МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Зауваження до проекту Регіоналів про опозиційну діяльність!!!

10/11/2006 | Верник
ЗАУВАЖЕННЯ

до Проекту Закону України «Про опозиційну діяльність»
(внесений народними депутатами України від Партії Регіонів: Р.Богатирьовою, М.Комаром, Т.Чорноволом, В.Бевзенко)

Як з точки зору змісту запропонованого закону так і з точки зору законодавчої техніки ми можемо побачити вельми багато очевидних прогалин та недоліків.

Найбільш недосконалим виглядає Розділ 1 «Загальні положення», де автори намагаються визначити терміни, які вони мають застосовувати у подальшому тексті закону.

1. Відразу ж слід зазначити, що у тексті законопроекту використовується термін «чинна державна влада» (Ст. 1 Розд. 1) без уявлення про її конституційний принцип розподілу. Тобто, «державна влада» уявляється авторами як гомогенна категорія. У такому разі, цей закон не може бути застосований у разі якщо певні політичні сили зосередженні в виконавчій гілці влади, певні Підтримують Президента, який, згідно Конституції України виведений за межі розподілу влад, а певні політичні сили очолюють законодавчу гілку влади або комітети Верховної Ради України. Тобто або статус суб’єктів «опозиційної політичної діяльності» можуть мати всі, хто заявляє про незгоду з діями будь якої гілки державної влади чи її складової частини (тобто і партії правлячої коаліції у виконавчій або законодавчій владі).

2. Термін «чинна державна влада» також присутній і при визначенні категорії «політична опозиція». І знов виникає ті ж самі проблеми через ототожнення «політичної опозиції» з неузгодженням з «офіційним курсом чинної державної влади». Зрозуміло, що через дію конституційного принципу розподілу влад, кожна гілка може критикувати дії інших гілок влади, а також дії Президента держави і через цю критику, скажімо, урядом дій Верховного Суду України (як вищого органу державної влади у сфері здійснення правосуддя), партії, які входять до урядової коаліції, за цім законопроектом автоматично потрапляють до «опозиційних».

3. Недосконалим виглядає також в п.3. Ст.1 Розд. 1 визначення категорії «Громадська опозиція». Належність до цієї категорії згідно визначення терміну у цьому пункті взагалі не залежіть від волевиявлення самого суб’єкту. Тобто достатньо того, щоб «практичні дії чинної державної влади» «не враховували інтереси громадських організації та їх об’єднань, груп громадян та окремих громадян» для ототожнення цих перерахованих суб’єктів з суб’єктами «громадської опозиції». Більш того, це визначення «громадської опозиції» вступає у протиріччя з п.3 ст. 3, де відбувається фіксація переходу вище перелічених суб’єктів до опозиційної діяльності через «оприлюднення за заявним принципом», яке «не потребує державної реєстрації». Абсолютно незрозумілий та не прописаний в законі юридичний механізм цього дійства залишає багато питань.

4. Визначення «об’єднаної місцевої представницької опозиції», де не фіксуються її чисельні показники у органах місцевої державної влади, а просто вказується на об’єднання (блок, коаліцію) політичних партій, депутатських фракцій і груп у ВР Автономної республіки Крим та місцевих радах народних депутатів, має призводити до абсолютно алогічних ситуацій, де всі наявні блоки чи коаліції можуть абсолютно законно отримати статус саме «об’єднаної місцевої представницької опозиції», позаяк чисельні показники у запропонованому авторами законопроекту відсутні взагалі.

5. Автори законопроекту у Ст. 3 Розд. 3 також чомусь зобов’язують суб'єктів громадянської опозиції оприлюднити своє рішення про перехід до опозиційної діяльності “за заявним принципом“, при чому будь-який механізм фіксації цього рішення або технічні аспекти реалізації цього “заявного принципу” у даному законопроекті не прописані, тому ця ідея авторів проекту залишається малозрозумілою, а її виконання в практичній площині реалізації цього законопроекту малоймовірне.

6. П.2 Ст. 3 фіксує незрозумілий обов'язок суб'єктів громадянської опозиції знайти обов'язкову підтримку “у тієї чи іншої партії, що знаходиться в опозиції щодо чинної влади”. Ця обов'язкова умова значно звужує демократичність процесу вступу тих чи інших громадян або їх об'єднань у опозиційну політичну діяльність через обов'язок пошуку підтримки тієї чи іншої партії. У разі відсутності за конкретних умов партії, яка готова буде підтримати певну низову ініціативу такі громадяни або їх об'єднання залишаються автоматично поза можливістю здійснити це право.

7. Фіксація в п. 1 Ст. 1 тези про те, що право на зайняття опозиційною політичною діяльністю мають всі “суб'єкти суспільного життя” вступає в протиріччя з цілим комплексом конституційних та державно-правових норм. Розширення цієї державно-правової сфери на всіх суб'єктів суспільного життя значно корегує з колом прав неповнолітніх, дітей, осіб, що обмежені у своїй дієздатності, іноземців, осіб без громадянства тощо. Окреме протиріччя виникає щодо прав на опозиційну діяльність державних службовців, працівників органів МВС та армії України, конституційно-правові засади політичної діяльності яких значно обмежуються іншими конституційно-правовими актами поточного законодавства України.

8. п. 4 Ст.3 де фіксується теза про те, що “право представляти суб'єкти опозиційної політичної діяльності належить керівним органам політичних партій та депутатським фракціям” вступає в формально логічне протиріччя з самою ідеєю та визначенням (п.3. Ст.1) “Громадської опозиції”, яка взагалі не має у своїй основі діяльності партійного елементу. Більш того, автори законопроекту готові взагалі не визнати будь-яку Громадську опозицію, якщо згідно п.3 Ст. 6 вона не дотримується вимог Ст. 3 цього Закону, тобто не має відповідної політичної партії для публічної репрезентації своїх інтересів.

9. Абсолютно антидемократичною та недоцільною виглядає Ст. 4 запропонованого законопроекту, де його автори пропонують законодавчо визначити мету політичної опозиції: “Основною метою політичної опозиції є розбудова в Україні демократичного суспільства на засадах соціально-орієнтованої ринкової економіки, шляхом обґрунтованого впливу (конструктивної критики...)...”. Тобто на законодавчому рівні опозиції пропонується певні ідеологічні межі розбудови своїх світоглядних концепцій та партійно-політичних програм. Іншою мовою, ліва опозиція через це нововведення не зможе виступати, скажімо, за демократичну планову економіку та заперечувати ринкову, або праві ліберальні ідеологи обмеження державного впливу на економіку не зможуть апелювати до необхідності долання цієї штучної (згідно їх світогляду) соціал-демократичної парадигми. Також опиняються поза опозицією прихильники монархічних форм державного правління, позаяк заперечують сучасну демократичну форму державно-правового устрою. Зрозуміло, що ця пропозиція авторів законопроекту спирається на їх тлумачення принципів поточної Конституції України 1996 року, але ж фактична заборона деяких потенційних опозиційних таборів, які б могли у межах правового поля змагатися за свій електорат виглядає антидемократичною та незрозумілою.

10. Взагалі виникає враження, що головною метою цього законопроекту є регулювання діяльності саме парламентської опозиції і тому всі аспекти, які безпосередньо не стосуються парламентського блоку документу виглядають абсолютно не розробленими та мають багато формально-логічних та змістовних протиріч. Тому автор цього аналізу вважає за потрібне відокремити проблематику регулювання діяльності парламентської опозиції від проблематики опозиційної діяльності як такої в, принаймні, двох різних нормативних документах.

Аналіз зроблено Верником Олегом
ukr_livitsa@yahoo.com

Відповіді

  • 2006.10.11 | Volodymir

    Це не світоглядна близорукість, а моральний кретинизм

    Це я про підвалини правового безкультурья авторів Закону.

    > Найбільш недосконалим виглядає Розділ 1 «Загальні положення», де автори намагаються визначити терміни, які вони мають застосовувати у подальшому тексті закону.
    >
    Проблема навіть не у тім, що правом займається гінеколог. проблема у тім, що тоталітарна система термінів насаджується навіть у сучасному підручнику Обществоведенія (чи як там) для старшіх класів. Можете перглянути самі. Визначення держави і влади за вишинським, методу - за рішеннями пленумів ЦК КПРС з ідеології.

    > 1. Відразу ж слід зазначити, що у тексті законопроекту використовується термін «чинна державна влада» (Ст. 1 Розд. 1) без
    >
    Зверніть також увагу, що навіть гілка, що виконує виконавчу функцію представлена не однією інституцією, причому не діє на виконання законів, має законодавчу ініциативу, а окрема інституція - навіть видає акти по питаннях, не врегульованих законодавством, а не на виконання. Тому навіть термін чинна виконавча влада (та, яка діє згідно із повноваженнями, визначеними основним законом, та набула свого статусом згідно із визначеною установчою процедурою) не є чимось нерозділимим з точки зору конфлікту інтересів.

    >
    > 3. Недосконалим виглядає також в п.3. Ст.1 Розд. 1 визначення категорії «Громадська опозиція». Належність до цієї категорії згідно >
    Не зрозуміла із політичними партіями, яким у конституції надані особливий статус. "Чинна влада" є дійсно суспільною організацією публічної влади, але ніколи не виражає інтересів всього суспільства. Тут треба розрізняти "опозицію парламенську", яка тільки партійна, та інтереси частини суспільсва (взаємовиключні), які можуть репрезентуватися у тому числі інституірованими або персоналізаваними суб'эктами.
    Далі суцільний бред, нарости на неіснуючий сутностях.

    > Аналіз зроблено Верником Олегом
    > ukr_livitsa@yahoo.com

    Олегу, браво.
    ЗИ. Ще цікаво (з точки зору юридичної соціології, що є, імхо, прдажною дівкою) - така цікава тема, що дозволяє у всій повноті продемонструвати правові підходи розуміння громадського опору, не визвала бурхливої дискусії.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua