МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Як ми відзначили 65-ту річницю трагедії Бабиного Яру

10/01/2006 | Богдан Червак
Впродовж трьох днів Україна відзначала 65-у річницю трагедії Бабиного Яру - однієї з найбільших катастроф людства у минулому сторіччі. Нагадаємо, що ініціатива вшанування у Києві жертв Бабиного Яру на високому міждержавному рівні належить Президенту України Віктору Ющенку, і була оголошена ним у січні 2005 року в Польщі після урочистостей до 60-ї річниці визволення концтабору Аушвіц-Біркенау. Планувалося, що до столиці України приїдуть президенти із маже 60-ти країн світу, зокрема США та Росії.

Володимира Путіна та Джоржа Буша у Києві не було. Проте масштаб відзначень – вразив. Вшанувати пам’ять жертв Бабиного Яру приїхали представники урядів Бельгії, Великої Британії, Кіпру, Нідерландів, Угорщини, Фінляндії, Франції, Грузії, Польщі, США. Разом із Президентом Ющенком, прем’єр-міністром Віктором Януковичем та головою Верховної Ради Олександром Морозом квіти до пам’ятника жертвам фашизму покладали президенти Ізраїлю, Хорватії та Чорногорії. Свічки до підніжжя пам’ятника також поставили високопосадовці Азербайджану, Росії, Литви, Болгарії, Словаччини.
Приїхали до Києва високі гості із ООН, ОБСЄ та Євросоюзу.

Кращі будівлі і приміщення столиці у ці дні були віддані для проведення різних форумів, виставок та прийомів. Українське телебачення вело прямі трансляції із місць, де відбувалися головні події.

Таким чином Україна не лише гідно відзначила чергову річницю великої трагедії, але й солідаризувалася із провідними країнами світу у спільному прагненні зробити все, щоб подібної біди на земній кулі не було ніколи.
Проте не лише масштаб, помпезність та міжнародний рівень характеризують цьогорічне вшанування жертв Бабиного Яру.

Власне про деякі особливості відзначень варто наголосити окремо.
Передусім слід відзначити окремі “перегини”. Скажімо, з метою продемонструвати свою лояльність до численних гостей, що прибули із Ізраїлю було проведено справжню “чистку” на Майдані Незалежності, зокрема заборонено продаж літератури “антисемітського змісту”. Зрозуміло, що кожен має свою думку щодо книжок, які поширюються у центрі столиці. Але заборона продавати їх саме у ці дні – продемонструвала, з одного боку, “печерний” рівень розуміння поняття лояльності, а з другого, поставила деякі запитання. Наприклад, де гарантія, що завтра з нагоди приїзду в Україну президента Польщі не будуть вилучатися книжки, які розповідають про тріумфальний похід гетьмана Богдана Хмельницького проти поляків? А коли до нас приїде російський президент, то також будемо прибирати з прилавків літературу, яка розповідає про перемогу Івана Виговського над добірними російськими полками під Конотопом?

Абсурдність і недолугість ситуації – очевидна.
Але не це є головною особливістю відзначень. Вперше за всі роки існування України як незалежної держави відзначення сумних роковин трагедії Бабиного Яру мало так званий “український контекст”.

Адже, не секрет, що впродовж багатьох років українська влада не відважувалася на офіційному рівні визнати той об’єктивний історичний факт, що у Бабиному Яру свій останній притулок знайшли тисячі українців, в тому числі члени Організації Українських Націоналістів. Про причини такого “феномену”, можна написати окрему статтю, у заголовку якої неодмінно будуть слова “хохли” і “малороси”.

Цього року “крига скресла”. Президент Віктор Ющенко виступив із привітанням із нагоди відзначення столітнього ювілею з дня народження Олени Теліги, членкині ОУН, що загинула у Бабиного Яру. Правда, глава держави так і не відважився підійти до Пам’ятного Хреста - символічної могили визначної української поетеси та десятків українських націоналістів. Однак пам’ять українських патріотів вшанувала делегація Секретаріату Президента на чолі з першим заступником його глави Іваном Васюником. Про Олену Телігу у ці дні також згадав прем’єр-міністр Віктор Янукович, інші посадові особи держави.

Крім цього, у Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка відбулася велика наукова-практична конференція “Олена Теліга: на сторожі цілості, щастя і могутності більшої родини – нації”, в якій взяли участь провідні вітчизняні вчені, відомі громадські, політичні діячі і де питання Бабиного Яру та його українських жертв розглядалося як одне із головних.
Ще про один аспект цьогорічних відзначень. Більшість, хто у ці дні з високих трибун промовляв до громадян України, вважав за необхідне зазначити, що чинна влада ніколи не допустить протистояння на національному ґрунті, підкреслював необхідність зберігати міжнаціональний мир, сприяти розвитку та задоволенню потреб національних меншин тощо. Про це говорилося так багато, що мимоволі складалося враження що Україна за крок до міжетнічного чи міжконфесійного протистояння. На щастя, це не так. Відзначення 65-ї річниці трагедії Бабиного Яру якраз і засвідчило, що українці гідно шанують усіх, хто живе на їхній землі, або ж знайшов у ній свій останній притулок, а відтак мають повне право вимагати адекватного ставлення до себе.

У зв’язку з цим про “ложку дьогтю”. Під час відкриття в Українському домі виставки, присвяченої Бабиному Яру, чимало відвідувачів обурювалися “експонатами”, що у негативному світлі зображували українців, які начебто причетні до розстрілів єврейського населення. Окремі ЗМІ підняли на світ Божий історію “Буковинського куреня”, похідної групи ОУН, звинувачуючи українських націоналістів у репресіях проти євреїв.

Можна, звичайно, не звертати уваги на подібні “випади”, але при цьому слід пам’ятати, що за підрахунками авторитетних вчених у Бабиному Яру фашистами замордовано 40 тисяч наших земляків, пам’ять про яких спонукає нас не лише до відновлення історичної справедливості, а передусім до національної самоповаги. А тому кожен, хто наважується образити українську націю має пам’ятати, що безкарно зробити це йому більше не вдасться.

Богдан Червак - провідник Київської міської організації ОУН
Отримано Майданом Sun, 01 Oct 2006 10:07:16 +0000 (GMT)

Відповіді

  • 2006.10.02 | Петя

    Re: Як ми відзначили 65-ту річницю трагедії Бабиного Яру

    Цікаво як відзначити память загиблих Українців?Один спільний памятник для усіх: націоналісти, комсомольці, червоноармійці і увважати щоб боронь Боже не попалися там росіяни? Замість критики ліпше було б представити план акції як то зробити.Ще не є запізно. Єврейська спільнота так і зробила а Ющенко лишень прилучився до цього.Але на жаль ми ще не доросли до такого.
  • 2006.10.02 | Горицвіт

    Re: Як ми відзначили 65-ту річницю трагедії Бабиного Яру

    Богдан Червак пише:
    > [...] проведено справжню “чистку” на Майдані Незалежності, зокрема заборонено продаж літератури “антисемітського змісту”.


    Зворушують лапки. Цікаво, чи автор бачив ту літературу. А якщо бачив, то невже в нього є сумніви про її зміст (чи що мають показувати лапки?).


    > Наприклад, де гарантія, що завтра з нагоди приїзду в Україну президента Польщі не будуть вилучатися книжки, які розповідають про тріумфальний похід гетьмана Богдана Хмельницького проти поляків?


    Авторе, ви бачили там такі книжки?


    > А коли до нас приїде російський президент, то також будемо прибирати з прилавків літературу, яка розповідає про перемогу Івана Виговського над добірними російськими полками під Конотопом?


    А такого змісту книжок нема не тільки на площі, але і в книгарнях важко знайти. Мабуть, лояльність до Росії не обмежується якимись днями, а є постійною, чи не так?



    > У зв’язку з цим про “ложку дьогтю”. Під час відкриття в Українському домі виставки, присвяченої Бабиному Яру, чимало відвідувачів обурювалися “експонатами”, що у негативному світлі зображували українців, які начебто причетні до розстрілів єврейського населення.


    Експонати фальсифіковані? Могли серед німецьких каральних частин бути окремі українці, чи це зовсім-зовсім неможливо? Може, історія має бути перш за все правдивою?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.10.02 | Горицвіт

      Re: Експонати фальсифіковані?

      толя дейнека пише:
      > Горицвіт пише:
      > > Експонати фальсифіковані? Могли серед німецьких каральних частин бути окремі українці, чи це зовсім-зовсім неможливо? Може, історія має бути перш за все правдивою?
      > начальником київської поліції в 1941-43 при німцях був Вадим Майковський, напівєврей. Особисто розстрілював в Бабиному Яру. Втік разом з німцями і потім робив в гестапо. Теж треба було присв'ятити експонат, з зазначенням етнічності. Як ніяк - начальник.


      Оскільки я не бачив експонатів, якими обурюється п. Червак (бо не заходив на виставку) і не знаю нічого про людину, яку згадуєте ви, то по суті прокоментувати не можу. Але якщо все так, то, безперечно, можна було присвятити і вказати етнічність.
    • 2006.10.05 | SpokusXalepniy

      А что здесь такого невиданного?

      толя дейнека пише:
      > начальником київської поліції в 1941-43 при німцях був Вадим Майковський, напівєврей. Особисто розстрілював в Бабиному Яру. Втік разом з німцями і потім робив в гестапо. Теж треба було присв'ятити експонат, з зазначенням етнічності. Як ніяк - начальник.

      Например, в мире есть хасидское (строго иудейское) движение евреев против сионизма, борющееся на стороне палестинцев за ликвидацию государства Израиль (не за уничтожение людей, а за ликвидацию как государства).

      Среди украинцев было сколько хочешь таких, которые расстреливали украинцев, а в 30-х способствовали голодомору. И вот так - в любой нации.
      Ну и что? Этим разве можно обелить голодомор или холокост?
    • 2006.10.05 | Мірко

      Re: Як ми відзначили 65-ту річницю трагедії Бабиного Яру

      >(БЧ) У зв’язку з цим про “ложку дьогтю”. Під час відкриття в Українському домі виставки, присвяченої Бабиному Яру, чимало відвідувачів обурювалися “експонатами”, що у негативному світлі зображували українців, які начебто причетні до розстрілів єврейського населення.<



      >(Г)Експонати фальсифіковані? Могли серед німецьких каральних частин бути окремі українці, чи це зовсім-зовсім неможливо? Може, історія має бути перш за все правдивою?<

      Якщо так то заграймо ось таку гру. На кожне жидівське імя злочинців по ґеноциду, назвіть українське. Починаю я:
      Лазар Каґанович
      ...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.10.08 | Горицвіт

        для чого ця гра?

        Мірко пише:
        > Якщо так то заграймо ось таку гру. На кожне жидівське імя злочинців по ґеноциду, назвіть українське. Починаю я:
        > Лазар Каґанович
        > ...


        Навіщо мені грати в цю гру? Хіба вона спростує ті факти, що гітлерівська німеччина здійснювала геноцид євреїв і що на окупованих територіях у німців знаходились помічники з місцевого населення (і українці, і євреї, до речі)?

        Старі люди розказували ще цікавіші факти. Коли в наші краї прийшли німці, то на службу до них пішов весь комуністичний актив (із тих, що не встигли виїхати). Служили німцям, як перед тим більшовикам, знущались над народом так само. А коли повернулися радянські війська, то ці ж люди знов прилаштувалися при владі! Чомусь мало сумнівів, що вони могли брати участь і в розстрілах євреїв чи упівців чи кого завгодно.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.10.08 | Хвізик

          Re: для чого ця гра?

          > Старі люди розказували ще цікавіші факти. Коли в наші краї прийшли німці, то на службу до них пішов весь комуністичний актив (із тих, що не встигли виїхати). Служили німцям, як перед тим більшовикам, знущались над народом так само. А коли повернулися радянські війська, то ці ж люди знов прилаштувалися при владі! Чомусь мало сумнівів, що вони могли брати участь і в розстрілах євреїв чи упівців чи кого завгодно.
          якесь пиздувате у нас суспільство - піднімає людей нагору за принципом негативної селекції, так що найбільші сволочи піднімаються найвище. А чесним трудом піднятия дуже складно.
      • 2006.10.09 | Боррачо

        Re: Як ми відзначили 65-ту річницю трагедії Бабиного Яру

        Мірко пише:
        має бути перш за все правдивою?<
        >
        > Якщо так то заграймо ось таку гру. На кожне жидівське імя

        Тю, фошист недобитий. Певно, кортить продовжити катівську справу "Буковинського куреню"?
    • 2006.10.05 | Navigator

      По-моєму цікаві матеріали про Холокост. І євреї розстрілювали єв

      вреїв.
      Так імперії поділяли і володарювали.

      http://www.echo.msk.ru/programs/victory/

      В. ДЫМАРСКИЙ: Добрый вечер, уважаемые слушатели. В прямом эфире «Эха Москвы» очередная программа из цикла «Цена Победы». Мы, ее ведущие, Дмитрий Захаров…

      Д. ЗАХАРОВ: И Виталий Дымарский. Добрый вечер. А также наш гость…

      В. ДЫМАРСКИЙ: Марк Солонин, историк, которого вы хорошо знаете, поскольку он уже не первый раз появляется на нашей программе.

      М. СОЛОНИН: Добрый вечер, уважаемые господа и дамы.

      В. ДЫМАРСКИЙ: План нашей программы мы должны объявить нашим слушателям. Номер эфирного пейджера 725-66-33, СМС +7 985 970-45-45. В конце программы в немножко необычной редакции будет «Портретная галерея» Елены Съяновой. Просто Лена немножко приболела, потеряла голос, поэтому ее текст прочитает, как я совершенно в этом не сомневаюсь, замечательно – Майя Пешкова, известная ведущая на радиостанции «Эхо Москвы». И осталось только объявить сегодняшнюю тему программы. Это «Русский Холокост». Мы будем сегодня говорить о Холокосте именно на оккупированной немецкими войсками территории Советского Союза. Все вводные, по-моему, даны, приступим тогда к обсуждению. Последнее, что я должен сказать, что где-то перед «Портретной галереей» Елены Съяновой мы включим, надеюсь, наши телефоны для того, чтобы с вами побеседовать в прямом эфире, уважаемые слушатели. Такой наш план, начнем его реализовывать. Марк, первый вопрос. У нас же, знаете как, главное не качество, а количество, поэтому все любят у нас всегда статистику. Есть ли у вас статистика по, как выражалась нацистская верхушка, по «окончательному решению еврейского вопроса» на территории Советского Союза?

      М. СОЛОНИН: Ну, статистика эта есть. Нового ничего мы не скажем. К сожалению, действительно, в нашей сегодняшней передаче будет очень много совершенно неприличной статистики, я вынужден извиниться перед всеми слушателями, мне самому всегда крайне неприятно и неудобно, когда в книге или в эфире я начинаю пересчитывать людей убитых, замученных, истребленных миллионами, но такая была война и такая у нас тема. Статистика эта выглядит следующим образом. По толком никому неизвестным данным, а именно по тем данным, которые насчитала Государственная чрезвычайная комиссия по расследованию преступлений фашистских оккупантов, которая была создана, когда советская Красная Армия начала наступать в 1943 году, под руководством того самого писателя Алексея Толстого, та комиссия насчитала, ну, насколько это можно было насчитать, понимаете, там были рвы, набитые остатками людей, насчитала, что вообще на оккупированной территории вроде бы оккупанты истребили 7,5 миллиона человек. Всего насчитала тогда комиссия. Откуда, строго говоря, взялись те 20, которые были объявлены при Брежневе и 27 миллионов, которые были объявлены при Горбачеве, я лично не знаю, потому что потери вооруженных сил более или менее посчитаны, они укладываются в некую цифру 8,7 миллиона, это, правда, без потерь ополчения в той его части, которое не было переформировано в регулярные части, но тут не будет большого изменения.

      В. ДЫМАРСКИЙ: То есть, в общей сложности, у вас получается чуть больше 16 миллионов?

      М. СОЛОНИН: Ну, это не у меня, это классические данные Кривошеева.

      В. ДЫМАРСКИЙ: Но, по данным, как вы сейчас говорите, горбачевской эпохи, я видел такое: 16 миллионов, по-моему, гражданского населения и 11 миллионов военнослужащих.

      М. СОЛОНИН: Ну, так оно должно получиться, чтобы цифра слепилась, но откуда взялись эти 16 – непонятно. Еще раз повторяю, Чрезвычайная комиссия тогда насчитала примерно 7,5 миллионов. Есть еще, никому точно неизвестно, но ужасающая цифра порядка 2 миллионов – это блокадный Ленинград. Это не оккупированная территория, немцы не заняли Ленинград, они просто заморили там 2 миллиона человек голодом. И среди всех этих жутких цифр мы сегодня говорим об одной из весьма, весьма и весьма заметных составляющих, если брать цифру ту, которую насчитала тогда Чрезвычайная комиссия, почти половина, это 2,8 миллиона человек истребленного именно еврейского населения, истребленного, в основном, в первые же недели и месяцы оккупации, истребленного поголовно, не взирая на пол, возраст и так далее, и истребленного совершенно целенаправленно, то есть если для всех остальных категорий советских людей для того, чтобы оказаться в расстрельном рву надо было хоть чем-нибудь как-нибудь обидеть оккупантов, то для евреев и членов их семей не требовались никакие другие дополнительные аргументы. Стоит заметить, что вот эта цифра – 2,8 миллиона – это ни много ни мало почти половина всех жертв европейского еврейства, эта цифра, мало того, что отсутствует в советских учебниках, а дело вот в чем, если уж мы начали с этой – еще раз повторяю, мне очень неприятно говорить такую статистику, но мы с нее начали – дело в том, что огромное количество еврейского населения традиционно, на протяжении 400-500 лет, проживало на территориях Восточной Польши, Литвы, Румынии, то есть тех территорий, которые с 1939 по 1941 год Советский Союз аннексировал, выразимся так. В одной только Восточной Польше, которая вошла в состав Советского Союза под названием Западная Белоррусия-Западная Украина, проживал 1 миллион 300 тысяч евреев. Соответственно, огромное количество было в Литве, Латвии, Молдавии и так далее. Так вот, советская статистика этих людей, которые были истреблены на территории Советского Союза в тот момент, когда они были гражданами Советского Союза, засчитала в Польшу – вот откуда взялись те колоссальные цифры людских потерь Польши и каким образом, мошенническими приемами, удалось уменьшить объем…

      В. ДЫМАРСКИЙ: Это за счет Западной Украины?

      М. СОЛОНИН: Вот я говорю, это Западная Украина, Западная Белоруссия, Молдавия и три прибалтийские республика, которых решили не засчитать, хотя когда в сентябре 1939 года Советский Союз аннексировал Восточную Польшу, 52% территории довоенной Польши, то один из аргументов был, он был заявлен Молотовым, это защита населения этих территорий, которое брошено на произвол судьбы, то есть их взяли, насильно защитили таким образом, что такие вот жертвы, а потом даже не сочли нужным их засчитать. Таким образом, у нас получается такая вот статистика. Точной цифры, конечно, не знает никто. Еще раз повторяю, на территории, которая была оккупирована к моменту начала войны, проживало порядка 4 миллионов евреев, весьма много, каждый двадцатый. И порядка 2,8 миллиона были истреблены. Причем проценты эти, если уж мы говорим о статистике, перейдем к процентам, проценты, конечно, зависели от близости к западной границе. Там, где была граница совсем близко, где не было никакой практически возможности как-то уйти, там процент истребления приближался к абсолютному. Ну, город-герой Брест, первый оккупированный советский город, в городе-герое Бресте проживало 25 тысяч евреев и к моменту освобождения Бреста там было 19 живых человек. 19 из 25 тысяч. Из этих 19 шестерых спасла одна только семья Полины Макаренко.

      В. ДЫМАРСКИЙ: Марк, это как бы такая вводная статистика, но вот один вопрос, который хотелось бы вам задать по этому поводу. Во многих исследованиях Холокоста вообще и, в частности, Холокоста на советской территории, приводится довольно много фактов, кстати говоря, об этом очень много и подробно пишет Борис Соколов в своей книжке «Оккупация. Правда и мифы», и, в частности, он там пишет о том, что когда немцы начали свой поход на восток, очень часто их роль, их функции по, как они выражались, «окончательному решению еврейского вопроса» брало на себя местное население.

      М. СОЛОНИН: Более того, более того, сам термин «окончательное решение» получился на этой самой злополучной Ванзейской конференции, каковая – ну, это курортный пригород Берлина, дачный – это февраль 1942 года, то есть истребление, поголовное истребление еврейского населения оккупированных территорий Советского Союза произошло до того, как гитлеровская верхушка приняла решение именно об истреблении, то есть изначально там был достаточно длительный процесс. Мы не будем в этой передаче говорить о геноциде евреев в Западной Европе, наша цель – это цикл истории Советского Союза, это наша история, но тем не менее там был очень сложный этап. Сначала были намерения просто их куда-то отселить – на Мадагаскар ли, было предложение забрать Советскому Союзу – обращались же к Сталину забрать миллион евреев, были у них разные идеи, пока, наконец, гитлеровская верхушка пришла вот к такому пониманию термина «окончательное решение», в то время как поголовное истребление на оккупированной территории Советского Союза началось с первых же дней оккупации и, как совершенно верно вы сейчас отметили, такой есть факт, в огромной степени оно было сделано руками местного населения.

      В. ДЫМАРСКИЙ: Первые даже, по-моему, поляки начали этим заниматься.

      М. СОЛОНИН: Мы будем стараться избегать национальных определений вообще, будем стараться, но первые акты массового истребления начались на тех территориях, которые были оккупированы первыми. Коль скоро это были территории Литвы и бывшей Польши, то понятно. Я не хотел бы тут лишний раз создавать никаких национальных вопросов. Я хочу лучше назвать две цифры. СС прислало на всю огромную, гигантскую оккупированную территорию Советского Союза четыре айнзац-группы, которые должны были этим делом заниматься общей численностью 3 тысячи человек. Я не оговорился. 3 тысячи человек на всю эту гигантскую оккупированную территорию, где жило 80 миллионов местного населения, да и из этих 3 тысяч эсэсовцев примерно 600 человек были технический персонал – водители, механики, обслуга и так далее. И, разумеется, если бы такими людскими резервами немцы попытались бы истребить 3 миллиона человек…

      В. ДЫМАРСКИЙ: Помимо СС и СД тоже занимались.

      М. СОЛОНИН: У них же всегда был порядок, было четыре айнзац-группы, у которых была именно эта задача, остальные занимались своими задачами. Поэтому, разумеется, выполнить такой объем работы без активного вовлечения местного населения было невозможно, но более важно, на мой взгляд…

      В. ДЫМАРСКИЙ: Извините, Марк, я вас перебью, вот по сведениям, которые приводит Борис Соколов, примерно тысяча добровольцев из числа местных жителей помогали батальонам немецкой полиции…

      М. СОЛОНИН: Извиняюсь, тысяча или тысячи?

      В. ДЫМАРСКИЙ: Около тысячи.

      М. СОЛОНИН: Ну что вы, как это.

      В. ДЫМАРСКИЙ: А, нет, извините, вру, тысячи, естественно, тысячи.

      М. СОЛОНИН: Понятно. Буква «и» позволяет в русском языке очень много.

      В. ДЫМАРСКИЙ: Вот, смотрите, такая цифра. Осенью 1942 года, когда основная часть евреев уже была истреблена, в рейхскомиссариате Остланд, в полиции, служило примерно 4,5 тысячи немцев и 55,5 тысяч местных уроженцев.

      М. СОЛОНИН: Вот это уже более похоже.

      В. ДЫМАРСКИЙ: В рейхскомиссариате Украина, соответственно, где-то 10 тысяч 200 примерно немцев и почти 71 тысяча местных жителей.

      М. СОЛОНИН: Ну, здесь, понимаете, я думаю, самый простой способ количественной оценки – это просто посмотреть на численность так называемых полицаев, прочих подобных подразделений, потому что, как правило, именно это личное участие в истреблении еврейского населения было проходным билетом и в полицаи и, с другой стороны, это было то, что нужно было немцам, это связывало кровью, потом, уже понятно, что, оказавшись там, человеку не было дороги назад, а эти цифры многократно называли. То есть, опять же, точной цифры полицаев, охранных отрядов никто сейчас не назовет, но это что-то порядка 200-250 тысяч человек по всей оккупированной советской территории. То, что да, действительно, во многих случаях, особенно в западных районах, в том, что было Польша, что было Литва, в ряде случаев массовое истребление начиналось практически даже до появления немцев или в первые часы появления немцев. В том же Каунасе 4 тысячи местных евреев были забиты ломами местными националистами. Такую печальную известность, причем не у нас, в Польше почему-то, печальную известность приобрело, такое было местечко Едвабне, что как мне объяснили, в переводе с польского означает «шелковый». Вообще говоря, это Западная Белоруссия на момент начала войны, это была советская территория, это была Западная Белоруссия, такое там небольшое местечко, там очень такой интернациональный район, там и литовцы, и поляки, и белорусы, и евреи, и русские, кто угодно жили-жили, и местные жители в первые же дни оккупации согнали тысячу 600 человек в несколько сараев и сожгли живьем.

      Д. ЗАХАРОВ: Марк, возникает вот такой вопрос, в общем-то, лежащий на поверхности: а почему? Почему?

      М. СОЛОНИН: Правильный вопрос. Я только его чуть уточню.

      Д. ЗАХАРОВ: То есть как только стало можно?

      М. СОЛОНИН: Я понял. Вот сейчас вы сказали, и я сразу вспомнил, что я хотел сказать нашим радиослушателям. А нашим радиослушателям я хотел рассказать один эпизод войны, который мне мой отец рассказывал бесконечно много раз, то есть чувствуется, это ему настолько запало в память, что он мне рассказывал многократно. А эпизод был такой. Это был 1941 год и на поле боя местные жители, ну, попросту сказать, русские, не знаю, русские, украинцы, не суть, местные жители ходили по полю и стягивали сапоги, брюки, даже, извиняюсь, кальсоны с раненых, еще живых. Там не было никакого национального конфликта, на поле лежали умирающие русские солдаты, стягивали с них обмундирование русскоязычные двуногие люди. Поэтому прежде всего, конечно, надо просто понять, что война это очень нехорошее занятие, а война такого масштаба, которая началась летом 1941 года, какую-то часть людей приводит в нечеловеческое состояние…

      Д. ЗАХАРОВ: То есть вседозволенность.

      М. СОЛОНИН: …в котором они делают то, что, я не исключаю, что если бы этим женщинам за год до этих событий сказали, что вообще такое может быть, что они будут с умирающих солдат снимать обмундирование, наверное б эти женщины не поверили, что вообще такое может быть с людьми, какое произошло с ними. Это один момент. Но не будем мы прятаться вот за такую ширму. И все-таки я хотел бы уточнить ваш вопрос: почему так? Что именно – так? Есть действительно огромная, она видна, она видна по цифрам, она видна по фактам, есть огромная разница между ходом геноцида еврейского населения на оккупированной территории Советского Союза и в Западной Европе. Вот эта разница, она действительно заслуживает ответа. Поясняю, о чем мы говорим. Например, во Франции, в оккупированной Франции проживало до войны 350 тысяч евреев.

      Д. ЗАХАРОВ: Не много.

      М. СОЛОНИН: Не суть, сколько уж было. Суть важна в другом. Из 350 тысяч погибло 83, меньше одной четверти. Три четверти были спасены – кого-то укрыли жители, кого-то укрыли католические монастыри, значительную часть переправили в Испанию.

      Д. ЗАХАРОВ: Фашистскую.

      М. СОЛОНИН: Кстати, в Испанию, фашистскую Испанию, которая считалась официальным союзником фашистской Германии так же, как Финляндия – военный союзник Германии, так же, как Болгария, вообще не допустили убийства ни одного еврея на своей территории. Италия и Венгрия, безусловные военные союзники Германии, не трогали свою еврейскую общину и истребление началось только после непосредственно оккупации Италии и Венгрии немецкими войсками. Очень интересный факт, который меня просто поразил: в Бельгии и Нидерландах, ну, Бельгии и Голландии, население спасло каждого четвертого еврея, учитывая, что такое Голландия, то есть предельно густонаселенная страна, где нет ни лесов, ни болот, где некуда прятать, где там можно было прятать пять лет оккупации – непонятно…

      Д. ЗАХАРОВ: Под кроватью.

      М. СОЛОНИН: Только под кроватью, только под кроватью. Опять же, конечно, правды ради надо отметить, что и оккупационный режим Бельгии был не такой, как Белоруссии, скажем так, в Бельгии могли за это отправить в концлагерь, в Белоруссии могли сжечь всю деревню, это тоже надо принять к сведению и во внимание, тем не менее разница огромная. Разница огромная. Если там спасли половину, треть, три четверти, то на оккупированной территории Советского Союза истребили практических всех. Понятно, однозначно понятно, это позиция местного населения. Ничем другим объяснить нельзя. А с чего она взялась? А взялась она, конечно же, прежде всего с того, что если в Западной Европе гитлеровцы скрывали свой геноцид еврейского населения, как дурную болезнь, они это скрывали от населения, как собственную неприличную дурную болезнь, для этого и был придуман Освенцим – фабрика, которая переработала 4 миллиона людей, не только евреев, для этого были затрачены гигантские ресурсы угля, подвижного состава, тепловозов, вагонов, чтобы грузить, возить, ведь немцы же провели гигантскую – дико звучит – но гигантскую работу и потратили огромные ресурсы во время войны для того, чтобы истребить евреев Западной Европы где-то далеко, от глаз людских подальше. На оккупированной территории Советского Союза установка была совершенно другая. Интересную сейчас одну вещь зачитаю. На четвертый день войны, 26 июня 1941 года, товарищ Пономаренко, это руководитель Белорусской компартии, докладывал Сталину: «Вся немецкая агитация устная и письменная идет по флагом борьбы с жидами и коммунистами, что трактуется как синонимы». То есть самая главная немецкая листовка, наши слушатели-ветераны подтвердят, которые сыпались с неба, это: «Бей жида-политрука, просит рожа кирпича». Так просто, без рифмы, без ритма, но доходчиво. То есть это был стержень, это был основной стержень всей немецкой пропаганды, всей аргументации того, для чего они пришли. Ну, не могли же они придти и сразу сказать, для чего они пришли в Россию. Главный был аргумент – освободить вас от жидовской власти, которая засела в Кремле.

      В. ДЫМАРСКИЙ: Марк, еще такой вопрос, может быть, опять же, это дико звучит, но как была организована эта «работа» немцами? И вот, в частности, нам пришел вопрос от Ольги из Москвы: «Почему в Варшаве немецкое население было загнано в гетто и какое-то время там проживало и работало, а в Советском Союзе в течение нескольких месяцев практически уничтожили всех евреев на оккупированных территориях?». Ну, здесь надо сказать, что на территории Советского Союза тоже были гетто.

      М. СОЛОНИН: Нет, тем не менее наша радиослушательница совершенно права, просто она продублировала то, о чем мы говорили, она права, разница была именно в этом – гетто у нас создавались не везде, во многих территориях…

      В. ДЫМАРСКИЙ: Минск, Минское гетто.

      М. СОЛОНИН: Да, да. Во многих территориях они их вообще не создавали, просто истребили сразу, сходу. Например, так было по большей части в Прибалтике. Допустим, в том же Киеве сначала произошло массовое истребление в этом самом Бабьем Яру, потом создали гетто, да и продолжительность существования этих гетто на территории Советского Союза была гораздо короче. У немцев была совершенно другая задача. На Западе они не совсем понимали, что им делать – то есть была общая установка руководства, что надо от евреев избавиться, армейское командование понимало, что это им мешает, что это озлобляет население, что это дискредитирует армию, что это подрывает боевой дух армии, и как-то пытались уклониться, как-то затянуть. А здесь, у нас, была абсолютно другая установка. Немцы – не берусь судить, это было разумное решение, с их точки зрения, или нет – но через массовое, открытое, откровенное, наглое и предельно жестокое истребление евреев показать всему населению, что за власть к ним пришла и что с этой властью шутить уже не надо. Это была совершенно преднамеренная демонстрация жестокости, силы, то есть логика была, увязка какая: жиды и советская власть это одно и то же, вот мы на ваших глазах зверски истребляем жидов, таким образом советская власть кончилась, примите это к сведению. Поэтому они не только не пытались как-то скрывать, но и подталкивали всевозможно участие местного населения. Опять же, вынужден привести несколько крайне нехороших фактов. В частности, первый массовый расстрел детей на Украине был произведен именно силами местных полицаев 19 августа под Белой Церковью. Например, 6 сентября зондер-команда СС, уничтожившая 1 тысячу 100 взрослых, не взялась перебить 561 ребенка, вызвала украинскую полицию. 24 сентября дело дошло до того, что командующий группы армий «Юг» Вермахта фельдмаршал Вермахта издал приказ по армии, запрещающий, цитирую, «военнослужащим Вермахта участвовать в эксцессах местного населения». Вот такая была на самом деле картина.

      Д. ЗАХАРОВ: Марк, тут возникает вопрос, а почему тогда они создавали гетто? Вот, казалось бы, в Бабьем Яру они уничтожили огромное количество людей. Но почему тогда они начали создавать гетто? Что им мешало продолжить работу этой машины истребления?

      В. ДЫМАРСКИЙ: Я сейчас дам Марку ответить, конечно, на этот вопрос, но у меня такое здесь соображение, что есть еще, как мне кажется, различия в тех гетто, которые были организованы на территории Советского Союза и в Западной Европе. Это были немножко разные гетто, потому что гетто на территории Советского Союза, во всяком случае то, что я видел по Минскому гетто, хоть и гетто и там люди чего-то такое работали, жили, но все равно все были обречены на смерть.

      Д. ЗАХАРОВ: Ну, это понятно.

      М. СОЛОНИН: Скажем так, гетто на территории Советского союза – это был пункт временного содержания, абсолютно временного и кратковременного, это было понятно всем, в то время как в Западной Европе они долгое время, я имею в виду гитлеровцев, оккупантов, сами еще толком не знали, что они хотят. Плюс есть еще один момент, который мы не произнесли, а имеет смысл все-таки его упомянуть. Значительная часть территории Советского Союза, ну и, понятно, речь идет и о Молдавии и части Украины, была оккупирована румынами, или, скажем так, оккупирована-то немецкими войсками, но передана в качестве подарка румынскому союзнику, а вот в румынской зоне оккупации, там действительно была определенная специфика. К слову говоря, румыны, очень плохо воюя, исключительно хорошо зверствовали, причем по всем направлениям – и по отношению к еврейскому населению, по отношению к населению партизанских областей и так далее. Тем не менее после Сталинграда, когда до румынского руководства дошло, к чему дело идет, они прекратили массовые акции, более того, они разрешили Международному Красному Кресту сотрудничать, и это спасло, то есть тех евреев, которые находились в гетто на территории румынской зоны оккупации, это примерно порядка 200-250 тысяч человек, которые смогли дожить до 1942-43 года, они, как правило, и уцелели. Ну, румыны готовились уже к тому, они же под конец войны перешли якобы в антигитлеровскую коалицию, если мне память не изменяет, король получил орден Победы.

      В. ДЫМАРСКИЙ: Здесь еще надо, поскольку мы говорим на эту тему, еще один такой, в общем-то, трагический факт надо упомянуть обязательно и, кстати говоря, это отвечает на вопрос, который нам задает некий Дольф: «Среди полицаев и самих евреев хватало».

      Д. ЗАХАРОВ: Имеются в виду зондер-команды в гетто?

      В. ДЫМАРСКИЙ: Ну, я не знаю, что имеет в виду Дольф, но надо сказать о том, что, например, я опять вернусь к Минскому гетто, там действительно были созданы органы самоуправления внутри самого гетто, то есть там были некие комитеты внутренние, которые отвечали за ту или иную сферу жизни этого гетто. Была и полиция внутри этого гетто, функции которого заключались в охране улиц, охране входа и выхода из гетто, организации облав даже для отправки на работу, помощь немцам и литовцам во время облав, и есть даже более трагическая вещь, и это опять же в книжке Бориса Соколова приводятся свидетельства главы органа самоуправления Вильнюсского гетто Якова Гене, который рассказывал своим коллегам, как еврейские полицейские Вильнюса в октябре 1942 года отбирали и вели на смерть несколько сот евреев из Ошмянского гетто. И вот это страшная вещь, когда вот этот вот человек, волею судьбы, в общем-то, оказавшийся в такой позиции, вот это его буквально слова: «Еврейская полиция спасла тех, кто должен был остаться в живых. Тех, кому жить оставалось недолго, мы отобрали, и пусть пожилые евреи простят нас, они стали жертвами ради других и ради нашего будущего» и так далее.

      Д. ЗАХАРОВ: Это известная фраза и, в общем, многие относятся к ней, как к попытка отмазать самого себя.

      В. ДЫМАРСКИЙ: Это другой вопрос, Дима, самое главное, что это все равно не спасало даже тех же полицаев, потому что в конечном итоге все равно все заканчивали в крематории.

      Д. ЗАХАРОВ: И еще я хочу сказать два слова по этой теме. Есть американский фильм о еврейских зондер-командах и там Харви Кейтель играет одного из главных злодеев. Не помню, как называется, но фильм страшный, его стоит посмотреть.

      М. СОЛОНИН: И тем не менее, все-таки я хочу уточнить. В русском языке есть устоявшее понимание термина «полицай» – это тот, кто с оружием в руках содействовал и помогал фашистским оккупантам в их борьбе с партизанами, с Красной Армией, в расправах с местным населением. Да, действительно в гетто были и Юден-райт, то есть самоуправление, были какие-то службы поддержания порядка, это очень трагическая история. Должен заметить, что многие покончили жизнь самоубийством, были массовые самоубийства именно среди вот этих руководителей, которые сначала думали, что им удастся как-то кого-то спасти. Это трагическая история. Были, конечно, и негодяи. Было бы странно отрицать и было бы странно, если бы и среди 4 миллионов евреев, оказавшихся на оккупированной территории, не нашлось несколько тысяч негодяев, но это все-таки совершенно другая ситуация, внутригеттовская вот эта внутренняя полиция и вооруженные отряды, которые содействовали оккупантам.

      Д. ЗАХАРОВ: Марк, нам прислал человек, которого зовут Вячеслав Степашкин, вопрос: «Очень интересная тема для меня с точки зрения моей работы. Для зарубежных гостей, особенно из-за океана, является откровением уровень жертв мирного населения СССР. Про Холокост знают все, а вот когда экскурсоводы в Музее на Поклонной горе озвучивают страшные цифры потерь – 11 миллионов военных и 16 миллионов гражданского населения – все в шоке. Ответьте, пожалуйста, на скромненький вопрос, почему знают про одну катастрофу, и ничегошеньки про другую?». Вот сама позиция интересна – разделить катастрофу как бы.

      М. СОЛОНИН: Я могу ответить на этот простенький вопрос только простеньким ответом. Из чего формируется историческое мышление простого человека с улицы? Учебник школьный, передача к юбилею и кино. В школьном учебнике про Холокост – вот то, о чем мы говорим, про Холокост на территории Советского Союза – мы просто не найдем ни единого упоминания.

      В. ДЫМАРСКИЙ: Вы имеете в виду в наших, в отечественных?

      М. СОЛОНИН: В наших, отечественных. В Большой советской энциклопедии есть статья «Освенцим». Есть страница, на которой рассказывается, что такое Освенцим. Там нет даже слова «еврей». Освенцим есть, четыре страницы текста есть, слова «еврей» нет. В 12-томной Истории второй мировой войны, классическая советская, только применительно к событиям 1938 года упомянуто, что там немцы что-то такое нехорошее замышляли. Поэтому если и имеет место перекос, то, скорее, он имеет место действительно на Западе, там действительно такая установка в учебниках, там история Холокоста включена в обязательный школьный курс практически везде, в Европе и в Штатах. Об этом школьникам рассказывают, про трагедию другой части населения оккупированных территорий там не рассказывают. У нас, насколько я понимаю, ситуация была абсолютно другая.

      Д. ЗАХАРОВ: Ну, Холокост – это греческое слово…

      М. СОЛОНИН: «Всесожжение», переводится, «жертвоприношение».

      Д. ЗАХАРОВ: Да, и как мне кажется, оно, в общем-то, могло бы быть использовано любой пострадавшей нацией применительно к той части своего населения, которая погибла, то есть к тем миллионам и миллионам людей, которые погибли будучи либо расстрелянными, либо отравленными в газовых камерах, сожженными в крематориях, как угодно еще. Я думаю, что здесь как бы немаловажную роль играет элемент исторической памяти, то есть насколько отдается дань памяти этим самым миллионам людей, и как бы ни насколько это не становится дежурным моментом и проходной цифрой.

      В. ДЫМАРСКИЙ: Собственно говоря, тот же самый Вячеслав Степашкин, которому вы сейчас отвечали, он написал еще одну вещь: «Почему я ни разу при упоминании жертв Холокоста не слышал про жертвы других народов? Например, помимо жертв СССР ведь было уничтожено 6 миллионов поляков. Есть ли в Музеях Холокоста сведения о жертвах других народов?». И здесь же, на нашем Интернет-сайте, отвечает человек, который называет себя просто «старый еврей, доживаю свой век», совет Степашкину: «Приезжайте к нам в гости, посетите Музей Холокоста и все поймете. Евреи помнят своих предков».

      Д. ЗАХАРОВ: Да, и как бы историческая память штука такая – ты либо помнишь, либо не помнишь, и нечего на зеркало пенять.

      В. ДЫМАРСКИЙ: Наташа Миронова, постоянный корреспондент программ «Эхо Москвы», переводчик из Москвы, пишет: «Всякий раз, когда возникает эта проклятая тема, тут же раздается коллективный вопль: «А наших разве мало перебили?!», ну и, конечно, всесоюзная перекличка сволочей, утверждающих, что не было никакого Холокоста. Спорить с ними – значит себя не уважать. Спасибо вам, что подняли эту тему. У меня тоже немало родственников полегло и на Украине, и в Белоруссии, и гнуснее всяких нацистов были наши местные антисемиты, которые шли в полицаи. Мой дядя был в партизанском отряде. Иногда немцы попадали к ним в плен и их приходилось убивать. Не могли партизаны таскать за собой пленных, охранять, да еще кормить. Голод был страшный. Но убивать безоружных, пусть они триста раз немцы и враги, было очень тяжело». Ну, здесь такое уже, рассуждения. У нас есть еще постоянный корреспондент – Ваня из Москвы, безграмотный – он спрашивает, правда, я не понимаю, почему он это спрашивает: «Почему ксеноненависть, кривляясь, заменяете на ксенофобию?». Ванечка, почитайте книжки, «ксенофобия» – это просто иностранное слово, а «ксеноненависть» – такого слова нет, а «ксенофобия» – это и есть ксеноненависть, ненависть ко всем чужим, к иностранцам

      М. СОЛОНИН: Я позволю предложить прекратить подобного рода…

      В. ДЫМАРСКИЙ: Ну, раз люди пишут…

      М. СОЛОНИН: Господа, мы, естественно, по крайней мере, я, по-моему, достаточно это понятно, не имел ни малейших намерений и с самого начала это отметил, обсуждать и делить убитых по национальному признаку и, главное еще, на основании этого суммарного или процентного числа убитых раздавать какие-то номера и рейтинги. Мы в этом цикле передач говорим о цене Победы. Я уже имел возможность и перед этим микрофоном еще раз повторю, что цена Победы, то есть жертвы Советского Союза во второй мировой войне, где-то на три четверти, наверное, состоят из цены поражения, то есть конкретно могу вам сказать, что от Курской битвы до красного знамени над Рейхстагом советская армия потеряла примерно 3,5 миллиона человек убитыми, а вообще Советский Союз потерял то ли 20, то ли 27, то есть за поражение первых месяцев, за оккупацию, за гибель огромного количества населения на оккупированных территориях наша страна, Советский Союз, и заплатила четыре пятых того, что мы сейчас называем цена Победы, хотя, может быть, это правильнее было бы назвать ценой поражения. Когда мы говорим об этой цене поражения и о трагедии, катастрофе 1941 года, сегодня мы говорим об одной из составляющих этой катастрофы – это катастрофа советского общества, которая меня, как историка советского государства, интересует как составляющая этой катастрофы. И здесь есть, о чем говорить – есть говорить о позиции руководства советского государства, советской армии, партизанского движения, вот о чем надо говорить, а не реагировать на эти…
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.10.09 | Navigator

        А українці на українському радіо повинні розповідати про Голодо

        мор.
        Бо всім іншим пофігу.
        Що й було і є.
        Вчіться у жидів!
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.10.09 | Analytik

          Підписуюсь під кожним словом

        • 2006.10.11 | Михайло Свистович

          Re: так і ми розказуємо про голодомор казки

          толя дейнека пише:
          >
          > Адже вислідили вони і засудили Ейхмана, головного ката і одночасно жида за національністю

          А звідки дані про його таку національність?
      • 2006.10.11 | Михайло Свистович

        Re: голокостники на сіоніському радіо розповідають про голокост

        толя дейнека пише:
        >
        > старі люди розказували мені, що в війну німці палили цілі жидівськи деревні в Білорусії.

        Брехати не гарно. Жидівських "деревень" в Білорусі не існувало.
  • 2006.10.05 | Englishman

    Prohannja utochnyty

    Богдан Червак пише:

    > У зв’язку з цим про “ложку дьогтю”. Під час відкриття в Українському домі виставки, присвяченої Бабиному Яру, чимало відвідувачів обурювалися “експонатами”, що у негативному світлі зображували українців, які начебто причетні до розстрілів єврейського населення.

    Scho to buly za eksponaty?

    Jakym same chynom vony pidkresljuvaly ukrajins'kist' "nachebto prychetnist'" do rozststriliv jevrejs'kogo naselennja?
  • 2006.10.05 | vvkornilov

    Re: Як ми відзначили 65-ту річницю трагедії Бабиного Яру

    "Скажімо, з метою продемонструвати свою лояльність до численних гостей, що прибули із Ізраїлю було проведено справжню “чистку” на Майдані Незалежності, зокрема заборонено продаж літератури “антисемітського змісту”.

    НАРЕШТІ. Перша перемога демократії в Україні. Ту гидоту взагалі треба спалити, у туристів взагалі очі вилізають, як, таке чорне гімно у центрі столиці європейської країни!

    Другий етап: розкриття націоналістами свого темного коляборантського минулого і публічне каяття.

    -- Петро, гіб мір ден шмайсер!
    -- Яволь, майн фельдфебель, айн секунда!!!:)))
  • 2006.10.09 | Nikita

    к сожалению украинцев среди палачей было больше

    На протяжении всего пути в Бабий Яр многих евреев сопровождали нееврейские мужья, жены, родственники и друзья. Некоторые из них, пройдя первую линию оцепления, оказались в ловушке и, осознав это, стали метаться в панике, показывая украинским полицейским документы и пытаясь тем самым спасти себе жизнь.
    Им было обещано, что, когда с евреями будет покончено, их отпустят. Однако офицер, непосредственно руководивший отправкой партий обреченных на расстрел, резонно рассудил, что, освободив неевреев, случайно затесавшихся в еврейскую толпу, он допустит утечку информации и разрушит оказавшуюся столь эффективной систему лжи. Поэтому никому из тех, кто оказался вместе с евреями в преддверии ада, избежать его не удалось: все они были расстреляны (а недострелянные - добиты лопатами и прикладами ружей) в общей могиле Бабьего Яра.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.10.09 | Nikita

      к сожалению украинцев среди палачей было больше

      Недавно депутат Ровенского городского совета Шкуратюк открыто заявлял, что он гордится тем, что из 1500 палачей в Бабьем Яру немцев было только 300, а остальными были оуновцы.
      И его за это никто не привлек к ответственности.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.10.09 | Navigator

        К еще большему сожалению в Вемахте служил 1 миллион русских

        что воевали против СВОЕЙ страны.
        А еще с 1939 по 1941 весь СССР был союзником Германии.
        Думаю, НКВД уничтожил не многим меньше евреев, чем айнзац-команды.
        К глубочайшему сожалению.
        К глубочайшему.
        И за это получают повышенные пенсии.
        К глубочайшему сожалению.
        А ще НЫНЕ в России жгут синагоги и режут в них евреев.
    • 2006.10.11 | Nikita

      Голгофа двулика

      Из 1200 палачей Бабьего Яра первых пяти дней только 150 было из расстрельной эйнзацкоманды СС 4-А. Остальные нелюди — из 45-го, 303-го полицейских батальонов, сформированных из коллаборационистской нечисти, головорезы из «Буковинского куреня» да криминализированное отребье, подобранное немецкими спецслужбами в первые же дни оккупации. Нет, язык не поворачивается назвать эти отбросы общества украинцами. Это вненациональные нелюди. Нестерпимо тяжко об этом писать. Хотя бы уже потому, что эта погань запятнала народ, который на протяжении столетий испытывал и издевательства, и унижения только потому, что не хотел быть иным, кроме того, что ему было дано от рождения — украинским.

      ...Голгофа двулика. На ней были распятые и распинающие. И об этом следует помнить.

      http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/455/40965/
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.10.12 | vujko

        Тутечки помилка

        Nikita пише:
        > Из 1200 палачей Бабьего Яра первых пяти дней только 150 было из расстрельной эйнзацкоманды СС 4-А. Остальные нелюди — из 45-го, 303-го полицейских батальонов, сформированных из коллаборационистской нечисти, головорезы из «Буковинского куреня» да криминализированное отребье, подобранное немецкими спецслужбами в первые же дни оккупации. Нет, язык не поворачивается назвать эти отбросы общества украинцами.

        І не треба його силою поворачівать, бо, принаймні, 45-й був зформований із німців, про них ще Гаральд Вельцер книжку написав. Вони, ніби-то, як держслужбовці (всі поліцаї в німців і дотепер мають цей статус) мали можливість відмовитись від участі в екзекуціях. Але не стали. Отаке-от.

        > Это вненациональные нелюди. Нестерпимо тяжко об этом писать. Хотя бы уже потому, что эта погань запятнала народ, который на протяжении столетий испытывал и издевательства, и унижения только потому, что не хотел быть иным, кроме того, что ему было дано от рождения — украинским.
        >
        > ...Голгофа двулика. На ней были распятые и распинающие. И об этом следует помнить.
        >
        > http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/455/40965/
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.10.12 | vujko

          Re: Тутечки помилка

          vujko пише:
          > Nikita пише:
          > > Из 1200 палачей Бабьего Яра первых пяти дней только 150 было из расстрельной эйнзацкоманды СС 4-А. Остальные нелюди — из 45-го, 303-го полицейских батальонов, сформированных из коллаборационистской нечисти, головорезы из «Буковинского куреня» да криминализированное отребье, подобранное немецкими спецслужбами в первые же дни оккупации. Нет, язык не поворачивается назвать эти отбросы общества украинцами.

          Із німецьких джерел: батальйони 261-265 та 301-325 були зформовані з німецьких добровольців восени 1939. Тобто і 303-й не був з колаборантів. http://www.ibz-gimborn.de/Dateien/2001_d.pdf ст.36

          Фахівці - де ви?
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2006.10.12 | 123

            Ви не прокоментували Буковинський курінь

            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2006.10.12 | толя дейнека

              Re: Ви не прокоментували Буковинський курінь (/)

              http://ukraine.radiosvoboda.org/article/2006/9/8ef207b1-8df8-4010-a1a1-fdc71e042131.html

              Я маю на оці закиди в бік українців, зокрема українських поліцаїв, щодо співпраці з німцями в розстрілах навіть у Бабиному Яру. Одне із останніх звинувачень прозвучало минулої п’ятниці навіть на УТ-1.

              Я би хотів тут, щоб Ви підтвердили ці звинувачення, або спростували, а може, є якась третя відповідь.

              - Це надзвичайно складна і делікатна тема, яку Ви зачепили. Мені здається, що це правильно поставлене питання. Ми маємо сьогодні говорити все-таки про те, що в нашій скорботі нас має об’єднувати правда.

              Я хочу сказати абсолютно відповідально, що українці не брали участі у масових розстрілах єврейського населення 29-30 вересня 1941 року.

              Ця концепція, мені здається, і ці тези мають своє коріння. Нещодавно були опубліковані свідчення учасників тих подій, хто пережив оце вбивство, хто врятувався, можливих жертв Бабиного Яру, які дивом вижили. Зроблене було добре діло. Опубліковані були, скажімо, три варіанти одних і тих же свідчень, які були зроблені по свіжих слідах, одразу по війні, потім десь у кінці 50-60 роках і потім вже в 70 роках минулого століття.

              І от що саме цікаво? Що в самих перших зафіксованих свідченнях немає згадки, наприклад, про українського поліцая або про українську поліцію. Там іде просто термін “поліція” в оцепленні була десь там, “зустрічали поліцаї” і так далі. А в пізніших свідченнях біля слів “поліція”, “поліцаї” відповідно додалися слова “українська поліція” і “українські поліцаї”.

              - А коли ж була створена українська поліція?

              - Документи говорять про те, що станом на цей час української поліції як такої в Києві ще не було, вона була в зародку. Знайдені документи про те, що тільки 29 вересня 1941 року був затверджений план створення української поліції.

              Весь склад тих, хто зголосився до поліції – це 15-20, максимум до 40 осіб нараховувалося. Це документально підтверджено.

              1 жовтня 1941 року в Київ для, власне, започаткування української поліції прибув транспорт з кількох вантажівок, де приїхало 150 добровольців, мобілізованих з таборів військовополонених воїнів Червоної армії, які зголосилися йти на службу в поліцію. Це те, що ми маємо по об’єктивних даних.

              І коли зустрічається в даних... Скажімо, як в “Енциклопедії Голокосту” написано, що там сотня Кедюлича увірвалася в Київ в 20-их числах вересня, що прийшов Буковинський курінь, потім на сторінках газети “Дзеркало тижня” до 60-річчя Бабиного Яру були опубліковані матеріали, де якраз говорилося, що з членів Буковинського куреня були сформовані поліційні підрозділи, які допомагали спецкомандам СС вбивати єврейське населення 29-30 вересня.

              Ось я захопив інтерв’ю поета Є.Євтушенка, який говорить таке: “В Бабиному Яру серед карателів було більше українських поліцаїв, ніж німців”.

              Ця теза вже в минулому році доросла до такого скандального виміру, коли Є.Червоненко зробив публічну заяву про те, що есесівці відмовилися стріляти євреїв під час цієї каральної акції, а українські поліцаї стріляли.

              Це абсолютно помилкові дані, які починають жити в обігу вже самостійним життям.

              Я вважаю, що треба набратися мужності і нам сказати, що це неточні дані, неправильні дані, вони дезорієнтують нас у тому, що, власне, було.

              - Ви згадали, пане Сергію, про звинувачення Буковинського куреня, який ніби-то брав участь у розстрілах в Бабиному Яру.

              - Буковинський курінь прибув у Київ не раніше середини жовтня. Є спогади очевидців, які ще живі, які зафіксували їх. По одних, це відбулося десь між 11 і 15 жовтням. Другі дають дуже детальний зріз, як вони рухалися, і вони пишуть, що ще 27 жовтня вони тільки виїжджали з Вінниці на Київ, а в Київ прибули 29 жовтня. Тобто, просто не могло бути участі Буковинського куреня, скажімо, в цих розстрілах.

              Окрема тема – що таке Буковинський курінь. Це не був воєнізований підрозділ. Вони прийшли в Київ через всю Україну з Буковини без жодної зброї.

              - Це справді інша тема. Але я хотів би уточнити, чи відомо сьогодні те, хто ж дописав до слова “поліція” у пізніших свідченнях означення “українська”?

              - Я думаю, що в 60-ті роки робилася корекція цих свідчень з тим, щоб розв’язати таку подвійну гру, якою дуже часто радянські спецслужби займалися. Тоді ж фактично і протистояння відбулося, ми знаємо, арабо-ізраїльський конфлікт. Я думаю, що була фактично зроблена спроба в СРСР одним ударом на двох фронтах діяти, де викликати зіткнення і між українцями та євреями, в тому числі і на еміграції.

              - Тобто, можна припустити, що до цього мало відношення пряме КДБ, і що оприлюднені ці начебто дані теж мають у своїй базі, в цій основі фальсифікат КДБ?

              - Це просто помилкові твердження, які базуються дійсно на сформованих помилкових даних, які хтось, я думаю, свідомо запустив, так би мовити, в обіг, а хтось несвідомо сприйняв.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2006.10.13 | 123

                Про Буковинський курінь інфа Ваша неправдива (л)

                толя дейнека пише:
                > http://ukraine.radiosvoboda.org/article/2006/9/8ef207b1-8df8-4010-a1a1-fdc71e042131.html

                > - Ви згадали, пане Сергію, про звинувачення Буковинського куреня, який ніби-то брав участь у розстрілах в Бабиному Яру.
                >
                > - Буковинський курінь прибув у Київ не раніше середини жовтня. Є спогади очевидців, які ще живі, які зафіксували їх. По одних, це відбулося десь між 11 і 15 жовтням. Другі дають дуже детальний зріз, як вони рухалися, і вони пишуть, що ще 27 жовтня вони тільки виїжджали з Вінниці на Київ, а в Київ прибули 29 жовтня. Тобто, просто не могло бути участі Буковинського куреня, скажімо, в цих розстрілах.

                Ну це неправда.

                Ось докладна історія Буковинського куреня: http://exlibris.org.ua/buk/r02.html

                Написано дуже докладно, з численними посиланнями і цитатами, і до того ж явно написано оунівцем (мельниківцем - бо бандерівці вважають керівника куреня, Войновського, нацистським шпигуном і злочинцем, http://oun-upa.org.ua/encyclopaedia/v.html).

                Читаємо:

                "19 вересня війська вермахту зайняли столицю України; сотні тисяч вояків, в більшості своїй українців, потрапили в полон.

                Не минуло й тижня після цих подій, як у Київ прибув і Буковинський Курінь, що на той час нараховував 700-800 осіб"

                Так що, на момент акцій у Бабиному яру курінь вже був у Києві.

                Ці достойні люди брали активну участь у формуванні органів окупаційної влади та поліції у Київській області, вирішуючи завдяки цьому і питання годування сотень членів куреня (що правда, щодо участі в аналогічних діях у самому Києві автор нічого не кажу; допускаю - лише через "скромність"):

                "Водночас робилися заходи по залученню членів Куреня до роботи в київських та провінційних органах місцевого самоуправління, що допомагало, крім іншого, вирішувати і продовольчі проблеми. К.Радзевич згадує, що чимало членів Буковинського Куреня "включилися активно в організування міської самоуправи, зокрема її порядкового сектора".

                Вдалося влаштувати на роботу в німецький військовий шпиталь керівника санітарної служби Куреня доктора Івана Квасницького, який відтоді не раз ставав у пригоді своїм побратимам у виробленні потрібних лікарських посвідок. Інший очевидець згадує: "Провідник Войновський та сотник Захвалинський старалися за харчі і розробили зв'язки Поза Києвом, щоб добути м'яса... Справа змінилася тоді, коли вдалося сформувати поліцію у Василькові та Білій Церкві — це багато помогло щодо харчів".

                "Буковинці допомагали формувати українську поліцію і в інших місцевостях Київщини. Так, зокрема, п'ятеро буковинців на чолі з Мирославом Микитюком працювали в Вище-Дубечнянській районній поліції. З рештою членів Куреня провадився військовий вишкіл, вони брали участь у рятувальних роботах, допомагаючи мешканцям Києва гасити пожежі та ліквідовувати наслідки масових вибухів, якими нищили столицю України восени 1941 р. залишені для цього більшовиками диверсійні групи"
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2006.10.13 | толя дейнека

                  Re: Про Буковинський курінь інфа Ваша неправдива (л)

                  давайте робиратися. По перше, в наданному вами тексті не вказана дата прибуття курення до Києва, сказано "через тиждень після тих подій". Але ж битва за Київ тривала до 26 вересня (http://ru.wikipedia.org/wiki/Сражение_за_Киев). Тобто я тут схильний більше вірити цитованому мною історику Коту, який вивчав це питання і називає точну дату - 11-15 жовтня.

                  навіть в процитованих вами рядках є суперечності з вашими звинуваченнями: "Справа змінилася тоді, коли вдалося сформувати поліцію у Василькові та Білій Церкві — це багато помогло щодо харчів". Тобто, участі в поліції Києва, яка очевидно значно більше сприяла б помочі з харчами, - не видно впритул.

                  Але читаємо далі, те що ви цитувати не стали, бо це спростовує всі ваші гіпотетичні побудови: "Німецькі репресії довершили ліквідацію Буковинського Куреня як окремої парамілітарної формації. Так і не отримавши зброї, не зробивши жодного пострілу в бік ворога, перестала існувати ця найбільша з похідних груп ОУН." - це лютий 1942.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2006.10.13 | 123

                    Re: Про Буковинський курінь інфа Ваша неправдива (л)

                    толя дейнека пише:
                    > давайте робиратися. По перше, в наданному вами тексті не вказана дата прибуття курення до Києва, сказано "через тиждень після тих подій". Але ж битва за Київ тривала до 26 вересня (http://ru.wikipedia.org/wiki/Сражение_за_Киев). Тобто я тут схильний більше вірити цитованому мною історику Коту, який вивчав це питання і називає точну дату - 11-15 жовтня.

                    В моєму (точніше - оунівському) джерелі сказано, що курінь увійшов до Києва не пізніше ніж через тиждень після 19 вересня (а не після того, як в Києві не лишилося жодного радянського солдата). Куди ще однозначніше?

                    А в середині жовтня, як можна бачити з оунівського джерела, до Києва прибуло поповнення до куреня. Ось про це і каже пан Кот, вірити якому, до речі, я не маю підстав, бо він у цій дискусії особа зацікавлена (спеціально прийшов на радіо розповідати, що не було в Яру українців), а історія куреня від тих оунівців писалась безвідносно до Бабиного яру взагалі.

                    > навіть в процитованих вами рядках є суперечності з вашими звинуваченнями: "Справа змінилася тоді, коли вдалося сформувати поліцію у Василькові та Білій Церкві — це багато помогло щодо харчів". Тобто, участі в поліції Києва, яка очевидно значно більше сприяла б помочі з харчами, - не видно впритул.

                    По-перше, я маю сумніви, що у часть у поліції Києва сприяла б з харчами. В Києві харчів не було -- як двадцять поліцаїв могли б взяти їжу на 1500 людей в Києві? А з області вони експроприювали худобу та інші запаси.

                    По=друге, я підозрюю, що про участь в поліциї Києва автор просто замовчує, що не компрометувати героїв. Досить сумнівно, що по багатьої городах області расквартирований в Києві загін формував поліцію і органи адміністрації, а по самомі Києву - ні-ні.

                    > Але читаємо далі, те що ви цитувати не стали, бо це спростовує всі ваші гіпотетичні побудови: "Німецькі репресії довершили ліквідацію Буковинського Куреня як окремої парамілітарної формації. Так і не отримавши зброї, не зробивши жодного пострілу в бік ворога, перестала існувати ця найбільша з похідних груп ОУН." - це лютий 1942.

                    Так а що тут спростовує "мої побудови" (я, до речі, нічого не будував -- я попросив інфу про курінь надати, ви надали, я її спростував)? Курень як єдине утворення не став дівізією чи батальоном. Але з нього формувалися, наприклад, поліцейські підрозділи (які, мабуть, і зброю мали). Я тут не бачу суперечності...
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2006.10.13 | толя дейнека

                      Re: так діло не робиться

                      123 пише:
                      > В моєму (точніше - оунівському) джерелі сказано, що курінь увійшов до Києва не пізніше ніж через тиждень після 19 вересня (а не після того, як в Києві не лишилося жодного радянського солдата). Куди ще однозначніше?
                      точніше, там написано "через тиждень після тих подій" - і я вам пояснив чому ці слова не можна вважати однозначними. Ми в тексті бачимо, що автори намагаються приматися хроніки, але документ писався через роки після подій зі спогадів нечислених учасників. В багатьох місцях прямо вказано на брак інформації. Якби в авторів була точна дата - вони б її без сумніву навели, а так в тексті жодної дати в вересні не вказано точно. Тож будувати ваші зі Шлаєном конструкції на підставі однієї амбівалентної фрази не слід.
                      Свої звинувачення Шлаєн мав би підтвердити наприклад посиланням на архівні матеріали про формалізацію Буковинського куреня як поліційної структури, з видачею зброї і амуниції. Навряд чи існувала б проблема надати такі матеріали, якби вони існували. Адже архіви, де в обов'язковому порядку фіксуються такі речі, після війни потрапили в руки союзників, і совіти і німці з задоволенням спихнули масові розстріли кінця вересня 1941 на ОУН, бо ОУН були ніким і зручним хлопчиком для биття.

                      > А в середині жовтня, як можна бачити з оунівського джерела, до Києва прибуло поповнення до куреня.
                      не треба брехати, адже в тексті в цім місці говориться про прибуття Київського куреня.

                      > Ось про це і каже пан Кот, вірити якому, до речі, я не маю підстав, бо він у цій дискусії особа зацікавлена (спеціально прийшов на радіо розповідати, що не було в Яру українців), а історія куреня від тих оунівців писалась безвідносно до Бабиного яру взагалі.
                      пан Кот зацікавлений у своїй науковій репутації, передусім, в цьому смислі він особа відповідальна. Натомість пан Шлаєн, як "публіцист" і як колещатко індустрії голокосту, може верзти що заманеться, і звіту від нього не дочекаємось. Я впізнаю цей стиль писанини - схожу мав Ленін - теж аргументи заміняв галасливими фразами і лайкою на потенційних опонентів. А навіть в цій гілці пан Шлаєн зі своїми категоричними заявами був двічі спійманий на брехні.

                      > По-перше, я маю сумніви, що у часть у поліції Києва сприяла б з харчами. В Києві харчів не було -- як двадцять поліцаїв могли б взяти їжу на 1500 людей в Києві? А з області вони експроприювали худобу та інші запаси.
                      не певен що ви маєте рацію. Німці, яки б нібито мали покладати на курінь завдання, безперечно розуміли, що воно не буде виконане, якщо не буде забезпечене ресурсами, в тому числі і харчами. Голод в Києві, і то пізніше, почався серед цивільного населення. Думаю, ви не наведете данні, що німці і німецькі підлеглі голодували, певно аж до Сталінграду. Ваше зауваження не продумане.

                      > По=друге, я підозрюю, що про участь в поліциї Києва автор просто замовчує, що не компрометувати героїв. Досить сумнівно, що по багатьої городах області расквартирований в Києві загін формував поліцію і органи адміністрації, а по самомі Києву - ні-ні.
                      підозри, перед тим як промовляти, старайтеся супроводжувати документами, з ними не має бути проблем.

                      > Так а що тут спростовує "мої побудови" (я, до речі, нічого не будував -- я попросив інфу про курінь надати, ви надали, я її спростував)? Курень як єдине утворення не став дівізією чи батальоном. Але з нього формувалися, наприклад, поліцейські підрозділи (які, мабуть, і зброю мали). Я тут не бачу суперечності...
                      ви солідаризуєтесь з паном Шлаєном, який стверджує, що Буковинський курінь приймав участь в масових розстрілах в Бабиному Яру. Я напоки серйозних підтверджень цьому не бачу, крім конструкцій з припущеннями.
                      Крім того зауважте: поліція, навіть не симпатична колаборційна, крім різних негарних речей виконує також звичні поліційні функції. В тому числі, не дає піднятися криміналу, мародерам і бандитизму в час безвладдя - а це постає дуже просто. Тобто, навіть сам факт участі в поліції сам по собі не доводить приписаного криміналу автоматично.
                      В тексті чітко засвідчено, що Буковинський курінь йшов в Україну створювати структури української державності - чим він і займався, і за що врешті постраждав. Зокрема, спрямувавши половину свого начального складу в різні кутки україни.
            • 2006.10.13 | vujko

              Re: Ви не прокоментували Буковинський курінь

              Це є один з основних документів по Бабиному Ярові - доповідна записка керівництва айнзацгрупи Ц про вбивства євреїв в Києві (Бабин Яр) та Житомирі.
              У другому випадку (Житомир) згадується участь "української міліції", щодо першого (Бабин Яр), то, згідно записки, участь приймали лише два загони поліцейської дивізії "Південь" (це і є згадані вище 45 і 303) та штаб-квартира айнзацгруп. Опис місця бандерівців у цих подіях не лишає ніяких сумнівів у їх непричасності до злочину.



              The Chief of the Security Police and the Security Service

              Berlin,
              October 7, 1941

              48 copies
              ------------------
              (36th copy)


              OPERATIONAL SITUATION REPORT USSR No. 106


              ............

              Einsatzgruppe B
              Location: Smolensk

              ............

              Mood and general conduct of the population

              ............

              It can be observed that, just as before, the population in the area of our activities abstains from any self-defense action against the Jews. True, the population reports uniformly about the Jewish terror against them during the Soviet rule. They also complain to the German offices about new attacks from the side of the Jews (like unauthorized return from the ghetto to their previous homes, or hostile remarks against the Germans made by Jews). However, in spite of our energetic attempts, they are not ready for any action against the Jews. The decisive reason here seems to be the fear of Jewish revenge in case of a return of the Reds. Even very active elements who help us find Jewish Communists and members of the intelligentsia and show themselves very efficient in their cooperation prefer to remain invisible and anonymous in the decisive moments.

              Reports on a stable, good mood in the population can be found only in those areas where economic life is somewhat normal, as, for instance, in the town of Klintsy that has not been destroyed at all; also in Vitebsk.


              ............

              Einsatzgruppe C
              Location: Kiev

              I. Kiev

              ...........

              As a result of [war] destruction, especially of houses, and the forced order to evacuate endangered streets, about 23,000 persons became homeless and were forced to spend the first days of the occupation in the open. They accepted this inconvenience quietly and did not cause panic.

              Meanwhile, locked and empty apartments, insofar as they had not been burned and damaged, were put at the disposal of the population. A corresponding number of apartments have also become available through liquidation, thus far around 36,000 Jews on September 29 and 30, 1941. The housing of the homeless is assured and has also been taken care of in the meantime.

              The population of Kiev before the start of the war numbered around 850,000. For the time being, no exact indication concerning its national composition can be given. The number of Jews is said to have been about 300,000. The total number of ethnic Germans living in Kiev is presently being counted by a Kommando. The final results will be available in ten days. The temporary appointed city administration has begun immediately to register all the inhabitants of Kiev. As a first measure, all males 15-60 must report.

              Except for a small part, the non-Jewish population, as far as can now be established, seems to welcome the German Army, or at least to display loyal behavior. During the first days of the occupation, serious unrest could be detected within the population because of rumors that the German Army was leaving the city. These rumors were successfully squelched with proper official announcements. The population cooperates very readily by furnishing information on explosives or secret membership in the NKVD, the Party and the Red Army. Unlike the first days, one could note that this information was 90% correct. The reason for this is that the city inhabitants are less frightened than is the rural population, since they do not fear the possibility of a return of the Bolsheviks. There are no food stocks and these must be provided. A staff in charge of economic affairs was created by the appointed city administration. It's main task was, for the time being, the supplying of the most vital food. This economic staff supplied the required transportation and, thus, the most urgent needs could be met by bringing in supplies from the nearby collective farms.


              II: Executions and other measures

              The population was extremely infuriated against the Jews because of their preferential economical status under Soviet rule. It could also be proved that the Jews had participated in arson. The population expected adequate reprisals from the Germans. For this purpose, in agreement with the city military command, all the Jews of Kiev were ordered to appear at a certain place on Monday, September 29, by 6 o'clock. This order was publicized by posters all over the town by members of the newly organized Ukrainian militia. At the same time, oral information was passed that all the Jews of Kiev would be moved to another place. In cooperation with the HQ of EGC and two Kommandos of the police regiment South, Sonderkommando 4a executed 33,771 Jews on September 29 and 30. (1) Gold and valuables, linen, and clothing were secured. Part of it was given to the NSV (National-Sozialistische Versorgung = Nazi Welfare) for the ethnic Germans, and part to the appointed city administration for distribution among the needy population. The action was carried out smoothly and no incidents occurred. The population agreed with the plan to move the Jews to another place. That they were actually liquidated has hardly been made known. However, according to the experience gained so far, this would not meet with any opposition. The army has also approved the measures taken. The Jews that have not yet been caught or who will return will be treated accordingly. At the same time, a number of NKVD men and commissars were arrested and finished off.

              The Bandera members lost power with the arrests made by the Kommandos. Their activity was restricted to the distribution of leaflets and posters. Three arrests were made; more are pending.

              The HQ of the EGC as well as Sonderkommando 4a and Einsatzkommando 5, both stationed in Kiev, have made connections with the proper offices. Constant cooperation with these offices was achieved, and imminent problems are discussed daily. Because of the vast amounts of information, each time [with each action] detailed operation reports must be submitted about the activity of the Einsatzkommandos.


              III. Zhitomir, action against the Jews

              The Militia headquarters, according to a suggestion of Sonderkommando 4a, arranged a temporary, local concentration of Jews in Zhitmmir. This resulted in a quieter atmosphere, for example, in the markets, etc. At the same time, obstinate rumors diminished and it seemed that together with the concentration of the Jews, the Communists, too, lost much ground. However, it became obvious after a few days that concentration of the Jews without building a ghetto did not suffice, and that the old difficulties emerged again after a short while. Complaints about the impertinence of the Jews in their various places of work stemmed from various quarters. It was noted that strong propaganda activity among the Ukrainians, claiming that the Red Army would return very soon into the areas that had been taken away from them, had their origin in the Jewish quarter. The local militia was shot at, at night, and even in the daytime from an ambush. It was also established that Jews exchanged their belongings for money in order to move into Western Ukraine where a civil administration already exists.

              All these phenomena could be observed. However, it was possible to get hold of the involved Jews only in the rarest cases, as they had sufficient opportunities to evade arrest. Therefore, a conference was called together with military H.Q. on September 10, 1941. The resulting decision was the final and radical liquidation of the Jews of Zhitomir, since all warnings [threats] and special measures [punishments] had not led to any perceptible change.

              On September 19, 1941, from 4 o'clock [a.m.], the Jewish quarter was emptied after having been surrounded and closed the previous evening by 60 members of the Ukrainian militia. The transport [deportation] was accomplished in 12 trucks, part of which had been supplied by military headquarters and part by the city administration of Zhitomir. After the transport had been carried out and the necessary preparations made with the help of 150 prisoners, 3,145 Jews were registered and shot.

              After 25-30 tons of linen, clothing, shoes, dishes, etc. that had been confiscated in the course of the action were handed over to the officials of the NSV in Zhitomir for distribution. Valuables and money were conveyed to the Sonderkommando 4a.

              (The Einsatzgruppen Reports by Yitzak Arad, Shmuel Krakowski and Shmuel Spector, editors. p. 171-174)

              Лінк:
              http://www.nizkor.net/hweb/orgs/german/einsatzgruppen/osr/osr-106.html
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2006.10.13 | vujko

                німецький оригінал доповідної записки

                Aus der Ereignismeldung UdSSR Nr. 106



                (...)

                II. Exekutionen und sonstige Maßnahmen

                Einmal auf Grund der wirtschaftlichen Besserstellung der Juden
                unter bolschewistischer Herrschaft und ihrer Zuträger- und
                Agentendienste für das NKWD, zum anderen wegen der in erfolgten
                Sprengungen und der daraus entstandenen Großfeuer, war die
                Erregung der Bevölkerung gegen die Juden außerordentlich groß.
                Hinzu kommt, daß Juden sich nachweislich an der Brandlegung
                beteiligt hatten. Die Bevölkerung erwartete deshalb von den
                deutschen Behörden entsprechende Vergeltungsmaßnahmen. Aus diesem
                Grunde wurden in Vereinbarung mit dem Stadtkommandanten sämtliche
                Juden Kiews aufgefordert, sich am Montag, den 29.9. bis 8.00 Uhr
                an einem bestimmten Platz einzufinden. Diese Aufrufe wurden durch
                die Angehörigen der aufgestellten ukrainischen Miliz in der
                ganzen Stadt angeschlagen. Gleichzeitig wurde mündlich
                bekanntgegeben, daß sämtliche Juden Kiews umgesiedelt würden.

                In Zusammenarbeit mit dem Gruppenstab und 2 Kommandos des
                Polizeiregiments Süd hat das Sonderkommando 4a am 29. und 30.9.
                33771 Juden exekutiert. Geld, Wertsachen, Wäsche und
                Kleidungsstücke wurden sichergestellt und zum Teil der NSV zur
                Ausrüstung der Volksdeutschen, z. T. der kommissarischen
                Stadtverwaltung zur Überlassung an bedürftige Bevölkerung
                übergeben. Die Aktion selbst ist reibungslos verlaufen.
                Irgendwelche Zwischenfälle haben sich nicht ergeben Die gegen die
                Juden durchgeführte "Umsiedlungsmaßnahme" hat durchaus die
                Zustimmung der Bevölkerung gefunden. Daß die Juden tatsächlich
                liquidiert wurden, ist bisher kaum bekannt geworden, würde auch
                nach den bisherigen Erfahrungen kaum auf Ablehnung stoßen. Von
                der Wehrmacht wurden die durchgeführten Maßnahmen ebenfalls
                gutgeheißen. Die noch nicht erfaßten, bzw. nach und nach in die
                Stadt zurückkehrenden geflüchteten Juden werden von Fall zu Fall
                entsprechend behandelt.

                Gleichzeitig konnte eine Reihe NKWD-Beamter, politischer
                Kommissare und Partisanenführer erfaßt und erledigt werden.

                Die Bandera-Männer hatten durch die vor Kiew seitens der
                Kommandos erfolgten Festnahme an Stoßkraft verloren, und es wurde
                eine Betätigung bisher nur im Verteilen von Flugblättern und
                Ankleben von Plakaten festgestellt. 3 Festnahmen sind erfolgt, weitere eingeleitet.





                Seitens des Gruppenstabes sowie des Sonderkommandos 4a und des
                ebenfalls in Kiew eingerückten Ersatzkommandos 5 wurde sofort die
                Verbindung mit den zuständigen Stellen aufgenommen. Mit diesen
                Stellen wurde eine laufende Zusammenarbeit erzielt und in
                täglichen Besprechungen die aktuellen Probleme durchgesprochen.
                Über die Tätigkeit der Einsatzkommandos muß bei der Fülle des
                Materials jeweils durch entsprechende Tätigkeitsberichte im
                Einzelnen berichtet werden.

                III. Shitomir, Aktionen gegen die Juden.

                Nachdem auf Vorschlag des Sonderkommandos 4a seitens der
                Feldkommandantur eine räumlich begrenzte Zusammenziehung der
                Juden Shitomirs erfolgt war, konnte festgestellt werden, daß
                gleichzeitig damit eine merkliche Beruhigung eintrat, wie z. B.
                auf den Märkten usw. Gleichzeitig flauten bisher sich hartnäckig
                haltende Gerüchte stark ab und es schien, als ob mit der
                Zusammenfassung der Juden damit auch einer kommunistischen
                Propaganda weitgehend der Boden entzogen wäre. Bereits nach
                einigen Tagen stellte es sich jedoch heraus, daß nur räumliche
                Zusammenfassung der Juden ohne Errichtung eines Ghettos nicht
                genügte und in kurzer Zeit die alten Schwierigkeiten wieder
                auftauchten. Von verschiedenen Dienststellen liefen Klagen über
                das freche Verhalten der Juden auf der Arbeitsstelle ein. Es
                konnte festgestellt werden, daß eine rege Propaganda unter den
                Ukrainern, die besagte, daß die Rote Armee sehr bald die ihr
                entrissenen Gebiete wieder zurückerobern würde, ihren
                Ausgangspunkt aus dem Judenviertel nahm. Die örtliche Miliz wurde
                des Nachts und auch bei Tage aus dem Hinterhalt beschossen.
                Weiter wurde festgestellt, daß Juden ihr Hab und Gut in
                Geldeswert umtauschten und die Stadt verließen, um in die
                westliche Ukraine - d. h. in Gebiete, wo bereits eine
                Zivilverwaltung besteht - hinüberzuwechseln. Alle genannten
                Erscheinungen konnten festgestellt werden, die betreffenden Juden
                wurden jedoch in den seltensten Fällen gegriffen, da sie genügend
                Möglichkeiten hatten, sich einem Zugriff zu entziehen. Es fand
                deshalb am 10.9.1941 eine diesbezügliche Besprechung mit der
                Feldkommandantur statt, in deren Ergebnis beschlossen wurde, die
                Judenschaft von Shitomir endgültig und radikal zu liquidieren, da
                alle bisherigen Verwarnungen und Sondermaßnahmen keine fühlbare
                Entlastung gebracht hatten.

                Am 19.9.41 wurde das Judenviertel ab 4.00 Uhr früh geräumt,
                nachdem es am Abend vorher von 60 Mann ukrainischer Miliz
                umstellt und abgesperrt worden war. Der Abtransport erfolgte mit
                12 LKW, von denen einen Teil die Feldkommandantur bzw. die
                Stadtverwaltung von Shitomir zur Verfügung gestellt hat. Nachdem
                der Abtransport erfolgt war und die notwendigen Vorbereitungen
                mit Hilfe von 150 Gefangenen getroffen worden waren, wurden
                insgesamt 3145 Juden registriert und exekutiert (...)




                Quellen:

                1. H. A. Jacobsen
                Externer LinkDer Weg zur Teilung der Welt
                Koblenz/Bonn 1977


                Взято з http://www.ns-archiv.de/einsatzgruppen/babi-jar/ereignismeldung-106.php
                Фраза про бандерівців виділена мною.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2006.10.13 | vujko

                  переклад витягу з німецького оригіналу

                  vujko пише:
                  > Die Bandera-Männer hatten durch die vor Kiew seitens der
                  > Kommandos erfolgten Festnahme an Stoßkraft verloren, und es wurde
                  > eine Betätigung bisher nur im Verteilen von Flugblättern und
                  > Ankleben von Plakaten festgestellt.3 Festnahmen sind erfolgt, weitere eingeleitet.
                  У зв'язку із арештами бандерівців проведеними Зондеркомандо ще до (захоплення) Києва вони втратили свою силу і їхня діяльність зводилася лише до розповсюдження листівок і розклейки плакатів. 3-є арештовано, заплановані подальші арешти.
  • 2006.10.09 | Петя

    Re: Як ми відзначили 65-ту річницю трагедії Бабиного Яру

    Цікаві дискусії але в зачарованім колі. Рекомендую спогади очевидця - "Бабин Яр" Кузнєтцова де він детально розповідає про ці події.Між іншим - 65-а річниця є відзначення знищення лишень около 33000 євреїв яке відбулося в вересні 1943 р. Продовження вбивст відновилося в загальному в 1942 р. з знищенням укр націоналістів і продовжувалося в 43-44 рр. аж до приходу радянської армії.
  • 2006.10.12 | странник

    А про повстання в Бабиному Яру казав Ющенко?

    Там же військовополонені напали на охорону. Правда якщо не помиляюсь, з 300 (?), тільки десь 15 і вирвались.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua