щодо пам\ятників місцевого значення
10/31/2007 | Tatarchuk
є два цікаві нюанси.
1) глюк в законах (як завжди): памятка місцевого значення - її встановлення, перенесення, знесення тощо віддається на розгляд громади (в особі самоврядування). Але персони (за іншим нормативним актом, якого велять притримуватися закони України - постановою КМ) міжнародного та національного маштабу мають увічнюватися рішенням національної влади (уряду України) у памятках НЕмісцевого значення.
2) щоб мені та вам і надалі не розказували що всі одесіти, всі севастопольці чи всі жмеринці щось там хочуть/нехочуть, посилаючися при тому на рішення чиновників ціх міст - варто було б надати місцевому самоврядуванню не ПРАВО, а ОБОВЯЗОК приймати таке рішення за результатом місцевого референдуму.
1) глюк в законах (як завжди): памятка місцевого значення - її встановлення, перенесення, знесення тощо віддається на розгляд громади (в особі самоврядування). Але персони (за іншим нормативним актом, якого велять притримуватися закони України - постановою КМ) міжнародного та національного маштабу мають увічнюватися рішенням національної влади (уряду України) у памятках НЕмісцевого значення.
2) щоб мені та вам і надалі не розказували що всі одесіти, всі севастопольці чи всі жмеринці щось там хочуть/нехочуть, посилаючися при тому на рішення чиновників ціх міст - варто було б надати місцевому самоврядуванню не ПРАВО, а ОБОВЯЗОК приймати таке рішення за результатом місцевого референдуму.
Відповіді
2007.10.31 | сябр
Re: щодо пам\ятників місцевого значення
згоден на 100%. Цікаво, що, наприклад, в Ізраїлі цілком можливо при певних обставинах розпустити місцевий представницький орган. Шкода, що одеські "патріоти" з ізраїльськими паспортами не звертають уваги на цей гідний наслідування приклад їхньої історичної батьківщини2007.11.01 | Михайло Свистович
Re: щодо пам\ятників місцевого значення
сябр пише:> Цікаво, що, наприклад, в Ізраїлі цілком можливо при певних обставинах розпустити місцевий представницький орган
В Україні також
2007.11.01 | Tatarchuk
все простіше не буває
сябр пише:> згоден на 100%. Цікаво, що, наприклад, в Ізраїлі цілком можливо при певних обставинах розпустити місцевий представницький орган. Шкода, що одеські "патріоти" з ізраїльськими паспортами не звертають уваги на цей гідний наслідування приклад їхньої історичної батьківщини
Наведу приклад Сімферополя. Там теж Катерина мариться, посеред міста бовваніє каімнь на якому написано що "тут буде Катя". І теж замовлено робіт на відновлення імперського офіціозу.
Так от. Сімферопольців довго виставляли раптом невгамовними прихільниками Катерини ІІ, та ще брехали (як-от зараз і про Одесу) що вони ЗАВЖДИ Катю поважали, частина метакультури міста етц.
Мер коли кримські татари та руховці були проти, почав "погрожувати" провести референдум місцевого значення.
Але на понт брав марно.
По-перше, ми зараз самі не проти провести референдум. І там прямо запитати - чи згодні ви сімферопольці втратити кошти на памятник, з міського бюджету, ті самі кошти що дорівнюють каналізації 1 з 3 районів міста, чи починці ВСІХ лифтів міста, чи заведенню двох пригородних маршрутів.
По-друге, навкруги каменюки стирчить цілодобово загін беркутят. Коли головного мента запитують, чого це в нас показники бандитизму погіршилися, той з легким серцем каже - а в мене 30 професіоналів замість ловити злочинців, стоять охороняють каменюку від нападу Меджлісу.
Час іде - прихільників Каті ІІ в місці Сімферополі меншає, а не більшає.
Тому я за місцеві реферндуми. Хоча б буду знати, як і ви, чи то 90%, чи то 51%, чи то 33% мешканців за сумнівну памятку. Від якої кількості "місцевих" говорять гурвіци, бабенко та куніцини - від самих горластих, від самих чисельних чи від самих проросійських.
До того моменту виглядає вкрай тупо: я кажу Діброву (автору статті про Катю) що мої знайомі одесити ніколи раніше не вчухівали мені Катю, а все про де Рібаса згадували - а він мені "та кому ви розказуєте". Це примарна, уявна та нелогічна дискусія, "твоє слово проти мого".
Давайте рахувати циплят.
2007.11.01 | Tatarchuk
втім, краще "воювати пам\ятниками"
вже не вперше помічаю що громадськість налашатована скоріше гратися у "війну памяток", тобто гамселити ся у простірі де завжди існує "і ти прав, і він прав", ніж просто замислитися над юридичною основою існування памятників. Право вже нікого не хвилює.