Фраґменти сповіді “американської шпигунки” Marta Onufriv omarta@rogers.com ^ Досі не можу отямитися від вражень з України. Одн...">
МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Стаття спостерігача з Канади

05/03/2006 | Мірко
Лінка нема, бо цей обіжник, "ePOSHTA", приходить милом
Слідує копія статті:
>
Фраґменти сповіді “американської шпигунки”
Marta Onufriv omarta@rogers.com ^

Досі не можу отямитися від вражень з України. Однак спершу про минулі вибори, а вже згодом про найцікавіше - шпигунські пристрасті.
І ось я в Україні, знову зі статусом міжнародного журналіста. Зустрілася з незнаною мені Україною, від якої просто оторопіла. Так невпізнанно змінилася вона з часу помаранчево-осяйного Майдану, що як найсвітліший празник увійшов у мою душу й зігріватиме її до останніх днів. Боляче, не залишилося й сліду від моєї помаранчевої України.

Відразу ж я зіткнулася з Галичиною, розділеною люттю й непримиренністю, ніби їй тільки що прищепили янучарську вакцину-2004 (разом з валянками й наколотими апельсинами). Це в моєму рідному місті, під час передвиборчої зустрічі з Юлією Тимошенко. Тоді побачила я озлоблені й перекошені ненавистю обличчя нашоукраїнців, які стояли невеличкою групкою з узурпованими помаранчевими прапорами й майданнною символікою на них, протиставляючись мало не всім мешканцям невеликого Стрия. Коли б пізньою осінню-2004 хтось сказав мені, що перегодя нашоукраїнці заглушатимуть виступ тодішньої богині революції безперервними вигуками “Ющенко” й “ганьба” (останнє лунало навіть тоді, коли Юля Тимошенко запевняла своїх прихильників у її відданості чинному президентові), я б цю людину відіслала до психіатра.

Я не знаходила собі місця. Відтак намагалася промовити до одного з недавніх протестуючих. Хотіла присоромити, мовляв, ви й ваші однодумці поводитеся як дикуни, які тільки що злізли з пальми. Щобільше - своєю поведінкою ви дискредитуєте не тільки національну ідею, але й помаранчеві ідеали. Мій опонент випалив: “Ви не знаєте, хто така Юля. І що значить її символ – серце. Я до всього дошукався, позаяк – учитель історії зі Сколього”.

Мені не вірилося, що ця ганебна істерія є директивою проводу НСНУ (блок Наш Союз Наша Україна), а, гадалося, що є виключно ініціативою місцевих марґіналів. Відтак знаючі люди вмовляли в мене, що міський провід НСНУ кожному крикунові заплатив по 150 гривень. Я далі не йняла віри. І вирішила дійти до найвищого керівництва НСНУ.

І ось я в столиці. Мене мало не довели до шокового стану в центральному штабі НСНУ, куди я вперто й довго брела численними калюжами Подолу (?).

Я не застала нікого з вищого керівництва штабу: субота, післяобідня пора. Однак в коридорі звернулася до якогось дядечка-партійця, який, виявилося, пам‘ятав мене ще з моїх відвідин цього штабу осінню-2004. Ось йому й висловила я своє “фе” з приводу неадекватної поведінки стрийських нашоукраїнців. Марне чекала заперечень, що провід НСНУ немає жодного відношення до згаданого дикунства. А панок все мовчав. Повторила йому свої недавні міркування щодо дискредитації національної ідеї, помаранчевих ідеалів, вкінці про – небезпеку такого протистояння для всієї України. Обличчя дядечка поступово наливалося червоною фарбою. І врешті він вибухнув, пославши мене... Ну, не так вже далеко, як це пишуть на парканах чи стінах громадських вбиралень, а лише... “на білі ведмеді”. Що він мав на увазі, не знаю. Не думаю, що заслання. Щось інше. Але я не вдавалася в подробиці, позаяк грозила: про цю всеукраїнську ганьбу вміщу інформацію в усіх діаспорних часописах. Тоді він байдуже огризнувся: “Хоч у всі газети світу!”.

Відлягло від серця аж на півдні України. Позаяк ніякого протистояння між двома відламами помаранчевих не було ні в Миколаївській, ні в Херсонській областях, де мені довелося бувати мало не упродовж тижня. Варто згадати, що там все ще височіли на своїх постаментах комуністичні божки, але в противагу Галичині відносно мирно уживалися різні політичні сили. Цього не скажеш про осінь-2004. Тоді вже було надто неспокійно, зокрема в так званій червоній Миколаївщині.

Нині потворним рудиментом минулого цих двох областей була існуюча влада, яка не збиралася здавати свої позиції, а тому планувала фальшувати результати парламентських виборів. Звичайно, на свою й Віктора Януковича користь. Особливо масштабні фальшування передбачалися в Донецькій області.

Ніби нічого не змінилося в гірничому краю, який я пізнала протягом першого й останнього турів виборів-2004. Та й чи може щось тут істотного змінитися, коли все і всі схоплені за горло Ринатом Ахметовим та його спільниками по кримінальних оборудках. Попри все щось невловиме витало в повітрі. Не то відчувався подих весни, не то в обличчях мешканців Донецька проглядала якась розкутість. Гадаю, радше – останнє. А тому, думаю, на наступних виборах там грядуть зміни: почне скресати тоталітарно-бандитська крига.

А в Красноармійську, районному центрі, куди мене скерували на вибори, все чіткіше вимальовувалася змова найвищої й місцевої влади проти блоку Юлії Тимошенко. Свідченням цього був хоча б той факт, що місцевих спостерігачів-бютівців, єдиних, не допустили до виборів, відмовили в реєстрації без будь-яких на те мотивацій.

Останнє стало причиною прецеденту, який стався в самому Красноармійську. Тоді наді мною, міжнародним журналістом і правозахисником, привселюдно поглумився Володимир Бурик, заступник голови окружної комісії виборчого територіального округу. Виглядало, хотів продемонструвати міць і непохитність донів. Свідками цього безчинства були Михайло Волинець, народний депутат, голова Незалежної профспілки гірників України, та ще два спостерігачі. Ми виявилися цілковито безсилими супроти місцевого свавілля. Обмежилися тим, що написали скаргу до ЦВК і склали відповідний акт. Уже згодом пан Волинець на телеканалі УТ-1 (?), ілюструючи вибори на Донеччині, згадав про безпрецедентний акт наруги наді мною.

Безперечно, у Красноармійському районі, де власником всіх видимих і невидимих багатств є Ринат Ахметов, а Віктор Янукович - почесний громадянин міста Дімітрова, парламентські вибори не були легкими. На деяких виборчих дільницях не обійшлося без фальшувань у вигляді “вертушки”, надмірної кількості голосуючих по домівках тощо. Хоч назагал ми - Михайло Волинець, Сергіус Головаскус, представник міжнародного профспілкового руху (з офісом у Брюсселі), я та дільничі спостерігачі – контролювали ситуацію, тобто не допустили до значних фальшувань. Цього не скажеш про інші райони Донеччини. Хоч і в нас траплялися збої, адже всюди не встигнеш. Особливим цинізмом відзначився арешт урни з відкріпними талонами, який перед підрахунком голосів на одній з виборчих дільниць Красноармійська здійснили місцеві міліціонери.

Найбільше гнітила думка, що влада всіх рівнів прагне зірвати парламентські вибори. Підтвердження цього був вельми цікавий документ, який таємним шляхом потрапив у наші руки. Але владним структурам це не вдалося здійснити. Однак найнеймовірніше трапилася зі мною вже після виборів. Саме про це буде моя дальша оповідь.

У різних видавничих справах доводилося мені мандрувати Україною. Якось я вибралася до столичного Києва. Попередньо зробила невеликий гак, щоб відвідати родину в Тернополі. Звідти вечірнім поїздом вирушила до Києва.

Ну, признаюся до гріха: страшенно люблю розмовляти в дорозі з незнайомими мені людьми.У купейному вагоні знайомлюся зі своїми тернополянами-супутниками: випещеним і самовпевненим чоловіком, десь під п‘ятдесятку, а також з дамою (їй вже перевалило за бальзаківський вік), одягнену по-молодіжному - в голубий джинсовиий одяг, із блискітками. Ніщо не віщувало бурі, тим більше - шпигунських пристрастей.

Відрекомендовуюся моїм супутникам: міжнародна журналістка, громадянка України, що постійно мешкає в Канаді. Мої супутники називають себе членами політради НСНУ та кажуть, що назавтра в Києві вирішуватимуть долю майбутньої коаліції.

Тут я обурилася. Запитала достойників-партійців, яким правом політрада НСКУ, аутсайдери виборів, вирішуватимуть долю коаліції, долю України. Пригадала, що НСНУ потерпіла на парламентських виборах нищівну поразку, яка засвідчила не тільки втрату довіри до партії влади, але й до самого президента України.

А далі майже дослівно подаю унікальний діалог, який відбувся між мною й поперемінно – з кожним з двох членів політради НСНУ:

- Ви американська шпигунка, яка прибула в Україну, щоб знищити нашу державність.

- Я б могла вам доказати протилежне, що, наприклад, упродовж останніх двох десятків років активно боролася з комуністичним режимом, тобто за незалежність України. Цього про вас не скажеш. Судячи з вашої арґументації, ви ще й встигли побувати у КПСС. Однак не заперечую, що я – американська шпигунка. Щобільше - я стверджую, що водночас працюю на багато розвідок світу: британську, німецьку, французьку, ізраїльську та ін. Я стверджую, що від кожної зі згаданих і незгаданих розвідок щорічно отримую по мільйону доларів. Я чесно відпрацьовую мої зароблені гроші, руйнуючи в догоду міжнародній змові підвалини Української держави. Але чим ви керуєтеся, коли всупереч волі нещодавніх виборців ведете торги навколо коаліції?! Лише портфелями чи, може, ще й великими хабарями з рук донецьких олігархів?! Були такі на нещодавніх виборах, що майстерно прикривалися українським патріотизмом. Щастя, що програли вибори.

- Ви – зрадниця національних інтересів, як і всі ті, хто залишив Україну. Треба більше не впускати вас і вам подібних в Україну.

- Гаразд, я – зрадниця національних інтересів. Хоч до Канади я прибула, щоб доглянути свого старого батька-священика. А скажіть, чи є зрадником той нещасний чорнороб, який працює в каменоломнях Потругалії? Він, який щомиті наражає своє життя на небезпеку, живе єдиною думкою: на зароблені мною гроші моя дочка здобуде освіту й не поповнить ряди тих проституток, що стоять на 40-му кілометрі міжнародної траси.

- Повторюю ще раз: всі, хто залишив Україну, є зрадниками національних інтересів. І їм немає прощення.

- А скажіть, будь ласка, звідки серед загальної бідності взялися у вас такі випещені обличчя й руки, за що ви придбали свій дуже дорогий одяг?! Як сталося, що ви, недавні комсомольські й компартійні функціонери, нині опинилися в політраді НСНУ. Чи не керуєтеся, як і передше, єдиною метою: отримати місце ближче до корита. А для таких завжди байдужа доля України.

- Чому ви там, у Канаді, не розумієте, що у всьому потрібно підтримувати Віктора Ющенка?

- Кого підтримувати? Знахабнілих кумів-друзів, які заради власного збагачення не тільки з ґоя-українця знімуть останню сорочку, але й будь-кому продадуть Україну. Хіба не Порошенко має 40% своїх маєтностей в Росії?! Чи буде він дбати про українські інтереси? А інші, наближені до Віктора Ющенка особи, не такі ж самі? Та я була б найщасливішою людиною, коли б могла сказати: “У нас – найкращий у світі президент”. Але так не є. Ще рік тому Віктор Ющенко мав понад 60% підтримки серед громадян України. Нині - через свою кадрову політику та інші неподобства - йому довіряє аж 14% населення України, а на парламентських виборах він заледве здобув перемогу в трьох областях. Як сталося, що 23 серпня минулого року Віктор Ющенко назвав Юлію Тимошенко “найкращим прем‘єр-міністром в Європі”, а 8 вересня того ж року, без будь-якої арґументації відправив у відставку?

- Ну, знаєте, Юлія Тимошенко наробила багато всілякого лиха.

- Що за два тижні? Може, підклала вибухівку під Білий дім чи під Кремль? Може спровокувала потужний міжнародний скандал?

- Ви не знаєте, скільки навколо неї назбиралося всілякого бруду.

- Якого? Маєте на увазі Андрія Шкіля, Григорія Омельченко чи Левка Лук‘яненка?

- А Лук‘яненко… Це той, що відбив дружину в іншого чоловіка?

- Скажіть, а Віктор Ющенко безгрішний? Скільки разів він був одружений?

- Як вам не соромно таке питати про нашого президента!

- Але ж ви самі задали цей примітивно-пліткарський тон. Ну, так з ким політрада НСНУ вирішує об‘єднуватися? Чи не з януковичами?

- Там також є люди. Нам потрібно реалізувати гасло: Схід і Захід – разом.

- Не заперечую, тричі бувала на Донеччині. Однак ви не будете об‘єднуватися з порядними людьми, а з кримінальним елементом, в якого руки по лікті в крові. Ще нині з шахт витягають трупи жертв тих бандюків, з якими ви завтра хоче творити коаліцію. Що й прем‘єр-міністром України стане двічі-тричі кримінальний злочинець Віктор Янукович?

- Його кримінальні справи давно закрито.

- Але ж у цивілізовану світі не було прецеденту, щоб владу віддавали в руки колишнім кримінальним злочинцям.

- Нам американці вказувати не будуть. Ми живемо за своїми законами.

Мені хочеться запитати моїх співгромадян: Чи ви ще вірите в благі наміри політбюро НСНУ? Коли все ще вірите, то раджу ще раз прочитати фраґменти моєї сповіді.

Марта Онуфрів, журналістка з Канади (Торонто)

П.С. Буду безмірно вдячна тернополянам, які надішлють в редакцію прізвища тих членів політради НСНУ, що розкрили ще один мій талант: до шпигунства - на користь США. <


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua