МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Куди ведуть ці (київські) вулиці?

10/14/2006 | MV
Роман ПАВЛОВ
Куди ведуть ці (київські) вулиці?

Вулиця большевицького „Січневого постання” веде… до Лаври, яку вони обстрілювали з лівого берега.
Є у Київі вулиці з чарівними назвами: Добрий шлях, Мальовнича, Затишна, Ясна, Зелена, Світла, Золота, Сонячна. Є вулиці Зимова і Літня, Крута і Крайня, а ще Квітуча, Фіялкова, Яблунева, Ягідна... Подумати тільки!
Але є у Київі й вулиці з нудними назвами, як-от: Сортувальна, Фанерна, Робітнича, Аґітаторська, або низка „професійних” форм родового відмінку множини на „ів” – Винахідників, Визволителів, Каменярів, Електриків, Ентузіястів, Комбайнерів, Космонавтів, Металістів, Механізаторів, Новаторів, Патріотів, Танкістів. Усі ці назви – данина „героїчній совєтській дійсності”. Дарма, що дійсність тепер формально не совєтська, мертвонароджені назви лишаються.
Але це ще квіточки у порівнянні з істинними „перлами” київської топонімічної спадщини. Адже у Київі, столиці України, досі є вулиці, названі на честь одвертих антиукраїнців, запеклих катів-большевиків, байдужих до України „советских государственных и партийных деятелей”, а то й узагалі людей, які до неї жодного стосунку не мали.
У чому річ? Невже 15 років незалежности не вистачило, щоб перейменувати вулиці Котовського, Дзержинського, Петровського, Антонова-Овсієнка, Брусилівську? Це тільки наймоторошніші. Ще ж є Чапаєва, Фрунзе, Воровського, Тухачевського, Ю.Коцюбинського.
До цих назв, які були б справжньою окрасою вебсайту „Книга маразмів України”, додаю ще (неповний!) список вулиць і місць, назви котрих просто необхідно змінити на більш людяні: Артема, Більшовик (завод), Ворошилова, Жовтнева, Інтернаціональна, Кіровська, Комінтерну, Комсомольська, Комунарна, Крейсера „Аврора”, Крупської, Лагерна, Ленінградська площа, Новоросійська, Новоукраїнська (це що, на честь нових русскіх і нових українців?), Січневого повстання, проспект 40-річчя жовтня, Соціялістична, Чапаєвське шосе, Червона (вулиця, провулок), Червоногвардійська (вулиця, провулок), Червонопартизанська, Червонопільська, Червонопрапорна, Червоноткацька, Червонофлотська.
А що ж робити з парком Слави, проспектом Перемоги, Миру і Дружби народів? Це хоч і абстрактні, але ж такі світлі поняття: перемога, слава, мир, дружба!
А от що робити: побороти ностальгію й перейменувати. Безжалісно. Чому, зрозуміє той, хто правильно відповість на такі запитання:
1. Хто кого переміг? Сталін Гітлера?
2. Де слава УПА?
3. Що таке „мир” в СССР?
4. Дружба народів. Що це таке взагал?

Зазирнімо на терени Східньої України. Приміром, у Донецьк. Місто це має 9 районів. Один із них зветься Київським. Решта вісім: Ленінський, Петровський, Кіровський, Куйбишевський, Будьоновський, Ворошиловський, Калінінський, Пролетарський. І це – 2006 року!
На кількох станціях київського метро досі красується відверто совєтська символіка. Найбагатші на неї „Палац „Україна”, де прославляється створення Красної армії, та „Театральна”, яка насправді так і лишилася „Ленінською”. На колонах останньої наліплено 16 „класичних” цитат Ілліча, що їх мовби виголошує гігантський бюст автора в кінці вестибюля. Виходиш з вагона і здригаєшся: здається, й справді „победа коммунизма” все ще „неизбежна”.
Усі, певно, знають місця торгівлі картинами й сувенірами навпроти Андріївської церкви. Які сувеніри там на першому плані? Це червоні футболки, значки, матрьошки з серпами й молотами, написами СССР, КГБ, Аэрофлот, портретами Леніна. Ось чим, виявляється, знаменита Україна! Ось із чим асоціюється вона в іноземців!
А тепер спробуймо уявити торгівлю портретами Гітлера й Геббельса та фашистською символікою де-небудь в Єрусалимі. Що, не виходить?
Час від часу в Київі з’являється рекляма одного з російських банків. На ній зображений Петро I із написом: „Перший. Великий. Надійний”. Що тут скажеш? Нормальним людям, які хоч трошки знають правдиву історію, не треба нічого казати. Не обов’язково вираховувати, скільки мільйонів українців замордував той чи інший „таваріщ”... Але спробуймо-но уявити партію нацистів у сучасному німецькому парляменті.
До речі, чи знаєте ви, де містився большевицький штаб боротьби проти „контрреволюційної” Центральної Ради в 1917-1918 роках? Ні? Тоді йдіть погляньте на Будинок дитячої творчости, що під №12 на Контрактовій площі. Це там висить меморіяльна дошка на честь тих большевиків-революціонерів, якраз навпроти пам’ятника Сагайдачному, недалечко від греко-католицької церкви...
У центрі Київа таких дошок доста. Як правило, на них написано: «У цьому будинку тоді-то й тоді-то проживав той-то радянський громадський і партійний діяч… І підпис: УРСР»
«І все ж, що не кажіть, а вулиць Леніна, Маркса та Енґельса в Київі нема! Це головне” – зітхне киянин, щирий та недріб’язковий. Так, у Київі немає. Але спробуймо уявити населений пункт незахідньої України, де центральна вулиця не була б Леніна-Маркса-Енгельса, а на головному майдані не стояв би пам’ятник вождю. Не вийшло? Що ж до Київа, то тут замість вулиці Леніна маємо в запасі вулиці Ілліча та Ульянова Володимира. І взагалі, хіба можливий Київ без коричневого Леніна на бульварі Шевченка?
Без „українського Чапаєва” – Щорса навпроти залізничних кас важко уявити той-таки бульвар Шевченка; Европейську площу і вулицю Грушевського(!) – без добродушного дяді Петровського, який зробив особистий внесок у геноцид українців, а сквер над метро Либідською – без двох похмурих чекістських голів, що їх якийсь хлопака, не витримавши, заляпав синьо-жовтими фарбами.
Нещодавно відкрили пам’ятник Вячеславу Чорноволу. Логічно було би поставити його на вулиці Чорновола. Але ж там стоїть... пам’ятник Косіору - „безпосередньому організатору й виконавцю фізичного і духовного геноциду українського народу, тобто деукраїнізації, русифікації, організації штучного голодомору 1932-33 рр. в Україні, розгортання протиукраїнського терору, фабрикування численних політичних процесів та масове винищення національної інтелігенції” (з енциклопедичної статті).
Хтось запропонував знести пам’ятник Косіору, але комуністи підняли галас. „Щоб не загострювати стосунків”, пам’ятник Чорноволу поставили біля Европейської площі, навпроти... дяді Петровського.
...Про що нам говорять прізвища Виговського, Дорошенка, Мазепи, Петлюри, Коновальця, Бандери, Мельника, Шухевича? Це прізвища великих Синів України, і говорять вони про непокору Москві. Чи не тому в Київі жодна з вулиць досі на названа на їхню честь? Зате Московських – і вулиця, і площа, і міст, і проспект.
Але ж ці постаті – частина українського національного пантеону. Без їхньої боротьби, без їхньої крови не була б Україна сьогодні вільною. Шанувати їх маємо на рівні найдостойніших.
Поки що ж вирішено перейменувати вул. Артема на вул. Січових Стрільців, а вул. Січневого повстання – на вул. Мазепи. Останнє рішенння видається особливо цікавим з огляду на те, що по вул. Січневого повстання розташована Київо-Печерська лавра, де Мазепі й досі регулярно проголошують анатему. Неймовірно!
А Московським, до речі, колишній проспект Червоних козаків зробили теперішні чиновники, готуючись до приїзду високопоставленого московського гостя.
Чому ж усе так недоладно? Можливі два варіянти. Або начальство – і київське, і державне – не знає історії, або воно антиукраїнське. Або... і те, і друге.
Якби воно переймалося правдивою історією України, то пам’ятало б, що тільки за часів СССР було знищено до 40 млн. українців, і воно б розуміло, що цілеспрямоване винищення найсвідоміших національно, найвільніших духом, найсильніших волею й інтелектом представників нашого народу призвело до страшних наслідків, що несуть у собі власного свого національного обличчя.
З цим мусимо боротися. А для того насамперед очистьмо Україну від бруду сатанинських вивісок і безбожних пам’ятників. На купі-бо сміття дому не збудуєш.

газета "Наша віра"
http://nashavira.ukrlife.org/09_10_2006.html


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua