МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Осиковий кілок для вибивання клину

07/16/2006 | Олександр Северин

Факт появи на шпальтах останнього числа “Дзеркала Тижня” (стор.3) статті Сергія Рахманіна “Куди не кинь – всюди клин…” сам по собі не є чимось екстраординарним чи бодай здатним подивувати. Ба більше – це повністю вкладається в дискурс “адвоката диявола”, в якому ще з тих часів, коли в українському суспільстві і, прости Господи, політикумі, вирували страсти довкола одіозної “політреформи”, вільно і комфортно почувалася (на мій суб’єктивний смак) згадана газета.

Однак враховуючи авторитет видання і його вплив на формування позицій і думок у “центрах політичного впливу”, рівно як специфіку моменту, матеріял пана Рахманіна не можна сприйняти інакше, ніж постріл (самочинний чи інспірований, але точно – добре продуманий) з гармати головного калібру по аргументах і сподіваннях тих, хто:

а) вважає нелегітимним створення організованим політичним угрупованням “Партія регіонів”, комуністами та “помороженими” соціялістами т.зв. “антикризової коаліції” після обрання громадянина Мороза О.О. на посаду говоруна (speaker) чи то пак голови нашого квазіпарламенту (чи то пак Верховної Ради України) та/або

б) виступає за розпуск Президентом Ющенком зазначеного законодавчого, з дозволу сказати, органу у разі несформування останнім протягом встановленого Конституцією терміну.

Відтак автор цих рядків змушений на кілька годин залишити вулично-майданні турботи і повернутися до питань права, а радше – до права звернутися, адже на моє переконання аргументи шанованого мною пана Рахманіна мають, на жаль, до права приблизно такий саме стосунок, як проффесор Віктор Янукович до побудови в Україні правової держави та розвитку громадянського суспільства, Олександр Мороз – до політичної принциповости, а Петро Симоненко – до захисту прав трудящих.

Отже, розглянемо аргументи пана Рахманіна під правничою лупою і при світлі громадянської зацікавлености:

1. Порушення регламенту ВРУ при створенні коаліції (щодо необхідности попереднього, за 10 днів, повідомлення про вихід з коаліції будь-якої її складової) не є суттєвим. “Визнати рішення нелегітимним, незаконним і тим більше неконституційним на підставі порушення Регламенту не можна. Оскільки Регламент – не закон. І з погляду законодавства і Конституції, його не існує. Порушення Регламенту можуть бути хіба що предметом розгляду регламентного комітету Верховної Ради”.

Так, Регламент Верховної Ради України (всупереч, до речі, частині другій ст.19 Конституції України, але це вже інша, хоча і дотична, тема) не є законом, не є законодавчим актом. Але частина п’ята ст.83 Конституції України визначає, що “порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України”. Аналогічно, частина восьма – “засади формування, організації діяльності…коаліції депутатських фракцій встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України”. Отже, не підлягає сумніву (а якщо той сумнів виникає, то він – від лукавого, що себе виявляє і у формі правового невігластва і у формі правового нігілізму, і у формі “політичної доцільности”), що враховуючи вищенаведені норми Основного Закону, порушення Верховною Радою свого Регламенту є порушенням процитованих норм Конституції. Порушувати Конституцію негарно, хтось береться сперечатися? Особливо – коли правопорушник – законодавчий орган чи то його “коаліційний” кавалок.

2. “У випадку з обранням Мороза [говоруном – О.С.] справді мало місце порушення Регламенту: сесія проголосувала за продовження пленарного дня не до обіду, а після. Та з погляду Конституції, це не є злочином”.

Див.вище про Конституцію та Регламент. Як на мій смак, то віднедавна (та чи віднедавна?) приділяти гр-ну Морозу О.О. спеціяльну увагу значило би робити йому забагато чести. Мороз скінчився. Відлига.

3. Президент не може відмовитися внести на затвердження Верховною Радою кандидатуру прем’єр-міністра, запропонованого “коаліцією”.

Згідно з пунктом 9 частини першої ст.106 Конституції Президент “вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції”. Чи є це імперативною вимогою, неуникненним обов’язком Президента погодитися з певною кандидатурою і неминучо внести відповідне подання до Ради? Аж ніяк. Оскільки:

а) І процитована норма, і частина восьма ст.83 Конституції України каже про “пропозицію”. Ті, хто не розуміє сенсу слова “пропозиція”, є вільними звернутися до великого тлумачного словника державної української мови.

б) Ті, хто не розуміє державну українську мову мають (а інші - факультативно) звернути увагу, що процитована норма п.9 частини першої ст.106 обумовлює – “сформованої відповідно до ст.83 Конституції України”. Відтак (див п.1 вище) – і відповідно до Регламенту, котрий було порушено.

в) Не існує конституційної норми або норми закону (прохання у контексті перечитати частину другу ст.19 Конституції), котра зобов’язувала би главу держави погодитися з “пропозицією”. Глава держави – не поштар. Можливо, також, хтось колись чув про систему стримань і противаг. На мій погляд, час згадати.

г) Конституція, до речі, прямо не передбачає правові наслідки відхилення Президентом “запропонованої” кандидатури, тому єдине, що залишиться “коаліції” у такому разі за умови збереження ВРУ – це апелювати до Конституційного Суду. Попередньо його сформувавши. А вчасним (і сподіваним) припиненням повноважень Верховної Ради Президент позбавить екс-депутатів такої можливости.

4. “Не приводячи суддів КС до присяги, Верховна Рада 5-го скликання не порушує ані законодавства, ані тим більше Конституції. А от президент (це слово паном Рахманіним пишеться не так, як у Конституції, а з малої літери), вимагаючи від неї цього, змушує парламентарів порушувати Основний Закон”, бо

- “приведення суддів КС до присяги на засіданні Ради – це вимога не Основного Закону, а закону профільного. У Конституції про це не сказано нічого”;

- “закон про КС передбачає термін, протягом якого судді мають бути приведені до присяги. Термін цей давно минув, а тому приводити до присяги депутатам нема кого”.

Громадянам України, іншим суб’єктам звернення до Конституційного Суду абсолютно байдуже, з яких міркувань чи то підстав Верховна Рада не дає можливости Суду відновити свою діяльність, не призначаючи “своїх” суддів і не приводячи до присяги всіх суддів. Натомість залишається фактом, що Конституція імперативно передбачає наявність в українській правовій системі такої ланки як Конституційний Суд і гарантує (мені, вам, Президенту, пану Рахманіну тощо) право звернення до КС. Якщо я не забув, то сакральним знанням про те, що правам кореспондують обов’язки, наділяють на першому курсі юридичних вищих навчальних закладів. Відтак, [самоцензуровано] поведінка мандатоносців стосовно КС є не тільки верхом політичного цинізму, а ще і брутальним, зухвалим правопорушенням. На мою думку – узурпацією влади у прямому сенсі цього слова. До речі, правопорушення без відповідальности бути не повинно.

Стосовно тези про “нема кого приводити до присяги”. Є кого. Суддів, легітимно призначених Президентом та з’їздом суддів. Пропущення місячного терміну – то дефолт саме з боку Ради. Дефолт перед суддями, перед Президентом, перед з’їздом суддів, перед громадянами. То хто кому Янукович?

5. Президент не має права розпустити ВРУ, оскільки “стаття 90 Конституції передбачає: президент (з малої літери, як вже зазначалося – О.С.) має право розпустити парламент, якщо новий уряд не сформований упродовж 60 днів після відставки попереднього”, а 25-го травня КМУ, згідно зі 115-ою статтею Конституції, “склав повноваження” перед Верховною Радою України.

На перший погляд, у цьому випадку аргументація пана Рахманіна виглядає найсерйознішою. Дійсно, пункт другий статті 90 Конституції України каже про право глави держави достроково припинити повноваження парламенту у випадку, якщо “протягом шісдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України”, а у пунктах статті 115 Конституції вживається як термін “відставка” (внаслідок відставки Прем’єр-Міністра України або прийняття Верховною Радою України “резолюції недовіри”) так і термін “складення повноважень”.

Однак перший погляд не завше є найоб’єктивнішим, а формальний підхід - не завше правильним. Сергій Рахманін має право цього не знати, однак окрім формального тлумачення правових норм корисно застосовувати й інші способи, зокрема спеціяльно-юридичний та телеологічний.

Очевидно, що незалежно від використаного терміну в обох зазначених у ст.115 Конституції випадках йдеться про делегітимізацію уряду, про закінчення його повноважень.

Формування складу Кабінету Міністрів України за Конституцією, тимчасово (spero!) спотвореною “політрехвормою”, перебуває у компетенції Верховної Ради України, вірніше – утворення, званого “коаліцією”. Нездатність Верховної Ради України виконати свій обов’язок щодо створення уряду, заміни “напівделегітимізованого” складенням повноважень Кабінету на той, котрий має (принаймні теоретично) відповідати вектору народного волевиявлення, висловленому на виборах, не тільки є ознакою неспроможности, але і взагалі прямим запереченням народного суверенітету – адже у протилежному випадку ми маємо визнати марнотність виборів як таких – “голосуй не голосуй…”, а все одно залишаються “в.о.” (за версією Рахманіна – на необмежений термін). Такий підхід де-факто знаходиться у контроверсії з розділом VI Конституції, котрий вищим органом виконавчої влади визначає саме “Кабінет Міністрів України”, а не “в.о.” Кабінету Міністрів, відтак протирічить і частині першій ст.6 Конституції України (поділ влади на законодавчу, судову і виконавчу, а не “в.о.виконавчої”).

Врешті, про високі матерії – про народ. Стаття 5 Конституції, одна з найпрогресивніших у Основному Законі, визначає, що народ є носієм суверенітету і джерелом влади, котрий здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Про яке здійснення влади народом сувереном через державні органи може вестися мова у разі неформування “коаліцією” фракцій, неформування новообраними мандатоносцями нового уряду, котрий за легендою має бути відповідним до прагнень громадян, виявлених на виборах, протягом 60 днів? А протягом року? А протягом усього терміну повноважень Ради такого-то скликання? Додавши доречного у цьому випадку патосу, можна ще запитати однодумців пана Рахманіна – на що саме тоді платники податків викладали гроші, фінансуючи вибори без наслідків, вибори заради виборів і вибори заради помірної ротації депутатських організмів у кріслах зали на Грушевського, 5? Перепрошую, на цей випадок є “золота норма” статті 3 Конституції – “держава відповідає перед людиною за свою діяльність”. І якщо діяльність однієї з гілок державної влади брутально (sic!) йде всупереч з Конституцією, якщо ця гілка влади де-факто не надає народові-суверену можливости здійснювати державну владу – то тим гірше для цієї гілки влади.

Дуже можливо, у цьому місці дехто скептично похитає головою і скаже про слово Северина проти слова авторитетного Рахманіна, при тому, що останній апелює до буквального прочитання закону, а перший, мовляв, розводиться про пріоритет верховенства права над верховенством закону. Можливо. Але, по-перше, не “розводиться”, а спирається на ст.1 Конституції, відповідно до якої “Україна є правовою державою”, та на частину першу ст.8 Конституції, відповідно до якої “в Україні визнається і діє принцип верховенства права”. Бажаючих відшукувати дещицю права у відсутности в Україні повноцінного уряду-виконавчої влади, відповідальність за що несе Верховна Рада, запрошую і далі продовжувати свої цікаві досліди.

А по-друге, панство через своє буквоїдство таки не може прийняти ототожнення “відставки” зі “складенням повноважень”? Ок, давайте будемо буквоїдами. Панство бажає ще норму? Панство норму отримає.

Стаття 115 Конституції, вподобана паном Рахманіним, ніц не каже про відставку уряду взагалі. Що вона каже – так то про відставку Прем’єр-міністра, наслідком якої є відставка “всього складу уряду”. Складу уряду – себто й інших, крім Прем’єр-міністра, його членів. Аналогічно, абсолютно в унісон до цього, п.12 частини першої ст.85 каже про “вирішення [Верховною Радою] питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України”. Тоді як (увага!) пункт другий ст.90 Конституції надає Президенту право достроково припинити (не “розпустити” - не забувайте, ми ж буквоїди) повноваження Верховної Ради України у разі якщо персональний склад КМУ не сформовано “протягом шісдесяти днів після ВІДСТАВКИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ”. Тому і “відставка” Прем’єр-міністра з наслідком відставки всього “складу” уряду і “складення повноважень урядом” є ні чим іншим, як двома варіянтами закінчення повноважень Кабінету Міністрів України, загальне імення чому – “ВІДСТАВКА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ”.

Таким чином, Президент має повне конституційне право, а враховуючи все вищенаведене і обов’язок – як глава держави і гарант Конституції, достроково припинити повноваження Верховної Ради нещасного буйнопомішаного п’ятого скликання.

Комусь не подобається? До Конституційного Суду! Він не функціонує? Мої співчуття, див.п.4 вище.

Замість післямови. Будь-який механізм погано працюватиме, якщо замість мастила використовувати, даруйте на слові, лайно. Законодавчий орган, парламент перемінюється на резервуар для аналогічної субстанції і, відповідно, видає на виході аналогічний продукт (“garbage ingarbage out”), якщо з нього цілеспрямовано робити товариство з обмеженою відповідальністю, заповідник недоторканних (радше - неосудних) мільйонерів та мільярдерів, клуб за фінансовими інтересами та “агенство впливу”. Карфаген має бути зруйновано. Перепрошую: “політреформу” і депутатську недоторканність має бути скасовано.

Відповіді

  • 2006.07.16 | змі007

    Re: Осиковий кілок для вибивання клину

    Потужно написано! Мій респект автору!
  • 2006.07.16 | Ukropithecus (robustus)

    проблема скоріше у калічності судової системи

    яка зобов'язана вводити ситуацію у правове поле і не давати їй вийти з цього поля. Є таке поняття як Верховний суддя, можете сказати хто це у нас такий, чи були у нас випадки коли Верховний суддя втручався і розрулював ситуацію? Без цього не буде балансу між гілками влади, бо раніше Кучма клав болт на Конституцію, а тепер депутати займаються бєспрєдєлом.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.07.16 | Volodymir

      Семантические проблемы

      Ukropithecus (robustus) пише:
      > Є таке поняття як Верховний суддя
      Запутанные законы о государсвенной власти (включая Конституцию) свидетельвуют всего-навсего о несоблюдении формы обеспечения свободы личности.
      При этом в состоянии переходного процесса от деклараций о правах человека, механически инкорпорированных в Конституцию, в принципе еще ничего не потеряно. Вот когда начинается назначение Верховного (Судьи, Главнокомандуэщего), имхо становиться хуже.
      В русском языке, как возможно и в украинском, термин "государсво" (забавно, но "держава" в руке один из символов государсва, почему-то навеяло, что по русски нафта - это фракция прямогонного бензина), этимологически является родственным слову "суд" ("государь" - "судья", утверждения не мои а росс. юристов, про нефть мои).
      Так что ну их, нах, верховных. Лучше грамотных юристов побольше.
      Ну а по сути, имхо, при таком вот разделении властей не может быть достойной государсвенной власти (это не очевидно, но поверить можно), а значит наш суверен против ихнего слаб, и государсво в опасности -
      что можно доказать в результате наконец-то системного анализа
      хотя бы и Конституции. Раз нет Конституционного суда, есть и другие источники нетрадиционного для наследного советского права Украины (можно сослаться на французкий опыт) - мнения авторитетных юристов (судей в том числе), совсем не обязательно всех.
      Приятно наконец-то читать такие статьи, шаг вперед из дебрей легиского-ортодоксального-позитивного права раннего Майдана.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.07.16 | Ukropithecus (robustus)

        це не семантичні проблеми

        знаєте як Ткаченко казав коли був спікером, чи називайте його головою Верховної Ради: Я не перша особа в державі але й не друга. Отак і верховний суддя, називайте його як хочете, хоч головою Верховного Суду - це не перша особа в державі але й не друга. Бо органи державної влади повинні діяти виключно у межах законів, і завдання судової гілки влади щоб цей принцип дотримувся неухильно, бо це є основа.
  • 2006.07.17 | saha

    Тільк ия не розумію

    Про яку відставку йдеться???
    На скільки я знаю, то цей уряд відправили у відставку ще в лютому.
    тоб то уже 180 днів а не 60 днів уряд у відставці. Тобто Президент МАЄ ПРАВО уже ТРИЧІ розпустити ВР.
  • 2006.07.17 | 100рож

    А "Дзеркалу..." це давали почитати? Може й надрукують?

  • 2006.07.24 | OlegatoR

    Re: Осиковий кілок для вибивання клину

    Чуваки всьо путьом


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua