МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Взрыв на Екатерининской площади

11/04/2007 | Максим Исаенко
Недавно установленный в Одессе памятник Екатерине II, который уже называют «постоянно действующим генератором межнациональной розни», превратился в зрелый нарыв на теле Украины. В самом центре украинского города звучит «Боже, царя храни», проходят митинги под штандартами «Черной сотни» и флагами соседнего государства. Что произойдет, когда этот нарыв лопнет? Какие будут последствия – для Одессы, для Украины?

Попробуем ответить на этот вопрос. Для начала давайте познакомимся с некоторыми страницами биографии и особенностями психологии главного «виновника торжества» – одесского депутата Руслана Тарпана.


«Благодетель»
Тарпан Руслан Серафимович. Родился в 1971 году в Одессе. Депутатствует с восемнадцатилетнего возраста. С 1994 года – депутат горсовета. При Руслане Боделане возглавлял бюджетную комиссию. Сейчас – член комиссии по охране объектов культурного наследия.

Широко прославился махинациями с бюджетными средствами, а также незаконной приватизацией и последующим целенаправленным уничтожением памятников архитектуры. Так, в течение десяти лет в самом центре Одессы постепенно уничтожались гостиницы «Спартак» и «Большая Московская», сейчас разрушается дом Русанова (здание аптеки Гаевского) на Соборной площади. Эти памятники архитектуры, незаконно приватизированные Тарпаном, на долгие годы стали зияющими ранами на теле города и уже успешно доведены до ручки.
Еще одна важная особенность деловой хватки бывшего главного боделановского казначея – патологическая жадность и отсутствие привычки надолго выпускать деньги из рук. По заявлению заместителя прокурора Одессы Юрия Олиянчука, только приватизация Тарпаном двух гостиниц на Дерибасовской нанесла городу несколько миллионов гривен ущерба.
Напомню один небольшой, но весьма красноречивый эпизод биографии одесского депутата. В 2004 году принадлежащая Тарпану фирма «Ремерцентр» приобрела у контролируемого им государственного предприятия «Одессавнештранс» дом номер 7 на Приморском бульваре. Одесситы его отлично знают: полукруглое здание находится рядом с Потемкинской лестницей, позади памятника Дюку. Правда, не все в курсе, что это – памятник архитектуры государственного значения, охранный номер 543/9.
Так вот, памятник архитектуры на Приморском бульваре был продан за 5 миллионов 50 тысяч гривень (круглая сумма - ровно миллион долларов по курсу НБУ на дату продажи). Реально «Ремерцентр» заплатил 4 млн. 791 тыс. грн.

Дальнейшую судьбу этих денег нетрудно предугадать. В день получения средств «Одессавнештранс» без промедления возвращает на личный счет Тарпана 2,260 млн. грн. – в счет покупки аварийного флигеля на улице Ольгиевской, 8, которую Руслан Серафимович незадолго до этого купил аж за 23 тысячи долларов. Одновременно с этим еще 2,565 млн. грн. перечисляется на счет принадлежащего Тарпану предприятия «Строй-систем», якобы за выполненные строительные работы. Жаль, по итогам этих работ не осталось ни сметы, ни даже приемо-сдаточного акта.
Как видите, в течение одного дня все деньги вернулись к хозяину, причем с процентами. И – с очередным историческим зданием в самом центре Одессы.

Данный пример дает наглядное представление об особенностях «деловой хватки» Руслана Серафимовича Тарпана. И вот в один прекрасный день этот человек «вдруг» решает осчастливить город - за свой счет восстановить памятник императрице Екатерине ІІ.
Почему «вдруг»? Потому что такая же идея – установить памятники «вражій мати» – «вдруг» появляется в Краснодаре, Симферополе и Тирасполе. Хоть я и не верю в совпадения, но давайте предположим, что эта мысль пришла в голову Руслана Тарпана самостоятельно, а памятники Екатерине на берегах Черного моря начали расти, как говорится, «не вместе, а синхронно».
Далее события начали развиваться с молниеносной быстротой.


«Строитель»

2 июля 2007 года: горсовет вносит на рассмотрение Одесского горсовета проект решения «О комплексной реставрации и благоустройстве Екатерининской площади г. Одессы с воспроизведением ее исторического вида».

4 июля: «Войско верных казаков черноморских» проводит крестный ход на Екатерининской площади. Горсовет принимает решение №1401-V, которым санкционирует перенос памятника матросам броненосца «Потемкин» и «комплексную реставрацию и благоустройство Екатерининской площади г. Одессы с воссозданием ее исторического вида». Для контроля за работами создается специальная комиссия, в которую входит и Руслан Тарпан.

19 июля: митрополит Агафангел (УПЦ Московской патриархии) освятил закладку памятника «основателям причерноморского города».

В ночь с 24 на 25 июня снесен стоящий на площади памятник «Потемкинцам-потомки». Протесты представителей КПУ и украинского казачества прекратились после предъявления разрешения на перенос, выданного государственной службой по вопросам национального культурного наследия Министерства культуры и туризма. Разрешение грубо противоречит закону и сейчас оспаривается в суде. До этого против протестантов были использованы «бандиты Гурвица» - организованные «группы неустановленных лиц», действующие под прямым покровительством и защитой одесской милиции. Ранее крышуемые правоохранителями бандиты использовались при ликвидации палаточного городка на Думской площади, а также при сносе памятника Ленину на площади Куликово поле. В последний раз их видели 26 октября 2007 года, во время разгона собрания инициативной группы референдума о недоверии городскому голове.

14 августа: Приморский районный суд Одессы запретил проведение массовых акций в центральной части города.

21 августа: столкновения между украинскими казаками и милицией. Среди задержанных – священник о. Анатолий Зинкевич.

27 августа: десятки представителей украинской интеллигенции подписывают открытое письмо, протестуя против установки памятника.

В конце августа строительство памятника завершено.

2 сентября: Виктор Ющенко отменяет ранее назначенный визит в Одессу на День города. Официальная причина не озвучивается, однако заявления Президента свидетельствуют о его резком недовольстве памятником.

27 октября 2007 года: торжественное открытие монумента. Данное событие происходит в один день с открытием аналогичного памятника в Тирасполе. Естественно, «не вместе, а синхронно».


«Арендатор»

После открытия памятника начинают выясняться некоторые пикантные подробности.

Во-первых, на Дерибасовской полным ходом идут работы по демонтажу и последующей «реконструкции» (с надстройкой дополнительного этажа) принадлежащей Тарпану гостиницы «Большая Московская». Ни для кого в Одессе не секрет, что установка памятника была платой за разрешение на начало этих работ. В результате грубейшего нарушения закона здание безвозвратно потеряет первозданный вид и перестанет существовать как памятник архитектуры (охранный номер 2-ОД).

Также выясняется, что, Руслан Серафимович не стал тратить свои кровные на дорогостоящее восстановление фигур «отцов-основателей». Вместо этого он взял «во временное пользование» старые скульптуры, хранящиеся в государственном краеведческом музее. В нарушение требований закона, скульптуры «одолжены» сроком на один год. Статуя Екатерины изготовлена в спешном порядке и не полностью соответствует оригиналу.

Более того, «благотворитель» так и не передал построенный «для одесситов» памятник территориальной громаде. Монумент в самом центре города, украшенный незаконно полученными из запасников музея фигурами, находится в частной собственности.

Но это еще не все. Какие дополнительные дивиденды получил Тарпан?


«Выгодополучатель»

Во-первых, он в полную силу использовал ситуацию для того, чтобы утвердить себя в роли «мецената» и «главного благодетеля города». Не все одесситы знает, кто виновен в махинациях с насосной станцией Хаджибейского лимана, уничтожении двух гостиниц а Дерибасовской и доведении до катастрофического состояния дома Русанова на Соборной площади. Зато все одесские (и не только одесские) СМИ многократно рассказали о «добром и бескорыстном Руслане Серафимовиче, сделавшем любимому городу царский, можно даже сказать – императорский, подарок».

Во-вторых, нельзя забывать и о мэрских амбициях Тарпана. Ситуация с памятником ощутимо пошатнула кресло городского головы Эдуарда Гурвица. Еще год назад его позиции были непоколебимы, в основном – благодаря поддержке со стороны «оранжевых». Сегодня в Одессе циркулируют упорные слухи о том, что из-за ситуации с памятником Эдуард Иосифович впал в немилость и будет использован как мальчик для битья при первом удобном случае. Недавняя истерическая реакция горсовета на скромную попытку инициирования референдума об отставке мэра – наглядное подтверждение обоснованности этой информации. В свете упорных слухов о скорых выборах в местные советы Тарпан становится явным лидером пока еще гипотетической гонки за кресло городского головы.

В-третьих, Руслан Тарпан, депутат горсовета от фракции «Народная оппозиция», действительно установил в центре Одессе тот самый «генератор межнациональной напряженности», о котором неустанно говорят представители национально-патриотических сил. Думаю, «украинским» политикам, выступающим под русским триколором, и прочим координаторам «синхронных» событий, такая ситуация более чем по душе.

Во всей этой замечательной схеме не хватает одной маленькой детальки. Как вы помните, Руслан Серафимович не привык к длительным инвестициям, а все затраченные деньги привык возвращать быстро, желательно за один день. Каким образом он собирается вернуть затраты на восстановление памятника?

И вот тут появляется последний элемент нашей мозаики.
Как сообщили одесские СМИ со ссылкой на Владимира Мещерякова, начальника управления охраны объектов культурного наследия горсовета, памятник застрахован на крупную сумму.

Как мы помним, монумент Екатерине II – это частная собственность Руслана Тарпана. Естественно, он же является выгодополучателем по договору страхования. Заметьте: этот одесский «благодетель» не только не передает свой «подарок» в собственность города, но даже несет дополнительные затраты по страхованию. И лично у меня нет никаких сомнений, что Руслан Серафимович в жизни не заплатит ни копейки, если не будет уверен, что эти деньги к нему вернутся, причем быстро и с процентами.


«Бомба»

Единственным логичным шагом в нынешней ситуации является скорое физическое уничтожение памятника в результате «противоправных действий третьих лиц».

Напомню, радикальные украинские партии и организации неоднократно грозили взорвать монумент ненавистной императрице. Но даже если у них не хватит смелости, знаний или технических средств, памятник все равно взорвется. Он обречен. Очевидно, что взрыв прогремит в ближайший год – до окончания срока действия страхового полиса, до завершения срока «аренды» статуй в государственном музее. Более того, я не удивлюсь, если окажется, что взрывное устройство заложено в фундамент памятника еще на этапе строительства. Ибо чем больше будет нанесенный ущерб, чем «лучше» будет взорван монумент – тем большую компенсацию получит выгодополучатель.

Самое главное: теракт, в организации которого однозначно обвинят противников установки памятника, превратит «генератор межнациональной розни» в самую настоящую бомбу. При правильном выборе времени для взрыва она вполне способна если не отколоть от Украины ее южную часть, то, как минимум, закинуть афериста и провокатора в кресло одесского мэра.

А мне останется только молиться: за Украину, за Одессу, за жизнь, здоровье и благоразумие жителей этого прекрасного города.

Відповіді

  • 2007.11.05 | Юрий

    Re: Взрыв на Екатерининской площади

    Уважаемые, в тч одесситы! Так этот окунь- терпуг(тарпан) истинный провокатор. Тут не хватает канделябров, киев(бильярдных) и селедки - и всем этим ...в евойную, терпужью рожу. Пусть "старая развратница" трошки постоит (до истечения срока страховки).Просто , регулярно поливайте ее смердючими фекалиями-чрезвычайно эффективно...
  • 2007.11.05 | stefan

    Це вже зовсім не смішно

  • 2007.11.05 | kukuriku

    Re: Взрыв на Екатерининской площади

    Кажуть, ніби вчора ввечері по радіо пройшла інформація, буцімто споруду передано "на баланс" музею Блєщунова, який у свою чергу є філією Краєзнавчого. Що тут правда, а що ні, і які з цього можуть бути юридичні наслідки - якби хтось пояснив...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.11.05 | Tatarchuk

      думаю, зможу пояснити

      kukuriku пише:
      > Кажуть, ніби вчора ввечері по радіо пройшла інформація, буцімто споруду передано "на баланс" музею Блєщунова, який у свою чергу є філією Краєзнавчого. Що тут правда, а що ні, і які з цього можуть бути юридичні наслідки - якби хтось пояснив...

      Якщо інформація правдива чи близька до правди, то це лише підтверджує мій загальний ("дедуктивний") висновок про війну памяток.
      А саме - що політичні міркування щодо провокації спрацьовують тоді і лише тоді, коли у владі сидить крот у вигляді депутанів які лобіюють господарчі інтереси певного суб\єкту.
      Це така гола правда на яку воліють закривати очі ВСІ затяті статисти війни пам\яток.

      Є таке собі поняття як припам\яткова територія. Вона може нараховувати від метра періметру до ста метрів того ж періметру, чи з перекосов в той чи іншій бік міста.
      Цю територію РАЗОМ з пам\яткою передають господарчому суб\єкту або простіше - юридичній особі. Саме вона з того моменту вирішує, окрім кількох особливих випадків, чи бути на цій території кафе, ресторану, зеленій зоні, шалману, музею, хресту, малій архитектурній формі тощо.

      Це - як правило - справжня ЦІНА ВАПРОСА. Щоб там не казали до чи після оголтілі "прихильники" того чи іншого памятника.
      Таким суб\єктам господарчої діялності ВКРАЙ ВИГІДНИМ є невизначений статус памятки, в прешу чергу - недержавний (ненаціональний) статус, щоб припамяткова територія могла вільно переходити з рук в руки, даватися в оренду-суборенду, користуватися для навіть цілком нелегальних дій комерційного характеру.

      Схема "монумент-гейту" вцілому така:
      1) Розголос
      2) Танці під монументом
      3) За бажаня - вандалізм (див. пункт 1.)
      4) Невизначений статут
      5) Комерційна експлуатація площі навкруги.

      Висновки та оцінки щедраю рукою залишаю дописувачам.
  • 2007.11.05 | blueandwhite

    у памаранчіків всі

    хто не їхній, аферисти і провокатори. А їхні -- святі. Тому серйозно сприймати цей текст -- себе не поважати.

    Ну, а якщо-таки буде бонба, то абсолютно зрозуміло буде (досить лише зберігати текст гілок цього форуму!) хто за цим стоїть.
  • 2007.11.05 | Tatarchuk

    Пам’ятникова війна: реінкарнація минулого (л)

    http://www.dt.ua/3000/3150/56191/

    Пам’ятникова війна: реінкарнація минулого
    Автор: Олесь АНДРІЙЧУК (ЄУІ, Флоренція)

    Розмірковуванням про правду і справедливість, про злочин і кару, про добро і зло людство споконвіку присвячувало безкінечні філософські трактати, але навіть на абстрактному, теоретичному, рівні нам і досі не вдається віднайти остаточних відповідей. Ці моральноетичні величини стають ще більш неосяжними, коли їх долучають до суспільного контексту: історія свідчить, що пошук остаточних відповідей зазвичай закінчується полюванням на відьом і диктатурою. Апелювання до правди і справедливості є вкрай небезпечними у політиці, а надто, коли йдеться про пошук Істини у складних і суперечливих стосунках між народамисусідами.

    Будування як руйнування: розхитування човна історії
    Оголошення про попереднє схвалення варшавською мерією ескізу пам’ятника постраждалим від УПА у Другій світовій війні стало новим поштовхом для ескалації конфлікту тлумачень українсько-польського минулого у, здавалося б, вже залагодженій відкриттям Цвинтаря Орлят «пам’ятниковій епопеї» двох народів.

    У переддень весни провідне польське видання «Газета Виборча» поінформувало своїх читачів, що проект пам’ятника передбачає натуралістичний формат вилитого з бронзи п’ятиметрового дерева із прибитими до нього трупами польських дітей, загиблих від рук українських націоналістів (слід зазначити, що фотографія, яка стала зразком для пам’ятника, зроблена у 1934 році, коли УПА не існувала взагалі).

    Однак йдеться не про правдивість фотографій. Не вони є головним історичним доказом — кожен українець, як і кожен поляк, на генетичному рівні осягає ступінь болю мільйонів власних предків, страждань, завданих одне одному сусідніми народами. Йдеться також не про сам факт вшанування жертв, що є священним обов’язком для вдячних нащадків кожного народу. Йдеться навіть не про природне тяжіння кожної нації до однозначно чорно-білого пошуку винуватців і жертв. І ця риса притаманна усім нам без винятку. Йдеться про інше: про ефект, який спричиняє еклектичне висмикування із ненаписаних (і ще не осмислених) томів історії окремих фактів для маніпулювання ними; про наслідки, які виникають за такої політиканської гри. А також і про пошук механізмів стримування ланцюгової реакції, що виявлятиметься в ініціюванні встановлення подібних пам’ятників надто заповзятливими українськими патріотами вже на території України нашим жертвам, що так само загинули від «кровожерних ворогів-поляків».

    Запроектований пам’ятник, вочевидь, має стати фінальним акордом «естетики жахів», що вже тривалий час культивується радикальними польськими політичними силами. Варто почитати написи на меморіальних дошках, якими вкриті безліч польських костелів і волосся стає навдибки: тут вам і про «зняті з живих скальпи», і «біль безневинних діточок, бабунь і дідусів»… Причому із неодмінним наголошенням, що загинули вони саме «від рук українських націоналістів» і саме «за те лиш, що були поляками». І ось на таких натуралістичних прикладах прагнуть виховувати (і виховують уже!) нові генерації молодих поляків деякі впливові варшавські політики.

    Міни уповільненої дії
    У складній і суперечливій історії взаємин між українцями і поляками в останні роки настав, вочевидь, найбільш світлий і промовисто перспективний період. Тези про Польщу як адвоката євроатлантичних перспектив України та Україну як одного з найнадійніших друзів і партнерів Польщі вже стали аксіомою.

    Буквально за кілька літ у відносинах між державами і народами вдалося досягнути неймовірного поступу, що спонукає багатьох далекоглядних політиків усерйоз міркувати про перспективи стратегічного альянсу, який здатен згодом істотно змінити геополітичну карту регіону.

    Натомість закладеному фундаментові довготривалих взаємовигідних відносин між Україною і Польщею загрожує низка як внутрішніх, так і зовнішніх, небезпек. Ці небезпеки із невідворотністю та ірраціональною наполегливістю природної стихії вимивають плідний родючий ґрунт партнерства і добросусідства, ставлячи під сумнів перспективи найбільш ефективного формату відносин «відкритої долоні» і перетворюючи амбіційний політичний проект у до безкінечності затяжну, по-лисячому підступну й обопільно шкідливу парадигму «пошуку історичної правди».

    Основною метою у цій неоголошеній нам «війні за відновлення історичної справедливості» є нав’язування власного тлумачення Минулого (та багатовекторного згодом маніпулювання ним), основною зброєю цього невидимого конфлікту виступають пам’ятники та меморіальні дошки, а основним мотором — архівні документи та історичні студії.

    Ніщо так не загрожує майбутньому, як різне розуміння минулого і методи його репрезентації. Невидимими примарами закривавлені стражденні, не відспівані жертви нашої архіскладної історії виринають там і тут, намагаючись донести до сучасників мовчазною мовою пекельного болю й печалі елементарні істини: «примиріться, не шукайте винних там, де їх нема! Це потрібно не мертвим — але живим». Однак ані настромлений живцем на палю за віру православну український козак, ані вирізані польські дітки, ані замордовані українські і польські матері, дружини й доньки не можуть донести до свідомості декотрих надто затятих політичних гравців прописного: посієш вітер — пожнеш бурю; з мечем прийдеш — від меча й загинеш; не рубай гілки, на якій сидиш. І зрештою універсальне для обох народів Христове «бачите скалку у чужому оці, а не помічаєте колоди у власнім»…

    Мова пам’ятників
    Культура вшанування урочистих і трагічних моментів власної історії належить до одного з провідних інструментів національної самоідентифікації, пам’ятники виступають спільним знаменником колективної свідомості того чи того народу, вони є унаочненою візуальною істиною, що приймається на підсвідомому рівні усіма членами тої чи тої спільноти. Перефразовуючи класика, визнаймо: «Ну що б, здавалося, пам’ятники: каміння й образ — більш нічого, та серце б’ється, ожива, як їх побачить…».

    Існує кілька принципових інструментів, із допомогою яких передається інформація від творців пам’ятника усьому іншому загалу його візуальних споживачів. Насамперед він є збірним образом, що конденсує в собі значно більше, ніж він прямо виражає. Природа образу спонукає свідомість до автоматичного відтворення реальності саме у контексті параметрів, заданих даним образом.

    Таким чином, сюжет, поданий у пам’ятнику (але й у фільмі, картині, скульптурі чи іншому творі мистецтва) на підсвідомому рівні спонукає нас екстраполювати даний епізод на всю «картинку реальності» минулого. За таким принципом радянські часи асоціюються у нас передусім із ескімо за 8 копійок, автоматами з газованою водою, парадами, кульками, Папановим на «двадцять першій Волзі» та музикою з радянських фільмів. Тому навіть у людини, яка належно обізнана зі злочинами комунізму і сама пам’ятає усі «принади» радянського життя, під час перегляду старого доброго радянського кіно», виникає ностальгія й усмішка. А отже — цілковита віра у створений міф власного минулого, який перекриває собою всю печаль і трагіку доби.

    Для сучасності не так важливо те, що ескімо за вісім копійок і щасливі дитячі усмішки були правдою. Важливе те, що цими примітивними образами «перекривається» вся інша правда: істотно значиміша, справжня, визначальна…

    Та ж сама ситуація з польськими пам’ятниками: неважливо, що злочини, відтворені у них, справді коїлися (повторюємо, трагічність українсько-польських взаємин виражається у мільйонних жертвах і невідплатних гріхах як з боку українців, так і з боку поляків!): йдеться про те, що саме образ «лютого кровожера-українського націоналіста» на підсвідомому рівні вкарбовується у душі молодих генерацій поляків.

    Понад те, враховуючи, що більшість антиукраїнських пам’ятників у Польщі розташовані у костелах, це апріорі передбачає безапеляційну, сердечно-сакральну, інтимно-потаємну віру в них. Зрозуміло, жодна здорова людина не схопиться за вили чи пістолет, і не побіжить під впливом таких пам’ятників мститися за замордованих предків, однак йдеться про прихований камінь затаєної ненависті, що можна пронести крізь усе життя, навіть не будучи належно свідомим його існування.

    Яку інформацію несуть радикальні символи на польських пам’ятниках жертвам Другої світової війни? Про це неважко здогадатися, адже, окрім образу на них, часто головний «месидж» подається мовою слів, щоб було зрозуміло всім і кожному: від професора і аж до суспільного маргінесу: сотні літ, з року в рік, з дня у день, і з миті в мить ці «білборди минулого» невпинно рекламують саме те тлумачення реальності, що вигідне політичним силам, які побудували власний політичний маєток на гіпертрофованій шані до предків, ненависті до опонентів та пошуку остаточної істини.

    Палітра життя не складається тільки з двох фарб. Однак саме така парадигма «добрий — поганий» є легкодоступною для багатьох виборців. Прикро лише те, що потуги всіх здорових українських і польських сил зводяться нанівець влучно продуманими пострілами із віртуальної зброї символів. Печально також, що вже тепер в Україні дедалі більшої популярності набирають такі ж самі ідеї натуралістичного унаочнення в пам’ятниках мук і нелюдських страждань, зазнаних українськими людьми від польських сусідів: як кажуть, за що боролись — на те й напоролись.

    Замість післямови
    Ідеї дружнього порозуміння і щиро-сумлінного партнерства поміж українцями і поляками набувають дедалі більшої підтримки всередині обох держав і суспільств. Стратегічні інтереси наших країн вимагають від усіх відкритості і готовності до визнання власних гріхів і помилок. Натомість і українці, і поляки повинні берегти себе від політичних спекулянтів, котрі використовують сприятливі моменти усестороннього потепління українсько-польських відносин для розпалювання ненависті та історичної вендети поміж обома народами.

    Сподіваємося, що прийдуть ще часи, коли ідеї нетерпимості зійдуть на повний суспільний маргінес. А надто заповзятим радикалам хочеться побажати досліджувати й увіковічувати із таким самим сумлінням пам’ять про злочини, вчинені своїми ж «героями».

    Перш ніж встановлювати провокаційні пам’ятники власним жертвам, належить принаймні визнати свої історичні гріхи, і не лише перед українцями, але й перед співгромадянами євреями, котрих живцем було спалено польськими «заповзятими патріотами» у селі Єдвабне, без жодного стимулу з боку нацистів. Можливо тоді вцілілі жертви і нащадки жертв Голокосту не плануватимуть своїх подорожей до Освенціму й Майданеку так, аби оминути великі міста, щоб не дати, бува, туристичного заробітку своїм колишнім співгромадянам: і такою може бути глибока історична пам’ять покривдженої нації, і таким може бути свідчення хиткості й делікатності міжнаціональних взаємин. Тому краще не провокувати марних конфліктів і не роздмухувати згаслих вогнищ непорозумінь…
  • 2007.11.05 | Тестер

    Якщо не можете справитись легально - то пристреліть і не мучтесь

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.11.05 | kukuriku

      Re: Якщо не можете справитись легально - то пристреліть і не мучтесь

      Встановлення пам'ятника мало дві мети:
      1. Показати, що "Ми тут самі собі одесити, й нам начхати на Україну"
      2. Мати під рукою постійно діючий чинник підігрівання антиукраїнських настроїв у місті. Досить сьогодні облити боввана фарбою, щоб назавтра мальовані привозні тітки варнякали про "фашистів".

      Тому Ваша порада не є корисною. Так само, як не є корисним і цілковите ігнорування ситуації.

      НМСД правильний шлях - відповідати зневагою на зневагу.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.11.05 | Карпо

        Re: Якщо не можете справитись легально - то пристреліть і не муч

        Одесити тут ні до чого. У нас ніхто не питав. Тут же чітко сказано про одночасну побудову імперських ідолів у різних містах. Вибори в Росії.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2007.11.05 | kukuriku

          Re: Якщо не можете справитись легально - то пристреліть і не муч

          Та отож, що ніхто не питав. А хочуть створити враження, що це воля всіх одеситів. Причім з такою фішкою: не протестували - отже погодилися; протестували - отже спровокували "нормальних" одеситів на антиукраїнські настрої.
          Для більшості одеситів воно все було донедавна просто байдуже. Але факт, що тепер вся ця компанія благодєтєлів може використовувати споруду для періодичного підтвердження "неадекватності" українців. Тому не можна чіпати саму споруду. Але ж є купа способів творити їй відповідний до її суті імідж.
          Вони мають ту превагу, що в них влада, гроші, що вони нахабні та хитрі. Але вони тупі. Тупі свині. Цим треба користуватися, і в жодному разі не робити того, на що вони провокують.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2007.11.06 | S.D.

            Re: Якщо не можете справитись легально - то пристреліть і не муч

            kukuriku пише:
            > Вони мають ту превагу, що в них влада, гроші, що вони нахабні та хитрі. Але вони тупі. Тупі свині. Цим треба користуватися, і в жодному разі не робити того, на що вони провокують.

            Я дуже радий, що Ви зрозуміли мою позицію. Для багатьох присутніх це виявилося занадто складним.

            http://www2.maidan.org.ua/n/free/1193860027
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2007.11.06 | Tatarchuk

              ні, не так

              S.D. пише:
              > kukuriku пише:
              > > Вони мають ту превагу, що в них влада, гроші, що вони нахабні та хитрі. Але вони тупі. Тупі свині. Цим треба користуватися, і в жодному разі не робити того, на що вони провокують.
              >
              > Я дуже радий, що Ви зрозуміли мою позицію. Для багатьох присутніх це виявилося занадто складним.
              >
              > http://www2.maidan.org.ua/n/free/1193860027

              Для багатьох присутніх виявилася надто складною маніпуляція в статті "Тест на цівілізованість": автор старанно смішав ДІЇ провокаторів з "ПУ", "Свободи", казаків (що є ряженими рейдерами) та ДУМКИ українського загалу.
              Об\єктивно автор забажав поставити оцінку абстрактним "українцям" як таким за дії формувань, які в сумі не назбирають прихільності 1% громадян. І він виставив оцінку саме "українству", яке протиставів "одеситству". Це було неправільно і маніпулятивно. І провокативно теж.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2007.11.06 | Предсказамус

                Терминологическое.

                Tatarchuk пише:
                > Для багатьох присутніх виявилася надто складною маніпуляція в статті "Тест на цівілізованість": автор старанно смішав ДІЇ провокаторів з "ПУ", "Свободи", казаків (що є ряженими рейдерами) та ДУМКИ українського загалу.
                Who is "українській загал"?

                > Об\єктивно автор забажав поставити оцінку абстрактним "українцям" як таким за дії формувань, які в сумі не назбирають прихільності 1% громадян. І він виставив оцінку саме "українству", яке протиставів "одеситству". Це було неправільно і маніпулятивно. І провокативно теж.
                Who is "українство" с Вашей точки зрения?

                Вопросы возникли потому, что какое-то "українство" вместе с "українськім загалом", не поспешило дать объективную оценку действиям "формувань, які в сумі не назбирають прихільності 1% громадян". Т.е. на форуме еще кое-как, а дальше - ни-ни. Ожет это какие-то другие "українство" и "загал"?
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2007.11.06 | Tatarchuk

                  запросто

                  Предсказамус пише:
                  > Tatarchuk пише:
                  > > Для багатьох присутніх виявилася надто складною маніпуляція в статті "Тест на цівілізованість": автор старанно смішав ДІЇ провокаторів з "ПУ", "Свободи", казаків (що є ряженими рейдерами) та ДУМКИ українського загалу.
                  > Who is "українській загал"?

                  Пояснюю: українській загал - це та сама абстракція, яка в згаданій статьї отримала "нізачот". Це ВСІ хто посмів не тільки активно виступати проти, але й писати і думати проти становлення памятника Катерині.


                  > > Об\єктивно автор забажав поставити оцінку абстрактним "українцям" як таким за дії формувань, які в сумі не назбирають прихільності 1% громадян. І він виставив оцінку саме "українству", яке протиставів "одеситству". Це було неправільно і маніпулятивно. І провокативно теж.
                  > Who is "українство" с Вашей точки зрения?

                  Це ті, кого автор статті старанно і з незрозумілим настроєм ПРОТИПОСТАВИВ "нормальним", тобто одесітам.

                  > Вопросы возникли потому, что какое-то "українство" вместе с "українськім загалом", не поспешило дать объективную оценку действиям "формувань, які в сумі не назбирають прихільності 1% громадян". Т.е. на форуме еще кое-как, а дальше - ни-ни. Ожет это какие-то другие "українство" и "загал"?

                  Пояснюю: українці як народ МАЄ презумпцію невиновності, українство як загал не має нічого доводити нікому. Автор згаданої статті зверхньо вважає, що МАЄ, бо українство по вухи щось повинно одесітам, а ті - нічого не повинні українцям.

                  Я - вільна людина, яку талант публіциста С.Д. прирівняв до Тягнибока та черноморскьих казачків. Чому Тому що мені не подобається памятник Катерині ІІ. Сподіваюся, я пояснив думку. Саме тому я вважаю що в статті були маніпуляції та провокативність. Про що власне і повідомляю.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2007.11.06 | Предсказамус

                    Ага.

                    Tatarchuk пише:
                    > Пояснюю: українській загал - це та сама абстракція, яка в згаданій статьї отримала "нізачот". Це ВСІ хто посмів не тільки активно виступати проти, але й писати і думати проти становлення памятника Катерині.
                    Так уж и все-все?! Или отдельные выдающиеся исторические личности типа Павлычки и ему подобных, быстро показавших, какие одесситы не украинцы? Вы увидели первое, я второе. Наверное, разных S.D. читали.

                    > Предсказамус пише:
                    >> Who is "українство" с Вашей точки зрения?
                    > Це ті, кого автор статті старанно і з незрозумілим настроєм ПРОТИПОСТАВИВ "нормальним", тобто одесітам.
                    Это единственное определение, или будет что-то понятнее?

                    >> Вопросы возникли потому, что какое-то "українство" вместе с "українськім загалом", не поспешило дать объективную оценку действиям "формувань, які в сумі не назбирають прихільності 1% громадян". Т.е. на форуме еще кое-как, а дальше - ни-ни. Ожет это какие-то другие "українство" и "загал"?
                    > Пояснюю: українці як народ МАЄ презумпцію невиновності, українство як загал не має нічого доводити нікому.
                    Т.е. "загал" - это один из вариантов "українства"? Не скажу, что стало легче, но хоть что-то...

                    > Автор згаданої статті зверхньо вважає, що МАЄ, бо українство по вухи щось повинно одесітам, а ті - нічого не повинні українцям.
                    А теперь получается, что "українство" = "українці", причем одесситы, получается, в этот "загал"="українство"="українці" не входят. Не могут же люди быть должны самим себе. Не лучшая идея, скажу откровенно.

                    > Я - вільна людина, яку талант публіциста С.Д. прирівняв до Тягнибока та черноморскьих казачків. Чому Тому що мені не подобається памятник Катерині ІІ. Сподіваюся, я пояснив думку. Саме тому я вважаю що в статті були маніпуляції та провокативність. Про що власне і повідомляю.
                    Только из-за того, что не нравится памятник, приравнял к казачкам? Ох, не верю. Точно мы разного S.D. читали...
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2007.11.06 | Tatarchuk

                      Re: Ага.

                      Предсказамус пише:
                      > > Я - вільна людина, яку талант публіциста С.Д. прирівняв до Тягнибока та черноморскьих казачків. Чому Тому що мені не подобається памятник Катерині ІІ. Сподіваюся, я пояснив думку. Саме тому я вважаю що в статті були маніпуляції та провокативність. Про що власне і повідомляю.
                      > Только из-за того, что не нравится памятник, приравнял к казачкам? Ох, не верю. Точно мы разного S.D. читали...

                      Вы можете читать как вам удобнее. Для начала вникните, КОМУ автор выставил тест.
                      Но я упрощу Вам задачу. Представьте себе статью с описаниями негативной реакции русских в Крыму, а также шовинистов Полтавы и россиян России на установление знака Петлюры (в Полтаве). Подумайте, чего там не должно быть, если статья корректная.
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей
                      • 2007.11.06 | Предсказамус

                        Вы усложнили задачу.

                        Tatarchuk пише:
                        > Но я упрощу Вам задачу. Представьте себе статью с описаниями негативной реакции русских в Крыму, а также шовинистов Полтавы и россиян России на установление знака Петлюры. Подумайте, чего там не должно быть, если статья корректная.
                        После слов "на установление знака Петлюры" не пропущено "во Львове"?
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей
                        • 2007.11.06 | Tatarchuk

                          упростил дальше некуда

                          Предсказамус пише:
                          > Tatarchuk пише:
                          > > Но я упрощу Вам задачу. Представьте себе статью с описаниями негативной реакции русских в Крыму, а также шовинистов Полтавы и россиян России на установление знака Петлюры. Подумайте, чего там не должно быть, если статья корректная.
                          > После слов "на установление знака Петлюры" не пропущено "во Львове"?

                          Симон Васильевич Петлюра родился в городе Полтава.
                          згорнути/розгорнути гілку відповідей
                          • 2007.11.06 | Предсказамус

                            Ничего себе "упростили"...

                            Tatarchuk пише:
                            > Симон Васильевич Петлюра родился в городе Полтава.
                            Не сердитесь только за аналогию, но Ежов Николай Иванович родился в Петербурге, Вышинский Андрей Януарьевич - в Одессе и т.п.

                            Как думаете, может сначала поубалтывать местное население, а уж потом памятные знаки ставить? Что Петлюре, что Ежову...

                            Это кстати и к теме про Екатерину. Нужно было убедить одесситов, что памятник Екатерины - не лучшее украшение площади, а уже потом выражать искреннее возмущение.А то получается, что украинцы возмущены, а смотрю вокруг - не вижу. И в Одессе, уверен, не увижу. Так что ж это тогда за украинцы такие? Или в Харькове и Одессе - не украинцы?

                            Короче, хреновая это вещь, рассказывать соседям, какую им икону в красном углу вешать.
                            згорнути/розгорнути гілку відповідей
                            • 2007.11.06 | Tatarchuk

                              Вы ушли от темы

                              Предсказамус пише:
                              > Tatarchuk пише:
                              > > Симон Васильевич Петлюра родился в городе Полтава.
                              > Не сердитесь только за аналогию, но Ежов Николай Иванович родился в Петербурге, Вышинский Андрей Януарьевич - в Одессе и т.п.
                              >
                              > Как думаете, может сначала поубалтывать местное население, а уж потом памятные знаки ставить? Что Петлюре, что Ежову...

                              Я приводил пример статьи, в которой Полтава вместо Одессы, "русские не сдали тест" вместо "украинцы не сдали тест", полтавцы (которые кстати шанують Петлюру) показаны отчаяными проказниками, которые положили свой самоуправленческий болт на Россию (ее проблемы) и русских (их пролемы). Держу пари, статья бы Вам не понравилась. Возможно, вы бы даже убеждали автора, что реакция русских в России и в Крыму - вещь канешно интересная, но выходки местной МП и ПРУ не следует приписывать всему "русскому народу"... Впрочем могу ошибаться.
                              згорнути/розгорнути гілку відповідей
                              • 2007.11.06 | Предсказамус

                                Значит, мы по-разному видим тему

                                Tatarchuk пише:
                                > Возможно, вы бы даже убеждали автора, что реакция русских в России и в Крыму - вещь канешно интересная, но выходки местной МП и ПРУ не следует приписывать всему "русскому народу"... Впрочем могу ошибаться.
                                Не ошибаетесь, я вообще не понимаю, как реакцию крайне незначительной части народа можно приписать всему народу.
                                Но проблема ведь в том, что эти незначительные части очень даже не против поговорить от имени народа, что русского, что украинского. И считают себя "украинством", "загалом", хотя спроси у народа, знает ли он вообще об одесском памятнике, может и трети не набраться. И из этой трети если одна десятая "испытывает злобу и ненависть" (©), то это очень дофига.
                            • 2007.11.08 | Taras-ods

                              Ви бачите тільки те що хочете бачити.

                              доречі - у одеситів ніхто не питав за пам"ятник. І гадаю ці подонки-провокатори ще відповідатимуть за всі свої справи, памятник - це маленька пляма від справжніх злочинів.


                              Предсказамус пише:
                              > Tatarchuk пише:
                              > > Симон Васильевич Петлюра родился в городе Полтава.
                              > Не сердитесь только за аналогию, но Ежов Николай Иванович родился в Петербурге, Вышинский Андрей Януарьевич - в Одессе и т.п.
                              >
                              > Как думаете, может сначала поубалтывать местное население, а уж потом памятные знаки ставить? Что Петлюре, что Ежову...
                              >
                              > Это кстати и к теме про Екатерину. Нужно было убедить одесситов, что памятник Екатерины - не лучшее украшение площади, а уже потом выражать искреннее возмущение.А то получается, что украинцы возмущены, а смотрю вокруг - не вижу. И в Одессе, уверен, не увижу. Так что ж это тогда за украинцы такие? Или в Харькове и Одессе - не украинцы?
                              >
                              > Короче, хреновая это вещь, рассказывать соседям, какую им икону в красном углу вешать.
              • 2007.11.06 | S.D.

                «Нестор Петрович, это вы о чем-то о своем»

                Цитую.

                kukuriku пише:
                > Вони мають ту превагу, що в них влада, гроші, що вони нахабні та хитрі. Але вони тупі. Тупі свині. Цим треба користуватися, і в жодному разі не робити того, на що вони провокують.

                s.d. пише:
                > Москалі планують свої провокації, прогнозуючи певну поведінку іншої сторони. Головне завдання - реагувати не так, як нас намагаються спровокувати.

                Татарчук, Ви ніколи не виршували "задачу зустрічи" артилерийського снаряду з літаком? Не займалися айкідо? Не перетинали перебіжками зону, що прострілюється супротивником?
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2007.11.06 | Tatarchuk

                  я вам про конкретну статтю - "Тест". а ви все жартуєте

                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2007.11.06 | S.D.

                    А я відповідаю на конкретну репліку конкретного дописувача

                    Так що 100% - "ви про щось про своє"...
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2007.11.06 | Tatarchuk

                      успехов. я не майстер двоемыслия

                      згорнути/розгорнути гілку відповідей
                      • 2007.11.06 | kukuriku

                        Re: успехов. я не майстер двоемыслия

                        Справа не в двоємислії, а в ефективності тієї чи іншої думки та дії. Я опонував до С.Д. на гілці "Тест..." головним чином через його ідею "Катерина = Одеська Афіна, з пам'ятником усе окей". Не знаю, чи це його щирі міркування, чи тільки бажання терміново пригасити емоції, але погодитися з такою думкою не можна. Що ж до ситуації: такий собі колективний Гурпан наразі почувається майстерним тореро, що удєлує роздратованого бика "українського загалу". А на трибунах - публіка, від сьогоднішніх вражень якої залежить, що завтра почують від своїх батьків одеські діти. Яка думка зрештою залишиться: "Катерина захищає нас від України" (варіант "Прибрали пам'ятник нашій покровительці") чи "Оті мудаки поставили статую отієї бляді". Тепер уже й Президент не поможе - тільки Барков:)

                        А взагалі ця тема потребує відпочинку. Бо складається враження, що це зараз основна українська проблема, що звісно не так.
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей
                        • 2007.11.06 | S.D.

                          Не зовсім така була теза

                          > Справа не в двоємислії, а в ефективності тієї чи іншої думки та дії. Я опонував до С.Д. на гілці "Тест..." головним чином через його ідею "Катерина = Одеська Афіна, з пам'ятником усе окей".

                          З пам"ятником не усе ОК, нажаль. Але...

                          Катерина - одеська Афіна, тому активне педалювання та радикалізація ції теми може призвести до конфлікту, якій буде за своєю психологічною природою релігійним. З усіма можливими наслідками холівару.

                          За тисячи років християнство винайшло два дієвих заходи боротьби з язичниками: або знищувати їх геть, або перетворювати у християн. Одноразовими каральними операціями язичників можна замирити, можна примусити їх виконувати якісь формальні обряди, але щірими християнами вони таким чином не стануть.

                          Нажаль, в даному випадку "українство" навіть не намагалося займатися місіонерською діяльністю. Можливо, саме через брак морального авторитету.

                          > А взагалі ця тема потребує відпочинку. Бо складається враження, що це зараз основна українська проблема, що звісно не так.
                          Саме це - стати "новиною номер один" - ще одна мета цієї провокації.
                          згорнути/розгорнути гілку відповідей
                          • 2007.11.06 | kukuriku

                            Re: Не зовсім така була теза

                            S.D. пише:
                            > ... активне педалювання та радикалізація ції теми може призвести до конфлікту, якій буде за своєю психологічною природою релігійним. З усіма можливими наслідками холівару.

                            На жаль, так. Умовно кажучи - релігійним, тобто "за психологічною природою" - так. Але це не значить, що треба схвалювати саму акцію. Ну хібащо з тактичною метою, як Ви це, можливо, робили - для заспокоєння непродуктивних пристрастей. Але НМСД в такому разі ліпше мовчати, бо тих, хто вже вирішив іти на барикади, Ви такими аргументами все одно не зупините, скоріш навпаки. Ліпше вже називати речі як є - свинство, але раз воно вже скоєне, то слід думати як побороти його наслідки, а не як задовольнити власну пристрасть.

                            > Нажаль, в даному випадку "українство" навіть не намагалося займатися місіонерською діяльністю. Можливо, саме через брак морального авторитету.

                            Особисте спостереження: можна знайти спільну мову з людиною, що усвідомлює себе як росіянин або єврей - одесит. Але людина з самоідентифікацією "одесит" - тяжелый случай. Здається, саме на це розрахунок. Просто люди, які цим займаються (підтримкою такого дешевого одеського пафосу - і водночас відриву від будь-якої національної культури), не розуміють, яку яму копають своїм дітям і онукам на майбутнє.

                            > > А взагалі ця тема потребує відпочинку. Бо складається враження, що це зараз основна українська проблема, що звісно не так.
                            > Саме це - стати "новиною номер один" - ще одна мета цієї провокації.

                            Так.
                            згорнути/розгорнути гілку відповідей
                            • 2007.11.06 | S.D.

                              Невже я....?

                              kukuriku пише:

                              > На жаль, так. Умовно кажучи - релігійним, тобто "за психологічною природою" - так. Але це не значить, що треба схвалювати саму акцію. Ну хібащо з тактичною метою, як Ви це, можливо, робили - для заспокоєння непродуктивних пристрастей.

                              А можна мені показати, де саме я схвалював саму цю акцію - поновлення пам"ятника? Чи, може, Кук її схвалював?

                              > Особисте спостереження: можна знайти спільну мову з людиною, що усвідомлює себе як росіянин або єврей - одесит. Але людина з самоідентифікацією "одесит" - тяжелый случай. Здається, саме на це розрахунок.
                              Але в одеській міській раді є ціле управління по зв"язках з одеською діаспорою. Причому без структурних підрозділів на кшталт "з одесько- євройською" або "одесько-грецькою".

                              > Просто люди, які цим займаються (підтримкою такого дешевого одеського пафосу - і водночас відриву від будь-якої національної культури), не розуміють, яку яму копають своїм дітям і онукам на майбутнє.

                              Справа в тому, що одеська культура" цілком природно інтегрувала Шолом-Алейхема з Горьким, Ільфа з Петровим, Ахматову з Інбер. Через такі обставини "одеська культура" певний час була набагато багатіша, ніж будь-яка "одесько-національна".
                              згорнути/розгорнути гілку відповідей
                              • 2007.11.06 | kukuriku

                                Re: Невже я....?

                                S.D. пише:
                                > А можна мені показати, де саме я схвалював саму цю акцію - поновлення пам"ятника? Чи, може, Кук її схвалював?

                                Ну, власне цього запитання я від Вас чекав. Щоправда, сподівався, може все-таки вирішите припинити цю вже досить смішну наразі дискусію. Ні, я від самого початку розумію, що Ви не є прибічник пам'ятника. Ви цю думку висловили одразу, й мотиви Ваші зрозумілі теж - Ви хочете застерегти від збурювання антиукраїнських настроїв в Одесі. Але Ваша основна думка весь час губиться в численних поясненнях - чому Катерина, що вона таке тощо. І ці аргументи просто топлять думку, до того ж уже починають набувати вигляду обґрунтування всієї недоброї справи. Крім того, нічим таким сакральним Катерина для одеситів донедавна не була, і навіть зараз іще не стала, і питання в тому тільки як уникнути того, щоб таки стала.

                                Що ж до думки Василя Кука - все ніяк не випадало Вам сказати, чи може якось ніяково було зайвий раз зачіпати ім'я. А що б Ви хотіли, щоб він вам сказав? :)

                                Що ж до решти Ваших тез: знаєте, оскільки сам одесит і всі рідні люди або одесити, або тісно пов'язані з містом, і чимало друзів, яких щиро люблю, одесити, не хтілося б казати таких речей, але деякі риси (точніше вади) нашого "національного" характеру спонукають: одесит - не національність, одесит - діагноз :)

                                Людина, яка любить Тютчева, спроможна оцінити Стуса, людина, яка читає бодай Шулхан Арух, може оцінити думку Сковороди, людина, яка знає думку Івана Ільїна, може якщо не схвалити, то бодай зрозуміти діяльність Степана Бандери. А людина, для якої вершина світової поезії "Гоц-тоц-перевертоц, бабушка здорова", філософії - твори Жванецького та сентенції з "Золотого теленка", а політики - діяльність Мішки Япончика, зневажатиме все, що не вміщається в межі дотепного цинізму або слинявої сентиментальності. Ахматова й Інбер - російські поетки, попри їхнє етнічне походження. Нам чужого не треба, у нас свого досить є, а чого нема - то буде :)
                                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                              • 2007.11.08 | Карпо

                                Re: Невже я....?

                                Шановний, немає якоїсь окремої "одеської" культури - це міф.
  • 2007.11.05 | Афоня

    Re: Взрыв на Екатерининской площади

    Прикольно. Автор подтверждает.
    Во1х. Ющенко обиделся на памятник, как дитя малое и неразумное. Следовательно, автор его таким и видит.
    Во2х. Получается, что факты притянуты за уши. И с чего это Ющу, не ехать в город Одесса, если до открытия памятника более полутора месяцев.
    Чтото не стыкуется у автора причинно-следственное обоснование своей писанины. Бред, в восполенном мозгу пароноидального писаки. Ему действительно, осталось только молиться, да и лекарства принимать. Кхе. Кхе.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.11.06 | Vento

      Re: Взрыв на Екатерининской площади

      Интересно отметить отсутствие в дискуссии защитников "чести и совести"
      Тарпана, в отличие от дискуссий на эту же тему.
      Факты увы, бесспорны. Попытки сделать из дерьма мецената затруднительны.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.11.06 | S.D.

        Я бы не стал демонизировать Тарпана

        Одесситы прекрасно знают, кто он такой, и, если честно, он мало чем выделяется из всего остального одесского политикума. Возможно, у автора есть причины для енлюбви к Руслану Серфимовичу, но, думаю, не в Тарпане дело. Хотя, признаться честно, предложенная в статье схема дальнейшего развития событий не выглядит совсем уж фантастически (не считая закладки динамита в фундамент памятника на этапе строительства :) )

        Вон в Симферополе деньги на аналогичный памятник тянут из городского бюджета. Тоже вариант...
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2007.11.07 | Vento

          Смешно, когда идеалзируют Мецената



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua