01/11/2007 | Майдан-ІНФОРМ

Після прес-конференції 10 січня в Інтерфаксі велика кількість ЗМІ надрукували дуже своєрідний репортаж, наслідки якого відчувають на собі телефони Захарова, ХПГ, Майдану і т.д.

Ось типове питання, поставлене на Вільному Форумі Майдану та відповідь самого Євгена Захарова. Зацініть тему!

http://www2.maidan.org.ua/n/free/1168508773

Hoja_Nasreddin пише:
> Щойно прочитав на обкомі, що Ви в якомусь недавньому інтерв'ю назвали відкриття кримінальних справ проти Колесникова та Кушнарьова політичним переслідуванням. Оскільки мені тяжко у це повірити, хотів би Вашого особистого підтвердження або спростування.

Те, що Ви прочитали - це наслідки вчорашньої прес-конференції в Інтерфаксі, присвяченої 35-й річниці Дня українського політв'язня. Саме 12 січня 1972 року почалася друга хвиля арештів - в Києві в цей день були заарештовані Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зиновій Антонюк і ще декілька людей. Я вирішив, що про це обов'язково треба згадати і запросив на прес-конференцію Антонюка, Сверстюка та Овсієнка.

Одне з питань, яке мені поставили на прес-конференції - чи були в Україні за останні 10 рокіів політичні переслідування. Я відповів, а те, що пишуть журналісти... Що поробиш.

Нагадаю Вам фрагмент із "Мастера і Маргаріти", коли Іешуа пояснює Пілату: я говорив, що треба розрушити старий храм віри і збудувати новий храм істини, а вони пишуть, що я закликав зруйнувати Ієрусалімський храм. Так от в даному випадку історія з цієї ж опери.

Відповідаючи, я одразу пояснив різницю між поняттям "в'язні сумління" і поняттям "політв'язні". У першому випадку йдеться про переслідування за висловлення переконань, за слово, у другому - про кримінальне переслідування, яке має додатковаі політичні мотиви. Якщо у першому випадку правозахисні організації вимагають негайного звільнення, то у другому - дотримання стандартів справедливого судочинства, щоб уникнути обвинувачень в політичних переслідуваннях.

Далі я сказав, що в'язнів сумління в Україні в останні десять років майже не було, єдиний приклад, який можна навести - арешт Сергія Салова, який показав 30 жовтня 1999 року декільком особам фальшивку - газету "Голос України", де вказувалося, що чинний Президент Укераїни Кучма помер, і за нього можна не голосувати. За це його посадили в СІЗО і не випускали до липня 2000 року, коли був оголошений вирок. У 2005 році Салов виграв справу в Європейському суді. І то, Салова можна віднести до вязнів сумління з великою натяжкою.

Що ж стосується кримінальних переслідувань за політичними мотивами, то я назвав як приклади: бізнесменів, які підтримували опозицію, одеських комсомольців, грибників, фігурантів справи 9 березня 2001 року, здається, Леоніда Ковальчука, і Колєснікова з Кушнарьовим. Те, що в цих пререслідуваннях були політичні мотиви, як на мене, є безсумнівним.

Те, що затримання Колєснікова і Кушнарьова відбувалося з порушенням конституційного права на свободу та особисту недоторканність - також є для мене безсумнівним, і я це говорив і тоді, у 2005 році, коли це сталося. Такі порушення і дали підстави говорити їхнім прихильникам про політичні переслідування.

Хоча на справжні політичні переслідування, які пережили дисиденти в 70-80-х, а в наші часи - скажімо, Борис Фельдман та унсовці, засуджені за організацію масових беспорядків, це не тягне: Кушнарьов і Колєсніков не були засуджені, справи їх закриті. Жертви політичних репресій не відкривають свої газети, не засновують політичні партії і не стають депутатами парламенту. Проте заперечувати політичний контекст цих справ - на мою думку, некоректно.