МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Солдатам пам’ятникових війн

11/05/2007 | Tatarchuk

Одного разу Катону сказали: - Юрби людей ходять по Форуму та кажуть, чому це Катонові немає пам’ятника. - От і добре. Це краще, ніж юрби людей ходитимуть по Форуму та казатимуть: чого це Катонові поставлено пам’ятника?

Пам’ятникова війна йде по Україні. Зазвичай вона нараховує свій штат генералів, хитрих прапорщиків, шустрих денщиків та гарматну масу солдатів. Генерали – це головні ініціатори військових дій. В штабі, що він як правило співпадає з робочим кабінетом державного службовця, по мапі України, або вашої області, вашого району та міста вони розставляють пам’ятки. Пам’ятки для них – це як прапорці в генштабі: синій – наш, червоний – ворог. В генерала, якому стидно за свою невисоку зарплатню держслужбовця (але йти з посади він теж не піде), є кошти на встановлення тої пам’ятки: першій варіант – кошти бізнесу, другий варіант – кошти місцевого бюджету. (Вашого бюджету, між іншім, але генерали його вважають своїм. І правильно роблять, бо вони ним розпоряджуються, а ви – ні, ви його тільки наповнюєте). Але зазвичай генералів пам’ятникових війн влаштовує третій компромісний варіант: пообіцяти кошти бізнесу, але потім обов’язково компенсувати їх з місцевого. Генералові потрібні ад’ютанти, як і будь-якому прєвосходітельству. Як правило, це – депутати місцевого рівня, за сумісництвом „лідери” місцевих осередків партій, а також керівники вповні самостійних громадських організацій. Ад’ютантові пояснюється задача: треба зробити ґвалт на тему „Чому досі не стоїть пам’ятник”, або (рідше) „Чому досі стоїть не той пам’ятник”. Ад’ютант мовчки надіває свого аксельбанта – уважно слідкуючи, чи буде він кольору потрібного до обстановки: помаранчевого, блакитного, червоного. (Чомусь частіше за все червоного, але тут знову пригадується Давній Рим: галли свого часу добряче побешкетували в Римі, навіть гусаки не врятували. Римляни потім заборонили галлам жити в Римі, а якби не заборонили – мабуть були б там і партії галлів із галльською символікою). Ад’ютанти збирають поручиків, які чинять ґвалт. Він робиться на сесіях місцевого парламенту, ака місцеве самоврядування, а також на вулицях тихого міста. Другий ад’ютант одіває аксельбанта іншого кольору і чинить ґвалт із поручиками – протестує проти встановлення пам’ятника. Головна прикладна задача тих диспозицій – це набрати рекрутів, які служитимуть солдатами пам’ятникових війн. Йде собі людина по вулиці, бачить картину – гвардійці кардинала б’ються на шпагах із мушкетерами короля (варфоломієвці ріжуть гугенотів, старовіри мочать нововірів, папофіги дражнять папоманів, монтеккі зваблюють капулетті). Бачачи таке неподобство, людина забуває куди йшла (за хлібом? За ліками? Неважливо, коли таке твориться) і втручається в процес. На сусідній лавочці сидить прапорщик. Ви легко впізнаєте його по тому, що він не бере участі в бійках, хоч як би там сильно не тиснули мушкетери на гвардійців, хоч як би не волали капулетті, зваблені безчесними монтеккі. Прапорщик перебирає папірці. В папірцях йому відводиться так звана припам’ятникова територія. Це – від метра квадратного (а то й кубічного) навкруги майбутнього монументу, до паркової зони в кільканадцять соток, де постане пам’ятник, стела, храм, коротше – інсталяція. На припам’ятниковій території прапорщик встановить кафе, чебуречні, пельменні, платні туалети, кінотеатр, лотки із сувенірами, дітям морозиво, капличку, ресторан, магазин – безліч цікавих варіантів. Але він може і не заморочувати собі голову цім, він же не якийсь там папоман чи папофіг. Він може просто здати припам’ятникову територію в суборенду, а ті вже самі вирішать що там буде – стакан води для тих, хто з пляжу, чи пляшка водки за тих, хто в морі. Єдине, що геть не входить в плани генерала, поручиків та особливо прапорщика, якому ще попереду заносити пасхальні яєчка всім отім генералам, денщикам, ад’ютантам, поручикам, – єдине, щоб ця пам’ятка не мала визначеного статусу. Буде мати статус державної, не буде викликати „змішаних почуттів” в населення – йому не буде ніякого ґешефту. Ледь не забув про генералів. Як влучно казав старик Лао цзи, гарний генерал – це той що не виграв жодної битви. Як вчать нас даосисти (вони ще Будду пам’ятають і нас пам’ятати будуть), битви треба вигравати, змінюючи розташування солдатів, переодягаючи їх, змушуючи змінювати їхні обличчя від погрозливих до усміхнених. Генерали по обидві боки цім вправно й займаються, адже в них вистачає солдатів, що їх набрали з вулиці та переставляють туди сюди. За кожну невиграну битву генерала підвищують в його штабі. Він „не дав статися” тому-то й тому-то. Пасхальні яєчка, що їх заносять прапорщики, до звіту не входять, адже наші даосисти цілком доречно вважають, що генерал знаходиться на підніжному кормлєнії в вотчині. Десь за китайською стіною сидить старик Конфуцій, наш вічно дружній та поблажливий сусіда. За його спиною завжди сходить сонце, його вуха чують шаманські бубни, що їх приносить вєтєр с сєвєра. Він посміхається і бажає всім нам успіхів. Просив передати вам, солдатам пам’ятникових війн: „поганим є той солдат, що не мріє стати генералом”.

Відповіді

  • 2007.11.07 | Карпо

    Re: Солдатам пам’ятникових війн

    Якось занадто просто все. Намагаючись дивитись у "корінь", автор занурив голову... і зовсім не бачить що насправді відбувається.
  • 2007.11.15 | SpokusXalepniy

    Охраняйте памятники будущего!

    Охраняйте памятники будущего,
    завтрашние - больше, чем вчерашние.
    Нет у них ни прошлого цветущего,
    ни влиятельного настоящего.

    Все они пока ещё в возможности,
    с ними - бестелесными, воздушными -
    обращаться нужно с осторожностью:
    шаг неловкий - и они разрушены.

    . . .

    Прошлое уходит - мир входящему!
    И в делах своих, в заботах будничных
    каждую минуту настоящего
    охраняйте памятники будущего!

    Ф.Кривин


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua