06/18/2007 | ОбНац

Аналітичний центр «НАМАКОН»

«...Майбутнє Заходу — виродження та загибель. Майбутнє Росії, хоч як дивно, — зміцнення сил, підйом, виживання, подолання. Це молода нація, нація… з колосальною енергією...»
За епіграф ми взяли слова Еліезера Воронель-Дацевича — колишнього мешканця Тамбова, а нині політичного емігранта, який читає спецкурс «Основи руської культури» в ізраїльському університеті Бар-Ілан. Узято їх з тексту вступної лекції з дуже цікавою назвою «Розбите дзеркало», яку Еліезер Воронець читав слухачам спецкурсу 1 вересня 1999 року. Ми просто не могли встояти перед спокусою почати наше невелике дослідження про єврейські громади Росії з такого відвертого компліменту на адресу титульної нації країни (руських). Щоправда, цитуючи Еліезера Воронеля, ми дозволили собі зробити в авторському тексті дві невеликі купюри, які докорінно змінюють увесь сенс висловлювання, повністю знищуючи всю його компліментарність.
Там, де перші три крапки, слід читати: «нація без царя у голові, але з колосальною енергією». Цьому, звісно, можна було б і не надавати особливого значення. Справді, загальні перспективи нам пророкують блискучі, а можливо, на перших порах «без царя у голові», це природна властивість молодості, яка зникає разом з нею. То ж тут, начебто, все як потрібно.
Уся справа у другій купюрі, текст якої звучить так: «Їхню енергію хтось повинен направляти. Без єврейської мудрості руські ув’язнуть у болоті та втопляться».
Досить просто.
Однак це змушує серйозно замислитися: хто ж насправді МИ і яку роль у нашому житті відіграють (або намагаються відігравати) ВОНИ.
Але про це пізніше, а зараз трохи історії.
Хто б міг подумати, але ще сто років тому (до кінця XIX ст.) євреїв майже ніхто у світі не вважав за націю. А у Росії таке ставлення до євреїв протрималося ще довше (практично всю першу чверть XX ст.). Так, Сталін у своїй брошуру 1912 року «Марксизм та національне питання» логічно доводив, що «єврейської нації в принципі не існує». Це, до речі, не було проявом антисемітизму: Сталін лише виклав точку зору, що тоді домінувала у світовій науці. Парадоксально, але більшість євреїв (особливо віруючі) були з ним згодні. Вони формулювали цю думку трохи інакше: «Ізраїль поза своєю вірою — не народ». А це означало, що групи євреїв, які жили в інших країнах, можна було розглядати як звичайні релігійні секти. Як, наприклад, старообрядців у Росії, мормонів у США або караїмів у нинішньому Ізраїлі. Хто прийняв юдаїзм, той ставав євреєм. Хто зрадив віру предків — вважався покійником (звісно, не у буквальному, а у релігійному сенсі), за яким побивалися.
Втім, суперечки тривають й донині.
У журналі «Вільна думка» було надруковано статтю Д.Фурмана «Масова свідомість російських євреїв і антисемітизм», з якої ми з подивом дізналися, що «євреїв як народу, об’єднаного особливою культурою, не існує», а є просто якийсь «дисидентський рух, позбавлений етнічної спільності та об’єднаний лише зовнішнім чинником — загрозою з боку ворожого середовища» (мається на увазі антисемітизм).
І ще, за Д.Фурманом, мотивації поведінки євреїв визначаються тим середовищем, у якому вони перебувають. Поза своїм середовищем, тобто в оточенні корінного населення, вони є «силою, яка роз’єднує, ринковою і такою, яка демократизує». Як, наприклад, «у Росії в роки перебудови». А ось «всередині свого середовища євреї роз’єднувальної дії демократії не допускають, зберігаючись як громада. Та це й зрозуміло: впусти у своє середовище єврея — цю деструктивну для громадянського суспільства силу — як він одразу цілком розчиниться у великих націях. Увесь механізм зв’язку євреїв між собою тисячолітніми традиціями, святами, ритуалами і заборонами (навіть у їжі) дуже пильнується».
Говорячи про самоізоляцію єврейських громад, Д.Фурман марно намагається уявити себе в ролі першовідкривача. Про це ще 1936 року писав відомий діяч російського сіонізму В.Жаботинський: «Я тут розчарую наївного читача, який завжди вірив, що у гетто нас силою запер якийсь злий тато або злий курфюрст… Гетто заснували ми самі, добровільно, з тієї ж причини, що й європейці, які у Шанхаї селяться в окремому кварталі».
Але найцікавіше, на наш погляд, визначення дав євреям А.Штайнзальц, який нині вважається найвищим авторитетом єврейства. «Євреї — не етнос, а... сім’я»(!?)
Звісно, таку незвичну інтерпретацію єврейства не могли не завважити дослідники «єврейського питання».
Автор книги «Євреї у пострадянській Росії — хто вони?» (М.,1993 р.) Р.Ривкіна пише: «Сім’я! Це дуже сильне твердження... Одна справа народ — у ньому завжди є «гарні» й «погані», до того ж вони один одному протистоять. Інша справа — сім’я. Сім’я надто сильно спаяна, і якщо її старші представники — злочинці, молодші не можуть проти них виступити, бо сім’я зруйнується. Якщо євреї — сім’я, то хто нині у ній за «старших братів”? Адже ж не фізик Зельдович, і не авіаконструктор Міль. Вони представляли єврейську сім’ю у радянський час, але їхній час минув. Сьогодні «старші брати» — банкіри. На думку загалу, вони обікрали Росію й безжалісно довели половину народу до голоду. Неприязнь до цієї сім’ї, яка, схоже, безвідмовно слідує за своїми новими «старшими», цілком зрозуміла. Для цього росіянам не треба бути націоналістами, бо євреї — не народ, а клан (не назвуть же шовіністом у Італії того, хто виступає проти мафії)».
Ось така головоломка. Та ми не будемо над нею особливо замислюватися, оскільки твердо переконані, що євреї, тим більше нині, коли у них є своя держава, з повним правом можуть називатися народом. І позбавляти їх цього права ніхто не збирається.
Однак повернімося до історії.
Особливу частину єврейства становило «покоління «Хаскали» (освіта)», яке щиро захоплювалося ліберальними віяннями свободи, рівності та братства і не відмежовувало себе від народів, з якими поряд жило. Послідовники «Хаскали», які практично втратили віру предків, називали себе «французами закону Мойсеєвого».
За те, що в ХХ ст. єврейство відродилося як НАРОД, воно має завдячувати тільки історикам (передусім німецькому історику Грецу), які довели, що євреї — не просто група людей, об’єднаних спільною релігією, а частина народу, який створив цю єврейську релігію.
А якщо єврейство — не секта, а народ, то воно має право змінювати пріоритети, зокрема пріоритети в релігії і культурі. Отже, «добрим євреєм» можна було стати і без Тори і Талмуду. Поступово головним атрибутом «доброго єврея» стало не виконання релігійних ритуалів, а вірність національному боргу. А в чому полягає національний борг єврея — це вже визначають не релігійні, а політичні інстанції, які проголосили три основні принципи буття народу Ізраїлевого, сформульовані ще за сімдесятирічного вавилонського полону, але тепер уже переосмислених та модифікованих відповідно до духу нового часу та мети цих самих «політичних інстанцій»:
— ізоляція від іншого людства та присвоєння собі звання «народу обраного»;
— прагнення влади і світового володарювання через підкорення собі інших народів та нав’язування їм своєї філософії і системи керування;
— помста всім, навіть за нескоєні проти євреїв злочини (за скоєні — тим більше, оскільки тут вже діє інший первісний принцип, що його сповідують євреї: «око за око...») (з книги В.Большакова «За законом історичної помсти», М., 1998 р.)
Так було зруйновано основи, на яких майже два тисячоліття будувався побут єврейських громад світу, і єврейство вступило в новий (як вважають його ідеологи, вирішальний) цикл свого існування.
Нині дедалі більше євреїв відмовляються від старих релігійних догм і переходять у стан невіруючих. Тепер для них на першому плані близькість за етнічною ознакою, а не релігійною. Навіть в Ізраїлі відсоток віруючих, згідно з висновками Єрусалимського соціологічного інституту Гутмана, становить більш як 14%. А на території колишнього СРСР (разом з Росією) євреїв, які дотримуються Галаху (релігійного закону), дуже мало.
Проте в кабінетах єврейських організацій висять карти Росії в різнокольорових прапорцях, які демонструють охоплення різною діяльністю її міст і населення. Ця наочність, звісно, розрахована на представників закордонних єврейських організацій, яким потрібно показати, що євреїв у Росії багато і їм потрібні кошти для існування.
Чи всі євреї, які нині живуть у Росії, дотримуються сформульованих вище «принципів існування народу Ізраїлевого»?
Хочеться думати, що ні. Як і в давні часи, ренегатів серед них більш ніж достатньо. Але і колись, і тепер більшість з них свято дотримується одного принципу: завжди і в усьому бути першими, займаюти ключові посади в політиці, економіці, науці, культурі — одне слово, в усіх основних сферах людської діяльності.
До речі, це природне людське бажання. Прагнення успіху, достатку властиве більшості росіян, незалежно від того, що в них записано у «п’ятому пункті». Інше питання — як це досягається та чи всім це доступно. Але до цього ми ще повернемося

МУРАХИ ЯК ДЗЕРКАЛО ЛЮДСЬКИХ ПРОБЛЕМ
№ 19 (222) 23 - 29 травня 2007 року
Вони освоїли планету за 40 мільйоноліть до того, як там з’явилися ближчі до нас хребетні. 80 відсотків тварин — комахи, півтори мільйони їх видів вивчено, а скільки лишаються невідомими, важко й сказати. В самій тільки Франції вчені щороку описують тисячі нових видів мух, різниця між якими більша, аніж між слоном і другою героїнею байки Крилова, що належить до цього племені.
Ми ж говоритимемо про мурах, бо вони стали чи не найпершим об’єктом природного експерименту, результати якого перенесено й на людину, за що вона й вшанувала себе епітетом «розумна».
Річ у тім, що все живе підлягає закону розвитку, здобування та нагромадження корисної для функціонування системи інформації. Але на цьому шляху виникла проблема: для примноження інформації потрібно збільшення обсягів її матеріального носія, у цьому разі — кількості нервових клітин; а як їх впхнути в дрібну, ще й закуту в хітиновий панцир мурашину голову? І тоді природа (чи той, хто створив її) винайшла геніальний обхідний маневр — переплела всі крихітні комашині мізки в єдине ціле, створивши суспільство, про яке апологети тоталітаризму можуть тільки мріяти. Що з цього вийшло — побачимо далі.
Та всі як один
Бездоганно правильної форми купол, вибудований здебільшого на старому пеньку. «Спека. Не чути людських голосів, тільки гудуть бджоли збираючи нектар на верхівках дерев, та ще — легенький розмірений шерех... чи не крокує в ногу колона гномів? Ні, це руді мурахи рухаються однією із своїх доріжок; вони, певне, побували на тій високій ялинці й вдосталь набрали солодких виділень попелиці. Які вони діяльні, і як це дивовижно! А я... що роблю я тут, серед природи, яка не здогадується про моє існування»? — пише один з найвідоміших дослідників колективної поведінки тварин Р.Шовен.
Зніміть капелюха, панове: перед вами — цивілізація, що дуже успішно пристосовує довкілля до своїх потреб. Яка раціональна архітектура жител, які дороги, а сільське господарство на якому рівні! Тут і «грибні городи», що їх мурахи засівають спорами, і «худоба» — приручені попелиці, яких випасають, «доять» і бережуть у спеціально побудованих з глини на стеблах рослин «хлівцях». Набуті знання передаються від покоління до покоління — а пам’ять у мурах чудова, й живуть вони кілька років. Виділенням своїх залоз виписують ці комахи на стежках «інформативні картини». А які танці виконують юні самички з тендітними крилами за спиною — майбутні володарки імперій. Вони їх втратять, врочисто посівши трон, щоб майже безперервно відкладати яйця, примножуючи мурашиний рід.
Проблему «держава для особи чи особа для держави» мурахи вирішують радикально: «одиниця — нуль», абстракція — хоч ти які їй умови створи, а жити вона не зможе. Зате громада функціонує як єдине ціле, де відхилень від «кастових обов’язків», закладених від народження, не передбачено. Але й індивідуальні особливості одиниць не нівелюються! Активні, допитливі стають розвідниками, збирачами будівельного матеріалу, фуражирами, мурашки спокійнішого темпераменту доять і доглядають «худібку», із дня в день сновигаючи тими самими шляхами. З віком спосіб самовираження може змінитися. Старіючи, фуражир дедалі більше наближається до гнізда й закінчує свій вік на його куполі в ролі «почесного аксакала», наглядача за порядком. А ось приставлені до личинок «няньки» та королівський пост змінюються тільки в разі загибелі: надто вже відповідальні обов’язки покладено на цей «суспільний прошарок». Те, що нам здається безглуздою метушнею, насправді є фронтом чудово скоординованих робіт, де кожен знає своє місце. А як мурахи вміють мобілізуватися на виконання «епохальних проектів!» Так, нещодавно в пресі з’явилося повідомлення, що на півдні Європи вони проклали кількасоткілометровий міст — крізь Францію, Італію до Іспанії.
Восени, коли опадає листя, купол гнізда все одно буде чистим: на перший сигнал наглядача збіжаться робочі мурахи й стягнуть усе, що туди потрапило. А якщо не зможуть, то проблемний предмет щезне під однаковими дрібними гілочками — і порядок буде відновлено. Хоч яке вогке літо випаде, а пліснява в мурашнику не наросте: чи не тому, що ці комахи, як і бджоли, виробляють антибіотики?
У рудих лісових мурах навколо одного гнізда починають з’являтися інші: засновані молодими матками. Бува, до сотні їх вибудовують мурахи на площі до 10 гектарів, і все те господарство з’єднують мережею доріг, таких сталих, що можна карту накреслити. І вся ця колонія функціонує знову ж таки як єдине ціле. Зате «чужим», навіть того самого виду, краще не потикатися: на шматки розірвуть.
Чим не федерація єдностей?
Німецькі ентомологи, що в силу свого менталітету відзначаються особливою терплячістю, підрахували кількість здобичі, яку мурахи-фуражили приносять до свого гнізда: до одного кілограма в день! А солодких виділень попелиць середнього розміру мурашник споживає близько ста кілограмів на рік.
Ось тоді і зблиснула в людських головах щаслива ідея: замість обробляти ліси отрутохімікатами, борючись з шкідниками, чи не краще розводити там мурах? На якийсь час це навіть європейську економіку стимулювало: австрійські фірми цілими контейнерами постачали крихітних трудяг італійським.
Треба сказати, цілющі властивості цих лісових істот знають і звірі, і птахи: вони із захватом приймають «мурашині ванни», щоб оздоровитися.
...Літо закінчується — треба готуватися до холодів. Коло обов’язків фуражирів розширюється: вони підбирають зимові яйця попелиць і ховають їх у гнізді, де ревно оберігають. Мурахи іншого виду запасають зерно кілограмами і все, що може становити їстівну цінність; особливі крихітки-робітники старанно все те добро сортують, відкидаючи непотріб. Мурах роду Атта можна побачити із зеленою «парасолькою» над головою — вони відгризають шматочки листків плодових дерев, щоб на подрібненій з них кашці розводити гриби. Їхні підземні плантації простягаються на багато квадратних метрів.
І що як з тим господарством, коли настають морози? До метра завглибшки викопують собі мурахи підземне сховище і, збившись у кім’ях, чекають весни. Час від часу на поверхню піднімаються найхолодостійкіші «розвідники» і, коли довго не вертаються, то все товариство робить висновок: на осонні вже можна погрітися. А коли так, то й собі треба готуватися до роботи.
Дедалі більше «трудових бригад» виповзає у світ, вертаючись тільки на ніч, незмінно приносячи з собою тепло. Від того температура у сховку підвищується так, що населення покидає його, радо беручись за мурашині клопоти.
Та найцікавішими представниками цього племені є кравці, що живуть на Березі Слонової Кістки. Уявіть собі комах, які під охороною озброєної шаблеподібними щелепами сторожі, видираючись один на одного, утворюють кілька живих ланцюжків, щоб стягти листки кавового дерева. Паралельно поміж ними туди-сюди бігає мураха, тримаючи в щелепах личинку, що випускає шовкову нитку. Ніби човником ткацького верстата, зшиває вона краї листків, утворюючи міцні й дуже затишні гнізда. І хоч ти скільки руйнуй ту роботу, нові й нові загони кравців відновлюватимуть її з упертістю роботів. Бо так належить!
Якщо взяти до уваги, що мурахи ще й соціальні проблеми вміють вирішувати — ситий у них годує голодного, — то якоюсь мірою можна зрозуміти філософів, які бачать у цивілізації цих крихітних істот ледь не ідеал людського суспільства.
Школа яничарів
Готуючись до шлюбного польоту, молода самка Атта ховає частинку грибниці в спеціальну сумку, що в ротовій порожнині. Після запліднення вона приступає до творення держави, де стане володаркою. Для цього риє камеру, куди старанно викладає «посаг», і удобрює грунт вмістом найперших яєць, які сама ж і роздушує. Якщо грибниця прижилася, то личинки матимуть чим живитися — майбутнє в роду є. Перші покоління займатимуться тим, що доставлятимуть і подрібнюватимуть листя для розширення плантацій, а далі все піде своїм порядком. Це — в Атта.
Самки інших видів потребують допомоги — і без проблем дістають її, залучаючи чужих робочих мурах-добровольців. Але володарки Анечгатес переступають через моральні норми. Вони вдираються в чужі гнізда і, збуривши тамтешній плебс, змушують його вбити власну царицю, щоб «іноземка» привела на світ нове покоління мурах уже свого виду. Ось такі харизматичні особи трапляються в комашиному світі!
Ще гірші звичаї в мурах-амазонок. Озброєні могутніми шаблеподібними щелепами, вони одне вміють — воювати. Коли ж їх обсідають повсякденні проблеми, вони шикуються в колони і йдуть грабувати сусідів. Бідолахи опираються героїчно, проте здолати загарбників не можуть, і ті вертаються додому з військовою здобиччю — лялечками переможених. Частину їх з апетитом споживають, а тим, що лишаються, суджено, коли розвинуться, стати «рабами», які обслуговують своїх «панів». Чи то їх праця малопродуктивна, чи то на дармових харчах амазонки добре розмножуються, але незабаром «економіка» знову починає стимулювати дух кшатріїв мурашиного племені. І цього разу, як стверджують деякі вчені, в бойових колонах ідуть «раби». Завойовувати одноплемінників! Вам це нічого не нагадує?
«Наркомани на городі»
Охочих скористатися благами чистого й добре впорядкованого господарства не бракує: у внутрішніх галерах мурашиного гнізда треться багато дармоїдів. Декого «зі скандалом» виганяють або й роздирають на місці, інших ніби не помічають. Та є такий собі дрібненький і зовні непоказний жучок з іменем, гідним персонажа страшних казок — ломехуза. Непевне створіння! Під’їдає чужі запаси, та й мурашине яйце не проти спожити, а натомість свої підкидає. Застукана за розбійництвом, ломехуза не тікає: підніме задні лапки та й чекає, доки мураха оближе їй вологі волосинки — трихоми. Ось тоді весь мурашиний світ у неї «в кишені»!
Звикнувши до виділень, «гвинтик добре відпрацьованого механізму» забуває про свої обов’язки. Знов і знов шукає він «торговця наркотиками», ледь тягаючи кінцівки в галереях, де колись так швидко бігав, аж доки настає кінець.
Гніздо, де завелися ломехузи, приречене. Управившись з одним, сумнівний пожилець спокійнісінько перебирається до іншого.
Як бачите, і тут мурахам ніщо людське не чуже.
Люди, які глибоко вникають в мурашине життя, не можуть стриматися від вигуку: «То хто ж за ким спостерігає — ми за ними чи вони за нами?» Їхня поведінка справляє враження цілком осмисленої, способи добувати поживу й уникати небезпек дуже вигадливі. Був випадок, коли мурашина колонія проникла в стіни Пастерівського інституту і, просвердливши в пробках дірки, допалася до посудин з живильним бульйоном, на якому вирощувалися смертоносні бактерії. Ото паніка зчинилася, коли довжелезні ланцюги комах, добряче підгодувавшись, розбіглися по всьому приміщенню!
І все-таки, дечого мурахам бракує, щоб їх визнали за розумних, принаймні відповідно до сучасних уявлень. Живуть понад 40 мільйонів років, якщо наука не помиляється, — і так мало поступу в діяльності. Але ж він є! «А якщо еволюція мурах відбувається із швидкістю хоча б у 40 разів меншою (аніж наша. — Н.О.), то їхні життя і звички можуть змінюватися і вдосконалюватися непомітно для нас. І років так мільйонів через сто якийсь шестиногий довговусий ерудит напише, що, судячи з досить давніх джерел, якась мавпа раптово перетворилася на іншу істоту, і ця нова істота набудувала хтозна-чого, якихось гір з каменю, а потім так само миттєво щезла», — жартує Р. Шовен.
І справді, все в цьому світі відносне
01-2007 18:53, Чучхе
> Распишите ваш идеал, который при этом реально существует.
та він уже відомий 5000 років

Лучший правитель тот, о котором народ знает лишь то, что он существует.
Несколько хуже те правители, которые требуют от народа их любить и
возвышать. Еще хуже те правители, которых народ боится, и хуже всех те,
которых народ презирает. Поэтому, кто не заслуживает доверия, не
пользуется доверием [у людей]. Кто вдумчив и сдержан в словах, успешно
совершает дела, и народ говорит, что он следует естественности.
***

Если кто-нибудь силой пытается овладеть страной, то, вижу я, он не
достигает своей цели. Страна подобна таинственному сосуду, к которому
нельзя прикоснуться. Если кто-нибудь тронет [его], то потерпит неудачу.
Если кто-нибудь схватит [его], то его потеряет.
Поэтому одни существа ведут, а другие - следуют за ними; одни
расцветают, а другие высыхают; одни укрепляются, а другие слабеют;
одни создаются, а другие разрушаются. Поэтому совершенномудрый
отказывается от излишеств, устраняет роскошь и расточительность

***
Знающий людей разумен. Знающий себя просвещен. Побеждающий людей
силен. Побеждающий самого себя могуществен. Знающий достаток богат. Кто
действует с упорством, обладает волей. Кто не теряет свою природу,
долговечен. Кто умер, но не забыт, тот бессмертен.

***
Когда в стране существует дао, лошади унавоживают землю; когда в
стране отсутствует дао, боевые кони пасутся в окрестностях. Нет больше
несчастья, чем незнание границы своей страсти, и нет большей опасности,
чем стремление к приобретению [богатств]. Поэтому, кто умеет
удовлетворяться, всегда доволен [своей жизнью].

***
Страна управляется справедливостью, война ведется хитростью.
Поднебесную получают во владение посредством недеяния. Откуда я знаю все
это? Вот откуда: когда в стране много запретительных законов, народ
становится бедным. Когда у народа много острого оружия, в стране
увеличиваются смуты. Когда много искусных мастеров,умножаются редкие
предметы. Когда растут законы и приказы, увеличивается число воров и
разбойников.
Поэтому совершенномудрый говорит: "Если я не действую, народ
будет находиться в самоизменении. Если я спокоен, народ сам будет
исправляться. Если я пассивен, народ сам становится богатым; если я не
имею страстей, народ становится простодушным".

***
Когда правительство спокойно, народ становится простодушным. Когда
правительство деятельно, народ становится несчастным. О несчастье! Нон
является опорой счастья. О счастье! В нем заключено несчастье. Кто знает
их границы? Они не имеют постоянства. Справедливость снова превращается
в хитрость, добро -- в зло. Человек уже давно находится в заблуждении.
Поэтому совершенномудрый справедлив и не отнимает ничего у другого. Он
бескорыстен и не вредит другим. Он правдив и не делает ничего плохого. Он
светел, но не желает блестеть.

Управляя людьми и служа Небу, лучше всего соблюдать воздержание.
Воздержание должно стать главной заботой. Оно называется
совершенствованием дэ. Совершенствование дэ - всепобеждающе.
Всепобеждающее обладает неисчерпаемой силой. Неисчерпаемая сила дает
возможность овладеть страной.
Начало, при помощи которого управляется страна, долговечно и
называется глубоким и прочным, вечно существующим дао.

***
Умный полководец не бывает воинственен. Умелый воин не бывает гневен.
Умеющий побеждать врага не нападает. Умеющий управлять людьми не ставит
себя в низкое положение. Это я называю дэ, избегающее борьбы. Это сила в
управлении людьми. Это значит следовать природе и древнему началу дао.

Военное искусство гласит: я не смею первым начинать, я должен ожидать.
Я не смею наступать хотя бы на вершок вперед, а отступаю на аршин назад.
Это называется действием посредством недеяния, ударом без усилия.
В этом случае не будет врага, и я могу обходиться без солдат. Нет беды
тяжелее, чем недооценивать противника. Недооценка противника повредит
моему сокровенному средству [дао]. В результате срадений те, кто скорбит,
одерживают победу.

***
Когда народ не боится могущественных, тогда приходит могущество.
Не тесните его жилища, не презирайте его жизни. Кто не презирает [народа],
тот не будет презрен [народом]. Поэтому совершенномудрый, зная себя, себя
не выставляет. Он любит себя и себя не возвышает. Он отказывается от
самолюбия и предпочитает невозвышенное.
Кто храбр и воинственен - погибает, кто храбр и не воинственен - будет
жить. Эти две вещи означают: одна - пользу, а другая - вред. Кто знает
причины того, что небо ненавидит [воинственных]? Объяснить это трудно и
совершенномудрому.
Небесное дао не боретсяс, но умеет побеждать. Оно не говорит, но умеет
отвечать. Оно само приходит. Оно спокойно и умеет управлять [вещами]. Сеть
природы редка, но ничего не пропускает.

***
Народ голодает оттого, что власти берут слишком много налогов.
Вот почему [народ] голодает. Трудно управлять народом оттого, что власти
слишком деятельны. Вот почему трудно управлять. Народ презирает смерть
оттого, что у него слишком сильно стремление к жизни. Вот почему презирают
смерть. Тот, кто пренебрегает своей жизнью, тем самым ценит свою жизнь.
Дерево дописів теми // Перейти до повідомлення // Відповісти // переглядів: 79 // URL: http://maidan.org.ua/n/free/1168880019

20-01-2007 10:02, stefan
Re: Я мабуть теж маю відповісти віршами
АФОРИЗМЫ СТАРОГО КИТАЯ
Дао Дэ Цзин, избранные изречения (Лао-Цзы)
http://china.aforism.ru/html/dao-de-dzin/00001.htm