МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Контури майбутньої України

04/05/2006 | Ярослав Сватко
Якщо підходити до Помаранчевої революції, як до закономірного явища в розвитку українського суспільства, то в ній ми повинні побачити майбутнє України. Врешті, ці контури вимальовувались в напрямних, які вели людей на Майдан – але протягом року, а пізніше на виборах контури майбутнього почали проступати все виразніше. На жаль, наші політики (і ті політтехнологи, які підмальовують їм потрібні рейтинґи) не думають категоріями стратегії – лише сьогодні на завтра, а там – дав Бог день – дасть і харч. А то могли б і скористатись течією історії – вона б додала декілька забраклих відсотків, а декого, можливо, і винесла би на поверхню. Але через шкуру неподілених портфелів погано видно суспільні закономірності. А коли портфелі поділені – немає стимулу у цих самих закономірностях розбиратись.

Півроку тому, в рамках дискусій, які відбувались у спільноті maidan.org.ua, автор цих рядків висловив кілька тез щодо напрямку, в якому рухається наше суспільство, які тоді не заперечувались спільнотою maidan.org.ua, а зараз ніби й знову стають актуальними. Це було в статті „За що боролись на Майдані”, http://maidan.org.ua/static/mai/1126266931.html. У пропонованій статті автор з одного боку прагне логічно розвинути тези попередньої, а з иншого – використати досвід, здобутий під час майданівського соціологічного дослідження „Усвідомлений вибір”, де довелось бути координатором дослідження на Львівщині.

Помаранчева революція повернула наше суспільство на шлях ліквідації совка у всіх його проявах.”Вільна людина у вільній державі” – це не просто гарне гасло – це формула, яка окреслює стосунки людини зі своєю державою і її держави – з иншими міжнародними суб’єктами. На виборах 2006 частка людей, які обрали цей шлях збільшилась, це легко побачити, якщо порівняти відсотки з 26 грудня 2004 року. Висновки деяких політичних оглядачів про перемогу Януковича є нічим иншим, як елементом боротьби в інформаційному просторі – на практиці, як бачимо, ініціятива про стоворення уряду виходить зовсім з иншого табору. Просто, у нас на цих виборах голосувало дві України – одна вчорашня і одна завтрашня – і виборці не переходили з одного табору в инший. Завтрашньої виявилось більше. На наступних виборах її стане ще більше. Хто не вірить – хай подивиться динаміку падіння участи комуністів у парламенті.

Вибори помаранчевого електорату.


Вибори показали мабуть, навіть, для політично сліпих, що НУ і БЮТ це різні політичні сили з різними пріоритетами в економіці, і ніяка баба Параска ніяким замовлянням заговорити їх в одну не зможе. Єдина обставина, яка змушує їх шукати способів співпраці (або, принаймні через зуби говорити про це) – процес ліквідації совка в Україні не закінчено, і кожна спроба припинити цей процес приносить катастрофічні наслідки для ініціяторів. Спочатку це відчув на собі Ющенко, укладаючи угоду з Януковичем – обвал популярности НУ і політичні сполучені посудини піднесли на поверхню БЮТ. Потім катастрофа Юлії Тимошенко після відставки уряду на спілку з Януковичем – і домінування шансів НУ на перемогу. Нарешті перед самими виборам мусування ЗМІ можливого союзу „Нашої України” й реґіоналів – і повільне сповзання вниз рейтинґу президентського блока. Здається, не всі ще зрозуміли, що означає – плювати проти вітру історії. Але якщо є бажаючі обрати у 2009 році Президентом України Юлію Тимошенко – їм потрібно докласти зусиль для негайного укладення договору між НУ і ПРУ.

Були й инші причини невдачі нашоукраїнців. Поразка (всередині помаранчевого середовища) тої з сил, яка намагалась свої електоральні претензії освятити іменем діючого Президента, є свідченням нехтування цією силою законів людської та соціяльної психології, лінивства під час виборчої кампанії, відсутности розуміння свого електорату. Лінивство тут згадане не просто так – після катастрофічного обвалу популярности БЮТ внаслідок відставки уряду Єханурова лідери блоку НУ вирішили, що надалі їх особиста участь в кампанії на рівні живих зустрічей з виборцями не потрібна. Ба більше – ця команда вирішила, що не потрібне оновлення креативів, гасел, які б закріпили цю спонтанну реакцію їхнього виборця. І в результаті лідерка БЮТ своєю самовідданною участю в кампанії не лише вирівняла співвідношення симпатій помаранчевого електорату, але й перехилила шальки терезів на свій бік. Ну, а розмови про спільний уряд НУ-ПРУ на тлі біґбордів „Не зрадь Майдан” добили ситуацію.

Але ніхто з учасників помаранчевої коаліції 2004 року не забирав голосів у Януковича, Вітренко чи комуністів – тут лінію поділу на 2006 рік встановила газова війна – а далі кожне середовище займалось перетягуванням голосів усередині: Янукович і Вітренко між собою, НУ і БЮТ розтягували свої голоси.

Невдахи виборів за партійними списками.


Чому вони програли? Більшість із партій та блоків, які примусили нас шукати у виборчих простирадлах потрібну назву чи номер програли закономірно. Але було декілька, які мали шанси. Але щось зробили не так (вибачте за ненавмисний каламбур). Вітренко – тому, що не підкреслювала на кожному кроці, що Янукович „продасться оранжевим”, „бо вже раз продався”. Бо свої голоси вона могла взяти лише в Януковича. „Пора-ПРП” мали дві хиби: закороткий термін кампанії та відсутність середовища, зорієнтованого саме на них. Важко пояснити простому виборцеві: чому ти за Ющенка і не з ним у блоці. „Віче” виглядало не партією, а політтехнологічним проектом: виборець це відчув і не проголосував. Блок Плюща і Костенка повторив ту ж помилку, що й Вітренко, лише в своєму електоральному середовищі. Крім того, кампанія цього блоку залишає враження механічного підходу до справи: хороша підготовка спостерігачів та членів комісій, безумовно, важлива річ. Але це та частина кампанії, яка покликана зберегти завойовані голоси. А щоб їх завоювати – необхідний креатив. Лаконічний і виразний образ, за яким підуть виборці. От цього і бракувало. І в лідерів не було пасіонарности Юлії Тимошенко – або ж Слави Стецько, якщо ближче до ідеології. Конкурентів у них не було багато на їхній специфічний електорат: КУН в складі НУ та ще „Свобода”. За різними оцінками це 4-6%. Тепер бачимо, звідки і скільки не взяли.

„НеТак.” Блок не витримав конкуренції з Вітренко на абсолютно ідентичному електоральному полі. Закономірно не витримав – лізти в середовище адептів відновлення СРСР, маючи в списку одного з підписантів Біловезьких угод Леоніда Кравчука – це політично самогубчий крок. Тут ніякі таланти Шуфрича не поможуть. Але що цікаво – ніхто з оглядачів не спостеріг, що блок залишив нам у спадок 4,5 млн. голосів з вимогою проведення референдуму „НАТО – ні!”. Так виглядає, що це завдання було для СДПУ(0) важливішим, аніж наперед безнадійна спроба залишитися в парламенті.

Литвин. На думку автора, початок політичного краху цієї партії поклало її перейменування і прагнення „охопити все”. На виборах сподобатись всім дуже часто означає: не сподобатись нікому. Ідея Литвина примирити конфліктні сторони, звичайно, світла, але тоді треба визначатись: на яких принципах примирити? Коли постає історичний вибір (а Україна зараз проходить саме такий період) той, хто дає оминаючі відповіді неодмінно програє. Історик Литвин, працюючи спікером, забув цю історичну абетку. А лишилися б селянами, збудували б кампанію на боротьбі не за мир, а за сир, молоко і солярку для посівної – гляди й набрали б свої 3%. Момент був вигідний – Москва сільськогосподарську війну почала – ось вам і актуальний піар за чужі гроші. Але це – не для Литвина, не в його стилі та способі життя.

Регіональні вибори.


Під час цих виборів авторові довелось бути реґіональним координатором проекту сайту Майдан „Усвідомлення Вибору 2006” у Львівській області. Участь в проекті дозволила побувати у багатьох штабах і оцінити ставлення місцевих партійців і до процесу виборів і до самого виборця. Не всі партії оцінили проект Майдану. Галицькі реґіонали по-галицьки інтеліґентно відмовились. А от Шурма сам особисто вибирав найактуальніші на його думку питання Майдану і особисто записував в анкету відповіді. Комуністи дуже хотіли заповнити анкету, але не мали права: це міг на їхню думку зробити лише перший секретар, який постійно перебував у Києві або ще десь. Блок Пора-ПРП просто не мав часу заповнювати анкети якогось там сайту Майдан. А от КУНівці заповнили першими та й віддали без нагадувань. Так само не було проблем з отриманням відповідей від НСНУ і ХДС. В штабі ЛКО НРУ не могли зрозуміти, що це за анкета і який сенс її заповнювати. Потім вирішили зробити особисту послугу реґіональному координаторові проекту, але було вже пізно – анкети поїхали в Київ. Скоріше за все працівники штабу не знають, що таке сайт Майдан, і зрозуміло, його не читають.

Для тих львівських політиків, які читають Майдан, є можливість порівняти пріоритети своїх виборчих кампаній з прагненнями громадян. Отож, мешканці Львівщини найважливішими завданнями місцевої влади під час цих виборів вважали:
1. Прозорість влади.
2. Соціальне сирітство.
3. Безробіття.
4. Злочинність.
Житлово-комунальне господарство мало пріоритет локально у Львові, але нижчий, ніж три перших проблеми. В програмах партій ці пункти були відображені, але акцентів на перших трьох пунктах не робив ніхто – ні в листівках, ні в біґбордах, ні в роликах.

Найважливішими завданнями верховної законодавчої влади мешканці Львівщини вважають:
1. Охорона здоров’я – рівний доступ громадян та подолання корупції.
2. Реформа пенсійної системи.
3. Реформа податкової системи.
За вийнятком реформи податкової системи, розмови про яку серед політиків затихли, два инших питання так само присутні в програмах партій і блоків до Верховної Ради. І так само відсутні акценти у виборчій кампанії.

Загалом результати опитування наштовхують на думку, що на цих виборах політики не дуже прагнули розмовляти на теми, важливі для виборців – і в цьому причини результатів, які важко зрозуміти деяким командам. У всякому випадку, з акцентованих гасел лише БЮТівське – про справедливість, яка є і за яку варто боротись, найближче доторкається проблем, які визначені виборцями як пріоритетні.

Найбільшою інтриґою виборів 2006 у Львові було обрання мера. Перебіг кампанії є дуже повчальний, оскільки підходи двох головних суперників до політичної технології були суттєво різними в деяких важливих елементах, і в майбутніх виборах цей досвід повинен бути врахований тими, хто справді прагне перемагати. Наведені нижче висновки не торкаються юридичної сторони справи результатів виборів (див. http://maidan.org.ua/static/narnewslviv/1144061480.html) і стосуються виключно правильного чи неправильного застосування політичних технологій.

Василь Куйбіда безумовно, політично досвідченіший від Андрія Садового, з ґрунтовнішими політичними зв’язками почав кампанію з захоплення політичних висот: підтримки розмаїтих політичних сил і громадських організацій, став радником Президента з питань місцевого самоврядування, і врешті – був висунутий на посаду мера міською конференцією блоку „Наша Україна”. Однак ця суттєва політична позиція не допомогла йому отримати перемогу – і як показують результати голосування, додала йому порівняно з серпневими замірами рейтинґів не більше 5%. Річ у тім, що Помаранчева революція створила нові суспільні обставини – набагато ефективнішим стало безпосереднє звернення політика до виборців, direct appeal (було б добре нашим мовникам знайти виразного українського відповідника). Можна домовитись з елітами – і це нічого не додасть на виборах, оскільки суперники звертатимуться до виборця через голови еліт, безпосередньо, а транслювання повідомлення через посередника ефективніше лише тоді, коли посередник кращий від ориґіналу. Ці обставини сповна використав Садовий – і навіть публічна підтримка його кандидатури за кілька днів до виборів ЛОО СДПУ(0) не вплинула на результат – порівняння образів кандидатів у свідомости львів’ян на цей момент вже було завершене.

Технологи, які працювали в штабі Куйбіди можуть заперечити: якже, наш кандидат звертався до виборців безпосередньо і на радіо, і в телебаченні, і на масових зустрічах (центр Довженка на Сихові був повний)! Трансляція радіозвернень не означає трансляції direct appeal: слів багато, а самого звернення нема. Звернення повинно бути укладене зрозумілою для виборця мовою, воно повинно пройти через інформаційні фільтри, які утворюються в його свідомості під час кампанії. Direct appeal відрізняється від sex appeal лише тим, що в ньому немає сексу. У всьому иншому – воно діє на свідомість так само. Якщо команда не може витворити цих креативів, а претендент без натуги, природньо висловити – нема чого брати участь у виборах. Куйбіді важко давалися виступи: складна мова, неясні образи. Садовий спростив лексикон до рівня гасел. Цілком можливо, що ця перевага означала більше, ніж підтримка Блоку НУ у Львові.

Але крім того, на результати змагання вплинув усвідомлений вибір. Не сама майданівська акція – ми отримали свої підрахунки за тиждень до виборів, коли команди не мали часу внести корективи в кампанію. Йдеться про те, що команда Садового ще за півроку до виборів (і, відповідно, за чотири місяці до початку майданівського проекта) визначила одну з пекучих проблем, яка турбує мешканців Львова і збудувала виборчу кампанію на цій проблемі. Наші виміри свідчать, що для міста в цілому ця проблема не найважливіша – лише для певних прошарків є пекучою. Але вона піднята і на ній збудована кампанія. У Куйбіди ж, якщо почитати його агітматеріяли, було все – від ЖКГ до міжнародних зв’язків. Це означає, що не було нічого. В умовах відкритого суспільства найефективнішим способом боротьби з небажаною інформацією є інформаційний шум. Садовий створював інформаційні дискрети, які пробивались через рівень шуму. Куйбіда подавав інформацію з таким же розподілом спектру, що й шум – і вона не могла пробитись до споживача.

Ще одне – зауважене не мною, а Daddy (хоч киянин, а за нашими львівськими справами спостерігає). „Самопоміч”, попри всі зневажливі коментарі її недоброзичливців є елементом прямої дії. Так виявилось, що на цих виборах Садовий у цьому жанрі виявився монополістом. Тому, чи добра вона була, ця „Самопоміч”, чи погана – нема змісту дискутувати: вона сама повністю заповнила нішу прямої дії й монопольно черпала з цієї ніші голоси для свого кандидата.

Нарешті, терміни кампанії. Крім офіційних, визначених законодавством термінів кампанії, існують ще й побутові. Куйбіда до останнього приховував, що прагне кандидувати на посаду мера – і це, звичайно ж не дозволило просунути ідею його головування так широко, як це зміг зробити Садовий.

Якщо говорити про специфіку загальнонаціональних виборів на Львівщині, то на початку кампанії перевага БЮТ була дуже виразною. Якби не абсолютно безглузде для БЮТ голосування за відставку уряду, „Батьківщина” мала усі шанси стати домінуючою політичною силою на Львівщині, а в силу однорідности суспільства – і в решті галицьких областей. Обвал популярности БЮТ після відставки уряду теж був катастрофічний – це дуже добре відчула Юлія Тимошенко, коли зустрічалась із активом і журналістами 22 січня. Імовірне співвідношення голосів між НУ і БЮТ очікувалось на Львівщині в пропорції 3:1, і ця тенденція зберігалась кілька тижнів. Проте ніяких дій для збереження такого вигідного для себе співвідношення Наша Україна не вчинила. Логічно було задіяти націоналістичний фактор (газова війна ще не затихла, молочна щойно почалася), що в умовах Львівщини ніяких неґативних наслідків не могло створити – однак активних рішень щодо нагнітання пресинґу на виборця, який пізніше хитнувся в бік БЮТ прийнято не було.

Натомість була прийнята концепція поборювання дрібних учасників виборів. Якщо порівняти результати, отримані УНБ і Порою-ПРП та „Свободою” на Львівщині та Тернопільщині (де виборець приблизно таких самих політичних уподобань), можемо побачити результати – ці партії на Тернопільщині набрали більший відсоток голосів(з локальними відхиленнями, які повинні пояснюватись особливостями місцевих кампаній. З Івано-Франківщиною в даному випадку порівнювати ці дві області некоректно – там значно вищий вплив КУНу з усіма позитивами для даних виборів для „Нашої України” ). Але це не компенсувало втрат, спричинених відкатом виборця в бік БЮТ. З иншого боку, здобуток БЮТ є закономірний і заслужений – вони боролись за ці голоси до останнього, шукали (і знайшли) правильну інформаційну лінію, щоб компенсувати результати січневого обвалу. Натомість НУ очікувала дня виборів, після 22 січня якихось масових акцій проведено не було, кампанія затихала – ось і результат.

Найприкріше те, що ці і подібні їм результати аналізу виборів мали б бути потрібні насамперед людям, які активно творять політику. Але зараз ці результати зовсім не потрібні! Хоча наступні вибори починаються зразу ж після проголошення результатів попередніх, наші українські політики візьмуться за справу хто за рік, а більшість – за пів року до дня голосування. Слухатимуть пройдисвітів, які малюватимуть їм неіснуючі рейтинґи, проголошуватимуть гасла, які викликатимуть посмішку. В Україні дуже мало людей займається політичною стратегією. І це, мабуть, найвразливіше місце недовершеної державної конструкції. Бо дозволяє легко перехопити управління ззовні – і поставити вітчизняних політиків перед проблемами, які засобами одного дня не вирішуються.

Вибори показали нам, що контури майбутної України виразнішають. Ви хотіли двополюсну політичну систему? Вона чим далі, тим більше поляризується навколо Ющенка і Тимошенко. І лише наявність Януковича, як фактора не того історичного шляху, примушує їх поки що співпрацювати – але це тільки до часу десовєтізації та європеїзації України. Ви хотіли б, щоб виборці голосували не особу, а за програму? Та воно так і є. І не лише в головному політичному поділі України – так є і в програмних положеннях нижчого рівня. Звичайно ж, відділити на виборах особу, яка декларує положення від самих положень неможливо – і ні в якій країні світу не обирають абстрактних обранців. Але те, що для виборця важливою є не лише особа, але й програма показало оце наше польове дослідження Майдану.

Найважче питання ці вибори поставили перед „переможцями” – партією реґіонів. Плисти проти течії історії – невдячна справа. Вдвічі невдячніша – коли бізнесові інтереси лежать в Європі, а політична демагогія тягне в Азію. Інтеґрувати Україну в Донбас не вдасться – це вже здається й донецькі зрозуміли. Політична автаркія для Донбасу нереальна, з огляду на економіку. Шлях вічної опозиції міг би відповідати Вітренко, але не керівникам підприємств з мільярдними оборотами. Лишаються пошуки власного місця в європейській Україні. Инакше течія історії розмиє їх електоральну велич, і пропадуть вони аки обри, чи по теперішньому – як комуністи. Як роса на сонці. Оце є контур майбутнього, який ще не проступив. Але це вже предмет іншого дослідження.

Відповіді

  • 2006.04.05 | Сергій Кабуд

    може вона і міліардерша, але відпрацювала вибори героїчно!

    >І в результаті лідерка БЮТ своєю самовідданною участю в кампанії не лише вирівняла співвідношення симпатій помаранчевого електорату, але й перехилила шальки терезів на свій бік.
  • 2006.04.05 | Ghost

    хорошая статья, короткая и ясная! (-)

  • 2006.04.06 | Резонер

    Re: Контури майбутньої України

    Хто вам сказав, що кучміст Єхануров - народний улюбленець і голосування БЮТ за відставку цього кучміста знизило рейтинг БЮТ?. Знаю чимало людей, які вважають, що Єхануров заслуговує не просто на відставку, а на суд. За зраду національних інтересів у питанні про російський газ. Мене дивує, що деякі політичні сили (напр., УНП, "Собор") посиленно просували цей міф про падіння авторитету БЮТ через голосування за відставку Єханурова. Насправді громадську думку з цього приводу ніхто не вивчав.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.04.06 | Адвокат ...

      Ромцю, Ви сі знайшлий нового Андруховича?

      Старий вже набрид? В сенсі того, що жодної на Ваші "критицизми" уваги так і не звернув.
  • 2006.04.06 | Shooter

    Cтаття ОК. Проте...

    Ярослав Сватко пише:
    >Ви хотіли б, щоб виборці голосували не особу, а за програму? Та воно так і є.

    Виборці все ще голосують за "кращого байкаря і краще продемонстровані колготки"

    Навіть тут, на Майдані, навряд чи хтось назве хоча би 3 положення її програми, окрім може "замочім чужіх бандюков".
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.04.06 | Сергій Кабуд

      п.Шутере, а до чого їхні програми? комуністи ВСІ брешуть

      це тіки варто коли Сорос оплачує це займатися аналізом програм,
      але я ще НІКОЛИ в житті не зустрічав жодної людини яка б серьозно відносилася до програмної брехні

      Зауважу що Ющ набрехує значно більше ніж Юля. Бо старший, більше пробув в кпсс, мабуть і доносів написав більше ніж Юля
    • 2006.04.06 | Englishman

      припускаю, що ви помиляєтеся

      Shooter пише:
      >> Виборці все ще голосують за "кращого байкаря і краще продемонстровані колготки"


      ІМХО- голос за Юлю був, як ніколи, протесним. Проти невдач партї влади і конкретно кабміну Єханурова .
  • 2006.04.06 | Роман ShaRP

    Танцевали - веселились, подсчитали - прослезились.

    М-І: Як у Львові захищали Україну від ТЛІ (фото)

    http://maidan.org.ua/static/news/1137337925.html

    Розчарування й дезінтеґрація недовго панували в серцях львів'ян: голосування у Верховній Раді за відставку уряду повернуло їх до тями. В цьому можна було пересвідчитись, відвідавши сьогодні, 15 січня, мітинг "Захистимо Україну!", що відбувся на площі біля пам'ятника Тарасові Шевченку. Вів мітинг відомий усім читачам Майдану громадський і політичний діяч Ярослав Сватко



    Что, г-н Ярослав, не помогли dick'ие танцы с Русланой в поддержку еханутого правительства?

    Кто как хочет, но лично я прогнозам на будущее таких людей - не доверяю. По-моему они живут в какой-то своей отдельной "национальной" реальности, имеющей к нашей реальности весьма отдаленное отношение.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.04.06 | Ghost

      мы статью обсуждаем? или обсуждаем личность автора? (+)

      "...мне не нравится статья потому, что мне не нравится её автор, такой человек правильную статью написать не может, поэтому статья неправильная..."

      детский сад, младшая группа.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.04.06 | Пані

        Re: мы статью обсуждаем? или обсуждаем личность автора? (+)

        Ghost пише:
        > "...мне не нравится статья потому, что мне не нравится её автор, такой человек правильную статью написать не может, поэтому статья неправильная..."
        >
        > детский сад, младшая группа.

        Особливо з урахуванням того, що автора непраивльно ідентифіковано. :)
      • 2006.04.06 | Роман ShaRP

        Статью? А это что, статья?

        >"...мне не нравится статья потому, что мне не нравится её автор, такой человек правильную статью написать не может, поэтому статья неправильная..."

        Мы обсуждаем не личность аффтара, а его позицию. Я же не написал, что аффтар - выпускник Дрогобычского ПТУ №2, ныне совладелец фирмы "Два лотка напротив". Я написал, что в январе он принял участие во вполне конкретной акции вполне конкретной политической силы. Что позволяет лично мне сразу усомниться в его объективности.

        А статья? А что статья? Статьи как таковой вообще нет. Есть "поток сознания".

        На Майдане есть два интересных аффтара, Богдан Червак и Ярослав Сватко. Интересных тем, что они все время пытаются пришить пульсу гражданского действия Украины собачий хвост назюзюнализма. Первый всегда пишет как на какой-нибудь назюзюнализм.орг.иа , и лучше бы он уже только туда и писал. Второй не умеет писать статьи вообще, но регулярно этим занимается.

        Тема какая? "Контури майбутньої України". Что там есть о контурах будущей Украины? Ничего там нет. Там есть спорные тезисы:

        - Ликвидация "совка" во всех его проявлениях.

        -- Какого "совка"?

        - НУ и БЮТ очень разные политические силы с "разными приоритетами в экономике".

        -- Единственный приоритет первой я вижу в прикрывании дуп "любых друзив" оранжевым фиговым листком с надписью "Так! Ющенко!, но это не экономический приоритет, не так ли? Что касается второй силы, БЮТ, то у нее просто нет сформированных приоритетов в экономике. Им еще предстоит определиться.

        - Тимошенко и Ющенко - "два полюса"

        -- Весьма сомнительно.

        - ПРУ надо будет что-то менять.

        -- Это и без Сватко понятно.

        А про контуры будущей Украины там ни хрена нет.

        Там есть много про выборы на Львовщине, но это совершенно не та информация, которая позволяет о чем-то судить на будущее, особенно учитывая то, что Львовщина - регион специфический, и то, что работает в нем и на Западной Украине вообще, может не сработать в других регионах.

        Возможно, когда аффтар статьи был еще маленьким, его в песочнице ударила по голове совочком какая-то нехорошая девочка Юля. И с тех пор он подсознательно не любит всех Юль, и стремится ликвидировать все совки как класс.
  • 2006.04.06 | пан Roller

    Заголовок не соотвтетствует содержанию.(-)



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua