06/12/2007 | ritz

Ефект того, що не тоне
№ 5 (208) 8 - 14 лютого 2007 року
Спочатку особиста рефлексія. Автори ніколи не йняли віри людям, які чи яким до традиційних гречкосійських прізвищ тулили «благородні» імена: Анжела Ковбаса, Наполеон Сидоренко чи зафіксоване невмирущим Павлом Глазовим — Фердинанд Мурло.

До речі, наше підсвідоме неприйняття збігається із загальною тенденцією української спільноти в цьому питанні. Українська фольклористика зафіксувала неперевершене у своїй інфернальності газетне оголошення початку 30-х: «Семен Гівно міняє ім’я на Едуард». Тоді якраз шаліла навіть не мода, а епідемія перейменувань — міст, вулиць, пароплавів, а заразом і власних імен та прізвищ.

А тепер — до сьогоденної конкретики, себто до реального Едуарда. Коваленка. Зо два роки тому «Україна молода» з властивою для цієї газети естетською зверхністю написала про нього дослівно таке: «Не того польоту птах, аби витрачати на нього навіть сарказм». Гай-гай, на сарказмі можна зекономити, а от прискіпливо відстежувати всі вихиляси пана Едуарда варто!

Справді, на перший погляд Едуард Коваленко, колишній прапорщик, колишній дрібний підприємець з Херсонщини, колишній водій одного з другорядних українських політиків, а нині — залежно від ситуації — то юдофоб, то інтернаціоналіст, то бандерівець, то москальський чорносотенець — може видатися таким собі провінційним мефістофелем, яких чимало і на українській політичній сцені, і за її лаштунками.

Якби не одна обставина — Едуард Коваленко з’являється в необхідний час саме в тому місці, яке потрібне… кому?

Як він взагалі встряв в українську політику? У прямому розумінні в’їхав автомобілем, що належав одному з тодішніх лідерів тодішньої УНА-УНСО. Власне — він возив цього лідера, одержуючи належну зарплату з партійної каси, оскільки власний дрібний бізнес у місті Генічеську виявився ненадійним.

Ну, возив, ну, заробляв на шмат хліба. Чимало людей відверто випадкових крутилося навколо тієї ж УНА-УНСО та її перефарбованих відламів. Аж тут прогриміла досить-таки гучна акція 2001 року під гаслом «Україна без Кучми». Нагадаємо: це коли Олександр Мороз, Юрій Луценко та Дмитро Корчинський повели УНА-УНСОвський народ на штурм резиденції Леоніда Кучми. Результат відомий: Мороза і Луценка порятувала депутатська недоторканність, вічно юного Дмитрика — старі зв’язки зі спецслужбами, а ось народ помандрував до буцегарні. І надовго. Політична ніша, яку досі займала УНА, спорожніла.

І ось тут з’являється Едуард Коваленко. Для початку його відмазує від покарання


Далi: http://www.personal-plus.net/208/1752.html