12/02/2006 | Надія Банчик

Не своєю смертю на не своїй землі обірвалося життя Олександра Літвіненка... У злополучний день 1 листопада Літвіненкові раптово стало погано. У той день він мав дві зустрічі. Першу – в готелі: з двома росіянами, один – з колишніх охоронців Березовського Андрій Луговой. Він був заарештований і завербований у тюрмі. Другого Літвіненко бачив уперше. Він назвався Володимиром і все пропонував Олександрові чаю, на що він згодився. Пізніше в цей день Літвіненко зустрівся з членом італійського парламенту Маріо Скарамеллою, який бере участь у розслідуванні злочинів КДБ, зокрема, в Італії. Скарамелла передав Літвіненкові матеріали щодо вбивства Політковської. Скарамелла заявив про непричетність до вбивства. Виглядає, що це правда.

Коли британці перевіряли всіх, хто мав контакти з Літвіненком, у всіх було знайдено сліди радіоактивності (у тому числі у Скарамелли). Сліди знайшли у всіх приміщеннях, які відвідував Літвіненко після 1 листопада, та у двох літаках British Airways, що літали маршрутом між Лондоном і Москвою.
Експерти погоджуються, що полоній „неможливо приготувати удома, виписати з інтернету”, таке вбивство неможливе для непрофесіоналів (Independent).

З найбільш правдоподібних версій розробляються дві можливі: або безпосередньо за наказом (чи, скоріше, усною непрямою вказівкою) Путіна, або „мафіозні елементи усередині російських спецслужб” (Іndependent), незадоволені навіть таким „напівчекістським” керівництвом, як за Путіна, і зацікавлені у його відставці або у повному фашистському заколоті. Обидва варіанти -цілком можливі. У першому випадку це можна розцінювати як „розвідка боєм” реакції Англії та Заходу взагалі: чи є „червона лінія” для російської мафії, керованої Кремлем? У другому – доведеться визнати, що ці „не зовсім контрольовані” елементи спецслужб стали можливими у країні внаслідок того ж самого, путінського, керівництва, коли „зовсім контрольовані” ним елементи нічим або мало чим відрізняються від „не зовсім контрольованих”. Словом, обидва варіанти зводяться до безпосередньої участі російських спецслужб, які захопили владу в державі на крові чеченського і російського народів, - у скоєнні акту міжнародного тероризму.

Версії, які висуваються Кремлем і підконтрольними йому силами – отруїв Березовський або навіть „Літвіненко вчинив самогубство” (отруєння радіоактивною речовиною?!), на мій погляд, не є правдоподібнішими від версії, скажімо, „Лох-Неське чудище вилізло з озера і вжалило”. „Дивує, чому Скотланд-Ярд не відкинув ці версії відразу”, - зазначає Іndependent.
У всякому разі, здається, на цей раз не лише антитерористичний відділ поліції, але й британські політики поставилися серйозно. „Жодні дипломатичні та ділові зв’язки не заважатимуть нам провести повне розслідування обставин смерті Літвіненка”, - заявив Тоні Блер 27 листопада. Будемо сподіватися...

Зрештою, хоча не лунають гнівні осуди перших осіб держав антитерористичної коаліції, не скликається термінове засідання Ради Безпеки ООН, проте всі так чи інакше відзначили, що зіткнулися зі страшною реальністю: кремлівські „антитерористи” відкрили еру застосування РАДІОАКТИВНИХ речовин для скоєння терористичного акту проти громадянина іноземної держави, а отже, АКТУ МІЖНАРОДНОГО ТЕРОРИЗМУ З ЗАСТОСУВАННЯМ ТОГО САМОГО ЗНАРЯДДЯ, ЯКЕ НАЗИВАЮТЬ „БРУДНОЮ БОМБОЮ”. „Вибухом міні-ядерної бомби” назвав вбивство Літвіненка відомий викривач КДБ, Віктор Рєзун-Суворов (на зустрічі „Час преси” російської програми Радіо „Свобода”), який особисто знав Літвіненка. Вже встановлено, що отруту було доставлено ДИПЛОМАТИЧНОЮ ПОШТОЮ. Немає чим крити. І від світу залежатиме, чи Олександр стане останньою жертвою вурдалаків, очманілих від припливу нафтодоларів та, головне, від короткозорої покірності демократичного світу.

Хто ж він був, Олександр Літвіненко, росіянин з типово українським прізвищем, уродженець Воронєжа, громадянин Великої Британії? І чому на емігранта, який „практично не має жодного впливу на російську політику” (п-резидент Росії, повторивши дослівно свої ж „кодові” слова, сказані стосовно Анни Політковської, замордованої на місяць раніше, зайвий раз дав зрозуміти і щодо зв’язку між цими злочинами, і щодо “невичерпної розмаїтості” власної фантазії), не пошкодували цілої спецоперації з виведенням політичного тероризму на ядерний рівень?

Дивує, з якою впертістю, майже в усіх англомовних газетах, повідомляється про вбивство „Russian ex-spy” („російського колишнього шпигуна”). Напевне, за межами колишнього СРСР всі, якоюсь мірою причетні до КДБ, називалися шпигунами? Можливо, і покровителі політичних вбивць за межами СРСР радянської пори, які обірвали життя дисидентів, від Троцького до С.Бандери, Г. Маркова і т.п, і перебіжчики-викривачі О.Калугін, О.Гордієвський, той же Суворов – теж всі гамузом в очах іноземців є „шпигуни”?

Між тим, Олександр Літвіненко ніколи не був шпигуном. У КДБ він прийшов у 1988, у розпалі горбачовських реформ, в ейфорії великих сподівань, що ця „контора” вже ніколи не буде злочинною каральною „державою в державі”, а стане займатися тим же, чим повинна займатися служба державної безпеки цивілізованої держави: відстежувати справжніх терористів і (добре, нехай буде) шпигунів. Проте – справжніх, а не тих, на кого вкаже вищестоящий.
На жаль, сподівання не виправдалися... Олександр Літвіненко став свідком не лише розвалу КДБ та його численних реорганізацій, але, головно, - переродження зі злочинно-карального органу на складну структуру мафіозних угруповань, зрощення з відвертим криміналом та мафіозних воєн, що від початку 90-х.

просто заливали вулиці російських міст, розбризкувалися на СНД і вихлюпувалися назовні. Замовні убивства кримінальних „авторитетів”, „розбірки” угруповань, що сперечалися за сфери впливу; вбивства за переділ власності (награбованої під час хижацької „прихватизації” та розкрадення золотого запасу радянської держави), вбивства тих, хто намагався Словом протидіяти „мафіозній демократії” (отця Алєксандра Мєня-1990, журналіста Дмітрія Холодова-94, найпопулярнішого телевізійного діяча Влада Лістьєва-95); розстріл Верховної Ради РФ, напад на Чеченію... все це він бачив зсередини „відомства”.

У 1998 йому замовили убити Березовського. У 1999 він став справжнім свідком найстрашнішої „державної таємниці” – ланцюгових вибухів будинків у Москві, Волгодонську, Буйнакську... і відвернення вибуху у Рязані, коли були буквально піймані на гарячому терористи з Луб‘янки.

Цього з нього вже стало за досить. Скликавши прес-конференцію, він оголосив все, що міг знати на даний час, тоді ще напівнезалежним і напіввільним російським журналістам. Завдяки щасливій долі, за допомогою Березовського та іншого емігранта, Александра Гольдфарба, йому з родиною вдалося вирватися з пастки російського мафіозного режиму, що захопив владу за допомогою багатосерійної „містерії”: спровокованих терористичних актів (унесли понад 300 життів!), нової чеченської війни, створення „мильної бульбашки” з чекістів і чиновників – „партії” „Єдіная Россія” – і винесення на Олімп „сірого полковника”.

Проте, розірвавши зі злочинною організацією ФСБ, оселившися на берегах Темзи, Олександр ще ширше розгорнув викриття чекістської мафії. У книзі „ФСБ взрывает Россию” (написаній спільно з дисидентом-емігрантом Юрієм Фєльштинським) він проаналізував у всій цілісності процес переродження КДБ у безконтрольну, терористичну, кримінальну мафію, якою рухає єдина мета: загарбання власності і розправа з конкурентами, опонентами, всіма, хто стане поперек. Він показав, що терористичні акти, скоєні для створення виправдального фону мафіозній війні і геноциду чеченського народу, як і сама війна, - не якісь окремі факти, а закономірний і об’єктивний етап трагічної історії Росії та злочинної історії ЧК-НКВД-КДБ-ФСК-ФСБ. А саме: етап зрощення криміналу із владою. Створення на місці розваленої більшовицько-чекістської тоталітарної імперії – мафіозно-шовіністичної авторитарної держави з нічим не обмеженим політико-гангстерським терором.
Цю ж тему він розвиває у книзі „Лубянская преступная группировка», написаній вже самостійно.

Крім цього, Літвіненко докладає всіх зусиль для розкриття західним політикам очей на ймовірні витоки «міжнародного тероризму». У тому числі – «ісламського». Наведу уривок з одного його інтерв'ю, взятого журналістом сайта «Чеченпресс” відразу після страшного терористичного акту у Лондоні 7 липня 2005 (пер. з рос. мій. Н.Б.).

А.Литвиненко: В Лондоні не було ніякої паніки (всупереч твердженням російських ЗМІ), всі рятувальні служби працювали чітко, ніхто нікого не хапав на вулицях лише через те, що в них смаглява шкіра і темне волосся. Британські політики не закликали „мочити в сортирі” всіх, хто „не з нами”. І я впевнений, що після того, що трапилося, не буде переслідувань мусульман, і ніхто у Британії не скасує принципи демократії.
Кор.: Олександре, хто, на Вашу думку, може стояти за цією терористичною атакою?

О.Літвіненко: Я знаю лише одну організацію, що поставила тероризм на потік, зробивши його головним інстрментом вирішення політичних завдань.Це – російські спецслужби. КДБ тривалий час займався тероризмом, причому, масовим. На спецкурсах КДБ навчали терористів практично з усіх країн світу, ці курси тривали здебільшого півроку. Спеціально навчені і підготовлені агенти КДБ чинили вбивства і вибухи, у тому числі вибухи танкерів, захоплення пасажирських авіалайнерів, напади на дипломатичні, державні та комерційні організації на всьому світі... Найкривавіші терористи були або є агентами КДБ-ФСБ. Це і сумнозвісний Карлос Ілліч Рамірос, на прізвисько «Шакал» (засуджений за тероризм у Франції), покійний Ясер Арафат, Саддам Хусейн, Аджалан (колишній глава Курдської робітничої партії, засуджений у Туреччині), Ваді Хаддад, керівник служби зовнішніх операцій Народного фронту звільнення Палестини... тощо. Всі вони навчалися у КДБ, отримували звідти гроші, зброю і вибухівку, підробні документи і засоби зв’язку для чинення актів тероризму у всьому світі... Звісно, всі ці діячі і очолювані ними рухи виступали під своїми гаслами, проте ніхто з них і не приховував свої «інтимні» зв'язки з Кемлем і Луб'янкою. Та й чи стали б російські спецслужби навчати й фінансувати тих людей і ті угруповання, які б не контролювалися Луб'янкою і не служили б інтересам Кремля? Кожний теракт вони чинили за завданням і під жорстким контролем КДБ СРСР. І не випадково після розпаду СРСР тероризм у світі практично припинився. Однак тривало це лише до того часу, поки чекісти знову не захопили владу в Росії, і тоді все почалося знову. Після призначення Путіна директором ФСБ, у цій спецслужбі було відроджено політичний нагляд і повернено тих, хто ще у часи КДБ займалися тероризмом. Кор.: Всі, кого Ви перелічили, - це «старі кадри» КДБ. Чи могли б Ви навести «свіжішого» прикладу?

А.Литвиненко: Ось, зокрема, друга особа у терористичній організації «Аль-Каїда», якого сьогодні підозрюють як організатора вибухів у Лондоні, Айман аль-Завахірі, є давнім агентом ФСБ. У Єгипті його засуджено за тероризм до смертної кари. Розшукуваний «Інтерполом», Завахірі у 1998 перебував на території Дагестану, де півроку проходив спеціальну підготовку на одній з навчальних баз ФСБ. Після підготовки був відправлений до Афганістану, де раніше ніколи не бував, і де за завданням луб'янських шефів відразу ж після прибуття став своєю людиною в оточенні бін-Ладена, а незабаром зробився його заступником в «Аль-Каїді»... Під час моєї служби в одному з найсекретніших відділів ФСБ керівники з УФСБ Дагестану, хто безпосередньо працював з Завахірі, після його успішної терористичної підготовки і закинення до Афганістану були переведені до Москви на підвищення.

Кор.: Що Ви можете сказати з приводу терактів у Лондоні?
О.Літвіненко: Цілком впевнено можу сказати: центр світового тероризму знаходиться не в Іраку, Ірані, Афганістані чи Чеченській Республіці. Терористична зараза розповзається по всьому світу з кабінетів на Луб'янській площі та в Кремлі. Поки російські спецслужби не будуть заборонені, розігнані і засуджені, тероризм не припиниться.

...Зараз не все ще відомо слідчим з Сколанд Ярду. Як полоній-210 потрапив до Англії, адже його можна одержати лише з ядерних реакторів чи зі збідненого урану? Яким чином скоєно отруєння? Чому Літвіненка вирішено „ліквідувати” – адже його книги вийшли у 2001 та 2002, відомі всім, хто шукає правди щодо російських подій? Британська Independent повідомляє, що «на приватній зустрічі у колі друзів Літвіненко сказав, що розкрив і готовий назвати імена убивць Політковської (посилаючись на інтерв’ю з лордом Реа, захисником чеченців). Можливо, цим убивцям-агентам ще не прийшла „черга” бути розкритими – і тоді ця версія виглядає найправдоподібнішою. Бо про все інше тою чи іншою мірою вже відомо, і Літвіненко не міг сказати нічого нового. Хіба що могли розкритися нові докази участі ФСБ у терактах.

Зрештою, слідчі не можуть не взяти до уваги передсмертне послання самого Олександра Літвіненка, надиктоване його дружині Марині, коли вже сам Літвіненко був не в змозі писати. Наводжу у перекладі з російської.

Я хочу подякувати багатьом людям. Моїм лікарям, сестрам та іншим працівникам клініки, які робили для мене все, що могли; поліцію Великої Британії, яка настійливо і професійно розслідувала мою справу і забезпечила охорону мені та моїй сім'ї. Я хотчу подякувати британському урядові, яке взяло мене під свою опіку. Я був удостоєний честі стати громадянином Великої Британії. Я хочу подякувати британцям за їхні листи на мою підтримку і за зацікавленість, проявлену до мого становища.

Дякую моїй дружині Марині, яка була зі мною всі ці дні. Моя любов до неї і до нашого сина безмежна.

Але зараз, коли я лежу тут, я ясно чую шелест крил ангела смерті. Я б спробував утекти від нього, проте змушений визнати, що мої ноги не спроможні бігти так швидко, як мені хотілося б.

Тому я припускаю, що настав час сказати щось людині, на якій лежить відповідальність за мій нинішній стан. Схоже на те, що вам вдалося примусити мене замовчати, але моє мовчання коштуватиме дорого. Ви показали себе саме таким жорстоким і нещадним, яким вас малюють найбільш гострі ваши критики. Ви показали, що не поважаєте людське життя, свободу і цінності цивілізації. Ви показали, що негідні обіймати свою посаду, негідні довір'я цивілізованих людей. Ви можете примусити замовчати одну людину, проте шквал протестів з усього світу звучатиме, пане Путін, у ваших вухаха до кінця ваших днів.

Хай Бог простить вас за те, що ви скоїли, - не заради мене одного, а заради моєї улюбленої Росії та її народу.

Отримано Майданом Thu, 30 Nov 2006 14:15:01 -0800 (PST) (Птн, 00:15 EET)