МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Цікава стаття по викид "дези" про другу державну

09/05/2006 | Illia
Ну от, начебто все і закінчилося. Як заявив у прямому ефірі радіо "Ера" віце-прем'єр Дмитро Табачник, у проекті програми Кабміну не було і не могло бути пункту про надання російській мові статусу державної.

Такого пункту не було навіть у проекті програми діяльності уряду, наголосив Табачник: "До журналістів потрапили підготовчі матеріали, щось на взірець "технічного завдання", яке готувало Міністерство економіки. Це навіть не є ні проектом, ні концепцією".

А на додачу, відзначив віце-прем`єр, у цьому документі були й інші істотні помилки. Таким чином, як на Табачника, інцидент вичерпаний.

Але чи вичерпаний він насправді?

Уявімо, що все було так, як сказано, і до журналістів потрапили замість прес-релізу "технічні завдання", де в розділі про гуманітарну політику (її куратором якраз і є Табачник) йшлося про те, що уряд направить свою діяльність на "послідовне відстоювання свободи у виборі мови спілкування і навчання, визнання російської мови другою державною мовою в Україні".

Уявімо, що прес-реліз не читав і не затверджував ніхто з поважних урядовців.

Але чому тоді треба було чекати три дні, щоб спростувати недостовірну інформацію (не рахуємо виступу міністра юстиції Зварича, зауваження котрого про неіснування проекту програми діяльності уряду викликало у журналістів тільки скептичну посмішку - адже рівень поінформованості та компетентності цього персонажу давно вже не викликає у публіки нічого, крім іронії)?

Чому Дмитро Табачник, котрий був зобов`язаний (за посадою) одразу ж "погасити" скандал, спершу дочекався його розгоряння, заяв політичних партій та виступів експертів, а вже потім, аж у суботу, 2 вересня, сказав своє "золоте слово"?

Ні, тут не так просто, як було б у разі "технічного збою". Найшвидше, йдеться про зондаж громадської думки та політичного середовища, зроблений за допомогою "викиду" певної (дез)інформації. Нічого нового у цьому методі немає, але часом він буває ефективним.

От і зараз: заява про "другу державну мову" дозволила побачити, з одного боку, негативну реакцію з боку частини партій-членів блоку "Наша Україна", але при тому повну байдужість до цього питання з боку найпотужнішої сили блоку – НСНУ.

А це вже дає можливість принагідного маневру і певних домовленостей з НСНУ, бо ця партія, схоже, не дуже переймається мовними питаннями, для неї на першому місці – бізнес-інтереси, чи не так?

А от прихильники Юлії Тимошенко не забарилися нагадати її слова щодо Універсалу національної єдності: "ключовим було слово "єдиної", підкреслюючи, що інша мова не може стати другою державною". Саме це слово "загубилося" в остаточному варіанті документу, у зв'язку із чим Тимошенко підкреслила: "це не просто слово, це є фундаментальна втрата позицій".

Тобто зайвий раз було нагадано, що БЮТ у разі включення пункту про другу державну мову в урядову програму нещадно боротиметься проти цього, попри те, що у фракції блоку добра третина депутатів – російськомовні. Але хіба ж справа у мові особистого спілкування?

Досить поглянути на Ганну Герман і Тараса Чорновіла, щоб переконатися у протилежному. Так само чимало сіл на Півдні та Сході, де домінує той чи інший діалект української, голосували, голосують і будуть голосувати за того, хто їм пропонує російську як державу – бо це ж в очах цієї частини селянства "городська", "настояща", "панська" мова. А для населення міст цього регіону - тим більше.

Як видається, досить точно охарактеризував цілі "мовного інциденту" політолог Вадим Карасьов: "Цей скандальчик, свого роду піар-хід подвійного використання, для свого виборця – з одного боку, і для Росії – з другого боку. Газове питання не втрачає своєї актуальності, і тому Кабмін демонструє Росії: ми робимо все для посилення російської, а ось чи вийде – подивимося... Для того, щоб не втратити керованого виборця, "Регіони" постійно повинні тримати в руках морквинки і пряники. Результат не важливий. Важливі стимули, щоб виборці бачили: Кабмін прагне реалізувати свої обіцянки".

Я не здивуюсь, якщо паралельно з "викидом" було запущене закрите соціологічне опитування: як виборці оцінюють діяльність уряду й особисто Віктора Януковича щодо захисту їхніх інтересів у соціально-економічній та мовно-культурній сферах.

І не здивуюсь, якщо певна частина респондентів високо оцінить діяльність Віктора Федоровича в економічній царині, попри підвищення цін на все і вся: адже досить значне число електорату Півдня та Сходу бачить усе, що відбувається в Україні, через призму найабсурдніших міфів.

Йдеться не тільки про ту частину громадян, для котрих вершинами духовної та матеріальної культури виступають футбол та пиво "Сармат", а і про більш освічену публіку.

У цьому сенсі просто-таки модельною виступає стаття Валерія Песецького "Мнение русскоговорящего украинца".

В якому цікавому світі живе цей політолог, добре ілюструє його твердження: "Ради исторической правды не стоит приписывать СССР политику деукраинизации Украины и ее жителей в языковой и информационной сфере. Ну не так это было, по крайней мере в 70-80-е годы прошлого века... Насильственная украинизация не привела тогда и не приведет сегодня к тому, чтобы русскоговорящие регионы за 50 или даже 100 лет стали говорить по большей части на украинском".

Виходить, Михаїл Суслов, Юрій Андропов, Володимир Щербицький та Валентин Маланчук були творцями і реалізаторами партійної лінії насильницької українізації, – тут просто не знаєш, сміятися чи плакати. Як і від того, що Одеса, мовляв, свого часу була "русскоговорящим регионом".

Як і від самої логіки мислення Валерія Песецького, котрий абстрактно цілком правий, коли вимагає, щоб "мои дети и внуки имели право обучаться и общаться на своем родном языке", але не замислюється над тим, що за цілком конкретних вітчизняних умов саме це закріпить розкол країни або матиме наслідком реалізацію білоруського варіанту як у політиці, так і у культурі.

Бо ж фактично йдеться про консервацію і відродження "совка", а не високої російської культури, яку в самій Російській Федерації треба ще пошукати.

Отож, якщо навіть вільнодумні інтелектуали Півдня і Сходу в мовному питанні близькі до Партії регіонів, то що ж казати про іншу публіку? Згадаймо: саме Схід і Південь 1991 року зробили президентом Леоніда Кравчука, хоча за ним тяглися потужні комуністичні "хвости".

Ці ж регіони 1994 року подарували крісло глави держави Леоніда Кучму, за прем'єрства якого і з вини якого перед тим внаслідок шаленої гіперінфляції "гавкнулися" всі заощадження громадян. 1999 року ці регіони віддали перевагу Петру Симоненку, але адмінресурс забезпечив нам Кучму-2. І 2004 року нам таки "обрали" Януковича...

Чи не головним у цих кандидатів була демонстрація любові до російської мови. Економіка, демократія, освіта та культура – все в очах кількох мільйонів виборців не важить нічого.

Тож тепер, що б не робив прем`єр Янукович, як би він не "рекомендував" меріям міст підвищити квартплату, як би не росли ціни і не падали зарплати - головне, що він має намір ввести російську мову, а кляті націоналісти йому у всьому заважають, хапають за руки, інакше-бо і мова друга державна вже була, і економіка піднялася, і пиво "Сармат" подешевшало б!

А відтак, найшвидше, "русские игры" триватимуть, але не будуть переведені у стадію практичної реалізації державної двомовності. Бо ж у разі потреби можна зробити скільки завгодно "викидів інформації": мовляв, ми б зробили, та у нас немає 300 депутатів, а ми ж такі кльові...

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"

http://pravda.com.ua/news/2006/9/4/46812.htm

Відповіді

  • 2006.09.05 | Sire

    Re: Цікава стаття по викид "дези" про другу державну

    Illia пише:

    > Ні, тут не так просто, як було б у разі "технічного збою". Найшвидше, йдеться про зондаж громадської думки та політичного середовища, зроблений за допомогою "викиду" певної (дез)інформації. Нічого нового у цьому методі немає, але часом він буває ефективним.

    Наскільки я розумію Табачника, то саме так і було. Еффект "пробного камня". Така техніка, але більш "елегантно" використовується в багатьох країнах, а її винахідники - розвинуті демократії. Це, до речі досить ефективний спосіб визначити можливу громадську і політичну реакцію на можливі кроки уряду.
    >
    > Досить поглянути на Ганну Герман і Тараса Чорновіла, щоб переконатися у протилежному. Так само чимало сіл на Півдні та Сході, де домінує той чи інший діалект української, голосували, голосують і будуть голосувати за того, хто їм пропонує російську як державу – бо це ж в очах цієї частини селянства "городська", "настояща", "панська" мова. А для населення міст цього регіону - тим більше.

    Щодо сільської місцевості, я не досить впевнений, що саме таке розуміння є панівним. Щодо міського населення, то мабуть це так.
    >
    > Як видається, досить точно охарактеризував цілі "мовного інциденту" політолог Вадим Карасьов: "Цей скандальчик, свого роду піар-хід подвійного використання, для свого виборця – з одного боку, і для Росії – з другого боку. Газове питання не втрачає своєї актуальності, і тому Кабмін демонструє Росії: ми робимо все для посилення російської, а ось чи вийде – подивимося... Для того, щоб не втратити керованого виборця, "Регіони" постійно повинні тримати в руках морквинки і пряники. Результат не важливий. Важливі стимули, щоб виборці бачили: Кабмін прагне реалізувати свої обіцянки".

    Щодо Росії - то маячня.

    > І не здивуюсь, якщо певна частина респондентів високо оцінить діяльність Віктора Федоровича в економічній царині, попри підвищення цін на все і вся: адже досить значне число електорату Півдня та Сходу бачить усе, що відбувається в Україні, через призму найабсурдніших міфів.

    Автор, ІМХО, сам знаходиться в полоні "найабсурднішого міфу" що "досить значне число електорату Півдня та Сходу бачить усе, що відбувається в Україні, через призму найабсурдніших міфів":)))

    > У цьому сенсі просто-таки модельною виступає стаття Валерія Песецького "Мнение русскоговорящего украинца".
    >
    > В якому цікавому світі живе цей політолог, добре ілюструє його твердження: "Ради исторической правды не стоит приписывать СССР политику деукраинизации Украины и ее жителей в языковой и информационной сфере. Ну не так это было, по крайней мере в 70-80-е годы прошлого века... Насильственная украинизация не привела тогда и не приведет сегодня к тому, чтобы русскоговорящие регионы за 50 или даже 100 лет стали говорить по большей части на украинском".
    >
    > Виходить, Михаїл Суслов, Юрій Андропов, Володимир Щербицький та Валентин Маланчук були творцями і реалізаторами партійної лінії насильницької українізації, – тут просто не знаєш, сміятися чи плакати. Як і від того, що Одеса, мовляв, свого часу була "русскоговорящим регионом".

    Автор пресмикує аргументи Песецького, ІМХО.
    >
    > Як і від самої логіки мислення Валерія Песецького, котрий абстрактно цілком правий, коли вимагає, щоб "мои дети и внуки имели право обучаться и общаться на своем родном языке", але не замислюється над тим, що за цілком конкретних вітчизняних умов саме це закріпить розкол країни або матиме наслідком реалізацію білоруського варіанту як у політиці, так і у культурі.

    Іншими словами, обмежемо мовні права і розколу не буде? Нажаль все більше, особливо на УП з"являється статей, які закликають убезпечити єдність України шляхом тотальної уніфікації, обмеження мовних прав у приватній сфері тощо. А як же "вільна людина у вільній країні"?
    >
    > Бо ж фактично йдеться про консервацію і відродження "совка", а не високої російської культури, яку в самій Російській Федерації треба ще пошукати.

    Совок - не питання мови, а світосприйняття. ІМХО застосовувати радянські методи під прикриття лозунгів про заберження єдності України, розвитку української культури, забезпечення функціонування державного мову "у всіх сферах суспільного життя"(!!!) - не менший совок, ніж істерики Вітренко.

    > Чи не головним у цих кандидатів була демонстрація любові до російської мови. Економіка, демократія, освіта та культура – все в очах кількох мільйонів виборців не важить нічого.
    >
    > Тож тепер, що б не робив прем`єр Янукович, як би він не "рекомендував" меріям міст підвищити квартплату, як би не росли ціни і не падали зарплати - головне, що він має намір ввести російську мову, а кляті націоналісти йому у всьому заважають, хапають за руки, інакше-бо і мова друга державна вже була, і економіка піднялася, і пиво "Сармат" подешевшало б!

    Хм.. навіть важко коментувати: "в огороді бузина, а в Києві - дядько"


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua