Закони – тільки для обраних
08/08/2007 | Ірина Процик
Ми попросили переможців конкурсу "Демократія в об`єктиві" написати особисті враження про стан демократії в Україні. Їх фотки можна подивитися тут .
Це останній твір з серії. Попередні читати тут:
1. Олександра Ковязіна: Що я можу казати про демократію на Україні, тим більше в Криму?
2. Катерина Чепура: Розвиток?.. демократії в Україні.
3. Надія Ротман: Демократія з присмаком диктатури
4. Антон Сухоносенко: Ілюзія польоту
5. Петро Обухов: Про стан демократії в Україні
6. Віталій Мороз: Стан демократії в Україні - 2007
7. Валерія Верведа: Стан демократії в Україні
8. Олена Сирінська: Чи потрібна Україні демократія?
9. Люсьєна Іршенко: Громадянське суспільство як умова демократії
-----
Ірина Процик, Тернопіль, 22 роки
З тих пір, я давньогрецький філософ Арістотель визначив засади демократії, навколо цього поняття ведеться багато дискусій. Та все ж незмінним залишається одне – громадяни повинні вміти керувати та бути керованими. Цікавитись реальним станом речей потрібно постійно, бо так вимагають події, що зараз відбуваються в Україні. Правильна оцінка ситуації, розважливість в критичних ситуаціях та здоровий глузд повинні бути притаманні кожному громадянину незалежно від того, ким він є – людиною при владі чи торговцем на ринку. Як і толерантність, справедливість, здатність забезпечувати колективні блага, а не лише перейматися вузькими власними інтересами. Інститути держави повинні забезпечувати дотримання всіх демократичних свобод і захищати права свого народу.
Ще в 90-их роках, на початку розбудови української держави, багато говорили про демократію та громадянське суспільство. Та більшість вітчизняних політиків і досі не знає значення цього слова. Бо демократії як і не було, так і немає, хоча й минуло чимало років. Не сформувалося навіть демократичних традицій. Реформи швидше шкодять, а не приносять користі. Замість прав, перелічених в Основному законі, ми чомусь маємо тільки обов’язки, яких повинні дотримуватися згідно із Конституцією. Із нас запитують, не давши навіть вимовити слова.
Хіба так можна чинити з народом, який є “єдиним джерелом влади в державі”? Корупція на всіх рівнях суспільства, пусті обіцянки та гасла, постійна боротьба за владу, вплив і гроші, яка щораз загострюється перед виборами, і жодного діла – до народу, простих українців. Дехто із них – давно за межею бідності, стоїть в переході з простягнутою рукою й випрошує копійку на прожиття. А все – від безвиході. Отака чомусь у нас демократія, - своя, українська, несхожа на ту, що є за кордоном. Чомусь постійно рівняємося на Штати, Канаду – країни, де народ справді сила. До них нам дуже далеко, як від землі до неба.
Причини наших проблем лежать в низькій політичній свідомості, відсутності усталених з роками демократичних традицій у суспільстві. Національно-політична свідомість українців, яка повинна впливати на хід та якість політичних процесів в Україні, є досить низькою. Громадяни мають відстоювати власні права, а не казати “Моя хата скраю, я нічого не знаю” і мовчки миритися з беззаконням. Адже закони писані для всіх, а не для жменьки обраних.
Це останній твір з серії. Попередні читати тут:
1. Олександра Ковязіна: Що я можу казати про демократію на Україні, тим більше в Криму?
2. Катерина Чепура: Розвиток?.. демократії в Україні.
3. Надія Ротман: Демократія з присмаком диктатури
4. Антон Сухоносенко: Ілюзія польоту
5. Петро Обухов: Про стан демократії в Україні
6. Віталій Мороз: Стан демократії в Україні - 2007
7. Валерія Верведа: Стан демократії в Україні
8. Олена Сирінська: Чи потрібна Україні демократія?
9. Люсьєна Іршенко: Громадянське суспільство як умова демократії
-----
Ірина Процик, Тернопіль, 22 роки
Закони – тільки для обраних
З тих пір, я давньогрецький філософ Арістотель визначив засади демократії, навколо цього поняття ведеться багато дискусій. Та все ж незмінним залишається одне – громадяни повинні вміти керувати та бути керованими. Цікавитись реальним станом речей потрібно постійно, бо так вимагають події, що зараз відбуваються в Україні. Правильна оцінка ситуації, розважливість в критичних ситуаціях та здоровий глузд повинні бути притаманні кожному громадянину незалежно від того, ким він є – людиною при владі чи торговцем на ринку. Як і толерантність, справедливість, здатність забезпечувати колективні блага, а не лише перейматися вузькими власними інтересами. Інститути держави повинні забезпечувати дотримання всіх демократичних свобод і захищати права свого народу.
Ще в 90-их роках, на початку розбудови української держави, багато говорили про демократію та громадянське суспільство. Та більшість вітчизняних політиків і досі не знає значення цього слова. Бо демократії як і не було, так і немає, хоча й минуло чимало років. Не сформувалося навіть демократичних традицій. Реформи швидше шкодять, а не приносять користі. Замість прав, перелічених в Основному законі, ми чомусь маємо тільки обов’язки, яких повинні дотримуватися згідно із Конституцією. Із нас запитують, не давши навіть вимовити слова.
Хіба так можна чинити з народом, який є “єдиним джерелом влади в державі”? Корупція на всіх рівнях суспільства, пусті обіцянки та гасла, постійна боротьба за владу, вплив і гроші, яка щораз загострюється перед виборами, і жодного діла – до народу, простих українців. Дехто із них – давно за межею бідності, стоїть в переході з простягнутою рукою й випрошує копійку на прожиття. А все – від безвиході. Отака чомусь у нас демократія, - своя, українська, несхожа на ту, що є за кордоном. Чомусь постійно рівняємося на Штати, Канаду – країни, де народ справді сила. До них нам дуже далеко, як від землі до неба.
Причини наших проблем лежать в низькій політичній свідомості, відсутності усталених з роками демократичних традицій у суспільстві. Національно-політична свідомість українців, яка повинна впливати на хід та якість політичних процесів в Україні, є досить низькою. Громадяни мають відстоювати власні права, а не казати “Моя хата скраю, я нічого не знаю” і мовчки миритися з беззаконням. Адже закони писані для всіх, а не для жменьки обраних.