МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Чекайте Марш Справедливості наприкінці квітня

03/23/2007 | Юрій Луценко. Інтерв'ю газеті "Україна Молода".
Юрій Луценко — чи не найчастіший, з-поміж інших політиків, гість на редакційному «подіУМі» «України молодої». Але ж — і найактивніший та найбільш говіркий. Ще недавно він сидів за цим столом у кабінеті редактора в статусі міністра внутрішніх справ, а тепер — як один із лідерів опозиції, котрий шпетить на всі заставки нового главу МВС.

На інтерв'ю Юрій прийшов через кілька годин після допиту в головному слідчому управлінні Генпрокуратури. Одразу з порогу заявив: щойно під час розмови зі слідчим дізнався, що Подільський райсуд ухвалив рішення про призупинення слідчих дій, тому відмовився підписувати протокол допиту і попрощався. У прокуратурі, до речі, Луценка поїли не чаєм, яким він так любив пригощати опальних олігархів на «співбесідах» в МВС, а кавою. І в нас Юрій також пив каву — з чашки, на якій намальований піковий туз.

Луценко — відомий веселун від політики — повідомив, що навмисно зробив обхідний маневр і звернувся до Подільського райсуду, аби виграти час у влади, відомої своєю схильністю до «найсправедливішого у світі» суду Печерського району. Зараз Юрій навіть не на підписці про невиїзд, але, прогнозує він, просто так «донецькі» з нього не злізуть. Бо бояться.


— Юрію Віталійовичу, всім відомо, де вам останніми днями довелося побувати. Поділіться враженнями, як вам було на допиті в прокуратурі? Змінилося ставлення до цього органу відтоді, як ви оцінювали його зовні, й коли побували там усередині?

— Я знаю прокуратуру непогано. Знаю там багатьох серйозних фахівців, які навіть на прес-конференціях у стилі ГКЧП показують свою позицію тим, що мовчать. Але я також бачу й тих, хто робить собі кар'єру в прокуратурі на замовних справах, і останніми днями я мав стосунки саме з такими людьми. Тут нічого нового немає — «справа про пістолети» вже давно обсмоктана з усіх боків. Сам же слідчий Медведєв, який уже заробив на мені і звання, й інші статки, ще в грудні визнав відсутність кримінального злочину, закрив постанову про порушення кримінальної справи й натомість порушив «адміністративну» справу у вигляді протоколу про корупцію. Враховуючи, що й Апеляційний, і Верховний суди не знайшли там корупції, пан Медведєв, очевидно, керуючись тільки йому відомими вказівками, знову побачив у цьому ознаки кримінальної справи. Тобто він спростовує сам себе.

Усі в прокуратурі прекрасно розуміють, що йдеться про політично вмотивовану справу, головну мету якої вчора (у вівторок. — Ред.) було виконано: мені оголосили заборону на виїзд за межі місця проживання.

До речі, мої адвокати вже давно ходили в прокуратуру, бо знали про порушення цієї справи, але їм відмовлялися надавати постанову. Учора я її нарешті отримав, хоча й не перед обшуком, як це має бути за законом, а після. І сьогодні (у середу. — Ред.) Подільський суд прийняв її у провадження, зупинивши всі слідчі дії до прийняття остаточного рішення. Тож тепер я є вільною людиною в майже вільній країні і маю можливість пересуватися. Що, власне, й робитиму: у п'ятницю й суботу відвідаю Житомир і Чернігів. А в понеділок почнеться судовий розгляд.


— Юрію Віталійовичу, як усе-таки ви розцінюєте цей «наїзд» прокуратури: як дрібну помсту тих, хто повернувся до влади, чи як банальну дурість? Адже обшуком і допитом вам зробили таку блискучу рекламу, що в народі навіть з'явилася версія, ніби ви самі ж усе це й замовили — для підняття власного рейтингу.

— Та ні, насправді не все так легко, як здається на перший погляд. Якби йшлося тільки про обшук і допитування «про пістолети», ще можна було б так говорити. Але це насправді вже не перший дзвіночок. Ще раніше викликали мого водія і пресували в прокуратурі. Викликали, наприклад, водія мого кума, який узагалі ніякого відношення не має ні до міліції, ні до інших силових структур, і заявляють: якщо ти не скажеш, що придбав свій «Мерседес» для Луценка, то звідси не вийдеш. Коли він усе ж через кілька годин допиту звідти виходить, його доганяє «Беркут», кладе обличчям на асфальт і завертає назад...

Сьогодні відбуваються обшуки в місцях проживання керівників «Антикримінального вибору» й «Народної самооборони», бо саме вони мали б проводити певні акції на захист Луценка. Як ви розумієте, я не маю жодної можливості підкинути в підвал загального користування під офісом Ярослава Годунка 16 кг тротилу і зброю, включно з автоматами «Узі» — це ж надзвичайно серйозна річ! Тепер усе списують на те, що в тому будинку живе «луценківський» активіст. Але чомусь ніхто не згадує, що там іще й заступник начальника Печерського райвідділу міліції живе! Давайте і про нього тоді писати.

У мене взагалі складається враження, що та вибухівка — це як перехідний червоний вимпел ще з часів «Пори». Тільки тоді було 5 кг, а тепер Цушко, очевидно, додав трохи макухи.

Сьогодні вже обшукують керівника «НС» міста Києва. Вчора вночі було проникнення в офіс луганської «Самооборони», перед тим — харківської. А тепер і там, і там плануються обшуки. Ми після цих проникнень заборонили своїм людям входити в ці офіси, бо ж туди могли що завгодно підкинути.
Тобто це не просто піар iз обшуком — чорний чи білий. Це система.

— Що ви скажете про конкретні підстави для притягнення вас до відповідальності?

— Печерський суд ухвалив рішення про порушення справи на сфальсифікованих підставах. По-перше, прокуратура написала, що в них є докази, нібито якийсь бізнесмен [Ковальов], нагороджений іменною зброєю МВС (до речі, ці пістолети вже давно вилучені), надавав невстановленим посадовим особам МВС допомогу у вигляді офісних меблів і п'яти системних комп'ютерних блоків без дисплеїв. Одразу скажу: в мене є отримана адвокатами нотаріально завірена заява цього громадянина, якого я, між іншим, ніколи не бачив, про те, що він ніколи ніде не надавав матеріальної допомоги МВС, а протилежне казав тільки під тиском слідства.

По-друге, мене знову звинувачували в належності до ізраїльського громадянства. Я маю вже другу довідку від Посольства Ізраїлю в Україні про те, що це не відповідає дійсності. Отже, я вже двічі не єврей.

I по-третє, обшук був дозволений тому, що Луценко нібито переховується від слідства. Я ніколи від нього не переховувався і вчора отримав першу повістку, з якою чемно і з'явився в прокуратуру.

Отже, всі три підстави для обшуку були сфальсифікованими і невмотивованими. Але це все дрібниці. Головне інше: сьогодні йдеться не про пістолетну справу Луценка. Насправді ми всі є свідками нового, жорсткого й абсолютно дубового наступу реваншистів, для яких життя зупинилося у грудні 2004 року і знову розпочалося буквально кілька місяців тому. Знову всадивши свої сідниці в покинуті було крісла, вони вважають, що нічого в країні за два роки не змінилося. І тому діють саме такими тупими методами, як раніше, тільки більш нахабно.

— Але ж вони не можуть не розуміти, що піднімають вам рейтинг...

— Ні, вони цього не можуть розуміти, бо вони зараз не про рейтинг думають. Вибори далеко, із рейтингами вони сподіваються ще розібратися. Вони залякують суспільство.

Про обшук я знав наперед — слава Богу, нормальних людей всюди вистачає, у прокуратурі, міліції й навіть судах. Рішення про обшук прокуратура подала до суду наприкінці минулого тижня, а вже наступного дня я про це знав. Але питання не в цьому. Я прекрасно усвідомлюю: якщо в очах Луценка промайне хоч якась частка страху і невпевненості, то для країни це буде важким випробуванням. Я не перебільшую своєї ролі, але сьогодні саме на мені загострено питання, чи повернуться до людей такі «дубові» репресії, які були в 1999—2004 роках. Тому в цій справі дрібниці не важливі — через що проводили той обшук, з порушеннями чи без... Так, із порушеннями. Але кого це хвилює? Питання в тому, чи злякається суспільство такого натиску, чи, як і восени 2004 року, покаже, що саме народ є джерелом влади, а не самодури, які нав'язують нам «проурядове єдиномисліє».


— Такий тиск на вас пов'язаний з очікуванням вашого наступу на владу...

— Діяльність «Народної самооборони» не зводиться до підтримки якоїсь однієї партії чи протидії іншим. На жаль, усі вони брехливі й зрадницькі, принаймні ті, які мають фракції в парламенті. Хто раніше, хто пізніше, хто більшою мірою, хто трохи меншою, але всі вони зрадили своїх виборців. Перепрошую за фразу, що вже стала банальною, але сліпоглухонімий хохол — мрія будь-якої влади. А ми робимо все, щоб замість нього з'явився активний громадянин. І саме це лякає владу найбільше. Я навіть сам здивувався, скільки людей збирається на наших мітингах у період, який мав би бути затишшям між виборами. А головне — владу неабияк лякає те, що такі самі масові маніфестації збираються і в Східній Україні, яку «регіонали» вважали своєю вотчиною і до мовчанки якої давно звикли. І саме це, певно, стало каталізатором справи проти Луценка.

— Ви вже були в Харкові. А в Донецьк поїдете?

— Безперечно. Є такі наміри. На цю суботу ми попередньо планували відвідання Луганська, але через відомі події візит у цей регіон відкладається на наступний тиждень. Крім того, нас уже просять приїхати оргкомітети Криму, Миколаєва, Запоріжжя. Рішення про ці поїздки мала б прийняти координаційна рада в Києві. Але тепер усе залежить від обставин — чи матиму я змогу вільно пересуватися по Україні.

— Як бути з вашою підпискою про невиїзд і мітингами, запланованими на найближчі дні в Житомирі й Чернігові?

— У цих містах Луценка побачать в будь-якому випадку. Питання лише, чи вживу. Щодо підписки, то я мав би не просто інформувати слідчих про своє пересування, а отримувати дозвіл на це. Навіть на переїзд зі свого будинку до редакції «України молодої». Переді мною ставили вимогу — залишатися за місцем проживання. Я питаю — де саме, бо зареєстрований я у Шевченківському районі, мешкаю в Печерському, але живу також у багатьох гуртожитках, готелях у різних областях України. Мені сказали: ні, ви маєте вибрати щось одне, і навіть на подвір'я не виходити без дозволу слідчого.

<>b — Тобто ви припускаєте, що вам не дадуть дозволу на поїздки до Житомира, Чернігова, Луганська?

— Поки що, у зв'язку з рішенням суду про зупинку будь-яких слідчих дій, підписку про невиїзд щодо мене знято. Якщо ж надалі суд ухвалить рішення в цій справі не на мою користь, то я справді буду обмежений у свободі пересування. І це вимагатиме певного коригування планів. Ну, ви розумієте, якщо сьогодні оголосити, що я такого-то дня приїду до Криму, і не приїхати — це буде взагалі...

— Коли саме ви плануєте широко заанонсований «Марш справедливості» на Київ? Можете назвати принаймні місяць?

— Я думаю, це буде квітень, плюс-мінус. Але не один я приймаю рішення про це. Наш рух, окрім підняття віри людей, окрім пропагандистських цілей, має на меті ще й почути конкретні вимоги громадян у кожному регіоні. Інакше можна було просто запустити рекламні ролики по телевізору. І ми в областях запитуємо, з чим саме люди готові йти на Київ. Приїжджаємо в Одесу — там нам підприємці серед головних вимог називають потребу ліквідувати податкову міліцію. У Франківську люди кажуть, що вимагатимуть принаймні відставки пана Табачника з посади голови комісії з ушанування річниці Голодомору, бо це ображає гідність українців. У Сумах нас переконують, що домагатимуться звільнення Цушка з МВС, бо він призначив одіозних заступників, які не мають жодного морального права обіймати посади в міліції. Тобто ми хочемо почути від людей конкретику. Ми хочемо допомогти людям самовиразитися на цих маніфестаціях. А якби я просто робив акцію на чолі з собою — це було б несерйозно. Майдан неможливо сконструювати «згори». І зараз ми даємо лише загальне бачення цього руху, скелет, а далі до нього вже чіпляються гіллячки конкретних людських вимог.

— Але якщо говорити конкретно про ваше бачення мети цього маршу, його конкретну мету?

— Цей марш не є Майданом. Він не має на меті змінити владу. Його ціль — продемонструвати погляди людей на найнятих ними політиків, дати оцінку цим політикам. Ми підемо під вікна до Президента і скажемо: Вікторе Андрійовичу, слухай нас, закінчуй безплідні консультації з Морозом і Януковичем, ці розмови зайців і вовків, як краще жити в лісі. Скоріше за все, до Президента буде звернена вимога забезпечити створення нової Конституції. Ми прийдемо під стіни Верховної Ради і скажемо: ми протестуємо проти більшості, сформованої на основі зради та брехні, і у зв'язку з цим ми вимагаємо... Що — це вже мають визначитися самі люди. Ми підемо до уряду і заявимо: Вікторе Федоровичу, відповідайте за «базар», де покращення нашого життя вже сьогодні? І далі — конкретні вимоги, можливо, персональні відставки.

Навряд чи це закінчиться зміною уряду, зміною більшості в парламенті. Але політикам принесуть «чорну мітку». Люди скажуть: ми пам'ятаємо все — і вашу брехню, і вашу бездіяльність, і ваші зради. Після цього або ви виправляєтеся, або народ вимагатиме змін по-справжньому.

А поки що це буде марш протесту, а не революції. У 2004-му революція була через те, що в людей украли право обрати Президента. А зараз ми маємо демократично сформований парламент та уряд, хай навіть на основі брехні й підкупу. Однак юридичних підстав для його розпуску не існує. Отже, ми приходимо наразі демонструвати свою незгоду з аморальними вчинками соціалістів та Кінаха, з діями реваншистів у Кабміні, які не задовольняють прихильникiв ані «помаранчевих», ані «синіх».

— Але якою має бути чисельність цих мітингів, щоб влада справді почула їх вимоги? Адже до Помаранчевої революції було дуже багато схожих демонстрацій, які закінчувалися нічим.

— Перед Помаранчевою революцією було принаймні два етапи, які працювали на загальний успіх, — «Україна без Кучми» і «Повстань, Україно!». А також море дрібніших акцій по всій Україні. Одноразові ж виступи не призводять до перемоги. Мене часто запитують: скільки нам ще виходити на Майдан? Та стільки, скільки треба, якщо вас обдурили. Так відбувається в усьому світі. І ми хочемо привчити Україну до постійного протесту у випадках, коли влада зраджує. У влади слід виробити інстинкт собаки Павлова: якщо люди вийшли на демонстрацію, значить, щось не в порядку.

Так, я чудово розумію, що протестні акції вже були. Потрібно генерувати нові ідеї. І ми замахуємося як мінімум на столичний страйк. Це було б новим словом українського протестного руху. Тож за допомогою прокуратури (посміхається) ми більше осядемо в Києві й працюватимемо на організацію страйкового руху. І всі підстави для цього є, бо в столиці правлять люди, які зневажають обіцянки, дані перед виборами, а ще, крім того, вважають, що «кокс» — це зовсім не похідне від вугілля.

— Які підприємства може охопити цей страйк?

— Звичайно, це не буде метрополітен, лікарні чи інші життєво необхідні для людей речі. Але я не сумніваюся, наприклад, у наявності доброї волі до страйку в студентів, у підприємців і взагалі середнього класу. Я вважаю, що поразка Помаранчевої революції насамперед була спричинена тим, що нова влада не забезпечила розвиток середнього класу, який і забезпечив успіх цієї революції. І я переконаний, що саме середній клас знову може стати рушієм протестного руху.

На мою думку, останнє підвищення тарифів найбільше вдарило не тiльки по найбідніших верствах (хоча в них є певні пільги), а й по людях, які вже вийшли на заробітки 500-1000 доларів на місяць. Вони якраз почали жити, а їх знову скидають на щабель униз, змушують виживати. Люди втратили достаток, а отже, свободу. Для них це не катастрофа, але трагедія. Мало того, середній клас бачить, що влада навіть не обіцяє йому послаблень, що він політично та економічно не представлений у владі. Звичайно, незадоволені сьогоднішніми діями влади зі скочування до кучмізму всі верстви населення, і, ясна річ, найбільш знедолені. Але, повторюся, рушієм виступів має стати середній клас, інші — приєднуватимуться.

— Але ж цей середній клас неорганізований...

— Одна з найбільших бід України — відсутність профспілок. Бо те, що ними називається — це насправді лише паразитуючі організації. Оскільки профспілок зараз насправді немає, я, по суті, зараз беру на себе цю їхню функцію. Хоча це й не зовсім правильно — треба створювати «профільні» громадські організації.

А взагалі, якщо відверто, я знаю більше, ніж ви, причин, чому протестні акції можуть не вдатися. Більше того, я дуже боюся, щоб у разі невдачі це ще більше не поглибило суспільну апатію і розчарування. Але сидіти мовчки вдома й спостерігати за цими потоками брехні й цинізму, які ллються з телеекрану, я просто не можу. І бачу, що тисячі людей думають так само.

Насамперед ми прагнемо знайти і збудити активність молодих людей, які прийдуть на зміну поколінню, вихованому на підручниках з історії КПРС. І ми їх знаходимо.

— А потім усілякі цушки кидатимуть на них ОМОН і поламають цим молодим романтикам долі?

— Мені в Острозькій академії поставили запитання, що ми можемо пообіцяти студентам і як гарантуватимемо їхню безпеку. Я відповів: безпеку я вам не гарантую, але можу пообіцяти чудове життя, про яке ви вечорами розповідатимете своїм онукам. Якщо сидітимете тихо — будете в безпеці, але хтозна, чи буде вам про що згадати.

— І все ж, чи не стане «Марш справедливості» справді приводом для ще більшого розчарування?

— Люди готові йти на акції протесту, але вони ставлять ті самі запитання, що й ви — конкретну дату і конкретні вимоги. Я вам скажу відверто: сьогодні я повної відповіді на ці запитання дати не можу. Ми її формулюємо. Нам важливо почути від людей, на що вони сьогодні готові. Наприклад, вимагати відставки Януковича готова велика, як мені здається, навіть більша частина України, але це не є на сьогодні об'єднуючою ідеєю. Бо багато хто каже: даймо йому спершу себе проявити. Різниця між Західною і Східною Україною полягає і в тому, що перша хоче йти на Київ, а друга — спершу розібратися зі своїми місцевими проблемами. Тому надалі все залежить від людей.

— Марш буде одноденною чи тривалою акцією?

— Думаю, що не одноденною, але, за моїми планами, вона не має перерости в те, чим був Майдан. Під час Помаранчевої революції люди вимагали чесних президентських виборів, і їм не було куди відступати. «Марш справедливості» натомість я розглядаю як демонстрацію пробудженого народу, яка покаже реваншистському режиму наявність маси людей, незгодних із поверненням неокучмістів.

— А як щодо страйку — уже відомо, коли він почнеться, і чи збігатиметься він у часі з маршем протесту?

— Скажу так: із початком нашої акції у Києві наростатиме напруга.

От ви в мене випитуєте, коли саме розпочнеться «Марш справедливості», але ж нинішню владу найбільше зводить із глузду саме те, що вони не знають, коли це буде! Сьогодні найбільшою проблемою для них є невизначеність. Вони не знають, що ми задумали, і від цього їм просто дах зносить. Давайте їх у такому стані й залишимо.

— Якщо Луценка, наприклад, посадять — марш відбудеться?

— До маршу не встигнуть — я непогано знаю Кримінальний кодекс. Якщо ж мене просто десь причинять, то, думаю, похід відбудеться ще більш масово. Але, чесно кажучи, не хотілося б. По-перше, не хочу пропустити такого дійства, а по-друге, нагадаю, що моя присутність під час «України без Кучми» і Помаранчевої революції значною мірою сприяла мирному характеру цих протестів. Саме я стримував екстремістські пориви «гарячих голів», які щодня поривалися щось захопити.

— Ну якщо доведеться застосувати варіант «В», про який казав Давид Жванія...

— Жванія ще й про варіант «С» казав, але я так розумію, що варіант «С» — це салюти (сміється).


— Пане Юрію, на останній тиждень на вас припало надто багато ударів: і силовий тиск у Харкові, і яйце в Дніпропетровську, кинуте вам у голову, і обшуки, й допити в Києві. А ви залишаєтеся в традиційному білому одязі. До речі, це не той светр, який прийняв на себе яєчний жовток?

— Ні (посміхається), той у хімчистці, а білих светрів у мене три... А взагалі, я розумію, що кампанія з моєї дискредитації лише починається. І, мабуть, кожна нормальна людина в Україні має пройти через таке, якщо вона стає публічним діячем. Грязюка буває й лікувальною. Я готовий пройти цей шлях. Хай як це пафосно звучить, а я вважаю, що «краще тюрма, ніж безчестя». Хоча, Боже збав, я не кажу, що я «останній герой». Значно більші герої — ті, котрі не показуються перед телекамерами, а роблять ту саму справу, що і я. Їм і важче, і страшніше. Але це показник для мільйонів інших людей: чи вдасться зламати людину з Майдану. А я не те що «не здамся без бою» — я просто не зламаюся.

І я, наприклад, підтримую тих, хто кидав яйця в макет Луценка в Харкові (посміхається). Це позиція тих хлопців, нормальне діло...

— А яйце, яке полетіло в живого Луценка?..

— Я на адресу тієї бабці теж поганого слова не сказав, попросив її не чіпати. Ну так вона самовиражається в боротьбі проти НАТО. Якщо їй після цього полегшало — що ж...

— А ви попередньо не тренувалися протистояти яйцям? Бо свого часу в Івано-Франківську 120-кілограмовий чоловік упав від удару яйця і втратив свідомість, а ви продовжили мітинг.

— Просто, ми різні люди. «Термінатори» від яєць не падають (посміхається).

А якщо продовжити тему чорного піару проти мене, то, бачте, я за останні два роки вже «почесний двічі не ізраїльтянин України», неодноразово звинувачений у фашизмі і в тому, що мій батько був комуністом. Цушко [глава МВС] наперед придумав спосіб, як поливати мене багнюкою і не нести за це відповідальності: він згадує про свого попередника, але не називає прізвища, і сам на це вказує.

— Колишній голова колгоспу кращого, мабуть, не міг придумати.

— Бачте, я спокійно ставлюся до його безпідставних обвинувачень, але неспокійно — до діяльності нового керівника МВС. Підсумком перших ста днів пана Цушка на посаді стала демонстрація вівчарок на Хрещатику і заклики до людей не ходити на мітинги, щоб у країні зберігався порядок. Та в будь-якій демократичній країні така позиція міністра внутрішніх справ була б підставою для негайної відставки! Адже міліція є, в першу чергу, правоохоронним органом, і тільки в другу — каральним. МВС повинне охороняти право людей, у тому числі на мітинги й демонстрації. Це тільки Вася з колгоспної водокачки може закликати: не ходіть на мітинги, щоб нам було простіше охороняти ваші права! Так само можна було б закликати: не купуйте мобілок, щоб було менше грабунків на вулицях. Або: не їздіть на автомобілях, щоб траплялося менше ДТП. Це логіка темного колгоспника, а не міністра внутрішніх справ. Він найнявся на роботу, і його не повинно обходити, більше мітингів відбувається чи менше. Міліціонер несе свою службу і при величезному мітингу, і при невеликому. Якщо там є провокатори — їх потрібно затримувати, неважливо, з якого боку. Цушко має забезпечити конституційне право вийти на демонстрацію навіть ПТУшникам, про яких він так пристрасно відгукується. Чи він вважає, що ПТУшники не підпадають під норму Конституції про свободу демонстрацій?!

— Пане Юрію, минулого літа, коли ви були в нашій редакції як міністр внутрішніх справ, ми вас запитували, чи пройшла міліція «точку неповернення» в сенсі демократизації і служіння народові...

— Я тоді сказав, що сумніваюся...

— Зараз міліція в цьому шляху повернула назад, знову до деградації?

— Ні, не повернула назад. Звичайно, її керівництво всіляко демонструє реваншистські настрої, але насправді все гаразд. Не розказуватиму деталі, але, для прикладу, одеський мітинг «Народної самооборони» був першим, коли нам планували досить серйозні провокації. Але так ніби «випадково» два донецьких автобуси з провокаторами не доїхали до Одеси, з Луганська автобус віз держаки від лопат із вбитими в них цвяхами — теж не доїхав... Десь там люди, які називають себе активом Корчинського, затрималися на вулиці — не змогли перейти перехрестя... Я все-таки екс-міністр внутрішніх справ, а працівники, які спробували два роки служити не на бізнес і не на політику, а закону (а це дуже приємне відчуття, чітко знати свої завдання й не чекати команд «фас» і «стоп»), — вони це цінують.

Подивимося, чи надовго вистачить такого духу, але я сподіваюся, що середня й нижня ланка співробітників і далі будуть на стороні не Луценка — закону.

Колись Мороз казав Юлі, що політика — це м'яч із цеглиною всередині, і все може помінятися. Люди, які повернулися до влади завдяки брехні, постійно відчувають свою тимчасовість. Можливо, це і є відповідь на запитання, чому вони так панічно бояться й «піарять» Луценка. І міліціонери добре розуміють, чому керівництво МВС є сьогодні саме таким, і чудово усвідомлюють, що воно — скороминуще. Тому навряд чи МВС аж надто старатиметься виконувати ці кучмістські вказівки.

За міліцію можна бути більш-менш спокійним, але що справді турбує — це мовчанка суспільства. Чому тоді, коли Ющенко взяв на посаду розумного, українського, але здискредитованого співпрацею з СДПУ(о) Василя Кременя, суспільство збурилося, і Кремінь був змушений написати заяву про звільнення, а тепер, коли призначають Плеханова, Попкова, Шуфрича, — суспільство мовчить? Та вони тільки тому й призначені, що ми мовчимо! А уявіть собі, якби у 2004 році міністр внутрішніх справ планував закупити лазерний пристрій для придушення групових цілей, якого ніколи не було на озброєнні МВС, невже б народ мовчав? Чому сьогодні закупівля на 25 мільйонів бронежилетів, касок тощо не стає приводом для протесту принаймні журналістів на прес-конференції Цушка?

Стандарти життя в країні задають люди і їхні представники — політики й журналісти. І мовчати їм не можна.

ДАЛІ БУДЕ

Відповіді

  • 2007.03.23 | Володимир

    Re: Чекайте Марш Справедливості наприкінці квітня

    У квітні - всі на Київ! Геть московських шестьорок!
  • 2007.03.23 | Marsel

    Re: Чекайте Марш Справедливості наприкінці квітня

    МИ БУДЕМО В КИЄВІ!НАЗАВЖДИ ВІДСТОРОНЕМО ВІД ВЛАДИ ЗРАДНИКІВ, БАНДИТІВ ТА БРЕХУНІВ!
    МІЛІЦІЯ З НАРОДОМ!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.03.23 | Сергей ГРУЗДОВ

      Вообще-то, детям в это время надо спать...

  • 2007.03.24 | BIO

    ДАЛІ БУДЕ

    Краще десь зовсім під майськи з невимушеним перетіканням
    загальнокиївського першотравневого страйку у щось таке
    собі задля суцільного параличу руха члєновозів у центрі
    (щоб діюча влада трошки поспілкувалася з народом гребучи
    пішки проти товпи майже святкових демонстрантів).

    Дуже цікаво чи не зроблять вони замість купи вихідних нормальні
    календарні робочі дні бо більш як дві доби нудьги я зазвичай не
    витримую - трудоголь перемагає будь-який градус.

    Але дійсно тримати початок типу у таємниці щоб тремтіли.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua