01/15/2007 | Олесь Українець

Є у мисливців дуже цікавий метод полювання. Недалеко від берега прив'язується приручена і спеціально навчена дика качка, що починає голосно крякати, приваблюючи таким чином залицяльників-селезнів. Захоплені принадами крякаючої панни, наївні залицяльники не помічають захованого у кущах мисливця і замість любовних утіх отримують добрячу порцію шроту.

Однак ця стаття не про активний віпочинок на природі, а про політику: про полювання на голоси виборців.

Невідомо, чи був покійний Олександр Разумков мисливцем і чи знав він про метод "підсадної качки", але, якщо вірити Олександрові Морозу, саме з його подачі ця технологія була запроваджений в українську політику.

У середині дев'яностих років змучений у хаосі дикого капіталізму виборець відчував все далі сильнішу ностальгію за радянським минулим. А тому новообраний Президент Леонід Кучма зіткнувся з цілком реальною перспективою лівого реваншу. Загроза посилювалася ще й тим, що його головний опонент, тодішній Голова Верховної Ради Олександр Мороз, очолював одну з двох найбільших в Україні партій, що декларували ліву ідеологію. Зупинити лівий реванш і був покликаний політичний проект, який ми назвемо "Підсадна качка - 1".

На роль "головної героїні" була вибрана колишня соратниця Олександра Мороза, керівник теоретичного центру очолюваної ним Соціалістичної партії, головний розробник її програмних документів, редактор партійного журналу "Выбор" та ще й радник голови Верховної Ради з соціально-екномічних питань - Наталія Вітренко. Природжений оратор і вправний демагог, чиєму мистецтву "заводити" натовп міг би позаздрити сам Адольф Гітлер, Вітренко не лише розколола СПУ а й відібрала у неї та ідеологічно близької до неї КПУ суттєву частину електорату. 11% - таким був результат очолюваної Вітренко Прогресивної соціалістичної партії на виборах 1999 року.

"Навіщо тодішньому Президентові була потрібна ще одна ліва партія?"- спитаєте Ви, - "Адже виступючи з лівих позицій, Вітренко критикувала усе, що пов'язано з новоствореним буржуазним ладом, у тім числі і самого Леоніда Кучму!" Вся справа у тім, що радикальна марксистська риторика, як і сексуальне крякання дресированої качки, мають лише одну мету - запаморочити голову наївному селезню, тобто виборцю. Слухаючи полум'яні промови найпрогресивнішої з усіх соціалістів Східної Європи, не помічав лівий виборець "мисливця в кущах" - Леоніда Кучми, який, вполювавши таким чином дещицю лівих голосів, користувався ними на свій розсуд. Я не пригадаю жодного випадку, коли б фракція ПСПУ проголосувала б за невигідний другому Президентові законопроект чи взяла б участь у подоланні вето. Ну хіба що, тоді, коли було абсолютно ясно, що закон явно не прохідний і кілька десятків голосів нічого не змінять. Однак коли у Верховній Раді бракувало голосів для прийняття необхідного Леонідові Кучмі закону, тут голоси "качиної" фракції ставали у пригоді. Обурення лівого виборця зрадою своїх кумирів годі було чекати: вмілою демагогією і перевернутою з ніг на голову логікою Наталія Миколаївна була здатна пояснити будь-який свій політичний виверт.

Критичні виступи прогресивної соціалістки були направлені не стільки проти Леоніда Кучми, як проти його опонентів як з лівого так і з правого табору. А виборець слухав, розвісивши вуха, навіть не наважуючись запитати, звідки це у наскрізь антибуржуазної партії стільки грошей на агітацію та політичну рекламу, і чому саме прогресивну соціалістку, на відміну від соціалістів звичайних, так часто показують на телеканалах, що належать "акулам капіталізму".

Однак сезон полювання закінчився. З завершенням періоду первинного накопичення капіталу і зміною поколінь виборців ностальгія по соціалістичному ладу почала танути. До того ж комуністи почали створювати "нашій і вашій Наташі" дедалі сильнішу конкуренцію на політичній панелі. Не подолавши у 2002 році 4% бар'єру і опинившись за межами Верховної Ради, перестаріла політична повія "пішла по руках": під час президентських виборів у 2004 вона працювала на всім відомого проффесора, а у 2006 послугами дресированої качечки вирішив скористатися, тоді відомий російський бізнесмен, а нині мешканець українського слідчого ізолятора, Максим Курочкін. Але й ця спроба виявилася невдалою.

Часи змінилися. На ринок делікатних політичних послуг вийшли покупці зовсім іншого штибу.

(Далі буде)