МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Зрада в ім’я «нації», або Прощання з міфом про Ющенка

08/07/2006 | Shadow
http://obozrevatel.com/news/2006/8/7/128810.htm

Зрада в ім’я «нації», або Прощання з міфом про Ющенка
Микола ТОМЕНКО

Кучма завжди відстоював політичний союз Ющенко-Янукович. Спочатку він переконував «Нашу Україну» створити більшість з «Єдиною Україною». Згодом все та ж команда Кучми намагалася втілити у життя оптимальний для себе варіант - Янукович – президент, Ющенко – прем’єр.

Сьогодні ведеться дискусія: яким шляхом мала рухатись Україна після парламентських виборів 2006 року. В результаті рішення Президента сформований «фантастично коаліційний» уряд, склад якого я не беруся аналізувати. На мою думку, важливіше зрозуміти мотивацію та наслідки такого політичного кроку Віктора Ющенка.

Останніми довготривалими виступами Президент намагався пояснити громадянам своє рішення на користь створення коаліції між Партією регіонів, «Нашою Україною», СПУ і КПУ. У всіх цих виступах Віктор Ющенко часто для аргументації своїх дій вживав слова «Майдан» і «нація».

Зараз, коли я знову і знову чую про Майдан, я все більше переконуюся в тому, що це слово треба взагалі заборонити для використання політиками. Спекуляція словом «Майдан» - це вже навіть не ознака дурного політичного тону, це вже зневага до більшості громадян нашої країни, особливо до тих, хто справді був на Майдані. На приватизацію Майдану не має права претендувати жоден політик України. Майдан повинен відійти в історію як визначна подія суспільного спротиву проти хамства, фальсифікацій і вседозволеності влади.

На сьогодні романтична історія помаранчевої революції завершена. Причому, завершилася вона цинічною зрадою всіх цінностей, принципів, ідей та сподівань людей. Проте в історії Майдану нещодавно з’явився один важливий момент – головний «ворог» помаранчевих Віктор Янукович визнав важливу роль Майдану і сказав, що якби всі обіцянки, які на ньому виголошувалися, були виконані, то ми б жили у прекрасній країні. Отож, ідеологія та цінності помаранчевої революції нарешті визнані як прихильниками, так і противниками Майдану.

Цікаво, який зміст вкладав Президент в інше слово, яке часто звучало у його виступах, – «нація»? Обґрунтовуючи власну політичну непослідовність, кого саме Віктор Ющенко мав на увазі, говорячи, що діє в інтересах «нації» - себе, свою родину, друзів чи недавніх опонентів, а зараз, як виявилося, - «надію суспільства»? Важко збагнути, чому публічне визнання непотрібності боротьби проти політичного режиму попередніх років вважається тепер Віктором Ющенком добром для «нації». Суспільство, а отже і вся політична нація, згоду на відмову від боротьби з корупцією, тіньовим бізнесом і фальсифікаторами не давало.

Несерйозним є обґрунтування Віктора Ющенка щодо фактичної передачі влади Віктору Януковичу та його команді необхідністю єдності країни та поваги до Донецького регіону. Об’єднувати країну і поважати Донецьк треба було на наступний день після президентських виборів. Натомість поїздка Президента в Донецьк тоді перетворилася на багатогодинний моралізаторський виступ Ющенка, який ще більше відштовхнув цей регіон від нової влади.

Все, що нещодавно відбулося в Україні, є не лише зрадою Майдану, а зрадою політичного романтизму, сподівань на мораль в політиці, зрадою можливості переконати людей у тому, що цінності і принципи важливіші, ніж гроші. Це – цинічна зрада всіх надій, з якими люди виходили на Майдан.

Якби в історії зі створенням коаліції так повели себе Леонід Кравчук чи Леонід Кучма, це було б закономірно. Тому що вони ніколи не піднімали так високо «планку» моральності в політиці, як це робив у свій час Віктор Ющенко. Вони б не зраджували людей своїми обіцянками, бо вони були суто прагматичними політиками, і крім загальної риторики не говорили про «руки, які ніколи не крадуть» чи про «бандитів, які мають сидіти у тюрмах».

До речі, Кучма завжди відстоював політичний союз Ющенко-Янукович. Спочатку він переконував «Нашу Україну», як переможницю виборів 2002-го року, створити більшість з «Єдиною Україною» (читай – нинішня Партія регіонів). Згодом все та ж команда Кучми намагалася втілити у життя оптимальний для себе варіант - Янукович – президент, Ющенко – прем’єр. А пізніше, між другим і третім туром президентських виборів, нам прямим текстом пропонували іншу комбінацію – Ющенко – президент, а Янукович – прем’єр. І це публічно обговорювалося.

Тому, як не парадоксально, але те, що сталося зараз – це здійснення давніх планів політичного режиму Кучми. Проявлю нескромність і процитую фрагмент своєї статті, яка була опублікована на «Українській правді» 23 листопада 2005 року під назвою «На Майдані виступали два президенти, або Роковини чи річниця революції?»: «…І якщо надалі оточення президента буде всю свою критику спрямовувати на команду Юлії Тимошенко, то Віктор Янукович обов’язково стане переможцем виборчої кампанії і прем’єр-міністром України. Якщо Віктор Ющенко дійсно переймається помаранчевою революцією і шанує її річницю, то йому треба якнайшвидше домовлятися з «помаранчевою» командою і визначитись, як спільна помаранчева коаліція формуватиме наступний уряд».

Трагедія нинішньої ситуації полягає не лише в тому, що Президент не проявив сміливості і не пішов на дострокові вибори. Трагедія полягає в тому, що світогляд Ющенка принципово не різниться від світогляду лідерів попереднього політичного режиму. А це означає, що ілюзії про перемогу моральної влади тепер остаточно поховані.

Я дійсно був серед тих людей, які вірили, що мораль може прийти у політику. В іншому випадку я би не допомагав кандидату у Президенти Віктору Ющенку. Через це перші прорахунки Президента Ющенка я вважав випадковими.

Але я знав, що:

· Не варто повторювати помилки, властиві попередній владі, коли, наприклад, більшість членів уряду, сформованого Ющенком, залишалася кілька місяців сумісниками, і ніхто на це не реагував.

· Не можна Президенту видавати указ про збільшення повноважень РНБО, який явно суперечить Конституції України і який пояснюється Президентом необхідністю у стримуванні уряду.

· Не можна переселяти Міністерство охорони здоров’я в дитячу клініку “Охматдит” тільки у зв’язку з нав’язливою ідеєю Віктора Ющенка провести реконструкцію Маріїнського палацу і зробити в ньому президентську резиденцію.

· Не треба щоденно говорити про необхідність підтримки української мови, на нарадах вчити держслужбовців, як патріотично облаштовувати свої службові кабінети, і в той же час віддавати власних дітей на навчання в англомовний заклад.

· Не варто піднімати українську культуру за рахунок “відкупних” від олігархів, як це було з “Мистецьким арсеналом”, тим більше, що значна частина цих коштів, як свідчать перевірки КРУ, розкрадалася.

· Не можна нищити корупцію і родинність в кучмівський період, а потім висувати на важливі державні посади своїх родичів, кумів, хрещених та земляків.

· Не треба щоденно говорити про енергетичну безпеку України і в той же час добровільно віддавати цю галузь посередникам “РосУкрЕнерго”, які виявилися друзями найближчого оточення Президента.

Це далеко не повний список прорахунків Віктора Ющенка. В якийсь момент сума таких «НЕ» стала настільки великою, що було очевидно: світоглядна зміна політичного режиму в Україні не відбудеться. А Президент мав або повністю забути про моралізаторську риторику і бути таким же прагматичним президентом, як і попередні, або привести у відповідність систему цінностей, яку він озвучує публічно, із системою цінностей в його реальній роботі.

Тому те, що відбулося зараз – це тільки ще один факт на підтвердження того, що сьогодні реально домінують цінності, які суттєво не відрізняються від світогляду попереднього часу. І те, що бізнес «Нашої України», Партії регіонів та соціалістів зміг домовитися між собою швидше – добре підтвердження на користь цього.

Мені довелося не один день провести у переговорах з підготовки коаліційних документів, і цей типовий український політичний цинізм я бачив щоденно. Тоді переговорщики з «Нашої України» до обіду писали текст разом з нами, а після обіду – з Партією регіонів. Єдина відмінність полягала у тому, що те, що вони робили з нами, називалося «переговорами», а з Партією регіонів – «консультаціями». До речі, така тактика політичного роздвоєння була погоджена з Президентом.

На жаль, ані суспільство, ані журналісти до кінця так і не оцінили філігранності цього політичного цинізму, коли в результаті, 6 липня, «Наша Україна» змогла переконати Партію регіонів ратифікувати текст коаліції, який на 99 % ідентичний тому текстові, який ми погодили у форматі БЮТ-«Наша Україна»-СПУ. Ніхто навіть не приховував, що така гра на два фронти дає «Нашій Україні» можливість підстрахуватися і діяти там, де вони виторгують більше посад, впливів, або так званих «компенсаторів». І ніхто не обтяжував себе роздумами про те, що це суперечить будь-якій логіці політичної чи корпоративної етики.

Проблема політичного виживання в цій історії стала більш важливою, ніж передвиборчі обіцянки та орієнтація на очікування електорату. Але якщо Партія регіонів має виборця, який переживає за те, щоб його лідери були при владі і спокійніше ставиться до зміни передвиборчої програми, то виборець «Нашої України» є переконливо ідеологічним. Тому, йдучи на союз із Партією регіонів, всі прекрасно розуміли, що в кінці кінців такий проект як «Наша Україна» може завершити своє існування.

Ціна такого політичного «союзу» включає в себе і долю Віктора Ющенка. Україна, фактично, попрощалася з ілюзією мати Президента країни як загальнонаціонального лідера, яким можна було би гордитися. Своїми діями він позбавив себе шансу другий раз претендувати на президентство, оскільки остаточно втратив суспільну легітимність. Адже Південно-Східна Україна і надалі не буде сприймати його політику, а Західна і Центральна вже її не сприймає.

Також цілком очевидно, що Компартія не потрапить до наступного складу парламенту, навіть якщо прохідний бар’єр залишиться на рівні 3-х відсотків. Блок «Наша Україна» в теперішньому форматі точно не братиме участі у наступних парламентських виборах, а Соціалістична партія буде переживати найскладніший період у своєму житті.

Тому для того, щоб думати про майбутнє нації, треба реально, спокійно і без образ оцінити те, що відбулося в нашій країні. Помаранчевий, романтичний період української історії завершився. І всі спроби Президента і «Нашої України» довести, що в Універсалі національної єдності виписано все, що проголошувалося на Майдані, – не відповідає дійсності. Всі – і влада, й опозиція – допустили занадто багато помилок, щоб продовжувати претендувати на статус лідерів чи героїв Майдану. Справжнім і єдиним героєм Майдану залишився тільки народ.

Для того, щоб зберегти чи повернути довіру суспільства, політики повинні стати інакшими. Обґрунтування своїх помилок чи дій спадщиною Майдану вже нікого не врятує. Так само, як не врятує зраду цінностей цього Майдану служіння віртуальному слову «нація». Служити треба суспільству і кожній конкретній людині в ньому, а не примарним ідеям чи красивим словам.

Зараз Україна стоїть на порозі нової політичної епохи. Якою вона буде – сказати важко. Я не хочу викреслювати з української політики теперішню парламентську більшість і уряд Януковича, говорити про єдиний чесний опозиційний БЮТ, оскільки життя змінюється, і люди також змінюються. Справжню оцінку політикам дасть час і суспільство. Сьогодні Україна прощається з Майданом, а суспільство прощається з міфом про народного Президента Віктора Ющенка.

P.S. В статті не аналізуються можливі наслідки діяльності «коаліції національної єдності» та нового уряду, оскільки про Партію регіонів та її союзників в останній період вже багато сказано.

Микола Томенко, народний депутат України, один з п’яти довірених осіб кандидата в Президенти України Віктора Ющенка у загальнодержавному виборчому окрузі.

Відповіді

  • 2006.08.07 | Мірко

    Прощання з міфом про "націю"

    Чи зрадив Ющенко націю?
    Якщо нацією називають тих людей в котрих пашпорт Української держави, тоді націю він не зрадив. І заради якраз такої нації Ющенко відступив Реґіонам владу. Схід і Захід разом, це то саме що Московщина й Україна разом. І нема сумніву хто кого проковтне.
    Поки ми не розрізнаємо різницю між українським народом а населенням України, доки це, що вчинив Ющ буде цілком виправдане.
    Ющенко діяв за загальнопринятною лоґікою сьогоднішнього дня. Ющенко зрадив лише тоді, коли зрозуміємо що український народ, це щось що не є окреслене ані документом ані географією. До цього, на жаль, ще далеко.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.07 | Забойщик

      Нє дЄцкую муйню навалял пан Мірко...

      Чи зрадив Ющенко націю?
      Якщо нацією називають тих людей в котрих пашпорт Української держави, тоді націю він не зрадив. І заради якраз такої нації Ющенко відступив Реґіонам владу. Схід і Захід разом, це то саме що Московщина й Україна разом.

      ------Мне уже надоело писать вот таким миркам ,что это МУЙНЯ.Не мечтает Восток перходить под власть Москвы. Вы , пан7ове,сами эту муйню придумали и сами с ней носитесь, як дурень с писаной торбой. В самый разгар федерастизма, в январе 2005 года ,ПРУсаки в Донецке провели ,перед референдумом о федерастии,опрос жителей Донецка ка они относятся к отделению Донбасса от Украины.После этого опроса ни о каком отделении они даже не заикались.А панам миркам всё неймётся! Им из-за бугра виднее, что делается в Донбассе. Только Донбасс им не верит!


      І нема сумніву хто кого проковтне.
      Поки ми не розрізнаємо різницю між українським народом а населенням України, доки це, що вчинив Ющ буде цілком виправдане.

      ------Если бы у меня был такой же стиль "мышления",как у пана Мирка, то я написал бы, что он провокатор.ЧТО вы предлагаете пане? Начать делить народ Украины на народ и население? А делить будете вы или кто? И по каким принципам делить,по размеру черепа и ушей??? Это мир уже проходил.Кончайте нести чушь,пане Мирко! Надоело!


      Ющенко діяв за загальнопринятною лоґікою сьогоднішнього дня. Ющенко зрадив лише тоді, коли зрозумітимемо що український народ, це щось що не є окреслене ані документом ані географією. До цього, на жаль, ще далеко.


      ------Якщо "це щось що не є окреслене ані документом ані географією.", то как же вы собираетесь делить? Вы уж определитесь пожалуйста! Порадуйте нас знаниями, что есть народ, а что есть население Украины,пане Розенберг... То есть ,пане Мирко!
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.08.08 | Ігорко

        Re: Нє дЄцкую муйню навалял пан Мірко...

        Забойщик пише:

        > ------Если бы у меня был такой же стиль "мышления",как у пана Мирка, то я написал бы, что он провокатор.
        Нехай мій спосіб мислити схожий на мислення пана Мірка, але не можу позбутись враження, що він дійсно провокатор, який конче прагне пересварити українців між собою.

        Ігорко,
        націоналіста.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.08.08 | Мірко

          Провокація на пересварку

          Ігорко пише
          >Нехай мій спосіб мислити схожий на мислення пана Мірка, але не можу позбутись враження, що він дійсно провокатор, який конче прагне пересварити українців між собою.<

          Перебільшуєте мій вплив на нац-мовну ситуацію в Україні! Чомусь не думаю що сварка від мене почалася та на мені скінчиться. :sarcastic:
          Пишався би званням "ворога народу" в товаристві з Багряним, та довгою ланкою національних героїв яким влада реґіонів надасть це звання. Провокатор, це гарний початок, дякую. ;)

          А якщо провокую задуми, тоді серйозно та тверезо.
          По перше, я вірю що народ (а з латинського корення це "нація") це є люди яких об'єднує, в першій мірі, мова. Самовизначення теж важний чинник, але без ознаки з'обовязання саме знанням мови, самовизначення є пусте. (Наприклад, якби я самовизначив себе японцем а не вивчив японської мови...) Цілком не вірю в паперовий "пашпортний" український чи будь який інший народ.

          Отже, коли я пишу, чи сперечаюсь, чи провокую, це тому що уболіваю за мій український народ.

          Коли перша фаза етноциду, це фізичне знищення народу або вбивством, або роздрібним виселенням за кордон та вселенням чужинців, то друга фаза це знищення мови. Треття фаза - самовинищення. Етноцид українського народу сьогодні є в кінцевім етапі другої фази.

          Для порівнання подивімся на цю технологію в інших випадках.
          Прикладом тут польська операція Вісла, метою якої був етноцид на Лемківщині в один час із етнічною чисткою німців на відзисканих землях.
          Канада теж гарненько справилася з цим завданням. Нищення мов індіянських народів тривало аж до 50-их років. Насилу брали дітей і висилали до анґломовних "резиденційних" шкіл де рідна мова була заборонена. Створили покоління яке не мало спільної мови зі своїми батьками. Цікаво що недавно, коли, йшли судові розправи за насильства повязані із тими школами, то специфічно було заборонено судитися за втрату мови! І не забудьмо що якраз в роки Ленінської коренизації в Україні, на Канадських степах українська мова була заборонена! А це було точно по покінченню з концетраційними таборами для українців в Канаді (1915-1920). Анґломовні боялися розвитку української громади (були україномовні школи і т.п. що й треба було все знищити).

          А тепер про сьогоднішну ситуацію в Україні. 99% населення знає московську мову, а яких 60% знає українську. (боюсь що статистичний процент україномовних який би він не був є перебільшений, - але про це не тут) Висновок того є що правдива розговірна мова в Україні є московська. З чисто прагматичних, практичних та економічних міркувань, нема потреби на продукцію українською мовою. Продукція українською задовольняє і не обурює 60% ринку а московською задовольняє і не обурює 99%.(треба тут додати що продукція українською таки обурює може до 20% населення, а зворотного обурення мало) Досить освідомитись що підручник для авта збудованого в Україні є московськомовним, а ці для авт збудованих в Европі є україномовні (хоч в жахливім перекладі).
          Навіть без цих скажім 20% які українську ненавидять і других 20% що українську не знають, українська мова перебуває у великій загрозі із чисто економічних міркувань. (нащо комусь окрему продукцію для України якщо ця продукція яка задовільняє ринок РФ теж задоволить цей в Україні) А в об'єднані із цими 20+20% це вже не загроза а остаточне приречення за усіма правилами чи то економіки чи демократії. Про примусову "законодавчу" українизацію тут не говорю, - ця техніка не спрацює а то й може дати зворотний вислід.

          Одинока алтернатива цим природним процесам, це народний зрив. Це коли народ виробить у собі національну свідомість такого рівня, що починає керувати економічними впливами а не піддаватися їм. Тяжко знайти цьому аналог, хоч може Ізраїль тут добрий приклад.

          Останніх 15 років доказали що національна свідомість, гордість і самовпевненість українців в Україні не є на такому рівні щоби побороти денаціоналізаційні тенденції в межах сучасної України, не говорючи вже про ґлобалізаційні течії. Може, і то лише може, без тої 40 процентової опозиції ця слабенька самовпевненість українського народу буде досить щоби зберегти свою мову і народ. Пророчу вам на 100% (так як 28-го березня пророкував союз ПР+СПУ+КПУ) що при сьогоднішних етно-політичних межах український народ приречений на зникнення. (із чи без уряду Януковича)

          А щодо народних зривів, ці, як право, бувають бурхливими й кривавими. Інакших з історії не пригадую.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2006.08.10 | Ігорко

            Пересварки не буде. Re: Провокація на пересварку

            Мірко пише:

            > Ігорко пише
            >> Нехай мій спосіб мислити схожий на мислення пана Мірка, але не можу позбутись враження, що він дійсно провокатор, який конче прагне пересварити українців між собою.
            > Перебільшуєте мій вплив на нац-мовну ситуацію в Україні!
            Провокатор не мусить мати великий вплив на стан речей.


            [...]

            > А якщо провокую задуми, тоді серйозно та тверезо.
            Але бачу в Ваших дописах не провокацію задумів, а заклики до нового розподілу України. Навіщо?


            > По перше, я вірю що народ (а з латинського корення це "нація") це є люди яких об'єднує, в першій мірі, мова.
            Окрім мови існують инші, не менш вагомі чинники. Візьмімо швейцарців - одна частина говорить німецькою мовою, друга французькою, третя італійською, а ще одна - ретороманською. Живуть же всі частини народу по-швейцарському, а не по-німецькому, -французькому, -італійському чи по-римському. Тобто, спосіб жити (у найширшому розумінні - від кухні через віру й мистецтво геть до політики) є також чинником визначення нації чи народу.

            З иншого боку, маємо купу прикладів, де різні народи говорять спільною мовою. Гадаю, називати ці приклади зайве.


            > Самовизначення теж важний чинник, але без ознаки з'обовязання саме знанням мови, самовизначення є пусте.
            Зобов'язання (примус) знати мову ніколи не діятиме. У "нормальних" країнах нікого не треба зобов'язувати знати мову - люди або з дитинства говорять мовою предків, або інтегруються в націю, якщо в країну емігрували - насамперед, вивчаючи мову й користуючись нею.

            Але Україна, з історичних причин, не є нормальною країною. Велику частину народу зрусифіковано, але ці люди залишились українцями, бо не перейшли на московський спосіб жити, а зберегли багато характерних для українців рис. Вони такі ж працьовиті, хазяйнуваті, веселі й співучі :)

            Є й українці иншого етнічного походження, чиї предки колись перебрались в Україну й тут давно асимілювались - стали жити по-нашому. Тому відхиляю расистське визначення національности (закидати Вам таке поки що не маю підстав).


            > [...] Цілком не вірю в паперовий "пашпортний" український чи будь який інший народ.
            Згоден. "Папірці" в кращому разі стимулюватимуть інтеграцію, але тільки в "нормальній" країні.


            > Отже, коли я пишу, чи сперечаюсь, чи провокую, це тому що уболіваю за мій український народ.
            Якщо вболіваєте, то навіщо закликаєте до відокремлення східної України від західної? Чи я хибно зрозумів Ваше "Схід і Захід разом, це то саме що Московщина й Україна разом"? Зрештою, де розподіл пропонуєте - Дніпром, Бугом, чи Збручем?

            З Вашим аналізом історичних обставин і їхніх наслідків я цілком згоден, але не з усіма висновками, які робите:

            > [...] Про примусову "законодавчу" українизацію тут не говорю, - ця техніка не спрацює а то й може дати зворотний вислід.
            Українізація повинна бути законодавча, але не примусова. Дорослі люди вже не перейдуть з московської на українську, але держава має всі важелі, щоб українізувати наступні покоління. Инша річ, чи держава цього хоче.


            > Одинока алтернатива цим природним процесам, це народний зрив. Це коли народ виробить у собі національну свідомість такого рівня, що починає керувати економічними впливами а не піддаватися їм.
            Пересічним дорослим людям не до національної свідомости. Їм аби прогодувати родину й подолати безліч буденних труднощів.

            Національну свідомість треба плекати в молоді - через освіту, виховання й мас-медія. Скажімо, не бачу нічого поганого в "примусовій" українізації ЗМІ. Бо примус чинився би не стосовно населення (українську мову розуміють усі в Україні), а лише стосовно ледачих ("мне так удобней") працівників певних галузей.


            > Тяжко знайти цьому аналог, хоч може Ізраїль тут добрий приклад.
            Для народного зриву ізраїльського народу був потрібен Голокост. Ви бажаєте цього українцям? Я не бажаю.


            > Останніх 15 років доказали що національна свідомість, гордість і самовпевненість українців в Україні не є на такому рівні щоби побороти денаціоналізаційні тенденції в межах сучасної України, не говорючи вже про ґлобалізаційні течії. Може, і то лише може, без тої 40 процентової опозиції ця слабенька самовпевненість українського народу буде досить щоби зберегти свою мову і народ.
            Останні 15 років довели, що вироблення національної свідомости - справа поколінь, при відповідній державній політиці.


            > Пророчу вам на 100% (так як 28-го березня пророкував союз ПР+СПУ+КПУ) що при сьогоднішних етно-політичних межах український народ приречений на зникнення. (із чи без уряду Януковича)
            А на скільки відсотків Ви впевнені, що український нарід не приречений на зникнення в межах Галицько-Волинського Князівства? Та чи потрібно виселити звідти всіх неукраїнців? І як така операція називалась би - "Дніпро", "Буг", чи "Збруч", прошу пана?


            > А щодо народних зривів, ці, як право, бувають бурхливими й кривавими. Інакших з історії не пригадую.
            Бува думаю, що пара палаючих палаців і кабанів на гілляках не зашкодила б.

            Ігорко,
            націонал-анархіста.
      • 2006.08.08 | Мірко

        Якщо питаєте, то відповім

        Забойщик пише
        > А делить будете вы или кто? И по каким принципам делить,по размеру черепа и ушей??? <

        По самовизначенню, із обов'язенням. Подробиці тут
        http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_arch2006&trs=-1&key=1148695715

        Видно що до свободи вибору пан ще не звикли.
    • 2006.08.08 | 3dom

      Именно подобная Вашей позиция привела к заслуженному наказанию

    • 2006.08.08 | Превед камунизьма

      Прэвед чикистам!

      Аффар канкретно гонит тему злобных галицких сипаратистов!

      Аффтар вираятна закончил бабруйскую школу КиГиБе с атличийом и сиребряным писталетам макарава!
  • 2006.08.07 | Превед камунизьма

    Аффта не раскрыл тему аццкаго Парашенки

    И гираическую роль Йули и Сани в его узничтажении.
    Низачет!
  • 2006.08.08 | пан Roller

    (-1) АМ/КГ

  • 2006.08.09 | Мірко

    Re: Зрада в ім’я «нації», або Прощання з міфом про Ющенка

    Томенко пише
    >Ціна такого політичного «союзу» включає в себе і долю Віктора Ющенка. Україна, фактично, попрощалася з ілюзією мати Президента країни як загальнонаціонального лідера, яким можна було би гордитися. Своїми діями він позбавив себе шансу другий раз претендувати на президентство, оскільки остаточно втратив суспільну легітимність. Адже Південно-Східна Україна і надалі не буде сприймати його політику, а Західна і Центральна вже її не сприймає.<

    Може Схід і Захід разом це не то саме що Схід до України. Схід і Захід вже були разом - від пізного 1944-го. І що з того?


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua