МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

МИ - діти Кучми або Вовчі ікла та лев’ячі пазурі сірих МИшок

03/22/2006 | Оксана Рудюк
Майже кожні вихідні я проводжу в мальовничому Ірпінському регіоні, де у селищі Гостомель проживають мої батьки. Цього разу випала нагода сумістити приємне з корисним. Ми з чоловіком давно хотіли придбати акції відомого на всю Україну Гостомельського склозаводу. Почули від сусідки, що в Ірпені проходить зустріч з кандидатами в мери, а ще раніше нам казали, що директор склозаводу висувається на мера Ірпеня, тож вирішили поїхати поговорити у неформальній обстановці.

Якщо дорога з Києва на Ірпінь вітає водіїв біг-бордами відомих політиків, то Ірпінь зустрів місцевими висуванцями. На стовпах всюди наклеєні портрети кандидати на мера, а в центрі міста вирував агітаційний карнавал. В помаранчевих наметах “Нашої України”, біло-червоних Блоку Юлії Тимошенко, синьо-білих Партії Регіонів можна було взяти і газети, і програми, і буклети, і календарі з акторами, і кульки, і стрічки... Але найбільше було біло-зеленої литвинівської продукції блоку МИ, які випереджали всіх і за кількістю наметів, і за кількістю продукції в них.

Дорослі люди, як малі діти, переходячи від одного намету до іншого, хапали все, що потрапить під руку. Складалося враження, що це – якийсь рекламний конкурс, а не вибори. Навіть трохи прикро стало за людей, які всі хоч раз побували на Майдані і начебто вже мали б порозумнішати та перестати куплятися на таке.

Забивши багажник різноманітною агітацією, я пішла до зали міськвиконкому, де відбувалася зустріч усіх кандидатів з народом. Правда, самого народу було не так вже й багато. Основу тих, хто сидів у залі, складали команди підтримки кандидатів у міські голови, які бурхливо плескали в долоні, коли виступав їх улюбленець, та іноді задавали незручні питання опонентам.

Читаючи пізніше куплений в кіоску “Ірпінський вісник” з програмами кандидатів та всю ту паперову агітацію, яку я набрала, подумала про народ. Ще рік тому найактивніший і найсвідоміший у світі, впевнений і непохитний у своєму виборі, сьогодні він знову розгублений і мало цікавиться, хто наступні 5 років буде господарювати в його місті. Чимало людей обиратимуть навмання, бездумно, підсвідомо, орієнтуючись на гасла і глянець пропагандистського чтива. Аж заболіло серце, коли порівняла прочитане з тим, що почула і побачила. І впевнена, що навіть ті, хто 5 хвилин тому стояв у черзі до намету за плакатом Софії Ротару, ніколи б в житті не проголосували б за багатьох з кандидатів, на користь яких вони визначаться, читаючи плакати чи агітки, якби почули, що ці кандидати, перепрошую, несуть.

Правильно кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Деякі кандидати, які проникливо дивилися на мене з листівок, в житті виглядали зовсім інакшими. Особливо, коли розкривали рота. Бо навіть не могли зв’язно викласти своїми словами власні ж програми, які на папері виглядали непогано, хоча в багатьох були схожі одна на одну.

Виявилося, що їхала я даремно. В мери Ірпеня висувався не Андрій Гірник, а Віктор Рибальченко, директор іншого склозаводу – Бучанського. Акції цього заводу мене не цікавили, він є менш успішним, ніж Гостомельський, і я ще здивувалась, що висувається Рибальченко, а не Гірник. Та як вже приїхала, вирішила послухати, бо і регіон мені не чужий, і про кандидатів багатьох чула раніше, і пресу місцеву батьки для мене збирають.

На Рибальченка ж звернула увагу не лише тому, що мій невеличкий бізнес пов’язаний зі склом, і не тому, що на Бучанському заводі склотари працюють дві моїх подруги, а насамперед через те, що гостро реагую на все, пов’язане з Литвином. З дитинства не терплю лицемірства, тож коли бачу обличчя цього “миротворця”, відразу перемикаю на інший канал. Не розумію, як люди не помічають за сірими МИшачими шкірами сховані вовчі ікла та лев’ячі пазурі. Я просто не збагну, як може бляклий, ніби кольори його виборчої кампанії, Литвин когось приваблювати. І не бачила ще жодної людини, яка б добровільно пішла до нього у партію з якихось високих міркувань.

Я згадую плівки Мельниченка, де Литвин говорить з Кучмою про Гонгадзе, згадую його під час касетного скандалу на посаді Голови Адміністрації Президента, і як він “відмазував” Кучму.

Я згадую, як він очолював прокучмівський блок “За Єду”, і як його кучмісти довго і наполегливо пхали у Голови Верховної Ради, аж поки не впхали у це крісло остаточно.

Я згадую скандал в наукових колах під час минулої виборчої кампанії, коли стаття академіка Литвина у “Фактах” насправді виявилася переписаною слово в слово (навіть з посиланням на ті самі джерела) з американського журналу “Foreign Policy” роботою віце-президента Фонду Карнегі Томаса Каротерса.

Я згадую, як в той самий період “Тойота” Литвина зіткнулася на Обухівській трасі з “Жигулями” пенсіонера. Пенсіонер загинув, а Литвин ліг у лікарню на Феофанії, де живий і здоровий позував перед телекамерами з пластирем на лобі. А наступного дня, коли давав інтерв’ю, пластир виявився на іншому боці чола. Про це блюзнірство писали тоді всі газети, але Литвин зробив вигляд, що нічого не сталося.

В будь-якій країні лише одного з наведених фактів було б досить, щоб “герой” назавжди пішов із політики від сорому. Та Литвину не знайомі муки сумління. І він, як ні в чому не бувало, продовжує свою акторську гру.

Я не розумію, кого може приваблювати позиція Литвина під час помаранчевої революції, коли він метався між “вашими” і “нашими”, зберігаючи для себе можливість стати на сторону того, хто виграє. Я згадую, як керована Литвином Верховна Рада мала відправити у відставку уряд Януковича та генпрокурора Васильєва, але, навпаки, ледь не скасувала свою ж постанову щодо невизнання результатів виборів до висновку Верховного і Конституційного судів. І тільки завдяки тому, що народ пішов на штурм парламенту, а перелякані кучмісти ледь не почали стрибати з вікон, депутати не визнали тоді Януковича за Президента.

Зараз у Литвина нове амплуа – він освоює роль миротворця, в якого немає олігархів, і якому не до вподоби такі речі як насильство чи скандали. Така собі сіра МИшка. От тільки дійсність свідчить про інше. Хто як не Литвин першим почав страшенно дорогу передвиборчу кампанію, вкривши всю Україну своїми біг-бордами? В кого найбільше плакатів, буклетів та іншої недешевої агітації? Хто врешті решт найбільше застосовує незаконних методів тиску? Не помаранчева влада і навіть не хуліганисті донецькі, а “тихий” та “спокійний” Литвин. Про те, як заганяють до його партії погрозами вчителів та лікарів на Полтавщині, Сумщині, Житомирщині, говорив Юрій Ключковський. Про те саме на київських ринках ми бачили по 5 каналу. При цьому сам Литвин продовжує грати роль інтелігента-державника.

Віктор Рибальченко – гідний учень Володимира Литвина. Він не афішує перед виборцями, що з’явився в Бучі лише три роки тому, і що досі проживає у Києві. Він обвішує регіон гаслами “За мене говорять мої справи”, але не любить, коли його завод порівнюють з Гостомельським, де справи значно кращі. Він говорить “мій завод”, але не розповідає, що вже продав його грекам. Як кажуть, дохазяйнувався. А тепер хоче похазяйнувати і в цілому Ірпені. При цьому кажуть, що домовився з діючим мером Володимиром Скаржинським не працювати один проти одного, а якщо хтось із двох виграє – то візьме іншого першим заступником.

Я читаю біло-зелені листівки Литвина та Рибальченка, де написано, що вони проти депутатської недоторканності, і згадую, як Литвин продавлював це питання на Верховній Раді, і як його обидві фракції голосували за цю недоторканність. Всюди, де Литвин, там неправда, маска і фарисейство.

Тому краще не вважати, а знати. І найкраще знають Віктора Рибальченка його працівники. Тому й не поспішають за нього голосувати. І він шукає електорат в Ірпені або Коцюбинському, де його знають менше. І мені шкода виборців, якщо вони поставлять хазяйнувати у місті людину, не поцікавившись, як вона хазяйнує на рідному підприємстві. І мені буде прикро, якщо мій народ знову пропустить цинічного і безсоромного Литвина до Верховної Ради. Ми вже відправили Кучму на смітник історії, то ж навіщо нам знову відроджувати його як бліду копію в особі Литвина?

Відповіді

  • 2006.03.23 | Igor

    Re: МИ - діти Кучми або Вовчі ікла та лев’ячі пазурі сірих МИшок

    Прочитал статью Оксаны Рудюк «МИ - діти Кучми або Вовчі ікла та лев’ячі пазурі сірих МИшок» и не могу не написать свое мнение.
    В статье изложено мнение автора по поводу деятельности Литвина и кандидата на должность мэра Ирпеня Рыбальченко. Лично я не привык обсуждать людей, которых знаю только по публикациям в средствах массовой информации. Если говорить про Литвина, то автор не написал чего-то нового. Информация, приведенная в статье, уже годами обговаривалось на разных форумах. Меня задело, что из-за отношения автора к Литвину «гостро реагую на все, пов’язане з Литвином» начинается обливание грязью человека, которого я знаю лично.
    Я сам киевлянин, работал и жил в Киеве, но 2 года назад получил предложение от бывшего сотрудника приехать на Бучанский завод стеклотары, чтобы проконсультировать по вопросам автоматизации бухгалтерского и управленческого учета. Переговорив с директором завода Рыбальченко Виктором Васильевичем и убедившись, что руководство заинтересовано в автоматизации, принял решение лично заняться проектом.
    За время работы на заводе была произведена реконструкция цехов, введены новые машинолинии, запустили инспекционную машину, автоматизировали проходную (вся информация о передвижении сотрудников пишется в базу данных, а в конце месяца позволяет очень быстро формировать табель учета рабочего времени) и многое другое. В итоге, увеличилось число рабочих мест, зарплата выросла, выпуск продукции утроился.
    А теперь, я хочу ответить на выпады автора в сторону Рыбальченко:

    «Віктор Рибальченко – гідний учень Володимира Литвина. Він не афішує перед виборцями, що з’явився в Бучі лише три роки тому, і що досі проживає у Києві.» - скорее всего автор ни разу не видел агитационную продукцию кандидата и не присутствовал на встречах, зайдите на сайт www.rybalchenko.org.ua .

    „Він обвішує регіон гаслами “За мене говорять мої справи”, але не любить, коли його завод порівнюють з Гостомельським, де справи значно кращі.” – наоборот, это приятно, т.к. до 2004-2005 года даже и близко нельзя было сравнить эти 2 завода, а теперь можно. В основном Гостомельский стеклозавод выпускает пивную бутылку, а мы эксклюзивную продукцию («Чумак™», «Верес™», «Златодар™», «Славно™», «Крят™», «Гайсинский консервный комбинат», «Олимп™», «Винницкий ликёроводочный завод» («Сотка™»), «Старый друже™», «Артемида™»). Мне известно, что для того чтобы настроить стеклоформующую машину под новый вид продукции необходимо достаточно много времени, поэтому выпуская одну продукцию на протяжении года (как Гостомельский завод пивную бутылку) - рентабельность предприятия будет выше, чем каждую неделю делать перестройку под новую продукцию (как Бучанский завод под новую банку/бутылку). Поэтому меня слегка удивило, что автору „тому, що мій невеличкий бізнес пов’язаний зі склом” не известен технологический процесс производства стекла.

    „Він говорить “мій завод”, але не розповідає, що вже продав його грекам.” – ставлю под сомнение, что автор присутствовал на встрече кандидатов в мэры в Гостомеле, т.к. я присутствовал там лично (кстати, снимал на видео, сидел возле стеночки ближе к кандидатам). В том числе и на этой встрече он сообщил, что завод продан грекам. Пусть автор лучше расскажет, удалось ли ей взять акции Гостомельского завода. Гостомель тоже продан, но не грекам.
    „Як кажуть, дохазяйнувався. А тепер хоче похазяйнувати і в цілому Ірпені.” – пусть автор приедет в Бучу и поговорит с людьми, с работниками завода. Противно, когда люди, далекие от Бучи и Ирпеня, но близкие к Интернету начинают высказывать свое субъективное мнение.
    «При цьому кажуть, що домовився з діючим мером Володимиром Скаржинським не працювати один проти одного, а якщо хтось із двох виграє – то візьме іншого першим заступником.» - уважаемая, Вы что по утрам читаете? На заборах? ФИО того, кто сказал в студию! Если нет, то лучше и не писали бы, или это заказ?
    «Я читаю біло-зелені листівки Литвина та Рибальченка» - где Вы видели бело-зеленую листовку Рыбальченко? Нет таких, ни одной и не было! Если бы врачи не говорили, что дальтонизм не может быть у женщин, я бы усомнился в здоровье автора.
    «Тому краще не вважати, а знати. І найкраще знають Віктора Рибальченка його працівники. Тому й не поспішають за нього голосувати.» - я работаю на заводе и если бы мог – голосовал за Рыбальченка (жаль в Киеве придется голосовать) и все, кого я знаю, поддержат Виктора Васильевича. Он за 2-3 года поднял завод на всеукраинский уровень, он доказал, что реально делает, а не пиарится, как некоторые.
    «І він шукає електорат в Ірпені або Коцюбинському, де його знають менше.» - действительно, в Ирпене его мало знают, т.к. он больше работал, чем пиарился.
    «І мені шкода виборців, якщо вони поставлять хазяйнувати у місті людину, не поцікавившись, як вона хазяйнує на рідному підприємстві» - так он и добивается, чтобы люди увидели результат его труда!
    Еще хотелось бы вернуться к Вашей тезе «з’явився в Бучі лише три роки тому, і що досі проживає у Києві» - правильнее было написать «ночует в Киеве», т.к. на завод он приезжает раньше 8.00 (я предполагаю, что Вы в это время еще досматриваете сны), а уезжает после 21.00 .

    В общем статья - сугубое ИМХО Оксаны Рудюк или заказ, а также обливание грязью человека, который действительно многое сделал для завода.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua