МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Военные священники.

06/24/2005 | Дедушка Масдай
Такая вот статейка на ортодокси.орг.уа. Про "ценных помощников в воспитательной работе". Непонятно, смеяться или плакать.

--------------------------------------------------------------
http://orthodoxy.org.ua/page-1545.html

Капітан 1-го рангу запасу Віктор КУЛАКЕВИЧ:. “Священик в армії – запорука високого рівня дисципліни та патріотизму серед військовослужбовців”.

Інколи люди скептично сприймають пастирське служіння в військових частинах. Хтось вважає, що це не потрібно, хтось в участі пастирів у військових заходах бачить спробу поширити сферу впливу Церкви, комусь здається, що священик своїми бесідами тільки відволікає військовослужбовців від виконання важливих обов’язків. Навіщо священики йдуть до армії? З цим питанням ми звернулися до секретаря Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами України та іншими військовими формуваннями УПЦ капітана I-го рангу запасу Віктора Кулакевича.

“Українська Православна Церква вже довгий період активно співпрацює з міністерством оборони та іншими військовими формуваннями, - говорить він. - Підписані договори про співпрацю з Держкомкордоном і Внутрішніми військами. Нажаль, поки що не підписано меморандуму про співпрацю з міністерством оборони. Велика потреба в присутності священнослужителів серед військовослужбовців викликана складними умовами виконання військових обов’язків. З кожним роком кількість православних військовослужбовців збільшується. Сьогодні командування розуміє, що підняти рівень військової дисципліни та патріотичного духу без допомоги з боку Православної Церкви просто неможливо. Вдалим прикладом благодатного впливу Християнства на захисників Вітчизни є участь священика у миротворчій операції в Іраку. Під час соціологічного опитування дев’яносто відсотків військовослужбовців назвали себе православними віруючими. За словами військового священика, перед завданням майже кожний солдат прийшов до полкового храму, щоб поставити свічку та взяти благословення. Проблему духовно-морального виховання в армії, на сьогоднішній день, може вирішити тільки священик. Багато хто вважає, що священик буре участь тільки у військових урочистостях, таких як військова присяга. Досвід показує, що дуже важлива присутність священика під час навчань, і, тим більше, бойових дій. Важко підібрати слова, щоб відзначити велику користь, яку має для захисників Вітчизни сповідь і Святе Причастя. В семи столичних військових госпіталях є військові священики. Багато храмів діє при військових частинах. Практично кожен день православний священик відвідує Президентський полк, на території якого не без допомоги самих військовослужбовців будується храм. Згідно з військовим законодавством, кожен командир, у разі необхідності, повинен зробити все можливе, щоб створити необхідні умови для задоволення релігійні потреби, тобто дати військовослужбовцю можливість посповідатися та причаститися. Сьогодні до військових храмів приходить багато молодих солдат і офіцерів. Ось приклад плідної співпраці нашого відділу з Внутрішніми військами. Систематично в одному з міліцейських храмів владика Августин звершує богослужіння, на яке збирається до сотні правоохоронців. К бачимо, люди відчувають внутрішню потребу йти до церкви. Досвід свідчить, що в тих колективах, де працюють священики, на вищому рівні стоїть військова дисципліна та бойова підготовка. Це дає можливість офіцерам зрозуміти, що священик – це цінний помічник у виховній роботі”.

Відповіді

  • 2005.06.24 | Дедушка Масдай

    Ну и комментарий к ней.

    Коммент с http://uath.org

    ------------------------------------------------------------

    Ярослав Гашек, цитата из книги "Похождения бравого солдата Швейка", http://lib.ru/GASHEK/shveik1.txt


    Приготовления к отправке людей на тот свет всегда производились именем бога или другого высшего существа, созданного человеческой фантазией.

    Древние финикияне, прежде чем перерезать пленнику горло, также совершали торжественное богослужение, как проделывали это несколько тысячелетий спустя новые поколения, отправляясь на войну, чтобы огнем и мечом уничтожить противника.

    Людоеды на Гвинейских островах и в Полинезии перед торжественным съедением пленных или же людей никчемных, как-то: миссионеров, путешественников, коммивояжеров различных фирм и просто любопытных, приносят жертвы своим богам, выполняя при этом самые разнообразные религиозные обряды. Но, поскольку к ним еще не проникла культура церковных облачений, в торжественных случаях они украшают свои зады венками из ярких перьев лесных птиц.

    Святая инквизиция, прежде чем сжечь свою несчастную жертву, служила торжественную мессу с песнопениями. В казни преступника всегда участвует священник, своим присутствием обременяя осужденного.

    В Пруссии пастор подводил несчастного осужденного под топор, в Австрии католический священник -- к виселице, а во Франции -- под гильотину, в Америке священник подводил к электрическому стулу, в Испании -- к креслу с замысловатым приспособлением для удушения, а в России бородатый поп сопровождал революционеров на казнь и т. д. И всегда при этом манипулировали распятым, словно желая сказать: "Тебе всего-навсего отрубят голову, или только повесят, удавят, или пропустят через тебя пятнадцать тысяч вольт,-- но это сущая чепуха в сравнении с тем, что пришлось испытать ему!"

    Великая бойня -- мировая война -- также не обошлась без благословения священников. Полковые священники всех армий молились и служили обедни за победу тех, у кого стояли на содержании. Священник появлялся во время казни взбунтовавшихся солдат; священника можно было видеть и на казнях чешских легионеров.

    Ничего не изменилось с той поры, как разбойник Войтех, прозванный "святым", истреблял прибалтийских славян с мечом в одной руке и с крестом -- в другой.

    Во всей Европе люди, будто скот, шли на бойню, куда их рядом с мясниками -- императорами, королями, президентами и другими владыками и полководцами гнали священнослужители всех вероисповеданий, благословляя их и принуждая к ложной присяге: "На суше, в воздухе, на море..." и т. д.

    Полевую обедню служили дважды: когда часть отправлялась на фронт и потом на передовой, накануне кровавой бойни, перед тем как вели на смерть.

    Помню, однажды во время полевой обедни на позициях неприятельский аэроплан сбросил бомбу. Бомба угодила прямехонько в походный алтарь, и от нашего фельдкурата остались окровавленные клочья. Газеты писали о нем, как о мученике, а тем временем наши аэропланы старались таким же способом прославить неприятельских священников.

    Мы зло над этим шутили. На кресте, под которым было погребено то, что осталось от фельдкурата, на следующее утро появилась такая эпитафия:

    Что нас постичь могло, с тобой, увы, случилось: Судил ты небо нам, но было суждено, Чтоб благодать небес тебе на плешь свалилась, Оставив от тебя лишь мокрое пятно.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2005.06.24 | Анатолій

      Я б сказав, що це армійський бізнес!(-)



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua