06/05/2007 | Людмила Кучеренко

Немилосердна медицина
або
Так хто ж розвалює цю галузь у Крутій Балці?

Чи то за прикладом скандалу на печерських пагорбах чи й без нього, але десять депутатів Крутобалківської сільради Новосанжарського району Полтавської області 23 травня офіційно зажадали від сільського голови Ліни Остапченко терміново, тобто, через день скликати позачергову сесію з єдиним порядком денним: про дострокове припинення її повноважень. Що й казати, надзвичайна подія не лише для району, а й для області, бо ж не щодня керівникам органів місцевого самоврядування висловлюють недовіру.

Що ж такого страшного, несумісного з перебуванням на посаді, скоїла сільський голова Ліна Андріївна Остапченко, щоб буквально через рік після обрання (у березні 2006 року за неї пороголосувала майже половина виборців сільської ради) вимагати її відставки?
Депутати, зокрема, звинувачували Л.Остапченко не багато, не мало, - у розвалі сільської медицини, через що, мовляв, жителі трьох сіл «позбавлені конституційних прав на отримання медичної допомоги».
Два дні таки мало для підготовки сесії й Закон України «Про місцеве самоврядування» відводить на це сільському голові два тижні, 25 травня сесії не відбулося. Але оскільки демарш депутатів збурив селян і люди зійшлися, то на зібранні розмова про непросту ситуацію відбулася. До речі, сільський голова запрошувала журналістів районної газети «Світлиця», але вони не приїхали.
Спочатку свою точку зору на конфлікт з сільськими медпрацівниками, що триває вже більше року, висловила Л.А.Остапченко. Колишній сільський голова Тамара Павелко залишила їй у спадок не лише цілковитий безлад з документацією та землею сільради, купи невирішених людських проблем (розповідали, що коли не прийдуть, усе їй ніколи, все зайнята, то людина пооббиває поріг сільради з десяток разів, та й іде собі несолоно хлебтавши), а й страшенно захаращене село.
Тож Ліна Андріївна розпочала свою діяльність з наведення елементарного порядку. Травневий суботник торік тривав майже десять днів. І учні, й вчителі школи, і працівники двох агрофірм – «Добробут» і «Востокстройгаз», і співробітники сільради пиляли, вантажили, мели, гребли, замітали, мили, білили. З ентузіазмом, без нарікань. Бо ж усвідомлювали, що ніхто не приїде прибирати ні з іншого села, ні з іншого району, ні з іншої країни. І з відчуттям виконаного обов’язку щиро раділи, що село стало світлим, наче вмитим. Всі були задоволені й горді з того, що зуміли виконати таку велику, нелегку, але потрібну роботу – самого сміття було вивезено більше 20-ти автопричепів.
Окрім крутобалківських медиків. Тільки вони у багнети зустріли розпорядження нового сільського голови про наведення ладу у самому приміщенні й на території поруч з амбулаторією. А хащі там були такі, що, як кажуть у народі, вовки вили. Їх медикам допомагали вирубувати особисто сільський голова Л.Остапченко та працівники сільради.
На відміну від колективу бухгалтерії агрофірми «Востокстройгаз», який вибілив будівлю сільгосппідприємства зовні, медики навідріз відмовилися чепурити приміщення, в якому працюють. Зганьбилися на весь район, але залишилися стояти на своєму. І головний лікар Новосанжарської центральної райлікарні Володимир Тур після дзвінка сільського голови був змушений присилати людей і машину з райцентру, щоб… побілували Крутобалківську амбулаторію.
Потім неодноразово Л.А.Остапченко нагадувала «людям у білих халатах», щоб після побілки помили налишники, навіть відповідного акта довелося скласти. А цоколь і до цього часу смолою не підведений. І як звисали кілька років шпалери зі стелі в амбулаторії, так і дотепер звисають (до речі, виконання косметичного ремонту входить в обов’язки санітарки, котра отримує ставку за шість з половиною годин роботи, а фактично працює набагато менше).
Однак, нічого не спростовуючи по фабулі першого, «сміттєвого» конфлікту, присутні на зібранні представники сільської медичної інтелігенції, м’яко кажучи, здивували своїм особливим його трактуванням, наче рентгеном висвітивши свою сутність.
- У наших посадових іструкціях не записано, щоб ми білили дерева й згрібали сміття, - обурювалася Ірина П’ятак, донедавна фельдшер, яка вийшла на пенсію за вислугою років.
Її палко підримала лаборантка Антоніна Поставна й наче сама себе випорола:
- 25 років біля ставка поруч з амбулаторією ніхто не прибирав, а Остапченко, бач, більше всіх треба!
Як прикро було чути таке від медиків, та ще й жінок! Замість того, щоб порадіти, що нарешті до керівництва села прийшла небайдужа, хазяйновита людина, котра, організувавши односельців на добру справу, взялася за розчищення багаторічних місцевих «авгієвих стаєнь» (після цього лиш підтримуй порядок, для чого вже потрібно небагато часу), лікарі влаштували їй обструкцію. Наче не знають про таке поняття, як толока! А хіба посадовими інструкціями педагогів, кухарів, трактористів, бібліотекарів, продавців, листонош і д.т. передбачено, щоб вони білили дерева й згрібали листя? Тільки ніхто з них не дозволив собі зневажати односельців, які від малого до старого засукавши рукава наводили порядок на своїй малій батьківщині, й не додумався демонструвати таку цинічну й непатріотичну позицію, як колектив амбулаторії на чолі з головним лікарем Наталією Сімон.
Пізніше, розповідала Л.Остапченко присутнім на зібранні, місцеві жителі почали скаржитися на те, що в амбулаторії беруть кошти за аналізи й дослідження (медики пояснювали, що за виручені гроші, мовляв, купували канцтовари). Тож вона була змушена видати розпорядження про заборону подібних незаконних поборів, а кошти на реактиви, медикаменти та ін. почала виділяти з бюджету сільради.
Не могла новообраний сільський голова залишити без уваги скарги мешканців с.Вільний Степ про те, що після того, як шість років тому вийшла на пенсію фельдшер, жителька цього ж села Лідія Дмитрівна Проненко, ставку фельдшера між собою поділили лікарі з Крутої Балки, але у Вільний Степ, що знаходиться за чотири кілометри від Крутої Балки, їздили туди на прийом, як мокре горить. Щоправда, з приводу надання медичної допомоги вільностепівцям не дуже переймалися. Бо знали, що Л.Проненко хоч після виходу на пенсію отримує лише чверть ставки санітарки (прибиральниці – авт.) у Вільностепівському ФАПі (80 гривень), як і раніше нікому з односельців не відмовляє ні в наданні екстренної медичної допомоги, ні коли вони ж призначають курси ін’єкцій, але їх робити… не приїжджають.
Бригадир рільничої бригади Дудкин Гай, сільський депутат Валерій Ажибулатов звертався до Л.Остапченко зі скаргами на те, що головний лікар Крутобалківської амбулаторії Н.Сімон не завжди приїздить на виклики до пацієнтів у Дудкин Гай.
У свою чергу крутобалківці були не задоволені тим, що амбулаторія відчинена лише до обіду. Хоча медики щомісячно у сільраду приносили на підпис табель обліку робочого часу, з якого випливало, що деякі працівники працююють на 1,5 ставки і знаходяться там до 17.30.
Щоб переконатися, що люди не обманюють, один раз сільський голова змушена була послати комісію, яка й склала акт про те, що о 15-й годині Крутобалківська амбулаторія вже була зачинена.
- Я прекрасно розумію специфіку роботи сільських медпрацівників, - каже Л.Остапченко, - що до них, буває, звертаються і у вихідні, й уночі. І головне не те, щоб вони просто відсиджували робочий час «від дзвінка до дзвінка», а щоб надавали населенню належний обсяг медичних послуг і щоб люди не нарікали на якість обслуговування. - Бо я прийшла на посаду сільського голови, щоб працювати в інтересах людей, - продовжує Ліна Андріївна, - і совість моя не дозволяє закривати очі, як це робила Тамара Павелко, на те, що кошти бюджету сільради (а вони дуже мізерні порівняно з потребами сільської громади) виплачувалися за невиконану роботу та ще й за такої кількості претензій. Лікарі й самі знають, наскільки у сільраді сутужно з коштами, кожну копійку рахуємо. Бувають затримки з виплатою зарплати. Останніми завжди отримують мої підлеглі - працівники сільради – за залишковим принципом, бо в першу чергу перераховуємо сільській медицині й культурі…
Через деякий час до сільського голови звернулося кілька хворих на діабет з наріканнями, що вони не мають змоги щомісяця їздити за інсуліном за 40 кілометрів у Нові Санжари, а працівники амбулаторії, котрі бувають у ЦРЛ досить часто, відмовляються його їм привозити.
На жаль, сільські медики, яким зарплату виплачує… сільрада, не перебувають з нею у трудових стосунках - їхні трудові книжки знаходяться у відділі кадрів ЦРЛ (такий стан речей зберігається ще з радянських часів). Тож Л.Остапченко змушена була знову зустрічатися з керівництвом ЦРЛ, яке, звісно, допомогло вирішити життєво важливу для інсулінозалежних проблему. Медики ж лементують своє: «Сільський голова нас тероризує!»
До речі, Л.Остапченко про головного лікаря амбулаторії Наталію Сімон як про фахівця хорошої думки. Але Н.Сімон ще й керівник і повинна так скеровувати роботу своїх підлеглих, щоб люди не скаржилися на негуманне ставлення. Бо одне діло – справна документація районному керівництву, яке далеко, інша – не вельми весела реальність, з якою чи не щодня стикається сільський голова, що все бачить на власні очі.
І хоч Ліна Андріївна періодично вела з медиками «душеспасительні» бесіди, мовляв, працюйте так, щоб люди на вас не скаржился, то й сільрада до вас не матиме претензій, невдовзі гонорові представники найгуманнішої професії вирішили показати їй, хто в хаті хазяїн.
Якось минулого літа повертається Л.Остапченко з райцентру, а в сільраді на неї чекає делегація обурених селян з приголомшливою звісткою: в амбулаторії відтепер не буде аптеки! Щоб дошкулити Остапченко, яка вочевидь «дістала» медиків принциповістю й вимогливістю щодо забезпечення належного рівня допомоги мешканцям сільради, вони й справді додумалися вивезти аптеку: нехай люди й за цитрамоном і аспірином у Нові Санжари добираються.
Через два дні аптеку в Крутобалківську амбулаторію повернули. Але чого це коштувало Ліні Андріївні, адже довелося підняти на ноги всю районну владу!
Про інший кричущий випадок, що трапився на початку цього травня, розповіла на зібранні пенсіонерка Марія Кузнєцова. Коли медпрацівники амбулаторії перестали виходити на роботу й залишилася працювати лише одна молода медсестра (головлікар В.Тур підписав їм заяви на відпустки, але заміни у село не прислав, хоч людям не накажеш не хворіти, доки лікарі відпочивають), Л.А.Остапченко попрохала фельдшера-пенсіонерку Ніну Іванівну Фастівець тимчасово попрацювати безкоштовно. Жінка зголосилася, головлікар ЦРЛ В.Тур дав «добро».
Тиждень Н.Фастівець здійснювала прийом, ходила на виклики, робила уколи, ставила крапельниці. Допоки під час зборів бунтуючих медиків у сільраді у присутності Володимира Тура та заступника голови Новосанжарської райдержадміністрації Анатолія Мокляка (сільський голова, як людина відповідальна, намагалася шукати компроміс і вихід із ситуації) молодші екс-колеги прошипіли Ніні Іванівні: «А ти хто така, ти чого вислужуєся?! Щоб ми тебе більше не бачили!» У фельдшерки навернулися сльози на очі, вона тут же мовчки віддала ключі від амбулаторії й більше не прийшла. Зате внаслідок таких агресивних дій (як собака на сіні: й самі не працюють, й іншим не дають) обстановка ще більше загострилася й три віддалені села й справді залишилися без медичної допомоги.
Так хто після цього «розвалює сільську медицину»?
Розумні люди після подібних інцидентів, мабуть, зробили б висновки, надалі сумлінно виконували б свої обов’язки, не дискредитовували б високе звання медика й не загострювали б конфлікту.
- У нас же все з точністю до навпаки, - зауважує Л.Остапченко. - Спочатку, знаючи, що у селах дефіцит кадрів медиків, а випускники медвузів неохоче їдуть у сільську місцевість, медпрацівники амбулаторії понаписували заяви на звільнення. А тепер підключили й «важку артилерію» - з тих чи інших причин незадоволених мною односельців та депутатів, щоб вигнати мене з роботи.
Чимало претензій на адресу місцевих медиків висловили селяни і на зібранні 25 травня, й після того, як один з активістів ініціативної групи зі зміщення Ліни Остапченко, колишній голова місцевого колгоспу Олександр Таран, побачивши, що йде не за їхнім сценарієм, просто зірвав збори, під вигуки: «Гайда, наші, за мною!» вивівши з клубу половину присутніх.
З’ясувалося, що обиди на сільких медиків накопичувалися роками. Та тільки після обрання сільським головою Л.Остапченко, люди переконалися, що на відміну від її попередниці на цій посаді Т.Павелко, будуть почутими й Ліна Андріївна зробить усе, щоб допомогти їм. Бо ця надзвичайно чуйна й мужня жінка має загострене почуття справедливості.
Алла Ільчишина, пенсіонерка: «Всі жителі збурені заколотом медиків, бо це справжній саботаж. Торік був випадок, коли вони так і не приїхали на виклик до мого чоловіка. А коли приїдуть, то за те, щоб відвезли у районну лікарню, з нас, пенсіонерів-неколгоспників, вимагають бензин для «швидкої допомоги», оплату аналізів».
Зінаїда Любомирська, ветфельдшер: «У нас дідусь став помирати увечері, побігли до лікарів, щоб приїхали, може, щось ще можна було зробити, а вони кажуть: «Треба було зранку виклик «швидкої» замовляти». Який цинізм: хіба ж ми наперед знали, що дід помиратиме! Як не соромно нашим медикам вдавати з себе таких білоручок з претензією на якусь винятковість!»
Марія П’ятак, лаборант агрофірми «Востокстройгаз»: «Я можу навести кілька випадків за останні роки, коли наші медпрацівники відмовилися надавати мені допомогу. І не впевнена, щоб залишилася б живою, якби чоловік сам не відвіз у районну лікарню».
Лідія Сімон, пенсіонерка, інвалід 2-ї групи: «Наші медички на вигляд красиві, але які вони непривітні, недоброзичливі, зверхні, як бракує їм співчуття. То я більше до них не звертаюся, їжджу у райлікарню. Нинішня ситуація – наслідок того, що за чимало років безконтрольності (безпосереднє медичне керівництво аж у Нових Санжарах, а колишній сільський голова Т.Павелко потурала медпрацівникам, їй взагалі не було діла до проблем простих селян) поприростали в них сідниці до стільців, уявляють себе незамінними й шантажують. Я так скажу: не врачі вони, а рвачі…»
Євген Григорович Болтуков, водій ТОВ «Добробут»: «Я – гіпертонік. Якось у мене дуже піднявся тиск і крові з носа набігло півтазика. Мій сусід М.Басараб побіг додому до Ірини П’ятак, але вона відмовилася прийти, сказала, щоб шукали чергового лікаря».
Валентина Цвітченко, непрацююча: «У 2005 році мого чоловіка паралізувало. Викликала Н.Сімон та І.П’ятак. Вони навіть не оглянули його й сказали, що забиратимуть у ЦРЛ. Я попросила у Н.Сімон заждати, доки позичу у сусідів хоч якусь копійку й зберу чоловіку торбину в лікарню, бо ж не очікувала, що його госпіталізовуватимуть. Але Наталія Петрівна не захотіла чекати й поїхала «швидкою» у Нові Санжари, ще й дорікнула нашою бідністю».
Валентина Козаченко, соціальний працівник: «У серпні минулого року у мого сина у суботу різко піднялася висока температура. Ліків удома не було. Тому в неділю я пішла додому до І.П’ятак, щоб вона продала ліки (завідувала по сумісництву аптекою). Але вона грубо відповіла, що неділя – неробочий день: «Дожили до неділі, то й до понеділка доживете!». Я ледь не на коліна перед нею падала, доки вона таки погодилася продати таблетки, про себе думаючи: ви ж роками тільки до 12-ї години на роботі, це ж знає все село».
Зінаїда Решітник, пенсіонерка: «Я 40 років проробила у колгоспі: і свинаркою, і обліковцем, і завідуючою фермою. Бувало дуже важко, але я ніколи не скаржилася. А нашим медикам важко навіть укол зробити… У 2004 році мене паралізувало. Вдома Н.Сімон надала мені першу допомогу, сказала, щоб я навіть не піднімалася 10 днів і призначила курс уколів. Наступного дня медсестра зробила укол. Але більше жодного разу не прийшла. Тож через те, що «дякуючи» нашим медикам я не пройшла належний курс лікування у перші 10 днів, я півроку провела у районній та обласній лікарнях, витративши всі кошти, що наскладала за життя».
За браком газетної площі неможливо викласти усі скарги на місцевих лікарів. Та й чи потрібно? Хоча справедливості ради треба сказати, що на зборах 25 травня деякі депутати, з числа тих, які вимагали недовіри сільському голові, називали медиків «золотими», співчували їхній дуже важкій праці. Питання – чи щиро?
Одно слово, діагноз зрозумілий: скандал у Крутій Балці висмоктаний з пальця, бо його причина полягає в тому, що надто довго у селі не було справжньої сільської влади. І коли нарешті новий сільський голова в інтересах членів територіальної громади почала наводити елементарний порядок у медичній галузі, це дуже не сподобалося медпрацівникам, які вирішили вдатися до акцій непокори й поставити питання ребром: або ми, або Остапченко (те, що в результаті страждають рядові пацієнти, їм, мабуть, байдуже). Певно, не усвідомлюють вони, що у цій безглуздій війні не буде переможців.
Звісно, якщо вже крутобалківські медики забули давню мудрість: «лікарю, вилікуй себе!», було б добре, якби вони хоча б дослухалися до мудрої поради, яку їм у своєму виступі дала пенсіонерка Марія Кузнєцова:
- Якщо ви збираєтеся й далі жити й працювати в селі, то не повинні зводити порахунки з сільським головою, бунтувати й шантажувати.
Та чи прислухаються, чи вистачить їм снаги визнати помилки, переступили через власні амбіції?
Головний лікар ЦРЛ Володимир Тур поки що не знає, як залагодити конфліктну ситуацію. То, може, йому допоможе облздоровуправління чи Міністерство охорони здоров’я України?
Доки матеріал готувався до друку, шестеро з десяти депутатів-підписантів відкликали свої підписи під заявою з вимогою скликання позачергової сесесії Крутобалківської сільради. А у Новосанжарській районній газеті «Світлиця» з’явилася моя публікація та стаття журналістів редакції О.Зінченка та П.Жаботинського, у якій вони подали точку зору членів ініціативної групи з висловлення недовіри сільському голові та деяких жителів. За вказівкою керівництва райради вони таки змушені були поїхати в Круту Балку, де, як пишуть, пройшлися по знайомих, які на підбір, відгукуються про місцевих медиків тільки позитивно, а про Л.Остапченко - негативно.
Я не сумніваюся, що колишніх голів сільради, екс-директора школи, керівників агрофірм медики обслуговують за вищим розрядом і вказані люди й справді не мають до них претензій. Вони, зокрема, стверджують, що Л.Остапченко буцімто підриває авторитет медиків. А хто дав право медпрацівникам підривати авторитет сільського голови?! На жаль, відповіді на це у статті в районці немає.
Таке враження, що мої колеги зі «Світлиці» так і не зрозуміли суті крутобалківського конфлікту. Адже якби навіть описаних мною випадків було усього кілька (вивезли аптеку й вигнали Ніну Фастівець), то й тоді б пресі треба було б калатати в усі дзвони, вимагаючи миттєвого реагування з боку медичного керівництва району, профільної комісії райради. Бо питання надто риторичне: чи сумісні зі званням представника найгуманнішої у світі професії, лікарською етикою подібні вчинки, аби насолити сільському голові?!
На жаль, за дуже давньою недоброю традицією про резонансні ситуації у районі жителі Новосанжарщини здебільшого дізнаються зі статей полтавських чи столичних журналістів, а не районних. От і зараз журналісти «Світлиці» стверджують, що давно знали про «медичний» конфлікт. То чому ж не спромоглися на вчасне повноцінне журналістське розслідування (ба навіть не захотіли приїхати у село на збори 25 травня, де почули б не одну, а мінімум дві точки зору, без чого важко бути об’єктивним), аж доки скандал не «виліз» за межі району?! Прикро…
Ще прикріше переконуватися у непорядності колег. У 1998 році до мене звернулася за допомогою Л.Остапченко і мені довелося протягом року написати сім статей про те, як тодішній голова крутобалківського колгоспу ім.ХХІ з’їзду КПРС О.Таран знущався з людей (зараз він – один з найактивніших ініціаторів зняття Л.Остапченко з посади). Я у полтавській газеті критикую О.Тарана, а Петро Жаботинський у районній в піку мені – хвалить його.
Та торік заповзявся новоообраний голова райради зняти Жаботинського з посади редактора районки. Дзвонить Петро: «Людмило, рятуй!». Переступила я через власні обиди, колега як-не-як, а те, що тоді, знаючи що я пишу святу правду, свідомо захищав негідника, то сподівалася, що хоч у душі розкаявся, раз звернувся до мене за допомогою. Тож цілий журналістський десант з Полтави привезла: дві телекомпанії, найтиражніша газета. Що нам тільки не творили місцеві владці, і з сесії виганяли, але ми захищали колегу, який, як виявилося, сам… написав заяву на звільнення! Цього року телефонує заступник редактора: «Порадь кваліфікованого адвоката, бо на газету подали позов!». Звісно, не відмовила.
І ось знову читаю «компліменти» на свою адресу у матеріалі Жаботинського та Зінченка, щоправда, висловлені директором агрофірми «Добробут» Євгеном Панечком: «Покликала сільський голова міліціонерів (має таке право, для забезпечення громадського порядку на зборах – авт.), свою давню подругу журналістку Людмилу Кучеренко (на попередню сесію Крутобалківської сільради ще одні «активісти» з вигнання Л.Остапченко Рябенки запрошували кореспондента «Зорі Полтавщини», мають право – авт.), яку ми вже добре вивчили – будь-яку стуацію подасть на користь Ліни Андріївни, буцімто всі тут дурницями займаються, нічого не тямлять, одна вона, Ліна, ідеал. Розібралася б та журналістка так як слід (тобто, стала на бік заколотників? – авт.), простих людей розпитала та й робила б тоді свої висновки. Легше легшого бруду назбирати».
Що тут сказати? Як на мене, то бачити вихід з конфліктної ситуації у вигнанні сільського голови, що затіяли Таран, Панечко сотовариші (лікарі, на жаль, не зрозуміли, що вони є тільки інструментом у чужій брудній грі), – більшої дурниці годі й придумати.

Коментар керівника секретаріату Полтавської обласної ради Олександра Литвиненка:
- Не можна зняти з посади сільського голову тільки тому, що так комусь заманулося. Для цього повинні бути дуже вагомі підстави, приміром, визнання відповідними органами винним у вчинення злочину.
Кілька років тому у Кременчуцькому районі був випадок, коли депутати сільради висловили недовіру тамтешньому сільському голові. Але серйозних підстав знімати його з посади не було, лише амбіції, бо комусь не догодив. Сільський голова подав позов до суду, який через два тижні скасував незаконне рішення сесії й поновив його на роботі.

Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу