Скільки коштувало б членство в НАТО?
09/27/2006 | Майдан-ІНФОРМ
На питання про ціну НАТО для українців Мішель Дюре відповів: Це дуже важливе питання, але у ньому є багато аспектів. Чи буде членство в НАТО коштувати багато пересічному громадянину? Ні. Якби Україна приєдналася до НАТО завтра, вартість "членського квитка" була б мінімальною порівняно з тим, що витратила свого часу Польща, а саме менше 5 гривень з людини щорічно.
Відповіді
2006.09.27 | alx_1904
Мдааа одни вопросы
Майдан-ІНФОРМ пише:> На питання про ціну НАТО для українців Мішель Дюре відповів: Це дуже важливе питання, але у ньому є багато аспектів. Чи буде членство в НАТО коштувати багато пересічному громадянину? Ні. Якби Україна приєдналася до НАТО завтра, вартість "членського квитка" була б мінімальною порівняно з тим, що витратила свого часу Польща, а саме менше 5 гривень з людини щорічно.
1) Сколько потратила Польша, а?
Только одна толька замена авиации (на американскую) обошлась не в один десяток миллиардов зелени.
2) Откуда взялись 5 грн?
Расчёты в студию!
Заодно не надо забывать, что наш ВПК умрёт, а он приносит ежегодно гооораздо более 5 грн. на человека в год.
Так что откровенный пиз...жь эти цифры.
Точно так можно утверждать, что за членство в НАТО каждому гражданину Украины будут платить ежегодно 1 млн. баксов
2006.09.27 | Illia
Учи матчасть
Наш ВПК і так здохне якщо на паРашу буде орієнтуватись.Раша вже давненько переходить на "все своє". І правильно робить.
— У ході президентської передвиборної кампанії з’явилося гасло про те, що зближення України з НАТО може зруйнувати вітчизняну оборонну промисловість. Наскільки це реально?
Простіше за все було б заявити, що західні загрози оборонному комплексу — це політичний міф. Але давайте оперувати фактами. Сьогодні Польща, яка у 99-му році стала членом Альянсу, не лише має ОПК, що динамічно розвивається, але й упевнено обходить Україну за обсягами збройового експорту. Їй вдалося підписати контракти на продаж танків Малайзії, експорт військової продукції до Індії та ще до деяких країн. Причому в деяких випадках обходячи не лише Україну, але й навіть Росію. Чехія впевнено продає свої станції пасивної радіоелектронної розвідки «Вера» — аналоги нашої «Кольчуги». Чеське авіапідприємство Aero Vodochody після вступу до НАТО знайшло інвестора в особі американської Boeing, і, незважаючи на тимчасові труднощі, досить динамічно розширює виробництво. Хтось може сказати, що дві ці держави, які набули членство в НАТО, зруйнували свої оборонні комплекси?
При цьому треба усвідомлювати, що взаємодія з НАТО у військово-технічній сфері не повинна зводитися до банального бажання щось продати країнам Європи. Це обопільний процес, і досвід нових членів Альянсу показує, що такий симбіоз можливий і виправданий. Україна відкриває свій ринок для західної оборонної продукції, отримуючи замість цього інвестиції і технології. Причому законодавче закріплення таких правил стало природним. Наприклад, згідно з польським законодавством, у разі купівель оборонної продукції на суму понад 5 млрд. євро, зустрічні інвестиції обов’язкові. Крім того, коли ми говоримо, що Україна повинна відкрити свій ринок для країн НАТО, це зовсім не «закупівельний примітивізм». Сьогодні в Європі, як у жодному іншому регіоні планети, розвинена виробнича кооперація і йдеться про налагодження на території України частини виробництва необхідної військової техніки з урахуванням поставок до нашої країни технологій та комплектуючих. Це практика, прийнята у світі.
— А як вплине на українську «оборонку» адаптація до вимог НАТО щодо стандартизації озброєнь, військової техніки або інфраструктури — чи здатна наша країна відреагувати на підходи Альянсу?
Членство в НАТО має для оборонного сектора два аспекти: побудова власної національної системи безпеки та адекватна участь у колективній системі безпеки альянсу. Так ось, у вирішенні першого завдання Альянс не має жорстких вимог, і його члени можуть самостійно робити вибір щодо систем озброєння, з урахуванням їх взаємосумісності з технікою НАТО. Наприклад, та сама Чехія вирішила використати шведські літаки Gripen, а не F-16 або Eurofighter. Жорсткі вимоги стосуються лише тих систем, які беруть участь у системі колективної безпеки. Але це стосується лише систем зв’язку, розвідки, управління — всього того, що забезпечує взаємосумісність військ, передачі та обробки інформації, а також управлінських команд. Часом внесок держав-учасниць колективного захисту полягає, передусім, у наданні своєї території для установки відповідних систем виявлення. Прикладом можуть слугувати країни Прибалтики.
— Не секрет, що у військово-технічній співпраці Україна значно «зав’язана» на Росію. Чи не завдасть зближення України з НАТО удару по українсько-російській військово-технічній співпраці?
Давайте будемо відверті: Росія давно навчилася підходити до ВТС прагматично і наслідує політику створення замкнених циклів виробництва озброєнь та військової техніки на власній території. Особливо це простежується в ракетно- космічній сфері. Наприклад, нові МБР «Тополь-М» збираються вже без участі України, хоч наймогутніші у світі ракети було створено (і все ще стоять на бойовому чергуванні в Росії) в Дніпропетровську. Росія обійшлася без участі України і при створенні нових оперативно-тактичних ракет «Искандер». Лише підприємства, які виробляють виняткову номенклатуру озброєнь або комплектуючих, отримують замовлення від російських суміжників. Але вони отримуватимуть ці замовлення навіть у тому випадку, якщо Україна стане членом НАТО.
— А як щодо зворотного зв’язку? З огляду на той факт, що всі ключові системи озброєнь, які знаходяться в українській армії, треба і модернізувати, і оновлювати, лояльність Росії щодо поставок ВВТ та чутливих технологій, очевидно, буде необхідною?
Росія давно і наполегливо працює над просуванням своїх оборонних технологій до країн НАТО. Причому помітно досягла успіху на західному військово-технічному фронті. Візьміть ту саму Вишеградську групу: скільки зусиль витрачає Росія на те, щоб переконати ці країни Центральної та Східної Європи модернізувати свій парк бойових вертольотів? А спільний проект Московського заводу ім. Міля та французької групи SAGEM з модернізації Мі-24 — хіба він не спрямований на розширення присутності Росії на військово-технічних ринках колишніх країн соціалістичного табору? І розрахунки з Чехією військовими вертольотами за боргові зобов’язання мають той самий принцип — закріпитися на ринках країн Центральної та Східної Європи. Зверніть увагу: Франція, яка є одним із ключових гравців Альянсу, не лише заохочує ВТС нових членів НАТО з РФ, але й сама активно бере участь у таких проектах. Тому що в цьому випадку все визначає рівень оборонних технологій та конкурентоспроможність продукції. До речі, країни НАТО не вважають ганебною конкуренцію між собою. Європейський проект військово-транспортного літака А400М конкурує з американським З-17. Незважаючи на те, що чеські Aero Vodochody створили разом з американцями новий навчально-тренувальний літак L-159, Франція з Росією просувають конкурентний проект УТС МІГ-АТ. Так що насправді Росія набагато більше і якісніше співпрацює з країнами НАТО у військово-технічній сфері, ніж Україна. А країни НАТО при цьому не мають жодних обмежень у реалізації власної військово-технічної політики. Та сама Франція успішно працює з Ізраїлем або Китаєм, Німеччина — з ПАР тощо. Тому рівень військово- технічних контактів України з Росією не знаходиться в залежності від розвитку співпраці з НАТО. Більше того, ключовим питанням для України при переозброєнні так чи інакше виявиться рівень залучення до проектів національних підприємств. А враховуючи традиційні коопераційні зв’язки українського та російського ОПК, Росія має неспівмірно більший потенціал взаємодії з Україною щодо оснащення української армії новими бойовими літаками або комплексами ППО, ніж західні оборонні фірми. Все залежатиме від позиції російської сторони: якщо, скажімо, у складанні винищувача МіГ- 29 для України з 568 підприємств, які беруть у цьому участь, буде 45 — 50 українських, і на території України буде розміщено частину цього виробництва, то така пропозиція була б конкурентоспроможною навіть на фоні безплатних поставок західної техніки, яка вже була у використанні.
— Що для України важливіше: мати, як і раніше, як військово-технічний орієнтир російські оборонні технології чи почати поступово закуповувати озброєння та військову техніку західного виробництва?
Усе має визначатися національними інтересами, чинниками економічної доцільності та відповідності вимогам сучасної війни. Якщо з’являться можливості на більш вигідних умовах отримати військове обладнання неросійського виробництва, то чому б і ні? Досвід держав, які сьогодні активно озброюються, свідчить про помітну трансформацію політики закупівель у бік диверсифікації джерел отримання зброї. Подивіться на традиційних російських партнерів — Китай та Індію. Вони досить активно купують техніку західного виробництва нарівні з закупівлями російської зброї. Нарешті, уніфікація зброї вже набула глобального характеру, і тому штучні орієнтири виключно на одного постачальника нічого, крім потенційних загроз, не принесуть.
— Наскільки актуальна для України трансформація оборонної промисловості, чи є сенс інтеграції до транснаціональних інтеграційних об’єднань?
Час і ринок вимагає кардинальних змін. Адже структура більшості галузей промисловості України формувалася ще в середині минулого століття, коли існував розподіл на науково-технічний, виробничий та ремонтний комплекси. В умовах планової економіки такий розподіл, мабуть, мав сенс — у ролі замовника та продавця на внутрішньому та зовнішньому ринках незмінно виступала держава. Вона ж і визначала промислову стратегію.
В умовах ринку шляхом інтеграції пішла більшість промислових комплексів. Шляхом інтеграції та поглинання слабких і дрібних компаній утворилися всі найвідоміші торгові марки, такі, як Boeing або Airbus. Однак Україна має бути послідовною. Це означає, що спочатку необхідно сконцентрувати виробничі ресурси всередині країни, провести акціонування підприємств промислового комплексу, зменшити частку присутності в них держави, визначивши, яку частину можна продати іноземним інвесторам.
— А якщо говорити конкретно про авіапром — як, на ваш погляд, має здійснюватися побудова управлінської вертикалі?
Якщо по суті, об’єднання переслідує реалізацію двох взаємопов’язаних ідей. Перша передбачає появу в авіаційній промисловості єдиної промислової політики, єдиного сервісного центру, єдиних пріоритетів та єдиного бренду. Друга пов’язана зі створенням в авіапромі привабливого інвестиційного поля. Серійні заводи сьогодні ніяк не можуть впливати на ринок — вони вимушені випускати лише те, що їм запропонує розробник. Адже радянські часи давно позаду, сьогодні експлуатанти техніки диктують правила гри. Крім того, на нинішньому етапі Україні важливо чітко визначитися з пріоритетами і, особливо, з їхньою кількістю. Потенціал галузі ще досить високий, потрібна жорстка концентрація зусиль на кількох проектах, а не створення широкого спектру перспективних машин із сумнівними можливостями перетворення експериментальних проектів на масове виробництво. Нарешті, інтеграція має вирішити ще одну проблему — отримання великих кредитів. Створення концерну або корпорації, так чи інакше, передбачає акціонування та зміну форми власності. Рішення про об’єднання літакобудування вже реалізовується, що додає честі українській владі.
— По-вашому, хто має очолити нове об’єднання?
Питання непросте, тому що топ-менеджерів західного типу, знайомих з нюансами літакобудування, в Україні не так багато. У даному випадку я б не вітав призначення лише за політичним принципом, оскільки необхідна адекватна фігура з чітким розумінням механізмів функціонування великого виробництва, причому здатна вести переговори як з Росією, так і з Заходом. Не думаю, що такого менеджера потрібно шукати лише на АНТК ім. Антонова. Особливо, якщо пригадати характер ведення переговорів з Заходом щодо літака Ан-70.
— Крім літакобудування, які галузеві об’єднання ще могли б виникнути в Україні?
Звичайно, ракетно-космічне. Україна, за умови жорсткої реструктуризації, могла б створити інтегровані структури і в бронетанкобудуванні, і в секторі виробництва високоточної зброї. Я також припускаю, що частина виробничої та ремонтної інфраструктури могла б бути інтегрована під дахом держкомпанії «Укрспецекспорт». Адже при представленні нового генерального директора держкомпанії Президент України поставив завдання посилити потенціал експорту озброєнь за рахунок організації виробництва. Таке завдання можна реалізувати лише шляхом укрупнення структури, що існує, наприклад, шляхом передачі до «Укрспецекспорт» частини управлінських функцій.
— Ваше ім’я у багатьох асоціюється з радянським космосом та ракетобудуванням. Чого сьогодні не вистачає українському космосу?
Космічна галузь вимагає уточнення завдань. Це можна зробити в рамках Концепції космічної діяльності України на період 2005—2015 рр. В умовах, коли європейська, російська і, особливо — американська ракетно-космічні галузі зробили гігантські кроки в освоєнні космічного простору, для України надто важливим стає збереження та розвиток потенціалу космічних технологій. Цього можна досягти за рахунок розвитку кооперації, і перш за все з Росією. Така кооперація може включати розробку, випробування, виробництво, експлуатацію складових частин ракетоносіїв, космічних апаратів та наземної космічної інфраструктури, створення нових типів РЛС балістичного забезпечення ракетних систем та багато чого іншого. Однак Україна не повинна обмежуватися лише співпрацею з російськими партнерами. Перші кроки в напрямку розвитку кооперації з Заходом уже позаду. Україна може зробити внесок у новий ракетоносій Vega, що створюється, а також стати учасницею створення системи ПРО на ТВД. Украй важливим питанням для України є отримання асоційованого членства в ЄКА, що може відкрити шлях до нових космічних проектів. Не виключено використання Україною навігаційної системи Galileo, а також створення в Україні регіональних центрів з прийому даних з європейської космічної системи GMES. Не менше значення має активізація проекту «Циклон» як модернізованої версії для запуску з бразильського космодрому, так і для проекту американської національної системи ПРО. Україна також може взяти участь і в новій американській програмі освоєння космосу, яка, на думку фахівців, не може бути реалізована Сполученими Штатами самостійно. Відносна дешевизна вітчизняних ракетоносіїв, що забезпечують запуски на навколоземні орбіти, а також низка українських космічних ноу-хау роблять українську галузь привабливою з комерційних міркувань.
Є й низка завдань національного рівня, які повинні й можуть бути реалізовані найближчим часом. Наприклад, створення Національної системи космічного зв’язку на базі геостаціонарного космічного апарату, що покликано забезпечити інформаційну безпеку держави. Існують і інші проблеми, такі, як кадрова політика у сфері оборонної промисловості, пошук оптимальної структури інтеграції підприємств ОПК, прорив продукції на зовнішній ринок, яка, очевидно, є предметом окремої розмови.
2006.09.27 | Volodymir
Ні, 1 млн. рублів будуть платити кожному ЄЕПнутому
але Білоруських рублів. Відчуйте різницю.2006.09.27 | Illia
Скільки коштує Україні утримування Ахметова (через шахтарів)?
Скільки в бюджеті на 2007 рік на "підтримку вугільної промисловості" - 8 млрд грн? 8 млрд/47 млн = 170 грн. Може нафіг їх ?2006.09.27 | Хвізик
невірно поставлене питання. насправді, слід запитувати про варті
слід запитувати про вартість не-входження до НАТИ