МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Домисли Леоніда Шульмана

04/09/2006 | Семен Авербух
У журналі „Сучасність" (№9, 2003) опублікована велика стаття (28 сторінок) Леоніда Марковича Шульмана „Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства".

Ця публікація викликала негативні відгуки у певних колах єврейської громадськості не лише України. Із США мені зателефонував колишній киянин Ігор Аксельрод, представник російськомовної газети „Форвертс", і висловив обурення з приводу цієї публікації, назвав її антиеврейскою. Антиеврейською її схарактеризувавй член редколегії журналу „Єгупець", в якому Л.Шульман (далі Л.Ш.) намагався опублікувати статтю.

Я не поділяю цієї точки зору. Знайомий з автором статті давно. Неодноразово дискутував з ним на цю тему. Однак вважаю, що його узагальнюючий погляд на проблему поведінки євреїв в Україні хибний. У статті занадто багато домислів, які я спробую розвінчати. Але спершу невеличкий вступ.

Я вважаю Історію інтерпретацією реальних подій минулого на вимоги сьогодення. З новою революцією з'являється нова парадигма. Підручники переписуються кожного разу повністю або частково. Не пам'ятаю, де прочитав: „Сенс і значення історії - не в реконструкції минулого, а у виправданні теперішнього минулим".

З цього погляду виразним є приклад, про який ідеться у статті Сергія Грабовського „Кого причарує міф про Переяславську раду ..." в газеті „Слово Просвіти" (15-21 січня, 2004). „До середини 1930 р в совєтській історіографії сам Хмельницький офіційно оцінювався як „ зрадник і запеклий ворог повсталого українського селянства"..., а з 1947 року... в українській історичній науці вже говорилось про приєднання України до Росії як безумовне благо для українського народу".

Стаття Шульмана -намагання викласти історію відносин євреїв з українським народом, написана на догоду новим національним віянням крайнього спрямування. Автор розцінює поведінку євреїв в Україні з негативної точки зору, як ваду чи помилку не окремих особистостей, а народу загалом. Народ, ніякий, не може бути хибним. Порочними можуть бути окремі особистості, групи людей. Трансполювати їх вчинки, злочини чи помилки на всіх, називати їх „стандартними" - помилково.
Ось що з цього приводу пише Зінаїда Шеховська у книзі „В поисках Набокова" (М.: „Книга",1991,с.33), згадуючи свою зустріч з дружиною Набокова - єврейкою: „Перейшовши від окремого до загального, В.Є. накинулась на весь російський народ, на „рабську натуру" і тому подібне... Тут я їй зауважила, що у своїй книзі говорю завжди про якусь особу, про якийсь випадок - не узагальнюючи вона ж звинувачує цілий народ, що є, безперечна, справжнім расизмом".
Вдумаємося у назву статті Л.Ш. - схоже.
Разом з тим варто відзначити, що Л.Ш. досить доказово, на конкретних прикладах, показав природу і сутність антисемітських тенденцій у СРСР.
Широко вживане поняття „українсько-єврейські відносини" - не легітимне. Українсько-польські, українсько-російські, українсько-ізраїльські - так. Євреї в Україні - квартиранти, як образно назвав нас Шолом Алейхем. Євреї в Україні не мають свого кнесета чи президента, який би визначав єврейську політику, приймав закони і карав тих, хто ці закони порушує. Ми повинні дотримуватися і дотримуємося законів країни проживання.
Говорити про те, що євреї як спільнота мають єдину соціально-політичну орієнтацію, помилково. Орієнтація загальнолюдська: виховати дітей, заробити на життя, стати багатшим, звести гарний будинок і значить - створити ім'я собі і нащадкам.
Наші предки прийшли в Україну зі своїм уставом - Талмудом з його 613-тьма параграфами, які регламентують поведінку кожного єврея у повсякденному житті до дрібниць, але не в суспільно-політичному житті. Дотримання усіх мицвот (параграфів) допомогло нам не асимілювати і не розтанути у середовищі іновірців, зберегтися як цілісний народ, як нація.
Євреї у далекому й не дуже далекому минулому - це ортодоксально-релігійна маса, пізніше частково світська, секулярна спільнота, яка без прописки розквартирувалась у селах і містах України, створюючи єврейські мікрорайони – гетто, а до 1844 року кагалы. Євреї побудували молитовні будинки - синагоги. Одержимо молились і моляться, прохаючи у Бога спокою, здоров'я і парнуси (заробітку). У синагоги Києва, де я зрідка, коли-не-коли буваю, ребе у свята виголошують молитву за добробут України і її президента, незалежно від того, хто там нагорі - Щербицький чи Кравчук.

Для стороннього спостерігача релігійні євреї - інший народ і по-іншому говорить, по-іншому пише, інакше одягається, інакше підстригається, не їсть те, що всі, не пиячить; у суботу не працює, навіть лампу гасову не запалить, світло не ввімкне, обід не розігріє; одержимо молиться, вважаючи свій народ богообраним...
Подивіться - говорять і пишуть гої: ви тримаєтесь разом, стараєтеся не брати шлюбу з іновірцями. Більшість з вас живе подвійною лояльністю. У ваших молитвах на одному з перших місць „Бе шана абаа бе Иерушалаим" (наступного року в Ієрусалимі). Протягом багатьох століть ви ніяк не розмагнітитеся від впливу Тори... Не секрет, що для більшості євреїв Ізраїль - свято, яке завжди з тобою. Запасний аеродром. Патронат. І для мене також.
Але я патріот України, нікуди не поїду з неї, хоча мої діти й онуки всі за кордоном і не припиняють кликати мене до себе . Якщо погортати мою трудову книжку: 20 років праці на селі. Інженер-механік МТС, РТС, Сільгосптехніка". Всі ці роки в колі українців я не спостерігав і не відчув серйозної юдофобії.

Відчув колючий вітер антисемітизму, як і Л.Ш., з боку Радянської влади, а у післяперебудовні роки з боку маргіналів. При це я розповідав у книзі, на яку посилається на початку статті Л.Ш., і готовому комп'ютерному макеті другого тому: „Украина. Еврейский вопрос. Последнее десятилетие ХХ века" (40 друкованих аркушів).
Далі. На чужій землі необхідно було якось існувати, утримувати сім'ю. Багатовіковий досвід життя в діаспорі сформував у євреїв пристосовувальні механізми, які дозволили швидше за інших оволодівати новими спеціальностями, шукати й розвивати нову царину діяльності, нерідко шахраювати. Цим частково пояснюється засилля євреїв у всіх галузях суспільного життя.

Так, євреї - народ, як зараз кажуть, пасіонарний. Погляньте, скільки серед нас учених, нобелівських, сталінських, державних та подібних лауреатів, скільки письменників, художників, музикантів, скільки Героїв Радянського Союзу і Соціалістичної праці... і навіть народних депутатів. Це декому не подобається, хоча нікому й не заважає? Такі ми є од Бога. А ось, наприклад, цигани гарно співають і танцюють, однак ведуть кочовий спосіб життя, жебракують і не бажають осісти, хоча їм неодноразово це пропонували; чукчі на Півночі живуть у чумах, без холодної і гарячої води, займаються оленярством і не бажають навіть пересунутися на південь у теплий Абакан. Так влаштований світ і ментальність народів.

Особливості поведінки євреїв декому не подобались у минулому і не подобаються зараз. Не подобається до скреготу зубів. Таких людей називають антисемітами. Одного з них Л.Ш. у нарисі назвав Ванєй Сідоровим. Показав, що його ненависть криється в заздрості. Щоб зродити ненависть до євреїв у інших, сідорови вигадували про нас різні нісенітниці: від „Протоколів сіонських мудреців", до ритуальних убивств. „Ключі від храму", які згадуються у статті Л.Ш., відносяться до такої категорії. Я міг би навести десятки прикладів, коли вельми титуловані особи, розвиваючи тему юдофобії у сучасних умовах, говорять подібну маячню. У статті „Влада і розум" академік Г.І.Наан пише: „Мотивом ненависті часто буває заздрість, але зізнатись собі в цьому - значить принизити власну гідність. Тому внутрішня цензура просто виключає подібний мотив і замінює його іншим, ілюзорним: людина щиро вірить, що її ненависть викликана реальними негативними рисами ненависного суб'єкта". (Журнал „22", №48, Ізраїль)

Ось як Максим Горький у 20-ті роки пояснював існуючу тоді юдофобію: „Головна, а може, і єдина причина ворожості до євреїв - вони порушують спокій ситих і самозадоволених і кидають промінь світла а темні сторони життя. Своєю енергією і натхненням вони внесли в життя вогонь і невтомне шукання правди. Вони будили народи, не даючи їм спокою, і нарешті - і це головне! - цей ідеалізм зродив страховище для влади - соціалізм... Одна з причин цієї жахливої ненависті до євреїв - це те, що вони дали світу християнство, яке подарувало нам совість - почуття любові до людей, потребу думати про добробутвсіх людей". („Несвоевременные мысли". - М.: Советский писатель ,1991. - с.194).
А зараз наведу і прокоментую низку виразних домислів Леоніда Шульмана, що їх деякі читачі, серед них і я, розцінюють як анти єврейські.

Домисел 1. Цитую Л.Ш. (с.66). „Автор докладає немало зусиль, - про мене і мою книгу „Насытились мы презрением" (Київ, 200 г.), - щоб переконати читача, ніби російсько-радянський, включно український, антисемітизм є самодіяльністю окремих поганих людей, яким потурали заплющуючи очі... інші погані люди-симпатики антисемітів у центральних і місцевих, партійних і державних органах, видавництвах, редакціях газет тощо".
Цитую свою книгу: „Під приводом критики сіонізма і політики Ізраїля на Близькому Сході у Радянському Союзі в 1967 р.розгорнулася потужна пропагандистська акція. Були задіяні всі засоби масової інформації партії і держави... і далі на с.26: Уся ця фантастично дорога глобальна кампанія - звичайне юдофобство КПРС, закамуфльоване під боротьбу з сіонізмом".
Очевидно й однозначно - не „самодіяльність окремих поганих людей", як стверджує Л.Ш., а політика КПРС. Слова „переконати читача" - домисел.

Домисел 2. „Євреї правобережної України миттю пішли на службу полякам. Вони збирали податки для польської скарбниці, брали на відкуп усе, на чому можна було визискувати українців" (с.67).
Співробітництво деяких євреїв з поляками в галузі фіскальних служб у роки Хмельниччини не дуже відрізняється від того, що відбувається зараз. Погляньте, до податкових вузів і податкової служби конкурси вище, ніж до Політехнічного інституту і навіть Київський держуніверситет. Не дивно, що євреї прагнули а цю службу. Так влаштована людина.
„Отже, євреї не приховували своєї ненависті до українців і дотримувалися пропольської політичної орієнтації. Проте євреї самі обрали свою долю, вони свідомо опинилися по один бік барикад з польськими колонізаторами" (с.65,66).
Некоректне узагальнення. Згадка про деякі образливі прізвиська, які по відношенню до українців уживали поляки і євреї і які наводить Л.Ш., ніяк не свідчить про масову і „приховану" ненависть до українців. Відомо з фольклору, що й українці не заборгували, щодо образливих прізвиськ, ні перед полякам, ні перед євреями. Л.Ш.вважає, що якби євреї поводилися інакше, то не було б погромів. Він практично виправдовує погроми під приводом Богдана Хмельницького (1648 р.), коли було страчено більше 100 тис.людей незалежно від віку і статі. Слова „самі обрали свою долю" - цинізм вищого ґатунку.

Домисел 3. „Багатий прошарок євреїв був задоволений життям. Вони не боялися погромів. Хабар поліції - і все гаразд" (с.69).
Занадто спрощене трактування подій. Страждала уся маса євреїв - і багатих, і бідних. Може одна-дві родини були під опікою поліції у великих містах. У містечках, де мешкала загальна маса євреїв, усі були беззахисні.
На Україні з 1821 року до 1919 зареєстровано більше сотні великих і малих погромів. В Інтернет-порталі „7.40", на сайті „Погроми", документально, докладно, з фотографіями, свідченнями свідків, можна побачити жах цього варварства. Грабували, ґвалтували і вбивали не розбираючись. Чому? Якщо одним словом - дикунство. А чому гітлерівці знищили 6 мільйонів євреїв? Виступаючи перед вищими офіцерами СС у Познані 4-го жовтня 1943 р., Гітлер виголосив: „...у нас є обов'язок перед німецьким народом знищити цю націю, яка хотіла знищити нас (виділено С.А.)... Натхненні любов'ю до нашого народу, ми упоралися з цим дуже складним завданням". (Уничтожение евреев в СРСР в годы немецкой оккупации (1941-1945): Сб.документов и материалов//Ред.И.Арад.-Иерусалим.1992.-с.269-270.

Домисел 4. Розділ „Що таке націоналізм та інтернаціоналізм" присвячений визначенню та інтерпретації названих понять.
„Інтернаціоналіст - душевна людина, - пише Л.Ш., - яка лояльно ставиться до людей незалежно від національності. Інтернаціоналісти прагнуть загальної рівності людей усіх націй... Люди рівноправні, незалежно від національності. Права людини вищі за права нації".
Загальноприйняте визначення, яке визнаю на сто відсотків. Переказуючи національну політику радянських часів, Л.Ш. пише:
„Існування націй з їхніми державами, національними мовами, звичаями, культурами-пережиток минулого, що тільки гальмує створення єдиної інтернаціональної спільноти. Право на майбутнє мають тільки великі держави, інші мають приєднатися і зникнути" (с.72).
До факту прив'язано домисел!
Л.Ш.заперечує оонівську та європейську хартії прав людини, один з принципів яких: перевага прав людини над правами нації. Доводить, що „Націоналізм - це віра в справедливість принципів націоналізму та діяльність, спрямована на їх втілення". (с.72).
І потім ідуть три пункти, які я не цитую. Довго і некоректно. Своє визначення я наведу далі.
У сучасній Україні розрізняють три типи націоналізму. Ющенківський - доброякісний націоналізм без зоологічної ксенофобії. Вуличний вульгарний націоналізм В.Червонія і його однодумців. „Інтернаціональний націоналізм" Дмитра Донцова, викладений ним в основній книзі „Націоналізм" (1925), багато в чому співзвучний надрукованій роком пізніше першій частині „Mein Kampf". Українцям слід було: зміцнювати волю нації до боротьби і до експансії; культивувати дух романтики, містичного пориву, ірраціоналізму, фанатизм і аморальність - як тільки національна ідея досягне вибухової сили; прийняти право „ініціативної меншості" на творче насилля.
У Львові була створена група „Клуб прибічників Донцова", яка почала випускати щомісячник „Націоналіст", перший номер якого вийшов у березні 1990 року.
Рубрику „Націоналізм у світі. Минуле, сучасність, майбутнє" вів головний редактор журналу Андрій Шкіль. У статті „Нова Європа" він стверджує, що прийшов час утілити в життя постулат Донцова: „Єдиною силою, здатною врятувати Європу, є український націоналізм". Україна, за Шкілем, має „стати мечем, який розрубає європейський устрій, не дозволить Європі інтегруватися". Донцовські ідеї в Україні живуть і активно пропагуються крайніми націоналістами протягом усіх 12 років незалежності.
Усі три названі представники українського націоналізму - депутати Верховної Ради і перебувають в єдиній команді. Невідомо, якого характеру набуде їх політика, якщо до влади прийде В.Ющенко.
Націоналіст (моє визначення) - космополіт в душі, людина, яка живе інтересами своєї держави, працює задля її добробуту, процвітання і яка проповідує не донцовське „Україна для українців", а „Україна для всіх, хто живе на цій землі" Слави Стецько. Взірець: середній американець.

Домисел 5. У справі Осташвілі Л.Ш. намагається довести, що він був антисемітом-провокатором, діяв з намови російських спецслужб, які з часом і прибрали його (с. 82).
Для тих,хто не знайомий з суттю справи. Під рубрикою „Соціальний портрет явища" „Комсомольская правда" (13.10.1990) опублікувала діалог свого оглядача Леоніда Нікітінського з відомим адвокатом Андрієм Макаровим. Публікація називалася „Кумедний фашизм". Зміст діалогу зосереджено навколо судового процесу над К.Смірновим-Осташвілі, одним з активістів „Пам'яті", якого звинуватили „у розпалюванні національної ворожнечі та бешкеті, влаштованому 18 січня 1990 року в Центральному Будинку літераторів". Відзначу деякі досить важливі моменти з цього діалогу.
Осташвілі на суді виголосив: „З міліцією у нас нейтралітет". І дійсно. Після бешкету в ЦБЛ його допровадили в міліцію і, навіть не допитавши, відпустили.
Завдяки зусиллям єврейки Алли Гарбер, яка згодом стала депутатом Держдуми, Осташвілі було засуджено на два роки. Пізніше спільники назвали його провокатором і докопалися, що бабуся у нього була єврейкою. За кілька днів до звільнення він повісився у камері.
Спецслужби, якщо добре вдуматися, не могли вибрати такий складний спосіб позбутися найманого провокатора - повісити його у камері. Я не стану розжовувати це питання і скажу: Л.Ш. не лише цей факт, а ще деякі приклади (вибухи будинків у Москві та Волгодонську) кваліфікує як витівки російських спецслужб.

Домисел 6. С.77. „Після перемоги над Гітлером СРСР зіткнувся з національно-визвольними рухами на теренах Західної України... Євреї беруть активну участь у придушенні цих рухів. Учасники боротьби проти Української Повстанської Армії, сьогодні це вже старі люди, й досі пишаються своєю роллю в боротьбі проти українських націоналістів-бендерівців".
Факт. У 1950 р.дивізія, у якій я служив. Із м. Славута весною на польові навчання перекинули у рівненські ліси. Ми розуміли, що це було зроблено для того, щоб витіснути звідти бандерівців. Якось командир полку зібрав офіцерський склад і повідомив, що два вояки пішли в самоволку до сусіднього села і там їх убили бандерівці. Ці солдати були такими ж українцями, як і ті, хто їх убив. Командування сформувало загін, щоб піймати вбивць. У цей загін цілком ймовірно могли потрапити євреї. Що вони могли вдіяти? Дезертирувати? Сказати - не піду, кинути зброю. Що чекало на такого патріота-націоналіста - усім відомо.
При яку активну участь євреїв може йти мова? Де Л.Ш. зустрічав старих людей, „які й досі пишаються"? Домисел.

Домисел 7. На с. 86-87 міститься звернення до євреїв України.
„Євреї, оберіть своє майбутнє. Якщо ви налаштовані на еміграцію, вам повинні бути байдужими російські інтереси в Україні. Не гайте часу на антиукраїнську діяльність... Емігруйте. Якщо ж ви маєте намір лишитися в Україні, вам доведеться відмовитися від інтернаціоналізму та перейти на націоналістичну платформу... Ви мусите також розуміти, і це найважче, що національна держава українців не є загрозою для національної меншини. Тому варто вже зараз війти із складу „російського населення" та п'ятої промосковської колони" (с. 86).
Хто з євреїв займається антиукраїнською діяльністю? Немає таких - домисел.
Чому мені повинні бути байдужими російські інтереси? У Москві мешкає мій брат. Є друзі з часів навчання в інституті. І чому всіх євреїв в Україні Л.Ш. вважає п'ятою колоною? Я не сумніваюсь, що з часом відносини між Україною і Росією будуть такими ж, як між США і Канадою. Я сяду за керма в Києві і без огляду на митних постах вільно поїду до Москви. У столиці Росії без реєстрації буду жити у друзів скільки захочу, і мене за це не оштрафують.
Л.М. Опитайте сто людей хоч у Полтаві чи в Рязані, і всі вони погодяться з моїми надіями.
Висновок. Червоною ниткою через усю статтю, аж до великих приміток, Л.Ш. акцентує думку, що євреї в Україні здавна і до сьогодні живуть не так, як вважає Леонід Шульман. Ось це „живуть не так" - голова причина юдофобії і єврейських погромів в Україні. За Л.Ш., усі євреї України повинні стати українськими націоналістами. Не передплачувати і не читати російських газет. Не дивитись російське ТБ. Не спілкуватись російською мовою, відмовитися від можливості отримати вищої освіти в Росії, не віддавати дітей до шкіл з викладанням російською мовою і не вболівати за російський футбол.

Леонід Шульман - раб своєї закомплексованості. Він непохитно упевнений у своїх догмах. За допомогою різних домислів, посилаючись на методику Шерлока Холмса і величезну ерудицію, він намагається впевнити опонента у своїй правоті. В дискусії з ним даремні будь-які факти.

Від Майдан-Інформу: ми готові розмістити відповідь чи коментар пана Шульмана

Відповіді

  • 2006.04.10 | Хвізик

    а цитовану статтю самого Шульмана мона почитсть? (-)

  • 2006.04.10 | VOL

    Cеня, не кривіть душею...

    Хоча мені ще й не довелося читати рецензованої Вами, Семене Авербух, статті Леоніда Шульмана, але навіть з приведених цитат вказаної праці і кваліфікованих Вами, як "домисли", можна стовідсотково підтвердити фактами з сучасного життя українсько-єврейських взаємовідносин, правдивість викладеного і об"єктивність пана Шульмана.

    Прочитавши ж Ваші критичні зауваження до об"ємної праці Л.Шульмана у мене виникло декілька запитань уже до Вас, шановний Семене Авербух:

    Чому саме зараз Вами опублікована рецензійна стаття, бо критикуєте роботу видану ще у 2003 році?

    А що, на американських теренах євреї побоялися публікувати статтю Л.Шульмана?

    Не хотіли розгорнути дискусію навіть у російськомовних єврейських газетах Америки?

    А що стосується праці пана Шульмана - то я її найду і пророблю з олівцем.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua