03/15/2008 | Tatarchuk

(дізклеймер: якщо ця тема цілком відноситься саме до форуму "Культура", то прошу на це вказати, бо мені це не очевидне)

Після нашестя відвертої фантастики (спочатку "наукової", потім просто) і виділення сегменту "фентезі" в сучасному масовому кино зїявилася на мій погляд вкрай позитивна тенденція - екранізація епосів. Таких як "Беовульф" (оце вже треттю версію дивлюся) та "Нібеунгів".
Це позитивний процес хоча б вже тому, що фольклор та епос є за великим рахунком більшим багатством нації, ніж вся її пісемна "авторська" література, а також унікальна властивіст епосу - не мати власного автора, але пробити таким будь-кого хто взявся його творити або навіть комерціалізувати. Фольклор чи епос неможливо зберігати у "кашерному" чи там "каонічному" вигляді , він існує і в класичних кількох видах-інтерпретаціях, і у всіх модернізаціях одночасно.
Простіше кажучи, європці з американцями вже взялися за власне міфобудування - за допомогою найдосконалішого оруддя, вже готової (хоча й геть всіма призабутої) міфології своїх народів-предків або народів-попередників.

Що з того Україні? Вважаю, що ми об\єктивно вже в культурницькому просторі Заходу, і що нам варто брати на озброєння те ж. В нас є нічим не гірша "корисна копалина" - власний український фольклор, повний таких сюжетів та поворотів, що сценарист обзавидується. Власне як будь-чий фольклор. І ще під ногами валяються фольклори та епоси наших народів-предків та народів-попередників, серед них варто визначити давньоруський цикл, кримськотатарські історії, а також ніким ще практично неекранизовані та некомерціалізовані "нартовський цикл" (скоріш за все належав скіфам та сарматам). Давньогерманській цикл (язичницький та ранньохристиянський періоди) нам також зовсім не чужі, достатньо просто поглянути в "Едди" та побачити що більшість подій відбувається між ріками Дан, Данпр та Данай, Асгард лежить в прочорноморських степах, а лес Мюрквид десь в районі нашого полісся. Хоча це всього лише один з варіантів локалізації, але один з найобґрунтованіших. Крім того давньотюркський цикл - практично невідомий загалу, втім наповнений безліччю оригінальних та захоплюючих сюжетів. Думку можна продовжувати і продовжувати.
Цікавим є й те, що за рідкісним виключенням ці епоси такі ж наши, як і ненаші - хто обув ноги того й капці, при чому капців поки що на всіх вистача.

ПС. Не впевнений що цього дописа прочитають кіномитці або ще якісь адресні діячи, але вважаю це гідним для загалного обговорення.