МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Буденні роздуми про небуденні дні

11/06/2006 | Ярослав Сватко
4 листопада в нашому календарі День Голодомору. За статистикою самої радянської влади пік смертей. У Львові висять траурні прапори. По всій Україні ще ні, але я пам'ятаю, що наша міськрада своєю ухвалою піднімала синьо-жовтий прапор 3 квітня 1990 року, а потім процес якось само-собою дійшов до останньої застави на російському кордоні. Водночас у Росії – День національної єдності, державне свято, покликане замінити собою “красний день календаря”.

Пригадую останнє відзначення нашого Дня незалежності. Біля Донецька розбився російський літак – і заплановані урочистості скасували. Безумовно, співчуваючи близьким і друзям передчасно загиблих (заздалегідь пишу цей дисклеймер, щоб можлива дискусія не зводилася на манівці негуманності, нехристиянськості тощо), гадаю, наша влада мала б поставитися до подій навколо “Русского марша” в Україні принаймні з таких самих позицій, як і тоді, коли скасовувала акції до Дня незалежності. У нас траур. Ми сумуємо за 10 мільйонами загиблих співвітчизників. Походи – тільки зі свічками, із церкви і на цвинтар. Крапка.

На жаль, нічого такого від влади ні на місцях, ані в Києві ми не почули. Ну, на місцях, то в деяких із них і не варто було б сподіватися почути. Попри помітну присутність галичан у нинішній владній політичній силі України – Партії регіонів, – ні Чорновіл, ні Герман, ні Писарчук не змінять її неукраїнської суті та неукраїнського способу політичного думання. Тому регіонали і в Одесі, і в Сімферополі залюбки дозволять хоч навіть танці з феєрверком, навіть якщо на календарі національний траур.

Але є ще й гілки та гілочки влади, які декларують свою українськість. Є Президент, який “примусив” тих самих регіоналів, ще й разом із комуністами, підписати Універсал. То що, марші на костях Голодомору співзвучні з духом і буквою Універсалу? Але чомусь мовчить Президент, хоч і його родина зазнала винищення голодом. Чому – не знаю. Але знаю, що “маємо те, що маємо” – “тому що” мовчить. Із таких мовно-політичних кубиків складається наша сьогоднішня політична ситуація в державі.

Мовчить і наша місцева, львівська облрада, єдина, яка намагалася на рівні ухвал сесії пояснити Президентові, що при такій політичній технології укладання угод коаліція закінчиться тим, чим вона зараз і завершилася. Можливо, бо втомилася доводити, що біле є білим, а чорне є чорним. А може, в суєті чергових етапів з’їздів оновлення НСНУ ніколи задуматися над подіями в національному контексті. Але колись у львівських політиків був рефлекторний підхід до національних проблем: якщо ми про це не подумаємо, то хто ще в Україні лупатиме цю скалу? Нині рефлекторність інша, приземлена. Тому заяви є, а, скажімо, книжечки про УПА в нашому, а не луб’янському розумінні, в кожній дитячій бібліотеці Сходу немає. Якщо далі йти цим шляхом, то місією Львова буде стрясати політичне повітря – і не більше.

Можливо, та наша “проукраїнська” влада стримувалася, бо сніг упав, газ – із Росії, ціну піднімуть – і замерзнемо? Але річ у тім, що “Русский марш” заборонили мерії Москви та Петербурга, та й немало інших російських міст, лише в Іркутську він був легальним. У Росії з нацистськими гаслами виходити на вулицю нелегально, а в нас? Які дипломатично негативні наслідки могли б бути для України в стосунках із Росією, якби наша влада заборонила те, що заборонено в Росії? Не розумію я цією дипломатичної логіки, але розумію, що коли Росія звернеться до нас із дипломатичною нотою, що це неправильно, щоб Голодомор припадав на їхнє державне свято, то наша влада подумає й погодиться. Згідно з духом і буквою постанов, які скасовували урочистості Дня незалежності’2006.

Є лише невеликий нюанс. Легітимність влади має одну дуже суттєву складову: відчуття спорідненості представників влади і народу. Це сув’язь, подекуди важливіша для управління державою, ніж репресивна сила армії, поліції, спецслужб. Бо вояк – теж член суспільства, і коли в ньому обривається ця духовна сув’язь із владою, він вкладає в цівку карабіна квітку і розриває зовнішні атрибути своїх зв’язків із нею. Я не очікую в Україні близької революції, але очікую – рано чи пізно – виборів і намагаюся зрозуміти, завдяки чому ця влада намагатиметься отримати підтримку? Ми ж нічого не забуваємо: ні “Бандитам – тюрми!”, ні “Не зрадь Майдан!”, ні широкої коаліції, загорнутої в Універсал (чи, може, правильніше – підтертої?). Можливо, ми не розуміємось тому, що живемо в різних Українах. Та, що владна (Україна), має своє розуміння підстав для національної єдності, з ким і на ґрунті чого єднатися. Можливо, тому ми так довго не могли відстояти свою державність і з такими труднощами творимо її сьогодні.

Відповіді

  • 2006.11.07 | Нестор (Львів)

    Re: Буденні роздуми про небуденні дні

    Шановний пане Ярославе, а може офіційна влада в Україні - зовсім і не влада. А звичайна високооплачувана робота, часом небезпечна, здебільшого приємна. І що головне, вона (тая ніби-влада) про це знає пречудово.
    Уявіть собі нашого заробітчанина десь у далекому закордонні. Того, хто має дуже високу платню, повагу в туземців, комфортне житло. Чи буде обходити цю людину, ЩО відбувається у країні його тимчасового перебування. Які стосунки цієї країни із сусідами. Навряд. Аби лишень це не впливало на його ДУЖЕ комфортний але ТИМЧАСОВИЙ статус. Бо мине час і він "злиняю на родіну".
    Якщо я кричу про свою шалену запаморочливу любов до української мови, а дітей віддаю до англійської. Хто я? Про що думаю? Куди прагну? Де будуть мої діти через деякий час? А Ви кажете, "русскій марш". Платня "капає", всі живі-здорові, "всьо путьом". І не збурюйте той спокій мій сімейний, мені досить і янука під боком.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua