Ти українець? Не веселися 18 травня, пом'яни кримських татар,
05/17/2006 | Pavlo Z.
- жінок, чоловіків, дітей і старих, яких совєти вивезли у цей день зі своїх домівок, зі своєї Батьківщини. За тижні їзди в товарних зачинених вагонах без виходу на станціях, без їжі й води десятки тисяч людей померли... 18 травня - День депортації. Хай його відзначають не тільки татарські сім'ї, а й українські. Розкажи дітям про цю трагедію, не вмикай веселу музику, увечорі постав свічку у вікні, вислови співчуття знайомим татарам телеграмою, смс-кою, у телефонній розмові.
Відповіді
2006.05.17 | Пані
Я зараз це в пряму дію поставлю! (-)
2006.05.17 | Pavlo Z.
Дякую(-)
2006.05.17 | Lery
Підтримую, але може фразу у заголовку трохи змінити?..
Замість "Ти українець? Не веселися 18 травня, пом'яни кримських татар", краще будо б поставити у заголовок (нмд):"Ти - Патріот своєї Держави? Тоді згадай, що 18 травня - день великої скорботи твоїх братів кримських татар - день депортації.
Вклонімося пам'яті невинно-замучених, та зробимо усе від нас залежне, щоб усі народи нашої держави ніколи у майбутньому не відчули на собі подібного лиха!"
2006.05.17 | Pavlo Z.
Re: Підтримую, але може фразу у заголовку трохи змінити?..
Lery пише:> Замість "Ти українець? Не веселися 18 травня, пом'яни кримських татар", краще будо б поставити у заголовок (нмд):
>
> "Ти - Патріот своєї Держави? Тоді згадай, що 18 травня - день великої скорботи твоїх братів кримських татар - день депортації.
> Вклонімося пам'яті невинно-замучених, та зробимо усе від нас залежне, щоб усі народи нашої держави ніколи у майбутньому не відчули на собі подібного лиха!"
Не думаю. Пора вже збагнути, що наша держава - Україна, а її громадяни - українці. Різні за етнічним походженням, але саме УКРАЇНЦІ, якщо ввважають цю країну своєю. Це не мій винахід. Поїдьте до Польщі, Франції чи Єгипту і спитайте: "Хто ти?" і почуєте у відповідь - поляк, француз, єгиптянин. І тільки в уточненні може бути - за походженням кашуб, чи ельзасець, чи бербер.
2006.05.17 | Пані
Підтримую (-)
2006.05.18 | Lery
Так як я запропонував, буде політкоректніше...
Pavlo Z. пише:> Lery пише:
> > Замість "Ти українець? Не веселися 18 травня, пом'яни кримських татар", краще будо б поставити у заголовок (нмд):
> >
> > "Ти - Патріот своєї Держави? Тоді згадай, що 18 травня - день великої скорботи твоїх братів кримських татар - день депортації.
> > Вклонімося пам'яті невинно-замучених, та зробимо усе від нас залежне, щоб усі народи нашої держави ніколи у майбутньому не відчули на собі подібного лиха!"
> Не думаю. Пора вже збагнути, що наша держава - Україна, а її громадяни - українці. Різні за етнічним походженням, але саме УКРАЇНЦІ, якщо ввважають цю країну своєю. Це не мій винахід. Поїдьте до Польщі, Франції чи Єгипту і спитайте: "Хто ти?" і почуєте у відповідь - поляк, француз, єгиптянин. І тільки в уточненні може бути - за походженням кашуб, чи ельзасець, чи бербер.
Може Вас чи ще когось це шокує, але я себе не вважаю українцем, бо я хоч і громадянин України, але росіянин.
Якщо для Вас поянття "українець" та "громадянин України" не мають різниці, то це вже трохи віддає шовінізмом.
Я запропонував змінити заголовок новини, бо оригінальная версія може викликати відразу у тих, хто не поділяє Вашого оптимізму про едину українську націю.
Та й Ви самі чомусь кажете про кримських татар, а не "українців кримсько-татарського походження".
2006.05.18 | Хвізик
Re: Так як я запропонував, буде політкоректніше...
> Та й Ви самі чомусь кажете про кримських татар, а не "українців кримсько-татарського походження".може іменно так і слід казати? навряд чи це буде коректно стосовно тих татар, яких виселяли у 1944р, але стосовно сучасних татар слід саме так і казати
2006.05.18 | один_козак
Варто запитати про це самих татар (-)
2006.05.18 | Pavlo Z.
Найполіткоректніше - це бути самим собою.
У мене - своя точку зору, у Вас - своя і я не наполягаю на тому, що остання невірна. Ви - "вільна людина у вільній державі". Я нікому не давав наказів чи установок. Ключове в моєму повідомленні - це 18 травня. Кінець кінцем, Ви можете свою пропозицію оформити окремим повідомленням. Якщо вам ще зарано САМОідентифікувати себе з Україною.Lery пише:
> Pavlo Z. пише:
> Пора вже збагнути, що наша держава - Україна, а її громадяни - українці. Різні за етнічним походженням, але саме УКРАЇНЦІ, якщо ввважають цю країну своєю.
саме СВОЄЮ країною - не за громадянством, яке тобі ДАЛИ без твоїх роздумів, прагнень чи несприйняття, а за духом, який ти вважаєш своїм і одним-єдиним у світі.
2006.05.18 | stefan
100 - відсотково підтримую Pavlа Z.
Pavlo Z. пише:> У мене - своя точку зору, у Вас - своя і я не наполягаю на тому, що остання невірна. Ви - "вільна людина у вільній державі". Я нікому не давав наказів чи установок. Ключове в моєму повідомленні - це 18 травня. Кінець кінцем, Ви можете свою пропозицію оформити окремим повідомленням. Якщо вам ще зарано САМОідентифікувати себе з Україною.
> Lery пише:
> > Pavlo Z. пише:
> > Пора вже збагнути, що наша держава - Україна, а її громадяни - українці. Різні за етнічним походженням, але саме УКРАЇНЦІ, якщо ввважають цю країну своєю.
> саме СВОЄЮ країною - не за громадянством, яке тобі ДАЛИ без твоїх роздумів, прагнень чи несприйняття, а за духом, який ти вважаєш своїм і одним-єдиним у світі.
2006.05.18 | Lery
Мабуть Ви не розумієте, що своїми "благими намірами" сприяєте...
Мабуть Ви не розумієте, що своїми "благими намірами" сприяєте не об'єднанню нашої Нації, а навпаки?Якщо б Ви дійсно поважали не тільки "титульну" національність, Ви б оформили свій заклик з урахуванням тої половини Української нації, що є російськомовною!
І не ділили б Українську націю на кримських татарів та "українців" (що включають усіх інших).
Мене як російськомовного - це дещо чіпляє за живе. А що прийде на думку тим з наших співгромадян, хто не бажає відчувати на собі "українізуючого" тиску?
По-друге, я вже казав, що вважаю деструктивним для нації саме лише копирсання в минулому та його оплакування без того, щоб запропонувати щось людям на майбутне, призвати їх до кращого, вказавши на помилки, призведші до тих трагедій.
Народи, що не роблять висновків з минулого і не претворюють їх у життя, залишають собі можливості ще не раз пережити подібне (або ще гірше) у майбутньому!
От по вищевказанним причинам я і запропонував Вам трохи змінити текст повідомлення, що пішло у "Пряму Дію" і буде читатися більшістю тих, хто заходить на Майдан.
Але сумніваюся, що мій "мессидж" таки дійде...
2006.05.18 | Tatarchuk
Це досить коректно та, головне, - чесно
Lery пише:> Мабуть Ви не розумієте, що своїми "благими намірами" сприяєте не об"єднанню нашої нації, а навпаки?
> Якщо б Ви дйсно поважали не тільки "титульну" націю, Ви б оформили свій заклик з урахуванням тої половнини Української нації, що є російськомовною!
Lery, справа в тому що Павло З. є і вважає себе українцем та звертається саме до українців - як до політичної нації, так і до етнічної нації. Якби він був та вважав себе росіянином, то звертався б саме до росіян (до речі, приємно, що газета Московський Комсомолець вперше в історії виразила з кримчанами солідарність у траурі!)
Тобто кожний каже за себе.
Ви ж теж маєте повне право звернутися саме до росіян або з будь-якою іншою формульовкою до всіх тих, до кого самі себе причслюєте
> І не ділили б Українську націю на кримських-татарів та "українців"(тобто усіх інших).
То є етнічний поділ, який відповідає історичним та етнографічним реаліям. Але не поділ за політичним принципом - бо кримські татари в більшості належать до української політичної нації, те визнають навіть "вороги".
> Мене як російськомовного - це дещо чіпляє за живе. А що прийде на думку тим з наших співгромадян, хто не бажає відчувати на собі "українїзізуючого тиску"?
Ой то є така категорія людей, яка навіть коли чує про підвищення пенсій з боку "етіх оранжєвих", то піднімає галас про "от незалежні, от казли". Їм нічим не догодити. Треба просто перемогати їх на виборах та обганяти в інформаційному просторі і в політиці. Бо про таких кажуть - російською - віддай жону дядє а сам іді к .. тьотє.
> По-друге, я вже казав, що вважаю деструктивним для нації саме лише копирсання в минулому, та його оплакування без того, щоб запропонувати щось людям на майбутне, призвати їх до кращого, вказавши на помилки, призведші до тих трагедій.
Ото є гарна нагода. користуючись регулярною датою, звернути увагу до майбутнього. А не ігнорувати заход через те що він вшановує Минуле.
> Народи, які не роблять висновків з минулого і не претворюють їх у життя, залишаюсь собі можливість ще не раз пережити подібне у майбутньому!
Сподіваюся, що то ви не про кримських татар? Бо єдиний висновок який можно зробити - "нафіга ми так бєзропотно зібралися в одному місці, коли нам сказали друзі з НКВД, що мають сказати нам щось важливе. Треба було відразу чинити опір та воювати на 2 фронти як та УПА".
> От по вищевказанним причинам я і запропонував Вам трохи змінити текст повідомлення, що пішло у "Пряму Дію" і буде читатися більшістю тих, хто заходить на Майдан...
Додайте свій
2006.05.18 | Lery
Re: Це досить коректно та, головне, - чесно
По-перше, Ви вже другий хто пропонує поставити мій вариант також у Пряму дію - то поставте, якщо можете, він сформульований тут:http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1147896870&first=&last=
Tatarchuk пише:
> Lery, справа в тому що Павло З. є і вважає себе українцем та звертається саме до українців - як до політичної нації, так і до етнічної нації. Якби він був та вважав себе росіянином, то звертався б саме до росіян (до речі, приємно, що газета Московський Комсомолець вперше в історії виразила з кримчанами солідарність у траурі!)
> Тобто кожний каже за себе.
> Ви ж теж маєте повне право звернутися саме до росіян або з будь-якою іншою формульовкою до всіх тих, до кого самі себе причслюєте
Ничого подібного, Павло раніш у цій гілці стверджував, що вважає всіх громадян України - "українцями", а не те що Ви кажете.
Якби він не виставляв себе таким, що виступає від імені всієї Нації, я б і слова не сказав, але...
> > І не ділили б Українську націю на кримських-татарів та "українців"(тобто усіх інших).
> То є етнічний поділ, який відповідає історичним та етнографічним реаліям. Але не поділ за політичним принципом - бо кримські татари в більшості належать до української політичної нації, те визнають навіть "вороги".
"українська політична нація" - це ЩО?
Я от взагалі в останній час зрозумів для себе, що політика - це ЗЛО, і ціль її - задурити голови людям і відволікти іх від роздумів про сенс нашого життя.
Так що тепер мене з українськой нації треба поперти?
> > Мене як російськомовного - це дещо чіпляє за живе. А що прийде на думку тим з наших співгромадян, хто не бажає відчувати на собі "українїзізуючого тиску"?
> Ой то є така категорія людей, яка навіть коли чує про підвищення пенсій з боку "етіх оранжєвих", то піднімає галас про "от незалежні, от казли". Їм нічим не догодити. Треба просто перемогати їх на виборах та обганяти в інформаційному просторі і в політиці. Бо про таких кажуть - російською - віддай жону дядє а сам іді к .. тьотє.
Розумієте, "нравицца не нравицца" - а таких явно більш третини нашого суспільства і Ваш підхід у ставленні до них ні до чого доброго не призведе...
> > По-друге, я вже казав, що вважаю деструктивним для нації саме лише копирсання в минулому, та його оплакування без того, щоб запропонувати щось людям на майбутне, призвати їх до кращого, вказавши на помилки, призведші до тих трагедій.
> Ото є гарна нагода. користуючись регулярною датою, звернути увагу до майбутнього. А не ігнорувати заход через те що він вшановує Минуле.
А хто сказав - ігнорувати?!
Я запропонував лише скоригувати месідж, щоб він знайшов розуміння у більшої кількості нашіх співгромадян, але у результаті "маємо те що маємо"...
> > Народи, які не роблять висновків з минулого і не претворюють їх у життя, залишаюсь собі можливість ще не раз пережити подібне у майбутньому!
> Сподіваюся, що то ви не про кримських татар? Бо єдиний висновок який можно зробити - "нафіга ми так бєзропотно зібралися в одному місці, коли нам сказали друзі з НКВД, що мають сказати нам щось важливе. Треба було відразу чинити опір та воювати на 2 фронти як та УПА".
Я про Український Народ у цілому.
Прямий висновок з трагедії кримських татар, як і Голодомору - це те, що неможна давати нікому створювати тоталітарні імперії, навідь задля самих кращіх ідей.
Створення такої імперії им бачимо зараз у світі. Вона створюється на базі США і роплітає свої ростки ув усіх куточках світу.
Те, що твориться в Афганістані чи Іраку - дуже близько стоїть до трагедій, які наш народ пережив на собі у минулому.
Коли бачиш як патріоти України з піною у рота кричать тут про необхідність знищення Ірану, незважаючи на людські жертви, то чи не накликають вони і на себе у майбутньому таку долю? - Невже так важко порівняти минулі трагедії та побачити їх тінь у майбутньому?
Повертаючись до сумної дати, я щиро співчуваю Вам та всьому кримсько-татарському народу за ту трагедію.
Але добре було б щоб усі ми більше приділяли уваги тому, про що я казав вище.
З повагою.
2006.05.18 | Tatarchuk
Нація етнічна та Нація політична, або трохи Науки
За прийнятою в сучасній західній полтології практикою та словником понять - існують декілька типів націй.Для початку, нація - то є спільнота людей, яка має загальне минуле та сучасність.
Спільнота, яка творить державу, проживає в ній, добровольно та охоче вваєжає себе громадянами держави = ПОЛІТИЧНА НАЦІЯ.
Спільнота, яка творить культурну єдність, полюбляє мовні та культурні особливості, пишається та зберігає соцально-культурні відміннсті = ЕТНІЧНА НАЦІЯ.
Спільнота яка і творить державу і водночас етнос (таке буває) = ЕТНОПОЛІТИЧНА НАЦІЯ або ІСТОРИЧНА НАЦІЯ.
Спільнота яка творить спільноту на релігійній основі або на атеїзмі, філософському дусі, культах = КОНФЕСІЙНА НАЦІЯ. Такі теж є, наприклад на Дальньому Сході.
Є інші більш рідкісні типи (напр. РАСОВА НАЦІЯ), а також багато перехідних варіантів.
На загал, вважається за існуючою та актуальною гіпотезою, - що зараз іде процес обєднання української етнічної нації (українці різних конфесій, діалектів та діаспор) з українською політичною нацією ("свідомі" українці, кримські татари, росіяни, полякі та інші етноси).
ПавлоЗ отожнює себе одночасно і з етнічною нацією, і з політичною нацією - це мейнстрімний процес, який до речі лежить в основі вище приведеної гіпотези.
2006.05.18 | Lery
Наука наукою, а Життя - життям...
Бачу, що Ви не сприйняли моєї думки про висновки з трагедій минулого?> > > Народи, які не роблять висновків з минулого і не претворюють їх у життя, залишаюсь собі можливість ще не раз пережити подібне у майбутньому!
> > Сподіваюся, що то ви не про кримських татар? Бо єдиний висновок який можно зробити - "нафіга ми так бєзропотно зібралися в одному місці, коли нам сказали друзі з НКВД, що мають сказати нам щось важливе. Треба було відразу чинити опір та воювати на 2 фронти як та УПА".
> Я про Український Народ у цілому.
> Прямий висновок з трагедії кримських татар, як і Голодомору - це те, що неможна давати нікому створювати тоталітарні імперії, навідь задля самих кращіх ідей.
> Створення такої імперії им бачимо зараз у світі. Вона створюється на базі США і роплітає свої ростки ув усіх куточках світу.
Те, що твориться в Афганістані чи Іраку - дуже близько стоїть до трагедій, які наш народ пережив на собі у минулому.
> Коли бачиш як патріоти України з піною у рота кричать тут про необхідність знищення Ірану, незважаючи на людські жертви, то чи не накликають вони і на себе у майбутньому таку долю? - Невже так важко порівняти минулі трагедії та побачити їх тінь у майбутньому?
2006.05.18 | Tatarchuk
То окрема тема, 18 мая нідочого
Lery пише:> Бачу, що Ви не сприйняли моєї думки про висновки з трагедій минулого?
Не встигаю на все швидко реагувати
> > Прямий висновок з трагедії кримських татар, як і Голодомору - це те, що неможна давати нікому створювати тоталітарні імперії, навідь задля самих кращіх ідей.
Так, це є прямий висновок. Українці зі зброєю воювали проти обох імперій - та якось вижили, не були знищені саме через опір. Татари хотіли не воювати ні з ким з тих імперій - як це зробила Турція - та за це жорстоко були покраані імперськими лікторами.
> > Створення такої імперії им бачимо зараз у світі. Вона створюється на базі США і роплітає свої ростки ув усіх куточках світу.
Ви таке бачите, а я не бачу поки що. Певні ознаки є, це так. Маємо надію, що внутрішні процеси які багато років спасали Америку від фюрерства та цинічного світового диктату - зпрацюють і цього разу. Раціонально, може бути й біда - бо Рим зрештою теж був демократичним, а перетворився на злісну імперію протягом 1-2 поколінь, наче в фільмі "Зоряні Війни". Але що я думаю - Америка є єдина країна, яка додумалася писати на державних символах "Боже, храні Амеріку". Може, це її врятує
> Те, що твориться в Афганістані чи Іраку - дуже близько стоїть до трагедій, які наш народ пережив на собі у минулому.
Ніяк не схоже, ви що!! Кримських татар звинуватили у масовій ЗРАДІ сталінського режиму. Це була часткова правда, тобто напів-брехня (найстрашніший вид брехні). Нас не звинувчували ані в підготовці анті-світового заколоту, ані в нападі на інших! Це є велика різниця.
> > Коли бачиш як патріоти України з піною у рота кричать тут про необхідність знищення Ірану, незважаючи на людські жертви, то чи не накликають вони і на себе у майбутньому таку долю? - Невже так важко порівняти минулі трагедії та побачити їх тінь у майбутньому?
Патріоти України дійсно мабуть не повінні лізти до Ірану взагалі, ані на якому боці. бо в нас немає сформульованої, логічної, нарешті вистражданої "східної політики". В нас тупо немає навіть експертів з тих питань (маю на увазі - при владі таких немає).
2006.05.18 | Lery
Re: То окрема тема, 18 мая нідочого - ви впевнені?!
Tatarchuk пише:> Lery пише:
> > > Прямий висновок з трагедії кримських татар, як і Голодомору - це те, що неможна давати нікому створювати тоталітарні імперії, навідь задля самих кращіх ідей.
> Так, це є прямий висновок.
> > > Створення такої імперії им бачимо зараз у світі. Вона створюється на базі США і роплітає свої ростки ув усіх куточках світу.
> Ви таке бачите, а я не бачу поки що. Певні ознаки є, це так. Маємо надію, що внутрішні процеси які багато років спасали Америку від фюрерства та цинічного світового диктату - зпрацюють і цього разу. Раціонально, може бути й біда - бо Рим зрештою теж був демократичним, а перетворився на злісну імперію протягом 1-2 поколінь, наче в фільмі "Зоряні Війни". Але що я думаю - Америка є єдина країна, яка додумалася писати на державних символах "Боже, храні Амеріку". Може, це її врятує
Це у Вас від недостатньої поінформованості.
> > Те, що твориться в Афганістані чи Іраку - дуже близько стоїть до трагедій, які наш народ пережив на собі у минулому.
> Ніяк не схоже, ви що!! Кримських татар звинуватили у масовій ЗРАДІ сталінського режиму. Це була часткова правда, тобто напів-брехня (найстрашніший вид брехні). Нас не звинувчували ані в підготовці анті-світового заколоту, ані в нападі на інших! Це є велика різниця.
Ви дійсно не бачите подібності?
Неважливі конкретні обвинувачення, важливо що вони направляються до всього народу і цим підпирається акція по його захопленню, що планується.
Світ змінився за 60 років і зараз вже підросли як ставки, так і звинувачення, але сутність їх та ж сама.
Ваш народ тоді вирішили прибрати з "Всесоюзної здравниці", щоб розчистити місце для "більш достойних", яку на 100% підтримували "лінію Партії" та забули про свої корені.
Зараз на Близькому Сході Штатам потрібний контроль за нафтою та отримання ще більших повноважень для укріплення і ролі "единої світової держави" - такого собі "Старшого Брата"...
> > > Коли бачиш як патріоти України з піною у рота кричать тут про необхідність знищення Ірану, незважаючи на людські жертви, то чи не накликають вони і на себе у майбутньому таку долю? - Невже так важко порівняти минулі трагедії та побачити їх тінь у майбутньому?
> Патріоти України дійсно мабуть не повінні лізти до Ірану взагалі, ані на якому боці. бо в нас немає сформульованої, логічної, нарешті вистражданої "східної політики". В нас тупо немає навіть експертів з тих питань (маю на увазі - при владі таких немає).
Це - "страусина політика" - "моя хата скраю"!
Якщо заплющити очі, то це ніяк не вплине на глобальні процеси навколо.
Лише принесе самозаспокоєння до тих пір, доки "смажений півень" не клюне й нас.
А для того, щоб оцінити якісь події, треба самим думати про них та збирати інформацію з різних джерел, а не сліпо вірити пропаганді однієї сили...
2006.05.18 | Tatarchuk
Re: То окрема тема, 18 мая нідочого - ви впевнені?!
Lery пише:> Ви дійсно не бачите подібності?
> Неважливі конкретні обвинувачення, важливо що вони направляються до всього народу і цим підпирається акція по його захопленню, що планується.
> Світ змінився за 60 років і зараз вже підросли як ставки, так і звинувачення, але сутність їх та ж сама.
> Ваш народ тоді вирішили прибрати з "Всесоюзної здравниці", щоб розчистити місце для "більш достойних", яку на 100% підтримували "лінію Партії" та забули про свої корені.
> Зараз на Близькому Сході Штатам потрібний контроль за нафтою та отримання ще більших повноважень для укріплення і ролі "единої світової держави" - такого собі "Старшого Брата"...
Хочу, аби ви зрозуміли корінну різницю.
1) В Іраку та Авгані Штати звинуватили РЕЖИМИ а не народ.
В Криму звинуватили НАРОД за співпрацю з режимом.
Тобто все навпаки.
2) В Іраку та Авгані нема ніякої мови про ДЕПОРТАЦІЮ громадян. Каралися урядоцві персонально.
В Криму сталася саме депортація БЕЗ ПЕРСОНАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ.
Отже, знову все навпаки.
> Це - "страусина політика" - "моя хата скраю"!
> Якщо заплющити очі, то це ніяк не вплине на глобальні процеси навколо.
> Лише принесе самозаспокоєння до тих пір, доки "смажений півень" не клюне й нас.
> А для того, щоб оцінити якісь події, треба самим думати про них та збирати інформацію з різних джерел, а не сліпо вірити пропаганді однієї сили...
Але це ніяк не означає, аби підтримувати будь-яку сторону, егеж?
Мені багато що в політиці Америці подобається, багато що - "повбивав би".
Теж саме з Іраном. Їхня ядерна політика - підтримую. Їхня революція - підтримую
2006.05.18 | один_козак
Ой, ой, щось ви захопилися ))
Lery пише:> Мабуть Ви не розумієте, що своїми "благими намірами" сприяєте не об'єднанню нашої Нації, а навпаки?
> Якщо б Ви дійсно поважали не тільки "титульну" національність, Ви б оформили свій заклик з урахуванням тої половини Української нації, що є російськомовною!
В принципі я тут з вами згодний, але чи не захопилися ви, виокремлюючи з числа українців за походженням тих із них, хто є російськомовний? І чи не забули, що "російськомовні" українці часто є "білінгвами", як от я, наприклад? Багатьох із нас зараховують до російськомовного населення тільки тому, що ми користуємося в справах і в побуті російською мовою. Але ж це не мій вибір! Тому вважаю, що з "половиною Української нації" ви дещо помилилися.
2006.05.18 | один_козак
IMHO, татарам образливо
Так само, як мені було образливо в СРСР, коли нас усіх, 130 національностей називали "русскіє".Не треба хилити їх до несвоєї самоназви.
2006.05.18 | Lery
І не тільки татарам...
один_козак пише:> Так само, як мені було образливо в СРСР, коли нас усіх, 130 національностей називали "русскіє".
> Не треба хилити їх до несвоєї самоназви.
Так само як і росіян, і поляків, хотів сказати євреїв, та їх не дуже й "похилиш" у цьому сенсі.
Навіщо собі створювати свій аналог "совецкого народа", намагаючись стерти корені національностей та етносів?
Взагалі, я вважаю даремно у паспортах забрали "5-ту графу". - Людям хоч щось має нагадувати про їх корені та те, ким були їх батьки та діди...
2006.05.18 | один_козак
Тут повністю згодний (-)
2006.05.18 | Пані
От вже кому-кому...
Присутній в гілці татарин каже "дякую". Вам треба, щоб більше написало? Це можливо. Обурюйтеся далі - прийдуть.Чубаров, Джемільов, Умеров, інші чільники меджлісу, які давали пресухи на Майдані однозначно себе зачисляли до української політичної нації і саме вони, як ніхто, підтримують ідентифікацію "я українець такого-то етнічного походження". Зрештою, подивіться як голосує Крим за Рух, і хто дає ці голоси.
В нас обов`язково будуть пресухи і з Чубаровим, і з іншими, от не забудьте задати їм пряме питання, що вони думають з цього приводу.
Або спитайте першого ліпшого татарського такстиста в Криму, якщо там будете. Чи образився б він на таке звернення, чи ні.
І якби всі українці навіть українського етнічного походження мали б таку ж ідентифікацію як більшість кримських татар, то не стояло б в нас ні питання мови, ні питання ідентичності.
2006.05.18 | Ghost
не согласен.
а как же ещё? как Вы представляете себе обращение к соотечественникам? жители Украины? так у нас и иностранцы живут! рождённые в Украине? так ведь многие украинцы рождены не в Украине, ну я, например! граждане Украины? а кто в диаспоре, тот уже и не украинец? короче, Вы не обижайтесь, но одним... гм... неудачным вопросом можно сильно озадачить даже сотню мудрецов.единственно правильное решение - это как бы призыв: "украинцы, ау!"
одна моя знакомая рассказывала, что по материнской линии у неё украинское, польское и еврейское происзождение, а по отцовской - российское и татарское. если в обращении к соотечественникам перечислять все возможные оттенки происхождения, это ж чокнуться можно от такой политкорректности!
2006.05.18 | catko
не треба.
Lery пише:> "Ти - Патріот своєї Держави?
яку конкретно державу ви маєте на увазі?
> Вклонімося пам'яті невинно-замучених, та зробимо усе від нас залежне, щоб усі народи нашої держави ніколи у майбутньому не відчули на собі подібного лиха!"
і припиняйте вже боятись слова україна і українець. або покажіть мені хоч одного нег... афроамериканця
2006.05.18 | один_козак
А взагалі, то я сприйняв звернення
автора теми як звернення до українців за (етнічною) національністю.2006.05.18 | Свiдомий
Повнiстю пiдтримую. (-)
2006.05.18 | Tatarchuk
дякуємо за підтримку кримчан (-)
2006.05.18 | Спостерігач
Re: Підтримую (-)
2006.05.18 | Tatarchuk
советские «специалисты по расовому вопросу» (л)
http://www.newsukraine.com.ua/clients/ami.nsf/all/index?opendocumentНежданные хозяева
18.05.2006, 08:58
Олекса Гайворонский, Бахчисарай
18 мая годовщина депортации крымских татар, дата, которая ежегодно отмечается в Крыму как день скорби.
Из года в год именно к этому дню газета «Крымская правда» любит публиковать по сути скандальные результаты опросов социолога Татьяны Хриенко об отношении сегодняшнего крымского студенчества к акту депортации крымских татар. Согласно данным опроса за 2005 год, 39% респондентов поддерживают решение Государственного комитета обороны СССР о депортации. Осудили это решение 28% опрошенных, а 23% респондентов не имели собственного мнения. Совет молодых ученых Таврического Национального университета утверждает, что эти цифры — грубая фальсификация.
То, что творили 18 мая 1944 года в Крыму советские «специалисты по расовому вопросу», мало чем отличалось от спецопераций их нацистских коллег по другую сторону фронта. В обоих случаях поводом к репрессиям против безоружного мирного населения служила вовсе не степень его лояльности и благонадежности, а исключительно раса (в изгнание были отправлены и секретари парткомов, и красные партизаны, и вернувшиеся позже с войны фронтовики крымскотатарской национальности).
Впрочем, имперский замысел о поголовном выселении крымцев появился вовсе не в сталинское время: веками он вызревал в придворных кругах Москвы и Петербурга. Еще в XVII столетии, почуяв в себе силу после присоединения Украины, Москва поставила Стамбулу ультиматум с требованием удалить всех крымских татар с полуострова и передать Крым под царскую руку. Затея провалилась, но несколько позже мечта о безлюдном Крыме вновь всплыла на поверхность. В 1770-х, уже при подготовке колониального захвата Крыма, в Петербурге прозвучала мысль не просто выселить местных жителей, а полностью истребить их. Но, овладев полуостровом, цари так и не рискнули воплотить в жизнь эту идею: все-таки, при всех оговорках, Российская империя считала себя европейской державой и, втихую вынуждая крымцев к массовой эмиграции в Турцию, не решалась опуститься до откровенного варварства.
Взлелеянный самодержцами замысел дождался своего воплощения лишь в советское время, когда к власти пришли коммунисты, уже не заботившиеся даже и о внешнем сходстве с Европой. Улучив момент, большевики-интернационалисты осуществили вековую мечту русского царизма, нисколько не опасаясь, что кто-то в мире вступится за крымцев хотя бы словом.
Расчет оказался точен: свободный мир, привыкший за годы войны к известиям о физическом истреблении миллионов, никак не отреагировал на насильственное переселение двухсот тысяч человек. Уж на что тонким и проницательным политиком считался Уинстон Черчилль, но даже и он, похоже, не осознал крайней двусмысленности собственной фразы, когда по прибытии в Ливадию на Крымскую конференцию 1945 года приветствовал Сталина «на земле, освобожденной от варваров».
Речь не шла о массовых казнях (впрочем, где-то на дне Азовского моря лежит баржа с костями тех, кого решили потопить, чтобы «не возиться»). Однако, по разным оценкам, в первые годы депортации погибло от трети до половины людей, заброшенных в узбекистанские пустоши (где партинструкторы вдобавок заранее позаботились о том, чтобы местное население обеспечило «предателям родины» самый «теплый» прием).
Двести тысяч депортированных составляли без остатка целый отдельно взятый народ (десятки тысяч мужчин, что служили на тот момент в армии, впоследствии также проследовали на восток вслед за своими семьями). Эта всеохватность не оставляет акту депортации иного определения, кроме целенаправленного геноцида. У армян, болгар и греков Крыма, высланных вслед за крымскими татарами, где-то на земле, к счастью, еще оставались соотечественники, мирно живущие в собственных государствах; но крымцы были лишены даже и такого слабого утешения — иной родины, кроме Крыма, у них не было.
Официальное обоснование депортации как кары, наложенной на народ за сотрудничество с оккупантами, — ничтожная и не слишком старательно слепленная выдумка. Даже не углубляясь в секретные архивы, нетрудно выяснить, что по процентному соотношению полицаев и красноармейцев в своей среде крымские татары ничем не выделялись среди прочих народов Крыма.
К слову, если уж говорить о преобладающих политических симпатиях в крымскотатарском обществе тех времен, оно способно удивить скорее противоположной тенденцией — очень быстрой советизацией после революции и равнодушием к антикоммунистическим идеям (история крымскотатарского националистического движения 1917—1920 годов — это скорее повествование о деятельности отдельных выдающихся личностей, нежели хроника общенародной борьбы за национальное освобождение).
На самом деле Кремль едва ли когда-нибудь всерьез сомневался в лояльности своих крымскотатарских подданных — тем более тех активистов из их числа, которые попытались завести с Хрущевым разговор в русле «ленинской национальной политики» о возвращении на родину. Однако Москве была нужна вовсе не преданность крымских татар, а попросту их отсутствие в Крыму. После смерти Сталина на родину вернулись все депортированные народы из черного списка советского расизма: ингуши, калмыки, чеченцы — все, кроме крымских татар, которые «удостоились» лишь снятия с них административного надзора в местах высылки. Через 11 лет Москва нехотя совершила еще один акт гуманизма: «огульные обвинения» были сняты, но путь в Крым оставался по-прежнему закрыт. Характерно, что в тексте соответствующего указа фигурировали уже не «крымские татары», а «граждане татарской национальности, ранее проживавшие в Крыму». Смена терминологии легко объяснима: поскольку выселение считалось вечным, упоминание Крыма в этнониме поспешили счесть анахронизмом.
Позже на смену лояльным активистам пришли национал-демократы в лице Мустафы Джемилева, которые, наконец, заставили мир обратить внимание на проблему — благо мир, познакомившись уже к тому времени с Мартином Лютером Кингом и Нельсоном Манделой, дозрел до осознания преступности государственного расизма во всех его формах и проявлениях.
Пытаясь припудрить физиономию развитого социализма, в начале 80-х годов режим решил создать в Узбекистане специальную автономную резервацию для компактного проживания «бывших крымских» татар. Однако империи и ее принципам расовой политики жить оставалось уже недолго: власть силилась сдерживать волну репатриации еще до конца 1989 года — а затем сдалась.
Трагическая история депортации закончилась. Драматические коллизии, связанные с репатриацией, развиваются на наших глазах.
В тему
Андрей Сенченко,
депутат Верховного Совета Крыма, лидер списка БЮТ на выборах в АРК:
В ходе депортации крымских татар в 1944 году были огульно нарушены права целого народа. Это большая трагедия. Мы понимаем: то, что в настоящее время делает Украинское государство для крымскотатарского народа — это полумеры. В то же время, сегодня действовать по-другому объективно невозможно. Представьте себе: переехали 250 тысяч человек — без работы,
без жилья, без денег.
Говоря о путях решения крымскотатарского вопроса, необходимо на законодательном уровне урегулировать статус депортированных. Не для того, чтобы добавить какие-то новые льготы, а для того, чтобы была однозначная трактовка для всех. Нужно минимизировать злоупотребления в этой сфере, а также минимизировать политические спекуляции, которые имеют место как со стороны крымскотатарских политиков, так и со стороны политиков славянских национальностей.
Также следует продлить программу обустройства депортированных, потому что она закончилась в прошлом году, а проблемы не решены. При этом
необходимо побороть коррупцию в этой сфере. Воровство у государства — это всеобщая проблема, но воровство в системе обустройства крымских татар — проблема тотальная, там разворовывается, на мой взгляд, до 90% средств.
Надир Бекиров,
руководитель политико-правового управления Меджлиса крымскотатарского народа:
Депортация крымских татар 18 мая 1944 года — одна из форм геноцида, осуществлявшегося советским режимом. Конечно, это повлекло тяжелейшие последствия вообще для перспективы существования крымскотатарского народа. По нашим данным, около 46% депортированных татар погибло, и эта цифра подтверждается аналогичными показателями других депортированных народов, например чеченцев и калмыков.
Если бы у украинского руководства действительно присутствовала добрая воля, то, безусловно, уже давно был бы принят закон о восстановлении прав крымскотатарского народа в Украине. Этот документ должен предусматривать не только пустые декларации, но и компенсации: либо возвращение имущества, отобранного при депортации, либо справедливое воздаяние за это имущество. Кроме того, следует восстановить культурные институты. Достаточно сказать, что до депортации в Крыму было более 300 крымскотатарских школ, а сейчас украинское правительство хвалится, что их 15.
Нужно предусмотреть возможность эффективного участия крымскотатарского народа в принятии решений, касающихся Крыма, восстановить историческую топонимику, обеспечить участие крымских татар в пользовании природными ресурсами.
Политика Независимой Украины, конечно, несопоставима с тем, что сделал в свое время Сталин. Но ее результаты сегодня: экономическое угнетение и культурная ассимиляция, что подтверждается цифрами — с прошлого года уровень смертности среди крымских татар превысил уровень рождаемости.
Источник: международный еженедельник "Профиль-Украина"
2006.05.18 | line305b
Рефат Чубаров:"Для всіх — закон, а для нас — беззаконня? "
Рефат Чубаров:"Для всіх — закон, а для нас — беззаконня? "Перед широко закритими дверима
62-гу річницю депортації Крим зустрічає загостренням соціально-політичної ситуації
Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь
РІЧНИЦЯ ДЕПОРТАЦІЇ ДЛЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР — ДЕНЬ ЖАЛОБИ
Напередодні 62-річниці виселення кримських татар, яку в Криму відзначають як жалобний День пам'яті жертв депортації, на півострові стало неспокійно. Крим сколихнули кілька нових конфліктів за участю кримських татар — протистояння в Партеніті, зіткнення в Феодосії, інформаційна війна в місцевій пресі... Все це викликає підозри та недовіру між великими групами кримського населення, які можуть вилитися у важкі конфлікти. За останні роки в Крим з депортації повернулись понад 270 тисяч кримських татар. І процес їхньої інтеграції відбувається значно складніше, ніж очікувалось, в першу чергу — через наявність великої кількості невирішених як політико-правових, так і соціально-економічних проблем. Саме про це напередодні Дня пам'яті жертв депортації кореспондент «Дня» розмовляв з народним депутатом України, заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу, членом Ради представників кримськотатарського народу при Президенті України Рефатом Чубаровим.
— Рефат-ага, вже понад 15 років кримські татари повертаються на батьківщину. На якому етапі зараз ці процеси, чи скоро можна буде сказати, що репатріація та інтеграція кримських татар в українське суспільство завершена?
— Дійсно, останній етап історії нашого народу веде відлік від цих двох дат — річниць депортації та повернення. Насильницьке виселення, а потім і десятиліття примусового утримання у місцях вигнання відбувалося за радянських часів. А повертаємося ми фактично в іншу державу і за інших умов, що, власне, й зробило можливим саме повернення і викликало наші надії на відновлення прав народу, його статусу та облаштування, гарантії завтрашнього дня. Все це пов'язується уже з українською державністю. Процес має свої позитиви, однак він включає і багато невирішених проблем, які пов'язані з нерозумінням історії та завдань, мети кримськотатарського народу. Тому часто можна спостерігати неправильний підхід: деякі люди говорять лише про негаразди зі становищем народу та звинувачують в цьому українську державу, інші — це переважно стосується чиновників — лише про те, що вже зроблено по поверненню та облаштуванню. Це неправильно. Якщо ми хочемо з'ясувати стан народу об'єктивно, то не можемо підходити до проблеми несистемно та відділяти здобутки від невирішених проблем. Це дві сторони однієї медалі...
«ЯКЩО НЕ УКРАЇНА, ТО ХТО?..»
— Кримські татари негативно ставились до комуністичного режиму, який їх депортував, і це зрозуміло, разом з тим вони мали велику надію на демократичну українську державу. Вони сподівались, що вона допоможе їм не тільки облаштуватись, але й відновити права, в тому числі і той вид державності у формі національно- територіальної автономії, який вони мали. І з цього приводу все частіше чуємо слова розчарування, замість проявів надії бачимо все частіше акції протесту. Чому так?
— Катастрофи, подібні до тієї, яка сталася з кримськими татарами, можливі лише за тоталітарних режимів. Наші люди це дуже добре розуміють, тому серед кримських татар ви майже не знайдете людей, які б бажали повернення старих часів. В той же час кримські татари усвідомлюють й те, що реальне відновлення їх прав можливе лише за умови розбудови демократії в незалежній Українській державі.
Я просто хочу наголосити на цьому, оскільки в нашому розумінні ці два поняття — незалежність та демократія — якщо ми говоримо про те, якою ми хочемо бачити сьогодення та майбутнє України, просто не можуть бути відірваними один від одного. А тепер запитаємо: чи можемо ми бути задоволеними, якщо за 15 років повернення в умовах незалежної України не прийнято жодного законодавчого акту, що був би направлений на відновлення прав кримськотатарського народу — етносу, що повертається на свої землі після майже півстолітнього вигнання? Звичайно, ми розуміємо, що і в самому українському суспільстві ідуть досить складні і болісні процеси демократизації, які ми завжди підтримували і будемо підтримувати, але ж правда і в тому, що в багатьох випадках держава просто уникає справедливого розв'язання кримськотатарської проблеми. Скажу чесно, така позиція держави для наших людей є вже не просто незрозумілою, але й образливою. Звідси й певне розчарування. Але будемо виходити з того, що розчарування та пов'язане с цим переосмислення є одночасно й каталізатором загального прискорення демократизації...
— Якби, скажімо, хоч 10 років тому були прийняті ефективні закони та постанови про забезпечення народу землею, відновлення освіти, культури, державності в певній формі, то зараз би Крим мав значно менше проблем та конфліктів, а всі мешканці Криму, в тому числі кримські татари, значно б краще себе почували. На півострові сьогодні понад 300 компактних поселень кримських татар і кожне з них — осередок серйозних соціальних проблем...
— Зрозуміло, що органи державної влади України повинні були сприймати кримськотатарську проблему системно. На жаль, держава зосередила свої зусилля лише на вирішенні питань облаштування тих людей (вірніше — частини з них), що повертаються, інші проблеми просто відкладалися. Навіть в національно-демократичному таборі українського політикуму ніколи не було цілісного розуміння всіх аспектів проблеми, всебічного підходу у їх розв'язанні. І досі в Україні немає повних законодавчих та нормативно-правових основ репатріації: забезпечення депортованих землею, відновлення культури, зокрема, мови, топоніміки тощо. Прикро, але у керівників нинішнього Секретаріату Президента України я також не бачу розуміння важливості своєчасного прийняття необхідних законів, в тому числі довгоочікуваних законів про реабілітацію та про статус кримськотатарського народу в Україні. Отже, можемо говорити про те, що нинішня влада, як і попередня, поки ще не в змозі (або уникає цього) приступити до вирішення принципових питань, що визначатимуть подальшу долю цілісного народу, чия історична територія стала складовою частиною України, а вони самі — одним iз корінних народів в Україні. Скажіть, якщо не Україна, то хто має тоді опікуватися долею цього народу? Невже хтось думає, що кримські татари можуть змиритися з реальними загрозами свого зникнення як самобутнього народу?...
— Від кримських татар часто можна почути твердження, що права людини це одне, а права цілісного народу — це дещо більше? Отже мова йде про забезпечення для кримських татар як прав людини, так і прав народу? Чи розуміють це в Україні?
— Справа в тому, що права людини і права народу є настільки взаємопов'язаними, що не можуть забезпечуватися один без одного. Отже, й не слід їх протиставляти. Тепер повернемося до ситуації iз кримськими татарами. Іноді під час дискусій я запитую у своїх опонентів: «Уявіть на хвилинку, що саме ви є одним з кримських татар, що всіляко намагається зберегти свою етнічну ідентичність зі всіма її проявами. Чи можливо це в умовах відсутності визнання прав цілого народу, у якого за межами України немає «материнської» держави, скажімо, як у росіян, або євреїв чи поляків?»
Фактично справа виглядає так, що кримськотатарський народ є послідовним партнером української нації в розбудові України, причому в Криму це найбільш лояльна до України та найбільш проукраїнська частина соціуму. На жаль, досі цього не розуміють багато керівників України, в тому числі й чільних представників політикуму. Головною причиною того, що колишній президент України Леонід Кучма наклав вето на Закон «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» був той факт, що закон розглядав кримськотатарський народ як цілісну етнополітичну спільноту. Але інакше й бути не може. Те, що ми цілісний народ, який має свої певні права та проблеми, є доконаний факт. Отже, одним з важливих завдань для України є проблема забезпечення права народу на відновлення нашої автономії в таких формах, які б за умов міжнародного законодавства задовольняли і інтереси української держави, і інтереси кримськотатарського народу. Ми маємо і могли б найти цю форму, якби на це була політична воля. Та багато українських політиків не хочуть розпочинати цей діалог, хоча рано чи пізно він мусить відбутися...
ПРАВО НА САМОВИЗНАЧЕННЯ
— Є певне протиріччя в тому, що, з одного боку, в Криму фактично існує російська національно-територіальна автономія, з іншого боку, нікуди не дінеться історична пам'ять кримських татар про свою державність, і прагнення їх до автономії буде посилюватись. Ви бачите, як розв'язати це протиріччя?
— Право на самовизначення притаманне всім суб'єктам суспільного життя. Сьогодні світ говорить про проблеми збереження ідентичності навіть конкретної людини. Цивілізовані країни опікуються самобутністю етнічних громад, які живуть віддалено від своїх етнічних територій в гущині інших держав. Які ж тоді можуть бути сумніви щодо права на самовизначення цілісної нації? Будь-яка держава не може заперечувати такому праву, оскільки воно є не тільки природним, але й покладено у основу сучасного міжнародного устрою. Однак держава, що також природно, має дбати про цілісність своєї території і може наполягати на таких формах самовизначення спільнот, щоб не руйнувалася сама держава та зберігалася її територіальна цілісність. Ми виходимо з того, що самовизначення кримських татар можливе і має відбуватися в межах незалежної Української держави. Але ж хіба хтось нас чує на владних Олімпах? На жаль, особливість ситуації в Криму полягає в тому, що тут відбулося самовизначення самої території, раз вже тут говорять про якусь територіальну автономію, чого не знає світова практика. Це нонсенс — сама територія взяла собі певні права від центру, однак при цьому в процесі створення автономії не визначився сам суб'єкт автономії, а стосовно Криму зрозуміло, що такі права тут мають кримські татари...
— Яким же чином може бути розв'язана проблема самовизначення кримських татар?
— Інколи говорять про те, що якщо в Криму буде створена автономія кримських татар, то це буде суперечити правам інших етнічних спільнот Криму, зокрема росіян. Зовсім ні. По- перше, в Кримській автономії зразка 1921—1944 року це нікому не заважало. По-друге, не можна самовизначатися двічі, а російський народ уже має свою досить велику державу, український народ також самовизначився і здобув державність, представники інших етносів, що проживають у Криму, також мають свої «материнські» держави. Отже лише кримські татари та ще караїми та кримчаки — малочисельні автохтонні народи — не мають жодної з форм державності. З них лише кримські татари наголошують на певній формі самовизначення, і забрати в них це право не може ніхто. І ми багато разів заявляли, що автономія кримських татар ніколи не може ні суперечити правам та інтересам держави Україна, ні нести в собі якусь загрозу для України. Навпаки, кримські татари завжди підтримували прогресивні тенденції в розвитку України, як наприклад в її устремлінні в Європейський Союз та в НАТО, що відповідає національним інтересам як українського народу, так і кримських татар. На жаль, навіть в Україні дуже багато охочих представити кримських татар як певну загрозу для України. Зрозуміло, що це не щирі заяви, це певні технології, спекуляції, які покликані стримувати демократичний розвиток України.
Кримська автономія не може вічно залишатися в тому стані і в тих формах, як зараз, вона потребує і буде переживати різні трансформації. І завдання тут дуже просте: мета реформування має полягати в тому, щоб правовими засобами забезпечувати все більш ефективну участь автохтонного кримськотатарського народу в управлінні кримським соціумом, принаймні до рівня, рівного з іншими частинами цього соціуму. У всякому разі, має бути усунута монополія статистичної більшості в праві на вирішення всіх проблем життя цього регіону. Ми не вимагаємо революцій. Наша автономія може сформуватися в ході поступових реформ. У нас демократію чомусь розуміють як волю більшості для забезпечення своїх прав, хоч насправді демократія — це воля більшості для забезпечення, крім своїх прав, ще й гарантій для забезпечення прав меншостей. Не нормально, коли одні соціуми диктують іншим, якою мовою розмовляти, якою мовою вчити своїх дітей, якому богові молитися тощо...
САПЕРИ ТА МІНЕРИ
— Насправді українська влада мала можливість поступово знімати проблему за проблемою, натомість вона, розв'язуючи одні проблеми, закладала інші, які зараз досить загострилися. Наприклад, якби в колишній указ президента про паювання землі колгоспів, як на цьому наполягали не тільки кримські татари, але й кримський парламент та уряд, були внесені доповнення про порядок забезпечення землею депортованих, то зараз би Крим практично не мав проблем з цим...
— Я колись говорив про те, що і в політиці також є сапери, а є мінери. Отже українські державні органи часто виступали не тільки як сапери, але одночасно і як мінери, закладаючи нові міни під майбутнє держави. Тоді питання з землею могло б бути фактично повністю регламентоване, адже були і вимоги меджлісу, і ініціативи кримської влади, і рекомендації науковців, дослідження соціологів тощо. Фактично, всі закони, які приймалися у нас в останні 10 років, у всіх галузях життя мали б враховувати проблему існування в державі кримськотатарського народу та його потреби. Це стосується не тільки законів про землю, але й всіх законів про економіку, законів про мови, про ЗМІ, про освіту тощо. Але ж ми вже говорили, що держава ніколи не мала комплексного системного підходу до вирішення проблем кримських татар та Криму загалом. Більше того, певні проблеми інколи вирішувались принципово неправильно. Наприклад, скільки говорилось про те, що депортовані мають повертатись у ті місця, з яких вони чи їх предки були депортовані. Однак була затверджена схема розселення, яка передбачала розміщення депортованих в степовій частині Криму, хоча депортовані вони були здебільшого з південного берега. І ось тепер маємо внутрішню міграцію, оскільки багато хто з тих, хто повернувся до Криму, не уявляють своє майбутнє за межами тих місць, де власне їх коріння....
Дозволю собі ще таку ремарку. Кажу щиро — моя повага до Президента Віктора Ющенка витікає з його трепетного ставлення до всього українського. Я серцем відчуваю, що людина, яка несе в своєму серці безмірну любов до свого рідного, ніколи не може заперечувати таким же почуттям у інших людей. Образно кажучи, у кожного кримського татарина є своя Хоружівка, куди він та його діти прагнуть повернутися, дати їй нове життя. А йому кажуть — зась!
— Існувала державна Програма повернення та облаштування депортованих. Тепер вона закінчилась. Наскільки такі програми сприяли комплексному вирішенню системної кримськотатарської проблеми?
— На жаль, і ці програми не були комплексними. Урядова програма була спрямована, головним чином, на облаштування та вирішення якихось часткових проблем — будівлю житла, кількох шкіл, лікарень, газопроводів, водогонів, доріг, однак цього всього недостатньо. Тут немає нічого дивного. Уряд, розробляючи такі програми, також не мав правових основ для комплексного підходу, отже, не міг вийти за свої повноваження. Верховна Рада, включаючи певну статтю в бюджет, визначала її призначення, тому уряд мав просто розробити та затвердити механізми її виконання. Тому ми домагаємося зараз таких законів, які б давали можливість для вирішення проблем політико-правового характеру.
З іншого боку, коштів програми ніколи не було достатньо для комплексного вирішення навіть проблеми облаштування. Гроші «розмазувались» по всім поселенням, оскільки кожне з них має якусь свою проблему. Досить сказати, що в минулому році під програму було виділено 75 мільйонів гривень, а будівництво однієї школи на 400—500 учнів зараз потребує приблизно 25—27 мільйонів гривень. А таких шкіл нам треба, як мінімум, більше півсотні...
«КРИМСЬКІ ТАТАРИ — НЕ ЗАГРОЗА ДЛЯ УКРАЇНИ»
— Не секрет, що кримськотатарська проблема часто використовується в інформаційній війні проти України, коли кримські татари зображаються як загроза Україні, говориться про «бази зброї» в горах, про загрозу вахабізму тощо.
— Це роблять певні російські політики, я хотів би уникнути адресації цього закиду цілком російській державі, хочеться сподіватись, що це не так. Але впливає подібна інформація на тих, хто не досить обізнаний iз кримськотатарською проблемою, з історією кримських татар. По-друге, серед українських політиків є такі, які просто відпрацьовують російський вектор, і вони, слідуючи в фарватері цієї тенденції, зображають кримськотатарський народ як виклик для України, в той час, як ми говоримо, що наш народ — це надійний партнер України в розбудові демократичної держави. Я вважаю, що наша влада, наш Президент, Верховна Рада мали б докласти всіх зусиль, щоб подолати цю тенденцію. Кримські татари не становлять ніякої загрози для майбутнього України. Щоб зрозуміти це, слід просто подивитись на історію останнього десятиліття в Криму, коли кримські татари часто були єдиними, хто протистояв сепаратистським тенденціям у Криму, починаючи ще з часів Мєшкова...
— Чи спостерігаєте ви в Криму останнім часом загострення міжнаціональних стосунків, сепаратистських настроїв, проявів ксенофобії, антитатарських, антиросійських чи антиукраїнських настроїв, загострення міжнаціональних протиріч?
— У Криму нічого не відбувається такого, щоб про нього не знали органи влади. Всі тенденції відображаються в ЗМІ, і мене дивує, що роль держави щодо зменшення спроб роздмухування міжетнічної та міжконфесійної ворожнечі в Криму майже не відчувається. Ця кампанія триває майже всі 15 років, але офіційний Київ мовчить. Є одна особливість. Піки антиукраїнських та антикримськотатарських публікацій співпадають iз піками загострень стосунків між Україною та Росією. Це багато про що говорить. У тому числі і про те, що загострення ситуації в Криму завжди ініціюється та керується штучно, з-за кордону, на жаль, усі вони базуються на протиставленні людей та нацьковуванні одних груп на інші. На жаль, держава з цим ніяк не бореться.
— Ми можемо говорити про неефективність українського законодавства та політичної і правової практики в сфері боротьби з розпалюванням міжнаціональної та міжрелігійної ворожнечі?
— Звичайно, правову базу можна вдосконалювати завжди. Однак ми маємо ситуацію, коли немає просто політичної волі центру щодо своєчасного реагування на свідомі провокативні дії по розпалюванню міжнаціональної ворожнечі з боку певної частини кримських політиків, а також на дискримінаційні рішення органів місцевої влади при розгляді питань, пов'язаних iз проблемами кримських татар. Багато чого, що відбувається в Криму, є скоординованим i зовні. Про це знають наші правоохоронні структури, однак держава з незрозумілої причини утримується від політичної та правової реакції. Скажімо, хіба випадково в Криму саме напередодні Дня пам'яті жертв депортації 18 травня зібрався з'їзд «казачьих» організацій всього СНД? Звичайно, ні. З іншого боку, як можна зрозуміти, наприклад, Феодосійську міську раду, яка в односторонньому порядку, без участі кримських татар, без діалогу, без експертизи приймає рішення про встановлення у центрі міста релігійних символів одного з віросповідань, що сповідується частиною мешканців багатоетнічного соціуму? Адже з нашого боку нема відвертої демонстрації мусульманських символів у такій засіб, що це не сприймалося б іншими людьми. З іншого боку, хіба б ми були проти встановлення християнських символів, якби одночасно влада запропонувала нам відновити хоч кілька кримськотатарських топонімів, яких були сотні навкруги Феодосії, або продумала комплекс пам'ятників, що відображав би етнічне та релігійне розмаїття міста? Аналогічна ситуація в самому Сімферополі. Скажімо, вся влада в Криму патронує відбудову собору Олександра Невського, церкви Московського патріархату. В той же час роками не вирішується питання щодо остаточного виділення землі під відбудову соборної мечеті, яка винесена фактично за межі міста. Отже, вважається, що одним можна в центрі, а інших витісняють на околицю. Можливо, хтось сьогодні цьому й радіє, але ж відомо, що люди, які витиснуті на околицю життя, колись-таки захочуть змінити своє становище.
Більше того, в Феодосії прийняте рішення про створення громадської організації козаків СНД, яким буде доручено охороняти громадський порядок. Чи це не відвертий ляпас Україні як державі: йдеться про «охорону громадського порядку» не просто іноземними громадянами, а іноземними воєнізованими угрупованнями. А для чого тоді нам МВС?
ХТО НАСПРАВДІ ЗАХОПЛЮЄ ЗЕМЛІ В КРИМУ?
— Розглянемо конфлікт у Партеніті. Хто все-таки першим перекрив дорогу — мешканці селища чи кримські татари?
— Бачите, селищна рада прийняла незаконне рішення про те, щоб не допустити в селище жалобний автопробіг кримських татар, бо побачила в цьому якусь загрозу, і партенітці перекрили перед ними дорогу. Хто дав право місцевому органу влади приймати таке дискримінаційне рішення? Разом iз тим, якщо пов'язувати цей факт з земельним питанням, як вони це роблять, то можна сказати, що довоєнний Партеніт — це цілком кримськотатарське селище. Але ж ми сьогодні не кажемо, що там мають жити лише кримські татари. Однак ставимо запитання: чому ж за всі роки повернення не допустили в селище кримських татар взагалі? В той же час, всі ті, хто рік-два-три тому закликав нас до спокійного, розважливого і поступового вирішення земельного питання, всі вони мають тепер маєтки в Криму. Серед них і колишній представник президента та екс-генеральний прокурор України... Тепер землю мають всі, хто мав відношення до покарання кримських татар за так зване самозахоплення землі. І люди це бачать. Вони кажуть, що в той час, як нас стримують, самі можновладці захоплюють нашу землю. Нікуди дітися і від звичайної статистики, яку неодноразово наводила прокуратура Криму: «самозахвати» кримських татар — то лише третя чи четверта частина всього масиву незаконного самовільного зайняття землі в Криму. Чому ж мовчать про тих 75% чи 66% незаконних самозахоплень, якi зроблені не кримськими татарами? Хто ці люди? Чому це — велика таємниця?
— Чи може Крим перейти від зволікання з вирішенням проблеми кримських татар до ефективної роботи?
— Може, однак для цього потрібна відповідна адекватна правова база. Зрозуміло, що багато хто з кримських та українських політиків і далі будуть спиратися на підтримку чисельно більшої етнічної спільноти — а такою в Криму є російська спільнота, — нехтуючи при цьому правами інших. Однак від цього міжнаціональні проблеми нікуди не подінуться, а будуть тільки загострюватись. Їх можна, звичайно, вирішувати шляхом переговорів, інформування, консенсусу, діалогу, однак це довгий шлях. Куди простіше — зібрати більшість і примусити мовчати меншість, однак меншість це завжди буде пам'ятати. Для того ж, щоб вирішувати питання демократично, у нас нема навіть законодавчої бази. Візьмемо простий приклад. Є давнє кримськотатарське село, яких тисячі, і яке тепер зветься, скажімо, Павлівка. Спробуйте туди приїхати і сказати тим, хто поселився там після депортації кримських татар, що це село мало давню історичну назву, давайте її повернемо. Справа в тому, що наші закони передбачають, що зміна назви сіл може відбуватися тільки зі згоди їх мешканців Чи вони погодяться? Думаю, що — ні. А як же тоді бути з відновленням справедливості? Тому кримські татари стали заручниками вже нового українського законодавства. Оце і є продовженням трагедії — депортація була за національною ознакою, а тепер жодна проблема за нашою правовою системою — без прийняття спеціальних законів — не може бути вирішена за національною ознакою. Отже, якщо дійсно хочемо забезпечити реальне рівноправ'я всіх громадян України незалежно від їх національної ознаки, то давайте ми розпочнемо цей процес iз відновлення прав тих, у кого вони так і не відновлені на протязі довгих 62 років, з яких 15 років припадають на роки незалежної України. А вже потім, коли справедливість буде відновлена для всіх, будемо жити по закону. А то виходить, що для всіх — закон, а для нас — беззаконня?
№77, середа, 17 травня 2006
http://www.day.kiev.ua/162142/