МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

В переддень сторіччя з дня народження Шухевича

08/04/2006 | Володимир В’ятрович
Бажання СБУ зберегти таємниці неіснуючої держави створюють підґрунтя для спекуляцій
Розмова з Володимиром В’ятровичем, істориком

17 липня наступного року громадськість Львова відзначатиме сторіччя від дня народження Романа Шухевича. Продовжуючи започатковану в попередньому п’ятничному числі “Газети” розмову про легендарного командарма УПА, ми попросили докладніше розповісти про нього кандидата історичних наук, наукового співробітника Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, директора Центру дослідження визвольного руху В. В’ятровича.

– Наскільки мені відомо, проблеми “УПА і місто” досі ніхто свідомо не ставив. Водночас існує думка, мабуть, притаманна всім авторам, ніби УПА інтенсивно діяла лише в селах. Скажімо, останнім часом геноцид поляків на Волині неодноразово трактували як наслідок чергової української “жакерії”. Отже, наскільки рух УПА був селянським, і як ставилися до нього українські міщани?

– Передовсім варто зауважити, що до середини ХХ ст. українці домінували в провінції, натомість у містах – поляки. Щойно після Другої світової війни відбулися кардинальні демографічні зміни, коли зі Львова виїхали поляки й сюди прибули українці зі сходу. Отже, український повстанський рух за своїм складом і кадровим потенціалом був власне селянським.

З іншого боку, його не можна вважати аграрним, яким були, наприклад, рухи на Східній Україні в 1920-х роках. УПА не обмежувалася аграрними вимогами. Це чітко зазначено в програмних документах. Ідеолог ОУН Іван Мітринґа стверджував, що незалежна Україна вистоїть лише тоді, коли “здобудемо Київ і Донбас”. Отже, вони позиціонували себе як загальнонаціональний рух.

– А бойові дії в містах вели?

– Повстанці неодноразово захоплювали невеликі міста, особливо на Волині у 1943-1944 рр., встановлювали там свою владу, а в 1945-1946 рр. штурмували містечка по всій Західній Україні (очевидно, з показовою метою, щоб продемонструвати, що радянська влада тут не господар). У Львові було створено військову округу “Башта” на чолі з Харковим, а протягом 1943-1944 рр. відбувався вишкіл старшин УПА. Крім того, тоді не існувало тактики партизанської війни в умовах міста, боротьба зосереджувалася у лісових масивах. Про партизанську війну в містах можна говорити, лише починаючи з 1960-х, є такі випадки у світовій історії. Українські селяни вбачали в УПА захисника від колективізації. До початку 1950-х, коли процес колективізації, як-то кажуть, зрушив із місця, це почало працювати проти повстанців. Село, в якому існував колгосп, контролювала уже радянська влада. І колективізація, власне, була одним із головних інструментів, за допомогою яких більшовики подолали український повстанський рух. Варто також зауважити, що чимало керівників УПА походили з міст і містечок. Промовистий приклад – Роман Шухевич, корінний львів’янин.


– А чому всюди пишуть, що він народився в Краковці?

– Свого часу було багато дискусій щодо цього. Тепер ні в кого не викликає сумніву, що в Краковці народився його брат Юрій, а Роман – у Львові. Про це свідчать метрика Р. Шухевича та документи “Львівської політехніки” (він її випускник). Їх зберігають у музеї Р. Шухевича в Білогорщі. Щойно після народження Романа його мати переїхала до Краковця, де батько був повітовим суддею. Будинок, у якому народився Р. Шухевич, зберігся. Він розташований біля Високого замку, здається, на вулиці Довбуша. Там наразі немає меморіальної таблиці, але, гадаю, це питання часу.

– Я не дуже добре уявляю, як командувач УПА контролював свою армію. Адже зв’язок підтримували за допомогою зв’язкових, а для того, щоб інформація дійшла до командувача й повернулася назад у вигляді його інструкцій, потрібно було декілька днів. Тобто комунікації були доволі примітивними...

– Як на мене, зв’язок – одна з найбільших перешкод розвитку повстанського руху. Вважають, що рух УПА не поширився на схід, бо там його не сприймало місцеве населення. Цей чинник, звісно, потрібно враховувати. Але на мою думку, основною причиною була та, що повстанські комунікації були не в стані охопити всю Україну, а лише західну її частину. Були випадки використання радіостанцій 1943-1944 рр. Проте завдяки розвинутій уже тоді техніці пеленгування радіозв’язок не був надійним. До того ж органи НКВС розгромили радіостанцію УПА майже відразу. Відтак час, потрібний для інформування командування й реагування на його вказівки, був абсолютно неадекватний вимогам моменту. Саме цей фактор, наприклад, завадив 1943-1944 років розбудувати повстанські структури у лісах Чернігівщини. Отже, хочу наголосити, що рівень комунікацій зумовлював терени поширення повстанського руху.

Попри це, зв’язок працював. У архівах ми можемо побачити тисячі звітів структур УПА різного рівня. Звіти подавали командири найнижчого рівня сотенним, сотенний звітував перед курінним, курінний – перед командиром тактичного відділку, тактичний відділок – перед командуванням воєнної округи, воєнна округа – перед штабом УПА. Тобто Р. Шухевич володів інформацією в обсязі, достатньому для керівництва армією.

Важливо зауважити, що вказівки верховного командування УПА мали здебільшого стратегічний характер. Р. Шухевич і його штаб усіляко заохочували польових командирів самим виявляти ініціативу. Основною бойовою ланкою УПА були сотні. Кожний сотенний командував загоном зі 120-180 вояків, мав певні політичні та стратегічні вказівки й діяв на певному ареалі на власний розсуд. Командування вимагало від нього не виходити поза межі політичних інструкцій. Себто якого дня і який об’єкт атакувати, здебільшого вирішували самі сотенні. Такий підхід сприяв поширенню повстанського руху. Адже через децентралізацію його було важче знищити.

– А чи була в УПА статистика? Чи сам Р. Шухевич знав, скільки вояків налічує його армія? Бо тепер називають різні цифри.

– Щодо чисельності УПА, на жаль, ми не володіємо достовірною інформацією. Гадаю, Р. Шухевич також не мав таких даних. У документах УПА є свідчення про чисельність через необхідність переходу фронту та суттєві втрати 1944 р. Якщо мене не зраджує пам’ять, йшлося про 30-40 тис. осіб. 1944 р. німці вважали, що УПА – це стотисячна армія. Згідно з радянською статистикою, з 1944-го до 1953 року вбили або репресували близько 500 тисяч осіб, пов’язаних із УПА. Але ці цифри умовні. Адже знаємо, що репресії охоплювали й мирне населення, яке не мало стосунку до збройної боротьби.

Узагалі, чисельність УПА – дуже велика проблема. Біда в тому, що історики не виробили методики підрахунку. Є метод підрахунку знизу, починаючи із сотень. Проте повна структура УПА не відома й досі. По-друге, потрібно зважати на чинник ротації. Відомо, що в середньому партизан діяв упродовж двох років. Після цього він зазвичай або гинув, або потрапляв у полон, його заступали інші. Тобто цей метод не досконалий.

Гадаю, проблема прояснюватиметься поступово, залежно від швидкості відкриття архівів СБУ. Я почав працювати в Центральному архіві СБУ в Києві торік. СБУ диспонує найбагатшою колекцією повстанських документів. Мені поки що показали один фонд, а це 80 томів справ. Це дуже важливе джерело. Якщо стануть доступними й інші фонди, то можна буде подумати про вирішення проблеми чисельності УПА.

– Відвідавши музей Шухевича, я зауважив, що командувач УПА переховувався в Білогорщі протягом двох років. Звісно, я ніколи не перебував у підпіллі. Але, на мою думку, в умовах жорстокої боротьби такий тривалий час перебування в одному місці мимоволі сприяв витоку інформації. Можливо,
Р. Шухевич знехтував елементарними засадами конспірації? Чому він провів у Білогорщі аж два роки? Тим паче, якщо не помиляюся, раніше змінював свою дислокацію що півроку.

– Завданням Р. Шухевича було не переховуватися, а передовсім керувати партизанською армією. Львів найкраще надавався для цього як центральний комунікаційний вузол Західної України, а Білогорща – конспіративною зручністю (тепер це село включено в межі міста). Варто зауважити, що Р. Шухевич готувався покинути Білогорщу й перебував там останні дні. Він навіть відпустив особисту охорону, яка готувала для нього нову квартиру. До того ж конспіративна тріщина виникла там, де її передбачити було неможливо. МДБ заарештувало зв’язкову Р. Шухевича Дарію Гусяк. На допитах вона трималася дуже мужньо і, хоча на її очах катували матір, не сказала нічого. Тоді в камеру підсадили агентку Розу, яка запропонувала Д. Гусяк передати записку на волю. Дарія написала текст, що не впевнена, скільки ще може витримати катування, й просила Р. Шухевича негайно покинути Білогорщу. І хоча вона не виказала Розі особу адресата, “гебісти” здогадалися, що йдеться про командувача УПА.

– Хто керував операцією ліквідації Р. Шухевича?

Село оточили декілька сотень “гебістів” під керівництвом генерала Судоплатова – найдосвідченішого диверсанта НКВС-МДБ за всю історію СРСР. Є його спогади про ці події, хоча вони недостовірні. Зокрема, він стверджував, що “гебісти” вже стежили за Р. Шухевичем протягом довшого часу. Насправді ж операцію готували дуже швидко, хоча й ретельно. “Гебісти” навіть мали план будинку, де переховувався
Р. Шухевич. Проте основної мети, яка полягала в захопленні командувача УПА живцем, їм не вдалося досягнути. Р. Шухевич загинув.

– А чи не припускаєте ви, що Р. Шухевич так довго перебував у Білогорщі тому, що там йому було комфортно? До того ж сидіти в схроні чи селі роками міщанинові особливо важко.

– Так, імовірно, він мав сентименти до рідного міста. Але основним критерієм комфорту для підпільника є безпека. Найбезпечніше було б сидіти десь високо в горах. Гадаю, такий довгий період перебування в Білогорщі спричинено його бажанням бути на зв’язку.

– Нещодавно преса повідомляла, нібито виявлено рештки Р. Шухевича. І хоча ЗМІ здебільшого поставилися до цієї інформації зі скепсисом, Юрій Шухевич – син командувача УПА – наполягав на тому, що так воно і є...

– На мою думку, це спекуляції. Справу повинна з’ясувати наша рідна Служба безпеки. Я бачив цю інформацію за підписом генерала Смєшка. Проте вона якась дуже “туманна”. Взагалі, бажання СБУ зберегти таємниці неіснуючої держави створюють підґрунтя для спекуляцій. До того ж інформація випливла на поверхню напередодні виборів 2006 р. Патріоти відразу розпочали агітувати за урочисте поховання, пам’ятник тощо. А от після виборів усе затихло. Експертизи не завершили, не маємо жодного уявлення ні про те, хто її проводить, ані про джерела інформації Смєшка, ні що, власне, знайшли. Повідомляли, що нібито виявили людські рештки в Збручі. Як їх виявили? Важко уявити собі апаратуру, яка може шукати людські рештки на дні річки. Гадаю, політичним і, можливо, моральним обов’язком СБУ є з’ясувати цю справу та припинити всілякі спекуляції.

– Як виглядав побут львів’ян упродовж перших повоєнних років? Звісно, підпілля влаштовувало в місті гучні терористичні акти, наприклад, убивство Ярослава Галана. Близько десятка провідників УПА загинуло саме у Львові. Але комендантської години все ж не було, міська інфраструктура працювала без особливих проблем. Чи у Львові було безпечно?

– Важко сказати. Безумовно, перестрілки на вулицях не могли не впливати на міську атмосферу. Можливо, тогочасне духовне життя Львова визначали не акції УПА, а кардинальні зміни, пов’язані з інтенсивним процесом радянізації. Таких змін місто не зазнало ні протягом 1939-1941 рр., ні навіть під час гітлерівської окупації. А 1945 року стався очевидний злам.

А з Галаном не так просто. Нині є великі сумніви щодо організаторів його вбивства. Це чергова загадка. Є дуже цікава книжка закарпатських авторів Олександра Бантишева й Арвена Ухаля (колишніх офіцерів КДБ) “Убийство на заказ: кто же организовал убийство Ярослава Галана” (Ужгород, 2002), які опублікували тексти допитів виконавців замаху на Галана та протоколи судів над ними. З них випливає, що загальноприйняту згодом версію про його вбивство нав’язали підозрюваним слідчі. А на суді один з обвинувачених раптом почав кричати, мовляв, ми так не домовлялися.

Василь Кук – останній командувач УПА – стверджував, що після вбивства Галана відбулася зустріч його, Р. Шухевича й Зіновія Тершаковця, який очолював ОУН на Львівщині. На запитання про Галана З. Тершаковець відповів, що йому нічого не відомо про причетність ОУН до цього вбивства.

Інший цікавий факт: 1945 р. НКВС готувало замах на відомого поета Максима Рильського. На підпільну мережу ОУН-УПА вийшов чоловік, який видавав себе за представника київського підпілля та пропонував ліквідувати
М. Рильського як запроданця. Проте служба безпеки УПА викрила його як провокатора, вивезла на територію Волині, де його допитали й розстріляли. Аналогічну комбінацію могли повторити й 1949 року. Тим паче, як нонконформіст Галан був дуже незручним радянській владі. Він вимагав реабілітації своєї дружини, яку стратив НКВС, гостро критикував львівську компартійну верхівку тощо. Напередодні “гебісти” позбавили його особистої охорони (проти нього вже скоювали замахи) та персонального пістолета. Тобто є серйозні факти, які ставлять під сумнів загальноприйняту версію про організацію вбивства Галана оунівцями. Але цю таємницю, як і чимало інших, ревно охороняє СБУ.

Розмовляв Ігор Чорновол

Відповіді

  • 2006.08.07 | VOL

    А риба гніє з голови...

    Пам"ятаєте, як проголосувала ВР за святкування річниці Багряного? Здається тільки 74 голоси - за з 241 які зареєструвалися на засіданні.

    Оце нам наш "дорогий" політикум, який не признає нічого національного...


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua