МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Гонський: Мова як чинник формування людини і нації (/)

03/17/2007 | Мінор
Мова як чинник формування людини і нації

16.03.2007___ Володимир Гонський, для УП

Відзначення Міжнародного дня рідної мови та останні політ-філологічні вовтуження деяких люмпен-політиків чомусь залишилися поза увагою наших провідних інтернет-сайтів та їхніх поважних авторів.

Войовниче невігластво у мовній дискусії вже відверто набуває форм спланованої ззовні ментальної агресії.

Складається враження, що в "цій країні" просто нікому щось серйозно протиставити планованій здачі українства на всіх фронтах.

Тому повторюємо, – давайте щось робити…

Почнемо з аксіоми. Формування нової людини нового суспільства, творення міцної, консолідованої української нації є найактуальнішою нашою завданням-проблемою.

Бо саме консолідовані навколо національної ідеї народи створили потужні і стабільні культурні, політичні та економічні системи своїх держав.

Нагадаємо геніально простий вислів батька економіки Рікардо: народ, який не має честі, не матиме і хліба!

Тобто: честь, яку повинен мати успішний народ – це і є сума тих національних гідностей кожного з нас, про яку час від часу так настійливо говорить наша інтелігенція та деякі далекоглядні політики.

Максимально спрощуючи різноманітні складні визначення цьому поняттю, знайдемо єдиний сухий залишок: національна ідея – це прагнення бути кращим, зрефлексоване на рівні окремого індивіда і всієї спільноти.

В основі національного лежить мова.

Мова і патріотизм — це ті Божі та вселенські (ідеалістична і матеріалістична концепції тут збігаються) протосили, які програмують унікальність 1) людини; 2) нації та вмонтовують їх у вселюдський прогрес.

Але чому національно-мовні питання не сприяють, а заважають прогресові сучасного українського державо- та націотворчого процесу?

Бо різний рівень розуміння нашими лідерами, суспільними інституціями і громадянами ролі національного в формуванні держави та, особливо, людини є чи не основою причин постійного протиборства між ними.

І знову ж, - чому? Давайте спробуємо розібратися.

Морально-емоційний фактор: не "всьо равно" і не "какая разніца"

Роль "агітаторів-пропагандистів" у цій надзвичайно делікатній та наукоємній сфері спочатку перехопили вельми емоційні та натхненно-жалісливі поети і письменники.

Суспільна та індивідуальна свідомість українців, як правило, формувалась ними за допомогою напучувань на кшталт: "та любіть же ви, неправильні, нашу мову, бо вона ж така найбагатша, наймелодійніша, найсопілковіша...", супроводжуваних завзятим розриванням сорочки-вишиванки на ніжній і зболеній душі...

Так, безперечно, - ми маємо достатньо підстав вважати українську мову однією з найдосконаліших. Ще у 1663 р. П'єр Шевальє зазначав: "Мова козаків ... дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайних витончених зворотів" .

Ще раніше турецький мандрівник Ельвія Челебі дав таку оцінку нашій мові: "Українці — стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всякі інші".

Але емоційно-образні заклинання на зразок "мова - то душа народу" не переконають прагматичну людину, яка не завжди відчуває, що таке навіть власна душа.

Такі аргументи не могли стати переконливими для відповіді на класичні банальні (але закономірні!) запитання обивателя: все ж таки, "а яка різниця?", "не все ли равно?", "а яка мені і моїм дітям з цього користь?".

Тобто, якщо, припустимо, німецька, польська чи японська мови менш багаті та "солов'їні", то чому зрадити свою мову для респектабельного німця, поляка, японця, росіянина і т. д. є аморально, тобто, неможливо?!

Ігнорування мови свого народу не було і зараз не є критерієм моралі в жодній із людських цивілізацій. І інтелекту, і культури, до речі, також…

"Ми не можемо ігнорувати і зраджувати мільйони найкращих, що віддали своє життя для того, щоб наш народ був самим собою", - приблизно так звучить моральна заповідь кожного цивілізованого народу, що дбає про власну спадкоємність.

Зазначений моральний аспект мовної проблеми і у нас в Україні міг би досягти багато, якби відповідні суспільні інститути прагнули працювати в цьому напрямку.

Але що можна сказати про державу та її еліту, яка за 15 років не спромоглася створити хоч одного добротного художнього фільму про національно-визвольну боротьбу свого народу та майже "заборонених" безіменних її героїв...

Майже всі найпопулярніші ЗМІ та інші засоби формування суспільної свідомості скуплені людьми і силами, яким, у кращому разі, "всьо равно".

Себто, такі фундаментальні фактори буття людини і нації, як моральний обов’язок, емоційна пошана до національних героїв тощо у нас, фактично, залишаються не задіяними, а точніше – заблокованими.

Політичний фактор: чия мова - того і влада

Фактор мови в політиці (як зовнішній, так і внутрішній) відіграє далеко не останню роль. Мова - важливий державотворчий фактор.

Політичний аспект мовної проблеми найточніше висловили ще древні римляни: "чия мова, - того і влада".

Навіть політики-початківці будь-якої держави, окрім нашої, добре засвоюють це правило.

Згадаймо офіційні заяви керівників Росії щодо методів і форм захисту російськомовного населення епохи колишнього міністра Козирєва (нагадаємо, - мова тоді йшла про можливість застосування ядерної зброї) …

Неофіційні ж судження таких осіб взагалі зводяться до формули: російськомовний - значить росіянин (ідентифікаційна функція мови). А, отже, де більшість населення російськомовні, - там і Росія.

Такі ілюстрації є хорошим аргументом для політично свідомих громадян України на користь україномовності. Проте, не основним.

Навіть фанатичні російські шовіністи дивуються тій сліпій хохляцькій затятості і недалекоглядності, з якою певні політичні сили в Україні зачаровано слідують за їхньою дудкою-обманкою у пастку остаточної русифікації відповідних регіонів.

Яку б фінансову і політичну підтримку за це не отримували зараз ці хлопці – вона є сиром у новоімперській мишоловці "щедрих" російських "спонсорів".

І кожного українського "господаря (Донбасу, Криму, Харкова чи Дніпропетровська)" вони потім легко перетворять на російського "васала (далі за текстом)"...

І на кожного олігарха в них давно вже є свій мега-олігарх!

Якби ці люди були хоч трішки грамотніші і далекоглядніші, саме вони мали б взяти у свої руки процеси повернення "своїх" регіонів до української мови. І культури.

І, - що найголовніше, - в них би це вийшло набагато успішніше, ніж у всіх "поетів" разом взятих!

А поки що ми маємо свіжу заяву cекретаря Донецької міськради, очевидно, ненайостаннішого функціонера Партії регіонів і, мабуть, найпровіднішого фахівця з мовних питань у цій партії. І не просто заяву, а симптом-явище.

Отже, ця людина (з красивим українським прізвищем, до речі) докотилася до глибоких світоглядних переконань, що українська мова, виявляється, ні на що не здатна, особливо на науку, окрім фольклору, і скоро відімре.

"Я не знаю і не хочу знати. Але знаю краще!" - ось інтелектуальна матриця виштампуваних радянською імперією кадрів.

Ну, звідки таким "аккадемікам" знати, що перші книги українською мовою були надруковані ще в кінці 15 сторіччя, - задовго до книг Скорини, і тим більше, Федорова?

Чи про українські братські школи та колегіуми? Чи про видатних українських вчених минулого і сьогодення, біля 85% – вихідці з нашого україномовного села…

В цій, за оцінкою навіть Герман, "зарозумілій і немудрій заяві малоосвіченого чиновника" містився ще один цікавий симптоматичний ракурс: категорична переконаність заявника в тому, що практично всі мешканці України при мовленні українською мовою все-одно перекладають її "в голові" з російської!

Насправді ж все є навпаки.

До речі, підкреслимо, - надмірна, неадекватна антагонізація – одна з головних вад політичного аспекту мовної проблеми в Україні.

І цим грішать не тільки дрімучі нацисти-шовіністи чи особи з совково-малоросійськими комплексами.

Насмілимося порадити і нашому президентові: поменше акцентувати на статусі мов, а зосередитися на моральних і функціональних аспектах даної проблеми.

І запросити собі нарешті грамотних гуманітарних менеджерів без тіні переляку на вічно комсомольському обличчі…

Наприклад, - явно передчасний, але наполегливий переклад українською російських фільмів та передач (та ще й із збереженням автентичних голосів) – або свідома провокація, або ж крайній вияв нерозуміння даної проблеми.

Не варто постійно протиставляти українську мову російській: яка з них краща, яка державніша чи "ворожіша".

Цим ми тільки створюємо собі зайвих ворогів. Та й корінь зла - не тут.

Це розумів ще Шевченко, у 1847 році спокійно радячи нам: "...на москалів не вважайте, нехай собі пишуть по-свойому. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди"

Таким чином, у подібних "поетично-політичних" дебатах щодо мови ми мучимося вже вісімнадцятий рік її "державного" статусу.

А результатів малувато. Чому?

Ми вже зазначали, що проблема мови і мовлення є надзвичайно наукоємкою, багатогранною і різнокомпонентною. І вивести її із запустіння можна тільки глибоко усвідомленими, аргументаційно вивіреними та прорахованими засобами.

Незважаючи на численні академічні філологічні та мовознавчі установи, в інформаційному просторі нашої держави майже зовсім не чути аргументів з точки зору функціонально-психологічної сутності мови.

А саме вони у цій сфері є визначальними і вирішальними

Володимир Гонський

Відповіді

  • 2007.03.18 | alx_1904

    Вы это ирландцам на уше вешайте

    Мінор пише:
    > Мова як чинник формування людини і нації
    > Мова і патріотизм — це ті Божі та вселенські (ідеалістична і матеріалістична концепції тут збігаються) протосили, які програмують унікальність 1) людини; 2) нації та вмонтовують їх у вселюдський прогрес.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.03.18 | Andrij

      Без галійської мови не було б Ірландії

      Цитата є конче слушною стосовно Ірландії також:

      > > Мова і патріотизм — це ті Божі та вселенські (ідеалістична і матеріалістична концепції тут збігаються) протосили, які програмують унікальність 1) людини; 2) нації та вмонтовують їх у вселюдський прогрес.

      Можно впевнено сказати, що унікальність ірландців полягає переважно самe в їхній особливій мові. Для порівняння, американські ірландці згадують про Ірландію як правило один день на рік - у день Св Патріка. Решту днів вони є типовими американцями. Тобто, вони не належать до ірландської нації. Ірландська нація не була б як така без власної мови. Про відсталість Ірландії під час правління там Британії добре відомо також.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.03.18 | Hoja_Nasreddin

        Не потрібно бути таким безапеляційним

        1.Те що ірландці - (365 - 1) день на рік є типовими американцями - неправда.
        2.З мовою в Ірландії проблеми значно серйозніші аніж в Україні.
        3.Велику роль в тому що ірландці є ірландцями і стало їм снаги опертися англійцям відіграла церква (зокрема проблеми в Північній Ірландії тому наочний приклад)
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2007.03.19 | Andrij

          Re: Не потрібно бути таким безапеляційним

          Hoja_Nasreddin пише:
          > 1.Те що ірландці - (365 - 1) день на рік є типовими американцями - неправда.

          Більшість. Це правда.

          > 2.З мовою в Ірландії проблеми значно серйозніші аніж в Україні.

          Так. Але Ірландії без галійської мови б не існувало. Історія незалежності Ірландії доступна на інтернеті. Ірландія потрохи відроджує власну мову. Особливо активно в останні роки.

          > 3.Велику роль в тому що ірландці є ірландцями і стало їм снаги опертися англійцям відіграла церква (зокрема проблеми в Північній Ірландії тому наочний приклад)

          Мабуть. Але католицька церква існує не тільки в Ірландії. Чи є ця церква носієм національних рис? Сумніваюсь. Церква може підсилити певні риси, але створити окрему націю вона не здатна. Англієць, що приймає католицьку віру, не стає ірландцем.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2007.03.19 | Hoja_Nasreddin

            Re: Не потрібно бути таким безапеляційним

            >Більшість. Це правда.
            все одно не погоджуюся з Вами. Так можна сказати тоді про сіцілійців та низку ще кількох меншин у Штатах. Навіть є типові типи робіт (фах), що його обирають саме ірландці. Наскільки мені відомо, таким є служіння у поліції.

            > 2.Так. Але Ірландії без галійської мови б не існувало. Історія незалежності Ірландії доступна на інтернеті. Ірландія потрохи відроджує власну мову. Особливо активно в останні роки.
            Досі вважав що ірландці - то кельти як і шотландці. Там також до речі певні райони Ірландії ірландомовні а певні суто англомовні. Тут вони не є оригінальними.

            > 3.Мабуть. Але католицька церква існує не тільки в Ірландії. Чи є ця церква носієм національних рис? Сумніваюсь. Церква може підсилити певні риси, але створити окрему націю вона не здатна. Англієць, що приймає католицьку віру, не стає ірландцем.
            Католицька церква в Ірландії, Північній Ірландії НЕ ТАКА як приміром в Італії (я не про канони а про її соціальний статус)
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2007.03.20 | Михайло Свистович

              Re: Не потрібно бути таким безапеляційним

              Hoja_Nasreddin пише:
              >
              > Досі вважав що ірландці - то кельти як і шотландці

              Шотландці не є кельтами, а гали - це є самоназва ірландців. В них навіть партія є "Фіне гал"
  • 2007.03.18 | пан Roller

    Re:Не варто постійно протиставляти українську мову російській

    Володимир Гонський пише:

    >
    > Не варто постійно протиставляти українську мову російській: яка з них краща, яка державніша чи "ворожіша".


    > ( видимо имеется ввиду русский язык, русская речь в Украине, не о России же идет речь, хоча там то же российской мовы не существует, такой нет в природе.)

    > Цим ми тільки створюємо собі зайвих ворогів. Та й корінь зла - не тут.
    >
    > Це розумів ще Шевченко, у 1847 році спокійно радячи нам: "...на москалів не вважайте, нехай собі пишуть по-свойому. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди"
    >
    > Таким чином, у подібних "поетично-політичних" дебатах щодо мови ми мучимося вже вісімнадцятий рік її "державного" статусу.
    >
    > А результатів малувато. Чому?

    > В начале автор говорит о формировании нового человека, украинского типа.

    А судя по этому конечному абзацу, с призывом размовлять автор обращается к этнической аудитории. Со стороны довольно странно слышать такое, и такое можно услышать только в Украине, просить украинский народ (здесь считай нацию, как ее еще называют) размовлять на украинской мове. Может создаться впечатление, что украинцы отказываются это делать.

    Понятно, скажимо, в Севастополе, "городе русских моряков", где сегодня проводится мини референдум по этому вопросу. Там вопрос речи увязан еще двумя вопросами, один их которых НАТО. То есть русская речь, голосование за ее статус в регионе является признаком желаний вступить ЕЭП, не НАТО.

    Политизация в этом случае на украинской мове предполагает кроме мовы, такие аспекты как ЕЭС, НАТО, так же признание вояк УПА своими героями, осуждение советской оккупации, и себя как колонизатора, то есть целый набор факторов.

    Какую же цель преследуют политтехнологи, вынося вопрос мовы не на форум мовы, а в раздел политика? Куда они переводят стрелки? Вполне очевидно, что они преследуют сепаратные цели, как-то федерализацию Украины, раздел Украины, и даже полный распад. Если их блоку не удается добиться власти во всей Украине, они согласны на часть, но полную власть. И это несмотря на такое казалось бы благозвучное замуливание мозгов вопросом мовы.

    Не случайно, то же Минор задавался на форуме опросом о федерализации Украины. Чью, свою ли, ли Блока Тимошенко позицию он представляет не ясно, хоча известно, что своего сына он то отдал на обучение русскому языку, а Вам статейки подбрасывает, что бы в обозримом будущему его сыну конкуренции меньше было. Следовательно здесь он работает на блок.

    Вряд ли вы найдете человека в мире, который был бы против развития украинской мойвы, или скажимо просмотра, снятия украинского кино.


    Но, призывы к размовам не додадут новых фильмов в прошлом, и в будущем тоже. От них не становится чище в Ирпене, так что и обсуждать нечего, кина ни стало, киньщик заболел, остаются размовы о самой мове, и о том, почему украинским актерам платят на порядок меньше, потому ли что размовляют, или еще почему, за меньшевартость.

    Но, мова не единственный необходимый и достаточный фактор для такого формирования, о котором мечтает автор. Формирование советского человека, и немецкого нациста, показало, что это задача многовекторная и одного кино здесь явно не достаточно, нужны еще лагеря, крематории, Гулаги, СС,кладбища, а главное гроши инвесторов на все это.



    > Ми вже зазначали, що проблема мови і мовлення є надзвичайно наукоємкою, багатогранною і різнокомпонентною. І вивести її із запустіння можна тільки глибоко усвідомленими, аргументаційно вивіреними та прорахованими засобами.
    >
    > Незважаючи на численні академічні філологічні та мовознавчі установи, в інформаційному просторі нашої держави майже зовсім не чути аргументів з точки зору функціонально-психологічної сутності мови.

    >
    > А саме вони у цій сфері є визначальними і вирішальними
    >
    > Володимир Гонський


    -----Читать и смотреть лучше самого Шевченко. И размовлять Вам будет о чем.

    http://www2.maidan.org.ua/n/culture/1174033115

    http://www2.maidan.org.ua/news/getfile.php3?key=1174172178&att_id=4437&site=maidan&bn=maidan_culture

    Brgds
  • 2007.03.20 | Дядя Вова

    Тезисы немного спорные и неочевидные.

    > Рікардо: народ, який не має честі, не матиме і хліба!
    Слово «честь» в данном контексте требует развёрнутого пояснения. Имеет ли её Ахметов, Порошенко, Тимошенко, Витренко, Ющенко? Если, скажем, Ахметов её не имеет, то почему он имеет много хлеба?

    > В основі національного лежить мова.
    С учётом всего, сказанного Вами рядом с этой фразой, она, получается, одобряет вчерашние выступления крымчан, ибо они боролись за родной язык, русский.

    > Мова і патріотизм — це ті Божі та вселенські … протосили
    1) Опять высказывание без попытки доказательства. 2) Патриотизм (от patria = родина) это любовь к родине, при чём здесь МОВА?

    > Так, безперечно, - ми маємо достатньо підстав вважати українську мову однією з найдосконаліших.
    Чукотский (латынь, идиш), может быть, ещё лучше, но язык выбирают не из-за красоты или полноты, а впитывают с молоком матери. А потом… потом меняют его из-за форсмажорных обстоятельств: переезд в другую страну, всемирное наступление глобализма и т.д.

    > Політичний фактор: чия мова - того і Влада
    Господи, да с этого ж и нужно было начинать, это - интересная и глубокая тема. Поэтому мы и ссоримся бесконечно. И никогда НМД не помиримся, пока не придём к соглашению: вот до сих - ваше языковое, а от сих, уж извините, наше мовное.

    > "Я не знаю і не хочу знати. Але знаю краще!" - ось інтелектуальна матриця виштампуваних радянською імперією кадрів.
    Увы, и Ваша статья этим порой грешит. Тут, кстати, один завсегдатай ВФ недавно так и сказал, когда его обвинили в незнании темы спора, примерно: «Назовите мне хотя бы одну причину, по которой я должен был читать русские книги».

    > надмірна, неадекватна антагонізація – одна з головних вад політичного аспекту мовної проблеми в Україні.
    А вот этой мыслью можно было бы и закончить спор. Нет никакого желания ввязываться двухсотый раз в одну и ту же дискуссию.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".