МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

“Запити пшик балаканин...”

12/13/2006 | Майдан-ІНФОРМ
Цінності сучасного суспільства… Які вони? Де вони?
Дискусії про втрату культури в добу інформаційної свідомості, наполегливого наступу комп’ютерної машинерії — все це видається дуже дріб’язковим і спекулятивним насправді. Ми просто опиняємося в “подвійному колі” нових стереотипів. Але, повірте, і сьогодні є ті, хто пишуть “гусячими перами”. Ні, це не люди, викинуті із космосу технологічних аберацій, а ті, хто ще здатен відчути вагу правильної розстановки двох слів у рядку; це ті, хто перекладають із однієї мови на іншу, наївно вірячи, що комп’ютер краще за них цього не зробить. Це щирі Санчо Панси, які проводять безсонні вечори за літературою (і не тільки за Карнегі в пошуках щастя або Беґбедером в пошуках не-знаю-чого, зовсім ні). Невже таких людей немає сьогодні?
Ми звикли за останній час, що писати можна лише про щось грандіозне, дороге, про проекти з багатотисячним бюджетом. А про велике, “що краще бачиться на відстані”, ми призабули. Телевізійники перетворили медіа простір на морг: щогодинна констатація кількості нових вбивств у різних регіонах світу. Жорстокість провокую відповідну рецепцію, очікування, структури поведінки.
А багато в цій мішурі патетики і великих дискусій проходить непоміченим... Більшість чомусь втратила здатність чути і співчувати в час жадоби до страху. А тим часом 21 листопада у приміщенні Національної спілки письменників на Банковій, подалі від розворушеної помаранчевими шаликами напередодні другої річниці Помаранчевої (контр)революції, відбулась презентація біографічного покажчика “Григорій Кочур”, що вдалося здійснити завдяки зусиллям Львівського національного університету імені І. Франка, зокрема професорки Роксолани Зорівчак (ініціатор, науковий редактор та автор передмови бібліографічного покажчика “Григорій Кочур”), знаного в Україні науковця, блискучого англіста, та музею імені Григорія Кочура. На жаль чи на щастя, в цьому історичному приміщенні не було людно. Прийшли ті, хто відчуває українську культуру в час не-українського безкультур’я дуже гостро. Фальші не було. Сказали своє слово перекладач і вчений Володимир Житник (Національний університет “Києво-Могилянська академія”), перекладач і політолог Максим Стріха, який перед тим підписував гостям свою нову книжку про історію українського перекладу (над подібним проектом працював довгий час і Михайло Москаленко на сторінках “Всесвіту”), був мовознавець Віталій Радчук, мистецтвознавець Ольга Петрова. Словом, “узкий слой интеллигенции”, як сказав би прем’єр із гуманітарних питань. Не було тільки нікого з тих, хто опікується гуманітарною політикою, бо інтелектуальна культура — це не для їхніх мізків. Та й бюджет таких заходів невеликий. Фінансує “грандіозний проект” музей Григорія Кочура, Марія та Андрій Кочури, які повідчиняли чимало дверей, щоб це видання побачило світ.
Казали на вечорі про неоціненність цього покажчика, про його надзвичайну роль. І справді, в Україні (може, це зайвий песимізм?) його мало хто поцінує. На жаль, людей, подібних до Григорія Порфировича (блискучого інтелектуала, як сказав Володимир Житник) обмаль. “Обміліли люди”. Не до Кочура їм сьогодні. Але подібний двотомник (!) — це, як дійшли думки багато промовців, не фініш, а навпаки — початок серйозної праці над подальшим удосконаленням, розширенням бази, формуванням енциклопедії “Григорій Кочур”, що неодмінно знадобиться українським студентам-гуманітаріям. Кочур завше володів дивовижною здатністю зацікавлювати перекладацькою справою талановитих молодих літераторів. І сьогодні він запрошує нас до праці, до роздумів...
Цікаво, що свого часу Григорій Кочур як людина великої інтелектуальної потуга, яка знала кілька десятків мов, був “не у фаворі” в системі манкуртів. Що ж, подібний шлях пройшли ті, хто, крім “языка интернационального общения в социалистических странах”, знали ще й іноземні мови (а все задля того, щоб підняти рівень української літератури на якісно інший рівень). І цей потяг був абсолютно щирим і наївним.
Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.
Блідну, коли
Чую з імли —
Б’є годинник:
Линуть думки
В давні роки
Мрій дитинних.
Вийду я в двір —
Вихровий вир
В полі млистім
Крутить, жене,
Носить мене
З жовклим листям
(Г. Кочур, переклад «Chanson d’automnе» Поля Верлена).
Кочур усе життя невтомно працював, бо знав, що колись прийде нове покоління людей і вони поцінують, їм це буде потрібно. Не знаю, чи прийшло це покоління зараз, але Григорій Кочур як символ доби, сьогодні нам дуже потрібен. Насамперед як усвідомлення власної ідентичності. Потрібно здерти зі шкірою нав’язану маску другосортності, що живиться третьосортною шароварщиною. Ні, немає всіх цих перших і N-их сортів, як писав Булгаков. Є лише талант, що здатен проникати в такі обрії, до яких іншому діла немає.
Зворушливо, сентиментально? Так, але нікуди ми не втечемо від того, що слово таки має енергію, як і музика. Навіть у наш час безкінечної прагматики та інтерпретацій. Г. Кочур надзвичайно любив музику, тож і вечір розпочав Бах у виконанні малого хлопця, який, увійшовши в свої вищі сфери, створив атмосферу самодостатності і щирості, бажання працювати і не зупинятися. Такі, як Кочур, Лукаш, Рильський, не пасували перед системою, а йшли, бо мали йти. Кочур мав дивовижне коло друзів із усього світу (серед них і Нобелівські лауреати!). Його знали, шанували і любили, боялись, поважали. Розумних людей завжди трохи бояться...
Пригадую, при вході до самого помешкання в музеї Григорія Кочура в Ірпені на одному зі стендів є телеграма, яку Ліна Костенко надіслала Григорію Порфировичу на день його народження. Там є слова, що в цей день потрібно “запити пшик балаканини”...
Може, варто замислитись над цими тоннами порожніх слів, які ми продукуємо щодня, втративши почуття відповідальності за себе і світ? Нація не народжується у стогоні, культура не з’являється на уламках ідентичності. Працюймо!


Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,
Національний університет
“Києво-Могилянська академія”, “Всесвіт”

Відповіді

  • 2006.12.13 | Стопудів

    Re: “Запити пшик балаканин...”

    кочур, борис тен і лукаш - великі вчителі

    як вони ТАК могли перекладати? читали багато, напевно. але інтелями, які зуби не чистять, не були. лукаш, хоч і газової плити вдома не мав, міг і козла забити з роботягами у дворі. і на динамо ходив регулярно :)

    вибачте, що так емоційно і не по темі реагую. а в нас же були фантастичні перекладачі! і серія "вершини світового письменства" була, класно офрмлена. от би цей дизайн поновити й перевидати.

    а пам"ятаєте владка, бережного, малика? оце література! оце плодовитість. я відчуваю навіть зараз, як пахли їхні книжки, читані під підручником на уроках.
  • 2006.12.13 | Стопудів

    UMVOD: В Культуру!



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua