МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Міжнародна збірка соціальних активістів у Москві

11/09/2007 | Left Initiative
Міжнародна збірка соціальних активістів країн Співдружності та Балтії, Москва, 3 листопада 2007 року

Автор: Ромашка

http://www.livasprava.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=336&Itemid=1

Міжнародна збірка активістів альтер-глобалістських, соціальних і громадських рухів країн Співдружності та Балтії. Варіанти відгуків на цю подію варіюються від абсолютно розгромних до абсолютно позитивних. До вашої уваги ще один вельми суб’єктивний варіант з претензією на критичний погляд.

Отже, 3-ого числа цього місяця в Москві в клубі-книгарні «Білінгва» мала місце збірка-нарада активістів. Подія ця є важливою загалом, оскільки на ній вирішували багато нагальних питань та одне досить глобальне – питання проведення міжнародного соціального форуму в Україні. Подія ця є важливою і для мене зокрема, оскільки це був мій перший досвід участі в подібних заходах.

Москва нас зустріла снігом. Переддень «Русского марша» - багато неадекватних особистостей і міліції. І хотілося б сказати, що це все було від нас далеким, але воно було поруч, на вулицях – у вигляді косих поглядів молодиків характерної зовнішності і панів міліціянтів, у вигляді камер спостережень усюди, навіть біля самого місця дійства – з широким оглядом на сходи для куріння (насолоджуйтесь якісним відео, сір…)

Загалом збірка тривала протягом одного дня і на ній були присутні представники дуже різних за формою і суттю діяльності організацій – близько 160 учасників з України, Росії, Білорусі, Казахстану та інших далеких і близьких сусідів. Об’єднали цих людей такі прості речі як: розуміння того, що з цим світом не все гаразд (навіть якщо ці негаразди сприймаються в межах окремого міста, заводу, інституту); віра в те, що щось можна змінити (починаючи з кожного окремого міста, заводу, інституту); готовність діяти (хоча б в межах міста, заводу, інституту). І ще мабуть різновелика прив’язка до лівих ідей (від ортодоксального комунізму до відносно аполітичної правозахисної діяльності). Структура цього заходу включала в себе два пленарні засідання (вступне і заключне), відкритий мікрофон, 5 семінарів з різної тематики та купу корисного і цікавого спілкування за межами цих форматів. Всі ці речі відбувалися в стилі імпровізації з легким модеруванням для задавання векторів виступів і дискусій.

Суб’єктивно подія нагадувала зустріч старих і нових знайомих, з усіма відповідними наслідками. Старі знайомі, окрім радісних привітань і обміну свіжою інформацією, привезли також і старі розбіжності й проблеми. Нові знайомі, окрім приємних знайомств і свого бачення, привезли нові розбіжності і проблеми. Це зовсім не означає, що збірка переросла в запеклу бійку, все-таки ми культурні люди, хоч і дуже різні. Бійка була скоріше закулісна і абстрактна. А от в залі проблеми і розбіжності переростали в більш-менш конструктивну дискусію.

Судячи з розповідей, дискусії в практичних секціях (особливо в секції по екології, житлі та освіті, та в секції профспілки і проблем мігрантів) були в більшості практичними – люди вирішували нагальні питання, обговорювали конкретні проблеми, обмінювалися контактами, домовлялися про співпрацю. Мабуть і без абстрактних і загальних речей тут не обійшлося, але «злоба дня» врешті-решт перемагала над метафізикою. В цьому є один величезний плюс – проблеми, що стосуються реальної (матеріалізованої) діяльності, такі як профспілкова діяльність чи екологічні ініціативи, мають реальні рішення. Власне ці рішення і пробували шукати, або ж принаймні максимально наблизитися до них.

Щодо закулісся, то на збірці мала місце певна неоднозначна ситуація, коли старий конфлікт вилився у абсолютно неадекватну провокацію певних активістів (і сталося це символічно на секції присвяченій консолідації лівої опозиції). Провокація чомусь нагадала сварку в пісочниці – хіба без фізичного тикання пальцем обійшлося. І тут ситуацію врятувала велика сила компромісу, і тут я вперше наочно побачила ціну і суть компромісу між людьми, які в дечому фундаментальному знаходяться на полярних позиціях. Хтось мав промовчати – і це не питання політичної спроможності, а скоріше питання спроможності до здорового глузду і здорового прагматизму. Ціна ця мабуть трохи завелика, і суть такого компромісу не зовсім приємна, але маємо що маємо (сподіваюся, що маємо таки соціальний форум в Україні).

Я ж, звичайно, пішла на найбільш абстрактну секцію – на секцію по лівій культурі. Не можу сказати, що її тематика дуже відірвана від реальності, але культура все-таки річ суб’єктивна і сама по собі вельми метафізична. Однак саме на цій секції відбулося моделювання однієї з найбільших проблем сьогоднішнього лівого активізму загалом, бо дискусія велася довкола особистих ставлень.

Вступне слово модератора дискусії Людмили Булавки надовго повело нас в історичну глибину соціалістичної (в широкому значенні цього слова) культури. І тільки формат дискусії вивів нас з цієї глибини до більш близької реальності.

У процесі дискусії в приміщенні явно сформувалися два діаметрально протилежні табори з двома полярними баченнями самого поняття «лівої культури» і його майбутнього. Ці два бачення можна коротко висловити так:

- умовно – старша група: минуле, теперішнє і майбутнє лівої культури має ґрунтуватися на її класиках (і все це розумними словами, але довго і плутано).
- умовно – молодша група: минуле лівої культури – це її минуле. теперішнє і майбутнє лівої культури матиме місце тільки в повній відмові від минулого (і все це простими словами і екзотичним акцентом, але з несмачним присмаком постмодерну).

Частина присутніх примкнула до однієї точки зору, частина до іншої, частина спробувала зручно розташуватися посередині з переважанням тих чи інших симпатій. Якщо коротко описати представників полярних точок зору (які навіть територіально розмежувалися в різних частинах приміщення), то:

1. Старші солідні люди, з великим багажем знання і певного виховання.
2. Молодші люди, з немаленьким багажем знань і іншого виховання.

З цього простого формулювання стає зрозумілим, що питання ставлення до суті лівої культури прямо залежить від виховання, що можна було зрозуміти і без такого аналізу. Складнішим видається проблема суттєвої різниці цього виховання, і тут я можу лише припускати. Отже, я припускаю, що різниця ця полягає в тій епосі, яка лежить між цими людьми.

Більше того, мені здалося, що різниця у ставленні до поняття лівої культури більш-менш прив’язана до різниці в політичному світогляді (прив’язка звичайно ж схематична). І тут ми підходимо до самої суті – до суті, яка розрізняє так званих «старих» і «нових» лівих. І суть ця, як і в питання культури, полягає у тому, що нові ліві будували свій активізм на помилках старих лівих, відштовхуючись від критики їх теорій і практик.

І в цьому сенсі показовою є взаємна реакція старших і молодих на погляди одне одного: та реакція, яка якраз і викликала бурну дискусію в секції культури, яка затягнула секцію на вдвічі більший час, ніж планувалося, і майже вдвічі збільшила кількість учасників секції. І якби в залі зібралися виключно люди з такими протилежними поглядами, ця дискусія була б абсолютно безплідною (і полягала би в репліках «классики это наше все!» и «долой классиков!»). І в цьому сенсі позиція «нових» лівих виглядає більш вигідною – я можу собі уявити представника молодшої групи, який читає класиків, але не можу уявити представника старшої групи, який відвідує панк-концерти.

І все б закінчилося на такій сумній ноті, але…

Але компроміс може мати місце, і особливо він може мати місце якщо не в теоріях, то в практиках. Спроба поділитися досвідом лівих культурних практик викликала ентузіазм у всіх присутніх і була мабуть найпліднішою (в практичному сенсі) частиною дискусії. Фурор в цій частині секції викликали виступи товаришів з Аванґарду (www.ua-so.in.ua) з розповідями про їхні оригінальні акції, і цей ентузіазм поширився мабуть на всіх присутніх – в незалежності від їх позиції в теоретичних культурних питаннях.

Отже, моделювання наводить на наступні висновки:

-- однією з проблем сучасного лівого руху є різниця в теоретичних засадах «нових» і «старих» лівих.
-- ця різниця викликає жваві дискусії в колах активізму і приносить мало практичної користі (але є бездонним джерелом задоволення для любителів посперечатися).
-- ця теоретична різниця, при певному рівні взаємної терпимості і готовності до компромісу, не стоїть на заваді спільним діям.

Загалом у мене залишилося враження того, що щось таки робиться. А значить у цьому є сенс, бо «нехай це війна з повітряними млинами, але ми переможці в цій війні хоча б тому, що продовжуємо боротися» (Яра). І мораль цієї історії стара як світ – слова роз’єднюють, дії об’єднюють. Не уникайте консолідації в діях – вона можлива, ситуативна у всякому разі точно. І не уникайте дискусій - нам є чому повчитися одне в одного.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua