МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Чому я проти перепоховання Євгена Коновальця у Львові

04/29/2006 | Ярослав Сватко
Час від часу в деяких українських середовищах з’являється непереборне бажання когось кудись перепоховати. І в такий спосіб показати свою активність у вирішенні пекучих національних питань. Це перша реакція на повідомлення з такої тематики, яка з’являється в мене після сумно відомого перепоховання президента Західно-Української Народної Республіки Євгена Петрушевича на Личакові. Але не тільки.

Перепоховання Євгена Коновальця у Львові – це вчинок всупереч логіці історії, логіці українського інтересу в даний політичний момент і логіці життя самого Національного Героя – а тому, смію стверджувати, – всупереч волі Євгена Коновальця, ясно висловленій ним протягом свого життя, прожитого задля єдиної Соборної України.

Якщо говорити про зусилля Євгена Коновальця, спрямовані на захист інтересів галицьких українців, то найзначнішими такими діями були акції, які стосувалися утворення у Львові Українського університету. Тоді Євген був студентом права, і якраз про його доповідь на цю тему на Всеукраїнському Студентському З’їзді в 1913 році говорять мало – Коновальця затінив Дмитро Донцов, який на цьому ж з’їзді виголосив свій програмний реферат «Сучасне положення нації і наші завдання». Всі инші свідомі політичні дії Євгена Коновальця зв’язані з Великою Україною, або щонайменше боротьбою з галицьким сепаратизмом, про який ми хоч зараз і не говоримо, але знаємо, що він мав місце.

Це Євген Коновалець створив спочатку з галицьких і буковинських військовополонених українців Київський Курінь Січових Стрільців – і це в певні історичні моменти на початках існування Центральної Ради була єдина боєздатна українська військова частина в Києві – внаслідок імпотентної військової політики українських політичних діячів, збаламучених ідеями „братства” з попередниками наших газпромівських „братів”. Якби ця частина не втримала Київ до моменту підписання Берестейського мирного договору – він не був би підписаний, УНР не була б міжнародно визнана, з усіма історичними наслідками. Це не мої вигадки – це оцінка історичного моменту в спогадах сучасників та учасників історичних подій – читайте „Євген Коновалець і його доба” – спільне бандерівсько-мельниківське видання документів і спогадів про цю людину, яка творила історію, створюючи обставини за своїм розумінням доцільности. Зазначимо, що коли постало питання про захист Львова від польських військ у 1918 році, частина Коновальця зробила вибір на користь Києва – не тому, що вони не любили Галичини: вони усвідомили, що доля України вирішується в Києві.

Під час Директорії Євген Коновалець був командиром (і творцем) Корпусу Січових Стрільців – найбоєздатнішої і найбільш дисциплінованої військової одиниці УНР. За назвою можна подумати, що корпус складався з галичан – але це не так, учасники подій стверджують, що 90% корпусу були вихідці з Великої України – і знову нема причини робити з Коновальця галицького діяча, він все робив для соборности України.

Після падіння УНР і фактичного (але ще не юридичного) падіння ЗУНР, Коновалець опиняється ненадовго в Галичині і створює підпільну українську армію – Українську Військову Організацію. І знову, коли постає питання, щоб поставити цю структуру виключно на службу реґіональним інтересам – Коновалець проти. Командант УВО Коновалець передає свою посаду Андрієві Мельнику, і знову очолює УВО лише тоді, коли марність надій на міжнародну справедливість була підтверджена рішенням Ради Амбасадорів Антанти. Тут варто зазначити, що галицькі сепаратисти два роки доволі дошкульно критикували позицію Євгена Коновальця – але розвиток історичних подій показав їх історичну марґінальність та історичну прозорливість нашого Національного Героя.

Врешті, головний історичний проект Євгена Коновальця: Організація Українських Націоналістів. Мені невідомий ані один документ ОУН, з якого можна було б зробити висновок що Євген Коновалець робив якийсь вийняток для Львова, як для політичного центра України. Вся діяльність цього визвольного проекта підпорядковувалась ідеї створення соборної держави з політичним центром в Києві. За що ж Коновальцеві такак кара: після смерти перепоховати до Львова, якщо він усе життя боровся задля всієї України?

Є друга сторона справи: логіка українського політичного інтересу. І логіка антиукраїнського політичного інтересу. Носії цього останнього, коли усвідомили, що процес утвердження української держави таки пішов, і зупинити його не вдається, в якости одного з прийомів боротьби вирішили використати метод локалізації українства. УПА зводять до Західної України, ОУН – до Західної України і еміґрації, українську мову – знову туди ж. Зрозуміло, що й символи українства за цією політичною технологією треба локалізувати в українському політичному ґетто. Я можу зрозуміти логіку людей, яким Україна, за яку поклав своє життя Коновалець, є перешкодою для відновлення свого державного міфу світової імперії. Але я не можу зрозуміти, навіщо підігрувати цим людям і справді робити з мого Львова українське ґетто. Я патріот міста, де народився і живу, але знаю, що місією Львова протягом останнього століття було продукування національних ідей і утвердження їх, часто – кров'ю і життям галицьких українців, на Великій Україні.

Від проголошення Донцовим “Сучасного положення нації” ми йшли на Схід і несли туди те, що там нещадно викорінювалось. Це були Січові Стрільці, Похідні групи ОУН, репресовані упівці, яким забороняли повертатись на наш бік Збруча. Багато хто заплатив кров'ю, яка лягла в підмурівок національної єдности, але ми не відкликали нікого – бо не існує моральних підстав, які б дозволили відкликати від виконання обов'язку перед Україною. Чому ж тоді ми повинні відкликати Коновальця з форпоста, якого він сам собі обрав? Коновалець у Києві – це політичний маяк для Галичини, він вказує точку, де ми повинні прикладати свої зусилля. Врешті, для чого ми ходили походами на Київ у 1990 і 91-му роках, навіщо посилали поїзди і колони автобусів на Майдан – чи не для завершення того, за що віддав своє життя Євген Коновалець? І бачимо, що Україна двічі, в 2004 і зараз, в 2006 році прийняла нас як однодумців – навіщо ж трýбіти відступ тоді, коли мета боротьби поколінь набуває обрисів?

Нарешті, є ще один аспект перепоховання наших історичних діячів, про який ті, хто горить бажанням перепоховувати, скромно мовчать.
У свою бутність редактором „Шляху Перемоги” я часто отримував листи від українців з Берліна: вони знайшли могили Євгена Петрушевича, Дмитра Вітовського, і національне життя українців столиці Німеччини отримало новий імпульс – вони не лише доглядали могили визначних діячів нашої історії, вони гуртувались навколо цих символів. І через листи до газети доповідали українській спільноті, розвіяній по всьому світі, про виконання ними свого обов’язку перед цією спільнотою. Та ось нема вже останків наших діячів у столиці Німеччини, пам’ятники зруйновано, і нема звісток від берлінської громади. І у відвідувачів цвинтаря не виникає „незручних” питань: чому Президент однієї з українських держав похований у Берліні, яка примха історії залишила його тут на вічний спочинок? Перепоховуючи Євгена Коновальця в Києві, ми не повинні викреслити Роттердам ні зі своєї історії, ні з національного життя.

А у Львові залишається достатньо завдань, зв’язаних з його, Львова, претензіями на культурне провідництво і без наявности тут Коновальця. Може вже львівське телебачення почало випускати конкурентний національний продукт українською мовою, який прагнуть показувати в инших реґіонах? Чи хочайби на місцевому рівні витіснило російськомовний продукт з ефіру? Чомусь ще ні... Ну, тоді, може ми закидали своїми книжками усю Україну? Та ні – чотири роки асоціяція видавців просила місцеву владу шматочок землі, де можна було б зробити книжковий центр, звідки книжки розходились би принаймні по Західній Україні (йшлося про 30 кв.м. на видавництво, та ще й у місці, де капітальне будівництво неможливе). Але попри патріотичну риторику, влада так і не спромоглась допомогти «своїм» видавцям. Але при ній російський бізнес захопив 85% книжкового ринку Львова (це зі слів віце-прем’єра Кириленка під час останнього візиту до нашого міста). Ясно, що урочисто відкрити Форум видавців легше і почесніше, але як все-таки з місцем Львова в культурному житті України на щодень?

Врешті, можна і впорядковувати могили. Раджу заїхати в родинне село Коновальця, Зашків, і оглянути могили його предків аж до прадідів. Це, звичайно, не так круто, як в Роттердам, але швидше – якщо через Високий Замок, то за 20 хв можна заїхати. І побачити, що пам’ятники на могилах батьків починають хилитися, а в прадіда і прабабці взагалі потребують реставрації. Якщо врахувати, що прямих родичів Євгена Коновальця вже немає, а держава, як-не-як, має перед ним певний моральний обов’язок, то можна передбачити скромну суму з обласного бюджету для реставрації пам’яток. Щоб не казали, що я щось вигадую – я там був перед Великоднем і сам сміття з могил згрібав. Сфотографував собі напам’ять та для нового видання книжечки про Коновальця. Оце публікую і гадаю: чи викличуть ці фото у когось бажання докласти трохи громадських і державних зусиль?

Відповіді

  • 2006.05.06 | yurko

    Re: Чому я проти перепоховання Євгена Коновальця у Львові

    /,,mb


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua