МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Погляд з Волині - шукають ворога, замість пошуків друга

03/31/2006 | Navigator
Український Народний Блок Костенка і Плюща шукає ворога, що завадив йому попасти до Ради, а потрібно було б шукати друга, з яким іти на вибори.
Карликові партії України повинні об"єднуватись.
Щиро сипатизуючи патріотичним силам і всіляко бажаючи їхньої перемоги залишаюсь реалістом - тільки об"єднання дасть успіх.
Для цього кожна партія повинна піти на ідеологічні жертви.
Відкидаючи частину принципів партії отримають набагато ширше поле для об"єднання.
Одна суперідейна нещодавно видала афоризм :"Не можу поступитись принципами!!!". І де вона зараз?


http://www.volyn.rivne.com/
«Я - демократ, але в моєму розумінні цього слова»
Августо Піночет.
Ще не підбито остаточних офіційних підсумків виборів до Верховної Ради України та обласних, районних міських, селищних і сільських рад, але загальна тенденція вимальовується досить чітко й виразно. Абсолютна більшість українців, які у 2004 році підтримали Президента В.Ющенка, потрапили в так звану демократичну пастку: асоціюючи «Нашу Україну» з Ющенком, а БЮТ з Тимошенко, і вважаючи ці партії демократичними й такими, які будуть відстоювати національні інтереси нашої держави, виборці у переважній більшості віддали свої голоси за них.
У результаті чітко означені ідеологічною самоідентифікацією і проукраїнською позицією партії залишилися за бортом українського парламенту. На жаль, не потрапляє до Верховної Ради України й Український Народний Блок Костенка і Плюща, основу якого складає Українська Народна Партія - обов’язкова українська складова всіх попередніх скликань законодавчого органу. Чому так сталося? На це є свої об’єктивні та суб’єктивні причини.
На відміну від своїх сусідів - Польщі, Чехії, Угорщини, Литви - Україна, здобувши віками омріяну Незалежність у 1991 році, пішла абсолютно відмінним від цих країн шляхом розвитку держави. Бо своєю домінантою обрала не національну українську ідею, а якусь космополітичну - чи то європейську, чи то азійську - модель. Завдяки зусиллям рабів Москви Кравчука і Кучми утворилась безлика, двомовна країна з російським флотом у власних територіальних водах, з російською Церквою, російською пресою, російським телебаченням, яке виховує молодь на антиукраїнських передачах Нагієва, піснях типу «дражніть хохла» від Вєрки Сердючки, псевдопатріотичних ідеях від Толочка, космополітичних американських бойовиках та еротичних трилерах. Будь-які спроби патріотичних партій і громадських організацій, таких як УНП, «Просвіта», Союз Українок, змінити ситуацію в бік захисту й розвою української нації, становлення єдиної Помісної Української Православної Церкви наштовхувалися на шалений спротив антиукраїнських сил і олігархів, зрощених на російських нафті та газі.
Перемога на парламентських виборах 2002 року Блоку «Наша Україна», основу якого складали патріотичні сили - УНП, Рух і КУН - давали Україні шанс змінити не лише Президента, а й привести до влади українських патріотів.
Ця надія могла стати реальністю вже у 2004 році, коли підтриманий багатомільйонним майданом Президентом України став українець, православний християнин Віктор Ющенко. Але його вражаюче українство так налякало Москву і її п’яту колону в Україні, яка складається з олігархів, вищого духовенства Московської Церкви, що вони зробили все можливе, щоб звести до мінімуму будь-яку спробу утвердити українську Україну. Саме тому найближче оточення Президента склали не українські патріоти (такі як Костенко, Лук’яненко, Горинь, Плющ, Заєць, Слободян), а помаранчеві мільйонери та політики-космополіти Порошенко, Третяков, Жванія, Безсмертний, Мартиненко. Власне, вони за допомогою своєї штучно створеною адмінресурсом партії НСНУ зробили все можливе, щоб українську національну ідею замінити так званими загальнодемократичними цінностями, а партію міцно пов’язати з іменем Президента. На жаль, велика частина українців таки потрапила в цю демократичну пастку.
Так, погоджуюсь зі світовим співтовариством: в Україні справді вибори до парламенту вперше пройшли демократично, тобто без значних фальсифікацій та без масового застосування адмінресурсу. І це, безумовно, додасть авторитету нашій державі. Але якщо глибше проаналізувати ситуацію, то того ж таки вільного вибору насправді не було. Це знову були вибори без вибору. Тобто, вибір був. Але політтехнологи з Регіонів, «Нашої України» і БЮТу зробили все можливе, щоб втовкмачити людям, що лише ці три політичні сили мають шанс потрапити до парламенту. До того ж, «Наша Україна» зуміла ввести в оману багатьох патріотів, називаючи себе єдиною проукраїнською силою. У суспільство масово вкидалася теза про те, що Блок Костенка і Плюща також проукраїнський, але ви за них не голосуйте, бо в них немає шансу потрапити до парламенту.
Судячи з розмов з багатьма українськими патріотами, які дуже схвально відгукуються про діяльність УНП в цілому і про справжній патріотизм Костенка, Плюща, Червонія, Ширка, Олексіюка, фальшивка нашоукраїнців таки спрацювала і посіяла в їхніх серцях непевність. Вони розмірковували саме так, як розраховували Порошенко і Безсмертний: Костенко і так не пройде, то для чого віддавати свій голос за нього. А для того, щоб він не дістався Януковичу, то краще буду голосувати за партію Ющенка (а насправді – за партію олігархів).
У результаті таких нехитрих, але надійних психологічних масових маніпуляцій українського виборця затисли в глухий кут: або ти - за БЮТ і Нашу Україну», або ти - за двічі судимого Януковича і клан Рината Ахметова.
Вихід з цього кута, звичайно ж, був, але, на жаль, знайшли його всього близько півмільйона українців, які віддали свої голоси за Український Народний Блок Костенка і Плюща. Цієї кількості свідомих патріотів виявилося недостатньо для того, щоб потрапити до Верховної Ради й утворити там хоча б одну проукраїнську фракцію. Таким чином, склалася дуже небезпечна для українства й України ситуація, бо тепер в парламенті домінуватимуть олігархічно-кланові інтереси, а не державницькі патріотичні ідеї, а Президентові не буде на кого опертися у своїх проукраїнських устремліннях.
На превеликий жаль, не буде української більшості і в місцевих радах. Навіть у тих областях, де за наш Блок проголосувало від 8 до 10 відсотків (Тернопільська, Рівненська, Волинська) у радах всіх рівнів переважатимуть нашоукраїнці та бютівці.
І що ж тепер? Впадати у відчай, посипати голову попелом? Ні в якому разі!
По-перше, треба усвідомити, що ми йдемо не дорогою зради, а праведним шляхом, і потрібно продовжувати нашу священну боротьбу за українську Україну.
По-друге, необхідно шукати шляхи порозуміння з іншими патріотичними силами в радах усіх рівнів і відстоювати державницькі інтереси та програмні засади партії на місцях.
По-третє, не треба принижувати ролі Української Народної Партії, бо і в цій виборчій кампанії у нас є вагомі здобутки (близько 100 представників УНП стали головами міських, селищних та сільських рад тільки на Рівненщині) і працювати над розбудовою партії і залученням в її лави молодих, патріотично налаштованих людей.
Пройде зовсім небагато часу, коли українці прозріють і навчаться нарешті відрізняти псевдопатріотів від справжніх патріотів. І більше ніколи не потраплять у демократичну пастку. Це показує і польський досвід, де польські „праві”, які 10 років були в опозиції, лише нещодавно здобули переконливу перемогу. Цей приклад налаштовує нас на здоровий оптимізм і кінцеву остаточну перемогу. Упевнений: саме за нашою патріотичною силою майбутнє України.
Сергій СТЕПАНИШИН

Відповіді

  • 2006.03.31 | Prosector

    шукають ворога?

    А Ви пам"ятаєте, як у опитуваннях з самого початку почали казати, що можливо Пора-ПРП пройдуть, а от УНБКП не має шансів? І багато з людей, що я знаю (і в інтернеті, і в "реалі"), саме через це вагалися, хочучи голосувати за УНБКП, але боячися, що "їхні голоси пропадуть". Опитування впливають на вибір тих, хто не зовсім певний у своєму виборі, як ні крути.

    Хоча маю зазначити: не знаю, як в Україні, а за кордоном УНБКП треба було б НАБАГАТО більше працювати. Поодинці, некоординовано, активістам дуже важко було. Але це проблема не тільки їхня, це взагалі всі партії і блоки так робили (точніше, не робили).
  • 2006.03.31 | eume

    через те і не пройшли. це стосується також і Пори-ПРП.

    Автор наведеної статті ретельно перелічує все, що справді завадило УНБКП пройти до ВР. Але самий підхід не правильний. Треба мати більшу амбіцію: думати не про те, як взагалі до ВР потрапити, а про здобуття впливової фракції зі значною кількістю мандатів. Оцей хибний спосіб думання, як перестрибнути 3% - був запорукою НЕуспіху УНБКП, і не тільки його.

    Тож треба таки шукати друзів і об'єднуватись. Зокрема, на останніх виборах найдоцільнішим виглядало об'єднати зусилля з Порою-ПРП (які сьогодні теж кусають лікті за "розбором польотів" і нарікають на те саме, що й УНБКП) ще на початку кампанії і разом йти до ВР. Принаймні, в такім разі не викликало б питань саме тільки подолання бар'єра.

    З другого боку, знехтувано потенціалом ВО "Свобода", де між іншим молодий і достатньо харизматичний лідер. Фактично змарновано можливість об'єднатися з УРП "Собор", внаслідок чого остання взагалі розколалася й розійшлася - одні до НУ, другі до БЮТ. Хоча від розколу, здається, виграла в мандатах: до Ради потрапляють 3-4 матвієнківці та 6-9 лук'яненківців. Але партії вже фактично не існує.

    Окреме питання - сьогоднішні начебто "щасливці": Народний Рух, КУН. Навряд чи їм варто святкувати перемогу: 10-11 депутатів провів НРУ, і 3 - КУН. Їхнє становище в НУ - неприховано другорядне. Настільки, що часто-густо пишуть НСНУ замість НУ, хоча затертим "старшим братом" партнерам НСНУ ще належить якась третина місць в блоку. А якщо НУ вчинить політичне самогубство шляхом т.зв. великої коаліції з Регіонами, електоральна доля цих партій буде дуже непевна. Тож не варто і їм надто тішитися.

    Отже, шляхів для порозуміння й подальшого об'єднання треба шукати вже сьогодні. Дивитися вперед, а не назад: вибори минули. Нехай вони будуть уроком проукраїнським партіям.
  • 2006.04.01 | QuasiGiraffe

    Re: Погляд з Волині - шукають ворога, замість пошуків друга

    Я пару разів заходив на той сайт. Враження одне - кишеньковий сайт Червонія, приблизно так, як ТРК "Київ" - Омельченко. В період загострення.
    Таке "мочилово" місцевого НСНУ (в першу чергу, але не тільки їх) зустрінеш нечасто. Червоній з Безсмертним на ножах, кажуть, давно. І головний мочильник - той самий автор цитованої статті.
    Намагання після цього "шукати порозуміння" витискає сльозу.
    Все-таки не всі можуть вчитися ані на чужих, а навіть на своїх помилках. Тупе мочилово кожен раз обертається проти ініціатора. Гнали проти Ющенка 2004-го - той отримав більше голосів, 2006-го Тимошенко має перевагу, а Червоній, кажуть, прокакав в своїй області все, що тільки можна і "шукає політичного притулку" у Філарета.
    А ще ми дуже-дуже уважно слідкуємо, як підповзає до відмітки 3% рейтинг записної клоунши, об'єкта загального ж глузування. І дві дуже поважні політичні сили, помаранчового спрямування, з величезними заслугами перед демократією і Майданом, заздрять цьому рейтингу. Разом узяті.
    Може, це теж результат "мочилова"?
  • 2006.04.01 | igor

    Погляд не з Волині (з центральної України)

    Дуже хороша стаття, але є зауваження.
    Основна проблема сьогоднішніх і вчорашніх політичних партій у спрощеному погляді на виборців. Зібралися за місяць-два до виборів, подрукували агітматеріали у газетках, попіарилися і вся робота.
    Шановний Плющ мав велику нагоду послідовно просувати українську ідею, але щось у мене в памяті такого великого подвижництва не відклалося. Костенко був одним із учасників розколу Руху Чорновола (якраз перед президентськими виборами) і вже брав участь у перегонах. З яким успіхом? Зараз їх знову потягнуло на своє, і не їх одних. Чому такий провал? Бо вибачте, виборець став свідомий (з обох боків) і ніхто не хоче ризикувати, голосуючи за дрібні і тимчасові блоки у ВР. Бо надто великою буде ціна поразки для України. Бо чим більше демпартій у ВР тим більше можливості варити воду і висувати власні амбіційні умови. Тим важче дійти до спільності. А у місцеві ради - цілком можна ризикнути. Отож виборці виявилися значно свідомішими за багатьох вождів.
    Звичайно, утворення НСНУ є по суті привласненням спільного бренду коаліції "Сила народу". Президент мав би залишатися єдиним власником цього бренду і тоді міг би бути авторитетним арбітром для партій. Натомість якась невизначена позиція. Ніби й Президент партією не керує, але це ніби і його партія. На жаль НСНУ використав значну частину авторитету Президента, але не спромігся заробити власного. Потрібно було переконати Президента не робити цього кроку, принаймні до парламентських виборів. Однак свідомі і партійно організовані чомусь виявилися абсолютно безсилими проти маленької групки людей. А можливо й самі були зацікавлені у поділі.
    Легкий ресурс виборців вичерпано. Я не зустрічав жодного янучара який би змінив свою прихильність, як і помаранчевого. Мова йде про світогляд. Одні прагнуть свободи, інші "хорошого хазяїна". А світогляд рекламою, піар компаніями і виборчими технологіями не зміниш. Він виховується змалку і змінюється дуже важко і повільно. Найбільше шансів буде в того хто зверне увагу на молодь. Не словесно, а абсолютно реально, допомагаючи, залучаючи до справжньої роботи, надаючи можливість зробити карєру (в тому числі і партійну) на реальних справах і досягненнях. "Віче" вже зробила таку спробу, але не із серйозною тривалою роботою, а лише з передвиборчою компанією. І цілком успішно. Через громадські організації демпартії мають всіми силами проникати в школи, коледжі, університети посилюючи вплив свого демократичного, національного світогляду. Мають допомагати не янучарам і ще невідомо кому, а тим хто стояв і стоїть на наших позиціях, хто їх представляє і поширює.
    Хто буде займатися розвитком українських партій в центральній і східній Україні де ваші парторганізації заледве дихають. Махнули рукою? Дорого, важко? Кажуть "Шукайте спонсорів і опори на місцях". Та чи ви при здоровому глузді, чи не знаєте реальної обстановки. Вибудувана феодальна система. Ті що наважилися на такий трюк вже давно попрощалися із бізнесом і з посадами :). А ті що лишилися і тихо співчувають, навчені надовго. Хто ж повірить, що Костенко чи Плющ буде конфліктувати з феодалами (чи то пак олігархами різних рівнів)!


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua