МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

юсченко і гонгадзе

08/05/2006 | ole-kalyuzhny
Уважаемые коллеги по правозащитной деятельности!

Посылаю Вам материалы, которые содержат некоторые исторические уже факты о журналистской акции "Волна свободы", к которой были причастны и Гонгадзе и Ющенко. Через четыре месяца, после начатой вскоре слежки, Гонгадзе был убит. (Материалы не опубликованы.)
Эти факты, а также другие, считаю важные, хотел изложить официально Генпрокуратуре, но с ноября 2005 мне это не удалось.
Наоборот, имею проблемы.
Моя обязанность поделиться с общественностью и правоохранителями указанной информацией.
Если Вы можете мне в этом помочь, или заинтересованы в получении указанных фактов, прошу связаться со мной.

e-meil ole-kalyuzhny@rambler.ru




Калюжный Олег Георгиевич,
журналист,
ул.Коминтерна, 46-б\70, г.Славута, Хмельницкой обл., 30000, Украина.
(Код города)(03842) 2-61-54

--
Oleh Kalyuzhny.


История о неизвестной баррикаде


Нецивильные и далее будут применяться против «цивильных»



В виду, отчасти, перекрытых каналов относительно судебного
продвижения дела Гонгадзе, уместно обратиться если не к историческим
аналогиям, то к фактам недавнего прошлого. Вернемся к началу этой
печальной истории.
Возникают некоторые вопросы, которые мы ведь можем адресовать
следствию и суду, слышат они нас или нет. Итак, май 2000 года.
Журналистская протестная акция "Волна свободы", организованная
львовскими журналистами, акцию в Киеве координировал Гонгадзе.
Баррикада, тогда думали не всамделишная, символическая, которой так
же символически прикрывались свободные, "не работающие на власть"
украинские журналисты от всесилья власти. Три десятка львовских
ребят, еще кучка не местных журналистов, в основном из Хмельниччины,
Гонгадзе, а также переменное количество столичных коллег, довольно
незначительное, "под прикрытием" выполнения репортерских обязанностей
крутящихся подле баррикад, и таким косвенным образом принимая
участие в акции.
Массовой эту акцию не назовешь. Коллеги не поддержали в той мере, в
которой это ожидалось организаторами. Что в тех условиях было не так
уж недальновидно... Именно провал с массовостью мог быть причиной...
Впрочем, не так. Просто хронология: начало мая 2000 г., акция; через
месяц Гонгадзе обнаружил слежку; еще через три месяца (мёртвый сезон, иначе
все могло бы произойти быстрее) его убили. Если бы не акция, либо же,
если бы не провал с массовостью, Гонгадзе был бы жив. А так власть решила, что
дело легко сойдет с рук.
Но почему же мы ничего не слышали об этой акции? В многочисленнейших
подробных разборах возможных сценариев, в информационных ли сообщениях,
перечисляющих возможные причины трагедии, комментариях политологов и
силовиков, так сказать, специалистов? Слишком явно? Похоже на ложный след? Подкинутый повод, которым кто-то профессионально
воспользовался? Тем более важной и актуальной становится эта веха,
этот рубикон в становлении нашей журналистики - первая акция с
требованием свободы слова в новейшей истории, по результатам которой
(или же просто, после которой) одного из организаторов убили, таким незамысловатым образом пригрозив и предупредив, кого это касается. Других, в смысле политическом, если не убили, то крепко ранили. И все это замалчивалось шесть лет.

За участниками неминуемо наблюдали. Но никто не запрещал смотреть в оба и им.


Полковникам некто написал?

Вспомним также факты, по идее, общеизвестные, но которые замолчали по
сути - подозрительнейший no coment'с... Взять полковников, которые
угрожали Гонгадзе во время тренировочного, что ли, не запланированного
заранее, малого марша по Крещатику в первый день акции. "Вы за это
ответите" - очень зло и очень веско сказал один из них, полковников, Гонгадзе, вполне сознавая, что работают пяток главных (теле-) камер страны да десяток фотографов, если уж не брать в расчет свидетелей. По ТВ эти кадры показывают теперь при каждом информационном поводе относительно дела
Гонгадзе. Может возникнуть два вопроса. Почему о сути и деталях этого
локального но довольно яростного конфликта, общеизвестного по идее, никто никогда не говорит ни слова?
Как заговор молчания.
И второй вопрос. Кого же из полковников подставили - или этих с
фото, нападающих шутя, что ли, но угрожая вполне убедительно, или
тех, таращанских. Те, как известно, от угроз перешли к делу (и зная
специфику и стиль, можно предполагать, делали дело не без шуток-прибауток). Но почему же сплошь полковники? Ибо неужели такое буквальное совпадение?

Гонгадзе и Ющенко ответили за базар о свободе слова

Исторические факты проливают свет и на наши нынешние
политические реалии. Не забудем, гражданин Ющенко поставил тогда подпись
под журналистской петицией, направленной в Верховную Раду. Там речь
шла, если не ошибаюсь, об облегчении законов относительно журналистов
и журналистской деятельности. В частности, практики удушающих
штрафов. И тем самым признал, на уровне правительства, большие
проблемы со свободой слова в этой стране. А Запад ведь, надо отдать
должное Кучме, так старательно закрывал глаза на нашу беду! И ведь
пришлось один раз открыть. Это еще до смерти Гонгадзе. Да, нельзя не
предположить, что акция была скоординирована с Ющенко . Гонгадзе и премьер были хорошо знакомы. Пресс-конференция отлично совпала с акцией, премьерская подпись под петицией также отлично совпала.

За такое в той стране убивают. Касательно же Ющенко ограничились некой по-восточному хитрой акцией. Убедили подписать жуткую антиоппозиционную
петицию. В которой фигурировало, кажется, слово "фашистский". Это не
смешно и смешно, если вспомнить почти эсэсовский наряд, пардон, но
на министре милицейском, из песни как говорится...
Ощущение, что все сознательно поставлено с ног на голову. Некая комедия «подстав». Опять же, не до шуток, но вспомним, когда хотели подшутить над Ельциным, при конце уже, нашли для того в Швейцарии фирму "Нога".

А сегодня мы видим, как повторяются события на новом этапе. И
"дружба" с Януковичем, с рукопожатиями, ради дела, в общем и целом,
меркантильного, может быть. И отсутствие действий там и тогда, где и
когда действия критически важны. Все это было. Впрочем, была ведь и
попытка создания некой революционной волны. На основе "Волны
свободы". Завершившаяся, впрочем, трагедией и далее неким
флегматическим приступом, полуступором, со сдачей позиций .

Дежа вю

Да, нынешняя непрозрачность процесса. Как бы отражение симптоматичной
многолетней непрозрачности процесса расследовательского,
следовательно-политического сказал бы сатирик. Впрочем, опять же, не
до смеха. Видимое отражение симптоматичной многолетней непрозрачности
расследования. И, в частности, уже в новое время, боязнь упомянуть
имя Ющенко в контексте событий, в том числе, "Волны свободы". А ведь
именно после той акция Гонгадзе был убит. Скажут - на его месте мог быть любой, ибо дело могло быть создано искусственно. Но пострадал ведь Гонгадзе. И именно потому, что громче всех ШУМЕЛ.

И в конце еще о некоторых исторических уроках. Вспомним, как судили
пару лет назад сотрудника маленькой телекомпании. За убийство. На
основании газетных публикаций складывалось впечатление, что одним из
важных аргументов, на которых опиралось обвинение, это нетрадиционная
ориентация этого человека. Очень удобная и вероятно распространенная
практика навесить всех собак? (Формулировка претензий, вообще,
имеющих следствием прободение в правах, может быть любая - алкаш,
бомж, безработный. После этого ты не человек, на тебя навешивается любое и - легко! И мы знаем, что подобный подход существует.
Впрочем, дело не в несправедливом подходе. Дело в том, что некоторая
социальная незащищенность некоторых людей просто используется
силовиками для облегчения себе жизни. Проще клепать дела. План выполнять.) Но дело в том, что съемочная
группа этого канала была на "Волне свободы". Брала интервью. Исходя
из вопросов, можно предположить, что при освещении "Волны свободы"
компания пыталась соблюдать об"ективность. (Чего ведь не скажешь о
некоторых СМИ, чьи публикации носили даже некоторый налет страха.)
Отсюда и месть?

Как кажется, система не забыла и не простила никого из активных
участников "Волны свободы". Во всяком случае, Ющенко , и Гонгадзе по-видимости в результате акция пострадали, это выглядит не таким уж недоказуемым.

Однако многим понятно, что система имеет и всегда имела достаточно
средств, чтобы заставить журналиста замолчать. И уж в любом случае -
оставить некую конкретную тему. Если посмотрим, как нынешняя, перестроечная, перестроенная МВД защищает от
взгляда общественности свои секреты, даже ценой потери реноме. Реноме системы, реноме министра Луценко, да
что там, - самого Ющенко... Наверное, очень эффективные секреты да методы. Наверное, мы знаем этих методов
немало - и из кино, да и самим догадаться несложно.

Чтобы заставить человека замолчать, есть немало способов.
Вовсе необязательно его для этого убивать.
Если с крепчайшими криминальными авторитетами справляются, - никто
не устоит. Итак, Гонгадзе убили зря. Если, действительно, имели целью
только заставить его замолчать.

Отсюда мораль. Нет, не та, что мол, идеей было не убийство, а некая
сверхцель. Это давно предполагают многие. Другое дело, было ли целью
подставить Кучму, как поговаривают, либо же это была акция
устрашения, запугивания поднимавших голову журналистов и политиков
(тех же Гонгадзе и Ющенко), предпринятая возможно, даже неким силовым
авторитетом.

Нет, не в том мораль. А в том, что МВД так цепко держится за засекречивание своих секретов.
Еще мораль. Смерть Гонгадзе да этот вымученный процесс дают нам дают нам редкую возможность очистится. Это будет реальным шагом к свободе, о которой ранее
столько говорил господин Ющенко. И сделать его это можно только одним
способом: полностью рассекретив свои методы да сделав иные реальные шаги к очищению силовых структур.


Олег Калюжный,
участник акции свободных журналистов "Волна свободы",
2000 г.

(Калюжный Олег Георгиевич, журналист, (03842 26154))


Цей матеріал написано в 2002 році, потім він частково дороблявся. Не віддав свого часу його до друку, не був впевнений, що звернення до Ющенка як до єдиної і останьої надії, а так написалося, виправдане. Що може зробити Ющенко? Ніч над Україною. Захід цілком задоволений таким станом речей - аби лише не відновлювали Совдепії. Влада узурпатора тоді здавалася нескінченною.
Після отруєння Ющенка подумалось, що ніхто вже не повірить в те, що матеріал написано до цього. Викинути останні абзаци означало б позбавити матерріал сенсу. Після перемоги ж революції матеріал, здавалося б, мав остаточно втратити актуальність. Але подивімось - знову і підписання сумнівних меморандумів, і ручкання з ким не треба, і компроміси там, де компроміси недопустимі. І відсутність дій, де дії критично важливі. Все це було.
Не все так, як гадалося. Не скоро ще стане Ненька нормальною цивілізованою країною. І кожен на свому місці, здається, має тепер зробити рішучий, та не останній, сподіваємося, крок.
Рот Фронт, пане екс-Прем'єре!
I No Pasaran!
Ми привіталися, якщо пам'ятаєте, Вікторе Андрійовичу, коли Ви виходили після своєї сенсаційної прес-конференції з агентства "УНІАН". Це було у травні 2000-го. Ви вийшли з під'їзду, роздивилися навкруги, подивилися у той бік, де і я стояв, підняли руку у привітанні німецьких антифашистів – "Рот Фронт!". "Вони не пройдуть", могло воно також означати. Я відповів.
Фотоспалахів не було. Преса, назнімавшись і наслухавшись, задумливо перетравлювала почуте на прес-конференції. Ви заявили на зустрічі, що підтримуєте вимоги журналістів, які скаржилися на свавілля чиновників. Таких слів від державного діяча вже не чути було років з п'ять.
Вам вірили з задоволенням. Ви були першим за кільканадцять вже років найвищим можновладцем, якому з чистим серцем можна було потиснути руку. А перед прес-конференцією Ви поставили підпис на підтримку журналістської протестної акції – "Хвилі Свободи". Бо все відбувалося під егідою цієї акції, просто перед символічною, привезеною зі Львова, барикадою біля входу до "УНІАНу". Ющенко – найдемократичніший, перемовлялися журналісти, яких перед входом на прес-конференцію навіть не перевірили металошукачами. Ви не вірили тоді в можливість теракту проти Вас?
Як би там не було, а всі ми в той момент були на одному боці барикади. І Ви, і журналісти, попередники нинішньої опозиції. Потенційно по один бік. Фігурально. Редактори багатьох київських видань, при цьому, явно не рекомендували підлеглим брати безпосередню участь у "Хвилі свободи" - з метою самозбереження і збереження своїх видань. Не треба забувати, що та акція була першою з акцій такого роду з початку 90-х. Довелося бачити, як тікав звідти, автомобілем, журналіст, що прибув інкогніто відвідати акцію, і якого впізнали. Не думаю, що хтось з пристойних людей хоче повернення до такої демократії…
І багато хто з київських журналістів використовував виконання репортерських обов'язків як привід, аби трохи побути біля цієї барикади як учасник акції. Приблизно, так само, як і Ви. Симпатична невисока дівчина, добре всім відома в обличчя, що готувалася напередодні зробити ударний телевізійний репортаж про акцію, прийшла потім похнюплена, не дивилася у вічи. З її матеріалу перед випуском зробили пшик? Але ж прийшла. Вона і Гонгадзе – здається, лише двоє з київських журналістів, що брали тоді участь у акції як постійні учасники, біля барикади, протягом кількох днів. (З майбутніх політдіячів був Томенко, який запам"ятався доволі сміливою промовою.) Що ж, факти свідчать, що справжніх друзів в Києві за життя Георгій мав не так і багато. І серед них - Ви, Вікторе Андрійовичу.
Врешті, не варто дивуватися певній узгодженості часу прем'єрової прес-конференції з часом проведення тієї журналістської акції, знаючи про дружні стосунки Ющенка і Георгія Гонгадзе. Врешті, опубліковане фото, де Ви сфотографовані разом с сім'єю Гонгадзе, фото зроблене ще за життя Георгія. Так само, в такому разі, й не варто дивуватися всім наступним трагічним подіям, як реакції вищої влади на таку узгодженість?
І дійсно, чи не був, зокрема, відомий факт переконання Вас, вже через рік після згаданих тут подій, підписати відомого антиопозиційного листа, чи не було це актом сатисфакції, помсти вищої влади за підписання Вами у 2000-му згаданого тут звернення на підтримку преси? За фактичну Вашу участь в "Хвилі свободи", за, імовірно, Вашу участь і у підготовці цієї акції - адже, знаючи про плани організаторів, даючи згоду на відвідування акції, фактично, на проведення прес-конференції (формально оголошена тема була нейтральною) у рамках акції, на підписання Вами журналістської петиції, яка, таким чином, стала майже УРЯДОВИМ документом, що підтверджував відсутність свободи слова в країні, Ви, таким чином, стали співорганізатором акції. Таким чином, смерть іншого співорганізатора, Гонгадзе, могла бути помстою саме Вам, Вікторе Андрійовичу. І попередженням саме Вам. І ніхто не скаже, що натяку Ви не зрозуміли. А вже подальше вимушене підписання Вами ганебної антиопозиційної "сатисфакції", тобто дезавуювання попередньої Вашої діяльності по детоталітаризації суспільства, було забезпечене, якщо не помиляюся, погрозою тихо вбити Тимошенко, яку спеціально для такої нагоди тримали на правах заручниці. Не скажеш, що влада Вас недооцінювала, працювали по VIP- програмі. А вже після Тимошенко, якби що, була Ваша черга, тут, думаю, сумнівів нема і не було…
Але чому ж забуто ту журналістську акцію 2000-го? (Яка стала прологом нашої революції?) Невже тільки тому, що багатьом з боку преси соромно за свою непідтримку і акції, і особисто Гонгадзе, який її координував у Києві? Точно відомо, що оргкомітет звертався, і не раз, до багатьох редакцій за реальною підтримкою.
Та "Хвиля свободи", то не лише дзеркало нашої революції. Події, які тоді проявилися, є ключем до розуміння всієї подальшої історії цієї країни. І долі Георгія також. "Цитуються" ж зазвичай лише кілька фотознімків на Хрещатику, коли міліція намагалася зашкодити й справді незапланованому, неоголошеному попередньо проходу журналістів, в тому числі Георгію, Хрещатиком першого дня акції (не плутати з санкціонованим тріумфальним маршем у протигазах до Верховної Ради і Кабміну наступного дня). Про саму ж "Хвилю свободи", під егідою якої відбулася ця сутичка з міліцією на Хрещатику, що, можливо, й призвела до кардинальних змін в історії цієї країни, і, в усякому разі, дала старт цим змінам, не згадують ані словом.
До речі, про інцидент на Хрещатику. Є багато свідків того, як, з якою жорсткістю, аби не сказати з ненавистю, висловився тоді один з найвищих столичних міліціонерів на адресу організаторів журналістських заворушень на Хрещатику. Сказано було щось на зразок "ви серйозно пожалкуєте", чи "ви відповісте". Він попередив, чи він висловив погрозу? Наскільки відомо, жоден з учасників того авантюрного рейду найближчими місяцями після міліційного попередження не постраждав. Окрім Гонгадзе. Фактично, з висоти сьогоднішнього дня можна зрозуміти і так, що ті слова означали вирок. Або ж щире бажання запобігти трагедії, що насувалася. Фотознімок даного моменту завжди транслюється телебаченням як ілюстрація відносин преси, Гонгадзе зокрема, з владою. Нажаль, фото не передає звуку. Слова міліціонера, які тоді всі пропустили повз вуха, можна, крім всього, розуміти і так, що він знав про майбутню долю Гонгадзе.
Можливо, свідчать і про те, що наступна (імовірна, що готувалася) антижурналістська провокація силовиків біля Кабміну, про яку нижче, то був прояв міліційної самодіяльності, помсти за оцей вияв неповаги до міліції отут, на Хрещатику? Банальної помсти кримінального штибу, після формального попередження як годиться? Навряд чи.
передаю Вам документ, копію моєї заяви від 9.01.2001 до парламентської комісії з розслідування смерті Гонгадзе, очолюваної тоді, на нещастя, Лавриновичем, (а також засвідчую ще раз Вам особисто заявлене там), з якої може випливати, що, імовірно, ще тоді, у травні двотисячного, готувалася серйозна провокація проти журналістів, (а я був тому приготуванню випадковим свідком). І метою провокації, дуже ймовірно, був саме Гонгадзе, один з співорганізаторів акції "Хвиля свободи", добрий товариш опального прем'єра і керівник нецензурованої інтернетівської "Української правди". А мала статися ця провокація під час історичного журналістського маршу в протигазах, що відбувся в рамках "Хвилі свободи", якраз навпроти Кабміну, просто під Вашими, Вікторе Андрійовичу, вікнами. І не було б братання з журналістами, не було б і історичної прес-конференції. Не було б, можливо, вже й тоді Гонгадзе. Але цього разу обійшлося. Гонгадзе даровано було ще чотири місяці життя.
Дозволю собі навести тут вибрані місця згаданої моєї заяви до комісії у справі Гонгадзе, аби всім читачам було відомо, про що мова:
"На початку травня 2000 р. я брав участь у акції журналістів України “Хвиля свободи”, співорганізатором якої (разом з львівською газетою “Експрес”) був Георгій Гонгадзе. Основна частина акції проводилася в Києві на Європейській площі, біля агентства “Уніан”, де стояла символічна барикада.
4 травня мав відбутися марш журналістів в протигазах до Верхової Ради. В цей день я, запізнюючись до попередньо призначеного часу початку маршу, вийшов з метро не, як звичайно, на Хрещатику, а на Арсенальній, щоб, їдучи тролейбусом вниз, повз Верховну Раду, мати можливість побачити марш, якщо він розпочався, і приєднатися до нього дорогою. (Марш розпочався пізніше.)
Безпосередньо перед будинком Кабміну, на тротуарі вулиці, що підходить перпендикулярно до вулиці, яка йде вздовж Кабміну, я побачив групу молодих чоловіків, приблизно 20 осіб. Вони стояли “ланцюгом”, фактично шеренгою, на тротуарі тієї перпендикулярної вулиці, начебто на щось чекали. І напружено дивилися вниз, в бік Європейської площі, звідки, як попередньо планувалося, мав іти марш журналістів.
Власне, це їх напруження і привертало до них увагу. Зовні вони були схожі на таксистів чи водіїв авто, яких тут стояло багато. Також вони могли бути схожими і на футбольних фанатів і т ін. Вдягнуті абсолютно всі були в чорні короткі шкіряні куртки, джинси. Дуже коротко стрижені.
Вийшовши з тролейбуса на Європейській площі, я підійшов до редактора “Експресу” І.Починка, розповів йому про бачену шеренгу і висловив йому думку про можливу провокацію проти маршу. Здається, вже тоді я висловив думку, що зазначені молодики можуть зчинити напад на демонстрацію під виглядом футбольних фанатів-хуліганів, (поруч стадіон) з лозунгами, скажімо “антибандерівськими”, і їм подібними.
І.Починок сказав: розкажи йому – і показав на Гонгадзе, який стояв недалеко. Я, в присутності І.Починка, розповів Г.Гонгадзе про бачене і про своє переконання у можливості провокації. (Також я розповів це саме кільком учасникам акції.)
Не знаю, чи мала моя інформація вплив на плани організаторів, але визначений напередодні маршрут був змінений, марш пішов вулицею Інститутською (наче до президентської адміністрації), а потім звернув до Верховної Ради.
На зворотньому шляху я побачив, а також звернули увагу багато учасників акції, на вулиці, що йде біля Кабміну, не доходячи до цієї будівлі, цих (чи таких самих зовні) молодиків – в шкірянках і коротко стрижені – в невеликому автобусі, що стояв припаркований. Молодики дивилися на нас у вікна. (...)
Наведений факт може свідчити про провокацію, що готувалася. Не можна відкидати можливість, що вже ця провокація мала на меті нанесення фізичної шкоди і Г.Гонгадзе особисто. І в усякому разі свідчить про можливість того, що силові структури мають в арсеналі “спецзаходів” провокації проти критиків режиму, і користуються цими “спецзаходами”. І про вірогідність того, що силові відомства не зупиняються перед нанесенням фізичної шкоди опозиційно налаштованим громадянам..."
І ще:
б) Заявляю також таке. В один з днів, коли відбувалася акція “Хвиля свободи”, до мене підійшов (я стояв як учасник акції навпроти входу в “Уніан”) трохи незвично вдягнутий чоловік (віком близько 30 років, зростом близько 185 см, худий, жилистий). Незвичність одягу: весь одяг був явно з “секонд хенду”, але ідеально чистий, немов щойно з пральні, і акуратно, не по-цивільному, відпрасований, немов щойно вдягнутий на парад. Невідповідність між загалом маргінальним загальним виглядом і підвищеною армійською акуратністю, що проявлялася в деталях, впадала у вічі.
Ще більше здивування виникло, коли цей “маргінал” раптом заговорив про “великого демократа Зінченка”, причому, в іронічному ключі. Таке несподіване знання предмету дивувало, але не могло не викликати певної довіри, прихильності, до нього, хоча й різко дисонувало з його загальним виглядом. Я відповів щось на знак згоди.
І раптом цей чоловік почав, наче продовжуючи розмову, дуже різко, негативно висловлюватися на адресу Л.Кучми. Явно очікуючи подібних висловлювань, чи слів на знак згоди, і від мене.
Коли я, зрозумівши, з ким маю справу, замовк і відійшов, він, побачивши це моє розуміння, дуже швидко зник і більше тут не з`являвся. Тоді я розцінив цей епізод як те, що спецслужби просто, за старою звичкою, зондують настрої, що панують серед журналістів, учасників акції.
Тепер, після відомих подій, можна зробити висновок про те, що в цьому випадку певні відомства могли мати на меті провокацію з метою впливу на Л.Кучму. Знаючи певні риси його характеру, вони, записавши кілька таких дуже різких, спровокованих, висловлювань журналістів, могли добитися від нього якщо не конкретних дій, розпоряджень, то відповідних дуже різких, на грані фолу, слів. Такі слова потім, заднім числом, можна використати на прикриття, виправдання (і перед іншими правоохоронними органами, і перед Л.Кучмою) певних протизаконних дій.
І Ви здивувалися б Вікторе Андрійовичу, якби взнали, скількох людей, за інших обставин, аби не викриття новітнього часу, через недовгий час не дорахувалися б у книзі живих серед тих, хто кинув тоді виклик з журналістської барикади, як і серед тих, хто і в подальшому ризикував висловити узурпатору те, що треба було висловити. Що має бути висловлене. І про що інші, в тому числі і Ви, як майже всі ми, як багато Ваших і моїх колег, намагалися промовчати. Втім, чому я пояснюю, що я кажу… Духовно і фахово близькі Вам Гетьман і Веселовський бути б в тому мартиролозі на чільному місці… То я міг забути, не Ви… А нині можемо продовжувати і продовжувати той печальний список випадкових і інших жертв. А той, хто надихав, ініціював, стимулював, благословив систему по продукуванню політичного паштету, до цього часу сміє з'являтися перед телекамери, ордени роздає...
А когось залякають так, що краще б, може, вбили.
А відповідальні особи, зокрема, й номінально Ваші колишні підлеглі-силовики, викохані цією системою, вироджені і цією системою, і її уособленням (перевтіленням, перевертенням, головнокомандуванням) особисто, - добре, якщо виявляли при розслідуванні актів політтерору у країні лише тільки неоперативність і непрофесійність, добре, якби лише так!..
І з такою ось компанією Ви хотіли – довічно, як ув'язнення, - зв'язати своє ім'я? Ви більше не ставитимете підпис поряд з підписами тих, з ким і сидіти поруч – ганьба? Ви ж не читали уважно того антиопозиційного листа, під яким підписалися, чи не так? І навіть після виходу того звернення багато хто з порядних людей виявив готовність подавати і надалі Вам руку. Такого запасу довіри давно вже не мав жодний з політиків і мав мало хто зі смертних. Вірилося, що Ви використаєте той аванс як належить.
Так, натяк Ви зрозуміли правильно. Дехто з ваших критиків й до цього часу не усвідомив, що місцева наша політика, то те ж мінне поле, де крок в ліво-право - й кінець. Ви зрозуміли, тому й до цього часу живі, здорові, і не за гратами. Але ж! Ви маєте зробити, Вікторе Андрійовичу, те, що маєте зробити. Скажіть слово, зробіть вчинок. Ви дарма розраховували на те, що поступками і лояльністю можна добитися від тих людей людських вчинків і виявлення людських якостей. І дарма розраховували на те, що будете існувати в такій політиці, де можливі дієві компроміси і де є місце мінімальній толерантності. Ті люди, як брати наші менші, розуміють лише силу. Так вони і діють. Ті люди знаходяться на принципово іншому щаблі розвитку, дуже далекому щаблі від рівня "людини цивілізованої", як же Ви цього не бачили! Придивіться уважно, Вікторе Андрійовичу, до фото тих, з ким Вам, так чи інакше, доведеться розділити політичну долю і увійти в історію.
А можливо, лише крок – і увійшли б у історію як національний герой, як людина, що, одна з багатьох, довела право цієї нації взагалі існувати під зорями (а я підозрюю, що Господь тут вже засумнівався), як особистість, що підштовхнула до Міжнародного трибуналу і Перевтілення, і Потебеньків з квадрильєю.
Ви маєте нині зробити, робити, хоча б щось.
Щось, адекватне ситуації. І Вам, як політику, краще знати, що саме. Порядних людей, що мають реальний вплив, реальні можливості, схожі з Вашими, не так багато. Так, така система, вона винна. Кого вже немає, а хто – далеко. Хто на волі лише тимчасово, до першої мігрені. Самі знаєте.
А залишите все як є – заплямують до смерті, не відмиєтеся. Як варіант: "заплямують, до смерті не відмиєтеся". Розставте коми, це важливо! Навіть, якщо йшлося б про смерть політичну, або навіть умовну, уявну, мальовану, як у Вітренко. Все одно: не помилують!
Олег Калюжний,
журналіст, учасник акції вільних журналістів "Хвиля свободи" у Києві, 3-5 травня 2000 року.
2002 рік.

(Калюжний Олег Георгійович, тел. 03842 2-61-54)


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua