МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

402 роки тому українці рушили в похід на фіно-угорську Московію

10/04/2006 | Роост
1604 року українські війська вирушили у переможний похід на Москву. До лав армії мобілізували воїнів Запорізької Січі, посполитих Чернігівщини та надвірні загони православних князів Речі Посполитої. Через 9 місяців Москва капітулювала. Першим московським імператором українці призначили князя Димитрія І. Місцеві фіно-угри не хотіли монарха-слов'янина. Йому дали прізвисько "Самазванєц".
http://www.ugraina.org/articles/read/1899.htm

1602 року у Києво-Печерському монастирі з’явився чернець, який у розмові з архімандритом Лаври Єлисеєм Плетенецьким назвав себе сином покійного московського князя Івана. Невдовзі ця людина - Димитрій - виїхала на Волинь. Там родовитий московит поступив на службу до українського князя Адама Вишневецького. За його посередництва Димитрій наприкінці 1603 року їздив на Запорозьку Січ - домовлятися з козаками про визвольний похід на Москву. Адже в ті часи московський престол посів самозванець - Баріс Ґадунов.

На початку 1604 року у Кракові Вишневецький представив московита Димитрія королю Сиґізмунду ІІІ (Ваза), який дозволив претенденту на фіно-угорський престол набирати на території Речі Посполитої добровольців у військо - для походу на Москву. Наприкінці літа Димитрій вже командував двадцятитисячним з'єднанням.

Київський історик Тарас Чухліб твердить, що на царювання Димитрія І поставили саме запорозькі козаки: "У його війську, яке нараховувало близько 20 тисяч чоловік – окрім запорожців входила також і шляхта західноукраїнських та центральноукраїнських земель. Отже, на 20 тисяч війська запорожців нараховувалося близько 12 тисяч. Ми знаємо, що ними керував гетьман Ян Запорський".

На початку жовтня військо Димитрія перейшло московський кордон на Сіверщині. Дізнавшись про це, уряд самозванця Баріса Ґадунова пустив чутку: Димитрій насправді є сином галицького шляхтича ("бандерівцем" сказали б тепер по ОРТ), утікачем з Чудова монастиря у Москві Грігорієм Атрепьєвим. Фіно-угорський плебс підхопив цю вигадку, а уряд Ґадунова знав що робив - будучи "самозванним", він за традицію волхвів приклеїв цей ярлик свому ворогові - ставленику української шляхти.

Але впродовж жовтня українські війська вже визволили сіверські міста - Новгород-Сіверський, Чернігів, Путивль, Курськ, Моравськ, Білгород та Рильськ.

7 травня 1605 року під Кромами вся московська армія, дізнавшись про несподівану смерть Баріса Ґадунова, перейшла на бік українців. 20 червня Димитрій на білому коні в’їхав до Москви, а через місяць був посаджений на престол в Свято-Успенському соборі Кремля і невдовзі прийняв титул ... імператора!

1602 року у Києво-Печерському монастирі з’явився чернець, який у розмові з архімандритом Лаври Єлисеєм Плетенецьким назвав себе сином покійного московського князя Івана. Невдовзі ця людина - Димитрій - виїхала на Волинь. Там родовитий московит поступив на службу до українського князя Адама Вишневецького. За його посередництва Димитрій наприкінці 1603 року їздив на Запорозьку Січ - домовлятися з козаками про визвольний похід на Москву. Адже в ті часи московський престол посів самозванець - Баріс Ґадунов.

На початку 1604 року у Кракові Вишневецький представив московита Димитрія королю Сиґізмунду ІІІ (Ваза), який дозволив претенденту на фіно-угорський престол набирати на території Речі Посполитої добровольців у військо - для походу на Москву. Наприкінці літа Димитрій вже командував двадцятитисячним з'єднанням.

На початку жовтня військо Димитрія перейшло московський кордон на Сіверщині. Дізнавшись про це, уряд самозванця Баріса Ґадунова пустив чутку: Димитрій насправді є сином галицького шляхтича ("бандерівцем" сказали б тепер по ОРТ), утікачем з Чудова монастиря у Москві Грігорієм Атрепьєвим. Фіно-угорський плебс підхопив цю вигадку, а уряд Ґадунова знав що робив - будучи "самозванним", він за чаклунською традицію приклеїв цей ярлик свому ворогові - ставленику української шляхти.

Але впродовж жовтня українські війська вже визволили сіверські міста - Новгород-Сіверський, Чернігів, Путивль, Курськ, Моравськ, Білгород та Рильськ.

7 травня 1605 року під Кромами вся московська армія, дізнавшись про несподівану смерть Баріса Ґадунова, перейшла на бік українців. 20 червня Димитрій на білому коні в’їхав до Москви, а через місяць був посаджений на престол в Свято-Успенському соборі Кремля і невдовзі прийняв титул ... імператора!

Київський історик Тарас Чухліб також твердить, що на царювання Димитрія І поставили саме запорозькі козаки: "У його війську, яке нараховувало близько 20 тисяч чоловік – окрім запорожців входила також і шляхта західноукраїнських та центральноукраїнських земель. Отже, на 20 тисяч війська запорожців нараховувалося близько 12 тисяч. Ми знаємо, що ними керував гетьман Ян Запорський".

Через рік, 8 травня 1606 року, Димитрій І обвінчався у Москві з Мариною Мнішек. А вже на дев'ятий день він був убитий у Кремлі заколотниками князя Васілія Шуйського. Убивство легітимного монарха спричинило хаос у Московії, громадянські війни і нові інтервенції українців до фіно-угорських земель, зокрема під орудою Гетьмана Петра Сагайдачного. Їх апогеєм стала ліквідація самостійного Московського князівства 1612 року і включення його до складу слов'янської конфедерації українців, поляків та білурусів.

Спроби українських політиків відновити лад у Московії наражався на терористичні вилазки нижегородських партизан. Зокрема найбільше з'єднання Кузьми Мініна та Дмітрія Пажарского, кістяк якого складали поволзькі фіно-угри, таки захопило Москву і заснувало нову фіно-угорську династію - Романових.

Довший час представники молодого князівського роду добивалися визнання в українців та поляків. За це, до речі, поплатилися Сіверською землею (1618). Лише король Владіслав дарував Романовим легітимний управлінський статус. 1632 року він відмовився на корить князя Міхаіла Романова від титула "московський володар". І знов не безкорисно - Речі Посполитій повернули Смоленську землю.

Проте через 20 років московити вже самі диктуватимуть волю українцям, які потребували союзника у боротьбі з Варшавою - ординська державна традиція швидко наповнила міхи Московії новим вином. На православних фіно-угрів чекав спокусливий вінець Російської Імперії, яку вони самі й демонтували 1917 року. Але міну уповільненої дії заклав другий Романов - Алєксєй. Він підкорився Патріярху-українофілу Нікону і українізував Московську Церкву, загнавши безкомпромісних "старовірів" на маргінеси суспільного життя.

Що ж, Романови не збудували у Імперії омріяний великорусами "град Кітеж". Натомість пружина фіно-угорської народної віри стискалася трьохсотрічним засиллям українців, німців та хрещених євреїв. Новою відповіддю мініних і пожарських став СССР.

ОК за матеріялами Порталу Українця
http://www.vox.com.ua


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua