МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

В пошуках вибору.

12/20/2006 | Віктор Геварін, Анжеліка Ісідіна

Осінь не принесла партії регіонів значного полегшення. Так сталось, що в її рядах вже зараз створились чи то дві , чи навіть три потужні групи впливу. Звичайно мови про повний розкол в партії на даному часі не ведеться. Та протистояння між Віктором Януковичем та групою Рината Ахметова стає все більш помітним. Врешті цілком можливо, що й Микола Азаров при нагоді влізе в політичну конфронтацію, відстоюючи свою точку зору та свої інтереси. В той же час виділяється й група Євгена Кушнарьова, яка згрупувала в собі людей, що не мають відношення до Донбасу. Ні для кого не секрет, що за фасадом однієї з найбільших українських партій – Партії регіонів – ведеться жорстока боротьба. Не таємниця і те, що ця партія лише зовні монолітна і єдина. Ця політична сила має як мінімум три угрупування , які протистоять одне одному. На сьогодні перевага виявилась на боці угрупування партійного клану, який зв’язують з іменем прем’єр-міністра Віктора Януковича. При цьому самі “донецькі” чітко поділені на дві групи, політичну та бізнесову. Останню очолює Рінат Ахметов, ”не донецькі” групуються навколо Євгена Кушнарьова.
До «старих донецьких» ( «апаратників» або політиків), зачисляють тих , що працювали з Януковичем в донецькій облдержадміністрації та Кабінеті Міністрів. Сюди ж примикають депутати, які по бізнесу або політичній кар'єрі повністю залежні від Януковича або Азарова. В їх числі Рибак, брати Клюеви, Стоян, Хара і т.д.. тут же й “червоний директорат Звягільский, Богуслаев, Скударь та інші.

Що ж до групи Ахметова-Колєснікова – то це так званий “дикий” донецький бізнес, що став на ноги в буремні 90 ті.. Крім загальновідомих прізвищ донецького бізнесу до групи Ахметова-Колєснікова можна віднести депутатів, що працювали в структурах Ахметова: фірмі «Люкс»,”Систем Кепітал Менеджмент” та ФК «Шахтар». До них примикають Раїса Богатирьова та Тетяна Бахтєєва .

В минулому році вже стояло питання про усунення від влади в партії Віктора Януковича.та й сьогодні робиться все , щоб поглибити тріщину у відносинах між Януковичем та Ахметовим. При тому всі намагання виходять з надр Партії Регіонів. Однак те, що зовсім несподівано для багатьох Янукович очолив уряд України, додало йому сил протистояти опонентам. І при цьому, як не парадоксально, але він буде змушений зближатися з Президентом Віктором Ющенко. А для цього, йому потрібно чітко слідувати статтям “Універсалу національної єдності” в свою чергу й Ющенко змушений буде підтримувати одне з угрупувань в партії. Хоча б для того , щоб не дати їм розколоти Україну. Тим більш , що на Сході в Президента залишилось дуже мало прибічників . А чи задумувалися над причинами того, чому регіон, найбільш постраждалий від партії Регіонів, віддав свої голоси все тій же політичній силі? Чому населення Донбасу так, м’яко кажучи, негативно ставиться до нової влади та її представників?
Так от, призначення Вадима Чупруна головою Донецької облдержадміністрації після “помаранчевої” революції не було помилкою. Для Донецька потрібний був перехідний період. І Чупрун на цей період був доволі непоганим вибором. Він був рівновіддалений як від донецького клану, так і від місцевої збірної “помаранчевої” команди. Чужого Донецьк не прийняв би, а, як показала практика, серед донецької “збірної” кандидата на цю посаду не знаходилося. Проте, було зроблено все, щоб ключові посади заступників губернатора дісталися саме помаранчевим силам. Контролювати силові та фіскальні органи став соціаліст Юрій Грімчак, соціальні питання, медицину та освіту “нашоукраїнець” Олександр Братанов, питання промисловості та енергетики – представник УНП Олександр Клименко, сільське господарство – Ігор Жерновий з Народної партії. За “регіонами” збереглася посада заступника з питань комунального господарства (Юрій Хіврич) та заступника по кадрах (Борис Адамов). Проте останній практично був зв’язаний по руках та ногах кадровою комісією, в якій сильні позиції займала “помаранчева команда”.
Отож, займаючи ключові позиції, за злагодженої роботи професіоналів помаранчеві могли переламати ситуацію на користь нової влади. Та цих умов не було додержано. Серед заступників губернатора почалася війна за вплив та можливість зіштовхнути Чупруна й посісти його місце. За винятком Жернового, всі активно штовхались у секретаріаті президента. Особливо часто там помічали Клименка.
А тим часом ніхто з них не знімав відповідальність за їхні ділянки роботи. Та, поки ці люди штовхалися біля владних крісел, ситуація в області все гіршала. По-перше, надзвичайно ускладнилася ситуація у вугільній та металургійній промисловості, за яку відповідав Олександр Клименко.
Що ж до професіоналізму, то й тут в “помаранчевих” заступників були проблеми. За винятком того ж Жернового, який справді високопрофесійний фахівець у своїй сфері і зробив для підйому занедбаного сільського господарства області чимало, решта на звання професіонала не тягнули. Олександр Братанов був добрий лікар, але виявився бездарним керівником. Раніше 55-літній Братанов не мав жодного відношення до політики. Все своє свідоме життя уродженець Маріуполя присвятив медицині: 1974-го закінчив Донецький медичний університет, а вже в 1996 удостоївся почесного звання заслуженого лікаря України. Крім того, Олександр Олександрович уже не перший рік є віце-президентом Донецької обласної медичної асоціації. До призначення в обладміністрацію працював, за його словами, експертом Міністерства охорони здоров'я України. В результаті всі підконтрольні йому сфери були запущені в самостійне плавання. Йшли розправи над викладачами, прибічниками нової влади, побори в медицині та освіті досягли небачених розмірів.
Юрій Грімчак – звичайний партфункціонер. Єдина його заслуга в тому, що він не намагався лізти глибоко у нову сферу, й начальником обласної міліції був призначений високо професіональний та чесний Михайло Клюєв, який почав справжню війну проти організованої злочинності. Інколи просто добре не заважати працювати професіоналам.
Та найбільш значущою фігурою в області намагався стати Олександр Клименко. Саме на нього великі надії покладали спочатку Юля Тимошенко, а потім і Віктор Ющенко. Не даремно саме його персона кілька разів маячила як примара на посаду донецького губернатора. Біографія кандидата, як і в багатьох бізнесменів, сповита туманом і сповнена оптимістичної віри в «американську мрію». Простий прохідник з шахти «Трудовська», перекваліфікувався в шевця й отут як поперло... Через рік майже швець став начальником відділу Курахівського Будинку побуту, а потім раптом стає начальником відділу АТ «Енергозбутпром» - організації, що займалася аж ніяк не пошиттям і ремонтом взуття, а поставками металу й електроенергії. Далі - більше. 1994 року пан Клименко призначається главою правління того ж АТ «Енергозбутпром». Кар'єра йде вгору, і 1998 року він – уже глава правління ВАТ «Донбасенергобуд». Непогано як на взуттєвика. Найцікавіше в цьому те, що вища освіта в нього заочна. Її Олександр Іванович одержав лише в 1999 р. Помітимо, що в науці він теж людина не остання - 2003 року його обрано членом-кореспондентом Української технологічної академії, щоправда без наявності вченого ступеня (!). Ходять чутки, що фешенебельний магазин “She&He” на пл. Леніна належить дружині Клименка, а жіночі сукні в ньому коштують від 10 тисяч гривень. З усього видно, що підприємницька жилка, ну або ж здатність безмовно підписувати потрібні документи, винесла нашого героя на гарний рівень статку. На балансі підприємства «Донбасенергобуд» перебувають кілька десятків будинків, розташованих у центрі Донецька, жителі яких благають місцеву владу навести порядок у їхніх «респектабельних» кварталах.
Дуже довгий час Олександр Клименко видавав себе за щирого українського націоналіста. Любив козиряти українською мовою, розхвалював прем’єра Тимошенко. Щоправда, після її відставки він його оцінки змінилися на протилежні. Так само він “забув” і про “державну мову” – коли його запросив для виступів на КРТ “Київська Русь” екс-генпрокурор України Геннадій Васильєв. А тим часом учителі в області відмовляються викладати українською мовою, переслідуються українські школи. Облрада ухвалює рішення про введення, всупереч Конституції, “Регіональної” мови – російської. Жодної заяви з цього приводу ані Клименко, ані Братанов не зробили. А УНП в області навіть не зреагувала. Можливо, тому що в цей час готувала переворот у своїх лавах та виключення з них двох третин керівників партійних організацій. До речі, всупереч власному статутові. Чого ж дивуватись, що патріоти не помітили порушення Конституції. Не дивно що УНП зібрала в області аж 0,2 % голосів виборців, а “Наша Україна” – 1%. А щодо знання державної мови, то в номінації «Кращий державний службовець облдержадміністрації» перше місце обійняла Абу-Гарбія Далель Канэль – вихідка з Ірану, яка знанням української мови покорила комісію. Українець і націоналіст Клименко навіть близько не підійшов до такого результату.
То питати, чому ж Донбас у березні проголосував за “колишніх”, може лише той, хто не бажає бачити непрофесіоналізм нинішньої команди, складеної з випадкових людей, у яких помаранчевими є лише риторика й, можливо, шарфики.
Тому й не дивно, що Президент не ризикнув піти на розпуск Верховної Ради та дострокові вибори. Занадто одіозні персони стояли біля керма штабів його політичних сил. І вони були запрограмовані на поразку. Звідси й появився Універсал національної єдності. Як найменше зло.

Віктор Геварін
Анжеліка Ісідіна


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua