МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Будяк и Черчиль ! ..(полезно знать)

08/19/2006 | настрадамус


- під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 роках, командир одного з загонів бурів українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Ю.Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 році Ю.Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. В 1943 році Юрій Будяк помирає в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали .... Уїнстон Черчілль....

Відповіді

  • 2006.08.19 | настрадамус

    Re: Будяк и Черчиль ! ..(полезно знать)

    Будяк увидел в журналисте высокую культуру , мораль и воспитание белого человека из центра цивилизации достойную украинца.
    Видеть и сочувствовать родственной душе это норма у духовно развитых людей - украинцев.
    Будяк увидел в молодом журналисте воспитание и интеллект ему близкий и он естественно стал на его стороне .
    Это нормально для цивилизованных людей - украинцев.
  • 2006.08.19 | vujko

    лінк

    http://www.thehistorychannel.co.uk/site/discussion/history_in_focus/political_chaos_in_the_ukraine.php
  • 2006.08.21 | Nemesis

    Нажаль, англійці не повірили. Не розуміють своєї історії!

    Замотали "золото гетьмана Полуботька", а тепер ще і загальновідомі факти відмовляються визнати! Ганьба!

    www.winstonchurchill.org/files/public/FinestHour127.pdf

    Це сайт Центра Черчилля, організації присвяченої вивченню життя та часу сера Вінстона Черчилля.

    Видає журнал "Finest Hour", журнал доступний в інтернеті в форматі .pdf
    З числа 127, стор.8 (літо 2005):

    Українська байка.

    На історичному каналі почуто наступне дике оповідання:
    (далі повністю повідомлення з першого постінга).

    Ніяких інших коментарів нема. ;)

    UKRAINIAN FABLE
    LONDON, DECEMBER 19TH— From The
    History Channel UK comes this
    shaggy dog story: “During the Boer
    War of 1899-1902 in South Africa, the
    commander of one of the Boer regiments
    was the Ukrainian Yuriy
    Budiak. Winston Churchill, a military
    journalist, was taken prisoner by these
    troops. Budiak himself saved Churchill
    from execution. Later thanks to an
    appreciative Churchill, Budiak entered
    Oxford University. He later worked in
    the government of the Ukrainian
    People’s Republic, and then he faced
    Soviet camps and death in 1943.”
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.21 | Timeo

      Дивімося самі....

      Ось що без великого напруження вдалося накопати в Інтернеті:

      "Якщо В. Таль писав про надзвичайні пригоди інших, то цей другий сам був героєм багатьох надзвичайних пригод. Чимало з них стали потім сюжетами для його творів, більшість яких ще в рукописах загинула в царській охранці.

      Писав він під псевдонімом Юрій Будяк, справжнє прізвище мав — Покос. Народився в селі Красногірка Машівського району на Полтавщині в 1879 році. Дату його народження УРЕ подала правильно, а поховала — на шість років раніше, в 1938 році, про це скажу потім.

      (До речі, одна з київських газет поховала його ще раніше — в часи революції 1905 року. Вона писала, що під час наскоку поліції на нелегальний мітинг у лісі поблизу Києва Юрій Покос був забитий).

      У 1926 році плужани відзначили 20-річчя літературної діяльності Юрія Будяка. В його доробку були збірки поезій, поема «Пан Базалей», яка входила до шкільних хрестоматій, повість «Записки вчителя», що була перекладена й німецькою мовою. Після революції друкувався в «Червоному шляху», «Плузі», багато писав для дітей.

      Проглядаючи тепер статтю про нього в «Плужанині», знаходжу такі рядки з його незвичайної для селянина автобіографії: «Батько мій — безземельний селянин, тесляр, умер, коли мені було п’ять років. З малих літ наймитував. Закінчивши сільську школу, подався в світи: спершу у Катеринослав, а потім у Крим, на Кавказ. Працював вантажником, бляхарем, матросом, аптекарським практикантом. Одночасно вчився, щоб екстерном закінчити гімназію».

      Ще потім учився в учительському інституті та університеті. Але якому університеті? Це мене найбільше цікавило. Серед плужан ходила версія, що в... Оксфордському. У ювілейній статті про Будяка писалося, що він на початку 20-го сторіччя побував у Туреччині, Сингапурі, Єгипті, Франції, Англії й Америці.

      Ночувати приймав я його завжди радо, поважаючи і як старого письменника, і як цікавого оповідача. Скільки світу побачила людина! Розповідав він про свої закордонні мандри охоче, але про Оксфорд ніколи не згадував. Коли ж якось я поцікавився цим, він жартома відповів: «Та було, пройшов там усі коридори...» — і звів мову на щось інше.

      Одного разу, одержавши у видавництві гонорар за нову збірку дитячих оповідань, Будяк з’явився до мене з пляшкою коньяку і тортом. Випивши чарку й другу, він сам заговорив про деякі таємниці зі свого минулого.

      — Про мене йдуть всілякі вигадки, ось хоча б і про Оксфордський університет. Але, як кажуть, диму без вогню не буває... Чули таку пісеньку?

      Трансвааль, Трансвааль,
      страна моя,
      Горишь ты вся в огне...


      Пісня ця до революції, та й потім була популярною, я чув її не раз, не знаючи її походження, ні навіть, що означає оте «Трансвааль». Коротко розповівши про цю південноафриканську країну — алмазно-золоте дно континенту, за яке на початку ХХ століття спалахнула Англо-бурська війна, мій друг вів далі:

      — На допомогу африканцям з усього світу потяглися добровольці. Охоплений жагучою ненавистю до англійських загарбників, помчав у той трансваальський вогонь і я...

      Спершу воював рядовим, а згодом, опанувавши трохи мову і звичаї того краю, став командиром невеличкого загону. Діяв той загін по-партизанському: уночі нападав на ненависних чужинців, тихо, поодинці знищував їх.

      — Гуманізм у такій війні протипоказаний, — коментував дії загону Будяк. — Але часом він просипався в мені, і я рятував декого від смерті, брав у полон.

      Так учинив він із одним молодим англійським офіцером. Він кинувся до Будяка не з револьвером, а з блокнотом і олівцем у руці, показуючи цим, що він не воює, а пише.

      — Кореспондент?

      Офіцер, радий, що його зрозуміли, ствердно й надійно закивав головою, на доказ показав посвідчення якоїсь газети. Будяк поважав газетярів, бо сам пописував; отже, він пожалів співбрата по перу.

      Сталося так, що переможець не зміг одразу відіслати полоненого до свого штабу. А другого дня великі сили колонізаторів оточили невеличкий загін, і переможці самі опинилися в полоні.

      Помінявшись ролями, Будяків полонений теж проявив гуманізм: улаштував так, що замість табору для полонених Будяк опинився в Англії, у рідного батька того офіцера.

      Тим батьком виявився нащадок герцогів Мальборо лорд Черчілль. А врятований Будяком його син був двадцятип’ятирічний тоді Уїнстон Черчілль.

      — А далі, далі? — заінтригований такою історією, допитуюся я. — Вдячний лорд улаштував вас в університет?

      — Було таке... Але я пройшов у ньому лише коридори, — знову відбувся жартом мій друг. — Не знав англійської мови, раз; дуже тягло на Україну, два.

      Додому повертався Будяк через... Америку. Дуже хотів побачити цю заокеанську країну, і старий лорд улаштував йому подорож. А їдучи назад, побував у Франції, Італії, Туреччині.

      Повернувшись на Україну, шукач пригод якийсь час учителював, брав участь у революційних подіях, сидів у «казенному домі», як звалася тоді тюрма. А після революції 1905 року взявся за перо.

      Слухав я його розповідь, щиро заздрив йому: от щасливий письменник, є про що писати! І він писав багато, але про Трансвааль і Черчілля — жодного рядка. Про це він тільки розповідав, і то найближчим друзям. Чому?

      Це з’ясувалося набагато пізніше.

      В середині тридцятих років Юрій Будяк раптом зник з київського обрію... Був чоловік — і не стало.

      Та ось почалася Вітчизняна війна. Біжу я кудись по Хрещатику і раптом зустрічаю його. Не вірю своїм очам.

      — Юрій Якович!

      — Та вже ж не який біс,— відповів він, сміючись, а в очах — сльози. Худий, постарів, голова й вуса зовсім білі.

      Обнялися, стали у підворітті, щоб нікому не заважати.

      — Яким чудом, Юрію Яковичу? Відповів аж надто лаконічно:

      — Іншим разом...

      Умовилися зустрітися з ним у нього вдома, жив він на Куренівці, біля Кирилівської церкви. Але так сталося, що другого дня, 12 липня, я відбув з групою письменників на фронт і наше побачення не відбулося. Коли ж після війни я повернувся до Києва, мій старий друг уже помер..."

      Цитовано за книгою «Червоний Парнас» Василя Минка
      "День" №222, субота, 4 грудня 2004, Інна ФІЛІППОВА
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.08.21 | Nemesis

        Таких в нас і зараз багато

        Timeo пише:

        > Ще потім учився в учительському інституті та університеті. Але якому університеті? Це мене найбільше цікавило. Серед плужан ходила версія, що в... Оксфордському. У ювілейній статті про Будяка писалося, що він на початку 20-го сторіччя побував у Туреччині, Сингапурі, Єгипті, Франції, Англії й Америці.

        Одразу згадав, як Зварич закінчив ВСІ університети. Карате вивчав в японських майстрів. :)


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua