Відповіді

• 2007.07.10 | Віктор Гуменюк

  Re: Телеграма співчуття з приводу смерті Анатолія Доценка

  Прощання з Анатолієм Доценком відбудеться завтра 11.07.2007 у Морзі за адресою: метро "Люблино", вул. Судакова, б.15, о 10.00.
  Поховання відбудеться на "Домодедовском" цвинтарі о 10.30
  
  Всі хто знав Анатолія, його друзі й симпатики можуть прийти і провести нашого друга в останю дорогу.
  
  контактний телефон у Москві 8-926-336-79-42 Віктор Гуменюк
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2007.07.13 | Pavlo Z.

    Вічна пам'ять!

    Так сталося, що чотири дні я був поза інетом. 10-го дзвінок Георгія Лук'янчука про смерть Анатолія викликав шок. Учора зібралися і пом'янули його активісти Українського молодіжного клубу Москви та Української молодіжної асоціації періоду 1988-1990, які тепер мешкають у Києві - Володимир Мартинюк, Олексій Степура, Євген Сярий,Сергій Каразій, Георгій Лук'янчук, я, друзі Доценка по "Свободі"...
    Анатолій був першим серед нас, хто навесні 1990 року публічно, при телекамерах на московських політичних дискусіях з росіянами говорив і відстоював не суверенітет, а незалежність України.
    Дуже і дуже сумно...
    Павло Жовніренко

• 2007.07.10 | толя дейнека

  зовсім молодий

• 2007.07.11 | МАРІЧКА ГАЛАБУРДА - ЧИГРИН -

  Re: Телеграма співчуття з приводу смерті Анатолія Доценка

  Дещо здивована ЧОМУ телеграма на російській мові, може тому, що Толі мама говорить російською, але вона дуже добре розуміє українську...
  
  А від мене ось таке:
  
  У пам"ять АНАТОЛІЯ ДОЦЕНКА
  Замість квіти на могилу
  
  Писали нумерологи, що дата 7.07.2007 щаслива дата...Три сімки...Якісь символічні знаки. Що тільки не писали в інтернеті...
  
  Сьогодні 10 липня ранком той інтернет приніс мені страшну вістку, що в той нібито щасливий день 7 -го липня 2007 в Москві помер Анатолій Доценко. Ця вістка мене так приголомшила й я страшенно розстроїлася ще й тому, що я довідуюся це по інтернеті...
  
  Так, і знов сльози, і знов мілійони разів питання ЧОМУ і знов і знов завалюється мій світ… Подібне почуття я вже переживала, коли 19.1.2003, будучи в Бельгії, довідалася, також з інтернету, про смерть журналіста, мого друга Сергія Набоку. Починаю повільно, але впевнено ненавидіти отой інтернет...
  
  Сьогодні дивилася постійно на годинник, який у мене стоїть біля компютора. В Москві, в Києві ніч..Як дзвонити? Здавалося, що кляті стрільки не посуваються...Немогла дочекатися 13.30 години сіднейського часу. Всі записники в мене падають з рук. З пам’яті вийшли всі прізвища моїх московських друзів...І врешті нагадала собі, що є там Віктор Гуменюк, який мені розповість що сталося, заки до матері Толі задзвоню.
  
  ХТО для мене Анатолій Доценко, що я розстроєна й не можу собі місця знайти в хаті?
  
  Анатолій мій і Олеся Базилевського – похресник. Та не тільки похресник !
  
  Ті хто реґулярно слухав мої радіопередачі з радіостанції СБС в Австралії добре знає хто Анатолій – він подавав вісті і коментарі про події, які відбувалися в Україні. Його і чути були по Радіо “Свобода”, Німецькій Хвилі. Друкувалися його статті в багатьох українських діяспорних газетах "Шлях Перемоги", "Свобода", "Українське Слово", "Вільна Думка" й інших, в Україні, в Росії.
  
  А для тих хто, незнає, хто Анатолій Доценко, ( Він вже ввійшов в історію) - хочу поділитися спогадами нашого знайомства, бо Він не звичайна людина:
  
  - Підготовляючи вісті з життя українців в світі, а зокрема, вісті про події в Україні для своїх радіопрограм, я покликалася на інформації, які появлялися в українській пресі в Україні, а також в діяспорних ґазетах. Ці ґазети доходили до нас в Австралію часто з двохмісячним спізненням. І, хоч в Україні діяла Пресова Служба Української Гельсінської Спілки ( УГС ), хоч і виходив "Український Вісник", нав'язати телефонічний зв'язок з членами УГС в Києві чи Львові було майже не можливо.
  
  В газеті "Українське Слово", яка виходила в Парижі, появилося повідомлення про те, що в Москві створилася філія УГС. Для нав'язання зв'язків подавалося п'ять прізвищ і телефонів.
  
  Коли в 1989 му році в Москві проходила ланцюгова голодівка Української Греко-Католицької Церкви, я рішила зателефонувати в Москву, щоби отримати безпосередний репортаж про цю голодівку. Чомусь з поданих прізвищ в газеті я вибрала АНАТОЛІЯ ДОЦЕНКА. Думаю, що тому, що те прізвище мені подобалося.
  
  Моя перша розмова з ним відбулася в четвер 3. 8. 1989 р. З перших сказаних ним речень, зрозуміла, що особа з якою говорю дуже добре обізнана з політичною ситуацією в Україні. Його перший телефонічний репортаж захопив нашу громаду. В наступну неділю 6. 8. 1989 я знову зателефонувала Анатолієві, попросивши його стати постійним кореспондентом української програми Радіо СБС в Австралії. Анатолій погодився. В ту неділю в нього перебував др. Степан Хмара, який приїхав на голодівку. Провела я тоді з паном Хмарою інтерв'ю.
  
  До Анатолія Доценка я телефонувала з радіостудій СБС три рази, а то й більше на тиждень. Ми не порушували питання якоїсь зарплати. Чесно кажучи, я не знала б де взяти грошей, щоби заплатити Анатолієві за роботу. Та українська спільнота Австралії відповідно оцінила його працю!
  
  Коли Амбасада СССР в Канбері та її Консулят в Сіднеї відмовили мені в 1990-му році в'їздну візу в Україну, відкидаючи запрошення народного депутата Володимира Яворівського, за посередництвом Анатолія, я отримала запрошення відвідати Україну від РУХ-у.
  
  Анатолій обіцяв, що займеться організуванням моєї першої поїздки по Україні. Він дотримав слова.
  
  Якби не Анатолій, я НІКОЛИ би не була в Москві, а була там 4 рази, де зустріла прекрасну українську молодь, не була би в Україні в тих місцях й установах де була, не знала би отих прекрасних своїх друзів журналістів, між ними також вже покійного Сергія Набоку. (Анатолій дуже переживав його смерть) І за це я Йому вдячною була і буду так довго поки житиму!
  
  Анатолій Доценко працював кореспондентом для української програми Радіо СБС від серпня 1989 р до лютого 1993 го року, коли я стратила там свою працю.
  
  Сьогодні перед мною немов фільмом пробігають картини: московське летовище, зустріч з Анатолієм й його друзями, які прийшли з українськими прапорами, поїздка до пам’ятника Шевченка, зустрічі з молодю в Москві, ПЕРША поїздка в травні 1990 року в Україну! Які емоції! Що я переживала ! Я приїхала до Києва, де мене й Толю Доценка на Київській залізничній станції зустрів Сергій Набока. Це ж вони з Толею відкрили мені київський журналістичний світ та не тільки! Обоє були жартунами...
  
  Разом ми ходили до Верховної Ради. Разом були на студентській голодовці, переживали і подавали вістки про приїзд Патріярха Мстислав, про суд над Ст. Хмарою… Хрещення Анатолія в Музейній Церкві Пирогів! Тисячі вісток, зустрічей по Україні з цікавими і не цікавими людьми. В жовтні 1990 року відкриття першого в Україні пам’ятника Степанові Бандері в Старому Угриневі, і ще і ще засідання Верховної Ради...і можна всі ці спогади продовжувати аж до 1991 до проголошення самостійної України! Якби не Толя я би не знала стільки цікавих провідних діячів політики, культури, Церкви України!
  
  Він з друзями українцями зустрічав на московському летовищі танцюристів танцювальної групи “ Веселка” з Сіднею. Проводжав в Київ не одного українця з Австралії. І так 4 рази він мене зустрічав і проводжав з Москви в Австралію!
  
  Толя все своє коротке життя працював лише в ім’я України. Коли ми з ним, після відкриття пам’ятника Ст. Бандері, були в Івано-Франківську на Святі УПА, Толю називали “соловейком - голосом правди”.
  
  Як подається сьогодні 10.7. на Інтернетському Сайті МАЙДАН :…” він ніколи не боявся говорити на гострі теми та озвучувати правду.... В дні розпаду Радянського Союзу його можна було побачити на всіх політичних акціях як в Москві, так і в столиці України. Його московська квартира перетворилася на своєрідний центр українства в Росії. Свою діяльність він спрямовував на розвиток української культури, освіти та духовності як в Росії, так і в Україні. Його коштами закупили підручники для учнів Севастополя. “
  
  Це були часи СССР. Багатьох, які тепер прокидаються великими героями, тоді ховалися від тої правди, боялися говорити. О, як це все тепер ПРОСТО ! Тоді треба було бути відважним, мужнім...
  
  Я радо їхала в Москву, бо в гостинній квартирі його батьків, (яка перетворилася на своєрідний центр українства в Росії, тоді ще не було офіційних Організацій, як сьогодні ) мене радо вітали, приймали...І на тій кухні, де ми провели сотки годин в дискусіях над подіями в Україні, побували і то часто дуже багато відомих діячів українського руху, В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Левко Лукяненко і навіть сьогоднішня дружина Президента України - Катерина Чумаченко, брати Горині, Владика Василик і, і так далі.
  
  Толя водив мене по Москві, на Арабті ми заходили до Української книгарні, була я з ним на З’їзді Української Молоді з країн тоді СССР!
  
  А вже останні роки, коли я немогла через хворобу чоловіка їздити по світах, ми з Толею переписувалися по емайлу. Він мав свої проблеми...В кожного з нас часами щось в житті буває не так..Толя був страшенно огірчений, розчарований тим, що не дали йому сталого побуту в Україні. Він написав спогади, прислав їх мені. Вони скорочено появилися в Україні, в якомусь журналі. Зараз не пригадую якому. Думаю, що я їх тепер уривками опублікую в нас в Австралії, а там побачимо!
  
  Майже всі ті, зараз і депутати, і громадсько - політичні діячі – хто бував в нього в Москві в половині 1980 років про нього забули...Як це страшно подумати!
  
  А Толя стільки зробив в ім’я України і голос його, інформації, які йому слали з всієї України лунали по Радіо “Свобода “, Німецькій Хвилі, Радіо SBS в Австралії... Я бачила Толю при праці в тій невечичкій кімнатці його в Москві ! І бачили мої друзі – австралійці, яких він там приймав!
  
  Мама Анатолія – моя кума Раїса, з якою я говорила сьогодні ( а переривала нас аж 3 рази ) заливалася сльозами, оповідала мені про останні місяці і дні Його життя. Розповідав мені Толі друг – Віктор Гуменюк, ще один ідеаліст – націоналіст!
  
  Завтра, 11 липня над могилою мого похресника – друга, колєги,
  збируться друзі Анатолія – було Йому 43 роки! І знов сльози матері, дружини і ще зовсім малої дочки Марічки!
  
  Замість квітів на свіжу могилу – хіба що з далекої Австралії можу сказати:
  
  “ Дякую, Толю, за те що Ти робив для України, д’якую за те, що відкрив мені журналістичний світ Києва, познайомив з прекрасними молодими Українцями, збагатив моє життя. Якби не Ти, може я й небула би так скоро в Україні. Я, нетільки хресна матір Твоя, але й подруга, Тебе ніколи не забуду! Спи спокійно ! Україна вже самостійною, а Ти для того зробив більше, як багатьох сьогоднішних депутатів ! ”
  
  А мамі Раїсі, дружині і дочцій Марічці, всім друзям Толі в Москві й Україні, моє глибоке співчуття з приводу важкої втрати! Дуже, дуже сумую разом з Вами!
  
  Вічна Тобі, Толю, пам’ять!
  
  Співчуття й передають всі ті мої друзі в Австралії, хто знав Анатолія!
  
  МАРІЧКА ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН
  Австралія - Сідней 10.7.2007
  
  І ще
  
  Віктор Гуменюк написав:
  
  Пані Марічко, дякую за листа, я обов'язково виконаю Ваше прохання.Тим паче, що сам Анатолій частенько згадував про Вас у приватних розмовах зі мною. Щиро дякував за підтримку, яку Ви надавали йому.
  
  Завтра похорон о 10 годині по Москві. Ховати Анатолія будуть на Домодедовському цвинтарі.
  
  Для нас це велика трагедія. Молітся за нього разом з нами. Нехай пам'ять про нього живе у наших молитвах. Вічна Йому память!
  
  і ще
  
  Віддізвався і друг наш Григорій Панчук, з Бельгії, який працював на Радіо Свобода, коли студії були в Мюнхені. Він був безпосередним звязковим з Толею...
  
  Гриць згадав Толю дуже теплими словами, і Сергія Набоку...
  
  Все це, для мене, хресною матері і близького друга Толі, і для Його мами зворушливо, гарно, але, треба було того вірного сина влаштувати в Україні, де було Його місце, а не в Москві, - і всі ми дещо завинили в тому !
  
  Дуже, дуже тяжкий день сьогодні для мене. Похорон в Москві...Як страшно !Дуже жаль, шкода молодої, здібної, дуже здібної, відважної людини ! Дуже !

• 2007.07.12 | МАРІЧКА ГАЛАБУРДА - ЧИГРИН -

  Re: Телеграма співчуття з приводу смерті Анатолія Доценка

  ДРУЗІ!
  
  Дістаю я електронною поштою листи і співчуття й багато згадується про Анатолія, але... - і це кляте але мене викінчує...
  
  Крім того відбула сьогодні і вчора кілька телефонічних розмов. Сьогодні ранком коли я встала на компюторі вже були знимки з похорону Анатолія...Тепер я ще більше розстроєнна, як була.
  
  Я дуже, а дуже огірчена, що ніхто з Толі друзів з Києва не приїхав, відпровадити Друга в останню путь!
  
  Петре, Сергію, і багатьох інших де ви??
  
  Я огірчена, що не була нікого з тих хто повинні бути, незгадую прізвищ, мені недобре робиться, ні українського прапора, ні вишивки...Ні з Радіо Свободи, ні Німецької Хвилі, НІКОГО!
  Так якби того всього, що робилося й не було !
  
  Добре, що хлопці купили квіти від мене й моєї родини...
  
  Ні друзів журналістів московських - українців маю на увазі, ( я би їх назвала поіменні - та нехочу...!!!) ні представника Громади...
  
  Так - "визначний діяч й політик пішов з життя "
  
  Так, так - а ми віддали Йому відповідно шану й честь, крім тих кількох хлопців з ОУН-РУХ-у ???! Підтримали на дусі матір, батька і дружину в їх горі ???
  
  А ми ставимо і в діяспорі і в України питання - чому від нас відходить наша молодь?
  
  Я багато могла би написати і сказати - і не даремно мати Толі неодноразово казала йому залишити всі ці справи, бо нікому це не потрібне...А Було потрібне і багато допомогло у вироблені свідомості у формуванні думки слухачів, що дало вислід на тих першиз демократичних виборах в 1990 році!
  
  Надіюся, що це не повториться більше ніколи!
  
  А з Москви мені прислали таке повідомлення, яке буде на сайті:
  
  Пішов у вічність Анатолій Доценко
  Члени української громади Москви проводили в останню путь справжнього журналіста і патріота України
  
  Шановна українська громадо! Повідомляємо вам про те, що 7 липня на 44-му році обірвалося життя журналіста і патріота України москвича Анатолія Доценка.
  
  Його смерть є великою втратою для всієї нашої громади. Анатолій завжди був правдивим голосом, який через радіостанцію «Німецька хвиля» повідомляв про події у Росії, роблячи це з українських позицій. Він також був автором нашого сайту, надіслав нам кілька своїх кореспонденцій, а робив дописи у Гостьову книгу сайту.
  
  Анатолія Доценко приймав активну участь у політичних подіях кінця 80-х і 90-х років, коли Україна виборювала свою незалежність. В його московській квартирі часто бували українські політики, журналісти, церковні і громадські діячі. Він був переконаним демократом, безстрашним громадянином Росії сахаровського зразка. Анатолій був яскравою особистістю, наділеною дивовижною енергією, працездатністю, чудовим гумором, особливо відчутний у живій у розмові. Таким ми запам’ятаємо його, нашого друга і колегу.
  
  По інформації, отриманій редакцією сайту, Анатолію Доценку неодноразово погрожували за його професійну діяльність. Маючи добре здоров’я, він приблизно півтора роки тому несподівано захворів і помер в результаті швидкого розвитку хвороби. Його смерть у розквіті творчих сил залишає нам важкі, не розв’язані питання і сумніви, на які отримати відповідь у найближчій перспективі очевидно не вдасться.
  
  Прощання з Анатолієм Доценко відбулося у середу 11 червня о 10 годині ранку у Москві в морзі за адресою: вул. Судакова, 15 (станція метро «Любліно»). О 10.40 ранку його відспівали у церкві Домодєдовського цвинтаря.
  
  Разом з членами української громади Москви ми проводили в останню путь українця, журналіста і патріота Анатолія Доцента. Закликаємо підтримати родину покійного в її горі. Пухом тобі московська земля, дорогий Анатолію!
  
  Редакція сайту «Кобза – Українці Росії»
  
  vassilik@hotmail.com

• 2007.07.13 | Георгій

  Вічная Пам"ять!

• 2007.07.13 | Пані

  З архіву Майдану

  На пам`ять
  
  Анатолій Доценко: “УКРАИНСКИЕ ВЕСТИ”, АБО ДЕЩО ПРО ПІДМІНУ ПОНЯТЬ
  http://maidanua.org/static/mai/1074680831.html
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2007.07.13 | Pavlo Z.

    Re: З архіву Майдану

    "P.S. А справді українських газет у Москві як не було, так і немає" - а отут Анатолій, як на мене, неправий: була така газета у 90-х: "Український Кур'єр" світлої пам'яті Лариси Триленко.

  • 2007.07.14 | МАРІЧКА ГАЛАБУРДА - ЧИГРИН -

    Re: З архіву Майдану

    ДРУЗІ
    
    Вчора говорила з Мартинюком довго.
    
    Я дякую ВСІМ москвичам, які тепер в Києві, хто зібрався в четвер, спомянути Толю.
    
    Я говорю з мамою Толі. Вона дещо вспокоїлася. дуже прикро мені слухати про деталі хвороби. Толя був майже пів року прикований до ліжка.
    
    Багато звернень і прохань йде до мене.
    Я перепишу СПОГАДИ АНАТОЛІЯ й попрошу їх на Майдані подати.
    
    Збираю ВСІ ТОЛІКА статті, які збереглися, бо нього була дурна звичка, написав, прочитав по радіо, вислав - стер!
    
    Але дещо збереглося. Дружина МАЯ має переглянути компютор.
    
    Всі, з ким я досі говорила переконанні, що Анатолія спрятали з життя. Але про те не зараз час писати.
    
    
    ДЯКУЮ Всім за розмови, за вшанування пам'яті Толі і прошу - незабувайте ЩО Анатолій зробив в ім'я України, в ім'я демократії!
    
    Союз Українок в Сіднеї мене попросив на їх сходинах розповісти дещо більше про Толю, голос якого три рази на тиждня лунав в їх хатах. Якби не Толя ми би не нали ЩО в Україні діється. Я маю на увазі ті роки при кінці 1980 - початку 1990...
    
    А хто зацікавлений і хоче подивитися на альбом знимок, який я зробила в день похорону Толі, відкриття мій сайт і подивитися. Є в мене ще знимки, але думаю, що ці, які вибрала мені найдорожчі!
    
    http://www.marichka2.multiply.com
    
    І читайте у Blog
    
    МАРІЧКА

• 2007.07.13 | stefan

  Телеграма співчуття з приводу смерті Анатолія Доценка(укр)

  Москва, 10.07.2007
  
  Анатолій Доценка з юних літ був активним учасником загальнодемократичного й українського національно-визвольного руху. Багато матеріалів Самвидаву через нього йшли на Захід, де були опубліковані у великих засобах масової інформації. Блискучий журналіст, він був кореспондентом редакції "Радіо Свобода" і його глибока аналітична публіцистика висловлювала почуття мільйонів українців. Назви його публікацій свідчать про його демократичну душу й любов доУкраїни: "Українець у Москві звучить гордо", "Росія - околиця України", "Острів Тузла - Росія посилює тиск на Україну по всіх напрямках", "Чечня: зачистки, страти без суду, викрадення". Його статті мали вплив на українське суспільство. Україна уболіває по передчасній втраті її сина. Висловлюємо глибоке співчуття його рідним і близьким.
  
  отець Михайло Волошин
  отець Михайло Нискогуз
  Іван Гель
  Михайло Горинь
  Богдан Горинь
  Василь Овсієнко
  Галина Левицька
  Вахтан Кіпіані
  Марія Бочарская
  Любов Демус
  Лариса Людкевич
  Анатолій Ільченко

• 2007.07.14 | МАРІЧКА ГАЛАБУРДА - ЧИГРИН -

  Re: Телеграма співчуття з приводу смерті Анатолія Доценка

  ЗАБУЛА ще подати
  
  ПРОШУ І ВІДКРИТИ ЛИНК І ПРОЧИТАТИ
  
  http://kobza.com.ua/content/view/1950/1/
  
  Зі мною у звязку і з Москви хлопці і редактор сайту Кобза.
  
  Ще раз всім дякую за те, що зійшлися в четвер пом'янути Толіка. Мамі Толі, Раїсі я про все, що появляється я говорю.
  
  Газета "Вільна Думка" в Сіднеї, де я давала Толі статті і листи до мене, віддає мені також багато місця, щоби я подала про анатолія вже мною написане і про похорон.Анатолій був улюбленцем нашої спільноти.
  
  Павло ! Ти пишеш дуже, дуже сумно...
  А я, коли прочитала, попала в такий шок, думала зімлію.
  Я була з Толею у зв'язку всі ці роки від коли останний раз була в Україні...Правда з перервами. Толя так - писав по 3 рази на день - а тоді днями мовчав. Висилала йому все, що пишу, маса знимок з діяльности нашої Громади в Австралії. Він до мене дзвонив, робив інтервю, кли там недавно в Москві Руденко - Десняк створив Радіо...Це було весело. Все навпаки... Говорила з ним десь в часі Свят Різдвяних. Він мені казав про проблеми. Треба звязатися з Мирославом Чмеликом у Москві також. Він часто до Толі заходив. Може щось нам розкаже ще...
  
  А я неможу собі простити, що незастановилася над тим, щось довго Толя замовк і два тиждні перед смертю вислала емайл, не було відповіді й я НЕПІДНЯЛА СЛУХАВКИ, була занята газетами і фарбування хати...Я незнала в якому він був стані...
  
  Так, дуже, дуже, дуже сумно й мені !
  
  Я цілий тиждень ходжу, як не своя й мої друзі тут всі в шоку також!
  Добре, що хоч Віктор Гуменюк мені розповів, як відбувся похорон і поминки. А все не так, як повинно було бути!