МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Націоналізм чи патріотизм, продовження в буденних тонах

08/13/2006 | Юлія Зірка
Кілька днів тому на Maidan’і з’явився мій матеріал, де я вперто доводила свою неналежність до націоналістичного руху. Мабуть, варто пояснити, чого ж я так впираюся і обурююся, коли мене називають націоналісткою.

Отож. Почну з того, що все своє свідоме (і несвідоме) життя я прожила на східній Україні, і це, звичайно ж, вплинуло на формування мої свідомості (даруйте за тавтологію). Бо в голові східняка націоналіст – це такий собі дядько в зеленій формі, який сидить у лісі і відстрілює комуняків (та інших безпартійних представників рад. влад.), наспівуючи при цьому „Лєнта за лєнтою набої подавай, український повстанче, в бою не відступай...”. А що ж ви хотіли – 70 років „майже” комунізму (хоча стільки і не живуть) справу свою зробили добре. Так як на Україні західній прагнули незалежності, так на Україні східній прагнули дожити до повного комунізму з усіма його атрибутами.

Аж ось раптом комунізм скінчився взагалі, а натомість прийшла незалежність, і дехто від такого розвитку подій не може отямитися й досі, вперто прагнучи повернутись у „братнє” минуле. Та минуле – на те воно й минуле, його можна тільки згадати добрим чи лихим словом, але змінити хід подій немає ніякої можливості (хіба що у власній уяві). Навіть якщо комусь дуже цього хочеться. Як би там не було, але ми вже маємо понад 10 років незалежності – невеличкий строк, як для країни, а от для людського життя цей проміжок часу навіть дуже відчутний. І добре нарешті, що хоч у цьому році гостро і публічно постало питання навіть не укрмови, а „українськості” взагалі. Тут то й з’явився термін „націоналізм”...

Хто є націоналістом особисто для мене? Людина, яка чує тільки себе і не слухає інших, стверджуючи, що його нація, його мова, його гени є найкращими, а інші (хоч трошки чимось інші) не мають права на існування. Зараз дуже часто чути: „нація, нація, нація”... Модно чи що? А що воно таке – нація? Етнос? Група людей, які споконвіку проживають на одній території, мають спільну мову, культуру та прагнення до спільного майбутнього (а може ще й якісь фізіологічні ознаки?)? Даруйте, але оця наша „нація” втрачена вже давно! Її половина вже не пам’ятає дідівської мови та культури, незважаючи на те, що живемо ми всі на одній території. Ні за день, ні за рік, ні за 10 років ви не навернете її в щире українство, бо вона не знає, як воно – бути українцем. Мабуть, в ідеалі українцем є той, хто говорить і думає українською про Україну. Але хіба ж можливо прийти до російськомовного і проросійського (але ж таки українця!) із вимогою „Думай по-українськи!”? Та він же зненавидить і мову українську, і українізаторів, і саму Україну! Ну не будеш милим насильно! Такий радикалізм нікому не потрібен, він тільки поглиблює протиріччя. Так, українізація конче потрібна, але іншими методами. Необхідно створити українське (не тільки за назвою, а й за змістом, і за формою) телебачення та радіо, підтримати якісну україномовну книжку, україномовну газету тощо – тобто занурити українця в справді українське (=україномовне) середовище. Хтось може сказати: мовляв, нащо нам та мова й культура, створіть краще мені гідні умови життя та підніміть економіку... А чого ви чекаєте? Дешевої ковбаси, капусти та інших пиндиків? Давайте не будемо опускатися до рівня деяких „народних” обранців і замінювати моральні й культурні цінності ковбасою. Що було першим – дух чи матерія – сперечаються й досі, однак я вважаю, що культура творить людину, а люди створюють суспільство із політичними та економічними засадами.

Якщо український націоналізм – це прагнення до насильницької українізації, то це явище для мене, безумовно, є негативним. Я росла в україномовному середовищі, ходила до української школи, а ось моя близька подруга – навпаки. Вона думає і говорить російською. І що ж тепер, вона має одразу переламати свідомість і почати думати українською від сьогодні? Такого не буває, а якщо й буває, то досить рідко. Неможливо все змінити одразу, навіть якщо дуже хочеться. Не вийде за короткий проміжок часу збудувати те, що ламалося століттями. Тому (на мою суб’єктивну думку) процес українізації варто проводити поступово і зайняти він може не одне десятиліття, бо надто вже все запущено.

Мені не подобається слово „націоналізм”, бо зміст я в нього, як типова східнячка, вкладаю негативний. Тому я радше хворітиму патріотизмом. Мій дід у Велику Вітчизняну воював на боці радянської влади проти фашизму. Воював не за Сталіна, а саме „за Родину”. За свою рідну землю. І вірив радянській владі. То, може, скажете, він не був патріотом, бо не сповідував суто українські цінності? А хто ж тоді патріот? Мої предки були козаками і споконвіку жили на Слобожанській землі. Я не знаю, чи говорили вони українською. А якщо не говорили – невже я не українка?..

Мову зробили чимось на зразок приналежності (і прихильності) до певних політичних сил. Говориш українською – значить, „помаранчевий”, ні – „блакитний”. Мова має бути аполітичною, бо вона – дар Божий і не повинна брати участі в чиїхось брудних ігрищах. Державна мова у нас була і буде тільки одна – українська. Зараз це, подекуди, – тільки на папері, а в майбутньому, сподіваюсь, - в серці кожного, хто вважає себе українцем. Тільки не варто квапити події, бо, як відомо, те, що найбільше нав’язується, викликає найбільше неприйняття.

„Моя нація”, - говорить президент і красномовно жестикулює правицею (або лівицею), на якій чомусь відігнутий середній палець. І вже це підіймає в мені хвилю протесту. Нація? Я не хочу бути нацією президента-тюхтія і зе-прем’єр-міністра-в-наколках. Я хочу бути просто українкою. Я думаю і розмовляю українською, бо так мене навчили батьки (за що я їм безмежно вдячна). Я – лише частинка українського народу, але не нації. Український народ – це не лише етнічні й україномовні українці, а й українці „по духу”, яких єднає наша спільна рідна земля. Згадались слова одного росіянина, мешканця м. Стрий: „Нужно любить тот народ, среди которого живешь, который тебя принимает в свою семью, а иначе будешь чужаком”. І це простеньке правило варто запам’ятати. І „етнічним” українцям, і тим, хто себе українцями не вважає.

Надіслано на Майдан Sun, 13 Aug 2006 07:49:38 +0000 (GMT)

Відповіді

  • 2006.08.13 | Роман ShaRP

    Сейчас опять начнется...

    Выяснение, кто такие националисты, кто такие патриоты, может ли быть патриотизм без национализма и т.д. и т.п.

    Занимайте места согласно купленным билетам и наслаждайтесь зрелищем ;)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.13 | Адвокат ...

      Ви вже й почали. Нетерплячка-пропасниця б'є?

  • 2006.08.13 | Роман ShaRP

    Шоу плохо замаскированной националистки Зирки "Забор-4".

    Я уже писал в ответ на первый Зиркинический опус, что ее лозунги тоже, как и лозунги *нелюбимых* ею националистов годятся разве что для украшения заборов. И что она - пропагандистка национализма. Мамзель страшно удивлялись. Потому что она просто не понимает, что пишет, и как себя ведет. Сначала читаем:

    > Хто є націоналістом особисто для мене? Людина, яка чує тільки себе і не слухає інших, стверджуючи, що його нація, його мова, його гени є найкращими, а інші (хоч трошки чимось інші) не мають права на існування.

    А потом:

    >Мабуть, в ідеалі українцем є той, хто говорить і думає українською про Україну. Але хіба ж можливо прийти до російськомовного і проросійського (але ж таки українця!) із вимогою „Думай по-українськи!”? Та він же зненавидить і мову українську, і українізаторів, і саму Україну!
    >Так, українізація конче потрібна, але іншими методами.

    Точно также, как и ее *нелюбимые* националисты, мамзель точно знает, какие украинцы правильные, какие неправильные, что нужно на самом деле, что было и что будет, и чем сердце успокоится. Точно также заявляет, что остальные неправы. Поэтому по сути она ничем от них не отличается. Еще одна "учащая жить", еще одно Данко (по Подерв*янському) "Контра. Не п**діть. Іттіть".


    >Ну не будеш милим насильно!

    Вот это повторяйте, мамзель, себе. Каждый день. Потому что вы ничем не лучше их, и ваши поучения ничем не лучше их поучений. Ну совершенно ничем не лучше.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.16 | Юлія Зірка

      Re: Шоу плохо замаскированной националистки Зирки "Забор-4".

      А ваше шоу, як видно, ніколи і не закінчується. Шукайте нові образи, а то дуже нудним воно у вас виходить.
  • 2006.08.13 | Сахаров

    Пані Юлю,закінчуйте "строїть ґлазкі".

    Перепрошую, шановна пані, але започаткування Вами нової гілки свідчить або про гіпертрофовану любов до себе, коханої, або про певне надзавдання,яке перед Вами поставлене. Надмірна кількість гілок з одного питання не робить честі нікому. Чи Вам так свербить, щоб Ваші дописи обов'язково були обговорені? Не робіть того.
  • 2006.08.13 | Igor

    Дуже вдячний Вам, пані Юліє

    бо торкнулися Ви питання надзвичайно гострого і надзвичайно важливого. На жаль, Ви не знайдете на ВФ належної уваги і розуміння. Переважно фе і зверхність. Це є відображенням нашого сьогоднішого стану українців у суспільстві. Тож цьому не варто дивуватися, бо не Ви перші. А Ви часом не у селі з українцями виросли? Ну то з Вами все ясно!!!
    Я Вас цілком розумію, бо Ви зробили дуже важливий крок. Спробували усвідомити себе як українка і задумалися над долею України та власною відповідальністю. І цілком природньо, що почали отримувати ляпаси :). І чому це так?
    Якби росіянин почав висловлювати подібні думки, то його певно звинуватили у недостатньому патріотизмі, якщо не гірше.
    Зробіть простий експеримент. Візьміть російську публікацію патріотичного тону і замініть напрям на український. Та й поділіться тим надбанням. Цікаво як Вас називатимуть?
    Вас обізвали націоналісткою, придавши цьому слову природній для вас негатив. З того не варто турбуватися, бо за означенням українець є націоналістом. Тобто, якщо Ви розмовляєте українською, турбуєтесь про її розвиток, любите Україну і розумієте, що ніде більше у світі ні України ні людей з цією мовою немає, якщо Ви проти того, щоб українська мова зникла із широкого вжитку, то Ви і є щира націоналістка. Націоналізм зовсім не означає зверхньості чи зневаги до інших народів, націй, народностей. Лише любов, повагу і збереження власного. Хтось народився українцем, хтось росіянином, хтось євреєм. І в тому немає проблеми. Це не є причиною до зверхності, ворожості чи до самоприниження. Але саме це не дає зникнути українцям і Україні. Саме це відрізняє Вас від єврея, росіянина, поляка. Саме націоналізм не дає зникнути, розчинитися між народами євреям, полякам, росіянам.
    Добре, що Ви заглянули в радянські словники. Там є "буржуазний націоналізм". Означення якого ви і наводите. То порівняйте його із іншими словами: шовінізм, расизм. Та задумайтеся, а чому саме "буржуазний"? А який є іще? Пролетарський? Чомусь ні шовінізм ні расизм не мають такого уточнення.
    Така деталізація була необхідна для того, щоб надати цьому абсолютно позитивному слову крайнього негативу. Бо ж все буржуазне є погане і вороже. Коли слово набуло негативу, буржуазну частину стали опускати. Українські буржуазні націоналісти. Це так жахливо! А Ви не зустрічали російських націоналістів? Дивне словосполучення. Бо зазвичай вони скромно називаються інтернаціоналістами, або космополітами. Втім не знаючи ні мови ні культури якоїсь іншої крім російської. Це в кращому випадку, а в гіршому просто вважають, що все інше недостойне уваги. І про жодну іншу мову чи культуру окрім російської ніколи не турбуються. А ще вони щиро вважають, що для України немає жодного значення, яка мова пануватиме, бо їх турбують загальнолюдські цінності (втім в російському еквіваленті).
    В 99% випадків російський демократизм закінчується на українському питанні. Ви не читали російського демократа Белінського? Є в нього дуже цікавий лист до Аннєнкова про Шевченка (грудень, 1847). І з якого дива його вважають демократом?
    Дуже Вам рекомендую прочитати книгу Олександра Кониського "Тарас Шевченко-Грушівський", Київ:"Дніпро", 1991. Там якраз є відповіді на ті питання, що так Вас турбують. І яких намарне шукати на форумах.
    Дуже важко позбуватися звичних уявлень. Оскільки самому довелося це проходити то дуже Вам вдячний за Вашу щирість. Успіхів Вам.
    sheleviv@mail.ru
  • 2006.08.13 | Дядя Вова

    Получилась хорошая, но немного женская, статья.

    Знаете, чем женщины (в большинстве, естественно, а не все подряд) отличаются от мужчин? Правильно, попытками всем понравиться.

    А ещё умением выжить в любых условиях, ясно, это ИМ детей растить. А мужики эгоисты, нонконформисты, агрессоры. Вот и досталось пани Юле от них по первое число: и от тех, и от других. Будем джентльменами.

    Милая пани (мы не знакомы косвенно? была у меня учительница с такой редкой фамилией), не расстраивайтесь, Ваша статья очень грамотная и искренняя, а главное, толерантная к представителям местных кланов. Немного преждевременная, мы еще не умеем слушать друг друга, но кто-то же должен начинать.

    Успокоил? Теперь вспоминаю, что и я мужик. :) Мы страшно не любим, когда получается «и нашим и вашим», скорее готовы смириться с «не вашим и не нашим», как у Монтян. Жаль, что я опоздал с этим советом до 2-й редакции. Впрочем, Вам самой, естественно, виднее.
  • 2006.08.14 | anatolij

    Re: Націоналізм чи патріотизм, продовження в буденних тонах

    czudowe kredo dla liudyny w Ukrajini - jak buty i jak stawaty sprawzhnim ukrajincem! Molodczybka, p. Zirka!

    P.S. malenka uwaga szodo Prezzydenta-tiukhtija: popry wse, szo ce je prawda, na zhal, faktom je te, szczo TAKYM je bilszist ukrajinskogo naselennia, i WIN widobrazhaje nastroji tijeji bilszosti...I nema na to rady...
  • 2006.08.14 | ЧитачНеСлухач

    Re: Націоналізм чи патріотизм, продовження в буденних тонах

    Юлія Зірка пише:
    > Кілька днів тому на Maidan’і з’явився мій матеріал, де я вперто доводила свою неналежність до націоналістичного руху. Мабуть, варто пояснити, чого ж я так впираюся і обурююся, коли мене називають націоналісткою.

    Типова східняцька помилка (совком вихована). Рух може бути "національним"! А от "націоналістичним" бувають тільки ге-бе-шні проекти тіпа корчинськи-козак-лтд.

    > Отож. Почну з того, що все своє свідоме (і несвідоме) життя я прожила на східній Україні, і це, звичайно ж, вплинуло на формування мої свідомості (даруйте за тавтологію). Бо в голові східняка націоналіст – це такий собі дядько в зеленій формі, який сидить у лісі і відстрілює комуняків (та інших безпартійних представників рад. влад.), наспівуючи при цьому „Лєнта за лєнтою набої подавай, український повстанче, в бою не відступай...”.

    Це стереотип колишнього націоналіста, десь там далекого... в лісі... 60 років тому... А от стереотип націоналіста близького, в реалі, поряд - той, хто говорить українською, й не бажає перейти на "абщєпанятний", слухати шансон і т.і. Цього достатньо, щоб за східняцьким стереотипом записати людину в "бандерівці". А якщо він ще й щось там хоче, щоб в школах українською викладалось, телебачення, кіно, книжки й преса... то це вже просто "клінічний" випадок націоналістиста.

    > Аж ось раптом комунізм скінчився взагалі, а натомість прийшла незалежність, і дехто від такого розвитку подій не може отямитися й досі, вперто прагнучи повернутись у „братнє” минуле. Та минуле – на те воно й минуле, його можна тільки згадати добрим чи лихим словом, але змінити хід подій немає ніякої можливості (хіба що у власній уяві). Навіть якщо комусь дуже цього хочеться. Як би там не було, але ми вже маємо понад 10 років незалежності – невеличкий строк, як для країни, а от для людського життя цей проміжок часу навіть дуже відчутний. І добре нарешті, що хоч у цьому році гостро і публічно постало питання навіть не укрмови, а „українськості” взагалі. Тут то й з’явився термін „націоналізм”...

    Термін "націоналізм" давно з'явився, він просто почав повертатись у вжиток все більше у своєму первісному значенні, а не у тому, який так довго припасовувала йому совкова пропаганда.

    > Хто є націоналістом особисто для мене? Людина, яка чує тільки себе і не слухає інших, стверджуючи, що його нація, його мова, його гени є найкращими, а інші (хоч трошки чимось інші) не мають права на існування. Зараз дуже часто чути: „нація, нація, нація”... Модно чи що? А що воно таке – нація? Етнос? Група людей, які споконвіку проживають на одній території, мають спільну мову, культуру та прагнення до спільного майбутнього (а може ще й якісь фізіологічні ознаки?)?

    Це для східняка таким ввижається націоналіст - "не слухає інших", "не мають права на існування", "фізіологічні ознаки"... Все з ніг на голову.
    Націоналісти великого значення надають "нації" і її ознакам (культура, мова тощо - витягніть самі з словника, не маю зараз під рукою, але якщо вже пишете статті, то самі ж не полінуйтесь знайти)
    тому, що це одне з найефективніших засобів розвитку держави. Нація підтримує державу, держава - націю. Справжній націоналіст шанує не тільки своє право на націю й державу, але й право ІНШИХ мати свою націю й державу. Представники інших націй (маю на увазі в Україні), згідно з поглядами націоналістів, мають повне право плекати свою мову, культуру, релігію й т.і. Єдиною умовою, яку висувають до них націоналісти є повага до Держави, мови, законів.

    > Даруйте, але оця наша „нація” втрачена вже давно! Її половина вже не пам’ятає дідівської мови та культури, незважаючи на те, що живемо ми всі на одній території. Ні за день, ні за рік, ні за 10 років ви не навернете її в щире українство, бо вона не знає, як воно – бути українцем.

    Вмер не той, в кого велика втрата крові від ран, а той, хто сам взяв свічку в руки, заплющив очі й сам себе переконує - "я вмер".
    Єврейська нація в багато більших маштабах була забула свою мову, не мала території, держави, а скільки змогла зробити за яких пів століття.

    > Мабуть, в ідеалі українцем є той, хто говорить і думає українською про Україну.

    Це "в ідеалі".

    > Але хіба ж можливо прийти до російськомовного і проросійського (але ж таки українця!) із вимогою „Думай по-українськи!”?
    > Та він же зненавидить і мову українську, і українізаторів, і саму Україну! Ну не будеш милим насильно!

    „Думай по-українськи!” - НЕ вимога, а заклик. Не може на нього відгукнутись росіянин (поляк, німець) й цього ніхто не вимагає, вони мають думати російською (польською, німецькою). А заклик якраз для "але ж таки українця!". Якщо в нього це викликає такий спротив і зненавись, то з яких причин вважати його "таки українцем"?

    > Такий радикалізм нікому не потрібен, він тільки поглиблює протиріччя.

    В чому полягає саме "радикалізм"?
    Я Вам наведу приклад реального радикалізму. Арештовується більша половина вчителів (науковців, менеджерів, газетярів, артистів, письменників...) і разом з сім'ями, шлеться в Сибір і замість них маосово присилаються "25-тисячники", що їдуть "просвіщати" й "помагати", тому займають всі головні посади, найкраще житло, платню...

    > Так, українізація конче потрібна, але іншими методами. Необхідно створити українське (не тільки за назвою, а й за змістом, і за формою) телебачення та радіо, підтримати якісну україномовну книжку, україномовну газету тощо – тобто занурити українця в справді українське (=україномовне) середовище.

    Цілком погоджуюсь. Але таку роботу можуть провести або оті "25-тисячники", а бо самі "але ж таки українці!". Робота починається з самого себе, своєї сім'ї, дітей.

    > Хтось може сказати: мовляв, нащо нам та мова й культура, створіть краще мені гідні умови життя та підніміть економіку... А чого ви чекаєте? Дешевої ковбаси, капусти та інших пиндиків? Давайте не будемо опускатися до рівня деяких „народних” обранців і замінювати моральні й культурні цінності ковбасою. Що було першим – дух чи матерія – сперечаються й досі, однак я вважаю, що культура творить людину, а люди створюють суспільство із політичними та економічними засадами.

    Знову "східняцький" стереотип: АБО мова, АБО економіка. Стереотип хибний. Погляд націоналіста: І мова, І економіка, І ВСЕ ІНШЕ. Щоб мати ковбасу, треба одне одного підтримувати й помагати. Для прикладу, з історії роботи націоналістів, коротко про заклик "Свій до свого по своє" (в сучасному трактуванні "захист вітчизняного виробника"). Запропонований був між першою і другою світовими війнами в Західній Україні (тоді у складі Польщі). Закликав українців купувати в ураїнських магазинах. Дозволив українцям розвинути СВОЇ потужні кооперативні організації (найвідоміша здається була "Маслосоюз" - якраз майже ота Ваша "ковбаса" :), підприємства, видавництва. Це вдалося, попри спольщення, спротив і конкуренцію інших, тільи тому, що українці відгукнулися на заклик.
    Допоки "але ж таки українці!" замість приєднуватись і помагати (чи хоча б не заважати) - про СВОЮ ковбасу тільки мріятимуть.

    > Якщо український націоналізм – це прагнення до насильницької українізації, то це явище для мене, безумовно, є негативним.

    Український націоналізм – це НЕ Є прагнення насильницької українізації.

    > Я росла в україномовному середовищі, ходила до української школи, а ось моя близька подруга – навпаки. Вона думає і говорить російською. І що ж тепер, вона має одразу переламати свідомість і почати думати українською від сьогодні? Такого не буває, а якщо й буває, то досить рідко.

    Свідомість у неї не збираються націоналісти переламувати в тому сенсі, що вона примусово зобов'язана думати українською. Від неї очікують набагато меншого - поважати, а не плюватись в сторону всього українського, розуміти потребу мати взагалі і знати державну мову і якщо вже самій не сила її опанувати, то бодай дати можливість її вивчити дітям у школі.

    > Неможливо все змінити одразу, навіть якщо дуже хочеться. Не вийде за короткий проміжок часу збудувати те, що ламалося століттями. Тому (на мою суб’єктивну думку) процес українізації варто проводити поступово і зайняти він може не одне десятиліття, бо надто вже все запущено.

    Ну і де ознаки міфічного "все змінити одразу"? Що змінилося за ці 15 років? Поділіть листочок паперу на дві колонки і напишіть з одного боку що відбулося в плані "страшної раптової українізації" у Вашому місті, а що залишилося.

    > Мені не подобається слово „націоналізм”, бо зміст я в нього, як типова східнячка, вкладаю негативний. Тому я радше хворітиму патріотизмом. Мій дід у Велику Вітчизняну воював на боці радянської влади проти фашизму. Воював не за Сталіна, а саме „за Родину”. За свою рідну землю. І вірив радянській владі. То, може, скажете, він не був патріотом, бо не сповідував суто українські цінності? А хто ж тоді патріот? Мої предки були козаками і споконвіку жили на Слобожанській землі. Я не знаю, чи говорили вони українською. А якщо не говорили – невже я не українка?..

    У більшості випадків (маю на увазі різні нації у світі) поняття "націоналізм" та "патріотизм" - синоніми. В СССР - ці поняття навпаки було зроблено протилежностями. Щоб бути совєцьким патріотом, потрібно було зректися всього національного, інакше не можна бути "людиною нового типу - совєцьким человєком".
    Чи говорили слобожанські козаки українською? Є всі підстави вважати, що говорили, інакше постає питання чи взагалі хтось говорив колись українською і звідки взагалі взялася та українська?

    > Мову зробили чимось на зразок приналежності (і прихильності) до певних політичних сил. Говориш українською – значить, „помаранчевий”, ні – „блакитний”. Мова має бути аполітичною, бо вона – дар Божий і не повинна брати участі в чиїхось брудних ігрищах. Державна мова у нас була і буде тільки одна – українська. Зараз це, подекуди, – тільки на папері, а в майбутньому, сподіваюсь, - в серці кожного, хто вважає себе українцем. Тільки не варто квапити події, бо, як відомо, те, що найбільше нав’язується, викликає найбільше неприйняття.

    Мова не може бути аполітичною. Це одна з головних ознак нації, а оскільки добряча половина держав постали, як національні, то й держави. Крім того це головний засіб і інструмент культури, науки, тої ж таки держави й взагалі суспільного життя людини. Мову не треба робити спеціально "чимось на зразок приналежності" - вона цїєю ознакою є за визначенням. Це і є якраз правилом, коли мова, як зовнішній прояв патріотизму, відповідає внутрішньому відчуттю людини.

    > „Моя нація”, - говорить президент і красномовно жестикулює правицею (або лівицею), на якій чомусь відігнутий середній палець. І вже це підіймає в мені хвилю протесту. Нація? Я не хочу бути нацією президента-тюхтія і зе-прем’єр-міністра-в-наколках. Я хочу бути просто українкою. Я думаю і розмовляю українською, бо так мене навчили батьки (за що я їм безмежно вдячна). Я – лише частинка українського народу, але не нації. Український народ – це не лише етнічні й україномовні українці, а й українці „по духу”, яких єднає наша спільна рідна земля.

    "Єднання" тим міцніше, чим більше зв'язків між компонентами. Спільна рідна земля - прекрасно, але це скажімо так, один зв'язок. Мова дуже універсальний і важливий зв'язок, оскільки вона основа всієї культури (від найматеріальніших і до найневловиміших духовних її проявів). Нема спільної мови - то нема спільної пісні, спільного улюбленого вірша, книжки чи фільму, крилатого вислову й багато багато чого, що могло б запросто бути спільним, якби була спільна мова. Недарма таким сталим словосполученням, "знайшли спільну мову" означують випадок, колиу людей дуже багато спільного у розумінні чогось.

    > Згадались слова одного росіянина, мешканця м. Стрий: „Нужно любить тот народ, среди которого живешь, который тебя принимает в свою семью, а иначе будешь чужаком”. І це простеньке правило варто запам’ятати. І „етнічним” українцям, і тим, хто себе українцями не вважає.

    Він просто серед націоналістів попав :)
    У них дуже важливе правило приблизно такого змісту. До представників інших національностей в Україні ставлення українців має бути настільки ж поважне, лояльне, прихильне, наскільки вони самі виказують повагу, лояльність і прихильність до українців і їхньої держави.
    Тут було використано слово "сім'я", а націоналісти ще люблять вживати слово "хата" (за взірцем Шевченкового "у своїй хаті..."). Мені більше подобається сучасний термін, більш зрозумілий вихідцю з совкових часів - "квартира".
    Для націоналіста Україна - це власна квартира українця, де він має право, як господар, вільно жити й встановлювати свої правила, робити ремонт, розкладати меблі, килими й картини... Росіянин має свою квартиру, поляк - свою, і інші відповідно так само, й відповідно вони там у себе пораються кожен, як йому приємно.
    А як хто приходить в гості (чи на хвильку, а чи таки жити), то матиме прийом, відповідний до свого поводження.
    Ви дуже зрадієте, як у Вашій власній квартирі гість не зніматиме черевиків, не питаючи, вмоститься в них (не вимитих ще в Індійському океані) на ваш улюблений диванчик і плюнувши цигаркою у портрет з рушниками (чи може й не з рушниками, але ж з нього ваш прадід-козак споглядає), заявить, що пара би снять ету шароварщіну, що він тут буде жити, а вам би пора викинути Ваші копакт-диски, бо там нема його улюбленої "Владімірскій централ" й взагалі його нервує, що ви вживаєте в розмові з ним не таку "фєню"?
  • 2006.08.14 | VOL

    Добавлю і своїх п"ять копійок

    Пишучи критичні зауваження до висловлювань Юлії Зірки ЧитачНеСлухач приводить:

    "Тут було використано слово "сім'я", а націоналісти ще люблять вживати слово "хата" (за взірцем Шевченкового "у своїй хаті..."). Мені більше подобається сучасний термін, більш зрозумілий вихідцю з совкових часів - "квартира".
    Для націоналіста Україна - це власна квартира українця, де він має право, як господар, вільно жити й встановлювати свої правила, робити ремонт, розкладати меблі, килими й картини... Росіянин має свою квартиру, поляк - свою, і інші відповідно так само, й відповідно вони там у себе пораються кожен, як йому приємно".

    І мені здається, що за трьома крапками в кінці речення у другому абзаці пан ЧитачНеСлухач мабуть хотів написати:

    А до якої нації можливо віднести квартиру східного мешканця держави Україна?

    Те, що вона не українська то вже точно на 200 відсотків. Чому?

    По-перше. В цій квартирі не говорять і не співають на українській мові.

    По-друге. З радіоприймачів, програвачів і телевізора ллється тільки нав"язана населенню України мова.

    По-трете. Стіни квартири обвішані портретами російських письменників, поетів і акторів, а також репродукціями російських і радянських російської закваски художників.

    По-четверте. Книжкові шафи їхніх квартир ломляться від численних видань російських майстрів пера і вдень, зі свічкою там не можливо знайти книжку українського автора.

    Досить...

    Ідентифікуйте тепер себе самі... ХТО ВИ Є В УКРАЇНСЬКІЙ КВАРТИРІ?
  • 2006.08.15 | Pavlo_M

    Re: Націоналізм чи патріотизм, продовження в буденних тонах

    Коли авторка обурюється, що її називають націоналісткою, то їй хочеться нагадати дуже бородатий анекдот про боротьбу з антисемітизмом в СРСР: коли в слово ЖИД стали вкладати негативний зміст і почали заміняти його на слово ЄВРЕЙ. Навожу мовою оригіналу:
    "Мужик отсидел за разжигание межнационалъных розней. Ну вышел, домой ехатъ надо. Стоит на перроне, подходит милиционер:
    - Ну, ты че здесъ делаешъ?
    - Да вот ... поезд подевреиваю ..."

    А що, українці не мають своєї нації. Чи слова нація стало лайливим. Тоді треба говорити правду і роз'яснювати, що це означає. Кожне слово має свій зміст. А то, як у пісні Білозір: "... а я просто українка україночка". Без нації. Без роду-племені. Хай краще кожен українець задумається, чому він став соромитися того, що він українець, що в нього також є своя нація, так як у росіянина, поляка, француза і так далі. І хай хоч себе поважає і своє коріння. І не треба кого-небуть насильно, яка каже авторка, українізувати. От слова "українізувати" - погане слово, і коли його кажуть, то мене коробить, а націоналізм - це добре. Це означає відстоювати своє. До речі, коли у 20-х роках минулого сторіччя була так звана "українізація", то вона називалася офіційно "коренізацією". Треба чітко сказати, що ніхто нікого не збирається українізувати і крапка. І не треба говорити про будь яку українізацію. Це лише як перед биком махати червоною шматкою, що, як відомо, до добра не призводить.

    Ще авторка пише, що їй не подобається гасло "Думай по-українські!" Тут теж питання у його сприйнятті. На мою думку, це означає що треба думати про українські інтереси, а не думати лише українською мовою. Це означає думати про те, як покращити життя на цьому клаптику землі, який називається Україною. Тай сам процес думання, швидше за все, набагато складніший, щоб його можна було здійснювати за допомогою будь-якої мови. Швидше за все можна лише розмірковувати якоюсь мовою. А думки ми лише мовою виражаємо, і тому, навіть, спотворюємо, якщо не доберемо потрібних слів.

    Коли наш Президент говорить слово "нація", то мене теж це певною мірою "коробить". Але не тому, що я цього не сприймаю. Я просто відчуваю, що є багато людей цього не сприймають і це порушує нашу єдність, як народу. Але, можливо, до цього слова теж треба звикати. Як-ніяк, а біля 80% населення Ураїни є етнічними українцями і вони належать до української нації. В Україні є Національна академія наук, є Національні університети і так далі. А нації, виявляється, немає. З цим словом просто треба "змиритися" і зрозуміти, що його зміст не такий вже й поганий. А іншим національностям з цього приводу турбуватися не потрібно - в них, у більшості, є свої національні держави. Це караїмам та гагоузам треба турбуватися, але це вже інша розмова.

    А ще авторка пише:
    >Необхідно створити українське (не тільки за назвою, а й за змістом, і за формою) телебачення та радіо, підтримати якісну україномовну книжку, україномовну газету тощо – тобто занурити українця в справді українське (=україномовне) середовище.

    Це щось схоже на фантастику. І як же у Харкові або Донецьку створити україномовне середовище? Тут, навіть, у Києві немає україномовного середовища. Що означає підтримати якісну україномовну книжку, україномовну газету. Це пусті загальні фрази. Передплачуйте газету, купуйте книжку і підтримуйте. Рекламуйте, агітуйте, поширюйте... Якщо немає якісної україномовної газети чи книжки, то створюйте. Якщо самів важко це робити, то шукайте однодумців та об'єднуйте зусилля. На державу не сподівайтеся. Якщо буде щось робити держава (=чиновники), то вони все спотворять і їх дії будуть мати протилежний ефект. Мають працювати громадські організації.

    А тепер, що треба робити. По-перше, треба діяти за принципом "не нашкодь". По-друге, треба законними методами боротися за свої права одержувати інформацію державною мовою. Але одній людині це зробити важко, або неможливо. Тому треба шукати однодумців і діяти спільно. Часом, наприклад, порушуються навіть права споживачів, коли придбавши якійсь виріб не можна одержати інструкцію до нього на державній мові. Ось і є зачіпка щоб звернутися до суду та захистити свої права.

    Але, насамперед, треба думати. Можливо, щоб дійсно українська мова не зникла, треба творити паралельний україномовний світ. Але це як один з варіантів дії...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.15 | Igor

      паралельний світ українців

      Якось один товариш, якого почала турбувати доля України, сказав: "можно блюсти интересы Украины и без украинского языка". Тож довелося поцікавитися, для кого він щось буде "блюсти", якщо зникне українська мова. Бо чим населення цієї землі відрізнятиметься від росіян, бо певно що залишиться російська.
      Де поділися ті народи, чиї інтереси "блюли" без їх мови і національності. В кращому випадку вони отримали резервації, де розважають туристів. На їхніх землях панують інші нації, еліта котрих прекрасно знає ціну і мові і нації.
      Нації, держави, що займають провідні наукові, економічні позиції у світі найперше просувають вперед свою мову. Так домінуючими в різний час мовами були іспанська, французька, німецька, зараз англійська. Останнім часом до фаворитів приєднується китайська та японська. Це легко відслідковується, принаймні за мовою технічної документації, офіційних та наукових зустрічей.
      Тому я не можу погодитися із громадським способом збереження і розвитку української мови. Бо таким способом її можна лише вберегти від повного знищення. Для повноцінного розвитку необхідна абсолютно чітка, послідовна і однозначна державна увага із серйозною фінансовою підтримкою. Для навчання, атестації, перекладів, досліджень, агітації, пропаганди. Бо це питання національної безпеки. Без цього розвиток буде лише на побутовому і вузькому мистецькому рівні ("я люблю украинские песни и украинских девушек"). Як для резервації, чи паралельного світу то цілком достатньо. А якщо мова йде про українську державність, про рівність між народами то це пуста справа. Лише український, національний уряд може вирішувати такі задачі. Як вирішів польський уряд у Польщі (у 1905 році у Варшаві не було жодної польської школи), єврейський уряд в Ізраїлі, чеський в Чехії. Зараз в Україні це питання є предметом спекуляцій і потужним засобом дестабілізації суспільства чужими до України людьми. Людьми, інтереси яких не виходять за межі власних дрібних амбіцій і інтересів. Котрі навіть подумати нездатні про якусь рівноправну чи провідну, або хоч значущу роль України у світі.
      І друге. Не можу погодитися із думкою про українізацію (корінізацію) 20-х років в Україні, як негатив. Бо це якраз і є прекрасним прикладом послідовної національної розбудови. Форма її проведення не була репресивною. Хоча були окремі постраждалі. Ті, що відстоювали проімперську позицію царської Росії. Втім це було, щось на зразок виключення Калашникова із ПР. Просто вся чиновницька маса в Україні(із армією включно) засіла за вивчення української мови та мали користуватися нею на практиці. Інша річ, що це розглядалося лише як тактичний крок і тривало дуже короткий час. Бо це суперечило імперським інтересам. Тому наслідки українізації 20-х більшовикам довелося ще довго "зачищати". В 30-х і 70-х і тут були і репресії і жертви. Русифікація у 70-х - 80-х проводилася так само послідовно, хоч і з прикриттям. Московська імперська політика русифікації проводилася під ідеологічним прикриттям формування нової історичної спільності (нації) - радянського народу (побутове - совків). І, як бачимо, не меньш успішно.
      Було б легше, якби українців залишили врешті у спокої. За таких умов навіть на громадському рівні українці цілком здатні відроджуватися і розвиватися.
      Однак, русифікація України, вочевидь, є однією із стратегічних задач сусідньої імперії. А російська мова є потужнім засобом зовнішньої політики. Згадайте лише про постійний захист РОСІЙСЬКОМОВНОГО НАСЕЛЕННЯ, не етнічних росіян, або громадян Росії. Згадайте, як виникла ПМР. Що цікаво, це те, що Росія ніколи не пропонує варіантів із переселенням російського населення у Росію. Не збирає своїх громадян, хоч має і демографічну проблему і вільні території і кошти, навпаки старається їх поширювати, створюючи національні плацдарми російської державності всередині інших країн. Це можливо лише завдяки чіткій державній системі національного і шовіністичного виховання росіян протягом багатьох поколінь. Натомість, протягом багатьох поколінь, стосовно українців все було навпаки. Робилося все можливе для знищення їх національної ідентичності.
      Ось і пані Юлія, на ділі усвідомивши, що вона українка, злякалася власної належності до української нації і почала пояснювати, що вона має дуже мало спільного із українською нацією. Звісно, бо ідентифікувати себе в проросійському середовищі українцем є справою нелегкою. Проте, якщо іти далі цим шляхом, то буде все менше охоти толерантно непомічати побутове великоруське хамство. Щось на зразок "Вы что разгавариваете на ЭТОМ языке! ЧТО СЕРЬЕ-E-EЗНО! ..."
      Олександр Кониський пише про це так:
      "Річ натуральна: не можна, шануючи самого себе і свою націю, почуваючи достоїнство власної особи і нації, не можна бути толерантним до того, хто до тебе виявляє грубіянську нетолерантність"
      Такі думки було надруковано в Одесі в 1898-1901 роках в Російській імперії з її цензурою! І це було нормально. То до якого рівня внутрішної цензури і зовнішнього суспільного тиску в українському питанні дійшли ми сьогодні?!
      Тож маю серйозні підстави вважати, що громадськість із такими викликами не справиться. Це задача для української держави. Тож маємо не відмежовуватися, а всіляко сприяти її розвиткові і становленню. Всіляко підтримуючи і просуваючи тих чиновників, політиків, вчених, бізнесменів, хто має державницьке бачення, хто є українцем. А питання мови на ділі є дуже простим лакмусовим папірцем для цього.
  • 2006.09.01 | stefan

    Націоналізм = патріотизм?

    Націоналізм = патріотизм?
    Чи це слова - синоніми?
    ***
    Якщо ні, то де є альтернатива?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.09.01 | Igor

      Можете навести приклади патріотів,

      які були байдужі до своєї нації, свого народу, мови і культури?
      Свіжий приклад.
      В день незалежності ранком зібралися чоловік 50 з державними прапорами для відзначення свята. Цікава реакція публіки.
      "А чего вы здесь собрались? Это какая партия?".
      "У нас свято незалежності, ми Українці".
      "А понятно - националисты, бандеровцы".
      Цікаво, якщо запитати цього громадянина чи є він патріотом. Як думаєте, що він відповість? Певно, що так. Аякже, он патриот. І певно це є правда. Лише патріотом чого він є? А точніше чиїм?
      Певно найкращим означенням націоналіста буде відоме "націоналіст - це патріот, який діє". Саме цю деталь так чітко виокремлюють малоросіяни.
      Ви можете скільки завгодно говорити, що ви патріот України. Це власне нікого не обходить. Але лише коли Ви спробуєте діяти, вас назвуть націоналістом. Як от шановну пані Зірку.
    • 2006.09.01 | Albes

      Re: Націоналізм = патріотизм?

      В том-то и дело, Стефан, что "национализм", действительно, не равнозначен "патриотизму". Можно быть патриотом своей страны и не быть националистом. И можно быть националистом, но не быть патриотом своей страны. Наиодиознейший пример последнего, ставший притчей во языцях - Ивченко. Только это стараются забыть или просто не замечать и не акцентировать внимания. Но факт есть факт И от него никуда никому не деться. И таких фактов много. Их даже иногда превозносят на страницах Майдана, ставят в статьи, даже не понимая, что это все - факты против национализма.
      Конечно, наиболее одиозные факты, как например, последние высказывания Костенко и Тарасюка, стараются замолчать. И в новости и статьи не ставят. Ставят в новости попытки обелить того же Тарасюка и его партейку.
      Вот тебе и демократия и правда и честность и открытость в ДЕЙСТВИИ.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua