МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Уперше!!! Про ліву групу в ОУН Івана Мітринги!!!!

02/03/2007 | Олег Верник
НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ РУХ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

Інтерв’ю з Б.Левицьким: “ Тільки в самостійній українській державі зможемо поглибити та закріпити соціальні здобутки Жовтневої Революції” (І. Мітринга)

http://www.lab.org.ua/article/1145/

Іван Мітринґа (1909-43), провідник лівої течії в бандерівському відламку ОУН, яка противилась як капіталізмові, так і радянському комунізмові. Мітринґа належав до членів-основоположників Української Народньо-Демократичної Партії (УНДП), яка обстоювала державну власність індустрії, транспорту й інших великих підприємств, з управлінням у руках робітників; засуджувала авторитарний контроль та заперечення особистих прав. Згинув 1943 р. в рядах Української Повстанської Армії.

журнал “Діялог, число 2. 1979 рік

1. Іван Мітринґа ідейно формувався вже в середині 30-их років. У той час ОУН приймала членів на основі готовости виконувати партійні доручення і дозволяла на певне політичне й філософське “вільнодумство”. Тому Мітринґа міг виступати з позиціями, яких організація не визнавала: орієнтація на Велику Україну, гасло “Свобода народам, свобода людині”, увага до соціяльного змісту національної революції. Як створилася ця течія в ОУН і яку ролю вона відграла в організації?

Мітринґа та його середовище постали в 30-их роках головно у зв’язку з дискусіями, які велися серед політично заанґажованої молоді на елементарну тему: “Що таке визвольна боротьба та її організація?” Для Мітринги було ясним, що політика, пов’язана у першій мірі з наукою, зі знанням не лише поточних справ, але теж соціо-економічних проблем, і, найважливіше, зі знанням положення на нашій Батьківщині. Він вимагав від політичних діячів, щоб вони вчилися, а зокрема, щоб вивчали проблеми зв’язані з Радянським Союзом і пізніше, після остаточної побіди нацизму в Німеччині - з політикою гітлерівської Німеччини.

Мені видається, що більшість Ваших читачів не зможе зрозуміти, що така проста, логічна, розумна вимога зустрічала запеклий опір з боку більшости націоналістичного активу. Тоді, головно під впивом Донцова, але також і інших “доморослих” ідеологів і всяких демагогів були визнані як найважливіші прикмети “революціонерів” - вольовість, фанатична відданість справі, або, як це говорилося в декалозі ОУН, “Не завагаєшся виконати наібільший злочин, якщо цього вимагатиме добро Справи. Признавалося ролю знання історії як середника виховання, але і вона була припасована до потреб “волюнтаристів”. Маніпуляція, культ геройства, а не критична аналіза, з якої можна б багато навчитися, навіть тоді, коли пишеться про власні неуспіхи, витискали своє п’ятно на спрямовуванні цілого виховання. Мітринґа вимагав, щоб покінчити із знеціненням справжньої політичної освіти, звідси його інтерес до економічних та соціяльних проблем, звідси його студії підрадянського життя та німецького нацизму.

Але була ще одна немаловажна заслуга Мітринґи: боротьба з галицьким провінціялізмом. Він був проти фетишизації Львова і вже в тридцятих роках кинув символічне гасло: “Центральна проблема України, це ані Київ ані Львів, але Донбас”, показуючи образно значення робітництва та значення соціяльних проблем для всякої визвольної боротьби. Мітринґа був референтом для справ Радянської України при Крайовій Екзекутиві 0УН (за Бандери), а після зустрічі з полк. Коновальцем над Баденським озером підлягав у деяких справах безпосередньо. полк. Коновальцеві. З його ім’ям в’яжеться гасло “Свобода народам, свобода людині”, яке щойно в 1940 р. після розколу перейняли бандерівці, вкладаючи в те гасло свій зміст, а докладніше, трактуючи його як малозначну пропагандивну вивіску.

2. Чому намагання Івана Мітринги переорієнтувати цілу ОУН з Львова і Києва на Донбас; з селянських хуторів, на модерну робітничу клясу в місті і селі, з міжнароднього фашизму на проблеми власного народу - не прийнялися тоді в рядах націоналістичного руху?

Відповідь на це питання буде незадовільною, хоч тема повинна бути предметом якоїсь солідної студії, принаймні журнальної статті. Чотири-п’ять передвоєнних років - це найсумнійший розділ історії ОУН. Треба пригадати собі тодішню міжнародню ситуацію: терор у Радянському Союзі, нищення національної, культури; не треба забувати, що найкращі представники КПЗУ(б) гинули не в тюрмах “фашистів”, але в казематах радянських органів безпеки. Я пригадую завжди: немає країни в світі, включно з гітлерівською Німеччиною, в якій замордовано стільки комуністів, як у Радянському Союзі. Все це мало величезний вплив на всі політичні середовища в тодішній Західній Европі. Москва допомогла Гітлерові, навіть велика частина тодішнього німецького робітництва піддержувала нацизм. Для нас у Західній Україні ускладнювалася справа швидкою фашизацією польського режиму, який також частині польського населення обмежував щораз більше прав.. Дуже низький рівень політичної освіти сприяв терористичному звироднінню в ОУН. Частина провідного активу, головно в Бережанщині та Сокальщині, кинула гасло “не політикувати, а діяти”, нищити ворога.

І тут додаткова трагедія - “Головним ворогом в ворог у наших рядах” - так повчав мене теж пан С., який м. ін. під час німецької окупації приказав поліції в Житомирі арештувати мене й тодішнього політичного приятеля В. Ривака і віддати в гестапо - тількич завдяки щасливим припадкам сталося все інакше. Терор спрямовувався проти поліцистів, але передусім проти всяких “хрунів”, правдивих або неслушно підозріваних донощиків і теж політичних противників. При тому відбувалися страшні надужиття, між терористами були часто злочинні елементи. Один приклад з Бережанщини, де я мав “честь” (дуже коротенько бути членом повітової екзекутиви: в річці Золотій Липі найдено (мабуть 1934 р.) затопленого, колючим дротом зв’язаного районового провідника ОУН “Дячка”.

Мені сказано, що він, використовуючи своє становище, вбив багато членів організації як польських провокаторів, а в дійсності з особистих причин: “Дяк” був калікою з народження (не міг нормально ходити) і в такий спосіб позбувався конкурентів у справах дівочих.

Дозвольте ще один приклад - подія, яка в моєму житті відіграла величезну ролю. Одного дня забили на маленькій станції коло Бережан мого шкільного товарища Левка Снилика - через те, що він намагався організувати з доручення д-ра Бемка організацію “Лугів”. Від того часу я внутрішньо не був уже членом тієї ОУН! Левко був людиною чесною, розумною і доброю; якби не впав жертвою примітивів, напевне міг би зробити багато корисного для свого народу.

Критика терору викликала злобу, погрожувано в різні способи. Але одночасно ОУН почала тратити свій вплив на суспільство, бо незалежно від непопулярности терористичних акцій та інших важливих змін, почала в другій половині тридцятих років швидко мінятися її соціяльна база - село. Вже в першій половині тридцятих років ОУН мала багато труднощів з т.зв. “конструктивним сектором”, куди зараховано кооперацію та інші “конструктивні” організації” які, на думку ОУН, виховували “хрунів” - опортуністів. Тим часом, такі організації як Центросоюз, Маслосоюз, Сільский Господар стали гордістю українців, чужинці нас подивляли, а поляки, незважаючи на підтримку держави, не були здібні, нпр. з Маслосоюзом, конкурувати. В другій половині тридцятих років підприємчиві селяни масово покидали село і в містечках відкривали крамниці, верстати тощо. Дуже швидко почали вони організуватися, поставали нові професійні організації, фінансові інституції з власними функціонерами. Ці структуральні зміни використовували для себе легальні партії, в тому чи не найбільше “паліївщина”. Гасло Національної Єдности “За конструктивний націоналізм” ставало популярним. Органи ФНЄ - тижневик “Батьківщина”‘ та щоденник “Вісті” осягнули дуже великі наклади.

Це не все, що важливе для характеристики тодішніх змін, але повинно вистачити, щоб зрозуміти, чому в тих умовах в ОУН, в якій, якщо виключити Лева Ребета та Дмитра Мирона (обидва були тоді “ортодоксами”) зовсім не було теоретиків, а тон надавали пересічності і побідною стала теза - “Треба постійно розвивати і скріплювати техніку революції”.

Група критично наставлених діячів (зі середовищем Мітринґи вона політично не мала нічого спільного, хоч існували товариські зв’язки) шукала також виходу з важкої ситуації, а сама, старалася покликати до життя легальну націоналістичну організацію, в дусі “поділу праці”. Їхня теза: нелегальні акції, це одне, а ми будемо провадити легальні акції, бо лише в такий спосіб можно рятувати впливи націоналістів у суспільстві. Найбільш активним у цій групі був ред. Василь Качмар, який в кількох розмовах у розумний спосіб намагався переконати також і мене, щоб я приєднався до їх зусиль. Покійний Ярослав Старух, якому я організаційно підлягав, приятелював з Качмарем і одного разу сказав мені, щоб я пішов на збори ініціяторів “легальної” націоналістичної групи і все зробив, щоб до створення такої групи не дійшло, “бо буде їм біда”. Я мав орієнтуватися на інж. Осина Бойдуника, який мав з’ясувати “офіційне становище”. Конференція відбувалася в редакції тижневика, що його видавав покійний ред. Богдан Кравців, теж гарячий прихильник нової партії. Було присутніх близько 12 осіб і Качмар, а також Кравців, доказували потребу на існування легальної націоналістичної партії; Бойдуник виголосив годинну! промову проти таких плянів. Мое становище було сформульоване в одному реченні: запізно, організацію (ОУН) не переконаєте, а що це на практиці може означати для кожного персонально, то можете додуматися. От стільки для характеристики тодішньої ситуації.

Взагалі треба дуже критично підходити до питання популярности ОУН. Організація зустрічала дуже часто спротив різних кіл громадянства в тому теж молоді, дуже часто переживала великі невдачі. Лише для прикладу, акція ОУН проти демонстрації католицької молоді “Українська Молодь Христові”, що відбулася 6 та 7 травня 1933 року закінчилася скандальною поразкою. На масову пропаганду ОУН, що йшла під гаслом “лише маємо монополь впливати на душі молоді”, церква яка нас не піддержує (а Митрополит Шептицький був консеквентним противником ОУН, а зокрема терористичних актів) не буде нами визнана, “хрест і меч” має бути символом патріотичної молоді і т.п. - молодь відповіла масовою участю, кількадесять тисяч демонструвало в національних строях на вулицях Львова, а на тротуарах зібралися десятки тисяч львовян та прибулих з околиці. Так само не вдалося ОУН спинити розбудову організації “Лугів”, всі спроби розбивати їхні вправи, з’їзди і т.п. кінчалися утечею боївок. Були околиці, де організації молоді “радикалів” “Каменярі” мали великий вплив і були чисельно набагато більші як члени та прихильники ОУН.

Прихильники Мітринґи мали обмежені можливості для якихось більших акцій. З ініціятиви Р. Паладійчука зорганізовано видавництво “Дешева Книжка” (книжковий періодик-журнал “Самоосвіта” і інші видання), в якому працював Мітринга. Ціле це видавниче середовище було одночасно найважливішим місцем для дискусій, зустрічей. Коли тодішній провідник Крайової Екзекутиви ОУН почав вимагати “партійної контролі”, цебто цензури, прийшло до конфлікту, ОУН розгорнула ще одну “революційну акцію” -бойкот “Дешевої Книжки”, а пропаганда розголошувала, що ці видання грішать “соціалістичними”, а в інших випадках “уенерівськими” тенденціями. На денному порядку були закиди: зрадники, запроданці і т.д.

Нас тривожила орієнтація на гітлерівську Німеччину, але й тут робили ми все можливе, щоб поширювати інформації про цілі німецького імперіалізму. Мітринга написав брошюру “Гітлер і Україна”, що вийшла напередодні війни, а перед тим Паладійчук опублікував брошюру “Німці на Україні” (про 1918 рік). Це були спроби перестерегти перед надіями, що з того боку прийде др нашого народу “визволення”. Кілька років до вибуху війни висунув Мітринга тезу, щоз тієб хвилиною, коли німецькі нацисти нападуть на Польщу, мусять бути для нас поляки приятелями, бо не Польща, а Україна є для гітлерівців найважливішим “лебенсравмом” : ми говорили про це публічно.

Все сказане не треба розуміти так, що антидемократичний і пронімецький курс ОУН означав, що тодішні провідники – Бандера, Лебедь, Стецько – одобряли німецькі політичні цілі відносно Сходу, цебто нове закабалення України. Ні, правдою є теж, що Стецько був автором статтей, в якій “перестерігав” Німеччину про фальшиву політику – тим він і хвалиться в своїх публікаціях. Справа далеко серйозніша: ніхто з них не читав у свій час “Майн Кампф”, не старався познайомитися з основними цілями гітлерівської політики; вони надіялися, що незалежна Україна як союзник Гітлера є можливою, і на цьому будували свою політичну стратегію напередодні війни.

3. Чи можна зі сказаного зробити якісь підсумки що допомогли б нам зрозуміти пізніші відповіді?

Хіба дещо додати. Мені завжди видається, що ми надто “обтяжуємо” бандерівщину всякими гріхами, вважаючи її лише “продуктом розколу”. Якщо йде про чисто організаційні справи, то це так, але в історичному аспекті бандерівщина була і є лише продовженням тих типових прикмет думання і дії, тих уявлень про революцію і визволення. Що існували ще до розколу. Я пробував звернути увагу на ці негативні сторони націоналістичного руху. Вже в тридцятих роках існував культ фразерства дешевої пропаганди, терору, вже тоді братовбивство вважалося за законний способ боротьби з “ворогом”. Я не хочу називати ані імен ані по заголовку один твір про історію ОУН. Що появився на еміграції – це приклад клясичного примітивізму та інтелектуальної бездарности, написаний за методами радянських псевдоісториків, але в ньому знайдете чимало доказів того, що я сказав. Уже тоді. В тридцятих роках існували всі елементи, що пізніше прорвалися і оформилися як загальноукраїнська трагедія. Побіч терориста пропихався щораз вище в партійному апараті тип майбутнього “есбівця”. Провідник Крайової Екзекутиви Л. Ребет був на ліквідаційному списку як “польський агент”; кишіло підозрами і безпідставними звинуваченнями. В той час мене вважали людиною менш-більш “в порядку”, тому я міг би назвати принаймні десять “підозрілих” провідних діячів ОУН, між ними таких, що щасливо пережили війну і деякі з яких є сьогодні заслуженими, чесними та відомими діячами. Знаю лише одну особу з-поза тодішнього націоналістичного руху, яка постійно, частинно публічно. Перестерігала перед цією дегенерацією націоналістичного руху – це Митрополит Шептицький. Мені. Як членові Студентської Репрезентації, дуже часто разом з приятелями Юліяном Боднаруком та Омеляном Логушем приходилося зустрічатися з цією світлою постаттю. Все це негативне не означає ніяк, що p ОУН не пов’язані також різні позитивні процеси в Західній Україні в тридцятих роках, може навіть переважають вони над негативними, якщо йде про окремі відтннки, як на приклад, піднесення національної свідомости селянства, але, на жаль, замовчувати негативні прикмети і факти є просто злочинною справою.

4. У Вашій статті “Історичне значення розламу в “ОУН” (1950) Ви говорите, що в перших днях після вибуху Другої Світової війни ввесь ідейний арсенал ОУН показався безвартним і перед організацією постала дилема: або зберігати свій ідейний характер і тим самим ставити продовження того явища. На базі якого вона виросла (від волюнтаризму, декалогу, людиноненависництва, реакційної соціальної програми, тоталітаризму до організаційної “фюрерської” структури включно), цебто ставати в Україні чужою агентурою, або, залишивши свій центральний постулят – боротьбу за національне визволення – зблизитися до народу, до рідних традицій і найважливіше – до конкретних умов, “що треба щось міняти”, таким чином відірвалися в 1940 р., створивши ОУНб. Яка була соціальна база цього розколу, який тип лишився при ОУНм, як членство (своїм походженням, віком і т.д.) однієї групи відрізнялося від іншої?

Проблема розколу в ОУН дуже складна і напевне в відповіді не буде можливо докладніше її обговорити. Але по-перше, я не згідний з тими приятелями, які твердять, що розкол в ОУН був “історичним нещастям”. Взагалі розколи в різних партіях, середовищах не є по своїй суті трагедією. Це нормальне явище – без конфліктів внутрі до якогось часу гомогенних груп та організацій, немає розвитку, наступає стагнація. Здібність давати собі раду з конфліктами є свідоцтвом політичної культури, розуму і взагалі, моральної якости данного середовища чи руху. Клясичною формою вдержання гомогенности за всяку ціну – це наша “монолітна” і т.д. КПРС!

Розлам в ОУН був у великій мірі соціологічно та історично вмотивований. В краю виросла генерація фанатиків, організаторів, «техніків революції», деякі з них саме покинули тюрми і вважали себе героями з великими політичними амбіціями. З другого боку мельниківців репрезентували представники старшої генерації з більшим життєвим досвідом. Бази обох груп різнилися: з одного боку прихильники твердої руки, «революційного чину» – тип націоналіста, який я саме описав; з другого боку елементи більше зрівноважені, з пошаною до авторитетів і так далі. Але всякі розумування того роду є не на місці, тут потрібна якась спокійна солідна довша аналіза.
Питання, що було саме порушене, є засадничого порядку: як вирішено розійтися, як вирішити жити осібно. Цебто в умовах розколу? Правда, утруднювали тут розв’язку певні особи, якими були чужими агентами в одній і другій організації: одні співпрацювали з військовою розвідкою і “на неї ставили” в своїх плянах, другі витирали інші чужі кути. Щоб дати “моральну” підставу для розколу, , провідники бандерівців сфальшували документ про співпрацю Ярослава Барановського з поляками, на тому конику зберегли вони чимало прихильників, зокрема після того, як покійний адв. Шухевич підтвердив правдивість цього “документу”. Але справжня трагедія почалася тоді, коли бандерівув вирішили вбивати чільних мельниківців. Велика кількість ідейних, чесних людей загинула з рук братовбійників.

Але вас цікавлять питання, чому наше середовище приєдналося до бандерівців, чи за всі помилки і злочини ми не є також відповідальні. Тому дискутувалося в нашому вужчому колі питання розколу як неминучого розвитку в ОУН. Ми бачили в томупроцес диференціації націоналістичного руху і мали певні погляди на дальший розвиток. Нам видавалося, що в наслідок розколу постане сильна, традиційна ОУН під проводом полк. Мельника і таких досвідчених людей як Сціборський, Сеник, Бойдуник та інші, включно з такою світлою особистістю як Ольжич. З другого боку були ми переконані, що бандерівська “революційність” буде швидко сконфронтована новою дійсністю: люди, які прїжджали з краю знаходили з Мітрингою дуже швидко спільну мову; дальше, інтелектуальний рівень “краківської” бандерівщини створював догідні умови впливу для середовища Мітринґи. Була створена т. зв. Політична Комісія, до якої належали Степан Ленкавський як голова, Мітринґа, Ривак, Ребет і я. Тут народжувалися проекти програм і різних видань. З боротьбою проти мельниківців Комісія не мала нічого спільного. На т. зв. Краківському конґресі, середовище Мітринґи зуміло не допустити до прийняття різних прогітлерівських постанов, а були такі ганебні спроби! Ви покликаєтеся на мою статтю з 1950 р., там подав я різні приклади, в тому теж спробу діяча внести в програму заяву про нашу повну солідарність з гітлерівською Німеччиною. Пропонована ним програма ОУН мала бути “ідентичною з програмою німецьких націонал-соціялістів”. На сесіях “Краківського конгресу” виступали з головними рефератами Турчманович, Мітринґа, Ривак. Проблеми і тези, що їх вони поставили, не були назагал заперечувані. Авторитет Політичної Комісії був великий, але на практичні потягнення середовище Мітринґи не могло мати впливу. Консервативні позиції в Комісії займав єдиний Ребет, однак в ім’я історичної правди мушу як свідок тих подій сказати, що Ребет постійно і речово боронив тезу, що майбутнє наше суспільство мусить бути плюралістичне, що система багатопартійна більш прогресивна як однопартійна диктатура. С. Ленкавський солідаризувався цілковито з групою Мітринґи, піддержував її політичну лінію, а також і деякі організаційні потягнення, які не були акцептовані організаційною “верхівкою”. Для прикладу, можу назвати мої контакти з польським підпіллям вже в 1940 р. Політична Комісія визвала їх за корисні і потрібні та дала мені широкі повновласті до розмов. Після інтервенції Ґестапо “вожді” заборонили таку діяльність, але за згодою С. Ленкавського контакти були дальше піддержувані. Ленкавський був м. Іншим противником всякого вождівства в ОУН і тому напередодні т. зв. Краківського конгресу на засіданні Політичної Комісії було схвалено, щоб при виборах провідника - поставити Р. Шухевича демонстративно як контркандидата Бандері. Ленкавський погодився сам виконати цю функцію. На жаль, під психологічним терором прихильників Бандери, до цього не дійшло. Л. дослівно: друзі, мушу схрунити!. Найбільше нас тривожила співпраця бандерівців з німцями. Ми вважали війну між гітлерівською Німеччиною і Москвою за війну між двома імперіялістичними державами за Україну. Ми були рішуче проти комбінації, що може існувати “Вільна Україна” в рамках “Нової Европи”, на що надіялася більшість націоналістичних провідників.

Пригадую собі одну сцену, яку пережив у Кракові, коли на вістку про постання “незалежної” Хорватії з нацистом Анте Павелічем на чолі, бандерівське керівництво спонтанно вирішило вислати гратуляційну депешу з привітом і постання цієї “держави” трактувалося як доказ, що буде подібна “незалежна Україна”. Мітринґа і товариші рішуче запротестували проти такої телеграми. На наш протест відповіли два головні тодішні діячі – сценою, якої забути не можна: обнявшись за плечі, маршували по кімнаті, викрикуючи: “Ми ніколи не помилялися, ми ніколи не помилимось…”

Справа Хорватії не була винятком, і можна дуже точно назвати дату, коли ми рішилися порвати з ОУНб: 30 червня 1941 р., “проголошення” т. зв. “української держави”. Перша летючка, яка була видана групою Мітринґи в першому місяці війни, починалася: “Українці! На нашу землю прийшов новий окупант - гітлерівська Німеччина…”

5. Чи вважаєте Ви, що ОУН у цей період, тобто перед війною була фашистівською організацією?

Бандерівська організація формувалася в спеціяльних внутрішньоукраїнських та зовнішньополітичних умовах. Вона була глибоко антидемократична, з тоталітарними претенсіями, але те, що найбільш типове, це інтелектуальна обмеженість її активу, нахил до демагогії. Тут уже було сказано, охочих до будування української держави в “Новій Европі” було багато. Деякі з їх вождів ще по сьогодні бачать найбільшу помилку Гітлера в тому, що він “не йшов разом з українцями” і не послухав їх порад. Ніде я не читав, щоб автори з націоналістичних (обох) середовищ розрахувалися з нацизмом як системою догм, з расизмом, антисемітизмом, підходом до слов’ян як “унтерменшів”. Це спричинене правдоподібно тим, що і пізніше вони не поцікавилися з ким хотіли співпрацювати. Не зовсім славну ролю відіграв тут націоналістичний центр у Берліні, ніхто не перестерігав звідси націоналістів у краю перед небезпеками для нашого народу з боку “герренфольку” з його расистськими теоріями, а йшлося тут не лише про Євреїв і циган, але теж про всіх слов’ян. Це доказ малесенької політичної культури тих українців, які навіть не зауважили, що німецький партнер трактує їх як “унтерменшів”. Звичайно, серед німців були й інші течії, але вони не мали і не могли мати впливу на все, що сталося.

Бандерівський осередок в Берліні відповідальний не лише за дезінформацію відносно нацизму, або замовчування правди але також за дезорганізаційну інтриґантську акцію проти полк. Коновальця. Вони уважали К. за людину “слабу” і “ліберальну”, а одночасно висували на чільне місце в ОУН полк. Ріка Ярого. Пізніше продовжувалася та “акція” проти полк. Мельника. Берлінська група була заскочена виступами та успіхами групи Мітриґи на “краківському конгресі”. Пан К. підійшов до мене після мого дискусійного виступу і сказав: “завтра їду до Берліну назад, як гестапо довідається що Ви тут - говорите постріляє або позамикає до концтаборів”. На т. зв. секції для міжнародньої політики виложив один представник групи берлінської концепцію бандерівців так: дотепер наша акція була, слабою бо ми шукали всюди приятелів, тепер все ясно, для України місце у “Новій Европі”. Той напрямок провалився після блискучого виступу Мітринґи, його контртеза: “разом з поляками, французами, підсовітськими народами за Вільну Європу без Гітлера та Сталіна. Там наше місце”. Пам’ятаю як один “герой” вийшов перестрашений зі залі, - Мітринґу піддержала більшість, головно ті, що прибули на з’їзд з України. В тому сенсі -ми теж діяли. Згадую один “рапорт” польського підпілля до лондонського уряду про мої розмови у Варшаві, опублікований в Лондоні в збірнику “Рапортів АК”. Такі розмови мали ми з білорусами (Родзько), італійцями (Ніколімо Фаріна), групою католиків австрійських та іншими.

Найбільшим шкідником був Донцов, людина без власного середовища. Покійний президент Андрій Лівицький, політик великого формату сказав раз мені: “Від нас одержував він гроші кожного місяця так точно як кожний польський урядник”. Напередодні війни Донцов годував українську молодь книжками-біографіями Муссоліні, Гітлера, навіть такого блазня як французький нацист Ля Рок.

6. Коли і як Мітринга порвав з ОУНб? Як зустрічали групу Мітринґи на східніх землях України?

Зустріч з Україною приспішила процес льокалізації, -групи Мітринґи. З бандерівцами розійшлися ми остаточно “формально” під час історичної останньої зустрічі у Василькові під Києвом. У розмовах брали участь представники групи Мітринґи - сам Мітринга, Ривак, Паладійчук, Турманович і я. Бандерівців репрезентували Дмитро Мирон, Микола Климишин, Василь Кук (полк. Коваль) та Бутковський (Гуцул), який демонстративно симпатизував з Мітрингою. Були також діячі, незалежні,, як нпр. Йосип Позачинюк, письменник, недавній редактор головного органу Комсомолу України, та Юрій Стефаник. Розмова мала принциповий характер. Спочатку Мітринґа прочитав деякі місця з летючки ОУН, яку ми саме одержали з Житомира до кольпортажу, в якій говорилося про “помилку німців, які ставлять на мельниківців” і висловлювалося довір’я до “боротьби Великої Німеччини під проводом Фюрера проти комунізму”. Такі летючки ми одержували не раз і кидали їх у вогонь. Аргументи Мітринги були настільки переконливі, що звичайно найбільш агресивний (тоді) Климишин не забирав узагалі голосу, а виступи бандерівської делегації обмежилися до довшої промови Мирона. Той сам Мирон після переїзду до Києва, писав листи до керівництва ОУН, в яких рішуче вимагав зміни політичного курсу ОУН. На еміграції є ще люди, які читалі ці листи.

Кульмінаційною подією цієї зустрічі був виступ Позачинюка, з яким ми вже довший час дружили та мали тісні зв’язки. Маленька річка у Василькові ділила дві групи як “границя”: з одного боку була група Мітринґи, з другого бандерівська, на чолі з Мироном. Позачинюк жив по “бандерівському” боці. Він був прекрасним бесідником, говорив речево без патосу і демагогії. Подружили ми з ним після його виступу в будинку “Дністра” у Львові на першій (скандально слабій) пресовій конференції червневого “уряду”. На нараді у Василькові Позачинюк піддержав вповні Мітрингу: “Ви, як союзники Гітлера, не маєте що шукати в нас” і дальше: “Ви націоналісти користуєтеся лише тим, що Сталін знищив тут українську інтелігенцію, але, як прийде її відродження, ви не будете мати багато до говорення”. Позачинюк, який згинув з рук гітлерівців, сидів якийсь час у краківській тюрмі разом з теперішнім ректором УВУ д-ром Володимиром Яневим, який мені ще за окупації в Кракові розказував, що йому Позачинюк у тюрмі говорив: “Єдина політична течія, з якою я міг би співпрацювати це група Мітринґи”. Я це нотую навіть тоді, коли д-р Янів сказав мені перед кількома місяцями: “Я не виключаю цього, але й не пригадаю собі”.

Групу Мітринґи в тому часі (літо-осінь 1941 р.) можна назвати одною з “похідних груп”, вона була, одначе, зовсім незалежною й свою діяльність проводила зовсім під іншими гаслами як інші групи.

З цієї причини немає її в офіційних реєстрах похідних груп, що появилися на еміграції. Мітринґа й його товариші були рішуче проти “проголошування” незалежности України; ми розкривали громадянам; що це обман, “німці проти нашої незалежности, визнають Україну лише як свій “лебенсравм”, потребують лише переходово помічників. Цю пропаґанду вели ми одночасно з роз’яснюванням сталінської національної політики, і тут Мітринґа був справжнім майстром, знання марксизму та підсовєтської історії рішало про його успіхи.

По-друге, група Мітринґи не пропагувала розколу і не вела жодної акції проти мельниківців, чим займалися інші групі, що “історики” похідних груп теж замовчують. Спроба перенесення боротьби між обома ОУН на Схід викликала серед радянської інтелігенції пригнічення, “посилювала недовір’я” до всіх “патріотів”, партій; багато людей не хотіли ангажуватися політично, бо не сприймали тих груп серйозно. Правда, положення дещо змінилося коли врешті, доволі пізновато, і поборники “незалежної України, в Новій Европі” почали ревідувати свої погляди; сотні замордованих гестапівцями націоналістів були ціною за політичне неуцтво.

Всупереч твердженням деяких емігрантів зі “східніх” теренів, наші товариші зустрічали підтримку, однозгідність і вдячність. Мені пригадується одна зустріч з учителями більшість з них учительки, на якій Мітринга мав коротенький виклад. Під час дискусії один учитель почав раптово, з. пам’яти деклямувати відповідні місця з поезій Шевченка і лише тими цитатами підтдерджував нашу тезу про російський та німецько-гітлерівський імперіялізми. Такі сцени не забуваються в житті ніколи!

Також не забудеться зустріч з “партизанами” в одному селі біля Лисянки… Селяни просили про допомогу: “У нас в гайку партизани в дійсності ті, що рятувалися від полону; прийдіть до нас і розкажіть їм, яка політична ситуація”. Разом з Мітригою був я на тій нічній зустрічі; бачив, як наші слухачі переживали його виступ, як дякували. Присутніх декілька росіян поставили “вопрос” : “А як розв’язати національну справу, ми ж не фашисти”. Всі швидко зрозуміли вияснення Мітринґиі: “Бачите, ми за те, щоб ви платили за нашу пшеницю, але не образами Сталіна; а також за те, щоб як у вас буде колись голод, то негайно посилати вам безплатно нашу пшеницю.” Просто сказано, але водночас скільки навчилися ті “партизани”, а також селяни, жінки, що цілу ніч слухали під церквою доповідь Мітринґи, наші розмови і спори.

7. Яке завдання ставила перед собою Українська Народньо-Демократична Партія? Як складалися дальші відносини між середовищем УНДП і обома фракціями 0УН? “

Українська Народньо-Демократична Партія постала з ініціативи Мітринґи, Турмановича та інших товаришів, які після побуту на правобережній Україні перейшли на Полісся, де вже існували збройні відділи УПА Тараса Бульби-Боровця, які боронили населення перед гітлерівськими окупантами (ОУНб почала організувати збройні відділи тільки весною 1943 р.). Найсильнішою і найкраще зорганізованною групою в УПА були мельниківці, зокрема відділи, що рекрутувалися з місцевого населення й стояли під впливом Бульби. До легендарної “Поліської Січі” збігалися люди різних політичних переконань, переслідувані, дезертири і т.п. Від ОУНб був делегований покійний Олег Штуль, людина толерантна і розумна, так його оцінювали мої товариші, які були в поліській УПА.

Засновуючи Українську Народньо-Демократичну Партію, ініціятори думали спочатку, що це буде своєрідний союз демократичних лівих сил, навіть Бульба належав спочатку до ЦК, але пізніше оформилася УНДП як виразно ліво-демократична партія, що продемонстровано в програмовому Маніфесті УНДП. Автором його був Мітринга. Мені вдалося вивезти закордон перше число “Оборони України”, але на жаль немає ніде Маніфесту, хоч він вийшов друком у дуже великому накладі. Серед груп, що постали на Поліссі, був теж “Союз українських комуністів-самостійників”. Його представник у редакції “Оборони України” називався інж. Малинський (псевдонім, головним організатором був один учитель).

У серпні 1943 р., після невдалих переговорів з партизанськими відділами ОУНб, УПА переіменовано на “Українську Народньо-Революційну Армію”. Мітринга був членом редакції органу УНРА “Оборона України”; під його впливом погодилися всі на поміщення в першому числі гасла “Тільки в самостійній українській державі зможемо поглибити та закріпити соціальні здобутки Жовтневої Революції”. Дуже швидко УНДП стала ідейно суцільною, почала видавати свій журнал “Земля і влада”. Ще весною 1942 р. приїхав Мітринга з товаришами до Львова, де вирішено поширити ЦК партії; Ривак і я стали членами. Під час окупації приїжджав Мітринга три рази до Львова. Ми намагалися розбудувати нашу організацію у Львові, але більших успіхів не мали, хоч все ж таки були створені дві групи, які скріпилися втікачами з Полісся після ліквідаційної мсції бандерівців.

Ми мали чимало приятелів в ОУНб, які нас різними способам піддержували. Один з найближчих друзів був В. Степаняк (Лекс). Варто для історії і це теж слід занотувати, що один з відповідальних діячів ОУНб, М. Рубан, пробував нав’язати співпрацю з Мітринґою. Мітринґа розказував мені, що його відвідав з початком 1943р. Омелян Л. (обидва живуть на еміграції) з листом написаним у формі вірша: “Годі, Байдо, байдакувати, ходи з нами козаками козакувати”. Мітринґа відповів: підемо козакувати, але насамперед треба всіх відповідальних за “проголошення України” під Гітлером, погроми польського населення і т.д. покарати.

Деякі бандерівські діячі не хотіли переривати з нами контактів, багато з них дивилися критично на все що діється (хотіли теж порозуміння з мельниківцями), або пробували нас втягнути в свої акції. Розмовляли з нами В. Охримович, Врецьома, Матла, а раз навіть Р. Шухевич, а також М. Лебідь. Ми пробували їх переконати, щоб спинити акцію проти польського ндселення на Волині та терор проти політичних “ворогів”. До якоїсь співпраці не дійшло. Того роду контакти погіршилися, коли ми запропонували ОУНб декларацію в справі польсько-українських відносин. Текст був опрацьований спільно з Лексом, і метою декларації було спинити погромницьку акцію проти польського населення та створити умови до співпраці. Якщо відповідало це правді, то М. Рубан спочатку погодився на текст, вимагав поправок; пізніше, повідомив нас Лекс, що такої заяви не буде ніколи опублікована, більшість проводу ОУН є проти, при чому натякнуто на становище “волинської” групи та Р.Шухевича. Раптом Лекс зник зі Львова, не попрощавшись. Коротко перед офензивою радянської армії на Львів зайшов до мене дещо перестрашений молодий чоловік, передав привіт Лекса і сказав, що має до нас листа, але дасть мені до прочитання, коли я дам слово, що опісля в його присутності знищу листа. Зміст був такий: мене відвідали дня … (не пам’ятаю) люди, за кличкою, і передали, що вони як “жандармерія” УПА мають доручення перевести мене негайно на терени, окуповані радянською армією до відділів УПА, мовляв, “зустріч з революційною дійсністю” допоможе Лексові стати знову “порядною людино'’. Рішення про долю Лекса впало на якійсь “відправі”, про це міг би розказати точно др. Г.., який був на ній присутній. Звичайно, в гру входили не його контакти з нами; а спори внутрі проводу ОУН, конфлікти між Шухевичем і Рубаном: про це Лекс часто розказував, при чому відчувалося в нього більше симпатій до Рубана як до Шухевича. Непорозуміння між Лексом і Шухевичем були конфліктами між двома відмінними типами людей - “військовиком” і “політиком”, а тлом - дилетантські “військові” пляни організувати “армії УПА”, з яких одна помаршує на Білорусь, друга на Чернігівщину, пізніше на Київ, а третя - в якийсь полудневий напрям …

У противенстві до бандерівської УПА, мельниківці і група Мітринґи були проти масового характер у УПА і підпілля, проти героїчно-авантюрницького думання. Остання стаття Мітринґи мала заголовок “Революція чи гайдамаччина” - це не випадок, а просто символ і заповіт. Це була блискуча відповідь усім тим, що відповідають за велику трагедію УПА.

За кожним моїм словом, навіть найбільш критичним, криється теж глибока пошана до всіх жертв української трагедії: вони вірили, що в такий спосіб допомагають Батьківщині. Але … краще залишімо цю справу.

Після III Надзвичайного Великого Збору (1943 р.) можна було зауважити серед керівників ОУНб певну зміну в поглядах, що цей по суті прогресивний розвиток не міг стати домінуючим тому, що переважало “військове” думання, - але вже в тому часі існували в УПА критично наставлені молоді теоретики, які аж пізніше заговорили голосно, як нпр. Горновий.

У нас існували добрі відносини з мельниківцями, передусім на Поліссі; їхнім зв’язком послуговувалася УНДП - до кінця 1943 р., а в поодиноких випадках і пізніше. У Львові був я постійно в добрих товариських відносинах з Ярославом Гайвасом. У мельниківській організації створилася група, що вважала себе “поступовою”; часто говорили, що вони “бойчуківці. Найбільш маркантною особою в нім був поліщук на прізвище Пилипчук; також інші члени того середовища виказували високий рівень політичного думання. Можливо, я помиляюся, але пригадую собі, що між ними був також один із славної волинської родини Мостовичів. Мітринги уже не було між нами.

Мені видається, що напередодні нової окупації почався в краю якийсь процес “прозрівання”. Розрив між краєм і еміграцією після 1945 р. є одним з доказів, що підмічення, мабуть, правильне.

ПРИМІТКИ
1. Організація Українських Націоналістів (ОУН), підпільний і виразно націоналістичний рух, який постав 1929 р. через об’єднання різних українських націоналістичних угруповань на західньо-українських землях та в Східній Европі. Пропагуючи сильнодіючий суміш авторитаризму, тероризму й інтегрального націоналізму, ОУН стала найбільш впливовим політичним рухом у Західній Україні в 1930-тих рр. У 1940-41 рр. ОУН розкололася на дві ворогуючі фракції: одну очолив Степан Бандера (ОУНб) - “бандерівці”, другу - Андрій Мельник (ОУНм) або “мельниківці”). У 1954 р. третя фракція, ОУНз або “двійка”, що її очолили Лев Ребет і Зеновій Матла, постала з розколу всередині бандерівського відламку ОУН.

3. Дмитро Донцов (1883-1973) літературний критик, публіцист і політичний теоретик міжвоєнного періоду в Галичині. Хоч Донцов був соціялістом перед першою світовою війною, він швидко перейшов на праві позиції й став головним речником інтегрального націоналізму на західньо-українських землях. Донцов ніколи не був членом ОУН, але його ідеї - вольовість, фанатизм, національна нетерпимість, безумовна віра в національний ідеал, авторитарність, нераціоналізм - сильно вплинули на багатьох членів організації. Вплив Донцова поширювався головно через його обширну публіцистику, зокрема через журнали, які він редагував, - “Літературно - Науковий Вістник” (І922-32) і ” Вістник” (І933-39) та через його важливіші книжки, “Підстави нашої політики” (Відень, 1921) і “Нацюналізм” (Львів, 1926). Відверто захопившись фашистськими течіями Західньої Европи у міжвоєнному періоді, Донцов був скомпромітований подіями Другої світової війни і відійшов у містику й забуття після війни.

4. Степан Бандера (1909-59) очолив молодшу фракцію ОУН, яка діяла в Галичині й у 1941 р. оформилась як ОУНб. Був крайовим провідником ОУН, відповідальним за діяльність організації на західньо-українських землях від 1932 р. до арешту польською владою в 1934 р. Звільнений з ув’язнення після упадку Польщі в 1939 р., Бандера дальше вважав себе крайовим провідником і здобув прихильність великої частини “крайових” кадрів. Згинув 1959 р. з руки радянського скритовбивника.

5. Євген Коновалець (І89І-І938), голова Проводу Українських Націоналістів з часу заснування ПУН (1929р.) до підступного вбивства 1938 р. Під час Української Революції був полковником Українських Січових Стрільців; 1920р. очолив мілітаристсько-терористичну Українську Військову, Організацію, яка стала частиною ОУН 1929 р. Завдяки свому дипломатичному хистові, Коновалець зберіг єдність ОУН до смерти й не допустив до того, щоб її ріжні течії розкололися на ворожі фракції.

6. Комуністична Партія Західньої України постала 1923 р. як автономна частина Комуністичної Робітничої партії Польщі (КРПП). КПЗУ була наслідницею Комуністичної Партії Східньої Галичини (І9І8-23 рр.,) яка належала до III Інтернаціоналу й об’єдналася з КРПП (яка в 1925 р. стала Комуністичною партією Польщі – КПП). Внаслідок змагань КПЗУ зберегти свій український характер та її відвертої солідарности з націонал-комуністичною опозицією Олександра Шумського в Комуністичній Партії (більшовиків) України (КП(б)У), Центральний Комітет КПЗУ розв’язано 1928 р. спільними стараннями КП(б)У, КПП й Комінтерну, а чільних діячів виключено з партії. Більшість провідників КПЗУ, які переїхали до СРСР були зліквідовані в 1930-тих роках, а інші перейшли до націоналістичного табору. В 1938 р. Комінтерн зліквідував КПЗУ разом з КПП. Після радянської окупації Західньої України в 1939 р., більшість колишніх членів заарештовано й зліквідовано. Хоч КПЗУ була реабілітована після смерти Сталіна, її націонал-комуністичне спрямування ще досі не здобуло апробату радянського керівництва.

7. Д-р Володимир Бемко, громадсько-освітній діяч у Галичині в 1920-тих і 30-тих рр. Бемко був членом Українського Національно-демократичного Об’єднання, організатором “Рідної Школи” й адвокатом, який часто обороняв українців у політичних процесах.

8. “Луг” - руханково-спортова організація в Галичині, зорганізована 1925р. з ініціятиви Української Радикальної Партії на місце подібної організації “Січ”, зліквідованої польською владою 1924 р. В 1939 р. “Луг” начисляв 805 відділів, прибл. 50000 членства.

9. “Центросоюз”, “Маслосоюз” і “Сільський Господар” -кооперативи, зорганізовані на західньо-українських землях у перших десятиліттях XX століття. Ці кооперативи відіграли важливу ролю в господарському житті українців у Галичині й затруднювали українську інтелігенцію, проти якої дискримінувала польська влада.

10. Термін “Паліївщина” окреслює прихильників Дмитра Палієва (1896-1944). Паліїв, підхорунжий Українських Січових Стрільців, у 1925 р. став членом-основоположником Українського Національно-демократичного Об’єднання (УНДО), найбільшої легальної української партії в Галичині, у міжвоєнному періоді; від 1928-30 рр. був членом польського Сойму від УНДО. В 1933 р. виступив з УНДО через незгоду з його політикою й заснував легальну націоналістичну організацію, Фронт Національної Єдности.

11. Фронт Національної Єдности, легальна націоналістична партія, що її заснував Дмитро Паліїв як відламок від УНДО. До ФНЄ також пристало багато колишніх членів ОУН, які виступили з організації. ФНЄ був партією націоналістичного й авторитарного характеру, займав безкомпромісове антипольське й антибільшовицьке становище, а також протиставився тероризмові й ОУН. Органами ФНЄ були “Батьківщина”, “Перемога” й “Українські Вісті”.

12. Лев Ребет (1912-57), провідник Крайової Екзекутиви ОУН на західньо-українських землях від 1934-38 рр. Після 1940 р. пристав до бандерівського відламку ОУН; 1941 р. був заступником голови уряду, що його проголосив Ярослав Стецько.
У 1954 р. став одним з основоположників ОУНз.

13. Дмитро Мирон (1911-42), член Крайової Екзекутиви ОУН на західньо-українських землях у 1930-тих рр.; у 1940 р. її провідник очолив південно-східню похідну групу ОУНб в УРСР (1941 р.) і був головою Крайового Проводу ОУН у Києві, поки його не вбила німецька поліція 1942 р.

Як виховник “робітничих” груп, в знаках наведення, бо була це одна група шевців, а друга столярів, прекрасні хлопці, і колись треба б розказати, як цю групу розбили терористи, коли пробували її використати для вбивства керівних членів ще більше “революційної” як ОУН групи “З0В”. - Левицький.

14. Осип Бойдуник (нар.1895 р.) чільний діяч ОУН на західньо-українських землях. Колишній вояк Української Галицької Армії, Армії Української Національної Республіки й УВО; учасник І Конгресу, ОУН 1929 р. У 1930-31 рр. був членом Крайової Екзекутиви ОУН на західньо-українських землях і в 1941 р. став членом Проводу Українських Націоналістів.

15. Богдан Кравців (1904-75), поет, журналіст, політичний діяч. Був членом УВО в І920-тих рр.; у 1928-29 рр. був головою Союзу Української Націоналістичної Молоді, який з’єднався з ОУН 1929 р. Був редактором багатьох газет у 1930-тих рр., між ними “Вісті”, “Голос Нації”, “Голос”; у 1940-45 рр. видавав “Голос” та інші видання для українських робітників у Німеччині.

16. Роман Паладійчук , публіцист і журналіст, у 1930-тих рр. редагував багато газет і серійних видань: “Наш Фронт” (1933), “Пробоєм” (1933), “Дешева Книжка” (1935-39), “Самоосвітник” (І937-39), “Молодняк” (1937-39). На еміграції в Новому Ульмі заснував видавництво “Прометей”. З 1949 р.проживає в Торонто.

17. Микола Лебедь (нар. 1910), чільний діяч ОУН у 1930-тих рр., став другим заступником С. Бандери 1941 р. Від 1941-43 рр. був провідником ОУН на українських землях та співосновником Української Головної Визвольної Ради. 1944 р.заснував Службу Безпеки при ОУНб. З 1949 р. проживає в США, де став співосновником дослідного об’єднання “Пролог”.

18. Ярослав Стецько. Перший заступник Бандери в 1940-их рр.; голова: уряду, що його проголосила ОУНб у Львові 30 червня І94І р. У 1948: р. став головою Антибольшевицького Блоку Народів, наднаціонального політичного угруповання скрайнє правого напрямку; залишився на цьому пості поки його не перебрала дружина Стецька Ярослава.

19. Служба Безпеки (СБ) була таємною поліцією і ОУНб, завданням якої було запевнити безоглядний послух провідникові та його політиці. Організатором СБ був Микола Лебедь. СБ здобула погану славу через жорстокість, з якою виконувала свої завдання.
19. Ярослав Барановський, секретар ПУН з 1933 р. Бандерівська група поставила його надійність під сумнів з огляду на те, що його брат, Роман, раніше був агентом польської поліції. Хоч обвинувачення Ярослава було безпідставним, прихильники Бандери поставили вимогу на II Конгресі ОУН у Римі (1939), щоб полк. А. Мельник виключив його з ОУН. Барановський згинув з руки агента ОУНб в Галичині у травні 1943 р.

20. Краківський Конгрес був першим конгресом ОУНб. Прихильники Бандери не визнали II Конґресу ОУН, скликаного полк. Мельником, у Римі 1939р. й відбули власний “Другий Конгрес” у Кракові весною 1941 р.; таким чином зробили розлам в ОУН остаточним.

21. Андрій Лівицький (1879-1954), член Української Центральної Ради і президент Української Національної Республіки під час Української Революції. Після революції координував діяльність УНР на вигнанні з Симоном Петлюрою до смерти Петлюри 1926 р., опісля став президентом УНР на вигнанні.

22. Український Вільний Університет заснований у Відні 1921 р., того ж року переніс свій осідок до Праги; з 1945 р. осідок у Мюнхені.

23. “Бойчукізм”, монументалістичний напрямок у мистецтві, започаткований Михайлом Бойчуком (1882-1939) в УРСР у 1920-тих рр. Послідовників цієї мистецької школи звинувачено у формалізмі й націоналістичних тенденціях і розігнано І932 р. Самого Бойчука заарештовано 1937 р., він пізніше згинув у концтаборі. Від 1925-32 рр. організаційним центром “бойчуківців” була Асоціяція Революційного Мистецтва України (АРМУ).

для “Бриколажу” та “Лівої справи”

Відповіді

  • 2007.02.03 | Sean

    Вернику, якби не те, що

    мені до вподоби Ваша полум'яна відданість безнадійній лівій справі ;) , я би вже витер. По-перше, це тематика "історії". По-друге, ставьте позначки передруків, врешті. Бо йой же!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.02.03 | stefan

      Вернику! Ставте в "історію" поки Sean не витер...

      Sean пише:
      > мені до вподоби Ваша полум'яна відданість безнадійній лівій справі ;) , я би вже витер. По-перше, це тематика "історії". По-друге, ставьте позначки передруків, врешті. Бо йой же!
      ***
      НМД, для "історії" це в самий раз, і для Історії ОУН-УПА, зокрема.
  • 2007.02.03 | igorg

    На форум "Історія" !

  • 2007.02.03 | Чучхе

    Я підозрюю, що то якась "Ліва ініціатива" пробувала розвести ОУН

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.02.03 | Олег Верник

      Re: Я підозрюю, що то якась "Ліва ініціатива" пробувала розвести ОУН

      Це ти про Івана Мітрингу? А те що він загинув у бою з загоном НКВС - маабуть намагався ще і сталіністів додатково "кинути"??? Право не треба так, Микола... :(( То, вибачай, герої, а не разводіли!!!
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.02.04 | сябр

        Справжнє обличчя ОУН

        Цікаво, коли збіжаться на цю гілку різні гальшки та ігорг й здіймуть лемент про те, що на видатного політика і справжнього СОЦІЯЛІСТА Бандеру зводять наклеп! А правда таки очі коле! Коли я писав про авторитаризм як ідеал проводу ОУН, мене обізвали совком. Насправді, те що терористи знайшли спільну мову з фашистами, зовсім не дивує! І досі газетка ОУН "Українське слово" відзначає такі "славні" акти, як пограбування польського поштового відділку бойовиками ОУН як акт мучеництва українських героїв:)))))
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2007.02.04 | Олег Верник

          Re: Справжнє обличчя ОУН

          Щодо ідеології проводу ОУН і авторитаризму.
          Тут не все просто і не все так однозначно як вам зараз здається. Ви про який період розвитку ОУН зараз кажете?
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2007.02.04 | Чучхе

            На нього не тре звертати увагу

            Людина, що читає газету "Українське слово" - то патентований пацієнт для божевільні
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2007.02.04 | stefan

              Чучхе, Ви патентований психіатр?

              Чучхе пише:
              > Людина, що читає газету "Українське слово" - то патентований пацієнт для божевільні.
              ***
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2007.02.04 | Чучхе

                Ні. Але я здогадуюсь, що таке газета "Українське слово"

                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2007.02.04 | сябр

                  "Українське слово"-орган ОУН

                  тому логічно, що про діяльність організації ми дізнаємося, в тому числі, й з партійної газети. Якщо, на вашу думку, людина, яка лише ЧИТАЄ "Українське слово", є пацієнтом божевільні, то що ж тоді робити з діючими членами ОУН?! Вони, між іншим, вважають себе (а юридично і є ними)членами тої самої ОУН, що й Бандера і Мельник. А хто ж тоді ці славетні історичні постаті? Для спРРРавжнього українського ПАРТРІОТА так відгукуватися про газету ОУН - це пргосто блюзнірство!!!!:)))))
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2007.02.04 | Чучхе

                    Вам потрібно негайно перестати читати цю газету

                    сябр пише:
                    > тому логічно, що про діяльність організації ми дізнаємося, в тому числі, й з партійної газети. Якщо, на вашу думку, людина, яка лише ЧИТАЄ "Українське слово", є пацієнтом божевільні, то що ж тоді робити з діючими членами ОУН?! Вони, між іншим, вважають себе (а юридично і є ними)членами тої самої ОУН, що й Бандера і Мельник. А хто ж тоді ці славетні історичні постаті? Для спРРРавжнього українського ПАРТРІОТА так відгукуватися про газету ОУН - це пргосто блюзнірство!!!!:)))))

                    Вищенаписане свідчить про те, що читання творів Бандери-Мельника таки дійсно Вас трохи прибабахало. Це часто буває. Особливо зараз, в період зимової депресії та загального авітамінозу, читання "Українського слова", "Шляху перемоги", а також "Української України" може призвести до необоротних змін. Це я вам з усіжєю серйозністю кажу. Після того, як ви з них вивчите життєвий шлях Маґдусі Чучман-Короляк, а також освоїте словосполучення "медично-харитативна служба", назад вже дороги не буде
              • 2007.02.04 | Олег Верник

                Re: Чучхе, Ви патентований психіатр?

                Доктринально ідеологія ОУН була загально-правою з 1929 року. Організаційно - авторитарною, тобто організацією провідницького типу. Розкол 1940 року поділив структуру на 2 право-авторитарні структури. Але ж з 1942 року крайова організація ОУН(р) розпочала свій дрейф у бік від авторитаризму та правого націоналізму у ліво-демократичному напрямі. Лівий характер стосувався соціально-економічних аспектів Програми ОУН(р) 1943 року і Програми УГВР 1944 року. А перехід к демократичним формам формам своєї організаційної структури також пов*язаний з 1942-1943 роками, коли провідницька структура була заміненою на колективне Бюро.
        • 2007.02.04 | igorg

          Таки у Вас сябре той гештальт засів дуже сильно

          Якраз хотів звернути Вашу увагу на цю статтю. Але Ваша реакція є дивною. Як на мене.
          Гештальт. Доступне пояснення цього психологічного феномена.
          Проблема в тому, що людина сприймає зовні інформацію не безпосередньо, на підставі сухих фактів, а переважно спираючись на минулу інформацію, на звичне, типове сприйняття. На цьому грунтується маса ілюзій та робота фокусників та ілюзіоністів. Ваша минула свідомість корегує реальність, факти. Дуже грубий приклад. Якщо одягти окуляри, що перевертатимуть зображення на 180 градусів, то через певний час свідомість внесе виправлення і ви сприйматимете світ абсолютно нормально. Знявши такі окуляри знову почнете бачити його догори дригом. Той феномен дуже індивідуальний.
          З гітлерівською німеччиною співпрацювали всі без винятку європейські (і не тільки) держави, так само як і з комуністичною Росією. І комуністи співпрацювали також. Та ще й як активно. Розказати? Така природа політики. Це потім вони посварилися :).
          Але, якщо до одинакової довжини відрізків намалювати стрілочки, для одного зовні, а для іншого всередину, то гештальт дасть різну їх довжину.
          Тож, або Ви Сябре, маєте дуже стійкий гештальт, або свідомо вправляєтесь в пропагандистських прийомах. Ознакою другого є уникання фактів та дискусій по суті, в поєднанні з тупим повторенням певних положень :). Першому може допомогти різнопланове вивчення питання (якщо не шукати постійно підтвердження ілюзії).
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2007.02.04 | Чучхе

            І добавте до цього ще регулярне читання Українського слова !

            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2007.02.04 | сябр

              Як можна так про святе!

              Тільки агенти ФСБ можуть не любити "Українське слово"! Ця вельми цікава газета дає кожному справжньому українському патріоту масу поживи для розуму й сердця. Тут і подяки за пожертви(від 20 до 200$), і привітання з 80- 90 та 100-річчям справжніх Українських патріотів з Торонтщини, Вашінгтонщини, Мельбурнщини, Аделаїдщини. Тут і розповіді про героїчне офірування справжніми патріотами на виконання розпоряджень крайової екзекутиви: тут і атентати, і експропріації, і виявлення та профілактичне знищення потенційних зрадників.ці захопливі оповідання чергуються з листами читачів, мовознавчими розвідками, рекламою одного видавництва. І найголовнішЕ: ця газета 100% підтримує чинного президента і для всіх його вчинків знаходить логічні пояснення(!). І хто після цього скаже, що Ющенко слабий та мякотілий, якщо їм так захоплюються духовні нащадки Коновальця, Бандери, Мельника, Шухевича та інших героїв!:)))))Втім, знайти логічне пояснення для співробітництва з Януковичем набагато легше, якщо вже є досвід подібної розяснювальної роботи щодо співробітництва з гітлером.:)))
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2007.02.04 | Чучхе

                Бачиш, до чого доводить інтегральний націоналізм

              • 2007.02.04 | keymaster

                Ну чого ви причепилися до тих мельниківців з їхнім "Словом"?

                Мельниківці як мельниківці. Колись їхній провідник Київщини Богдан Червак присилав на Майдан свої статті, то ми мали можливість обговорювати тут. Зараз чомусь не присилає. Не подобається Вам, що вони Ющенка підтримують? Так в їхній системі координат нема більше кого підтримати в Україні. З Януком-Азаровим все ясно, Юля боїться признатись до націоналізму, а "Свобода" час від часу вискакує проти жидів. Запропонуйте свою версію, кого мали б підтримати мельниківці в своєму "Слові"
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2007.02.04 | сябр

                  Націоналізм -нормальна ознака будь-якої партії

                  на що, зокрема, вказує малесенька літерка на кінці її аббревіатури. В українських політичних партій це літерка У. Тому Нормальні партії усі трохи націоналістичні, навіть комуністи. Те що вони в нас ненормальні - не привід для того, щоб мати окрему партію. яка виражала б інтереси націоналістів, як частини суспільства-як геїв, пролетарів, жінок, молоді, дрібного чи там великого бізнесу. тому що в нормальній країні і геї, і олігархи, і молодь, і жінки - усі помірковані націоналісти! НМД, ОУН варто було б саморозпуститися(в звязку з досягненням мети боротьби - своренням незалежної Української держави) а газету присвятити саме тим питанням. що є основою формування нації - хоч етнічної, хоч політичної - мові, культурі, історії. тільки історії україни. а не історії ОУН. Досить з нас історії КПРС!
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2007.02.04 | Олег Верник

                    Re: Пропоную повернутися до обговорення самої статті

                    Вона заслуговує на серьозеу увагу, позаяк ці всі дані були невідомі раніше. Я бачу тут відверту змову між правими тлумаченянми ОУН та традиційно-шовиністчиними т.зв. "радянськими тлумаченнями". І ті, і ті, згодні, що ОУН була монолітною ідейно та праворадикальною!!! А це ж як раз і брехня!!
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2007.02.05 | igorg

                      Поставте статтю на форум Історія !!!

  • 2007.02.04 | Юрій Зарицький

    Re: Уперше!!! Про ліву групу в ОУН Івана Мітринги!!!!

    Вишукування "правди" у бандерівців,чи мельниківців, є спробою вбити клин у широкий фронт національного спротиву.Ми мусимо зрозуміти,що національна боротьба проти окупанта була успішною і мала найбільший вплив на становлення української державності.Хто може заперечити,що без бандерівського спротиву Україна вільна не змогла б відбутися.Їхній вплив на свідомість людей незнищенний.
    Сьогодні спроби реабілітації КПЗУ та та інших течій є спробою очорнити тих,кого вороги називали бандерівцями.Адже бандерівець це ворог комуністів,фашистів.Це свідомий український патріот,якого так не люблять комуністи,вітренківці та різні "словянські" братства.
    Ми ж повинні створити музей в якому поруч висіли б портрети Коновальця,Мельника,Бандери і Стецька - кожний з яких боровся за Україну,Україну незалежну і вільну.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.02.05 | Олег Верник

      Re: Уперше!!! Про ліву групу в ОУН Івана Мітринги!!!!

      Нажаль, у вас, Юрій, деякі речі лунають як традиційні мантри. З чого ви взяли що можно казати про якусь "успішність" бандерівського руху???
      Вибачте, але ж через купу об*єктивних та суб*єктивних чинників він виявився вельми нееффективним іже на початку 50-х років та в кінцевому рахунку він програв. Сталіністскька влада остаточно зміцнилася вже в середині 50-х. Через праворадикальний характер ранньої ОУН та пронімецькі настрої (у мельниківців до кінця війни, у бандерівців до осені 1941 року) не вдалося розробити ані адекватної програми спертя на власні сили, ані адекватної програми розвитку міжнародної солідарності поневолених імперіалізмом націй, ані вийти на загальноукраїнський рівень своєї репрезентації. Галицький феномен залишився переважно галицьким феноменом, хай і надзвичайно яскравим. Все що було стратегічно правильним та прогресивним в ОУН відбувалося попри волю Бандери чи Стецька, та просувалося їх ідейно-політичними опонентами в крайовій організації ОУН(р): Шухевичем, Полтавою, Горновим, Позичанюком і, безумовно, Іваном Мітрингою.

      Ваше уявлення про ідейну монолітність ОУН(р) є хибним, позаяк будя-яке серьозне співставлення програмових засад ОУН зразка 1929 року та програмових засад 3 надзвичайного З*їзду ОУН(р) 1943 року (які ніколи не визнавав Бандера) дає нам розуміння еволюції їх у бік саме ліводемократичних (соціалістичних) антикапіталістичних антиімперіалістичних засад.

      На мою думку, саме десь тут, насамперед, нас має цікавити досвід еволюції ОУН у сенсі запозичення у поточну політичну практику цієї спадщини, нещивно викидаючи всі нацистськи, фашистськи та націонал-автократичні забобони та рудименти.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.02.05 | mmykh

        Re: Уперше!!! Про ліву групу в ОУН Івана Мітринги!!!!

        Стаття дуже корісна. Хоч єдиний був не пропащий.


        ...(не)привід для того, щоб мати окрему партію. яка виражала б інтереси націоналістів, як частини суспільства-як геїв...

        -- Ні. Привід. Це б усе розставило на свої місця.

        Ми мусимо зрозуміти,що національна боротьба проти окупанта була успішною і мала найбільший вплив на становлення української державності

        -- тримайте мене четверо, бо лусну зі сміху.


        Якщо б той провінціЯлізм було подолано. Але його не було подолано. Дотепер. Відтак і не буде подолано. Ніколи.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.02.06 | Симон

      Респект Зарицькому. Верник, куди переслати 30 срібляків?

      Москва нові підходи шукає?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.02.06 | Олег Верник

        Re: Респект Че Геварє. пересилай гроші маріупольському Бойку

        Спробуй переслати, Васьок (псевдо-Симон зареєстрований на форумі 06-02-2007 :))), на адресу найближчого до тебе дітячого будинку...
  • 2007.02.05 | Стопудів

    дякую!



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua