

Я бачила ескіз нашого майбутнього в газеті “Факти”. Величезні хмарочоси і багатоповерхові автомобільні розв’язки ніяк не в’яжуться з курортною місцевістю, якою на сьогодні є Приірпіння. Нас перетворюють на якесь Чикаго і вже розпродають ще не приватизовані землі в заплаві річки Ірпінь.

Люди, які проживають або мають городи в районі заплави, неодноразово були свідками, коли “крутелики” на джипах оглядали місцевість, вибираючи місце розташування майбутнього свого особняка. Став таким свідком й один з членів нашої робочої групи. Повертаючись з рибалки, він побачив, як один з потенційних покупців, розгорнувши карту на капоті джипу, розпитував в брокера, чи можна буде тут викопати озеро, показуючи на земельну ділянку в районі шлюзу.

Валерій Криворог не лише не приховує, але й повсюди хизується тим, що розробку цього Генерального плану оплатили дружні до нього фірми. Не приховує цього й місцева влада.

Ми організували громадські слухання щодо Генплану, де переважна більшість учасників виступила проти руйнування унікальної місцевості довкола Києва. Однак це ніяк не вплинуло на владу, яка залишилась ще з кучмівських часів і має всі шанси залишитись і надалі. Адже тепер вона ледь не вся, покинувши Партію регіонів, вступила до двох “помаранчевих” партій – Народного Союзу “Наша Україна” та “ПОРА”. До НСНУ з Партії регіонів перейшли Бучанський, Ворзельський і Коцюбинський селищні голови. З собою вони потягли працівників виконкомів селищних рад. А очолили ірпінський осередок “Нашої України” бізнесмени з Києва. До “ПОРИ” пішли ті, кому в НСНУ не вистачило місця. І тепер вчорашні знову йдуть до влади у Приірпінні єдиною командою, але паралельними потоками.

Партійна епопея “неопористів”

В часи боротьби з режимом Кучми Валерій Криворог підтримував Віктора Януковича і був членом його Партії регіонів. Після Помаранчевої революції членство в цій партії, яка має вкрай низьку популярність у Приірпінні зокрема і на Київщині в цілому, стало заважати. Тому він доклав величезних зусиль, щоб вступити до лав “Батьківщини”, адже популярність Юлії Тимошенко в регіоні чимала.

“Батьківщина” Криворога не прийняла, і тоді він “подружився” з “ПОРОЮ”, за чиїм списком зараз балотується до обласної ради. А ще прагне стати мером Ірпеня, який обліплює великими кольоровими плакатами “НАШОМУ МІСТУ ПОРА ЖИТИ КРАЩЕ”, та роздає повсюди нові і нові обіцянки, не виконавши іще старих, які роздавав під час виборів-2002.

Включення до обласного списку “ПОРИ” було нелегким. Багато партійців, які чудово знали, хто такий Криворог, категорично не бажали там його бачити. Однак керівництво партії вирішило інакше: “До списку включити!”

А Бучанську організацію партії “ПОРА” очолив не хто-небудь, а Ігор Бартків – колишній завідувач юридичним відділом Бучанської селищної ради, а нині – заступник голови земельної комісії Бучанської селищної ради. Тобто людина, яка мала безпосередню причетність до проектів рішень про виділення землі, що виносилися на сесію. Він теж опинився в “ПОРІ” після невдалої спроби вступити до “Батьківщини”. В часи Кучми та під час революції Бартківа з нашого боку барикад не було. Зате зараз його риториці може позаздрити найпослідовніший революціонер.

Що обіцяє нам “ПОРА”?

Програма Валерія Криворога – це суцільна утопія, яка нагадує Нью-Васюки Остапа Бендера. Він обіцяє переведення до Ірпеня вищих навчальних закладів з інших регіонів, “забувши” спитати у них, з якої це радості вузи захочуть міняти великі міста на маленький Ірпінь, до якого студентам ще треба добратися, і хто оплатить побудову тут корпусів та гуртожитків? Знову, як і чотири роки тому, обіцяє добудувати дорогу між Києвом та Ірпенем, а також збудувати очисні споруди, стадіон, басейн, створити міську телевізійну компанію і т.д. Під час зустрічі з виборцями селища Коцюбинське цей потік обіцянок обірвав запитанням один з виборців, поцікавившись, чому досі пан Криворог не збудував у них хоча б лазню, яку обіцяв у 2002 році.

Проте, кандидата в депутати і в мери не сильно бентежать нагадування про невиконання його минулих обіцянок. У В. Криворога на всі закиди є “залізна” відповідь: “Не виконав, бо не було Генерального плану”. А далі знову розповідає про повітряні замки. Наприклад, про монорельсовий трамвай до Києва. Цей перл, чи то пак ахінею, слід процитувати повністю, щоб зрозуміти, яку локшину нам вішають на вуха: “Можливим є виготовлення монорельсового трамваю, тим більше, що у Гостомелі створена вже експериментальна гілка (300 метрів) монорельсового трамваю. Потяг пересувається над землею з величезною швидкістю. Дістатися столиці можна буде за 5 хвилин. Окрім того, розмістити опори можна буде за 5 хвилин. Окрім того, розмістити опори можна буде на роздільній смузі нової дороги, не заважаючи руху автотранспорту. Важливо, що вартість цього проекту відносно невелика”.

Ми довго не змогли зупинити майже істеричний сміх, прочитавши цей пункт програми. Відразу перед очима постала картина, як по дорозі від Гостомеля до Києва, яка і так вже зараз вщент забита автомобілями, рухатиметься ще й трамвай. І це при тому, що Приірпіння та Київ зв’язує пряма залізниця. І єдине, що потрібно, це – пустити по ній додаткові електрички до тих, що ходять зараз. А ще – відремонтувати колію, і тоді з Ірпеня до Києва можна буде доїхати за 10 хвилин (зараз дорога займає 15-20). Але Валерій Криворог не шукає легких шляхів. Йому не цікаві прості виходи з ситуації, краще нести галіматью, сподіваючись, що виборець в неї повірить.

Після такого вже не дивуєшся спробам Криворога закохати в себе ірпінчан за допомогою компліментів на адресу регіону, вигадуючи для цього чергові нісенітниці на кшталт того, що “можна з упевненістю сказати, що більшість кращих творів українських письменників і поетів була створена саме в Ірпені”.

Звичайно, в Ірпені цих творів дійсно було створено багато. Тут є Будинок творчості письменників, жили й творили відомі майстри слова. Але все ж таки “більшість” – це вже занадто по-підлабузницьки. Особливо, якщо врахувати, що Ірпінь був заснований лише у 1902 році як робітниче селище для будівництва залізниці.

Проте, яких знань в галузі української літератури можна очікувати від Валерія Криворога, якщо він досі не спромігся вивчити української мови хоча б до рівня, який дозволяє виступати з трибуни.

“Академік” Криворог як проффесор Янукович

А ще Валерій Криворог всюди пише, що у червні 1995 року був обраний академіком Академії економічних наук України. І люди думають, що він є вченим. Але якщо уважно прочитати його біографію, то можна легко дослідити, що це не так. Бо в 1995 році він іще не мав вищої освіти.

Там написано, що закінчив він Міжнародний слов’янський університет. А цей вуз був заснований лише в березні 2003 року (ліцензія Міністерства юстиції України від 11.03.93 № 423, ліцензія Міністерства освіти і науки України від 24.03.94 № 10). Перші студенти там з’явилися у вересні 1994 року. Тому, якщо В. Криворог навіть був серед цих перших студентів, у червні 1995 року він закінчив би лише перший курс. До того ж Міжнародний слов’янський університет має лише третій рівень акредитації, а тому навіть дипломи магістрів видавати не може. Лише бакалаврів та спеціалістів. І в цьому кожен бажаючий може легко переконатися, зайшовши на офіційну сторінку університету в інтернеті.

Загадка виявилася простою. Академія економічних наук – це ніякий не підрозділ Національної Академії Наук України, а звичайнісінька громадська організація, яку, за нашим законодавством, можуть заснувати будь-які троє людей і дати їй назву “Академія”. А своїх членів називати “академіками”. Закон цього не забороняє. Але ж багато людей вважають, що Валерій Криворог справжній науковець. Їм і в голову не приходить, що можна називати себе “академіком” в такий спосіб.

У своїй “безпосередності” пан Криворог обскакав навіть свого колишнього партійного боса Віктора Януковича. Той хоч і робив купу граматичних помилок у своїй декларації, хоч і писав “проффесор” у біографії, але хоча б формально мав документальне підтвердження цього наукового звання. Валерію Криворогу цього не потрібно. Адже він не бреше. Він просто маніпулює. А дехто, на жаль, йому вірить.

Ірпінські вибори як дзеркало подвійного цинізму

Ледь не всі кандидати на Ірпінського міського голову записали у своїй програмі пункт збереження Приірпіння як курортно-рекреаційної зони. За це агітує і Валерій Криворог, і Олег Бондар, який іде на мери за підтримки “Нашої України”. І при цьому за сприянням Криворога бізнесмени оплачують проект Генерального плану, який робить цей статус неможливим, перетворюючи наш регіон у густонаселені бетонні джунглі. А “Наша Україна” схвально відкликається щодо проекту цього Генплану.

Другий цинізм полягає у самому факті включення Валерія Криворога до списку “ПОРИ”. Мені достеменно відомо, що це питання вирішувалося на найвищому рівні, куди дійшли рядові пористи, які не хотіли бачити Криворога у списку. Я також точно знаю, що голова партії Владислав Каськів і з преси, і з розповідей, і з політичних кулуарів знає, хто такий Криворог. Бо у столиці, в оточенні Київського мера Валерій Леонідович досить впливова людина. Проте, як випливає з його розповідей, не тільки в тому оточенні. Бо сам В. Криворог каже в “Ірпінському віснику”, що його другом є народний депутат Володимир Бондаренко з Партії “Реформи і Порядок”, яка іде з “ПОРОЮ” в одному блоці. І це при тому, що Бондаренко з Омельченком жорстко опонують один одному.

Я не здивуюсь, якщо виявиться, що керівники “ПОРИ” усунулись від прийняття рішення щодо Криворога і віддали це питання на розсуд обласної організації. Проте, це не може їх виправдати. Знати і не зупинити – це ще гірше, ніж прийняти помилкове рішення через незнання.

Мені не подобається, коли помаранчеві партії беруть до своїх лав вчорашніх кучмістів. І мене не переконують їх аргументи щодо професіоналізму, нешкідливості, змушеного перебування тих у синьо-білих лавах за колишнього режиму. Але набагато більшим цинізмом є те, коли партія всюди заявляє, що у її списках немає жодного кучміста, закидає наявність кучмістів іншим партіям, хизується відносно “чистим” списком до Верховної Ради, а сама на місцях, де вирішуються 90% питань громадян, оголошує масовий кучмістський набір. Така позиція яскраво говорить про лицемірство цієї партії, і тому можна тільки здогадуватись, які “коники” викине нам “ПОРА” у Верховній Раді, якщо, не дай Боже, туди пройде. Випадок із Криворогом свідчить: “Нам пропонують ПОРУ брехні та цинізму”.

Мирослава Свистович,
кандидат на посаду Ірпінського міського голови
від місцевого блоку “ЗА ЧЕСНУ ВЛАДУ”

Відповіді

  • 2006.03.21 | Дато

    Re: Врятуйте наш ліс від “ПОРИ”

    Криворог по профессии маляр, потом играл с Марчуком, был президентом Фонда поддержки национальной безопасности. Жулик редкий
  • 2006.03.22 | Боррачо

    Це ще не найгірше з того, що роблять "жовті" (л)

    http://www.cripo.com.ua/?sect_id=8&aid=15696
  • 2006.03.22 | Чучхе

    А коли ж на форумі з"явиться Михайло?

    Нагадаю, що його вже встигли наші форумчани оголосити у віртуальний розшук http://www2.maidan.org.ua/n/free/1142943437
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.03.24 | Kronk

      Після гучної перемоги Мирослави на виборах мера Ірпеня;) (-)

  • 2006.03.23 | Пані

    Що видно про ПОРУ-ПРП з опитуваннь регіональних осередків

    Ми хронічно не встигаємо оприлюднити все, що ми наотримували. Бо на такий ВАЛ інформації ми не розраховували.

    Але коротко я скажу таке:

    Ми ввели такий параметр як "ступінь когерентності політичних пріорітетів". Що в перекладі означає - наскількі однаково рейтингують та відповідають на одні й ті ж питання регіональні осередки партій.

    ПОРА-ПРП за цією ознакою вневнено плететься в хвості. Гірше неї тільки
    Виборчий блок: "Блок Бориса Олійника та Михайла Сироти", Партія "Віче", "Опозиційний блок НЕ ТАК!" (це якраз не дивно, бо в цих розходження між словами та ділами - це партійна історія, і з цього розходження між словами легко випливає теж).

    І крім того, якщо в Харкові ПОРА вже судиться з ПРП за Кличка (я не прикалуюся, в нас вже була новина про це), то легко уявити, що буде робити цей гадюшник в ВРаді.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua